Підійшов ближче до Марка.
То ви, пане, стверджуєте, що маєте намір одружитися з моєю донькою?
Так стверджую Власне ж, от у вашій присутності, пане Хальстен, та у присутності ось цього добродія одягнув їй тільки-но на пальця мого перстеня Хіба цього недостатньо? стенув плечима Марко. Хіба двох свідків замало для заручин?
Гм батько Єви стурбовано глипнув на руку доньки, де виблискував дорогоцінний смарагд. І ви готові згідно з нашим віросповіданням прийняти хрещення та відмовитися від ідолів, яким вклоняється решта християнського світу? перепитав він затинаючись.
Так, готовий, відказав Марко Вишневецький.
Коли ж ви встигли закохатися у мою доньку, ваша милосте? Коли встигли зрозуміти, що бажаєте її собі за дружину?
Марко гмикнув.
Мені було достатньо поглянути на неї, аби зрозуміти, що вона буде мені до душі. Про решту, гадаю, турбуватися не варто, коли мова ведеться за освячений Богом і церквою шлюб.
Так не варто луною повторив розгублений Хальстен. Не варто.
Тобто як не варто? промовив Ларг. Хальстене, тобто як не варто? Ти ж мені обіцяв Еву! Ти ж
Помовч, Ларгу! знову промовив Хальстен суворо. Його голос одразу помяк, коли він звернувся до Марка:Ваша милосте Коли вже так сталося Коли сам король не вбачає у такому союзі нічого поганого То хочу запевнити вас, що жодних перепон вашим намірам і я чинити не буду. Я бажаю найкращого для моєї доньки То правда, з добродієм Ларгом, присутнім тут, ми мали певні домовленості, проте, Ларгу, що казати, усі вони були укладені поміж нами без згоди самої Єви. Ну, а ти, Єво що скажеш?
Єва глипнула на батька, на Ларга, а потім підвела очі на Марка.
Я я згодна, батьку.
Вона згодна, пане Чуєте, вона теж згодна! майже радісно проказав Хальстен. Ларгу, Єва згодна вийти заміж за цього пана.
Тобто, Хальстене, ти порушуєш наші домовленості? Ти
Ну, але ж не мені виходити заміж, а моїй доньці, Єві І коли так усе повернулося жалібно мовив Хальстен, не сперечатися ж мені через таку дурницю з нашим славним королем! Ти ж чуєш, Ларгу А придане Придане, ваша милосте, вас же, певно, цікавить придане Єви! раптом проказав він. Ви маєте знати, що скромна донька власника таверни не принесе вам ані земель, ані скарбів, ані титулів, яких ви, безперечно, очікуєте
Так, звісно, пане Хальстен, твердо відповів Марко, не принесе, тому я не потребую за нею приданого. Найкраще придане Євиїї врода та Марко з посмішкою глипнув на принишклу дівчину, та її скромність. Від вас я вимагатиму хіба твердої обіцянки, що тепер вона стане повноправною господинею цієї таверни та керуватиме нею, як вважатиме за краще А ви не втручатиметеся у її справи.
Зрозуміло видихнув Хальстен, зрозуміло Хоч я до кінця і не розумію, у чому ваша зацікавленість в такому шлюбі
Мені потрібна дружина. Ваша донька підходить за усіма моїми вимогами Що ж іще може бути
Розлючений Ларг блимнув очима.
Хальстене, отямся! За усім цим стоїть якийсь дурний жарт! Чужоземець насміхається з тебе і твоєї доньки! Насміхається з нашої віри та звичаїв!
Ларгу, вкотре тобі кажупомовч! роздратовано мовив батько Єви. Який тобі жарт! Подивись краще, цей чоловік одягнув на палець моєї доньки смарагдового перстеня!
Іще треба перевірити, чи справжній отой смарагд у тому перстені! гаркнув Ларг знову.
Хай вас то, добродію, більше не обходить, відповів Марко. Власне, не думаю, що у вашому подальшому перебуванні у цій оселі є якийсь сенс. А ви, пане Хальстене, щоб не вважали мене за людину, що морочить вам голову, пропоную не відкладати нашу справу надовго. Ми одружимося з Євою цієї неділі, одразу після богослужіння. А до того дня я хотів би прийняти хрещення за протестантським обрядом.
Марко сягнув рукою до пояса, відстібнув капшука і кинув його Хальстену просто до рук.
Це вам за клопіт і на підтвердження щирості моїх намірів. Такий самий Єва отримає після вінчання як вияв моєї любові до неї.
Хальстен не мав чого сказати. Дзявав ротом, наче риба, яку хвилею викинуло на берег. Однак гаманець у долоні мав достатньо відчутну вагу
Ларгу Ларгу нарешті тихо, примирливим голосом проказав він до свого невідбулого зятя. Ти краще справді залиш нас. Я не можу відмовити цьому панові у його проханні. Та й Єва, сам бачиш, хоче того самого. Наші домовленості, друже, не були нічим підкріплені з твого боку, а добродій сам бачиш
Ларг із силою вдарив кулаком по столу, за яким ще кілька хвилин тому обговорював із майбутнім тестем заручини і весілля з Євою. Широким кроком перетнув кімнату і вийшов, грюкнувши дверима.
Хальстен мовчки подивився на Марка.
Ну, то будемо готуватися до вінчання, стенув плечима той. І коли ваша ласка, до мого хрещення. Я мало знаюся на протестантських звичаях, тому буду вдячний, якщо порадите мені, як і що.
Наші звичаї простімовив Хальстен. Наші звичаї усі в Слові Божому записані Коли ви християнин, то знаєте їх усі. Я ж зі свого боку поговорю про це з нашим священиком. Гадаю, ніяких складнощів не виникне, бо хто ж може заборонити людині прийняти Христа як свого Спасителя?
Марко хитнув головою:
От і добре ходімо, Єво, нам треба ще з тобою усе обговорити.
Хальстен лише розвів руками.
Вага капшука, якого він усе ще стискав у долоні, була занадто переконливим аргументом. А ще більшим аргументом було те, що гризло його іржею під час усіх тих перемовин із Ларгом, який хотів не лише його Єву, а й його таверну. Ото нежданий поворот! Тепер таверна «Золоторогий олень» залишиться Єві, а значить, як і раніше, буде належати йому!
* * *
Єва розгублено стояла біля дверей Маркової кімнати, мовчки м'яла край фартуха, поки він зосереджено підпорював загостреним кінчиком мисливського ножа шов на комірі свого хутряного каптана.
Далі дістав складеного учетверо Мазепиного листа й обережно заховав собі на грудях за кунтушем.
Єво тихо проказав він, зумієш полагодити оце? підвів погляд на дівчину:Ну, що таке? Чого стоїш заніміло?
Єва важко видихнула.
Я я не знаю, що й думати Ти перевернув усе з ніг на голову
О, маєш тобі! відповів Марко, відкладаючи каптан убік. А це що за розмова?
Тепер я й не знаю, що мені робити мовила Єва. Я спекалася старого нелюба, який заповзято женихався до мене, а натомість мушу вийти заміж за чоловіка, якому я зовсім байдужа.
Марко підвівся.
Ти просила допомогти, я допоміг. Іншої ради не було, розвів він руками, та й вчинок мій мав би довести тобі, Єво, що не така ти вже мені й байдужа Так, те що сталосясталося занадто стрімко, неочікувано, я не встиг закохатися у тебе як би воно мало бути. Але відчуваю, що зможу.
То правда? промовила Єва. Ти кажеш правду?
Так, просто відповів Марко, ти справді припала мені до душі І коли вже так сталося, що ти сама принесла мені своє дівоцтво я маю прийняти той дар гідно.
Мені не треба твоїх жалощів! проказала Єва. Сльози навернулися їй на очі і вона затулила їх долонями. Не такої долі я собі бажала
Досить, зупинися, Єво
Вишневецький підійшов ближче й обійняв її.
Тепер ти моя наречена, і я не відступлюся, що б ти там не казала. Не сумуй, Єво. В неділю одружимося і тобі більше нічого не загрожуватиме.
А далі далісхлипнула вона. А далі що? Ти відмовишся від своєї віри, одружишся зі мною, поїдеш, повернешся на свою землю А що буде далі?
Ти чекатимеш мене. Гадаю, повернуся швидше, аніж ти думаєш. А далі побачимо Чи я залишуся з тобою тут, у Стокгольмі, чи тебе із собою заберу
Він поцілував її чоло і щоки, мокрі від сліз.
Не плач, краще спробуй і ти мене покохати!
Єва обвила його шию руками і міцно притислася до грудей.
Янголе мій! Янголе! прошепотіла вона. Ти приїхав, аби визволити мене! Як я можу не покохати тебе?
Мені час до короля відказав Марко тихо, цілуючи Єву в уста, а ти чекай мене. Я до ночі повернуся. Прийдеш? Прийдеш сюди, до мене?
Єва підвела на Марка заплакані очі.
Минулої ночі ми з тобою Божу заповідь вже порушили Може, не варто аж так дратувати Бога? запитала тремтячим голосом.
І дала плоду також мужові своєму, і він їв тихо прошепотів Марко. Єво-Єво! Пізно вже Бог знав, що так станеться. Тільки немає такого зла, яке б Він не обернув на добро
* * *
Карл XII їв, ретельно пережовуючи кожен шматочок. Він усе робив зважено, спокійно, не поспішаючи: слухав, реагував на слова співрозмовників, розмовляв, їв, пив, навіть усміхався якось сповільнено.
Зараз виглядав не так урочисто та пишно, як на вранішньому прийомі.
До вечері він перемінив свій одяг, позбувся мереживного жабо і кудлатої перуки, тож тепер обходився своїм власним густим білявим волоссям, гладенько зачесаним назад і схопленим на потилиці сизим муаровим бантом.
Вигляд мав стомлений і навіть трохи роздратований та, угледівши Марка Вишневецького, пожвавішав. Майнув рукою, щоб той присів напроти.
Я зазвичай вечеряю на самоті,проказав, витираючи тонкі вуста хустиною, але сьогодні, гадаю, варто зрадити цій звичці. Ви цікава людина, тож мені не терпиться почути нарешті те, заради чого ви подолали такий довгий шлях до Стокгольма, пане Вишневецький.
Ваша Величносте, увага, із якою ви любязно вислухали мене вранці,відповів Марко, додає мені надії бути почутим і сміливості говорити до вас так само відкрито.
Прошу! цілком схвально хитнув головою Карл XII. Можете бути щирі і відверті, наскільки то можливо і прийнятно для вас. Я знаю, що у Московії насміхаються з моєї юності, однак будьте певні, мене з дитинства готували бути королем, тож попри мій вік я здатен приймати тверді рішення, коли мова йде про вигоди для моєї країни.
То не вартує вашої уваги, мій королю! проказав Марко вголос. У Московії насміхаються з усього, що не вкладається у московських мізках.
Карл тим часом підніс до вуст келиха з чистою водою, немов демонструючи, що його думки та прагнення так само чисті й незатьмарені пожадливими бажаннями влади, на відміну від царя московського.
А Марко раптом зрозумів, наче йому скло перед очима протерли: з Карлом можна домовлятися!
Цей юний король, добре освічений і вельми привітний до нього, чужоземного посланця, виявляє усі ознаки майбутнього грізного правителя, але сьогодні сьогодні він понад усе потребує поваги і визнання.
Підтвердження своєї королівської мості!
Московські кпини у якийсь спосіб постійно сягали вух юного Карла, і хоч як дратували його самолюбствоувесь цей час він був змушений терпіти й мовчати. Цар Петро в уяві шведського монарха сформувався в образі варвара і хама, що, будучи і сам віку достатньо молодого, відкрито кпив з іншого християнського володаря. Карл же у відповідь був змушений вичікувати свого часу. Отже треба використати це, переконати його, що такий час от-от настане!
Ну, до справи, поблажливо усміхнувся Карл. Отже наскільки я розумію, ваш гетьман шукає нових союзників Але чому знову у Швеції? усміхнувся він укотре. І чому я маю вірити гетьману Мазепі? А якщо завтра він порозуміється з московським царем, як вже було раніше? Адже з ним, не зі мною ваш народ повязаний домовленостями на папері!
Ваша Величносте, чітко вимовляючи кожне слово, проказав Вишневецький, буду з вами цілком відвертим, яким і належить бути мені, посланцю, перед володарем Шведського королівства. Домовленості з Московією не варті навіть того паперу, на якому вони писані. А ясновельможний гетьман Іван Мазепа вбачає сьогодні за найкраще для свого народу, відкинувши існуючу тільки на папері дружбу з лицемірним та підступним братомМосковією, яка ніколи насправді не була нам ні братом, ні другом, заручитися доцільним і взаємокорисним військовим союзом із протестантським Шведським королівством.
Ні московці, ні хто інший, хто загарбати нас бажає, не є для нас друзями і братами. Відкинувши усі наші сподівання на мир і добросусідство з Московією, тепер знаємо твердо: нам потрібні тільки політичні соратники, ті, хто, поважаючи межі наших теренів, наші права та вольності, розділяють державницькі бачення нашого гетьмана та матимуть підтримку в нашому людові на час непевний.
А Московія і до сьогодні тримається за нас, як воша кожуха. І кожен наш порух, спрямований на розбудову власної державності й безпеки, московці сприймають як загрозу своєму укладові та своєму цареві. Безпідставно вважають землі наші за свої, всіляко упокорюють нарід наш, котрий споконвіку права і вольності шанує і свої, і чужірабським приниженням та упокоренням.
Карл XII дзвінко розсміявся. Такого порівнянняпро вошу й кожухайому шведською чути ще не доводилося. А мова гетьманського посланця вразила юного короля своєю жорсткістю та болючою правдою.
Розумію відповів він майже зі співчуттям. Так, москвини нікому ще надійними союзниками не були, але ваш візит до Стокгольма таємний, а не офіційний зауважив король.
Так, аби почати цю справу, треба мати розуміння про ставлення Вашої Величності до нашої пропозиції і переказати усе моєму гетьманові. Інакше то було 6 відверте самогубство
Погоджуюся, хитнув головою Карл, цар Пітер вас за таке по голівці не погладить. Але якщо Швеція пристане на пропозицію вашого гетьмана це означатиме
Що Швеції варто починати готуватися до війни, Ваша Величносте, закінчив думку короля Марко.
Я марю про це, відповів Карл.
Власне, Шведському королівству у будь-якому разі варто готуватися до війни, продовжив Марко. Ваша Величність має знати, що цар московський збирається зі своїм почтом у подорож, аби набути знань європейських та перейняти майстерність у ремеслах всіляких.
І у цьому варто вбачати загрозу? підвів король погляд на Вишневецького.
Чи варто вбачати загрозу у тому, що московський цар їде собі до Європи навчатися корабельної справи та всіляких ремесел? перепитав Марко. Ваша Величносте, цар Петро вельми вперта та цілеспрямована людина, і усе, що він задумує сьогодні, отримає своє втілення завтра. А те, що московський цар марить про створення власного флоту, незаперечно.
Отже гадаєте, війна із Московією лише справа часу? вдавано безрадісно зітхнув Карл.
Так, Ваша Величносте. І наша справазавжди бути готовими до неї,промовив Марко.
Отже військовий союз! Із цим вас прислав до мене ваш гетьман?
Так, хитнув головою Марко, саме з цим
І ви привезли від вашого гетьмана якесь послання?
Так, звісно, Ваша Величносте Інакше 6 я був поганим посланцем, відказав Марко Вишневецький, простягуючи Карлу видобутий із хутряного коміра гетьманський лист до шведського короля.
1936 рік, 23 січня
Лондон, Велика Британія
Похорони, гідні нашого доброго короля тихо прошепотів до Марка геть закоцюблий на холоді Флемінг, споглядаючи, як труну з тілом Георга V повільно, в урочистій скорботі провозять повз них у напрямку Вестмінстерського абатства.
Навколо монаршої труни, яку поволі везли на лафеті крізь похмуру січневу мряку під тужливу мелодію труб та шотландських волинок, так само поволі, зі зброєю наперевіс крокували лейб-гвардійці у високих ведмежих шапках.
У такий спосіб вони відгороджували лафет від решти учасників похоронної процесії та люду, що попри собачий холод заповнив собою у цей день тротуариніде яблуку впасти.
Не тільки Лондонуся Велика Британія, кожен британець віддавав останню шану своєму королю.
Услід за лейб-гвардійцями та «коробками» британських моряків і солдатів повільно тяглася траурна чорна карета з королівськими гербамиу ній їхали вдова та молодші діти покійного Георга V. Далі йшли представники монаршої родинивчорашній принц Уельський, Едуард, проголошений новим британським монархом, та його брат, принц Георг у військових строях, міністри, воєначальники та іноземні дипломати, спеціально прибулі на траурну церемонію представники іноземних урядів.
Слідом вели королівського білого коняєдину світлу пляму на тлі цього скорботного і похмурого дня.
Ч-ч-чорт так само тихо, майже на вухо Маркові вилаявся Флемінг. Я промерз до кісток, упокій, Боже, душу нашого доброго короля! Зараз би із задоволенням хильнув бренді або чого й міцнішого
Мусите потерпіти, мій друже. Ще трохи. Отак, одним махом, ми з цього натовпу не виберемось, пошепки відповів Марко, та й зважаючи на те, що сьогодні королівський похорон, найближчі ресторації та паби зачинені, лондонці у жалобінікуди не потрапимо.