Аж сьогодні збувалося ним сказанепогнати московського царя Петра хибним слідом І задля цього самому Маркові довелося стати таємним посланцем Івана Мазепи.
Опинившись так далеко від рідної землі, у підставленому для обіймів усім північним вітрам промерзлому Стокгольмі, він споглядав замок на пагорбі, який не міг не вразити його уявудавню резиденцію шведських королів Тре-Крунур«Три корони» по-нашому.
Деревяна у своїй основі, вона височіла могутніми, схожими на гігантські шахові фігури вежами, немов якийсь казковий велет розклав їх тут, на невидимій шахівниці.
Марко відчував, що від того споглядання у нього терпне шия, але не міг відвести погляду, водночас дивуючись, що комусь із предків теперішнього короля Карла XII спало на думку звести таку велич із дерева, та не вистачило мудрості за віки укріпити її та убезпечити каменем.
Черкни кресаломі від «Трьох корон» залишиться тільки згарище
Вечоріло. Усе дужче брав морозець. Над чужим містом у темній глибині неба мерехтливими каганцями спалахували зорі.
Марко попри втому, неспішно направляючи коня вздовж чепурних, щільно притиснутих один до одного будиночків, рухався вузькою вулицею, доки не виїхав на площу. Біля міської ратуші якраз згорталася торговиця.
Купці ховали свій крам, змотували сувої тканини, зачиняли ятки. Торгівці харчем складали непродане у деревяні короби, вантажили їх на сани. У повітрі витали найрізноманітніші запахи: свіжої риби, хліба; звідкілясь завіяло смаженим мясом і гарячим вином.
У шлунку зрадницьки забуркотіло. Вишневецький нагадав собі раптом, що сьогодні від ранку і ріски у роті не мав, тож непогано було 6 знайти якийсь притулок на ніч та повечеряти з дороги.
Кінь під Марком, немов прочитавши думки господаря, схвально мотнув головою, нетерпляче переступив з ноги на ногу, чмихнув, випустивши у морозяне повітря хмару теплої пари.
Стій, Соколе! наказав той коневі тихо. Зараз і про тебе подбаю!
Поправив рукою, затягнутою у шкіряну рукавицю, комір. Там, між хутряною підкладкою та щільним верхнім шаром тканини, був зашитий лист ясновельможного гетьманапослання королю шведському Карлу. Марко відчував його майже фізично, наче він крізь товщу лисячого хутра зігрівав йому шию і груди.
Ну що ж Коли Господь дозволив йому дістатися Стокгольма, то і з королем зустрітися допоможе безперешкодно. Бо як король його не прийме і не вислухаєуся та подорож марна!
Кажуть, Карл XII і зовсім хлопчисько, ледь пятнадцять виповнилося. Отож, цілком можливо, що розмовляти доведеться не так із ним, як із його радниками.
Але наказ від Мазепи мав чіткий: переказати юному королю якнайщиріші вітання від гетьмана Війська Запорозького, від усього козацького краю, нагадати про старовинні кревні звязки, що колись міцно повязували Шведське королівство з українськими теренами, і що не може бути поміж ними ніякої ворожнечі, тілько спільність та мир. А разом із тим й особливе, секретне послання, зміст якого мав загинути разом із Марком, якщо доведеться. Усе, що наказував йому гетьман ясновельможний, памятав, як «Отче наш».
Але не годиться до самого короля та у такому вигляді подорожньому!
Тільки от знайти б, де у цьому місті переночувати. Довго шукати не довелося. Деревяна розмальована дошка скрипнула і гойднулася на поржавілих кільцях над головою. Сніг із неї полетів Маркові просто за комір.
Підвів голову. «Золоторогий олень»прочитав шведською назву таверни. Так от звідки линули заманливі аромати печені й вина!
Ось тут він і зупиниться! Далі шукати немає сили. До того ж йому, чужому у цьому місті, усі таверни на один ґатунок.
Уже зовсім скоро, розсідлавши Сокола і впевнившись, що за ним доглянуть як належить, увійшов до таверни. Всівся за деревяним столом, замовивши добрячий шмат печені та кухоль темного пива.
Коли перший, нахрапний голод було втамовано, поманив до себе біляву дівчину, що снувала поміж столами, розносячи кухлі та наїдки.
Тебе як зовуть, дівчино? поцікавився, витираючи пальці об тонкого полотна хустину, яку завжди носив при собі.Як твоє імя?
Єва, відповіла та.
Погляд її сумних блакитних очей прикипів до Маркового обличчя. Чого ще забажає цей дивний чужоземець?
Ось що, Єво! повільно проказав шведською. Я зупинитися хочу у вас доби на дві-три Розумієш мене? Чи знайдеться вільна кімната?
Дівчина на мить замислилась, але далі приязно хитнула головою.
Розумію. Аякже, знайдеться.
Тоді отаке саме принеси мені до тієї кімнати, мовив, бо я усе ще голодний.
Дівчина здивовано глипнула на нього і, певне, вловивши у Маркових словах непристойний натяк, усміхнулася.
Ви ще й за це не розрахувалися, показала дрібненькі білі зубки.
Марко повів бровою.
Пробач, зголоднів, тільки й міг думати, що про їжу. Не зауважив.
Добув кілька монет зі шкіряного капшука.
Вистачить, Єво? Чого ти така непривітна?
За весь час, поки батько тримав цю таверну, хто з постояльців за таке вибачався чи запитував її про настрій? Монет було навіть більше, ніж потрібно, тож Єва промовчала, швидко згорнувши їх рукою зі столу і заховавши до кишені свого вишитого фартуха.
А це тобі, за обслугу та любязність, подав ще одну монету.
Золото зблиснуло при вогні свічі. Єва розгублено поправила кучерик, що вибився з-під чепця. Чужоземець був молодий і на диво вродливий. Від нього віяло чоловічою силою та мужністю. А шляхетне поводження з нею і зовсім її збентежило.
Дякую, швидко вимовила вона, і так само швидко заховала монету собі за пазуху, поміж пружних грудей, що спокусливо виглядали з вирізу майстерно гаптованої нижньої сорочкитак, наче Марко ту монету, призначену особисто їй, мав намір назад забрати.
Ну, ось Марко зітхнув і перевів погляд нижче, на безжально затиснутий у тугий суконний корсет тонкий стан Єви. Тепер скажи мені,звернувся до неї знову, чи можна у вас тут помитися? Гаряча вода проказав тихо, повільно промовляючи кожне слово. Можливо, його шведська не така вже й добра, і ця білявка не второпала, чого саме йому від неї потрібно.
Помитися? повторила вона ще більш зачудовано. Наші постояльці рідко коли про таке просять, але трапляється Зазвичай вистачає і глека з водою для вмивання. Однак, пане, зауважу, що дрова недешеві Та й гарячої води треба буде наносити Батько порахує вам усе до останньої гілячки.
То тидонька господаря цієї таверни? поцікавився, видобуваючи з капшука ще кілька монет. Досить? запитав у неї.
Так, так, досить, відповіла дівчина і зашарілася. Правда, у нас для купання нічого підходящого не знайдеться, хіба стара дубова бочка, пане
Нічого, зітхнув він, бочкато й бочка.
Ну, то я все влаштую запевнила Єва. Ідіть, пане, нагору, розташовуйтеся якнайзручніше. Зараз і ключа вам принесу.
Марко важко підвівся. Після кухля пива ноги стали наче ватяні, слухати не хотіли. Давно з коня зліз, а усе здавалося, немов іще верхи їде.
Кімната, яку винайняв нагорі, була невеличкою, однак добре прибраною, привітною, з вузьким, застеленим чистою білизною ліжкомвочевидь, йому дісталося краще, що пропонувалося постояльцям у цій таверні.
Увійшовши, перехрестився, хоч жодної ікони на стіні не було. Причинив за собою двері. Заховав пістоля під подушку, відчепив від пояса інкрустовані сріблом піхви із шаблею та мисливський ніж.
Відсунув мереживну фіранку, що затуляла єдине вікновоно виходило на вулицю, на якій попри пізню годину все ще кипіло міське життя. Вікно було маленьке, ґратоване, засклене візерунками різнокольоровою слюдою, наче вітражі у катедрі. І не прочинялося. Через таке вікно при потребі не виберешся
Хтось, доки він їв унизу, розпалив камін, і від того по усій кімнаті ширилося благодатне тепло.
«Не кімната, а справжні гетьманські покої!»усміхнувся Марко сам до себе, уявляючи, як впаде, чистий і вимитий, на це вистелене ліжко, зімкне очі і порине у сон.
Біля ліжка на деревяному стільці у глибокій тарелі стояв глек із водоюдля умивання, та чистий рушник із грубого полотна. Поручсхожа на домовину, помальована темно-синіми та зеленими хексами деревяна скринядля речей та одягу.
Біля вікнастіл і ще один стілець. На столі миготіла свічка у глиняному підсвічнику.
Усе просто, але чисто і пристойно.
Марко поклав у кут сідло та сакви, відхилив віко скрині, заглянув досерединивдихнув запах листя тютюну та сухих трав, якими було вистелене її дно.
«Ну, хоч шведська міль мого лиса не зжере!»гмикнув сам до себе, недбало вкинувши до скрині свого хутряного каптана та шапку.
За дверима почувся гуркіт, двері прочинилися і двоє здорових хлопаків на німака вкотили до кімнати бочку, ледве протиснувши її у двері. За ними, сяючи подібно до золотої монети, яку заховала собі поміж грудей, увійшла й сама Єва.
У руках тримала згорнутий шмат білої матерії і, тільки-но хлопаки вийшли, взялася ретельно вистелити бочку зсередини тим білим полотном, спускаючи кінці назовні.
У світлі вогню видалася Маркові ще гарнішоюбілих кучериків з-під чепця вибилося більше, а тонкий стан перегнувся через край бочки подібно до гнучкої вербової лозиниЄва розправила тканину по дну, випрямилася й усміхнулася до Марка. Тепер мякше і привітніше.
То моє власне простирадло, проказала до нього. Не хвилюйтеся, пане, воно зовсім нове і добре випране.
А білизну мою, будеш така любязна, випереш? запитав Марко, і собі усміхнувся, всівшись на віко тієї скрині-домовини, поглядаючи на дівчину.
Аякже Ще й висушу і напрасую. До ранку матимете, відповіла Єва.
Чи ж довго на воду чекати?
Ні, пане Воду вже гріємо, наші робітники вам і наносять.
А я гадав, ти носити будеш проказав Марко усміхаючись. Але побачив твої маленькі тендітні ручки і вже ладен був сам то зробити.
Шведська мова раптом полилася з нього попри втому.
Ніпохитала головою Єва, у нас є кому важку роботу робити. А мене чекають інші постояльці, внизу, у залі. Тому пива подай, тому смаженину принеси. Я хіба можу панові спину потерти! хитнулася на каблуках своїх сапянових черевичків й усміхнулася лукаво.
Можна, гмикнув і собі Марко.
То найміть мене тихо, майже пошепки проказала Єва, заправляючи неслухняного кучерика під чепець.
Наймаю, відповів Марко, відчуваючи, що лукава посмішка дівчини спонукає його до цієї гри. Прийдеш?
Звісно! пирхнула Єва. Я ж іще маю вам замовлену печеню та пива принести
Чекати на гарячу воду для купелі попри обіцянку Єви таки довелося довго. Марко встиг роззутися, стягнути теплі вовняні панчохи й вузькі «угорські» штани, роздягнутися майже до спіднього, чмихнувши від запаху поту, яким у дорозі просякла його сорочка.
Вклався на важке домоткане покривало ліжка. Відчув, як дрімота хвиля за хвилею лягає важким туманом на свідомість.
Спати Як же хочеться спати!
Та коли вже був ладен віддатися цьому бажанню, забувши про купіль й усе на світі, двері знову прочинилися і Вишневецький інстинктивно підхопився.
Ті самі хлопаки, що допіру вкотили до кімнати бочку, тепер увійшли, несучи по два здоровенних цебра з гарячою водою.
Вона полилася до бочки, паруючи, та чотири цебра було замало.
Зиркаючи з-під лоба на дивного постояльця, дебелі шведи мовчки знову і знову носили до бочки гарячу воду, поки не наповнили до середини.
За ними увійшла й Єва, несучи в руках тацю з обіцяною печенею, кухлем пива, сиру та свіжого хліба. Поруч на таці лежав пучок сухого різнотравя. Дістала з кишені фартуха шмат мила.
Єва вправно поклала тацю на стіл, пучок різнотравя вкинула до бочки у гарячу воду і подивилася на Марка.
Ось, пане, маєте! проказала швидко. А це вам моє мило, аби вже й зовсім відмитися з дороги.
Дякую! Марко поволі підвівся з ліжка. Куди ж ти, Єво йдеш? А спину мені хто потре? Найняв же я тебе чи ні?
Увійду, коли до бочки залізете, проказала вона скоромовкою, а поки наготуйте, що там для прання. Швидше поперушвидше висохне!
Не стямився, як Єва уже зникла за дверима.
Тим часом він зняв спіднє, помацав рукою водутака як треба!
Звязане у пучок різнотравя розпарилось у гарячій воді, і вона тепер пахнула мятою та ще чимось незнайомим.
Марко поволі заліз до бочки і, занурившись у воду, застогнав від блаженства.
Мило він забув про мило Ось воно, залишилось лежати на столі, біля кухля з пивом!
Вичекавши якусь хвильку, увійшла до кімнати Єва, зачинила за собою двері.
Марко стомлено повернув у її бік голову і ще глибше занурився у воду.
Ну, Єво, проказав насмішкувато, мило он там, яось тут. Єво, швидше, вода стигне
Вона мовчки взяла мило і приступила до нього. Мовчки провела руками по його спині та грудях, взялася намилювати його, розтирати і терти шматком грубої тканини, яку принесла із собою.
Вишневецький блаженствував. Навіть у найприємніших думках, які витали у його голові, коли вїхав до Стокгольма, не міг собі уявити, що пощастить аж так розкошувати.
Зніміть оце показала на срібну ладанку, що висіла на Марковій шиї.
Нехай, проказав, вона тобі не заважає
Звідки ви, пане? запитала дівчина нарешті.По-нашому добре балакаєте, однак видно, що вичужоземець.
Здалеку, коротко відповів Марко, упіймавши Єву за руку. Ну досить, дякую, а то зітреш мене зовсім далі вже я сам.
Вона слухняно відступила, повернулася, підійшла до каміна. Поворушила кочергою жар і шматки недогорілих дрів спалахнули з новою силою.
Підібрала у подолок його сорочку, спідні штани та панчохи.
Паннегоціант? поцікавилася знову, підкладаючи кілька полін у вогонь.
Щось таке неохоче відповів Марко, краєм ока спостерігаючи за діями Єви.
Через відчуття чистоти й свіжості, аромату трав і мила він зовсім розімлів.
Єва тим часом взялася розстеляти ліжко та підбивати подушки.
Для негоціанта ви занадто молодий та міцний раптом проказала вона, кинувши поглядом на оголений торс Марка, що виглядав із бочки. Я знаю, які негоціанти.
Та ти що! І які ж?
Товстенькі, ледачі, старіпродовжила Єва з відчутною гіркотою у голосі.І скупі! додала за мить. Їм ніколи не догодиш! Усе їм у нашій таверні не так, усього мало, усе занадто дороге! А ви жодного разу не поскаржилися. Ви радше продовжила вона, на військовій службі Або ж і зовсімсам собі пан.
Єва підняла подушку, щоб підбити її, проте, угледівши Маркового пістоля й мисливського ножа, мовчки поклала подушку на місце.
Повернулася до нього і багатозначно поглянула у вічі.
Піду, виперу та розкладу сохнути вашу білизну. За це окремо заплатите чи як? посуворішала раптом.
Заплачу.
А за те, що я вам спину терла?
І за спину, гмикнув він.
Єва вийшла і Вишневецький полегшено видихнув.
Вона була занадто сміливою і прямою, і це бентежило його.
Вилазити з бочки не хотілося, отак і задрімав би, у купелі, якби не було так тісно та незручно.
Нарешті, вимокнувши досхочу, виліз, постояв голий, обсихаючи біля каміна.
У саквах знайшлася білизна на переміну, а ще розклав по віку скрині новий одяг, який привіз із собою для королівської аудієнціїаби розправився.
Нові шосси темно-зеленого італійського сукна, шовкові панчохи такого ж кольору, темно-зелений кунтуш із соболиною випушкою по шву і з прорізами на рукавах, через які мала виглядати тканина тонкої білої сорочки. Срібно-зелений шнур змієм звивався на її грудях, виплітаючи чудернацькі візерунки. Комір тієї сорочки прикрашав дорогоцінний смарагд у срібній оправі, і такий самий смарагд на срібному перстені Марко мав одягнути на безіменний палець правої руки.
Ясновельможний, відправляючи його сюди, застерігав, що королівство Швеціякраїна протестантська і при дворі можуть панувати вельми суворі порядки. Аби не виряджався павичем, але й злиднем до короля не підеш, то ж сам підбирав йому одяг для королівської аудієнції.
А для Марка, не звиклого до гетьманових парчевих уборів, навіть такий стримано-елегантний стрій видавався розкішним.
Нарешті він загасив свічу на столі, пересунув пістоля, щоб не муляв під подушкою, відкинув покривало та ковдру і з насолодою вклався у ліжко.
Уже за якусь мить, збиваючись від утоми, прошепотів «Отче наш» і стулив очі. Розслаблене після купелі тіло жадало сну.