У голові запантеличилися видіння за видіннями Начебто він з усім гетьманським полком на військовій виправі під Батурином Зелені лукикуди не кинь оком! А вони удвох із Перепеличенком затіяли погоню верхи на конях. Ворог у них уявнийза ворога інші побратими. Тільки от справжніх куль у пістолях немає. Вітер бє в обличчя, сонце сліпить очі, коні мчать луками, немов навіжені Сокола не спинитимчить, аж земля під копитом гуде А далівідпрацювання прийомів «татарського» бою, Маркових улюблених.
Аж раптом якась незрозуміла сила змусила його виринути зі сновидіння. Підхопився у ліжку, стискаючи в лівиці пістоля і завмер від несподіванки.
То була Єва. Стояла біля його ліжка із свічкою в руці, в одній сорочці, розхристана, не приховуючи тугих опуклих грудей.
Довге волосся більше не ховала під чепцем. Воно виблискувало щирим золотом при миготливому світлі свічі.
Єво? проказав Марко, споглядаючи її, наче нове видиво, ніби намагався второпати, чи це продовження його сну, чи вже ні.Ти чого? Як увійшла? Що сталося?
Моєму батькові сподобалася ваша щедрість проказала Єва тихо, тому наказав мені вам догоджати.
Марко від подиву сів.
Е-е-е Твій батько посеред ночі відправив тебе до мене? Е-е-е догоджати?
Єва заперечно похитала головою:
Ні, звісно Як би він міг таке вчинити Він суворий. Якби дізнавсяпобив би мене. І вам на горіхи дісталося б. Я сама прийшла
Сама? Навіщо?
Єва схилила голову, наче подумки підбирала правильні слова. А далі заговорила скоромовкою, Марко ледь встигав складати в голові ті її слова докупи.
Він обіцяв мене панові Ларгу. Заміж хоче видати. Ларгудівець, та ще й старший набагато. Має трійко дітей від попереднього шлюбу і гроші. А я усього лише дочка господаря таверни. На кращу пару мені годі розраховувати
Тепер Марко, проганяючи залишки сну, струсонув головою.
Єво, то воля твого батька, ваші родинні справи а я тут до чого? проказав розгублено.
Не думайте, що я пропаща, відповіла вона тихо, чи пропоную себе кожному, хто в нашій таверні зупиняється Але прожити усеньке життя зі старим Ларгом, а перед тим віддати йому своє дівоцтво краще вже смерть. Я, коли вас побачила, подумала
Бачу, що не довго
Не гоніть мене, пане, схлипнула Єва, будь-ласка. І я буду згадувати цю мить як найщасливішу, коли доведеться стати жоною Ларга.
Вона замовкла, стенула плечем і сорочка, розхристана на грудях, сповзла по стану, затрималась на якусь мить на талії і мяко впала їй до ніг, відкриваючи Марковому погляду найсокровенніше.
Вона, немов приречена, залишалася стояти перед ним зовсім гола, поки Марко розгублено дивився на неї.
Нарешті поклала свічу на стіл, а поряд із нею ключахазяйського, запасного, яким відчинила двері його кімнати, коли увійшла.
Він не знав, що відповісти, бо чув таке уперше в житті, замість самому залицятися до жінки.
Вона наблизилася до нього знову.
І Марко ледве встиг заховати пістоля, якого усе ще стискав у руці, бо у наступну мить Єва взяла його руку у свою і притулила собі до грудей.
Раптом відчув себе Иосифом, відчув усім єством, що то зовсім неправильно, що мусить протистояти такій спокусі, мусить випровадити дівчину. Що навіть, коли Єва й не лукавить, то не пасує дівчині отак пропонувати себе і вкладатися до першого-ліпшого незнайомця у ліжко.
Навіть за таких обставин, навіть за такої несправедливості
Уже було хотів суворо їй наказати одягнутися і піти геть, але тепло її грудей, пружність шкіри і близькість її тіла, що бентежило і збивало з пантелику своєю красою
І він не знайшов у собі сили.
Нахилився, обхопив її тонкий стан руками, притягнув до себе, піддаючись споконвічному чоловічому інстинкту, і торкнувся рожевих пупянків грудей раптом пересохлими від бажання устами.
Може, не все так погано З тим Ларгом? запитав поміж поцілунками. Га? Єво? Шкодуватимеш потім
Ніколи похитала вона головою. І нізащо!
Подих її затремтів, коліном Єва обперлася об ліжко і ступила туди, до нього, у тепло, що пахло свіжістю його тіла, наче у глибоку воду
* * *
А у Московії подейкували, шведський король, мовляв, із батьківських ботфортів ще не виріс А він он який хлопака!
Карл XII і справді не видавався жовторотим горобцем, що заледве здатен шаблю тримати. Був не по роках високого зросту, ладної, тренованої статуритож вишитий сріблом блідо-зелений каптан сидів на ньому по-чоловічому, влито, а не бовтався недбало, як на худому московському цареві.
Світлошкірий, як і належить синові північного народу, Карл XII мав доволі привабливе обличчя, яке сьогодні, наче в хмарах, втопало у білій куделі пишної перуки.
Увесь час, відколи Марко увійшов до зали, король не зводив очей із чужоземного посланця. Погляд тих світло-сірих, майже водянистих очей був серйозним та проникликим, як у дізнавача, що вимагав чіткого і беззаперечного зізнання.
Під таким поглядом незатишно почувалися навіть власні Карлові міністри, що вже казати про інших
Тож Марко глибоко вдихнув і ступив уперед, вклонився шведському королеві, краєм ока помітивши, як у погляді Карла суворість змінилася легким подивом.
Він чув про козаків, адже гетьманські посланці у недалекому минулому не раз відвідували королівську резиденцію у Стокгольмі. Однак самому бачити живого козака довелося вперше.
Шведська прибулого гостя була майже досконалою, і юний Карл ясно розумів кожнісіньке слово.
А Марко почувався невимушено, без хвилювання. Переказував вітання з далекої незнаної землі від її володаря, ясновельможного гетьмана Івана Мазепи.
Хіба ваша земля не Московії належить, а ваш володарне цар Петро? поцікавився Карл і його уста скривилися у легкій посмішці.
Гість не збентежився. Злегка хитнув головою.
Земля наша, мій королю, лежить окремо від Московії й ніколи москвинською не була, відповів просто. Ми завжди мали власних володарів, достатньо мудрих, аби тутешні, європейські королі мали за честь знатися з нами.
Так, так, проказав Карл. Мені відомо про давні династичні звязки наших народів Але ті часи давно минули й кістки шведської принцеси Інгігерди стали порохом додав він. Хоча, здається, не так вже їй добре у вас велося. Чув я, вона покинула ваші землі та прийняла постриг в одному з московських монастирів
То все вигадки, мій королю, спокійно мовив Марко Вишневецький. Прах княжої жони Інгігерди віками покоїться разом із прахом її чоловіка, князя нашого Ярослава, у Софії Київській. А москвини видають за її прах чужі кістки, стверджуючи, що то Московія удостоїлася такої честі
Карл усміхнувся:
Мене давно бентежило це питання, проте мої учителі не мали щодо нього одностайної відповіді А я усе думав: забажай княгиня Інгігерда і справді постригтися у черниці, невже у ті часи у вашому Києві своїх монастирів було замало?
Ваша Величносте, скажу більше: за часів княгині Інгігерди на місці Москви ще жаби квакотіли. А вона прожила із князем усе своє життя і не мала до Московії жодної причетності,відповів Марко. От і наша земля не мала б до Московії жодної причетності, якби Московія не робила нас у всякий спосіб меншими, незначущими та своїми підданими попри нашу волю.
Ну, як же очі юного Карла зблиснули. Ну, як же, попри вашу волю Я чув, піввіку тому ви самі добровільно віддали себе Московії під владу!
Ваша Величносте, то мав би бути взаємовигідний військовий альянс, але аж ніяк не віддання власної душі задарма. Та московський цар розцінив це інакше, і ми наїлися тієї «братньої любові» по самісінькі вуха. Крім того, і в нас, як і у вас, манкуртів вистачає
Король Карл повів білявою бровою.
Он як Говоріть далі.
Про то, мій королю, можна окремо розповідати і не одну годину, продовжив Вишневецький, але кожному володареві відомо: будь-яка угода є непорушною, допоки обидві сторони мають повагу до неї та коли до нас поваги немає від тих, кого братами та єдиновірцями називаємо, має бути тверезий, а не ідеалістичний погляд на подальші наші взаємини.
Так У діяннях святих апостолів стверджується, що Господь у своїй милості кожному народу відвів власні межі для замешкання І межі ті священні в очах Господніх, повільно промовив юний Карл.
Воістину, Ваша Величносте. Та якби Ваша Величність погодилися вислухати мене наодинціпроказав Марко далі.
Вислухаю, за вечерею, відповів Карл XII, допоки ви як посланець гетьмана Івана Мазепи та народу свогогість у нас. Зупиніться у палаці та насолодіться нашою гостинністю.
* * *
Марко швидко перейшов порожню залу таверни. Була обідня година, шведи у такий час за чаркою не сидять.
Найменше йому хотілося зараз, після зустрічі із королем, зіткнутися у залі чи тут, нагорі, з Євою.
Ніч, проведена з нею, попри солодкі поцілунки і пестощі каменем лежала йому на душі. А ще більше картав себе за те, що подібно до біблійного Иосифа не знайшов у собі сили протистояти спокусі. Єва, дівчина-чужинка, що прийшла до нього уночі і віддалася йому, бентежила Марка все більше
Похапцем, підібгавши хвоста, утекти з таверни було б не по-чоловічому, не по-лицарськи, нечесно. Не в натурі Марка.
Власне а що він їй винен? Хіба він спокушав її? Хіба він просив прийти до нього у ліжко? Так, Єва чарівна і вродлива. Спокуслива, неймовірно прекрасна!
Насупився
Мовчки відімкнув двері й увійшов до кімнати. Підвів очі і застиг від несподіванки Вона сиділа на стільці за столом, вдивляючись у вікно. Немов його виглядала.
Єво Хіба я не говорив тобі вночі, що пошкодуєш? запитав похмуро. А тепер і ти почуваєшся винною, і я, бо не зупинив тебе, дозволив собі втілити це безумство
Вона обернула до нього заплакане, аж запухле від сліз обличчя.
Батько думає, я пішла до кірхи, мовила повільно, а у мене сил немає підвестися. Усе думаю, думаю
Марко глибоко вдихнув. Підійшов до скрині, відімкнув помальоване хексами віко. Дістав звідти свої речі.
Єво Я навіть не знаю, що тобі сказати. Просто зараз мушу їхати до вашого короля. Я і так картаю себе за те, що ми з тобою вчинили Але хоч ти не картайся так, може, твоє заміжнє життя буде не таким вже й поганим із тим паном?
Може відповіла вона і зайшлася беззвучним плачем.
Господи, навіщо я встряг у це? Навіщо піддався? Хіба я не молився, щоб ти визволив мене від лукавого і не ввів у спокусу?
Єво Чому ти плачеш? Через те, що ми зробили? Чи через що?
Вона підвелася з-за столу.
Не думай, проказала тихо, я ні в чому тебе не виню. І не картаю себе. Так вже сталося, що твоя кімната для мене заразєдине місце, де я можу побути на самоті зі своєю бідою. Сховатися від очей батька І пана Ларга
Він тут? Марко запитав здивовано і мало не вкусив себе за язика. Яка йому направду різниця, тут він чи не тут?
Заплакані очі Єви переповнював невимовний жаль.
Тут. У батька. Прийшов із самого ранку. Хоче, щоб наше весілля відбулося уже цього тижня В неділю. Каже, його дітям потрібна матір, а йомудружина і чекати більше немає сенсу. Батько геть здурів, віддає за мною в придане оцю таверну. І тепер тепер усе перейде Ларгові. Я не тільки своє життя занапащу, так ще й втрачу батьків спадок Він не розуміє якщо я помру під час пологів чи від якої хворобиЛарг його виставить на вулицю, усім керуватиме він та його діти від першого шлюбу
Марко зітхнув. Підійшов до Єви ближче, обійняв та притулив до себе. Тепло і близькість її тіла враз нагадали нічну пристрасть, змусили Марка вдихнути глибоко.
Де ти на мою голову взялася, Єво? проказав тихо, українською, проводячи рукою по її волоссю. Якби вчора знав, минув би цю таверну десятою дорогою
Вона принишкло слухала його мову, хоч нічого з проказаного ним не розуміла. Підвела обличчя і подивилася на Марка поглядом, сповненим смутку.
Не втримався, нахилився і знову торкнувся її вуст поцілунком.
Ти така солодка, Єво! прошепотів тихо. І ніч із тобою була, наче усе життя
Провів рукою по її обличчю. Смарагдовий перстень зблиснув на пальці. Марко втупився у той камінь. Рішення прийшло саме, хоч і було вкрай божевільним.
Кажеш, той пан хоче з тобою взяти шлюб у неділю?
Так схлипнула вона.
І батько тому радий?
Так хитнула головою дівчина.
Гаразд Веди мене до свого батька
Але
Веди! наказав суворо. Іншого виходу немає
Єва ледве встигала за Марком, а він, тримаючи її за руку, мало не тягнув за собою деревяними сходами донизу.
Як звуть твого батька? запитав поспіхом.
Хальстен. Його зовуть Хальстен.
Хальстен добре.
Що що ти надумав? перелякано мовила вона. Зупинися! Що ти надумав?
Побачиш Ну, веди мене до нього, Єво! Де ж він?
Там через кухню, далі двері за прилавком! Там його кімната Але поясни мені що ти надумав? не вгавала вона.
Марко мовчки, не випускаючи руку Єви, обійшов прилавок, разом вони під здивований і розгублений погляд кухарки, що якраз над киплячим казаном патрала курчат, підійшли до важких дубових дверей.
Марко зупинився, перевів дух.
Тут?
Тут, ствердно відповіла Єва.
Мовчи, ні слова, ні пари з уст! проказав Вишневецький суворо. Говоритиму я. І прочинив двері.
Двоє чоловіків від несподіванки аж стріпонулися. Один із них, батько Єви, ще не старий кремезний чоловік, поспіхом згорнув зі столу кілька золотих крон і витріщився на Марка.
Інший, вочевидь, жених, отой самий Ларг, сивочубий ровесник Євиного батька, забачивши свою майбутню наречену, підвівся, переводячи погляд з неї на незнайомця, що міцно тримав її за руку.
Ви пан Хальстен, власник таверни «Золоторогий олень» і батько цієї дівчини? запитав Марко, не даючи ні одному, ні іншому спамятатися.
Та-а-ак протягнув Хальстен, так і є, пане Так і є А винаш постоялець, якщо не помиляюся? Вибачте мені, я не впізнав вас сьогодні. Учора ви мали вигляд подорожнього, були такі стомлені з дороги, а сьогодні
Він здивовано обвів поглядом Марка.
Марко кивнув:
Так, пане Хальстен. Я ваш постоялець.
Хальстен поволі підвівся, в голові вирувала добра сотня думок.
І я тільки-но від вашого короля, додав Марко.
В-в-від короля? здивовано перепитав Хальстен. Від н-н-нашого короля? А що сталося? Ми не вгодили вам чи порушили якісь приписи? Єво, доню, що потрібно нашому шановному гостю?
Єва схвильовано ковтнула повітря і лише німо похитала головою.
Пане Хальстен, промовив знову Марко, я людина державна, служу своєму володарю та, перебуваючи у Шведському королівстві у справах, переконаний, що маю з повагою ставитися до звичаїв та законів, яких дотримуються у вашому краї, тож сьогодні, побувавши на прийомі у шведського короля, ясновельможного Карла XII, я запитав Його Величність, чи мав би я право одружитися з однією із його підданих, коли б забажав того. І король запевнив мене, що для одруження з панянкою некоролівської, немонаршої крові жодних перепон не існує, окрім мого визнання протестантського вчення як чистої Христової науки, якщо я не мав свідомого хрещення.
Е-е-е, протягнув Хальстен, здивовано дивлячись на свого постояльця, то ви вирішили одружитися?
Так, пане Хальстен, твердо мовив Марко, і, не відкладаючи справу, хочу засвідчити вам: мені припала до серця ваша чарівна донька Єва. І я маю намір одружитися з нею.
Себто як одружитися? і собі промовив Ларг, який увесь цей час мовчки спостерігав за дивовижею, що розгорталася просто перед його очима.
А як у вас одружуються? промовив Марко, не звертаючи жодної уваги на Ларга. Звичайно, я не протестант, але християнин. Вірю в того ж Спасителя, що і ви, пане Хальстен. Зрештою якщо ви у цьому вбачаєте перешкоди, я готовий прийняти свідоме хрещення і здійснити все, чого вимагає ваша церква. Та, зрештою, я прийшов сюди з однією метою, а самепросити руки вашої доньки Єви, і цим перстенем засвідчити і вам, і їй, що мої наміри якнайсерйозніші.
Марко поспіхом зняв зі свого пальця смарагдовий перстень і швидко надягнув його на палець занімілій та розгубленій Єві.
Але але розгублено вимовив Ларг, Хальстене Ти мені обіцяв Ти обіцяв мені свою доньку. Єво, ми ж уже майже заручилися з тобою Хальстене, ми ж із тобою вже і придане Єви обговорили І коли цей пан веде мову про повагу до наших звичаїв
Тихше, Ларгу! цитьнув до нього Хальстен. Дай-но мені розібратися у цій дивній справі!