То ось звідки почуття провини у ясновельможного, саркастична посмішка освітила обличчя капітана Жеграя. Не втримав од розбою бравих солдатів. А у вас виникли робочі асоціації з червоним вином. Мусите борги сплачувати. Моїми зусиллями. У мене почуття провини нема!
Нехай так, погодився начальник осібного відділу. Ясновельможний наполягає на вашій кандидатурі. З Білою Церквою у нього повязані сердечні сентименти. Там він надіявся зберегти свій армійський корпус. Там гуртувалося його вільне козацтво. Там його приймали на балу графиня Марія Браницька і її донька Бічетте Радзивіл. Вони сподівалися, що майбутній гетьман їх захистить. Не захистив Туди він узимку добирався, переслідуваний червоними бандитами, із захопленого Муравйовим Києва. Довелося разом із графинями переховуватися у підпіллі Керівниця місцевого босяцького бунту Гітля Бялік їх шукала з каральними загонами. На допитах відрізала пальці прислузі, але не знайшла. Ні ясновельможного гетьмана, ні графині з дочкою, ані міфічного золота. Ось такі, Климе Івановичу, вихідні дані для вашого слідства. І скажіть, що вони вас не зачепили.
Не густо, якщо відкинути зайве, відповів капітан. У церкві вбили паламаря. У маєтку графині бродить привид А мені пертися за девяносто верст у дорогу. Відчуваю, що головний аргумент ви приховали. Це у ваших правилах
Фадей Немет відпочив і знову взяв саксофон. Залом полетіли звуки імпровізованої композиції, в якій вгадувалися мотиви одеської Молдаванки. Музикант хитався, ніби йому не вистачало духу, видобував із себе сум і ностальгію. Свою самотність він вихлюпував у хмільний гамір веселої публіки. Російські офіцери у відповідь загорланили «Слався ти Славою!», намагаючись домінувати в залі.
Ваше здоровя, підняв келих Дмитро Бусло.
Ваш рахунок, охоче відгукнувся Клим Жеграй.
Без проблем, витер серветкою губи гетьманський розвідник. Ви маєте слушність. Третій аспект існує. Гадаєте, чому ми не зустрілися у мене на Підвальній, у готелі «Версаль»? Чи в гетьмана на Інститутській?..
Капітан промовчав, чекаючи продовження.
За деякими даними Оці, що співають не всі дурні й пияки. Мають свою агентуру, Дмитро Петрович кивнув на осоловілих монархістів. Я їх не боюся, але Вони оточили гетьмана з усіх боків і тягнуть у свій бік. Далі. Не можуть ніяк заспокоїтися наші соціалісти. Разом із ними активізувалося червоне підпілля. Приїхала мирова делегація з Росії на чолі з Християном Раковським, і ми відчули більшовицьку активізацію. Відверто кажучи, я вважаю це помилкою гетьмана. Не слід було їх пускати в Київ, а вести переговори десь у Гомелі чи в Німеччині. Чи на крайній випадок у Петрограді. Та німці наполягли, що домовлятися слід тут, у столиці України. Натомість ми отримали кілька сотень заядлих революційних агітаторів і підбурювачів з дипломатичним імунітетом. Наші агенти доповідають про зростання бунтівних настроїв серед селянства, на залізниці, в робітничих колективах. Складаються плани замаху на самого гетьмана та міністрів.
Бусло на мить замовк і продовжив, чітко відділяючи слова:
Виразно відчувається смертельна небезпека. Вона гм витає в повітрі.
Начальник осібного відділу підняв голову, ніби принюхуючись. Його мясистий ніс заворушився, а бакенбарди спалахнули білим вогнем у світлі ресторанних ламп. Це мало дещо комічний вигляд, на думку капітана Жеграя, який три роки переховувався від переслідувачів. Коли живеш увесь час у небезпеці, перестаєш її обєктивно оцінювати. Інтуїція притуплюється й нерідко видає фальшиві сигнали. Разом із тим справжні загрози не фіксує. В такій невротичній обстановці не гріх звернутися до лікаря.
Дмитро Петрович, мабуть, прочитав його думки й хмикнув.
Мої агенти дарма хліб не їдять. Ось вам факт, що стане корисним у слідстві. В Білій Церкві зявилася таємна організація «Трибунал апостолів». Партійний колір незрозумілий. Есери, есдеки чи просто місцеві виродки. Крім вироків прихильникам Української держави, займаються грабунком церков, маєтків заможних громадян і музейних колекцій. Зібрані золоті, срібні й коштовні речі відправляються в Росію для підтримки революції. Ми зафіксували у Васильківському повіті вісім таких випадків. Обійшлося без смертей, не рахуючи Гната Березовця. З храмів пропали старовинні ікони й коштовне начиння: золоті й срібні кадила, підсвічники, чаші для причастя, таці тощо. Зараз вивчаємо, як вони те все переправляють через кордон
Отже, про третій аспект. Ви впевнені, що до вбивства паламаря і залякування графині Браницької причетний цей «Трибунал апостолів»? перепитав сищик, подумки погодившись із новим завданням гетьмана Скоропадського.
Він скучив за справжньою роботою, а не за підробітком у наляканих війною київських нотаблів. Ним оволоділо тремтливе хвилювання, як перед початком заплутаного слідства. Погано, що не в Києві, а в Білій Церкві. Та це не біда. Надросся для нього не чуже: на половині шляху між Києвом і Уманню, недалеко від Білої Церкви, серед полів і байраків загубився хутір Очеретяний, де він народився. Хутір уже девять років направду заростає очеретами. Батько помер. Навіщось обірвав зелений виноград і відлетів у кращий світ, поклавши на груди недозрілі грона. Сусіди знайшли його серед подвіря. Клим Жеграй віддав хутір в оренду місцевому землевласнику Йосипові Яновському. І не хоче ступити туди й ногою, щоб не ятрити серце.
Климе Івановичу, ми впевнені, що в Білу Церкву слід їхати саме вам, мяко підтвердив Дмитро Петрович. Там потрібен спеціаліст із вашим досвідом До речі, я підготував вам легенду. Поїдете як представник заводу гасових ламп Арнольда Веппе
Овва! вигукнув Жеграй. Навіщо така секретність?
і страховий агент товариства «Якір» Микола Федорович Портенко, закінчив фразу начальник осібного відділу й дістав зі шкіряного планшета рекламні листки із гасовими лампами та переліком послуг страхової контори. Люди бояться поліцейських. Брешуть, обманюють їх. А простому страховому агентові, схожому на пройди гм
Бусло проковтнув останнє слово й запнувся. Потім продовжив:
Схожому на правдивого чоловягу, вони охоче розкажуть більше. Таке прикриття для вас найкраще підійде. Дрібний комівояжер нікого не зацікавить. А страховий агент може дозволити собі зайти будь-куди. Без підозри. Ось ваші документи.
Тут я з вусами, поглянув на посвідчення страхового агента капітан. Де знімок узяли?..
Він зрозумів, із ким його порівняв гетьманський розвідник.
Климе Івановичу! докірливим голосом відповів Бусло. Мусите памятати, що покоївка, яка застеляє постіль, кухарка, яка готує сніданок, телефоністка, яка зєднує розмову, клерк із банківської контори, який рахує ваші гроші, можуть бути заражені бацилою большевизму. З людьми кояться дива небачені. Щойно заходить мова про ідеї рівності, вони втрачають здоровий глузд. Їхні дії не піддаються логічному поясненню
Ви мене лякаєте, усміхнувся Жеграй.
Не я лякаю. Муравйов нагадує. Разом із лиходійною Євгенією Бош Тому слухайте. Для вашої ж безпеки. У разі потреби телефонуйте на номер вісімнадцять тридцять вісім. Легко запамятати. Це телефон зубного техніка Савицької Рози Іванівни. Вона проживає на Костянтинівській, 22. Туди ж можете слати телеграми. Ми з Розою Іванівною кхм активно співпрацюємо.
Вона не заражена бацилою, уколов його сищик.
Дмитро Петрович пропустив шпильку повз вуха.
Перед початком розмови скажіть кодове слово. Наприклад
Гетьманський розвідник задумався, підшукуючи пароль. У його втомлених очах зблиснули іскри хлопяцтва.
О! Якщо ми маємо справу з релігією та забобонами, то підійде слово «Савонарола». Воно мені подобається. Скажете «Савонарола», і Роза Іванівна зрозуміє, що це ви, а не підставна особа.
Чому Савонарола? втратив гумор Клим. Язик можна зламати
Був такий релігійний фанатик у Флоренції. Палив усе, що належало багатим людям. Навіть дзеркальця відбирав Це, здається, йому належать слова: «Будь-яка баба знає про віру більше, ніж Платон». Ви їдете в місто, де можуть зустрітися нові Савонароли. Чого тільки вартує назва «Трибунал апостолів». Будьмо, як то кажуть, на вістрі
У цікаве відрядження ви мене посилаєте, мовив сищик.
Механічно взяв аркуш із рекламним оголошенням страхового товариства «Якір». Засноване в 1872 році. Головне представництво на вулиці Миколаївській, 11. Страхування життя з різноманітними комбінаціями. Страхування від вогню майна, рухомого й нерухомого. Головний представник Г. О. Левін. Головний інспектор В. А. Гурський. Інспектор М. Ф. Портенко, тобто він. І номер телефону. За дивним збігомвісімнадцять тридцять вісім
Клим поглянув на Бусла, ніби вперше побачив. Це ж треба так підготуватися! Знайшов у ресторані. Приніс із собою документи, впевнений, що сищик не відмовить ясновельможному. Намацали у ньому слабинупрофесійний інтерес.
Але не це стривожило й приголомшило капітана. Занепокоїло інше. Його посилають, неначе в глибокий тил ворога. Або в чужу країну.
Біла Церква ніколи не була надійним містом для влади. Там завжди гуртувалися бунтівники.
Невже аж такі погані справи в гетьманового уряду?
3
У квартирі на 1-й лінії Батиєвої гори, 23, яку винаймав у продавця парусини й полотна Овсія Болдіна, Клим наспіх зібрав «саквояж слідчого», запроваджений ще легендарним начальником розшукового відділу Георгієм Рудим. Той був новатором у слідстві й розшуку, відкрив у Києві першу в імперії кримінально-експертну лабораторію з використанням дактилоскопії та хімічних аналізів. Наприкінці лютого, якраз у період безчинств Муравйова, недолюди з фінками зарізали Рудого в місцині з виразною назвою «Собача стежка» біля Жіночого медичного інституту. Чого старий поперся туди пізнього вечора? Хто його покликав?.. Кияни з настанням темряви залазили у свої нори й носа не висовували. А він опинився темної пори на «Собачій стежці». Одна дрібна газета у кримінальній рубриці написала про вбивство старого колезького асесораі на тому інтерес суспільства до Георгія Рудого вичерпався. Ніби й не було відомого чоловіка. Навіть колишні колеги, бодай з професійної солідарності, не взялися за розслідування. Щодня у Києві сотні трупів. Хто такий Георгій Рудий, відставний царський слідчий, щоб виділяти його серед багатьох інших? Немає царянемає і його слідчих. Гірка іронія долі: той, хто розслідував насильницькі смерті, сам потерпів від насильства.
Клим вирішив формувати саквояж слідчого з прикидкою на те, що до нього хтось залізе чужий. А деякі речі з портфеля можуть розвінчати дрібного комівояжера з продажу гасових ламп і страхового агента Миколу Федоровича Портенка, який неждано приїхав у Білу Церкву. Кинув улюблений бінокль «Flamarion», за допомогою якого розглядав обєкти, що викликали його зацікавлення. Це ж зручноне наближаєшся, але все бачиш. Прихопив і кишеньковий ліхтар. «Гм, гасова лампа добре, а електричний ліхтарик краще», усміхнувся. Після деяких вагань узяв «детективний» фотоапарат «Kodak Brownie» у формі шкатулки та хімічні реактиви. Ці речі універсальні, можуть бути в будь-кого. Не відмовився і від збільшувального скла. А от щіточку й вугільний порошок для дактилоскопії, два парики й торбинку з фарбами та кремами для гримування залишив удома. Вони надто промовисті, можуть виказати. Старий записник Полянської паперової фабрики з потертою зеленою обкладинкою також може знадобитися. Вкинув пляшечку перекису водню, ним корисно заливати дрібні рани. Не забув одеколон неповторного запаху «Дралле», яким по-чоловічому щедро поливав себе, коли виходив у місто або збирався до охайних дівчат пані Лахоцької. І, звісно, прихопив украй необхідні для доброго самопочуття дві металеві коробки карамелі «Кетті Босс». Він звик до них, як курець до тютюну. На розмальованій бонбоньєрці, що продавалася за 20 копійок, розпутно усміхалася червоногуба дівиця. Вона б точно не пройшла конкурс у порядний дім матусі Лахоцької. Жеграй механічно розкрив коробку і вкинув у рот льодяник. Забобонно вірив, що мятний смак «Кетті Босс» пожвавлює його розумові здібності. Так дехто обожнює каву і наділяє її надприродними можливостями.
Солодка карамель не допомогла. Згодом він про цей момент згадає й гірко усміхнеться. Клим таки вирішив їхати в авантюрну подорож, запропоновану Дмитром Буслом.
У поїзді безліч селян із торбами намагалися пхнути його в груди, щоб не заважав проходити. На благородну обстановку годі було й сподіватися. Війна до непристойності спростила порядки й звички. Люд масово зірвався з насиджених місць і кудись мандрував. Поїзд пропах вугільним гаром і давно не праним одягом. Краєм ока зауважив, що з другого боку вагона мучився молодик із таким самим саквояжем. Жеграй міг поклястися, що на застібці його шкіряного портфеля витиснуто філігранний напис: «Казимир Шелль». Як і в нього на «саквояжі слідчого». Незнайомець у діловому костюмі впрів, із голови увесь час сковзав капелюх. Зрештою, він зняв його й закинув на полицю.
Промайнуло брудне передмістя Білої Церкви і дивний дім, що поєднав у собі коричневі балкончики швейцарського шале із зубчастими фортечними баштами, літньої пори тут жила акторка імператорських театрів Настасія Зберовська, спадкоємниця славного роду гетьмана Самійла Зборовського. Для російських реалій її предки змінили тільки одну літеру в прізвищі, щоб ніхто не згадував бунтівного минулого. Акторка отримувала високі нагороди з царських рук, розїжджала по світу з гастролями, а в літній резиденції бувала рідко. Взимку 1918 року чимало європейських газет під крикливими заголовками надрукували її заяву, в якій Зберовська гнівно стверджувала, що жодна революція не відбере у неї дім над Россю. Навчена бідою інтелігенція Києва гірко посміювалася й знизувала плечима. По всіх парках і цвинтарях міста височіли спільні могили, куди скидали розстріляних Муравйовим киян. Хочешживи, якщо зможеш перебувати серед гніву черні, що скипіла.
Локомотив різко загальмував і смикнувся. З полиць попадали клумаки, люди хитнулися, ніби від удару. Молодик із портфелем мужньо витерпів натиск. На вокзалі пасажири, наче рятуючись із полону, хутко висипалися на платформу. Клим Жеграй полегшено відітхнув: у такій задусі не помагала й «Кетті Босс». Легкий червневий вітерець овіяв груди. Несподівано з густого паровозного диму випірнула постать волоцюги й кинулася навперейми. Лисий маленький чоловічок у дранті, мов казковий троль, смикнув сищика за піджак. Клим мимохіть торкнувся поли. Чи на місці «Сміт і Вессон»?..
Пане, подайте копійку бідному й нещасному Фунтику. Третій день без хліба.
Жеграй зупинився, виловив пальцями в кишені срібний гривеник і кинув у протягнену долоню, схожу на брудний човник. «Як він тими руками їсть білий хліб? сахнувся від волоцюги. Хоч би блохи не перескочили!..»
Ой, паночку, дякую. Ви дуже добрі! За гарну милостиню я вам дам гарну пораду
На здоровя, буркнув Клим і зупинився. Ти хоч би помився Чи що? Від тебе на версту смердить помийною ямою.
Кха!.. Пане, ви не туди приїхали.
Винуватий усміх освітив худе обличчя Фунтика.
Як це не туди? механічно перепитав Клим і поглянув на станційний напис «Біла Церква».
Тут вас чекає нещастя, пророчо мовив жебрак, і його голий засмаглий череп по-сократівському зморщився. У цьому місті всіх чекає нещастя. Бо воно занадто любить гроші.
А ти не любиш грошей. Жеграй неквапливо розглядав цегляну споруду залізничної станції.Ти живеш одним духом
Вокзал у Білій Церкві нагадував дніпровський пароплав із надбудованим другим поверхом та палубою-дахом пообіч. Утім, таке порівняння капітанові не сподобалося, бо споруда із червоної цегли на вигляд була затяжка для річкового плавання. Обманули його півкруглі вікна, що тяглися, мов ілюмінатори, вздовж першого поверху і створювали враження легкості, ажурності будівлі. Вікна давно не протирали, вони потьмяніли від пилюки. Архітектор, плануючи цей будиночок, мабуть, не міг передбачити, що його штурмуватимуть юрби пасажирів. Тихий і спокійний час проминув, цегляний пароплав трясло від гуркоту ніг
Ану йди геть звідси! прогнав жебрака молодик із портфелем «Казимир Шелль». Таке мале, а в очі лізе!.. Знаєте, як його прозвали місцеві?
Жеграй промовчав, пропускаючи поспішливих пасажирів.
Фунтик Дай Копійку! вигукнув чоловік, обурливо озираючи волоцюгу. Чуєте?.. Фунтик Дай Копійку! Цирк на дроті!.. Він уже зо два тижні тут отирається Стій!