На обличчі Шведа заходили жовна.
Ви у тому сенсі, що мене спробують завербувати совєцьким агентом?
Снігірів кашлянув, підсунув склянку з чаєм і взявся виловлювати ложечкою жовте кружальце цитрини.
У наш час все можливо. Ну, ти не сердься, розповідай, що там далі!
Та я вже й не знаю, що розповідати, чи є щось важливіше, ніж те, що ви мені сказали промовив Марко. Ну Що там далі Ще замовив у кравця костюм. У того, що на Пятницькій, у закутку майстерня.
Навіщо?
Одинадцятого йдемо з Костем до театру, кажуть, пєса гарна буде.
Театрце добре, Марку, Снігірів погриз шкірку цитрини. Одинадцятого вже й наш головнокомандувач до міста прибуде. Та й костюм цивільний якось природніше на тобі дивитиметься, ніж оцей старий френч. Ти придивляйся, прислухайся У нашій справі важлива кожна дрібниця. І кравець, і товариш твій із Волочиська, і будь-хто іншийусі в тебе мають бути на підозрі. До того ж, маємо певні застороги
Марко випростався на стільці.
Які застороги?
Інформація секретна. Але ти мусиш про неї знати Останніми днями перехоплюємо уривки шифровок Дуже дивних. Віршованої форми. Я такого раніше не зустрічав. Якийсь новий спосіб засекречувати інформацію чи що Ось, поглянь, ти ж у нас грамотій, піїтики в гімназії навчали?
Снігірів підсунув ближче до Шведа аркуш з акуратно виведеними на ньому рядками.
Польською проказав Марко. Дивно
Я нині без плаща подався з дому,
Бо днину обіцяла ти ясну.
Попав я в бурі клекітну содому,
А ти сховалась в тучу грозяну
Прочитав він ті рядки.
Без плаща подався з дому обіцяна ясна днина буря Туча грозяна Хм Дивне шифрування Якісь вірші,проказав Марко. Однак, якщо виходити з контексту, то вони не такі вже й беззмістовні Я б сказавзовсім не беззмістовні.
Швед, я в поезії не дуже, відмахнувся Снігірів. Ти не мудруй, кажи, що думаєш, не тягни.
Як на мене, Марко потер лоба, якщо, звісно, це справді зашифроване послання, то мова може йти про якусь зустріч чи подію, яка не відбулася. Зауважте, тут сказано «бо днину обіцяла ти ясну...»щось мало відбутися, якась важлива подія, і організатор запевнив, що все пройде гладко, та не так сталося, як гадалося Судячи з усього, додав Швед, у того, хто мав здійснити заплановане, «попав я в бурі клекітну содому» все пішло шкереберть. «А ти сховалась в тучу грозяну» грубо кажучи, агент не зміг вийти на звязок, бо звязкового шляк трафив
Так-так Снігірів згідно закивав. У цьому є сенс Але ж як заумно! Читай далі! простягнув він ще кілька аркушів. На кожному з них були записані польською по кілька рядків:
І хоч лице моє дощем побите,
Ти осушила, вийшовши з-за хмар;
Лишилося в мені несамовите
Стражданняпідступу твойого дар.
Марко знизив плечима.
Я не переконаний, що зрозумів зміст послання на всі сто відсотків, але схоже, що недалеко від істини До того ж Гроза була сьогодні вночі. А можу я поцікавитися, коли перехопили цю шифровку?
На світанні. Після грози, відповів Снігірів.
Ти каєшся, та болю навісного
Тобі не втихомирити й на мить;
Покривджений не має втіхи з того,
Коли душа і в кривдника болить.
Але, о сльози, почувань перлини!
Обернуті в скарби твої провини,
прочитав Марко з наступного аркуша.
Я так розумію, з останніх двох рядківу них таки все склалося Швед задумливо похитав головою. «Обернуті в скарби твої провини» повторив замислено. І часто ви таке перехоплюєте?
Час від часу, Снігірів трохи відсунувся, шкавульнув деревяною шухлядою, дістав із неї канцелярську папку.
Ось Усе, що маємо. Але варто зазначити, Марку, останні дні вони активізувалися
Ну так приїзд головнокомандувача на носі! відповів Марко. Хто знає, можливо, готується якась диверсія?
Снігірів зморщив лоба.
Я давно торочу: ми недооцінюємо ситуацію у Камянці,проказав він. Відбили у ворога і тішимося. Але Камянецьзанадто важливий стратегічний пункт, аби його більшовики отак легко віддали в наші руки. Занадто ласий шматок!
Так і є,спокійно відповів Марко. І цілком можливо, що тут діють добре законспіровані більшовицькі агенти.
БільшовицьКА агентКА! з притиском проказав Снігірів. Її звуть «Чорнява красуня». У більшості тих віршованих шифровок згадується саме таке псевдо.
То не обовязково має бути жінка, похитав головою Марко. Псевдона те і псевдо, аби приховати за собою особу свого власника. Цілком можливо, що і стать теж
Тобто, ти б, Марку, погодився, щоб тебе називали «чорнявою красунею»? засміявся Снігірів.
А яка різниця, якщо від того залежатиме моє інкогніто і безпека? знизив плечима Марко. Хай мене хоч «лісовою мавкою» називають, аби тільки завдання виконати!
Снігірів устав з-за столу, потягнувся, пройшовся кабінетом.
Чаю будеш?
Можна, погодився Марко.
Поки Снігірів віддавав розпорядження, Марко ще раз пробіг поглядом ті віршовані рядки.
Борисе Євгеновичу, що я думаю, проказав він. 3 огляду на приїзд до Камянця головнокомандувача, я би був насторожі, бо цілком можливо, мова йде про якусь більшовицьку диверсію
Ти розумієш, Шведе, Снігірів почухав потилицю. Я, звісно, думав про це і згодний із тобою. Але що саме вони збираються зробити? Куди вдарити? У насде не гляньслабке місце. Скрізь охорони не наставиш От якби знати напевне!
Посильте охорону там, де вона є, Борисе Євгеновичу, або де вона конче потрібна, проказав Марко. Це убезпечить якусь частину слабких місць. А далі доведеться діяти по ситуації.
Так і зробимо, запевнив генерал-хорунжий. А ти, Марку, нагостри вуха. Бо не до вподоби мені ця пролетарська поезія
* * *
Коли повернувся додому, мати кинулася йому на шию. Залила сльозами. Обмацувала його обличчя, цілувала й гладила волосся. Батько лиш мовчки обійняв, усівся за стіл навпроти і, поки Марунька подавала вечерю, не зронив ні слова.
Мамусю, ну, все ж добре, я живий, здоровий Завтра набалакаємося! По обіді,додав за хвильку:Бо мені ж уранців університет!
Марку батько важко зітхнув і перевів на нього сповнений болю погляд. Ти у насєдиний син! Ти, лобуряко, знаєш, скільки разів ми тебе подумки вже ховали? Скільки разів думали, що тебе на світі немає? Доки то буде продовжуватися?
Так війна за війною Хіба я винен? проказав Марко, наминаючи Маруньчин борщ.
Домашні харчі смакували йому неймовірно. За борщем, хоч і пізня година, Марко взявся за вареники з картоплею.
А тобі більше всіх треба? суворо запитав батько. Ніяк зупинитися не можеш? Може, доста?
Марко похитав головою.
Я вже так звик, тату. Спокійто не по мені. Зрештою, я зараз тут, у Камянці Навіть до університету вступив. Усе, як ви хочете.
Не мороч мені голову, Марку! Знаю я твої химери. Тобі той університет потрібен, як пяте колесо до воза. Надумав він коли вчитися! Знайшов час!
А що не так із часом, тату? перепитав Марко з абсолютно безневинним виглядом. Коли ж іще він у мене буде, як не тепер?
У тому то й діло, що теперне час! І не вдавай із себе школяра нетямущого! Ти про нас із матірю подумав? голос батька лунав майже загрозливо. Про те, що нам на старості літ не буде кому очі закрити?
Марко мовчки їв. Сперечатися марно. Батько мусить виговорити свій біль та обурення.
Ми виїжджаємо до Франції, Марку. Усі. Родиною. Зрозумів? Тітка Дарина зі своїм чоловіком кличуть нас, поки не пізно, їхати до них. Он листа нам передали. Тут, вочевидь, нічого доброго вже не буде. Я знайшов покупця на обійстя в селі. І тут спродаємося. Немає більше чого нам робити в Україні, хіба чекати власної смерті. Петлюра сьогодні в Проскурові, а завтра його серед живих нема Більшовики як зайдуть до Камянця, знову різня буде, продовжував батько. Он у Проскурові які страшні погроми жидам робили наші ж, петлюрівські
То не петлюрівці, а зрадники відказав було Марко. Петлюра розпоряджень громити євреїв нікому не давав
Та й більшовики перед тим із людьми не панькалися, ніби не дочувши, продовжував батько. Тут, у Камянці була теж одна, навіжена чекістка, Фанька Єрмолаєва, бігала вулицями в отакій вузькій шкіряній спідниці, шукала ворогів совєцької власті, кричала: «Мій наган ще сьогодні не снідав!» Ти хоч задумувався, Марку, хто ти є для них, більшовиків? Українець! Колишній унтер-офіцер царської армії, нагороджений за вірну службу Георгієм!
Двома, додав Марко, напівжартома демонструючи батькові два пальця.
А тепер ще й до петлюрівців, мабуть, запишешся?! не вгавав батько. Хто ти для них, Марку? У будь-якому разі для більшовиків ти ворог! Ти подивися, Ганно, він ще й жартує зі мною, невдячний
Мати лиш важко зітхала, переводячи погляд із сина на чоловіка, з чоловіка на сина.
Я не жартую, тату. Георгіїв, справді, два, відповів Марко, підносячи до губ серветку. Третього і четвертого
Ти що, герою, смерті собі шукаєш? гупнув батько по столу кулаком, аж тарілки на столі підстрибнули, і мати стрепенулася. Марунька, що якраз прибирала з-перед пані Ганни зайвий посудаж заціпеніла.
Марко перевів погляд на скляний глек із компотом у центрі столувін дрижав, як у пропасниці.
Я ще маю в руках достатньо сили, аби тобі по задниці ременя надавати, проказав тато. Якщо в дитинстві не лупив, то зараз надолужу! Геройствує він ту то переді мною!
Та пізно вже, по задниці ременем, тату, Марко якось кумедно усміхнувся. Я вже давно не дитина. І нікуди звідси не поїду, відповів безапеляційно. Якщо доведеться, знову піду на фронт. І справді, їдьте з мамою до тітки Дарини самі. Я залишаюся. Комусь же треба і тут бути. Якщо не зупинимо більшовиків тут, вони зі всім світом зроблять те саме, що й з Україною. Це ж орда!
Ти перечитався своїх книжок, Марку! вже лагідніше промовив тато. Не на те ми тебе ростили й виховували, аби поховати швидше, ніж самі помремо.
Полишмо ту розмову! зітхнула пані Ганна. Сваритися з нимто лиш самому нерви мотати. Ти його не перебалакаєш, проказала до чоловіка. Він у тебе жодного разу дозволу не питав, відколи шістнадцять виповнилося, то й зараз не питатиме. Якось Бог дасть Може, ти, Маркусю, одумаєшся? Можливо, зважиш усе та й приїдеш до нас за який місяць?
Добре, мамо, зважу, відповів тихо.
Ну от і добре! пані Ганна полегшено зітхнула, хоч і розумілане бувати тому, щоб Марко так легко змінив свою думку.
* * *
А ти, коте Марку, ходиш по ярмарку,
Не купуєш, не торгуєш, тільки робиш сварку
Марунька прибирала у вітальні, виспівуючи мало не на весь голос. Мати з батьком, поки він спав, ще на світанні подалися до костелу, на ранкову месу.
Підкрався до Маруньки тихо, наче й справді кіт. Повернув за плечі до себе.
Вона від несподіванки скрикнула, але пручатися не стала. Тільки смиренно випустила з рук віник. Хотіла й очі долу опустити, але він не дав, підняв пальцем підборіддя.
То ти про мене, Маруню, виспівуєш? поцікавився, заглядаючи у зелені Марунчині очі.Га?
Ні, то пісенька така дитяча
Знаю, що дитяча, усміхнувся.
Маруньчині пухкі уста були, як ті вишні, з якими вона позавчора пампухи смажила.
Ти вже з кимось цілувалася? запитав із посмішкою.
Марунька захитала головою. Трохи злякано подивилася на Марка.
Ні з ким, відповіла тихо.
Хочеш, поцілую? По-справжньому?
Вона знову трохи злякано глипнула на Шведа.
Ти така красуня стала, Маруню Аж дивно проказав тихо, пригадуючи ту опецькувату Маруньку, з якою колись, у дитинстві, грався у піжмурки та квача. То що, цілувати?
Її темні брови заметушилися, зелені очі спалахнули смарагдами
Не бійся, то ж не боляче! розсміявся з її страху.
Нахилився до обличчя Маруньки, торкнувся губами її уст. На якусь мить наче у прірву зірвався вільним падінням. Вона невміло відповіла на його поцілунок. Якось так, пожадливо розтулила рота.
Ну ось, тепер знатимеш, як тоцілуватися по-справжньому, відсторонився Марко від неї.Солодка така!
Ви, паничу, осьо на світанні крізь сон так стогнали проказала Марунька зашарівшись. Аж мене налякали.
Сниться всіляка дурня То наче мене убивають, то наче я когось байдуже махнувши рукою, відказав Марко. На війні і трьох днів достатньо, аби мізки навиворіт стали А мені останнім часом ці сни знову спокою не дають.
Кость Чорницький не міг приховати збудження.
Я сьогодні ввечері йду до неї,проказав змовницьки, коли вони з Марком сиділи в затінку бузку, у сквері, поруч з будівлею університету. Йду до Олесі Дмитрівни. Хочеш зі мною?
Так ми ж у неділю домовлялися!
Так у неділю жспектакль! То ми в залі сидіти будемо. А я тобі кажу про інше! Я іду ДО НЕЇ, розумієш? Додому!
Ого Марко зачудовано поворушив бровами. Тобто, на гостину? Ти камікадзе, Костю!
Чорницький вдоволено потер руки.
Ні, я, звісно, не проти. Тільки йти в гості до дами якось не комільфо отак, скривив обличчя Марко. Мій костюм буде готовий лише до неділі, а у цьому френчі без погонів може, хоч квіти врятують ситуацію?
Я теж поки муштру в Одесі проходив, геть обносився, зітхнув і собі Кость. Будемо обоє-рябоє.
Уперше за довгий час Марко відчував якийсь особливий трепет і хвилювання. Чорницький казав:
Вона незрівнянна.
Не повірю, допоки сам не побачу! відповів Чорницькому.
Але справа була навіть не в тому, наскільки привабливою виявиться актриса Камянецького театру, Олеся Біличенко. Марко вже не памятав, коли востаннє бував у такому товаристві. Мила веселушка Марунькавона як сестра. Ну, не зовсім як сестра. Точніше, зовсім не сестра, особливо коли сьогодні вранці раптом до нестями закортіло її поцілувати. Але Марунято Маруня. Він зростав разом із нею, все дитинство поряд.
Інше діловитончена панянка, актриса!
У руці тримав кошичок із макаминаймоднішими квітами цього сезону. І як на Маркадостатньо богемними. Та ще коробку найкращої львівської чоколядияк її доправляли до Камянця? Мабуть, повітряними кулями. Чорницький же ніс у руках кілька книг, котрі брав у Олесі почитати. На правах її давнього знайомого і компаньйона не витрачався ні на квіти, ні на шоколад.
Біличенко мешкала у так званих «вірменських кварталах» Старого міста, якраз за будівлею духовної консисторії. Власне, тим жовтим двоповерховим невеличким будинком і розпочиналася вулиця Шпитальна, що тягнулася метрів на вісімдесят аж до будинку турецького паші, як його все ще називали містяни.
Тут, за словами Чорницького, Олесю Дмитрівну розквартирували, обіцявши всі вигоди та зручності: чисте повітрядля підтримання гарного самопочуття, прекрасний вид на Камянецький каньйондля натхнення; гарних сусідівдля товариства. Будинок і справді можна було назвати богемнимйого кілька квартир заселили всілякою вишуканою публікою, якби не дивне сусідство: з одного бокугамірна площа Вірменський ринок, а зовсім порядвірменський шпиталь, який, правда, нова влада планувала закрити, а будівлю передати під помешкання офіцерським родинам. Однак через те, що життя у Камянці було наче на пороховій бочці, ніхто не був упевненим до кінця, що шпиталь той більше не знадобиться за призначенням.
Марко й Кость піднялися скрипучими дубовими сходами на другий поверх.
Пахло старим деревом, парфумами та чимось їстівним. Опинившись перед добротними дверима, Чорницький із загадковою посмішкою, ніби передаючи умовний сигнал, вигадливо постукав.
Двері ледь чутно скрипнули, прочинилися. Спочатку на відстань вузької щілини, потім ширше, і за мить вечірнє проміння вихопило струнку фігуру молодої білявої жінки.
Так. Вона була прекрасна. Сказати щось інше ні в кого не повернувся б язик. Така свіжа, тендітна, жіночна Така якою тільки може видатися жінка чоловікові, котрому війна замінила жіноче товариство.
О, Костю Це ви? милозвучний голос пролунав тихо і хвилююче. А хто то із вами?
Це мій друг, Олесю Дмитрівно Якщо дозволите. Мій товариш, Марко Швед, відрекомендував Чорницький. Ми з Марком навчалися разом. Вінкам'янчанин.