Він закрив їй поцілунком уста.
Перестань Не треба про це
Чому? Бо ти працюєш на цю недолугу владу? запитала вона. Я не дуже розбираюся у політиці, але Хіба вони здатні захистити когось, не кажучи вже про цілу державу? У них же нічого немає Он навіть кліше для друкування грошей і те у Петлюри з-під носа викрали
Марко здивовано поглянув на неї.
Звідки ти про це знаєш?
Теж знайшов мені таємницю Та про це все місто знаєОлеся потягнулася до нього. То Олексій Трегуб постраждав, охороняючи те кліше?
Марко знову вклав її, як дитину, на подушки.
Полишмо цю розмову, Олесю
Наш керівник театру, Микола Крамовський, завжди у курсі всіх подій у містіпродовжувала вона. Те, що знає він, знає його коханка, Ольга Татарінова. А те, що відомо Ользі, знає весь колектив, до останньої прибиральниці і білетера І в результаті все місто
Це небезпечно. Тобі не потрібно про це говорити проказав, цілуючи її.
Я ж тобі кажу, а не комусь іншому, зітхнула Олеся. Я взагалі намагаюся тримати рот на замку. Але тобі тобі хочу вірити!
Біля твоїх нігусе місто Марко нахилився, роздивляючись обличчя Біличенко.
Все місто, і нікого прошепотіла у відповідь Олеся. Якщо тільки ти
Він не дав їй доказати, бо затулив поцілунком уста.
* * *
Про Петербург Микола Савович згадувати не любив. То була давня й не вельми пристойна сторінка в житті Крамовського. До приватного театру місцевого аристократа, скандально відомого князя Мещерського Микола Савович потрапив ще в отрочі літа, й зовсім не через талант лицедійства.
У ті роки юний, миловидний Микола Крамовський тільки розпочав службу трубачем у лейб-стрілковому батальйоні столичного гарнізону. Притаманна князю слабкість одразу виділила звабливого стрункого юнака серед інших під час військового огляду. Мещерський був другом царя Олександра III, й того дня прибув разом із його імператорською величністю в розташування гарнізону.
А далі Крамовський був запрошений князем на приватну партію більярду і з поважної гостини повернувся, не тільки втративши юначу цноту, але й при грошах.
З того часу князь запрошував Крамовського приватно «зіграти партійку-другу» мало не щотижня і врешті, втративши всіляку обережність, перестав навіть шукати слушні приводи, аби побачитися зі своїм новим коханцем.
Про інтимні зустрічі князя Мещерського і юного трубача стало відомо графу Келлеру, у підпорядкуванні якого знаходився лейб-стрілковий батальйон. Келлер, будучи людиною благородною, намагався всіляко вплинути на Крамовського, соромив його наодинці і навіть намагався перешкодити тій великосвітській «грі у більярд», зацідивши трубачу в обличчя. Однак гроші Мещерського робили свою справу: про сором Миколи нікому не було відомо, окрім Келлера, а от «виграші» у «більярдних партійках» із Мещерським дозволяли юному Крамовському вести у Петербурзі доволі пристойне й безбідне життя.
Зрештою, терпіння втратив і сам князь, обурений таким протистоянням із графом Келлером. Накапав на воєначальника імператору, й Олександр, не довго думаючи, відсторонив упертого поборника моралі від служби.
Келлер не залишився у боргу: скандал набув чималого розголосу, й попутно осоромленому Крамовському нічого не залишалося, як покинути військову службу й прийняти запрошення князя перебратися до його маєтку, на Спаську.
Однак, потрапивши у повне розпорядження Мещерського, Микола зрозумів, що не все так безхмарно: численні коханці князя претендували не лише на його увагу, але й на утримання, що, відповідно, врізало пайку самого Крамовського. І тоді Микола вигадав ідеальний вихід: аби не чекати, коли його благодійник замінить його іншою «одаліскою», запропонував Мещерському створити приватний театр, котрий не тільки підніме престиж самого князя, а й стане додатковим джерелом доходів.
Мещерський погодився, і Крамовський, щоб не перейти на цілковито вільні хліби, мусів віднайти у собі необхідний театральний талант Так він став артистом, занурився у театральну справу, поміж спектаклями вдовольняючи зовсім інші потреби гурмана Мещерського.
Та з часом театральні бажання князя зійшли на пси, а ревнощі нового княжого коханця, якогось відставного корнета Бурдукова, що не мав ні гідної освіти, ні виховання, але умів задовольняти князя краще за інших, довершили справу. Мещерський боготворив цього юнака, не соромлячись називав його своїм Адонісом і влаштував тому небувалу, як для повії, карєру при дворі.
Крамовський мусів звільнити покої і, позбавившись утримання й привілеїв штатного коханця, мав шукати іншої долі.
Театр усе ж міцно увійшов у його життя. Та в Петербурзі кожна собака памятала, ким довелося йому побувати до того, як він виявив у собі театральний хист. Потім був Київ, а потімХарків.
Уже облаштувавшись у Харкові, Микола Савович сподівався, що привиди минулого тут його не потривожать, але даремно. Якось випадково дізнався і про свого колишнього покровителя: Мещерський навіть після смерті залишився тим, ким його у Петербурзі іменували за життя«Содому князем і громадянином Гоморри». За сім років до своєї кончини в Ісідорівській церкві Олександро-Невської лаври він за тисячу рублів викупив для себе й свого улюбленця Бурдукова одне на двох двоярусне могильне місце, аби й після смерті бути з коханцем нерозлучним.
У липні 1914-го князь Мещерський помер, перед тим призначивши своїм спадкоємцем того ж таки невігласа Бурдукова. Дякуючи невпинним прижиттєвим піклуванням князя, його коханець і без того перебував на посиленому утриманні: обіймав при дворі посади камергера самого государя, служив при міністрі внутрішніх справ чиновником для особливих доручень.
Крамовський же всіма силами намагався перегорнути цю соромітницьку сторінку своєї юності, завдяки якій відкрив у собі не тільки неприродний потяг, але й талант театрального актора.
Позаду залишилися недолугі ролі, життя почало налагоджуватися. Витончена натура Миколи Савовича прагнула душевної рівноваги й творчої самореалізації. Він мав шанс облаштуватися і в Одесі. Однак відчував, що там йому не вправитися, не стати тим, чиє імя памятатимуть роками. Хіба що вдовольниться роллю хлопчика на побігеньках у корифеїв. Та життя раз по раз вносило свої корективи.
Інша справаКамянець! Він усе ще сподівався, що там вдасться почати все заново, бо йому назавжди запамятався той день, коли він побував тут ще у 1910-му, в грудні, напередодні католицького Різдва, разом із трупою театру свого тезки, Миколи Садовського.
Хурделило так, що, здавалось, голову зніме. У таку негоду вирушати на гастролі, тим паче без нормального транспорту й забезпечення було верхом безумства, однак керівника театру це не зупиняло. Залізничної колії до Камянця тоді ще просто не існувало. Їхали екіпажами, злі й мовчазні, проклинаючи заметену дорогу та собачий холод, кутаючись у реквізитні жупани й кожухи, поміж собою перешіптуючись, що гастролі, вочевидь, підуть коту під хвіст, бо кому буде цікаво у таку заметіль іти до театру
Але раптом, на підїзді до міста, мало не в чистому полі, їх зустріло численне товариство камянецької інтелігенції. Та зустріч була такою зворушливою і трепетною, що розчулила усіх, їх не просто чекали серед засніженого поля. Їх обігріли, напоїли гарячим чаєм і супроводили аж до самого міста. А далі задубілих акторів зустрічні розселили знову ж таки по своїх власних оселях. Крамовському тоді випало квартирувати у місцевого лікаря, пана Костя Солухи, людини вельми широкого світогляду та великих устремлінь. Такими з розповідей його колег-акторів виявилися усі, хто приймав і гостював у себе трупу Садовського. З таким товариством у Камянці можна було мати справу! Такі люди розумілися на мистецтві!
З того часу Крамовський загадав собі, що Камянець-Подільський саме те місто, де він міг би розвернутися; місто його масштабу. Він прославить Камянець театральний, а камянецький театр прославить його.
Тим часом Камянець, як і всю Україну, лихоманило. Здавалося, всі, хто претендував хоч на якусь владу в державі, мали за діло честі помітити тут собі територію. З Петлюрою ж Крамовський познайомився тільки цьогоріч, на початку квітня, коли у Камянці напівофіційно зібралося вельми добірне товариствосправжній політичний бомонд. На велике здивування Миколи Крамовського, його теж було запрошено на це заінтриговане зібрання, що радше нагадувало таємне засідання масонської ложі.
Однак Крамовський завжди вважав себе виключно людиною мистецтва, театралом й, відповідно, далеким від політики та всіляких навколополітичних інтриг, аж поки Симон Петлюра не пояснив йому, що, власне, театр і є політикою. До того ж, це не сьогодні і не ним вигадано. У вирі подій, котрі полумям охопили молоду Українську Республіку театру та культурі, за словами Петлюри, передбачалося чільне місце. Крамовському ця мова сподобалася. Коли до Камянця повернулися більшовики, йому було гарантовано безпеку, та він добре розумів, що будь-яка наступна зміна влади для ньогосмерті подібна. Однак із приходом УНР його чіпати не стали; колишній Пушкінський дім назвали Шевченківським театром, і Крамовський ретельно підбирав відповідний репертуар, найкращі україномовні пєси. Запрошував на гастролі відомі театральні колективи, переманював талановитих акторів, обіцяючи визнання та славу. Так у його колективі опинилися юна зірка Харківського театру Олеся Дмитрівна Біличенко.
От і сьогодні Микола Крамовський вирішив не вдарити обличчям у грязюку перед новою владою, і на честь приїзду головнокомандувача Армії УНР у театрі дати гідний спектакль«Наталку Полтавку» з актрисою Біличенко у головній ролі.
В залі яблуку ніде впасти. Містяни, облишивши свої буденні справи, прийшли як один. Партер, ложі, балконусі місця, як у добрі старі часи були зайняті, білети розкуплені. Микола Крамовський передбачав такий аншлаг, проте розумів: ним завдячує не тільки спектаклю. Сьогодні у центральній ложі був присутній сам головнокомандувач військ УНР, Симон Петлюра. Передбачалося, що після спектаклю очільник нової української влади виголосить перед громадою промову, тож камянчани, в першу чергу, зібралися тут заради цього визначного моменту, щоб почути, що скаже головний отаман. А Крамовський торжествував. Настав час для театру, як і обіцяв йому Петлюра колись, стати політикою. Тож відчував себе мало не Шекспіром на службі у королеви. Власне, поставити Шекспіра в оригіналі було його давньою мрією, та не всі актори володіли англійською. А от польську розуміли усі. Правда, поляками тут, у Камянці сьогодні не дуже тішилися, та Петлюра пообіцяв, що скоро все зміниться. Польща має стати надійним союзником, бо у боротьбі проти більшовицької навали Україні чекати допомоги більше ні від кого
«Петлюра ж не черствий солдафон, справедливо міркував Крамовський. Колишній журналіст, перекладач, гуманітарій, словом! Йому сам Бог велів опікуватися культурою та мистецтвом!» Подумки дякував Богу, що Камянець відтеперстолиця, і якщо так піде далі, аншлаги у Шевченківському театрі стануть звичним явищем. Вечорами після спектаклів він уже не раз обдумував, як представить Петлюрі своє бачення подальшого розвитку театру, як запропонує оновити інтерєр та декорації, відкриє нові штатні одиниці художника та костюмера. Звичайно, все це потягне на значні суми, але ж театр вартий того! Адже Петлюра сам зазначив: театр теперце державна політика!
* * *
Маю тобі дещо сказати, Костю
Чорницький здивовано перевів погляд на Марка. Той сьогоднілюбо глянутивичепурився, як на сватання. Новий сірий костюм, замовлений у кравця з Пятницької, сидів на ньому, як влитий. І де у старого в такі прикрі часи знайшлася така добротна тканина? До костюмасвітлий капелюх, що тепер лежав на колінах у Марка. Зрештою, гроші здатні творити чудеса у всі часи, а у Марка вони були завжди.
Як і домовлялися, вони прийшли на спектакль. Правда, з великими труднощами дістали квитки на найбільш віддалені поганенькі місця.
Що таке, Шведе? Ти сьогодні якийсь нервовий У чому справа? Твоїй витонченій натурі не до вподоби, де ми сидимо, чи те, як сьогодні грає пані Біличенко? пошепки поцікавився Чорницький. Як на мене, Олеся неперевершена навіть у компанії цих недолугих партнерів.
Ні, вона справді грає бездоганно, прошепотів у відповідь Марко. Стиснув пальцями балконне перилко, оббите червоним оксамитом. Та й що до місця мені байдуже. Я не про те. Маю тобі сказати дещо важливе, Костю.
Позаду шикнули. Тому довелося змовкнути.
Ну, що таке, Марку? перепитав Чорницький знову. Сказав «А», то кажи вже «Б».
Учора Між мною та Олесею Дмитрівною. дещо сталося. Розумієш? Марко виразно подивився на Костя. Я вирішив тобі сказати про це одразу, аби потім наші стосунки не стали для тебе сюрпризом.
На обличчі Чорницького застиг незрозумілий вираз.
Коли? запитав він. Коли це ви встигли?
Я нічого такого конкретно не планував, почав Марко. Але так уже сталося. Я випадково опинився там, у її будинку серед ночі.
Як це випадково? З якого-такого дива?
Молоді люди, може, ви замовкнете вже нарешті? поважна пані у капелюшку боляче тицьнула ручкою парасольки Маркові у спину. Я змогла придбати квиток на сьогоднішній спектакль мало не під стріхою, обурено додала вона. Так ще й ви теревените безперестанку!
Марко скривився. Пані втрапила йому парасолькою просто в болючий шрам під лопаткою. А окрім всього іншого, Швед упізнав у тій пані свою літню сусідку, пані Ліпінську.
Ну? не вгавав Чорницький. То, може, все-таки розповіси?
Я уже й сам не радий, що сказав тобі це посеред спектаклю, тепер спокою не даси. Так сталося, проказав Марко знову. Памятаєш, Олеся розповідала про хлопця, який залишив їй на зберігання отой томик Шекспіра?
Ну?
Він наклав на себе руки, Костю. Я був свідком, як його витягували із зашморгу сьогодні вночі. А в кишені у того хлопця знайшли щось схоже на прощальну записку, адресовану коханій жінці.
I?
Я мав підозри, що та записка адресована Олесі Дмитрівні і повинен був переконатися у тому, що їй нічого і ніхто не загрожує
Чорницький похмуро відвернувся.
Ага Нічого й ніхто, окрім тебе! Зрештою хто мені дохтор! відповів Чорницький. Я сам тебе запросив у гості до Олесі Дмитрівни, сам вас познайомив Чого я чекав?.. звернувся він до Шведа. А як ти опинився вночі біля трупа того хлопця? Звідки дізнався, що він наклав на себе руки? Теж, скажеш, випадково?
Молоді люди літня пані за спиною Марка зашипіла гускою. Ви просто невиховані пацєта! Вам не у театр, вам
Маркові нічого не залишалося, як повернутися до своєї сусідки.
Пані Ліпінська, перепрошую, ми більше не будемо! Слово честі!
Ну то що? Чорницькому, схоже, було все одно. Марку, то як? Як так сталося, розповідай!
Я почав було Швед.
Зачекай Дай сам здогадаюся Ти тепер працюєш на нову владу? Марко розвів руками.
Костю У всякому разі я тобі про все чесно розповів.
Ну це вже ні в які ворота, молоді люди! Ви просто знущаєтеся з мене! у відчаї вигукнула пані Ліпінська. От вже не думала, Марку, що ти така невихована дитина! А видавався цілком пристойним хлопчиком!
Тут на пані Ліпінську почали шикати решта глядачів, і вона змушена була замовкнути сама.
Я щось не второпаю, Шведе! тепер, замість пані Ліпінської, обурено зашипів гусаком Чорницький. Що ти за друг? Я познайомив тебе з жінкою, яка мені подобається, а ти вклав її у ліжко тієї ж ночі. Я ділюся з тобою всіма своїми планами, а ти поступаєш на службу і мені про те ні слова
Марко потер обличчя. Не хотілося про це казати, але, вочевидь, мусів:
Ну, ти ж мені теж не розповів, що після Одеси з Юрком Коцюбинським зійшовся і майже місяць із ним у Харкові геройствував
Чекай Чорницький криво усміхнувся. То тепер тебе приставили з мною наглядати? Я чистий, Марку! прошипів він. За мною нічого немає. Я нікого не катував, не розстрілював, як Коцюбинський
Хіба я тебе у чомусь звинувачую? проказав Марко. Я до того, що кожен сам вирішує, Костю, про що казати, а про що помовчати. А з Олесею Дмитрівною все сталося несподівано Але хіба могло бути інакше? Я з війни на війну, з госпіталязнову у госпіталь Мені прагнулося чогось іншого, людського. Якщо хочеш, я був готовий закохатися. І ось зявилася Олеся Була б вона офіційно твоєю дівчиною, я і вухом би не повів.
Яке тобі діло до того? відрізав Чорницький. Хіба мало жінок у місті?
Слухай, Костю! Сталося те, що сталося. То що Стрілятимемося?