Погляд блакитних очей ковзнув по Марку якось насторожено, чи то йому так здалося, та вже за мить блакитні очі усміхнулися приязно і навіть кокетливо.
Проходьте, панове! То у нас сьогодні справжнє товариство! Якщо, звичайно, продовжила напівжартома, вас, пане Чорницький, можна вважати гарним товариством!
Кость скривився.
Невже Кость такий некомпанійський? поцікавився Марко.
Зараз самі все побачите.
Вона прослідувала попереду до кімнати, і у розливах вечірнього сонячного сяйва Марко мав змогу оцінити її жіночну поставу.
На ній була сукенка блакитного кольору, дивного крою, попід груди підперезана клиновидним поясом, розшитим бісером у тон. Наче й не жінка, а богиня якогось античного пантеону.
Мала золотаво-молочне волосся, за останньою модою викладене застиглою хвилею навколо обличчя. Звабливий кирпатий носик, спокусливі вуста.
Це вам, спромігся проказати Марко. Я зачарований, бо все, що розповідав мені про вас Кость, виявилося правдою. Навіть більше, ніж правдою.
Олеся Дмитрівна усміхнулася, ощасливлюючи своєю посмішкою двох трохи розгублених юнаків. Прийняла квіти й шоколад, недбало залишила на вузькому різьбленому табуреті.
Дякую, проказала, усміхаючись кутиками вуст. Мені приємно це чути. Прошу, панове, проходьте до вітальні! Може, вам запропонувати кави?
Марко ступив услід за Костем у простору кімнату. Таку ж вишукану, як і її господиня.
Книги, книги Вздовж стіншафи з книгами. Різними. Марко навіть не встиг туди оком кинути, бо віддати перевагу книгам у шафах, відволікши увагу від красуні Олесі Біличенко, було б верхом безумства.
А от Чорницький Поклав принесені книги на їхні місця, на ті самі незрушені місця, де вони й лежали до того. Пройшовся пальцями по корінцях нових, котрусь із них розгорнув, потім іншу Всівся на канапі і поринув у читання, наче у цій оселі ніщо не могло конкурувати за його увагу, навіть незрівнянна господиня.
Ну от, а що я казала! Олеся Дмитрівна показала поглядом у бік Чорницького.
Увійшла, несучи кавник та Марків шоколад, дістала порцелянові чашки, граційно всілася напроти.
Це перевірка? запитав Марко, не зводячи погляду з дівчини.
Вона обережно налила кави у його філіжанку.
Яка перевірка? проказала з тією ж загадковою посмішкою.
Перевірка для чоловіків, продовжував він. Усі ці шафи з книгами Не розумію, як можна помітити їх, коли поруч знаходитеся ви.
Оригінально усміхнулася Біличенко, кидаючи погляд на зануреного у читання Костя Чорницького. Але щось у тому є. Ніколи не розглядала книги у такому сенсі, але тепер скористаюся вашою підказкою.
Зовіть мене Марком.
Я запамятала ваше імя, Марку, відповіла вона. Отже Ви радите перевіряти уважність чоловіків до мене завдяки цій бібліотеці Якщо кидаються до шаф із книгами чуєте, Костю, то гріш їм ціна?
Кость навіть вухом не повів.
Ну, не так категорично, похитав головою Марко. Але щось у тому є Ви привезли свою бібліотеку з Харкова? Кость мені казав, що ви раніше мешкали у Харкові
Ні,Олеся Дмитрівна піднялася, підійшла до вікна. Це не моя бібліотека, не моя квартира, тут майже нічого немає мого, окрім одягу, капелюшків та деяких особистих речей. Мене тут поселили.
А господарі? Що з ними?
Їх розстріляли більшовики. За рік до того, як Камянець захопили війська Директорії. Я тоді ще у Харкові працювала.
О Вибачте, якщо я засмутив вас, Марко відчув, що у розмові завернув не туди. Я не мав на думці вас засмутити.
Нічого. Це правда Мене поселили у цій квартирі, як тільки я переїхала до Камянця, і майже все, що тут ємені не належить. Усечуже. Тому, коли познайомилася із Костем, а він зацікавився цими книгами, я дозволила йому читати їх і брати із собою Книги забезпечують мені його товариство в цих чужих стінах. Нехай навіть таке, глухоніме
Олеся Дмитрівна кивнула в бік Чорницького.
А той лиш на мить піднявся, аби торкнутися її руки вдячним поцілунком і прихопити зі столу Маркову філіжанку з кавою.
Олесю Дмитрівно, Ви, як завжди, перебільшуєте! проказав і знову занурився у читання.
Ви перебільшуєте, Олесю Дмитрівно! луною повторив Марко. Така жінка, як ви, не може бути самотньою. Я гадаю, Кость використовує книги, як ширми, щоб через них милуватися вами Повірте, він
Біличенко не дослухала, бо, відійшовши від вікна, попрямувала до дверей.
Марко підхопився і пішов слідом за нею. В іншу кімнату, менш ошатну. А звідти, прихопивши цигарку, срібний мундштук та сірники, вона попрямувала на старий хиткий балкон.
Я палю, проказала вона якось винувато. Бажаєте?
Ні,похитав головою Марко. Але мені подобається, коли це роблять жінки. Хоч паління, кажуть, шкідливе. Так от, Кость
Ви хочете поговорити зі мною про Костя? перебила вона з незмінною усмішкою, чиркаючи сірником. А йому, як бачите, не до нас.
Ммм. Ні, не про Костя, трохи розгублено відповів Марко, приймаючи з рук Бідиченко сірники. Я хотів би поговорити з вами про вас
Про мене?
Вона обернулася до Марка, і йому перехопило дихання від тонкого аромату її парфумів, від аромату її подиху.
Не паліть! сказав тихо. Ваш подих, як нектар, не надихатися! Тютюн спотворить його аромат.
Її брова здивовано поповзла вгору.
Який вишуканий комплімент. Не думала, що у Камянці хтось здатен на такий. Добре, не буду. Приходьте в неділю на спектакль, додала за мить:Я гратиму. Постановка у баченні Крамовського не дуже, але мені моя роль до вподоби.
Обовязково. А якщо дозволите мені після спектаклю супроводити вас додому почав Марко.
Олеся Дмитрівна обвела поглядом його обличчя. Відклала на підвіконня мундштук.
То що? проказала повільно.
То я буду найщасливішим у цьому місті! закінчив він.
Чим займаєтеся? поцікавилася раптом.
Вступив до університету. До того служив у війську.
Біличенко вкотре всміхнулася якимось своїм думкам.
Отже, Марку, ви прийшли сюди, бо захотіли познайомитися зі мною проказала вона. І ви будете мені другом?
Якщо забажаєте
Дивна розмова. Вона переходила з теми на тему так раптово і одночасно так природно, що він не встигав навіть збентежитися. Вона щось запитувалавін відповідав. Поряд із нею час не мав значення. Розливався, як пара від вишневого Маруньчиного варення. І Марко відчув раптом, яку незрозумілу силу випромінює ця жінка. Наче туманом огортала його свідомість. Погляд її блакитних очей був невинно-дитячим і в той же час пронизував наскрізь.
Вона говорила, а він дихав повітрям, яке вона видихала. Вона дивилася у дальа він не зводив з неї очей
Не помітив, як смеркло, поки за спиною не виріс Кость.
Олесю Дмитрівно, він зовсім вас заговорив?
На відміну від вас, Костю, ваш товариш склав мені неперевершене товариство, проказала вона тихо. І говорила я, він слухав На відміну від вас, повторила, жартома давши Чорницькому щигля по кінчику носа.
Марко ковтнув повітря, наче прокинувся від марева. Вочевидь, зустріч підійшла до завершення.
А ти що там вичитав, Костю? спитав, аби спитати.
Знайшов кілька цікавих книг Якщо Олеся Дмитрівна дозволить
Звичайно, Костю, беріть, які вам подобаються чи зацікавили. Тільки не забудьте повернути, згідно кивнула вона. Раптом спадкоємці господарів квартири обявляться Не хотілося б, аби по Камянцю ходили чутки, що актриса Біличенко роздарувала чужу бібліотеку.
Ваше словодля мене закон! Чорницький по-гусарськи стукнув підборами.
У вітальні жовтувате світло згори з-під вигадливого абажура лампи освітлювало колом кілька книг на столі, відібраних Чорницьким.
Ого проказав Марко, беручи до рук перший-ліпший томик. Цікавишся Макіавеллі?
А що такого? Його думки із приводу того, яким повинен бути державець, вельми доречні сьогодні. Може, начитаюся та й піду у владу? відповів Кость, не приховуючи іронії.
Гомер? «Іліада»?
Так! безапеляційно відказав Чорницький.
Шекспір? Польською? здивувався Марко ще більше.
В його руках опинився старезний пошарпаний томик Вільяма Шекспіра.
Ні, Шекспіра я не беру, він тут лежав, трохи роздратовано проказав Кость. Шведе, а що тебе дивує? Так! Гомер, Макіавеллі, Шекспір Як на менечудовий вибір.
Та я не про те, Костю! Марко розгорнув палітурки збірки творів Шекспіра. Всередині на пожовклому паперіякісь помітки, зроблені олівцем та чорнилом, суха вицвіла квітка нагідки замість закладки «Друкарня І. Сцибор-Мархоцького, міста Миньковец, 1812.»ледь розібрав Швед.
Яке рідкісне видання! Марко захоплено перегорнув кілька сторінок. Ніколи не читав Шекспіра польською Знаю, друкарня Мархоцького видавала «Гамлета», проказав він. Але цілу збірку Шекспіра
Гортав сторінки, не вірячи своїм очам. Ану, що тут у нас? «Гамлет» «Макбет» «Річард III», пробігся очима по змісту. Сонети? не втримався від захвату.
Раптом Маркову свідомість наче прорізало світлом. Наче хтось запалив у мозку здоровенний смолоскип: «СОНЕТИ! Ну, звичайно! Оті шифровки віршовані, перехоплені орлами Снігірівато ж сонети! Добротний авторський пятистопний ямб Вільяма Джоновича, розбитий на частини і записаний нетямущими радистами кожен куплет на окремий аркуш!»
Я нині без плаща подався з дому,
Бо днину обіцяла ти ясну.
Попав я в бурі клекітну содому,
А ти сховалась в тучу грозяну.
І хоч лице моє, дощем побите,
Ти осушила, вийшовши з-за хмар;
Лишилося в мені несамовите
Стражданняпідступу твойого дар.
Ти каєшся, та болю навісного
Тобі не втихомирити й на мить;
Покривджений не має втіхи з того,
Коли душа і в кривдника болить.
Але, о сльози, почувань перлини!
Обернуті в скарби твої провини.
Перегорнув ще кілька сторінок книги, намагаючись опанувати себе. Ось цей сонет! Тридцять четвертий! Отже для передавання зашифрованих повідомлень більшовицькі агенти використовують сонети Шекспіра у польському перекладі? До того ж з отакої старезної книги, яку тепер ніде не дістати, окрім як у чиїйсь приватній бібліотеці! Бідний Йорик! Схоже, «Інтернаціонал» та «Марсельєза» у них тепер не в фаворі.
Чудове видання, погодилася Біличенко. Вибачте, Костю, але навіть якби ви й просили, я не могла б цю книгу дати вам. Її мені залишив до часу на зберігання один мій шанувальник, військовий. Олексій Трегуб. Казав, що та книгайого спадок від прабабусі, котра грала у приватному театрі якогось місцевого графа. Мархоцького, здається.
О, то був вельми знаний граф, проказав Марко, не випускаючи з рук книгу. Бачите, Олесю Дмитрівно, цей екслібрис? Книга була видрукована в його приватній друкарні. Сам він мешкав у своїй власній Миньківецькій державі, де скасував кріпацтво років за шістдесят до відміни його російським царем. Мав свій театр, як вам уже відомо, друкарню, пожежну службу
Навіть власні гроші«миньки». Як забажаєте, то якось розповім вам більше, при нагоді.
Нічого собіподивувалася Біличенко. Мені нічого про вашого Мархоцького раніше не було відомо А ця книга, до слова, зявилася у мене вельми вчасно, бо наш керівник, Крамовський, загорівся раптом поставити уривки з «Гамлета» польською. Ми геть усі робили з неї переписи своїх ролей. Тож оберіть собі,звернулася Біличенко до Костя, якусь іншу книгу на заміну цієї, мій друже. Будь-яку іншу.
Та мені й Гомера з «Государем» вистачить, махнув рукою Чорницький. Я й не збирався її брати. Шекспіра я прочитаю тоді, коли навчуся читати його в оригіналі, англійською
Марко не памятав, що сказав на прощання актрисі. Був наче уві сні. А коли торкнувся її руки, відчув, що конче має бути на тому спектаклі в неділю. От просто кров з носа! Бачити її. А післяторкатися, тримати за руку. Знову і знову.
Вже за дверима, вийшовши із підїзду, Швед наче скинув із себе невидимі чари Олесі Біличенко.
Уффф. Ще такого мені не було! проказав тихо до Чорницького. Аж у вухах пінькає
Мені вже не пінькає. Звик, відповів той. Читаннянайкращий спосіб не підпадати під жіночі чари й тримати ситуацію в контролі.
Вона просто неймовірна, Костю! Вона красуня!
Я й не сперечаюся, Чорницький погладив долонею перевязані зеленою стрічкою книги. Але й гадки не мав, що ти такий емоційний та запальний.
Марко вдихнув на повні груди повітря.
Знаєш, друже, я й сам-себе останнім часом не впізнаю. Мені знову сняться оті сни, як після брусилівської мясорубки. Памятаєш, як я зривався в казармі, в Одесі? Сьогодні вранці на нашу Маруньку накинувся, з дуру, мовляв, давай я тебе поцілую, по-справжньому
І знаєш Здається, я хочу побачити її знову!
Маруньку? перепитав Кость, наче не второпавши, про кого Марко веде мову. Твою доморобітницю?
Та ні, Олесю! Я знову хотів би її побачити.
Вітаю, Шведе, у товаристві прихильників актриси Біличенко! насмішкувато промовив Чорницький.
Дурний ти, Костю, як Беркові штани навиворіт! відказав Марко. Нічого не розумієш!
Що ж тут розуміти, мудрагелю! Ти закохався А у вухах пінькає, бо жінки давно не бачив так близенько Марунька твоя не рахується.
Марко скривився.
У тебе завжди одне й теж! Усе зводиться до жінок.
Ну-ну, подивлюся, до чого в тебе зведеться зареготав Чорницький. Тільки вважай, ти такий у Камянці не один. У тому й то секретбути біля неї поряд, але не підпадати під її чари, як решта. Не перетворюватися на раба біля її ніг.
Марко зупинився на якусь мить, змушуючи зупинитися і Костя. Потягнув донизу козирок його каскетки.
І що з того? Що з того, що ти сидиш біля неї в якихось двох кроках і не насмілюєшся виявити почуття, ховаючись за палітурками книжок?
Відчуваю себе всемогутнім, Марку! відповів той.
* * *
Ледь наблизившись до будинку, Марко зрозумів: до ліжка він сьогодні ще не скоро втрапить. У вітальні горіло світло, попиваючи чай та неспішно розмовляючи з батьком, сидів адютант Бориса Снігіріва, поручник Зіновій Корневич. Навколо, пораючись, дзигою крутилася Марунька.
То ти тепер справді на уряд Петлюри працюєш? Чому не сказав? замість привітання кинув Маркові.
А що б то змінило, тату? Марко стомлено потер обличчя руками. Та й учора я сказав усе, що мав сказати.
Батько роздратовано встав.
Можна мати повагу хоча б до матері, Марку, як не до менеА то ми в повному невіданні. Приходить людина, чекає на тебе!
Головнокомандувач у місті,перебив Корневич, звертаючись до Марка. Викликає вас до себе. Звольте піти зі мною. Просто зараз.
Марко кивнув, відчуваючи недобре.
Чому такий поспіх? Що трапилося? запитав у поручника вже на вулиці.
Біда Викрали кліше для друку грошей. В акурат перед приїздом головнокомандувача.
Ну от! проказав Марко недобре, гризучи губи. От тобі й Шекспір! «Обернуті в скарби твої провини!»
А навіщо більшовицьким агентам те кліше? Просто нашкодити, чи думають завалити нас 250-гривневими купюрами? поцікавився Марко.
Гадаю, першевідповів Корневич. Спробуйте виготовити в такій ситуації, як зараз, нове кліше відповів Корневич. Оте, що викрали, дісталося нам ще від Скоропадського. З Києва доправляли. Іншого не маємо. Станок допотопний, хоч і «Краузе», золотої фарби для друкутеж катма, ледве насіння льняного для олії нашкребли по селах зо пятнадцять кілограм А на цей номінал усі ми мали велике сподівання. Самі ж розумієте, Марку, гроші надруковані за кордоном ще доставити сюди потрібно. І не за безкоштовно. Огієнку вже доводилося на друкарській машинці білети малювати Тому навіть не знаю, що то воно буде, якщо не знайдемо те чортове кліше. Але я вам цього не казав, додав Корневич. Будьте ласкаві, зробите вигляд, що почули про то вперше! він запалив папіросу і глибоко затягнувся. Авто чекає біля церкви. Поспішаймо!
* * *
З Петлюрою він зустрічався не так давно у Проскурові, де, власне, його й ознайомили з місією. Та до цього дня вона мала якийсь дуже уявний сенс. Вочевидь, тільки тепер усе по-справжньому почнеться.