Не знаю, відповів Браян, згадуючи той девяносто один цент у кишені, тоді проковтнув слину й випалив: Купу грошей!
Містер Ґонт закинув назад голову й щиро розсміявся. Браян помітив, що помилився де в чому. Коли він уперше прийшов, то подумав, що волосся в містера Ґонта сиве. Тепер побачив, що воно сріблясте лише біля скронь. «Мабуть, він стояв під світильником», подумав Браян.
Ну, Браяне, це було дуже цікаво, але в мене дійсно купа роботи перед завтрашнім відкриттям о десятій, тому
Звичайно, промовив Браян, якого з неба на землю опустили думки про хороші манери. Я також мушу йти. Вибачте, що забрав так багато
Ні-ні-ні! Ти мене не зрозумів! Містер Ґонт поклав один зі своїх довгих пальців Браянові на передпліччя.
Браян руку відсунув. Він сподівався, що цей жест не здаватиметься неввічливим, але не міг нічого вчинити. Долоня містера Ґонта була тверда, суха і чомусь неприємна. Вона, між іншим, нічим особливо не відрізнялася від того шматка скамянілого дерева, нібито з Моєвого ковчега чи звідки. Проте містер Ґонт був надто серйозний, щоб помітити той інстинктивний жест. Він відреагував так, наче то він, а не Браян учинив таке порушення норм етикету.
Я просто подумав, що нам варто взятися до справи. Правду кажу, немає сенсу тобі дивитися на ту дещицю інших речей, які я ще не розпакував, їх небагато, а ти побачив найцікавіші з тих, які вже виставлено. Проте я досить добре знаю свій асортимент, навіть без інвентарної відомості, і в мене може бути дещо, що тобі б хотілося. То що тобі б хотілося?
Йомайо, промовив Браян. Йому б хотілося тисяч речей, а в цьому і є частина проблемиколи питання ставиться отак прямо, він не міг сказати, яку з тисячі йому хочеться найбільше.
Про це краще не роздумувати надто глибоко, порадив йому містер Ґонт. Він говорив ліниво, проте очі, які уважно дивилися на Браянове обличчя, світилися енергією. Я запитую: «Браяне Раску, чого тобі хочеться найбільше у світі в цю мить?» Яка твоя відповідь? Швидко!
Сенді Коуфекса, швидко відповів Браян. Він не усвідомлював, що його долоня розкрита для скалки з Ноєвого ковчега, доки не побачив її там, і так само не усвідомлював, що відповість на запитання містера Ґонта, доки не почув, як слова вириваються з рота. Але як тільки він їх почув, то знав, що слова цілком і повністю правильні.
5
Сенді Коуфекса, вдумливо повторив містер Ґонт. Як цікаво.
Ну, не самого Сенді Коуфекса, уточнив Браян, а його бейсбольну картку.
Від «Топпс» чи «Флір»? поцікавився містер Ґонт.
Браян не йняв віри, що цей день може стати кращим, ніж уже є, але раптом так і сталося. Містер Ґонт знається на бейсбольних картках так само, як на скалках і жеодах. Це фантастично, просто фантастично.
«Топпс».
Я так розумію, ти зацікавлений у його картці новачка, з жалем промовив містер Ґонт. Не думаю, що можу тобі з цим допомогти, але
Ні, перебив Браян. Не з 1954-го. 1956-го. Таку мені хотілося б. У мене колекція бейсбольних карток 1956 року. Мене тато затягнув у це хобі. Це цікаво, і з того року лише декілька дійсно дорогі: Ел Кейлайн, Мел Парнелл, Рой Кемпанелла, оті хлопці. У мене вже більш ніж пятдесят штук. Включно з Елом Кейлайном. Він мені коштував тридцять вісім баксів. Я стільки газонів перекосив, щоб його дістати.
Не сумніваюся, усміхаючись, сказав містер Ґонт.
Ну, як я й казав, більшість карток 56-го не дуже дорогі по пять доларів, сім, іноді десять. Але Сенді Коуфекс у доброму стані коштуватиме девяносто чи навіть сотню баксів. Він не був великою зіркою того року, але виявився чудовим гравцем, і це ще тоді, коли «Доджерс» були в Брукліні. Усі їх тоді називали «Жопошники». Принаймні так тато розповідає.
Твій тато має рацію на всі двісті відсотків, підтвердив містер Ґонт. І я маю дещо, що тебе ощасливить, Браяне. Почекай тут.
Він подався назад через завішаний прохід і залишив Браяна стояти біля шафки зі скалкою і полароїдною фотографією Короля.
Браян ледь не витанцьовував, перестрибуючи з однієї ноги на іншу від надії й очікування. Проте наказав собі припинити бути таким додіком. Навіть якщо в містера Ґонта і є картка Сенді Коуфекса, навіть якщо це картка «Топпс» із пятдесятих, вона, найпевніше, виявиться 55-го або 57-го року. Та й навіть якщо це буде 56-й? Що це дасть, якщо у нього менше долара в кишені?
«Але ж я можу подивитися, правда?»подумав Браян. Подивитися ж нічого не коштує, чи не так? Це була ще одна з улюблених фраз його мами.
З кімнати за завісою долинули звуки пересування коробок і глухі удари, коли їх клали на підлогу.
Хвилинку, Браяне, гукнув містер Ґонт. Здається, він трохи засапався. Тут десь точно має бути коробка з-під взуття
Та ви не обтяжуйтеся так через мене, містере Ґонт! гукнув у відповідь Браян, відчайдушно сподіваючись, що містер Ґонт для цієї справи обтяжиться саме стільки, скільки потрібно.
Можливо, та коробка ще в дорозі, із сумнівом висловився містер Ґонт.
У Браяна на душі похололо.
А тоді:
Але я ж був упевнений стій! Є! Ось вона!
Серце Браяна підскочило в грудяхба більше, воно здійнялося в саме небо, де зробило задній кульбіт.
Містер Ґонт повернувся із-за завіси. Волосся в нього було трохи розбурхане, а на вилозі куртки-смокінга виднілася пляма від пилу. У руках він тримав коробку, в якій раніше лежали кросівки «ейр джордан». Він поклав її на касову стійку й зняв кришку. Браян стояв біля його лівої руки й заглядав усередину. У коробці було повно бейсбольних карток, кожна в пластиковому конверті, як ті, що Браян купував у крамниці бейсбольних карток у Норт-Конвеї, штат Нью-Гемпшир.
Я думав, тут буде інвентарна відомість, але не пощастило, пояснив містер Ґонт. Усе одно, я досить добре собі уявляю, який у мене асортимент, як я й казавце ключова річ у веденні бізнесу, якщо продаєш усього потрохи, і я впевнений, що бачив
Він не закінчив і почав шпарко перебирати картки.
Браян бачив, як вони мелькотять, і боявся хоч слово промовити від захвату. У місцевій крамниці була колекція старих карток, яку тато характеризував як «десь на рівні ятки на сільському ярмарку», але вміст усієї тієї крамниці й близько не йшов до порівняння зі скарбами, складеними в цій одній коробці з-під кросівок. Там були картки від жувального тютюну з Таєм Коббом і Паєм Трейнором. Картки від сигарет із зображеннями Бейба Рута, Дома Дімажіо, Здоровила Джорджа Келлера і навіть Гайрама Діссена, однорукого пітчера, який кидав мячі за «Вайт Сокс» у сорокових. «ЗЕЛЕНЬ ЛАКІ СТРАЙК ПІШЛА НА ВІЙНУ!» писалося на багатьох сигаретних картках. А тоді мигцем промайнуло широке серйозне обличчя над піттсбурзькою уніформою
Господи, там є Гонус Веґнер? видихнув Браян. Серце в нього ніби обернулося на маленьку пташку, яка застрягла в горлі й тепер тріпотіла там, у пастці. Це ж найрідкісніша бейсбольна картка у всесвіті!
Так-так, недбало промовив містер Ґонт. Довгі пальці швидко пробігали по картках, обличчях з іншої ери, увязнених у прозорі пластикові покриття, чоловіків, які лупили по «пілюлі», шпурляли «яблуко» та прикривали бази, героїв великої минулої епохи, епохи, про яку хлопці ще леліють радісні й жваві мрії. Усього потрохи, у цьому й полягає успішний бізнес, Браяне. Розмаїття, задоволення, захват, насолода зрештою, у цьому також і секрет успішного життя я порад не даю, але якби попросили, раджу тобі це добре запамятати. Так, що тут у нас десь тут десь тут о!
Він висмикнув картку зсередини коробки, ніби фокусник, і з тріумфом поклав її Браянові в долоню.
То був Сенді Коуфекс.
Картка «Топпс» 56 року.
А ще вона була підписана.
Моєму доброму приятелеві Браяну, з найкращими побажаннями, Сенді Коуфекс, прочитав Браян хрипким шепотом.
А тоді зрозумів, що не здатен вимовити й слова.
6
Браян підняв очі на містера Ґонта, безгучно ворушачи губами. Той усміхнувся.
Я її не підсунув і нічого не підлаштовував, Браяне. Це просто збіг але ж гарний збіг, правда?
Браян усе одно не міг говорити, тож просто кивнув головою. Пластиковий конвертик з таким цінним умістом здавався химерно важким у руці.
Дістань її, запропонував містер Ґонт.
Коли голос Браяна зрештою показався з його рота, то виявився крекотом старого інваліда.
Я не посмію.
Ну тоді я, не розгубився містер Ґонт. Він вихопив конверт у Браяна, поліз доглянутим нігтем усередину й висунув картку. Поклав її Браянові в долоню.
Хлопець побачив дрібні вмятини на поверхні сліди ручки, якою Сенді Коуфекс писав своє імя їхні імена. Особистий підпис Коуфекса був дуже схожий на друкований, лише друкованим було виведено «Сенфорд Коуфекс», а особистим«Сенді Коуфекс». А ще він був у тисячу разів кращим, бо справжній. Сенді Коуфекс тримав цю картку в руці й наклав на неї свою мітку, мітку живої руки й магічного імені.
Але крім того, там було ще одне імяБраянове. Якийсь хлопець із таким іменем стояв біля майданчика для пітчерів на стадіоні «Еббетс Філд» перед грою, і Сенді Коуфекс, справжній Сенді Коуфекс, молодий і сильний, роки слави якого ще попереду, взяв запропоновану картку, яка в ту мить, мабуть, іще пахла солодкою рожевою жувальною гумкою, й поклав на ній свою мітку «І мою також», подумав Браян.
Раптом воно знову прилинуло, відчуття, що охопило його, коли він тримав скалку скамянілого дерева. Лише цього разу набагато-набагато сильніше.
Запах солодкої свіжоскошеної трави.
Важкий ляскіт ясеня об конячу шкуру.
Крики й сміх із боку тренувального майданчика.
Доброго дня, містере Коуфекс, ви б не могли підписати мені картку?
Вузьке обличчя. Карі очі. Темне волосся. Бейсболка ненадовго відривається від голови, він чухає лоб одразу над лінією волосся, тоді знову вдягає її.
Канєшно, малий. Бере картку. Тебе як звати?
Браян, сер. Браян Сіґвін.
Чирк-чирк-чирк по картці. Магія: карбований вогонь.
Хочеш бути бейсболістом, як виростеш, Браяне? Запитання звучить ніби механічна декламація, він говорить не відриваючи погляду від картки, яку стискає в здоровенній долоні, щоб мати змогу писати своєю невдовзі знаменитою лівицею.
Так, сер.
Відточуй основні прийоми. І віддає картку.
Так, сер!
Але він уже йде геть, тоді переходить на лінивий біг свіжоскошеною травою в бік майданчика для пітчерів, а його тінь снує позаду
Браяне? Браяне?
Довгі пальці клацали йому під носомпальці містера Ґонта. Браян виринув із видива й побачив, як містер Ґонт із цікавістю споглядає його.
Браяне, ти тут?
Вибачте, промимрив Браян, почервонівши.
Він знав, що мусить повернути картку, віддати її й ушиватися звідси, але не міг з нею розлучитися. Містер Ґонт знову заглядав йому у вічі просто в голову, здавалось, і Браян знову не мав сили відвернутися.
Отже, мяко промовив містер Ґонт. Скажімо, Браяне, що ти таки покупець. Припустімо. Скільки б ти волів заплатити за картку?
Браян відчув, як безнадія камяним обвалом давить йому на серце.
Усе, що в мене є, це
Ліва долоня містера Ґонта злетіла догори.
Ш-ш-ш! грізно прицитьнув він його. Язика прикуси! Покупець ніколи не має права казати продавцеві, скільки має! З таким же успіхом можна просто вручити йому свій гаманець і на додачу ще й кишені на підлогу вивернути! Як не вмієш брехати, то сиди тихо! Це перше правило чесної торгівлі, Браяне, хлопчику мій.
Його очі такі великі й темні. Браянові здавалося, ніби він у них плаває.
На цю картку є дві ціни, Браяне. Половина й друга половина. Одна половинагроші. Другазавдання. Розумієш?
Так, промимрив Браян. Він знову відчув себе десь далекодалеко від Касл-Рока, від «Необхідних речей», навіть від самого себе. Єдина реальна річ у цій далечині це широкі темні очі містера Ґонта.
Грошова ціна за цю підписану картку Сенді Коуфекса 1956 рокувісімдесят пять центів, повідомив містер Ґонт. Як гадаєш, це чесно?
Так, підтвердив Браян. Голос був далекий і крихітний. Він відчув, як зменшується, зіщулюється й наближається до точки, в якій чітка память перестане діяти.
Добре, схвалив пестливий голос містера Ґонта. Поки що наші торги йдуть чудово. Що стосується завдання ти знаєш жінку на імя Вілма Джерзик, Браяне?
Вілму, звісно, промовив Браян із кромішньої темряви. Вона живе з іншого боку нашого кварталу.
Так, якщо не помиляюся, там і живе, погодився містер Ґонт. Слухай мене уважно, Браяне.
І він, напевно, продовжив говорити, але Браян не памятав, що саме.
7
Наступне, що він усвідомив, це те, як містер Ґонт легенько виштовхує його на Мейн-стріт, розповідаючи, наскільки йому приємно було познайомитися, і прохаючи переповісти мамі й усім друзям, як до нього добре поставилися й чесно з ним обійшлися.
Звісно, сказав Браян. Він почувався спантеличеним та разом з тим дуже добре почувався, ніби щойно прокинувся після бадьористого денного сну.
І приходь іще, сказав наостанок містер Ґонт, після чого зачинив двері. Браян глянув на них. Тепер там висіла табличка
ЗАЧИНЕНО.
8
Браянові здавалося, що він провів у «Необхідних речах» кілька годин, проте годинник біля банку показував лише за десять четверту. Минуло менше двадцяти хвилин. Він уже був приготувався всістися на велосипед, а тоді спер кермо собі на живіт і понишпорив по кишенях.
З однієї дістав шість яскравих мідних пенні.
З іншої підписану картку з Сенді Коуфексом.
Очевидно, вони таки якось домовилися, та Браян хоч убийте не міг згадати, про що саме йшлось у тій домовленості лише те, що там якось згадувалася Вілма Джерзик.
«Моєму доброму приятелеві Браяну, з найкращими побажаннями, Сенді Коуфекс».
На чому б вони там не зійшлися, воно того варте.
За таку картку можна практично все на світі віддати.
Браян обережно сховав її в рюкзак, щоб не погнулася, заліз на велосипед і кинувся крутити педалі додому. Усю дорогу усмішка не сходила з його обличчя.
Розділ другий
1
Коли в містечку в Новій Англії відчиняється нова крамниця, жителі якими б провінціалами вони не були в багатьох речахдемонструють широту поглядів, до якої далеко навіть їхнім братам і сестрам із великих міст. У Нью-Йорку чи Лос-Анджелесі нова галерея може зібрати невелику групку ймовірних відвідувачів і простих роззяв ще до того, як двері відчиняться вперше. Новий клуб може навіть похвалитися чергою й поліцейськими барикадами, за якими стоятимуть папараці, озброєні сумками для фототехніки й телеобєктивами. Лунає захоплений гул розмов, наче серед театроманів на Бродвеї перед премєрою нової пєси, яка, хоч спричинить фурор, хоч із тріском провалиться, усе одно стане предметом численних розмов.
Коли ж нова крамниця відчиняється в містечку в Новій Англії, рідко перед відкриттям збирається хоч якась групка, а чергатим паче. Коли жалюзі піднято, двері відімкнено і новий заклад відчинено для відвідувачів, останні приходять і йдуть тонким струмочком, який чужинцям, певно, здасться апатичним і, найпевніше, може сприйматись як поганий знак для майбутнього економічного успіху власника бізнесу.
Те, що на перший погляд може здатися браком інтересу, лише ширма для уважного очікування та ще уважнішого спостереження (Кора Раск і Майра Евансне єдина пара жінок Касл-Рока, що займали телефонні лінії обговореннями «Необхідних речей» тижнями перед відкриттям). Цей інтерес і очікування, проте, не впливають на консервативний кодекс покупця з маленького міста. Деякі речі просто Не Робляться, особливо у вузьких анклавах янкі на північ від Бостона. Це спільноти, що існують протягом девяти місяців щороку майже цілком самодостатньо, і там вважається моветоном показувати завеликий інтерес надто швидко чи будь-яким іншим способом демонструвати щось більше, ніж куце зацікавлення, так би мовити.
Досліджувати нову крамницю в маленькому місті й відвідувати соціально престижну вечірку у великому місті речі, які спричиняють достатній рівень захоплення серед тих, хто збирається брати в дійстві участь, і на обидві оказії є правила, неписані, незмінні й дивовижним чином схожі. Головне серед них: не прибувати першими. Звісно, хтось мусить зламати це фундаментальне правило, інакше взагалі нікого б не було, проте нова крамниця зазвичай простоює порожньою як мінімум хвилин двадцять після того, як табличка «ЗАЧИНЕНО» на вікні вперше обертається табличкою «ВІДЧИНЕНО», і, крім того, досвідчений спостерігач може з певністю закладатися, що першоприбулі прийдуть групоюпо двоє, по троє, але найімовірніше це буде квартет пані.