Тепер вона скинула рукавиці й для перевірки зігнула пальці правої долоні. Спис голодного болю пронизав передпліччя до ліктя. Вона спробувала знову, стиснувши губи в очікуванні. Біль повернувся, але цього разу не такий сильний. Поллі трохи розслабилася. Усе буде гаразд. Не чудово, не настільки приємно, яким би мало бути споживання торта, але нормально. Вона обережно взяла виделку, якомога менше згинаючи пальці. Піднісши перший шматочок до рота, Поллі помітила, з яким співчуттям на неї дивиться Ґонт. «Зараз почне жаліти, понуро подумала вона, і розповідати, який важкий артрит був у його діда. Чи колишньої дружини. Чи ще когось».
Але Ґонт не взявся висловлювати жаль. Він поклав шматочок торта собі в рот і комічно закотив очі.
Облиште те шиття й дизайн, промовив він. Вам варто було відкрити ресторан.
Ой, та то не я готувала, уточнила вона, але передам ці компліменти Нетті Кобб. Вона в мене покоївкою працює.
Нетті Кобб, вдумливо промовив Ґонт, відрізаючи ще кусник від свого шматка.
Так знаєте її?
Навряд чи. Він заговорив ніби людина, яка щойно повернулася в теперішнє. Я ні з ким не знайомий у Касл-Року. Ґонт хитро скосив на неї очі. А є можливість переманити її до себе на роботу?
Жодної, сміючись, відповіла Поллі.
Я хотів запитати вас про ріелторів, змінив тему він. На вашу думку, кому з тутешніх можна найбільше довіряти?
Ой, та вони всі здирники, але з Марком Гоупвеллом, мабуть, мати справу безпечніше, ніж з іншими.
До горла йому підібрався сміх, тож Ґонт прикрив рота долонею, щоб не обплювати нічого крихтами. Тоді почав кашляти, і якби руки її так не боліли, Поллі би поплескала його по-товариськи по плечах. Хоч вони вперше бачаться, він їй подобається.
Вибачте, перепросив він, трішки хихочучи. Але ж вони дійсно всі здирники, правда?
Сто відсотків!
Якби вона була трохи іншоютакою, що тримає факти про своє минуле не лише для себе, Поллі почала б ставити Лілендові Ґонту навідні запитання. Чому він приїхав у Касл-Рок? Де жив раніше? Чи залишиться тут надовго? Чи є в нього сімя? Але вона не з таких, а ще їй подобалося відповідати на його запитання навіть дуже подобалося, відверто кажучи, бо жодне з них не було про неї саму. Він розпитував про місто, який потік людей через Мейн-стріт узимку, чи є неподалік місце, де можна було б купити гарну маленьку піч-камін «Йотул», а ще про страхові ставки й сотню інших речей. Він дістав із кишені блакитного блейзера тонкий записник, оправлений чорною шкірою, й поважно вписував кожне імя, що вона називала.
Поллі опустила очі на свою тарілку й побачила, що доїла весь торт. Руки досі боліли, але відчувалися краще, ніж тоді, коли вона сюди прийшла. Поллі пригадала, що майже була передумала приходити через цей стан. Тепер тішилася, що все одно зібралася з силами.
Мушу йти, сказала вона, звіряючись із годинником. Розалі подумає, ніби я тут померла.
Їли вони стоячи. Тепер Ґонт акуратно склав тарілочки одну на одну, зверхувиделки і закрив контейнер з тортом.
Я поверну судочок, як доїм торт, сказав він. Нічого?
Звісно.
Тоді це буде десь до обіду, серйозно промовив він.
Та не варто аж так поспішати, відповіла вона, поки Ґонт проводив її до дверей. Було дуже приємно познайомитися.
Дякую, що зайшли, відповів він. На мить їй здалося, що він хоче взяти її за руку, і Поллі відчула якусь тривогу від думки про його дотикдурниця, звісно, але він цього не зробив. Ви перетворили день, від передчуття якого в мене аж жижки трусилися, на просто чудовий.
У вас усе буде добре, запевнила його Поллі й відчинила двері. Тоді зупинилася. Вона нічого не питала про нього, проте її цікавила одна річ, цікавила занадто, щоб піти не запитавши. У вас тут багато цікавинок
Дякую.
але жодного цінника. Чому так?
Він усміхнувся.
Та отаке в мене маленьке дивацтво, Поллі. Я завжди вважав, що, коли хочеш щось купити чи продати, варто також уміти торгуватися. Думаю, в минулому житті я був купцем килимів із Близького Сходу. Мабуть, з Іраку, хоча, напевно, зараз так говорити негоже.
То у вас ціна така, яку диктує ринок? піддражнила вона його.
Якщо так можна сказати, без жартів погодився він, і знову її вразило, які ж у нього глибокі карі очі, химерно красиві. Я б радше сказав, що визначаю ціну за тим, наскільки людині щось необхідне.
Розумію.
Справді?
Ну Думаю, так. Це пояснює назву магазину.
Він усміхнувся.
Можливо, промовив. Думаю, в цьому ви маєте рацію.
Тоді бажаю вам дуже гарного дня, містере Ґонт
Ліленд, будь ласка. Або просто Лі.
Тоді Ліленде. І не переймайтеся через клієнтів. Думаю, до пятниці вам доведеться наймати охоронця, щоб розганяв їх під кінець дня.
Дійсно так вважаєте? Було б чудово.
До побачення.
Чао, попрощався він і зачинив за нею двері.
Ґонт якийсь час постояв, спостерігаючи, як Поллі Чалмерз іде вулицею, розгладжуючи рукавиці на долонях, таких покручених і настільки несподіваних на тлі її самої, акуратної, гарненької чи навіть дивовижної. Ґонт заусміхався. Коли губи оголили нерівні зуби, усмішка стала неприємно хижою.
Усе буде добре, мяко промовив він у порожній крамниці. Усе з тобою буде добре.
5
Передбачення Поллі виявилися правильними. Ще до закриття того ж дня майже всі жінки Касл-Рока, принаймні важливі персони, і кілька чоловіків зазирнули в «Необхідні речі», щоб побіжно все роздивитися. Майже всі вони щосили запевняли Ґонта, що лише на хвильку забігли, бо мають іще якісь справи.
Стефані Бонсейнт, Сінтія Роуз Мартін, Барбара Міллер і Френсін Пеллетір були першими. Стефі, Сінді Роуз, Барбз і Френсі прибули міцною групкою менш ніж десять хвилин після того, як було помічено, що Поллі виходить з нової крамниці (новину про це швидко й ретельно рознесло телефонами та надійною системою «баба бабі сказала», яка успішно діє на задніх дворах Нової Англії).
Стефі з подругами дивилися. Охали й ахали. Вони запевнили містера Ґонта, що не можуть затриматися на довше, бо в них сьогодні день гри в бридж (нехтуючи пояснити йому, що тижневі партії починаються не раніше другої дня). Френсі запитала, звідки він. Ґонт відповів, що з Акрона, Огайо. Стефі запитала, чи давно він у бізнесі продажу антикваріату. Ґонт відповів, що не вважає себе продавцем антикваріату, принаймні не зовсім. Сінді хотілося знати, чи містер Ґонт давно в Новій Англії. Та трохи, відповів містер Ґонт, трохи.
Усі четверо пізніше погодилися, що крамниця цікавастільки химерних речей! проте інтервю пройшло безрезультатно. У чоловіка майже стільки ж води в роті, як у Поллі Чалмерз, як не більше. Тоді Барбз відзначила, що вони всі в курсі (чи думають, що в курсі), що Поллі Чалмерз перша ввійшла в нову крамницю, а ще вона принесла з собою торт. Мабуть, припускала Барбз, вони знайомі з містером Ґонтом з Минулого, з часів, які вона провела Не Тут.
Сінді Роуз висловила зацікавленість у вазі «Лалік» і запитала містера Ґонта (який стояв неподалік, але не нависав, як гріх над душею, що було схвально зауважено), скільки вона коштує.
А ви як думаєте, скільки? запитав він, усміхаючись.
Вона всміхнулася йому у відповідь, досить кокетливо.
Оу, промовила. То це у вас так тут заведено, містере Ґонт?
Так я веду справи, погодився він.
Тоді, боюся, ви втратите більше, ніж заробите, торгуючись із янкі, попередила його Сінді Роуз, поки подруги спостерігали за цією сценою з чистим інтересом глядачок Вімблдонського турніру.
Це, відбив він, ми ще побачимо. Голос звучав іще дружньо, але тепер у ньому також проскакували викличні нотки.
Сінді Роуз тепер уважніше глянула на вазу. Стефі Бонсейнт щось шепнула їй на вухо. Сінді Роуз кивнула.
Сімнадцять доларів, запропонувала вона. Насправді ваза мала вигляд радше доларів на пятдесят, а в бостонських антикварних, міркувала Сінді, за неї попросили б цілих сто вісімдесят.
Ґонт склав пальці пірамідкою під підборіддям у жесті, який би впізнав Браян Раск.
Думаю, маю попросити як мінімум сорок пять, із певним жалем сказав він.
У Сінді Роуз проясніли очі: зявилися варіанти. Спочатку вона вважала ту вазу «Лалік» чимсь не особливо цікавим, просто ще одною розмовною відмичкою, якою можна спробувати відімкнути таємничого містера Ґонта. Тепер вона краще її роздивилася й побачила, що це справді гарний виріб, який чудово впишеться в її вітальню. Квітковий крайчик навколо довгої шийки вази був такого ж кольору, як у неї шпалери. Доки Ґонт не відповів їй зі своєю пропозицією ціни, яка лише на хвостик перевищувала допустиму, жінка не усвідомлювала, що їй хочеться ту вазу так сильно, як зараз.
Сінді порадилася з подругами.
Ґонт, мяко усміхаючись, спостерігав за ними.
Теленькнув дзвоник над дверима, й увійшли ще дві пані.
У «Необхідних речах» почався перший повноцінний робочий день.
6
Коли через десять хвилин учасниці бридж-клубу Еш-стріт покинули «Необхідні речі», Сінді Роуз Мартін тримала в руці пакет для покупок. Всередині лежала ваза «Лалік», загорнута в цигарковий папір. Вона купила її за тридцять один долар плюс податок, майже за всі гроші, виділені на дрібні витрати, але була настільки задоволена покупкою, що ледь не муркотіла.
Зазвичай Сінді сумнівалася й навіть трохи соромилася через такі імпульсивні покупки, переконана, що її трішки ошукали або й зовсім обмахорили, але не сьогодні. Саме в цьому торгу, на її думку, вона взяла гору. Містер Ґонт навіть просив її повернутися, казав, що має ще одну точно таку ж вазу-близнючку, вона прибуде трохи пізніше, може, навіть завтра! Ця чудово впишеться на столику у вітальні, але якщо Сінді матиме дві, то зможе поставити по одній з обох боків камінної полиці, а це буде просто шикарно.
Троє її подруг також вважали, що вона провела хвацьку оборудку, і хоча були роздратовані тим, що про містера Ґонта вдалося вибити так мало інформації, загалом думки про нього були досить високої.
У нього такі гарні зелені очі, дещо замріяно промовила Френсі Пеллетір.
Хіба зелені? несподівано запитала Сінді Роуз. Їй вони здалися сірими. Я й не помітила.
7
Пізніше того ж дня Розалі Дрейк із «Шито-крито» під час своєї перерви зазирнула в «Необхідні речі» в компанії покоївки Поллі, Нетті Кобб. По крамниці ходили кілька жінок, а в дальньому кутку двоє хлопців зі старшої школи округу Касл порпалися в картонній коробці з коміксами й захоплено щось бурмотіли одне одномунеймовірно, погоджувалися обоє, скільки тут є речей, потрібних для доповнення їхніх колекцій. Вони лише сподівалися, що ціни не дуже кусатимуться. А дізнатися можна лише запитавши, бо на пакетах із коміксами не було цінників.
Розалі й Нетті привіталися з містером Ґонтом, а той попросив Розалі ще раз подякувати Поллі за торт. Очима він слідкував за Нетті, яка після знайомства відійшла і з тугою роздивлялася невеличку колекцію виробів із карнавального скла. Він покинув Розалі, яка вивчала фотографію Елвіса біля скалки «СКАМЯНІЛОЇ ДЕРЕВИНИ ЗІ СВЯТОЇ ЗЕМЛІ», й підійшов до Нетті.
Вам подобається таке скло, міс Кобб? мяко запитав він.
Вона трішки підскочилау Нетті Кобб було обличчя й ледь не до болю соромязлива поведінка жінки, ніби створеної підстрибувати від чужого голосу, коли він долинає десь із ліктьової зони, яким би мяким і приязним той не здавався, і нервово всміхнулася йому.
Я місіс Кобб, містере Ґонт, хоча мій чоловік і помер уже досить давно.
Співчуваю.
Не переймайтеся. Минуло чотирнадцять років. Багато часу. Так, маю маленьку колекцію карнавального скла. Вона майже затремтіла, як може затремтіти миша через наближення кота. Не те щоб я могла собі дозволити такі гарні речі, як ці. Дуже гарні. Просто янгольська робота.
Ну, я вам так скажу, заговорив він. Разом із цими речами я ще досить багато всячини з карнавального скла купив, і вони не такі дорогі, як можна було б подумати. А рештанабагато гарніші. Може, прийдете завтра й подивитеся?
Нетті знову підскочила й відійшла на крок, так, наче він щойно запропонував їй прийти наступного дня, щоб пощипати її трохи за задницю можливо, аж до криків.
Ой, не думаю у четвер у мене багато роботи, знаєте у Поллі щочетверга ми все-все прибираємо, знаєте
Точно не зможете заскочити? умовляв він. Поллі казала, що це ви приготували торт, який вона принесла сьогодні
І як він вам? Смачний? нервово запитала Нетті. Її очі говорили, що вона очікує від нього: «Ні, він був несмачний, Нетті, від нього в мене кольки, від нього в мене срачка, і знаєш, що я тобі зараз влаштую, Нетті: я затягну тебе в підсобку й викручуватиму соски, доки милості не проситимеш».
Він був чудовий, заспокоїв її Ґонт. Я як спробував, одразу згадав торти, які пекла мама а то було дуже давно.
Цим він поцілив у саму душу Нетті, яка до нестями любила свою маму, хоч та часто била її після нічок у джук-джойнтах та інших забігайлівках. Вона трохи розслабилася.
А, тоді гаразд, сказала вона. Дуже рада, що вам сподобалося. Звісно, то була ідея Поллі. Вона просто наймиліша жінка на світі.
Так, підтвердив він. Після знайомства з нею я в цьому не сумніваюся. Він зиркнув на Розалі Дрейк, але та ще роздивлялася товари. Тоді перевів погляд знову на Нетті й сказав: Я просто подумав, що, мабуть, щось вам винен.
Та ні, що ви! вигукнула Нетті, знову стривожившись. Нічого ви мені не винні. Взагалі анітрохи, містере Ґонт.
Будь ласка, зайдіть завтра. Я бачу, ви розбираєтеся в карнавальному склі а заодно я передам вам контейнер від торта Поллі.
Ну думаю, я б могла зазирнути під час перерви Очі Нетті натякали, що вона сама не вірить у те, що говорять уста.
Прекрасно, резюмував містер Ґонт і швидко відійшов, доки Нетті не передумала.
Він наблизився до хлопчаків і запитав, як у них успіхи. Ті вагаючись показали йому кілька старих випусків «Неймовірного Галка» й «Людей Ікс». За кілька хвилин хлопці вийшли з крамниці з більшістю коміксів у руках і виразами очманілої радості на обличчях.
Не встигли двері за ними зачинитися, як знову прочинилися, й усередину ступили Кора Раск і Майра Еванс. Вони роззирнулися очима блискучими і жадібними, як у білок у період збору горіхів, і одразу ж підійшли до скляної шафки з фотографією Елвіса. Кора з Майрою схилилися над нею, вкрадливо перешіптуючись з інтересом і демонструючи зади завширшки з два сокирища.
Ґонт усміхнено спостерігав за ними.
Дзвінок над дверима теленькнув знову. Новоприбула була завбільшки з Кору Раск, проте Кора була товста, а ця жінка здавалася дужоюяк дроворуб із пивним черевом. На блузці в неї був великий білий значок із червоним написом:
НІЧКА КАЗИНОБУДЕ ВЕСЕЛО!
Харизма обличчя цієї жінки була на рівні шуфлі для снігу. Більшу частину волосся невиразного й неживого каштанового відтінку покривала хустина, туго завязана під широким підборіддям. Вона кілька секунд роздивлялася інтерєр крамнички, маленькими глибоко посадженими очицями глипаючи то туди, то сюди, ніби стрільчиня, що вивчає внутрішню частину салуну, перш ніж протиснутися крізь барні двері й почати буянити. Тоді ввійшла.
Мало хто з жінок, що тинялися між шафками, обдарували її чимсь значнішим, ніж коротким поглядом, але Нетті Кобб дивилася на новоприбулу з немислимим виразом страху й ненависті. Тоді вона поквапилася геть від карнавального скла. Новоприбула помітила цей рух. Вона зміряла Нетті поглядом, повним презирства, після чого відвернулася.
Дзвінок над дверима теленькнув, коли Нетті вийшла з крамниці.
Містер Ґонт спостерігав за усім цим зі значним інтересом. Він підійшов до Розалі й повідомив їй:
Боюся, місіс Кобб пішла без вас.
Розалі це здивувало.
Чого почала вона, а потім зупинила погляд на новоприбулій зі значком «Нічки казино», міцно пришпиленим між грудей.
Та саме роздивлялася турецький килим, що висів на стіні, з твердим інтересом студентки факультету мистецтв у галереї. Руки тримала на широких стегнах.
Оу, вимовила Розалі. Вибачте, мені вже треба йти.
Ті двоє немалого глека розбили, я так бачу, зауважив містер Ґонт.
Розалі спантеличено всміхнулася. Ґонт знову перевів погляд на жінку в хустці.