За дверима щось гупнуло. Аж від несподіванки пампуха впустив у молоко.
Двері вели до комори. Може, щурі гарцюють? Підійшов, відчинив обережно і мало не остовпів: на холодній долівці, поряд з перекинутим мішком сиділа Марунька. Протирала заспані очі.
Ой, паничу Пробачте, будьте ласкаві
Ти що тут робиш? запитав здивовано.
Спала, паничу. Оце впала з мішків.
Марко ледве стримав сміх.
Спала в коморі? Кімнат тобі в хаті мало? Тут же зимно зовсім! Геть здуріла, Марунько? Простудишся, кому потрібна будеш хворою?
Дівчина знітилася, підвелася, потираючи забите коліно.
Ти хоч вечеряла? запитав, подаючи їй руку. Чи гадаєш, я сам ото все мушу зїсти?
Як можна, паничу Марку! Матінка ваша мене зі світу зживе, якщо я таке вироблятиму!
Так і наказала мені: ночувати в коморі, бути непомітною, памятати своє місце..
Мало що моя мама могла тобі казати усміхнувся Маруньці.І перестань «паничом» мене звати. Немає тепер паничів. Та й тидомашня наша робітниця, а не кріпачка, аби ночувати в коморі на мішку. Іди, іди, поїж та вкладайся в котрійсь із кімнат.
Марунька вже зовсім знітилася, а коли він простягнув їй кухоль молока й пампух, то й геть розгубилася.
Марунько, раз я тобі панич, то слухай мене, проказав Марко серйозно, заправляючи пасмо волосся, що вибилося у Маруньки з коси їй за вухо. А з мамою я поговорю. То вона ще старими, дореволюційними порядками живе.
Дівчина несміливо надкусила пампуха і, не зводячи з Марка очей, запила молоком.
А ви до нас на довго, паничу? запитала.
Як Бог дасть Не знаю. В університет он вступив. Якщо мир будето надовго, відповів і сам здивувався тому, що сказав.
Мир Миром і не пахне. Це тут, у Камянці-Подільському, затишшя. Підозріле, наче перед громовицею. Треба бути дурним, аби сподіватися, що більшовики просто так дадуть спокій. Невже Петлюра на те сподівається?
Навіть між своїми, українцями, по обидва боки Збруча згоди нема. Чого чекати від більшовицької кацапні! Після Крутів зненавидів їх. Бо памятав, скількох побратимів розстріляли, загубили в тому вимерзлому засніженому полі.
Їж, Марунько, не поспішай, у тебе з рук ніхто не видирає,проказав, дивлячись, як дівчина поспіхом давиться пампухом.
Вона раптом відклала кухоль і пампух, зайшлася плачем. Затулила обличчя долонями. Марко аж розгубився.
Ти чого раптом? Маруню? Ну?
Вона заголосила.
Притулив до себе, обійняв. Із подивом спостерігав, як його власна рука гладить її голову. Він вже і не чекав, що його руки памятають щось про ласку та ніжність.
Ну, ну, ніхто тебе не образить більше. Я з мамою поговорю. Ти наче її не знаєш Така в неї натура жорстка. Це тобі не тітка Дарина.
То я з радості, паничу Марку, що ви повернулися, проказала Марунька, витираючи сльози. Пані Ганна наплакалася й намолилася одному Богу відомо, скільки сліз пролито та молитов проказано.
Ну все! витер Марунці обличчя рушником, яким вона дбайливо накрила пампухи для нього. Поїж і спати вкладайся. У котрій хочеш кімнаті. Пізно вже, аби отут сльози лити. І я піду теж. Добраніч, Маруню! Ось тобі свічку залишаю. Тільки не забудь, загаси.
Ліжко ще зберігало його тепло. Тоненько, жалібно скрипнуло під вагою тіла. Марко натягнув до підборіддя ковдру, згорнув під себе другу подушку і наче знову відчув в обіймах теплу, заплакану Маруньку. Цього тільки не вистачало! А тіло відчайдушно заволало. Вдихнув на повні груди. Треба спати. Завтракупа справ, університет Геть дурні думки!
* * *
Ранок після нічної негоди видався погожим та сонячним. Вітер за ніч геть обірвав пелюстки чайних троянд у садку, побив крислате листя винограду та пригнув до землі малинове пруття. Однак шкоди значної не наробив. Поки Марко вмивався, робив сякі-такі фізичні вправи, аби розімятися, та сьорбав чай з учорашніми пампушками, Марунька вже метушилася на кухні, готувала все до обіду, аби пані Ганна не сварила.
Марко не став якось особливо вдягатися. Власней не мав у що. З усього, що було, давно виріс. А ось військовий мундир із доброго англійського сукна. Лиш відпоров старі погони. Нема вже такої армії. Отак і піде. Може, по обіді й справді піти до кравця та замовити хоч якийсь костюм? Бо у військовому без погонів ходити по містувоно якось по-дурному виглядає.
З Польських фільварок ішов навпростець, безкінечними сходами, через Смотрич, у Старе місто. Вдихав прохолодне свіже повітря, підставляючи обличчя сонцю. Мугикав під ніс афоризми латиною, котрі ще памятав, і не вірив своєму щастю, хоч і розумів, що вся ця тиша і спокій оманливі й короткочасні.
В університет прихопив із собою шкіряний планшет. Швидше для виду, бо студентського причандалля вчора придбати не встиг.
А чи справді воно йому знадобиться? Снігірів он казав про те, що більшовицькі агенти ховаються всюди, навіть серед студентської молоді То, може, краще вірний «Уеблі Скотт» за поясом, ніж чорнильниця в торбі? Хоча, як любив жартувати майор Дорофєєв з Одеської школи прапорщиків, за певних обставин згодитися може все, що трапиться під рукою.
Який дурний час! Коли не розумієш, хто поряддруг чи ворог. А у цьому місті, схоже, зараз усе саме так
Вирізняти ворогів та провокаторів тепер його, Маркова місія. І вона дуже відрізняється від диверсійної роботи в тилу ворога, яку він знав і яку доводилося виконувати.
Пройшовши парком, опинився напроти університету. Піднявся сходами, дивуючись, скільки тут люду. Мабуть, потрібно зайти спершу до ректора, пана Огієнка. Сповістити, що він прибув, що вже на місці.
Тільки от де той кабінет?
Швед? То ти? Швед! То ти живий?! Марку!
Стрімко повернувся і сам вигукнув від здивування.
Кость Чорницький! Костик!
Кого-кого не сподівався зустріти, так це його! Зауряд-прапорщика Чорницького, з яким місив ялові чоботи в Одеській диверсійній школі.
Марку! Як ти тут? Оце так зустріч!
Він і сам не тямився від радості.
Ну як вступив, навчатися буду.
Кость поморщив носа, похитав головою. Веснянки на щоках розплилися у посмішці.
Ти знаєш Тут таке Як на пороховій бочці. Тільки й чекаєш, що хтось почне гукати «Більшовики у місті!»
Тіпун тобі на язик! Що ти мелеш! скривився Марко. Чув, що Петлюра скоро до Камянця прибуде? Що ми теперстолиця всієї України? А типро більшовиків, хай їм грець!
Костик уже обхопив його за плечі і повів униз сходами, просто у двір.
А навчання? перепитав Марко.
Ет! відмахнувся Кость. Яке навчання, коли я друга живого зустрів! Після Крутіва я чув, що ти там бувгадав, ти загинув. А тут таке щастя То, може, після занять майнемо куди, посидимо, побалакаємо
Марко згідливо кивнув головою.
Звичайно! Які можуть бути питання! Тільки я пригощаю, Костю!
Як скажеш! Кость прицокнув язиком. А я тебе поверну у мирне життя. Тут же, у Камянці, все є! Навіть театр працює!
Та ти що! здивовано проказав Марко. Давненько я не був у театрі. Востаннєще в Одесі. Памятаєш?
Аякже! промовив Кость. Ітак, он жіл тогда в Одесо. продекламував він із вдаваним пафосом. Как денді лондонскій одєт. Ну от, є нагода побувати! продовжив. Спектаклі, до речі, йдуть українською. Столичні трупи приїжджають навіть Може, підемо в неділю, ввечері?
А чому ж ні Підемо! Влиємося в місцеве богемне життя! усміхнувся Марко. Ти, я бачу, став завсідником театру?
Ну Кость розвів руками. Завсідник чи ні, але знайомства там певні маю.
І що тому посприяло, Костю? поцікавився Марко. Яка мельпомена тебе зачарувала?
Ну Кость розвів руками. Мельпомена там дійсно є, і чарівнаварто зазначити. Аби не злякати удачу, я пішов твоїм шляхомвирішив зайти з тилу. Ну, памятаєш, як там у того ж Пушкіна «Чем меньше женщіну ми любім»
Брова Марка поповзла вгору.
Тобто?
Книги, Швед, книги! У неї їх купа. Я ходжу до неї, як до бібліотеки.
Очі Марка округлилися
Ні, ну ти подивися, що Одеська школа прапорщиків з людьми робить! Якщо я правильно тебе зрозумівти зустрічаєшся з панянкою через те, що у неї гарна бібліотека? Костю, ти здоровий?
Чорницький розвів руками.
Швед, вонаактриса, розумієш? Прима нашого театру! За нею впадає добра половина міста Тож у мене було два шляхи: або зійтися з ними для чесного турніру, або вдавати, що цікавлюся не самою нею, а її книгами. Зате, Кость лукаво посміхнувся, жоден з них не має доступу до її гримерки та апартаментів. Ямаю. А там, як ти розумієш, карта по-всякому лягти може
І що, потрібна лягла? поцікавився Марко.
Кость зітхнув, багатозначно поправивши на голові каскетку.
Поки що не лягла, і трохи сконфужено додав:актриси Ти ж знаєш, які вони, брате! Поки що я все ще читаю книги. Я ж не такий, як тирафінований інтелігент. Я простіший.
Ну-ну, Пушкіна он як читаєш напамять Не розумію, Чорницький, навіщо вдавати, що тобі подобається читати книги, коли ти захопився їх власницею? Ти збентежив панянку, тільки й усього Може, вона навпаки чекає вияву твоєї уваги, пристрасті! Але Марко поплескав Чорницького по плечу. Не бери мої слова до голови, я так давно не був у жіночому товаристві, що вже й сам не знаю, чи не розгубив ті крихти вміння залицятися до жінок.
Ну, от і буде тобі нагода перевірити, усміхнувся Кость. Перевірити на собі чари прими Камянець-Подільського театру Олесі Дмитрівни Біличенко.
Марко зайшовся сміхом.
А, мамо рідна! Гаразд, підемо, Костю, до театру. Ти заінтригував мене. А поки маю зявитися до ректора та повідомити, що з нового навчального року до навчання приступити готовий.
Якщо, звісно, той новий навчальний рік буде, зітхнув Кость Чорницький. Усе так непевно, Марку Як би ми замість університетських лав та й не на фронт Он 16-та дивізія, кажуть, усіх охочих до своїх лав приймає. Хлопці записуються туди, як навіжені. Тож і я до осені перекручуся тут, в університеті, відекзаменуюся і, певно, подамся до війська.
Так нам же не вперше! Марко поправив планшет. Війнатак війна. Але спочатку, в неділюдо театру!
Так точно! козирнув Кость, приклавши руку до каскетки.
Він, як і Марко, доношував свій старий мундир із відпоротими погонами. Тільки от сукно його було не добротне, англійське, як у Шведа, а москальське, благіше. Зрештою, і чин зауряд-прапорщика порівняно з Марковим званням цільного прапорщика муляв Костя Чорницького не менше. Хто б подумати міг, що така маленька дрібничка на погонах може так гнітити! Шведщасливець, улюбленець долі, герой! Вижити у тій брусилівській катавасії, більше тогоза особисту мужність отримати два Георгія3-го й 4-го ступенів Це не абищо!
Власне, поранення у Марка були серйозні, але знову видряпався. В Одесі, в школі прапорщиків вони і зійшлися з ним, потоваришували. Виявили, що земляки. Але Кость за поблажливою посмішкою та добродушним поглядом усе ж приховував якесь непевне сумяття. Заздрив? Заздрив. Швед завжди був при грошах, завжди мав усе найкраще І хоч із того найкращого по-товариськи перепадало і Костеві, та понад усе він жадав дорівнятися до Марка, перейняти його впевненість, його відчайдушність, його вміння триматися та без зайвих слів добиватися поставленої цілі
Лише дурень міг погодитися ризикувати життям під Крутами. Кажуть, більшовики косили ту дрібку хлопченят, наче навіжені. Серед молоді таких, як Швед, досвідчених та загартованих в боях, на тій клятій станції були одиниці. Полягло чимало люду. Та Марко знову вижив! Навіть після важкого поранення! Його встигли свої затягнути до вагонів, урятували. А то б революційна матросня добила його прикладами та багнетами заколола. А ні, повернувся в лаврах героя
І схоже на те, що Костів язик сьогодні вкотре зробив своєму власнику ведмежу послугу, розпатякавши про Олесю Біличенко, театр та сподівання зацікавити її у найглупший спосіб
І чому в присутності Марка він стає недолугим та невпевненим? Чому плете все, що спаде на думку? Однак встояти перед спокусою похизуватися перед Шведом знайомством з Олесею він не зміг. Хоч і виклав усе в ненайпривабливішому для себе вигляді.
* * *
Освоюєшся потроху?
Начальник Розвідочної управи, генерал-хорунжий Борис Снігірів, уважно подивився на Шведа. Запропонував сісти, сьорбнув чаю, перевів погляд на папери, розкладені поруч, на столі, чекаючи на його відповідь.
У світлі лампи вираз обличчя Снігіріва Марку завжди видавався якимось невиспаним та сердитим. Однак розмова з Марком на офіційну не скидалася.
Ну, розповідай, промовив уже мякше, по-батьківськи. У тебе око не змилене, Марку, тому твої донесення будуть особливо цінні.
Усе гаразд, освоююся, відповів Швед. Побував в університеті, зустрів старого побратима, ще з Одеської школи прапорщиків
Хто такий?
Кость Чорницький, товариш мій, із Волочиська родом. Ото, власне, з ним і вештаємося містом.
Кость Чорницький, кажеш замислено промовив Снігірів, Кость Чорницький А він чого до університету? Теж, навчатися?
Каже, що так А ви знайомі з ним?
Снігірів якось непевно усміхнувся.
Ти з ним будь уважним, Швед. Твій дружбан, Кость мав кілька нефайних епізодів, поки ти після Крутів у госпіталі відлежувався Він тобі про то розповів? Чи мені розповісти?
Кость? Кілька нефайних епізодів? Марко здивовано подивився на Снігіріва. Ні Нічого не казав. Я ж після Крутів буквально випав із життя на півроку, поки рани зализував, тож мені про те, де він був і що робив після Одесинічого не відомо. А що з ним таке сталося?
Нуууу потягнув Снігірів. Він то явився до нас із покаянням, мовляв винен, біс попутав, не зрозумів одразу, не розібрався Таких молодих людей, направду, багато.
Господи Та що з ним таке трапилось? перепитав знову Марко.
В Одеській школі прапорщиків, де ви навчалися, у вас був і третій товариш Так? проказав Снігірів, пильно дивлячись Маркові в очі.Памятаєш, як його звали?
Третій товариш Ааа, ну, так, Юрко. Юрко Коцюбинский. Ми тоді разом навчалися і товаришували, відповів Марко. Тільки от Юрко наскільки мені відомо
От-от! Снігірів клацнув пальцями. Юрко. Поки ти під Крутами
Та під Крути і я потрапив випадково, зітхнув Марко. Як побачив, які хлопчаки йдуть необстріляні, мені й совісно стало, що я трохи більше вмію, а відсиджуюся у теплі. Та й не можна було тоді відсиджуватися. А там просто поталанило мені, що живим зостався.
Оце, Марку, в такі миті і визначається, що ти за людина. Чи запроданець, якого і через віки співвітчизники цуратимуться, чи той, хто готовий за свободу своєї землі життя покласти. А Коцюбинському совісно не було, як бачиш. Він у той самий час у Харкові свій народ мордував під червоними стягами. Ти, певно, начуваний про його харківські «подвиги»
Так, Шведове обличчя спохмурніло. Головнокомандувач червоного козачєства Чув.
Так от продовжив Снігірів:Твій Чорницький служив при ньому. Служив недовго, може, з місяць. А як Юрко почав лютувати, то, каже, не витримав та й утік із Харкова назад, до Волочиська. Помилки свої визнав, сам прийшов, розкаявся Мовляв, не усвідомлював, повірив другові, пройнявся ідеєю, а той завів під монастир Але ж Марку Снігірів пильно подивився на Шведа. Ви ж в Одесі не у дитячих яслах навчалися, чи не так? Диверсійна і розвідочна робота І дурні там, наскільки мені відомо, довго не трималися.
Ну, так, погодився той.
Звідки нам знати, продовжив Снігірів, що все це не розписана по нотах хитромудра партитура? Що Чорницький не виконує завдання того ж таки Коцюбинського? Що, коли вінзавербований більшовиками агент?
Марко тільки розвів руками.
Тому на рахунок Чорницького гризуть мене сумніви удень і вночі,зітхнув Снігірів важко. І хоч він демонструє із себе мало не святого янгола, що тільки-но з храму вилетів, та й наче з часу повернення ні у яких антиукраїнських справах помічений не був
Ви за ним уже встановили спостереження, чи що?
Поки ні,проказав Снігірів. Ну так, здаля. І руку на пульсі, повір, тримаємо. Але те, що він раптом виявив бажання навчатися в університеті, і в той самий час, коли ти прибуваєш до Камянця, ви зустрічаєтеся на одному обійсті однієї і тієї ж альма матер Мене це насторожує,продовжив очільник Розвідочної управи. Гадаю, відтепер за Чорницьким варто наглядати більш пильно, бо може статися, у твоїх старих друзів, Марку, на тебе великі плани.