Сама думка про те, що перелякане мишеня у формі її чоловіка може підсипати їй таблетки, ніколи не стріляла їй у голову. Однак саме це Піт Джерзик і вчинив, і не вперше.
Вілма знала, що спуджує свого чоловіка, але навіть уявлення не мала наскільки. Він жив не просто в страху перед нею: він жив із побожною покорою перед нею, як аборигени певних тропічних регіонів раніше начебто жили у святобливості й із забобонним страхом перед великою богинею Грім-горою, яка роками чи навіть поколіннями мовчки нависала над їхніми радісними життями, доки раптово не вибухала вбивчою тирадою вогняної лави.
Такі аборигени, реальні чи гіпотетичні, без сумніву, мали власні ритуали вмиротворення. Вони не особливо допомагали, коли гора прокидалася й швиргала блискавиці та вогняні потоки на їхні села, проте, звісно, всіх заспокоювали, коли гора сиділа тихо. Піт Джерзик не мав якихось високих ритуалів, якими б можна було поклонятися Вілмі. Здавалося, в цій ситуації підійдуть прозаїчніші методи. Наприклад, рецептурні препарати замість євхаристійних гостій.
Він домовився про зустріч із Реєм Ван Елленом, єдиним сімейним лікарем у Касл-Року, і пояснив, що йому потрібні якісь засоби від нервів. Робочий графік у нього повна херня, пояснив він Реєві, а зі зростанням розміру комісійних стає дедалі важче залишати робочі проблеми на робочому місці. Зрештою він вирішив, що настав час перевірити, чи може лікар виписати йому щось, щоб трохи згладити ці шорсткі краї.
Рей Ван Еллен ні бельмеса не тямив у процесах продажу нерухомості, але приблизно уявляв собі напругу від життя з Вілмою. Він підозрював, що Піт Джерзик переживав би набагато менше стресу, якби взагалі не виходив з роботи, але, звісно, не в його компетенції так говорити. Він виписав рецепт на ксанакс, перелічив звичні застереження й побажав доброму чоловікові удачі й Божої допомоги. Він міркував, що Пітові на дорозі життя в тандемі з цією особливою кобилою знадобиться те й інше, до того ж немало.
Піт приймав ксанакс, проте не зловживав. А також не розповідав про це Вілмі вона б осатаніла, якби дізналася про пігулки. Він обачно тримав рецепт у себе в портфелі разом із паперами, до яких Вілмі зовсім не було діла. Пив по пять-шість пігулок на місяць, здебільшого в дні перед Вілминими місячними.
Минулого літа Вілма погиркалася з Генрієттою Лонгмен, власницею й керівницею «Перерви на красу» на Касл-Гіллі. Усе через зіпсутий перманент. Після первинного обміну криками наступного дня в «Маркеті Гемпгіллів» між ними відбувся ще один, а потім іще один на Мейн-стріт через тиждень. Останній ледь не переріс у вуличну бійку.
Опісля Вілма крокувала туди-сюди по будинку, ніби левиця в клітці, клянучись, що вона дістане ту суку, що вона її до лікарні доведе.
Їй реально знадобиться Перерва на Красу, коли я з нею розберуся, крізь зціплені зуби цідила Вілма. От побачиш. Я завтра туди піду. Піду туди і З Усім Розберуся.
Піт, дедалі більше тривожачись, усвідомив, що це не пусті погрози, Вілма налаштована серйозно. Один Бог знає, яку дикість вона може вчворити. Він уявляв собі, як Вілма занурює голову Генрієтти у діжку з їдким слизом, від чого жінка до кінця життя залишиться лисою, як Шинейд ОКоннор.
Піт сподівався, що за ніч відбудуться якісь переміни настрою, але Вілма прокинулася наступного ранку ще злючіша. Він би й не повірив, що таке можливо, якби цього не сталося. Темні кола під очима промовисто засвідчували про безсонну ніч.
Вілмо, кволо промовив він. Не думаю, що це хороша ідеяпіти сьогодні в «Перерву на красу». Як на мене, якщо це обдумати
Я вже все обдумала вночі, відрізала Вілма, переводячи на нього той свій страшно байдужий погляд, і вирішила, що, коли покінчу з нею, вона більше нікому не зможе спалити корені волосся. Коли я покінчу з нею, їй собака-поводир знадобиться для того, щоб унітаз знайти. А якщо ти, Піте, вирішив до мене придовбатися, ви собі з нею можете купити тих сраних псів з одного приплоду німецьких вівчарок.
У розпачі, не певний, чи це спрацює, але не в змозі придумати інший спосіб відвести катастрофу, Піт Джерзик дістав із внутрішньої кишені портфеля флакон і вкинув пігулку ксанаксу Вілмі в каву. Після цього вирушив на роботу.
Вельми буквально, для Піта Джерзика то було перше причастя.
Увесь день він провів у болісному очікуванні й прийшов додому нажаханий тим, що знайде там (мертву Генрієтту Лонгмен і Вілму в тюрмі найчастіша фантазія). Проте він утішився, коли побачив, що Вілма на кухні, співає собі.
Піт глибоко вдихнув, опустив емоційний протиударний екран і запитав її, що сталося з пані Лонгмен.
Вона відчиняється аж о дванадцятій, а на той час я вже була не настільки зла, пояснила Вілма. Але все одно туди сходила, щоб пояснити їй, що до чого, я ж пообіцяла, врешті-решт. І знаєш, вона мені запропонувала склянку хересу і сказала, що хоче повернути гроші!
Вау! Чудово! вигукнув Піт, заспокоєний, утішений.
І так скінчилася laffaire з Генрієттою. Кілька наступних днів він усе очікував, коли лють Вілми повернеться, проте цього не сталосяпринаймні в цьому.
Піт роздумував, чи не порадити Вілмі сходити до лікаря Ван Еллена й самій отримати рецепт на заспокійливе, проте після довгих обачних роздумів відкинув цю думку. Вілма його до пня розібє а може, й до ноги, якщо він порадить їй ПРИЙМАТИ ЛІКИ. ПРИЙМАТИ ЛІКИце для нариків, а заспокійливедля нариків-слабачків. Вона проживатиме життя на її умовах, тому дякую, дуже дякую. І, крім того, неохоче підсумував Піт, правду важко заперечити: Вілмі подобається скаженіти. Вілма у своєму шалі повноцінна Вілма, сповнена вищої потреби.
І він любить її, так само як тубільці того гіпотетичного тропічного острова, без сумніву, люблять велику богиню Грім-гору. Його святобливість і страх насправді лише підсилюють те кохання. Вона ВІЛМА, сама собі господиня, і він намагається відхилити її зі шляху лише коли боїться, що вона може себе травмувати що, через містичне переісточення кохання, також травмує і його.
Відтоді Піт підсовував їй ксанакс тричі. Третійі найстрашнішийраз випав на Ніч Закаляних Простирадл. Він нестямно намагався запропонувати їй чашку чаю, і Вілма зрештою погодилася випити (після короткого, але неймовірно приємного діалогу з Психованою Нетті Кобб). Він заварив міцного напою й кинув туди не одну пігулку, а дві. Побачивши, як знизилася температура на її внутрішньому термостаті наступного ранку, Піт значно поспокійнішав.
Були речі, яких Вілма Джерзик, упевнена у своїй владі над розумом чоловіка, не знала. Ці речі стримали Вілму від того, щоб пробити своїм «юґо» двері дому Нетті та обскубти їй ріпу вранці в пятницю.
2
Вілма не забула про Нетті, і не пробачила їй, і не почала хоч трохи роздиратися сумнівами про те, хто ж поглумився над її постільною білизною. Жодні ліки на землі не дали б такого ефекту.
Невдовзі після того, як Піт рушив на роботу, Вілма сіла в авто й повільно проїхала по Віллоу-стріт (на задньому бампері маленького жовтого «юґо» була наліпка, що проголошувала світові: «ЯКЩО НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ МОЯ ЇЗДА, НАБИРАЙ 1-800-ЖУЙ-СРАКУ»). Вона повернула праворуч, на Форд-стріт, і сповільнилася до поповзу, наближаючись до чепурного будиночка Нетті Кобб. Їй здалося, що у вікні вона побачила, як смикається фіранка, і Вілма відзначила це як гарний початок але лише початок.
Вона обїхала квартал (минаючи будинок Расків на Понд-стріт, не кинувши й погляду в той бік), повз власний будинок на Віллоу і повернула знову на Форд-стріт. Цього разу вона двічі просигналила клаксоном «юґо», наближаючись до будинку Нетті, і припаркувалася перед ним на холостому двигуні.
Фіранка знову смикнулася. Цього разу жодних сумнівів. Та жінка на неї визирає. Вілма уявила собі її, за фіранкою, у трепеті від провини й жаху, і зрозуміла, що насолоджується цим образом навіть більше, ніж тим, з яким заснула, де вона крутила макотирю тієї скаженої суки, доки та не обернулася, як у тієї дівчинки з «Екзорциста».
Ку-ку, а я тебе бачу, похмуро відзначила вона, коли фіранка повернулася на місце. Навіть не сумнівайся.
Вона знов обїхала квартал і зупинилася перед домом Нетті вдруге, сигналячи, щоб сповістити жертву про своє прибуття. Цього разу вона простояла перед будинком майже пять хвилин. Фіранка смикалася двічі. Зрештою, задовольнившись зробленим, Вілма поїхала далі.
«Звихнута карга до кінця дня мене страхатиметься, розмірковувала вона, зупинившись на своїй підїзній доріжці й вийшовши з авто. Вона й за поріг ступити пудитиметься».
Вілма зайшла додому жвава й бадьора, плюхнулася на диван почитати каталог. Невдовзі вона вже радісно замовляла три нові набори простирадлбілий, жовтий і пейслевий.
3
Рейдер сидів посередині килима вітальні й дивився на свою господиню. Зрештою він бентежно заскавчав, ніби нагадуючи Нетті, що в неї робочий день і вона вже на пів години запізнилася. Сьогодні вона мала б пропилососити другий поверх у Поллі, а ще має прийти телефоніст із новими апаратами зі здоровенними кнопковими клавіатурами. Ними легше користуватися людям, у яких дуже важка форма артриту, як у Поллі.
Але як же вона вийде?
Та психована полячка десь там на вулиці, їздить у своїй маленькій машині.
Нетті сиділа в кріслі, тримала на колінах абажур. Вона тримала його так, відколи та психована полячка вперше проїхала повз її будинок. Тоді та підїхала ще раз, зупинилася й посигналила. Коли жінка зникла, Нетті подумала, що, мабуть, скінчилось, але ні та повернулася втретє. Нетті не сумнівалася, що психована полячка спробує ввійти. Вона сиділа в кріслі, однією рукою обіймала абажур, іншою Рейдера, загадуючись, що робитиме, якщо психована полячка таки спробує. Як себе захищатиме, Нетті не знала.
Зрештою Нетті набралася достатньо сміливості, щоб іще раз визирнути з вікна, і не побачила зовні тієї психованої полячки. Початкове полегшення витіснив страх. Вона боялася, що психована полячка патрулює вулицями, чекає, доки Нетті вийде. Ще більше вона боялася, що психована полячка прийде сюди, коли Нетті тут не буде.
Що вона проникне в дім, побачить її прекрасний абажур і розібє його на тисячу осколків на підлозі.
Рейдер знову заскавчав.
Знаю, майже простогнала вона. Знаю.
Вона мусить вийти. У неї відповідальність, і вона знає, що це таке й перед ким. Поллі Чалмерз добре з нею поводиться. Саме Поллі написала рекомендацію, яка назавжди витягла її з «Джуніпер Гілл», і саме Поллі стала співпозичальницею кредиту на житло в банку. Якби не Поллі, чий батько був найкращим другом її батька, Нетті б досі жила в орендованій кімнаті по той бік Оловяного моста.
Та що, як вона вийде, а психована полячка повернеться?
Рейдер не здатен захистити її абажур. Він сміливий, але просто маленький песик. Психована полячка може поранити його, якщо він спробує їй завадити. Нетті відчувала, як розум, загнаний у цю жахливу дилему, починає кудись вислизати. Вона знову простогнала.
І раптом їй спала на думку ідея.
Нетті підвелася, не випускаючи абажура з рук, перетнула вітальню, у якій було дуже темно через опущені жалюзі. Вона пройшла через кухню й відчинила двері в дальньому кутку. Збоку було прибудовано сарай. У мороку бовваніли тіні штабеля для дров і купи інших наскладаних речей.
На шнурі зі сталі звисала єдина лампочка. Ні перемикача, ні мотузочкиввімкнути світло можна було лише міцно вкрутивши її в цоколь. Нетті потягнулася до неї й завагалася. Якщо психована полячка зараз підстерігає на задньому дворі, то побачить, що загорілося світло. А якщо побачить світло, то точно знатиме, де шукати абажур із карнавального скла, правда?
О, ні, так легко мене не дістанеш, пробурмотіла Нетті півголосом, намацуючи собі шлях повз мамин гардероб і стару голландську книжкову шафу до штабеля з дровами. Ну вже ні, Вілмо Джерзик. Я не тупа, знаєш. Попереджаю тебе.
Лівою рукою притискаючи абажур до живота, правою Нетті зняла клоччя старого брудного павутиння перед єдиним у сараї вікном. Тоді визирнула на задній двір, ясним поглядом перестрибуючи з однієї точки на іншу. Так вона перевіряла ситуацію на вулиці близько хвилини. На задньому дворі нічого не рухалося. Один раз їй здалося, що вона бачить, ніби психована полячка сидить у дальньому лівому кутку двору, але уважніший погляд переконав, що то просто тінь дуба на задньому дворі Фіронів. Нижнє гілля дерева простягалося в її двір. Гілки трохи хиталися від вітру, і саме тому клаптик тіні там на мить виглядав як якась психована жінка (психована полячка, якщо точніше).
Позаду заскавулів Рейдер. Нетті озирнулася й побачила, що він стоїть біля дверей у сарай, чорна постать з піднятою головою.
Знаю, звернулася вона. Знаю, маленький але ми її обманемо. Вона думає, що я тупа. Ну, я їй покажу, яка я насправді.
Навпомацки Нетті пробралася назад. Очі призвичаювалися до темряви, і зрештою Нетті вирішила, що вкручувати лампочку немає потреби. Вона стала навшпиньки й провела рукою вздовж шафи, доки пальці не натрапили на ключ, що замикав і відмикав довгий буфет праворуч. Ключ, що відмикав шухляди, вже давним-давно загубився, але цей на місці у Нетті є те, що їй потрібно.
Вона відкрила довгий буфет і помістила абажур із карнавального скла всередину, посеред пилюки й мишачого гімна.
Він заслуговує кращого місця, знаю, мяко сказала вона Рейдерові. Але тут безпечно, і це найважливіше.
Нетті вставила ключ назад у замок і повернула його, тоді смикнула двері буфета. Замкнені міцно, міцно, як смалений бик, і вона раптом відчула, що величезна брила зійшла їй із серця. Вона знову потягнула дверцята буфета, енергійно кивнула й кинула ключ собі в кáпот. Коли прийде до Поллі, то повісить його на ланцюжку собі на шию. Це перше, що вона зробить.
Отак! гукнула вона Рейдерові, який уже почав хитати хвостом. Мабуть, відчув, що криза минула. Про це подбали, здоровило ти мій, тепер мушу збиратися на роботу! Запізнююся!
Поки вона вдягала пальто, задзвонив телефон. Нетті зробила два кроки в його бік, тоді спинилася.
Рейдер один раз голосно гавкнув і поглянув на неї. «Хіба не знаєш, що робити, коли дзвонить телефон? запитували його очі. Навіть я знаю, а я ж просто пес».
Ні, промовила Нетті.
«Я знаю, що ти зробила, психована ти суко, я знаю, що ти зробила, я знаю, що ти зробила, я знаю, що ти зробила, і я тебе ДІСТАНУ!»
Я не підніматиму. Я йду на роботу. Це вона психована, а не я. Я нічого їй не зробила! Навіть пальцем не зачепила!
Рейдер гавкнув на знак згоди.
Телефон припинив дзвонити.
Нетті трохи розслабилася але серце досі шалено калатало.
Будь гарним хлопчиком, примовила вона Рейдерові, гладячи його. Повернуся пізно, бо виходжу пізно. Але я тебе люблю, не забувай і будь весь день гарним песиком.
Такою була магічна формула перед виходом на роботу, Рейдер добре знав її, тож пес помахав хвостом. Нетті відчинила передні двері й роззирнулася в обидва боки, перш ніж ступити назовні. Їй погіршало, коли Нетті побачила яскравий спалах жовтого, але то було не авто помішаної полячки. То Поллардів малий залишив свій триколісний велосипед «Фішер Прайс» на тротуарі, оце й усе.
Нетті домашнім ключем замкнула за собою двері, тоді обійшла ззаду будинок, щоб переконатися, що двері сараю також замкнено. Так і було. Вона рушила в бік будинку Поллі, перекинувши сумку через руку, очима визиркуючи автомобіль психованої полячки (намагалася вирішити, чи краще сховатися за живоплотом, чи просто зупинитися на місці, забачивши її). Нетті майже дісталася кінця кварталу, коли спохопилася, що не перевірила передні двері так уважно, як варто було. Вона нервово глипнула на годинник і повернулася. Перевірила передні двері. Ті було міцно замкнено. Нетті з полегшенням зітхнула, після чого вирішила, що варто також ще раз перевірити замок на дверях сараю, просто задля безпеки.
Краще перестаратися, ніж потім шкодувати, промурмотіла вона собі під ніс і обійшла будинок.
Долоня завмерла, коли вона потягнула ручку сараю.
Усередині знову дзвонив телефон.
Вона психована, простогнала Нетті. Я нічого не зробила!
Двері сараю було замкнено, але вона простояла там, доки телефон не замовк. Тоді знову відбула на роботу із сумкою через плече.
4
Цього разу Нетті подолала майже два квартали, перш ніж переконання, що вона все одно могла залишити передні двері незамкненими, повернулося й почало гризти. Вона знала, що замкнула їх, але боялася, що ні.
Нетті стояла біля блакитної поштової скриньки на розі Форд і Діконесс-вей, вагаючись. Майже вирішила продовжити шлях, коли побачила, що перехрестя через квартал звідси перетинає жовте авто. То була не машина психованої полячки, а «форд», але Нетті вирішила, що це поганий знак. Вона прожогом закрокувала назад до будинку й знову перевірила двері. Замкнені. Уже дійшла до кінця доріжки, коли їй спало на думку, що годилося б іще раз перевірити також дверцята буфета й упевнитися, що він замкнений.