У кабінеті Снігіріва Марко ще раз розгорнув записку, пробіг очима і відчув, як у нього в середині все холодіє. Вояк, що мав охороняти кліше у приміщенні будівлі Експедиції, отримує чимось важким по голові, кліше викрадають, вояка з розбитою головою і струсом мозку доправляють до земської лікарні, де він накладає на себе руки після візиту невідомого субєкта, у якого посвідка на імя Марка Шведа А ще важливо те, що він знаходить у кишені Трегуба: прощальну записку з сонетом Шекспіра про смерть і нерозділене кохання Олеся! Ну, звичайно! Записка могла бути адресована саме їй!
Снігірів протер сонні очі.
Так, головнокомандувач, самі знаєтез дороги, тільки недавно спати вклався, повідомив він безапеляційно. Про все доповімо йому вранці. Кажи, що там сталося! звернувся до поручника.
Поки Корневич доповідав про усе, що трапилося в лікарні, Марко місця собі не знаходив.
Актриса Олеся Біличенко промовив Швед. Вона може бути у небезпеці. Трегуб неодноразово бував у неї, сподівався, що вона складе йому протекцію перед керівником театру До того ж поява невідомого, що представлявся моїм імям
Снігірів якось непевно похитав головою.
Тільки цього нам не вистачало, невідомого з фальшивою посвідкою на твоє імя. До речі, Марку, ким тобі доводиться ця актриса? Дамою серця?
Я всього лиш хвилююся, що ця жінка може постраждати, відповів Швед. Як я казав, покійний Трегуб залишив пані Біличенко збірку Шекспіра на зберігання. Вони спілкувалися. Це мені відомо з її слів. Я не можу того стверджувати з упевненістю, але, можливо, він був небайдужим до неї. До того ж знайдено ще один шекспірівський сонет у його кишені. Він дуже схожий на ті шифровки, що ваші перехоплюють. Правда, цей сонет більше нагадує передсмертну записку, призначену коханій жінці, але не факт, що його було адресовано саме Біличенко То вже моє припущення. Але якщо таке припущення зробив я, то про те, що Трегуб спілкувався з нею, могли знати й інші Може, поставити охорону біля її будинку про всяк випадок?
Так, звичайно, Снігірів дістав аркуш паперу й послинив олівець. Не те що може, а треба! Кажи адресу.
Шпитальна, один, назвав Олесину адресу Марко. Я з вашого дозволу поїду теж, маю переконатися, що дівчина у безпеці.
Значить, дама серця, Снігірів пильно подивився на Марка. То, може, й сам тепер охоронятимеш її?
Пане очільнику, нашу охорону вже вдруге пошивають у дурні! Іронія тут ні до чого, відповів Марко. Хлопці дійсно геть не досвідчені, діти зовсім!
Так і ти від них за віком недалеко втік! сердито проказав Снігірів і поглянув на Корневича, той лиш мовчки розвів руками. Добре Відведи охорону, переконайся, що з тією актрисою все в порядку, і спати. Вранців університет, далісюди. Все-таки не жарти! Маємо пограбування, вбивство, передсмертну записку та фальшиву посвідку на твоє імя. Просто цирк!
Граються з нами, як кіт з мишами! дорікнув й собі поручник.
* * *
За освітленою площею Вірменський ринок, де тепер розташовувалося Міністерство військових справ УНР, починалася справжня темінь. Далі, правда, тьмяно світилися гасові ліхтарі біля вірменського госпіталю та аж ген, далі, біля маєтку турецького паші. Ще за кілька днів до приїзду Петлюри там розквартирували офіцерів. Мешканці ж будинку по Шпитальній, 1 мирно спали. Корневич зупинив авто віддалік і запитально глянув на Шведа.
Ви надовго, юначе? Бо, враховуючи прихильність до вас головнокомандувача, я, певно, мушу вас доправити аж до самого дому.
Швед хмикнув.
Я піднімуся до актриси Біличенко, перевірю, чи з нею все гаразд, і вже своїм ходом доберуся. Мені, самі знаєте, з гори на долину, та й удома.
Як знаєте, знизив плечима Зіновій Корневич. Зброю маєте?
Марко дістав з-за пояса револьвер.
Ось!
Непогано, присвиснув поручник Корневич. Нумо, хлопці, слухай сюди! звернувся він до вояків, що мирно подрімували на задньому сидінні.
Та Марко вже того не чув. Перебіг вулицю і, в кілька стрибків подолавши у темряві сходи, опинився перед квартирою Олесі Біличенко.
Завмер. Перевів подих. Лише тепер зрозумів, що від хвилювання серце лупиться в грудях, як спійманий горобець у силках.
Чомусь пригадав, як віртуозно постукав у двері минулого разу Кость Чорницький, і постукав у двері й собі так само.
Олесю! Олесю Дмитрівно! промовив приглушеним голосом. Відчиніть!
Прислухався. За дверима панувала тиша. Постукав ще раз, голосніше, без вигадок. І в ту ж мить вчувся йому наче шурхіт босих ніг. Однак двері ніхто не відчинив.
Олесю Дмитрівно, то я, Марко Швед, памятаєте мене? Відчиніть, будь ласка.
Дивне проханнявідчинити серед ночі двері чоловіку, з котрим вона знайома суто символічно
Шурхіт за дверима тепер став виразнішим. Вочевидь, вона стояла там, вслухалася у його голос, намагаючись спросоння зрозуміти, що відбувається.
Олесю Дмитрівно, вам може загрожувати небезпека! Я тільки переконатися, що з вами все добре проказав Марко знову, остаточно відчуваючи себе повним телепнем.
Тепер уже не крилася. Шурхіт став голоснішим, мабуть, одягала щось на себе. А далі Марко почув її сонний, роздратований голос.
То справді ви, Марку? Що вам потрібно? Ви бачили, котра година? Ви хильнули зайвого? Ідіть собі, не псуйте моє враження від нашого знайомства таким немудрим учинком.
Він зітхнув, обдумуючи, як краще відповісти на це абсолютно логічне заперечення.
Олесю Дмитрівно, я тверезий і, Богом клянусь, не маю наміру образити вас. Єдинепереконатися, що з вами все гаразд.
То вже ж переконалися! почулося з-за дверей. Я ж з вами розмовляю, живісінька-здоровісінька! Зі мною все добре, Марку. Тепер ідіть собі!
Дещо сталося. Дуже недобре.
У відповідьтиша.
Він зітхнув. Почувався йолопом. А раптом вона в помешканні не одна? А раптом у неї побачення з якимось кавалером? А він отак, по-дурному грюкає в двері, будить її та вимагає відчинити
Повернувся, усвідомлюючи власну глупоту, ступив на старі східці. Корневичу, якщо той ще не поїхав, скаже, що з нею все гаразд, а сам побуде трохи з охороною Якщо у неї хтось зостався на ніч, то хоч дізнається, хто. Раптом то Кость Чорницький! Оце б було верхом глупоти!
А зрештою Яка різниця? Він і знайомий з цією жінкою всього кілька годин Розмова про книги та мистецтво Він давно не спілкувався з жінками, це все, як каже Кость, із голодухи за товариством прекрасної статі Тьху, дурня якась лізе в голову!
Стара потерта дошка скрипнула під ногою. Марко ледь устиг ухопитися за поруччя, аби не запороти носом у ті кляті сходи. І в ту ж мить скрипнули за спиною двері помешкання Олесі Біличенко.
Він огледівся, завмер від несподіванки. У дверях зі свічкою в руці стояла вона сама. Зачіска «Холодна хвиля» так само бездоганно обрамляла її обличчя, наче жінка і не вкладалася спати.
З-під довгої мереживної сорочки виглядали босі ноги. На грудях вона стискала кінці шалі, що недбало огортала її спину, залишаючи оголеними тендітні плечі.
Марку проказала вона якось розгублено і тихо. То, все-таки, може поясните, що трапилося? Чому такий пізній візит?
Він ступив ближче, захоплено розглядаючи її у цьому майже містичному світлі. В очах Біличенко читалася суміш цікавості й дитячого подиву.
Я перепрошую мовив нерішуче. Я не смів би вас турбувати так пізно, якби не одна неприємна обставина.
Що ж то за обставина? поцікавилася вона.
Дещо трапилося, і ви можете бути в небезпеці,почав було Швед.
Марку, в цьому місті ми усі в небезпеці! проказала Біличенко, підступаючи до нього ближче. Час, самі знаєте який. До того ж я ніколи нікому не відчиняю уночі. Особливо чоловікам, з якими знайома всього кілька годин. Але тут Так стукати за північ у двері може, направду, людина, котра або щиро турбується за мене, або геть захмілілий, або
Олеся злегка всміхнулася одними кутиками вуст. І він мимоволі перевів на них погляд. Знову відчув бентежний, майже дитячий аромат її теплого, ще сонного тіла. Тонкі нотки парфумів не встигли вивітритися з часу їхньої зустрічі. Та невидима аура огортала Олесю Біличенко від голови до ніг.
Або луною повторив Марко, відчуваючи, як його груди і голова наповнюються незрозумілим теплом, як від міцного коньяку, котрим якось смакував в Одесі.
Або закоханий, спокійно проказала Біличенко, не зводячи погляду з Марка. Отже, ви мовила вона, витримуючи паузу. До якої категорії віднесете себе ви, пане Марку?
Отже я луною повторив Марко.
Ну? її брівка насмішкувато поповзла вгору. Перше, друге чи третє?
Отже я закоханий, проказав він просто.
Доторкнувся руки, в якій вона тримала свічку. Гарячий віск капнув на його пальці, та він навіть не відчув того, бо опинився занадто близько від неї, в середині її містичної аури. Подих Олесі майнув по його обличчю, і Марко ледь усвідомлюючи, що робить, нахилився і поцілував її уста мяким обережним цілунком. Вона відповіла. Спочатку так само обережно, ніби боялася сполохати саму-себе, а потім То був цілунок зовсім інший, не такий, як Маруньчин; не пожадливо-невмілий, а цілунок справжньої жінки, сповнений пристрасті і бажання.
Марко відчув це всім своїм єством і, не звертаючи уваги на те, що розтоплений віск капотить на його руку, знову поцілував її.
Другою рукою обвив її стан. Під тонкою тканиною сорочки її тіло видавалося ще тендітнішим та гнучкішим.
Вони трималися за ту кляту свічку, що захляпувала гарячим воском підлогу, шаль та його руки, як за єдине, що ще могло повернути їх до свідомості, та Біличенко дмухнула на полумя, і вони з Марком опинилися в цілковитій темряві, відчуваючи лише збитий від пристрасті подих один одного.
Обвила його шию руками, ступила крок назад, за поріг, утягуючи його всередину свого помешкання, як у пастку, і він, утрачаючи голову, піддався цьому натиску.
На мить вона вивільнилася з його обіймів, навпомацки вміло клацнула защіпкою і знову притулилася до нього ніжною пружністю грудей, підставляючи обличчя для поцілунків.
Марку прошепотіла здавлено. Хочу тебе. Зараз. Негайно
* * *
Тепер ти розповіси мені, що трапилося? промовила запізніло, бо ценайперше, що б мала дізнатися у нього, ще до того, як він поніс її на руках до кімнати, тьмяно освітленої гасовою лампою. Ще до того, як вклав її на постіль та став цілувати ще пристрасніше, промовила вдавано-байдуже, піднімаючись із ліжка та запалюючи гасову лампу на столику поряд. Цей юнак отримав, чого бажав. Її. Тепер, напевно, буде намагатися крутити нею, як циган сонцем.
Переступила через одяг Марка. Зброя, його револьвер, лежала поруч, просто на килимі. Чи справді цього бажав він, а не вона?
Думала про Марка, відколи він з Костем Чорницьким пішов, обіцявши побачитися з нею після спектаклю, пригадувала колір його очей, обриси вуст Такий солодкий, такий ніжний Не соромилася ні своєї, ні Маркової наготи. Тепер і Марко міг розглядати її в усій красі: витончену, граційну статуру, тонку талію та округлі стегна, всю привабливість та чарівливість Олесі Біличенко.
Скільки ж йому років? Двадцять? Двадцять два? Де ж так кохатися навчився? То вона у свої двадцять пять уже бачила «і Крим, і Рим». А він? Цей замріяний і лагідний хлопчина в її ліжку?
Повернулася з мундштуком із вправленою у нього цигаркою та сірниками. Присіла спиною до нього, на край ліжка, присунула ближче важку порцелянову попільничку з голенькими амурами.
Марко звівся на лікоть. Провів пальцями по ніжній шкірі її спини, піднявся, поцілував крило лопатки, далі шию, і перш ніж Олеся чиркнула сірником, забрав у неї мундштук.
Ти обіцяла мені не палити, памятаєш?
Вона повернулася до нього, відкладаючи в бік сірники.
Так, вибач Я справді обіцяла, промовила вона, ламаючи цигарку в долоні.
Слухняно лягла горілиць.
Хлопець, що приніс тобі на зберігання томик Шекспіра проказав Марко. Він помер. Наклав на себе руки.
Біличенко здригнулася, рвучко піднялася.
Олексій? Трегуб? запитала вона. Як? Чому?
Не знаю Це мені невідомо, відповів Марко, знову вкладаючи її біля себе. Його знайшли у лікарні, вже мертвим, витягнули із зашморгу. Я тому свідок
Біличенко затулила обличчя руками.
Боже Боже Але чому? І що він робив у лікарні?
Марко нахилився до неї.
Він стояв на варті. Його вдарили, розбили голову. Ото й опинився у лікарні. Але навіщо накладати на себе руки Я теж не розумію.
Може, зі страху, що його звинувачуватимуть у чомусь?
Так, може бути і таке, погодився Марко. Із приміщення, біля якого він ніс варту дещо викрали. Дещо важливе. Однак це не привід накладати на себе руки. Та якщо у Трегуба була тонка вразлива натура театрала Ти казала, він полюбляв театр
Боже Який світ страшний настав прошепотіла Біличенко. Олексій поліз у зашморг А ти ти мені про це повідомляєш у ліжку! Але я тоді не розумію, чому ти прийшов до мене серед ночі? Мене у чомусь підозрюють?
Ні, ні Звісно, ні! Марко перегнувся через неї, потягнувся до френча, що лежав поряд із ліжком на килимі. Дістав з кишені клаптик паперу.
Хоча дещо може тебе стосуватися. Ось Я знайшов це у кишені Олексія Трегуба Це його передсмертна записка. Точнішесонет Шекспіра. Польською. Ці слова невпевнено й обережно промовив Марко. Вони могли б бути адресовані коханій жінці, розумієш? І я подумав, що, можливо, ця записка призначалася тобі, бо переклад польською, наче з того томика Шекспіра, котрий Трегуб залишив тобі на зберігання.
Біличенко взяла з рук Шведа той клаптик, розгорнула його і піднесла ближче до гасової лампи.
Не плач за мною, мила, не заводь,
Як дзвони сповістять у скорбній тиші,
Що хробам оддали вже мою плоть,
Що відійшов я в засвіти гидкіші
За світ гидотний; я тебе люблю,
Тому волію, щоб мене назавше
Забула ти, ніж мала б од жалю
Всихати, ці рядки мої читавши.
А як згадаєш ти про мене знов
Тоді, коли змішаюся з землею,
Не побивайсяхай твоя любов
Погасне із свідомістю моєю.
Не хочу, щоб великомудрий тлум
Твою скорботу піднімав на глум.
Ти казала, що була добра з ним, і він був небайдужим до тебе додав Марко. От я й подумав
Я казала, що він хотів грати у театрі і сподівався, що я допоможу йому туди потрапити! ковтаючи сльози, відказала Олеся. Як шкода! Бідний хлопець
Марко взяв з її рук ту записку.
Якщо хочеш, я поверну тобі її, коли слідство буде завершене.
Не потрібно витираючи сльози, відказала Біличенко. У мене з Трегубом не було ніяких особливих стосунків, аби він міг писати мені такі рядки І якщо ти сьогодні тут, щоб вивідати у мене щось, то мені нічого невідомо!
Олесю, люба промовив нарешті Марко. Ти пробач, усе виглядає справді по-дурному, але я прийшов сюди вночі, бо хвилювався за тебе. Самогубство Трегуба ще не доведене, і я попросив, аби для тебе виділили охорону Якщо Олексія справді вбили, тобі може загрожувати небезпека, розумієш?
Біличенко повернула до Марка заплакане обличчя.
Це правда?
Так, відповів він. На дворі будинок відтепер охоронятимуть. І тебе Мусиш потерпіти цю незручність якийсь час.
Я не про те прошепотіла Олеся. Ти направду хвилюєшся за мене?
Так, знову проказав Швед. Дуже.
Вона знову обвила його шию руками, притягнула до себе.
Ти перший, хто говорить мені такі слова. Хто турбується про мене так щиро Але ж ти не такий простий Марку Ти ж не просто хлопець з університету? Я не настільки дурна, я розумію: у тебе є власна зброя. Тивійськовий, що працює на нову владу..
Щось таке тихо відповів він. Та це не має жодного стосунку до нас із тобою. Повір.
Біличенко провела пальцями по його спині, намацала під лівою лопаткою шрам. Завбільшки, як пятак. Нижче ще один.
Що це за сліди?
Марко зітхнув, похитав головою. Підніс її руку до губ.
Шрами від куль? Ти встиг повоювати? не вгавала Олеся. Де?
Та нічого особливого Вже все погоїлося й забулося.
Де? повторила вона. Скажи мені
Перше пораненнято під час Брусилівського наступу. Другепід Крутами.
О з болем в голосі проказала Біличенко. Бідний мій Марку! Ти так близько бачив смерть! Там, під Крутами, так по-дурному полягло скільки молоді Я була тоді в Києві, бачила, як їх хоронять. Стільки люду зійшлося Де ж вони всі були, як ці бідні хлопчики гинули?