Та йди ти до біса, Шведе! роздратовано відповів Чорницький. Знати тебе більше не хочу. Не друг ти мені.
Молоді люди! Востаннє благаю! парасолька пані Ліпінської знову вперлася Маркові у спину.
Швед піднявся. Чорницькому скоро перейде, заспокоїться, але він і справді почувався кепсько.
Поговоримо потім, Костю, після спектаклю.
Той і вухом не повів. Удав, що не почув. Дивився, як і належить, на сцену, де розгорталося дійство.
Марко тим часом пробрався до дверей. Опинився на другому ярусі, звідти звернув похмурим боковим коридором, і сходамидонизу. Шалено закортіло побачити її, Олесю. Тут десь мали розташовуватися гримерки акторів. Тож, напевно, гримерку актриси Біличенко йому відшукати буде не складно.
Юначе, що вам тут потрібно? Сюди не можна! перегородив йому дорогу черговий. Він впевнено виступив уперед, загородивши Марку дорогу.
Мені можна, відказав Марко. Може, підкажете, де знаходиться гримерка пані Біличенко?
Олеся Дмитрівна на сцені, юначе! вперто стояв на своєму черговий. Рекомендую вам повернутися на ваше місце і насолоджуватися грою пані Біличенко звідти! Побачите актрису після спектаклю!
Я зачекаю її в гримерці,мовив Марко, не зважаючи на протести чергового.
Крамовський, поборник класичних театральних порядків, прагнув усіляко дотримуватися їх навіть у дрібницях. На всі його задуми у театральній касі грошей катастрофічно не вистачало, наприклад, на замки в гримерних, проте на кожних дверях він розпорядився причепити таблички з іменами артистів. На деяких, правда, по кілька. То були кімнати для статистів та загальні кімнати Однак імя актриси Біличенко красувалося на дверях персональної гримерки. Примі не личило, наче простій статистці, ділити її з іншими. Марко відхилив двері, увійшов й опинився у чарівному безладі, властивому жінкам з витонченими натурами: сценічні костюми, розвішані на гачках, мало не під стелею, дві чи три причепні коси, котрі Біличенко вміло вплітала у своє власне волосся, віночки й хустини. На різьбленій рамі старого дзеркаланамиста різних форм і довжини, а на столику, поручпудрениці і мальовидла, парфуми та всілякі жіночі прикладки й шпильки для волосся; такі дрібнички Марко завжди із цікавістю розглядав на туалетному столику своєї матері, коли малим заходив до її кімнати.
Далі якісь переписи від рукислова героїнь пєс, котрі, вочевидь, Олеся завчала напамять.
Поспішати було нікуди. До завершення спектаклю майже година. Марко знайшов чистий аркуш й олівець, усівся на диван і поринув у свої думки. Мимоволі накидав знайоме за гравюрами зображення Шекспіра у широкому гофрованому комірці.
З якого боку підступитися до цієї історії? Чуття підказувало йомуз боку Крамовського, директора місцевого театру. Ідеальне прикриття! Занадто вже багато дивних збігів Перехоплені шифровки у вигляді шекспірівських сонетів, бажання Крамовського поставити «Гамлета» польською, зрештоюраритетна збірка творів Шекспіра так само польською, яку Трегуб віддав на зберігання Олесі Біличенко Спочатку всі ці факти видавалися розрізненими, але раптом поєдналися між собою у цілковито реалістичну версію А якщо Микола Крамовський, удаючи із себе патріота та поборника українського театру, і є завербованим більшовиками агентом? А якщо це в його руках знаходяться всі ниточки, за котрі він тягне, коли потрібно? Що коли він і є тією «чорнявою красунею» з перехоплених радіошифровок?
Ще одне зображення, з козацьким оселедцем. Олексій Трегуб! Він, дарма що мертвий, залишив по собі не лише прощальну записку, але й багато незрозумілого: мріяв покинути військову службу і грати у театрі; зі слів Олесі Дмитрівни підбивав до неї клинці з надією, що вона допоможе потрапити до театральної трупи, залишив їй на зберігання раритетну збірку Шекспіра польською мовою. І, що важливо, саме такою збіркою користуються невідомі, передаючи радіошифровки у вигляді сонетів! Він же, Трегуб, стояв на варті у приміщенні Експедиції заготівель і державних паперів. Стояв просто біля дверей, за якими зберігалося викрадене кліше для друку 250-гривневої купюри.
Рука вивела наступне зображення: Невідомий у військовому френчі із посвідкою на імя Марка Шведа. Патологоанатом Кренцель, що на світанні провів експертизу тіла Олексія Трегуба, вже встановив: самогубство. Однак самогубство Трегуба настало після того, як хлопця у лікарні навідав саме цей невідомий із посвідкою на його, Маркове, імя Він може бути причетний і до викрадення кліше. А якщо так, то знайти його буде непросто. Таких щиглів у френчах без погонів сьогодні містом ходить скільки завгодно. Он вони з Чорницькимнайперші! А допитані вартові, побратими Трегуба, нічого не бачили.
Поряд, у сусідній будівлі, розташувалася сотня Зубка-Мокієвського; зловмиснику у формі загубитися серед вояків простіше простого!
Олівець на мить завмер над аркушем. Ще одне припущення Ця книга з творами Шекспіра! Вона могла ніколи не належати Олексію Трегубу! Книгу міг йому дати саме Крамовський! І хоч історія з бабцею-актрисою миньковецького театру вельми правдоподібна і зворушлива, зберігати томик Шекспіра, з якого, власне, беруть тексти для радіошифровок у помешканні Олесі Біличенко, дуже зручно! А головнебезпечно! Ким же тоді був Олексій Трегуб? Звязковим Крамовського? А може, просто випадковим хлопцем, котрий утрапив не туди і не в той час? У будь-якому разі Крамовський міг змушувати його виконувати певні завдання, шантажувати Це б пояснило, навіщо Трегуб наклав на себе руки. І якщо він мав вразливу натуру, міг не витримати тиску.
Тоді, вочевидь, Крамовський прорахував усе до дрібниць, аби заплутати сліди: нікому й на думку не спаде підозрювати у шпигунстві наївного вояка, який мріє грати в театрі і заради цього наважився завести дружбу з актрисою Трегуб, користуючись прихильністю Олесі Дмитрівни, міг приходити до неї так само, як вони з Костем Чорницьким, гортати книги Та й, мабуть, Олеся просто залишала його самого у кімнаті, так само, наприклад, як і Чорницького. В цей час Трегуб міг спокійно працювати з книгою скільки заманеться!
Чорницький Хіба таке можливо? «Чорнява красуня»Кость? Теоретично він міг би, але чи Кость здатен на таке? Ні, якась не варта уваги дурня!
У коридорі залунали чиїсь швидкі кроки і голос чергового. Марко похапцем згорнув аркуш і заховав у нагрудну кишеню.
Але ж я просила не впускати до моєї гримерки сторонніх! Тим більше за моєї відсутності! почувся голос Біличенко. І коли нарешті пан директор забезпечить у дверях замки?
Олесю Дмитрівно, виправдовувався черговий, я просто не міг зупинити цього юнака. До того ж він і слухати мене не став певне, й досі там, чекає на вас! По всьомудуже пристойний юнак! Тільки от слухати мене не став!
Олеся застигла на порозі. Вона була в образі Наталки-Полтавки; у рясній вишиванці, із дукачами на шиї. Блакитна стрічка у білявому волоссі переплітала довгу косу, яка їй неймовірно личила.
Вже за мить занурилася в Маркові обійми.
А мені, коли ти вранці пішов, усе видалося сном, прошепотіла просто йому у вухо.
Та й мені,відповів він тихо. Але Кость Чорницький вернув мене до реальності просто під час спектаклю, усміхнувся, відповідаючи на її поцілунки.
Ти розповів йому? Олеся пильно глянула йому в очі.Розповів? Навіщо?
Просто сказав, що ми з тобою відтепер начебто пара прошепотів Марко. Аби це не стало для нього несподіванкою. Кость мій друг, і мені хотілося б залишатися з ним чесним у всьому. А сам тим часом прийшов упевнитися, що то дійсно так і є. Що ми з тобою відтепер пара.
Я ні про що думати більше не можу, окрім як про тебе, Олесю! додав.
Так, так! видихнула вона. Пара. З цієї ночі я твоя, тілом і душею. Але тобі доведеться зачекати, поки спектакль не завершиться. І заради мене помирися з Костем!
* * *
Зал вибухав оваціями тричі. Вже на завершення спектаклю і промови головнокомандувача, дочікуючись Олесю, Марко помітив у юрбі, що хвилями викочувалася з дверей театру, Костя Чорницького. Підійшов.
Той усім своїм виглядом намагався демонструвати байдужість.
Костю. Не годиться, аби так було між нами! Зрештою, Олеся Дмитрівна
Ти, Шведе, поганий друг, ось що я тобі скажу, вимовив Чорницький. І справа навіть не в Олесі Дмитрівні. Ти змінився. І не на краще.
Ти не поспішай із висновками, Костю! проказав Марко. Я вибачився перед тобою, та й думаю, ще не раз зможу довести тобі свою дружбу. Гадаю, ти би взагалі не став відкриватися, якби опинився на моєму місці.
То краще б ти промовчав, аніж вибовкати мені усе під час спектаклю відрізав Чорницький. Словом Я пішов, Шведе. Он, до речі, йде твоя муза.
Марко ледь устиг оглянутися, Біличенко, зовсім не схожа на ту пристрасну Наталку-Полтавку у дукачах та вишиванці, котра цілувала його у гримерці, була вже зовсім поруч. Маленький елегантний капелюшок вельми пасував до її відкритої смарагдової сукні. Театральної коси вже не було. Біляве волосся, примхливо викладене дрібними блискучими веложками, підтримувало той капелюшок, як човник на застиглих хвилях.
Вона рукою торкнулася його руки, а вустамищоки.
Ходімо звідси! прошепотіла тихо. Ходімо, поки приставлені тобою вартові не кинулися мене шукати! Чи ти, можливо, маєш якісь інші плани?
Ніусміхнувся Марко. Ніяких планів, окрім бути поруч із тобою. У всякому разі, цього вечора.
Вона задоволено всміхнулася.
А я гадала, тебе теж запросили на той банкет На честь приїзду головнокомандувача.
Теж? повторив Марко трохи розгублено. Ні, я Я не належу до вищих офіцерських чинів, аби мене запрошували на такі оказії. А тебе.
Так просто відказала Олеся, притулившись до Марка. Її блакитні очі насмішкувато засяяли. Так, запросили. Крамовський переказав прохання Петлюри неодмінно прибути. Чи то він сам вигадав Але я відмовилася.
Чому?
Вона стиснула плечима, дивуючись, що Швед не може збагнути такої простої речі.
А що я там забула? проказала тихо. Ці офіційні застілля така дурня! Та й Крамовський останнім часом поводиться дивно. Не хочу давати йому зайвий привід думати, що готова відповісти взаємністю на його залицяння.
Крамовський до тебе залицяється? перепитав Марко.
Олеся тільки хмикнула у відповідь.
Не думаю. Я чула: жінки його мало цікавлять. Просто він вважає, що я зобовязана йому своєю театральною карєрою у Камянці Так мені і сказав. Мовляв, Камянець, звичайно, не Харків, але якби не він, то я зараз була змушена б грати всіляку революційно-пропагандистську дурню перед селянами.
Тобто Крамовський
Таке я чула від знаючих людей. Ще у Харкові.
Олеся зупинилася. Її долоні мяко лягли Марку на груди, і від того по його тілу хвилями пішло тепло.
У Камянці Микола Савович, звісно, приховує свої нахили, боїться скандалу Але кажуть, у Пітері свого часу його театральна карєра почалася саме з того, що він спав зі своїм благодійником, якимось князем.
Марко скривився, наче відкусив цитрини.
Заспокойся, мій герою, не потрібно нервувати! проворкотіла Біличенко. Микола Савовичлюдина не агресивна, не злостива! Він, звісно, зі своїми мухами й особливостями, розбалуваний мельпоменою митець. Цим все сказано! Але я не молоденький статист, тому мало цікавлю його як жінка. Я, можливо, й погодилася б піти на той обід із ним, бодай заради власної церемонії, але не хочу, аби Ольга Татарінова потім страждала через мій нерозважливий учинок. Мені ж Крамовський ні до чого, а Ольга Я розповідала тобі про неї, вони вдають, що пара. Крамовський мусить постійно приховувати свою згубну пристрасть, додала Олеся. А наївна Ольга вірить, що може переробити його содомське єство. От і погодилася на таку невдячну роль. Та вона завжди була добра до мене, із першого дня мого приїзду до Камянця.
І все? Марко підняв Олесине підборіддя пальцем. Ти не пішла на той банкет тільки через добре ставлення Ольги до тебе?
Біличенко прикусила губу. Обвела ніжним поглядом обличчя Шведа і примружила очі.
Звісно, ні Через тебе також. Я не хочу витрачати свій вільний час на всілякі казенні дурниці тепер, коли в моєму житті зявився ти, Марку. Ти ж бо зявився?
Ні, це ти, Олесю, зявилася у моєму житті,обійняв її і, відчуваючи радісну легкість, запитав обережно:Куди підемо? Можу я тебе запросити бодай на каву? Кажуть, у «Бель Вю»
Навіть не продовжуй! Олеся притулила до його губ пальчик. Саме у тамтешньому ресторані усе те чиновницьке панство зараз і столуватиметься! До того ж я маю цікавішу пропозицію. Ходімо на вечірку до Ольги Борисівни! Вона мешкає у Старому місті, не далеко звідси, на Татарській!
До коханки Крамовського? подивувався Марко. Навіщо? Хіба вона не з ним, на банкеті?
Звичайно, ні, Марку! розсміялася Біличенко. Він її ніколи не бере з собою до подібного товариства. Тримає в тіні. Чи то боїться, що вона впаде комусь в око, чи тому, що Ольга занадто віддана жінка, а чоловіки таких завжди мало цінують. Ольга, звичайно, страждає, але вигляду не подає
Швед здивовано зупинився, обійняв Олесю.
Навіщо ти мені про неї розповідаєш? Мене не цікавить коханка Крамовського
Я кажу про те, мяко усміхнулася Біличенко, що Ольгадобра душа і ніколи й виду не подасть, що Крамовський робить їй боляче, їй буде приємно, якщо ми з тобою навідаємося до неї на гостину. Вона переконається, що я відхилила пропозицію Миколи Савовича. До того ж, у Татарінової сьогодні збереться наше найтісніше театральне товариство. Ходімо до неї, Марку!
Як скажеш! відповів Швед. Якщо це зробить тобі приємність, Олесю. Але ж не з порожніми руками
Біличенко вдячно подивилася на нього. Він таки справді дуже тямущий хлопець!
Парковою доріжкою, навпростець, від Шевченківського театру до Новопланівського мосту було рукою подати, а далі, мостом до Старого міста. Вийшовши з Олесею до Новопланівського, Марко із здивуванням відзначив, що на фасаді вчорашнього банку красується нова вивіска«Міністерство фінансів Директорії». Не помітив її ані минулої ночі, ані третього дня. Адміністративні й державні установи останнім часом так швидко змінювали свої таблички, що Швед не встигав зауважити, де і що тепер знаходиться. Така плутанина бентежила і навіть дратувала містян, однак істеричність та сваволя більшовицької влади змінилася бодай подобою розміреного мирного життя. Камянець наче знову поринув у ті спокійні та впорядковані дні, коли було можна думати про все, окрім війни.
От і сьогодні хтось, як Марко з Олесею, неспішно повертався з театру, насолоджуючись пахучим червневим вечором, поміж собою обговорюючи промову Петлюри після спектаклю; хтось, навпаки, чимчикував у зворотному напрямку, у справах, на Новий план. По деревяному настилу мосту прогуркотіли два екіпажі, везучи своїх пасажирів на вечірній променад до Старого міста; попід загостреними бильцями мостових перил дріботіли монахині до катедри, на вечірню месу, а поміж них прогулювалися розімлілі від денної спеки гімназисти
Ольга мешкала поруч із знаменитим будинком Юзефа Роллє, за старим розлісованим муром, на вулиці Татарській. Вузька Петропавлівська вуличка поєднувала її з Троїцьким майданом і виводила на щербату бруковану доріжку, просто до помешкання Ольги. Звідти крізь прочинені вікна вже лунав сміх і складні перебори гітари. Хтось виглянув у вікно, гукнув, привітно помахав рукою до Олесі, а на порозі вхідних дверей уже за мить зявилася сама Ольгаще достатньо молода жінка із сумними, трохи почервонілими очима та удавано-недбалою зачіскою.
Камянецькі панянки не відставали від моди навіть у непевні часи: такі удавано-недбалі зачіски, вочевидь, уходили цього літа і в камянецьку моду. Марко запамятав ці невагомі, роздмухані пасма та кучерики жіночого куаферу ще з днів свого перебування в Одесі.
Олесю Дмитрівно Яка приємність! Як добре, що ти прийшла! вона кинулася в обійми Біличенко, і Марко вловив, як Ольга, сподіваючись, що він не розчує, прошепотіла на вухо Олесі: «Дякую! Дякую моя люба! Довіку не забуду твою дружбу!»
Була це подяка за візит чи за жіночу солідарність, але вже за мить пані Татарінова перевала свій погляд на Марка.
А хто цей красень, Олесю? Маєш негайно нас познайомити!
Марко Швед, мій друг, працює на новий уряд, трохи збентежено, але з посмішкою відказала Біличенко. Ти вже вибач, я сама запросила Марка скласти мені компанію. Але ми не з порожніми руками. У насшампанське й шоколад