Те, що здатне пробудити, Алексе, вашу темну сторону. Якщо, звісно, ви наважитеся дати тому хід, сумно усміхнувся Ріко, а ви наважитеся, я знаю. І помста буде неминучою.
Навіть так? Марко знову перевів погляд на конверт. Ну, не треба думати, що ви бажаєте мене вберегти від необдуманого кроку, а я понад усе прагну помсти.
Ярий усміхнувся.
А хіба ні?
Прагну. Але не так хрестоматійно, як вам може видатися.
А я й не кажу, Алексе, про хрестоматійну помсту. Такою може скористатися кожен дурень. Мова про помсту геть іншого ґатунку Ви уявіть тільки, що у ваших руках може опинитися те, що здатне змінити розстановку сил. І не тільки у масштабі однієї країни. А далі хто знає!
Ви мене лякаєте! усміхнувся Марко.
Ви читали «Майн Кампф»? раптом поцікавився Ярий, стишивши голос. Не думаю, що попри заборону даного опусу у Великій Британії ви не спокусилися ознайомитися з цією працею великого лідера німецького народу
Звісно. Читав. Мені дісталася контрабандна, з іронією відповів Швед. Тільки не кажіть про це Чемберлену.
Не буду приховувати, у мене теж є власний екземпляр, Ріко відсунув убік горня з допитою кавою. Тож іноді я перечитую цю неймовірно цікаву книженцію. З олівчиком. Поїздки та безсоння примушують мене багато читати Я зробив цій книжці нові палітурки, тепер вона виглядає, як романи Вальтера Скотта І ось учора я наче по-новому поглянув на усю ту писанину.
Ріко Ярий глипнув у бік зайнятого своїми справами бармена, і тихо процитував:
«Тому ми, націонал-соціалісти, свідомо підводимо риску під нашою зовнішньою політикою довоєнного часу. Ми повертаємося туди, де зупинилися шість століть тому. Ми зупиняємо вічне німецьке прагнення на південь і захід Європи і дивимося у бік земель на сході. Ми остаточно рвемо з колоніальною і торговою політикою довоєнного часу і переходимо до територіальної політики майбутнього. Коли ми сьогодні говоримо про нові землі і території у Європі, в першу чергу ми можемо думати тільки про Росію і покірні їй держави-лімітрофи»
Ви прониклися нацистськими ідеями? гмикнув Швед.
Звісно, ні Але щоб ефективно протистояти ворогу, треба знати його найпотаємніші думки, як це банально не звучить, відповів Ярий. І ця книгаквінтесенція того, чого прагне Гітлер. Його стратегія, його план дій, програма, яку він без перебільшення збирається втілити крок за кроком уже найближчим часом. Усі зволіканняце лише його гра, вів далі Ріхард, промацування ситуації, можливостей Усі ці дружні стосунки з СРСР, військова співпраця, домовленості, взаємні привітання з Новим роком Гітлер нагне і використає Сталіна, як тільки зможе
До чого ви хилите?
Ми усі маємо бути готові до того, що гряде. Ви, коли читали, звернули увагу, скільки автор вкладає експресії у розмірковування про «Drang nach Osten»? поцікавився Ярий. «Наступ на Схід» Це не просто слова. Це віра. Отак і горами рухають
«Наступ на Схід» повторив Марко. Звісно. Я непогано володію німецькою, тож авторську експресію вловив. Однак, Ріхарде, тепер можна детальніше, як повязаний ваш ліричний відступ із тим, що у конверті?
Як повязаний? Зараз поясню, відповів той. У конверті лежить надзвичайно цікавий матеріал, Алексе. Його передав мені ще з півроку тому один мій надійний агент. З Берліна. Ріко багатозначно підняв брову. Матеріал сирий, але свідчить про зрадницькі перемовини совєцьких генералів із німецькими військовими. Серед імен совєцьких генералів у цих паперах найчастіше зустрічається однеМихайло Тухачевський. Навколо нього усе там завязано.
Марко підвів погляд на Ярого.
Алексе, вів далі той, західний світ із Гітлером домовиться А от якщо постане совєцький монстр
Уже постав. Давно, проказав Швед, хоч як ми йому протистояли. І західний світ так само прагне замирити його, домовлятися і мати з тих домовленостей власний зиск.
Так, погодився Ріхард, шкода, що офіційна Європа не помічає: і гітлеризм, і сталінізмодного поля ягоди. А ми змушені шукати союзу з одним монстром, аби протистояти іншому
Ярий сумно усміхнувся.
Воно так, але ж самі знаєте, ворог мого ворогамій друг Ми ж наче між молотом і ковадлом зараз. То що маємо робити? Однак, Ріхарде, Марко вказав поглядом на чорну шкіряну теку, ви згадали про документи і вашого агента з Берліна
Так.
Не допускаєте вірогідності того, що документи у цьому конверті могли бути спеціально сфабрикованими Гестапо чи Абвером спеціально для нас? Щоб нашими руками підняти хвилю, про яку ви кажете?
Цілком можливо Ріко присунув конверт ближче до Марка. Навіть, гадаю, так воно і є. Але усі ці червоні генерали та маршали
Коновальцю про це відомо?
Звісно. Інакше що б я тут робив?
Ріхард якусь мить мовчки дивився на Шведа, а тоді нахилився ще ближче до Марка.
У мене є кілька думок, як можна скористатися цією інформацією найефективніше, додав він.
Підкинути її керівнику совєцької резидентури Арнольду Дейчу? гмикнув Швед. За умови, якщо ті документи таки варті уваги
Алексе, ми можемо здійснити заповітну мрію Сталіна, усміхнувся Ярий, допомогти йому позбавитися конкурентів, а заодно здійснити і нашу мріюобезкровити Червону армію, знищити її зсередини руками самого ж Сталіна! Війна з совєтами неминуча, Алексе Це тільки питання часу. Важливо, щоб у ту мить, коли вона почнеться, ми були на стороні того, хто гарантує українцям свободу і незалежність.
А Гітлер той, хто нам це гарантує? запитав Швед. Ви справді у це вірите?
Ріко важко видихнув, розправив пальцями кутик шкіряного конверта.
Ми усі робимо те, що можемо. Те, що мусимо Однак ніхто не може вас спонукати до виконання цього завдання, Алексе, з притиском мовив він. Є нагода. І було б добре нею скористатися. Якщо не вице зробить хтось інший.
Уже спонукаєте, відповів Марко, до того ж добре знаєте, що совєцька резидентура, отримавши ці документи з моїх рук і сформувавши за наказом Сталіна з них компромат на власний генералітет, матиме, у разі чого, непогане виправдання: мовляв, то британські спецслужби обмовили червоних командирів Я ж тут не сам по собі Мені такої самодіяльності ніхто не подарує І я, пішак у цій грі, засвічуся тоді на весь світ, наче кремлівська зірка. Звісно, я готовий ризикувати, навіть власним життям. Але не отак по-дурному
Алексе, повірте мені, Сталіну потрібен цей компромат. Він діятиме, як бульдог. Вчепиться і не відпустить такої нагоди.
Чому ви так упевнені?
Алексе, бо мій агент в Берліні,проказав Ярий, високопоставлений офіцер Абверу. У його розпорядженні знаходиться цілий рукописний архів часів німецько-совєцької співпраці. Документи, складені та підписані німецькими генералами Сеектом і Хаммерштайном, маршалом Тухачевським та іншими совєцькими воєначальниками. З них, поміж іншим, стає відомо про певні неофіційні домовленості. А тут якраз поміж Сталіним і деякими його генералами почалася непримирима боротьба. Як ви розумієте, то стара ленінська школа, якої Сталін прагне позбутися. Колись Ленін використав Кобу у своїх іграх за престол із Троцьким. Руками Сталіна привів до влади своїх людей. Людей впертих і цілеспрямованих, скажімо, як Тухачевський. Цілком можливо, що сьогодні Сталін прагне провести роботу над власними помилками й усунути їх. То стало відомо німецькій розвідці Чи ви гадаєте, цей компромат зявився просто так? Ярий на якусь мить замовк. Не маю сумнівів й у тому, що у таких людей, як Тухачевський, можуть бути бонапартистські погляди ще тихіше продовжив він, а, звинувативши маршала Тухачевського у спробі захопити владу і здійснити державний переворот, за протоколом, вірні сталінці шукатимуть його посібників серед найвищих військових посадовців. Вони переберуть усіх, одного за другим, одного за другим не без задоволення проказав Ярий. Уявляєте, яка почнеться мясорубка в лавах генералітету?
Уявляю
Отож! За усіх обставин, що склалися, ми можемо їх знищити зсередини. Обезкровити І тоді совєти не встоять Нам залишається лише все підштовхнути, Алексе!
Я би втішився, коли б так сталося, промовив Швед. У мене до них немає жодних сентиментів. Жодних! Проте прекрасний совєцький народ вважає Червону армію чимось хорошим на противагу поганому НКВС, хоч це два мацака одного й того самого монстра. На захист улюблених героїв громадянської війни можуть піднятися усі ті, хто у 20-х роках вітали їх як визволителів від «петлюрівських банд». Памятаєте? Де гарантія, що цей план спрацює?
Гарантії немає,зітхнув Ріхард, ніякої. Але ми можемо спробувати. Знайдіть надійний спосіб передати ці папери до совєцької резидентури Цього прошу не тільки я, Алексе.
Чорт! Ріхарде Це дуже груба самодіяльність похитав головою Марко.
* * *
Селфрідж не приховував свого здивування, коли по обіді без попередження у його кабінеті зявився Швед. Такі візити були передбачені хіба у випадку нагальної потреби. Та коли Марко поділився подробицями вранішньої зустрічі з Ярим, Селфрідж попросив показати йому документи з чорного конверта.
Довго сидів, вчитуючись, порівнював під лупою підписи на різних аркушах із тими зразками, які мав у власному розпорядженні.
Нарешті зняв окуляри і потер стомлені очі.
Саме так, безапеляційно промовив він, це самодіяльність, Алексе. Дуже груба і самовпевнена самодіяльність. Тому ваші українські друзі і не наполягають відверто. Підїжджають до вас отак елегантно, знаючи, що людина з патріотичними переконаннями, як-от ви, обдумавши усе, однаково зробить так, як того вимагає її сумління. Скажу прямо: ні Корнуелл, ні Сінклер за таке по голівці вас не погладять І мене як вашого куратора теж. Але я, старий собака, ще не втратив нюху. Зрештою, якщо поглянути з іншого боку, не усе так вже й погано, Алексе Вивідомий у Британії журналіст, часто буваєте у закордонних поїздках, зокрема й Німеччину відвідуєте у вас можуть бути власні джерела. Тож Дейч може сприйняти цю інформацію як належну, хоч, фігурально кажучи, ви і підставитеся одразу Чекісти називають таких людей провокаторами і не пробачають. Та щось мені видається, ваш друг правий. Для Сталіна ці папери будуть як манна небесна. Він за них вам ще ордена вручить навіть якщо вони були спеціально сфабриковані у Гестапо. Тож ось вам мої думки. Подавати папери потрібно у тому сирому вигляді, у якому вони є. Так виникатиме менше запитань. А Дейч, без сумніву, вивчить усе, доповість у Центр, а потім документи потраплять до рук Сталіну
І Сталін дасть їм хід, проказав Швед.
Думаю, все може скластися набагато цікавіше, похитав головою Селфрідж. У Сталіна вистачить глузду вичавити з тих паперів якнайбільше. Словом, думайте, мій хлопчику, думайте! Селфрідж легенько поплескав Марка по плечу. Тільки не довго. Діяти треба дуже швидко. Поки всі зорі сходяться, як належить
Швед глибоко вдихнув. Чорний шкіряний конверт, наче скринька Пандори, лежав перед ним поряд із непочатим горням кави.
Гаразд. Я зроблю це, проказав він. Зроблю, містере Селфрідж. Найпростіше, як ви кажете, було 6 нічого особливого не вигадувати. Просто принести цей конверт і покласти перед Дейчем на стіл. Пояснити, що конверт підкинули у номер кілька місяців тому, коли я перебував у Парижі чи Берліні. Однак, щоб вже було напевне, у мене є час і натхнення трохи попрацювати над цим матеріалом і надати йому більш досконалого вигляду.
Лонжюмо, Франція
Затягнутий туманом Лонжюмо наче набрався настрою у Лондона. Такий самий похмурий і холодний, хоч у круглих клумбах уздовж тротуару все ще височіли замерзлі молочні пупянки троянд та квітли мініатюрні хризантеми дивного кольору какао.
Марко нахилився, зірвав одну з них, розтер пелюстки між пальцями. Аромат був терпким і міцним, з гірчинкою і нагадував запах спецій з далеких екзотичних країн. То був аромат із дитинства. Отакі квіти восени розквітали у садку біля хати у Камянці. Мама називала їх хризантемами, а бабця Гелена по-народномудубком. Мабуть, тому, що їхні листочки нагадували дубове листя.
Мама зрізала гострими ножицями кілька квітучих гілочок того дубка, давала йому малому в руки: «Маркусю, потримай, поки я наберу у горщика води». Марко занурював обличчя у той пахучий букет і глибоко вдихав його аромат, а потім відчував його під носом ще кілька днівтаким міцним він був
Батько не любив запах хризантем, і ввечері, заходячи до вітальні, пхекав: «Ганю, знову ти тих смердючих квіток до хати нанесла!»
Як би Маркові хотілося повернути той час! Батько, мати, дубок у горщику Камянець-Подільський Україна.
Минали роки, змінювалися країни, а він памятав той свій втрачений дитячий рай до дрібниць, так, ніби вчора залишив його
Тихе передмістя Парижа і без того наганяло на Шведа меланхолію, хоч він й оселився у вельми затишному триповерховому готельчику на Марі-Роз.
Готель належав мсьє Франсуа Мальтерру. На першому поверсі був манюсінький ресторан, де постояльці могли снідати, обідати та вечеряти. А ще через стіну на тому ж таки першому поверсі тулилася букіністична крамничкав усіх відношеннях вигідне сусідство. Нею володів той самий мсьє Мальтерр.
Готельчик, хоч і не вирізнявся особливою розкішшюїї тут просто не було де розмістити, однак приваблював небідних постояльців. З тих, що прагнули усамітнення. А букіністична крамничка Мальтерра була гарним місцем для їхніх капіталовкладень, бо придбання рідкісних видань Меріме, Флобера чи Золя звичайним триньканням грошей не назвеш, як не крути.
Цю адресу Шведові дав чоловік тітки Дарини, дядько Альбер, зазначивши, що далі усе залежатиме виключно від самого Марка та від його здатності розбалакати Мальтерра.
А поміж тим у старого букініста-готельєра була цікава життєва біографія.
Ще до того, як він почав співпрацювати з французькими спецслужбами, розповідав дядько Альбер, Мальтерр мав геть інше йменняІзраель Шуазі.
Тут, у тихому передмісті Парижа Мальтерр на гроші, надані йому французькою розвідкою, придбав ошатний триповерховий будинок, в якому відкрив невеличкий готель, ресторан для постояльців та букіністичну крамничку. Так вимагала його легенда.
Охочий до пригод, жвавий та енергійний, він почувався у Лонжюмо, наче на засланні. Життя, здавалося, минало повз.
Та у 1909-му його час таки настав: Шуазі раптом отримав завдання, яке могло трохи розворушити його буденність. По сусідству, у квартирці на Марі-Роз, 4 оселилася молода сімейна пара: невисокий русявий чоловік у темному картузі та жінка з печальними рибячими очима.
Попри своє єврейське коріння, Мальтерр усе ж був наполовину французом, а тому добре розумівся на жіночій вроді. Ту жінку можна було б назвати навіть гарненькою, якби не її незмінний, аж занадто скромний вигляд та бліде, як у рослинки, що пробилася у темряві, обличчя.
Чоловік же навпаки, був жвавим, енергійним, щоранку на старому велосипеді намотував кола, ганяючи сонними вуличками Лонжюмо чи їздив по Гранд-рю до найближчої крамнички по свіжу випічку та молоко. Жінкавочевидь, його дружина, бліда, завше гладенько зачесана, незмінно одягнута в непоказну темну сукню, словом, геть нецікава, привертала увагу менше, та Мальтерр давно помітив, що саме вона зустрічала й проводжала гостей, які часом приходили до подружжя. Приймала з рук поштаря пакунки, котрі надходили мало не щодня, поводилася досить впевнено, і це ніяк не вязалося з її смиренним та блідим образом.
Словом, складалося враження, що кожного ранку вона натягала на себе цю сіру невиразну маску, щоб приховати справжню натуру, яка відчувалася у кожному її кроці чи дії.
У всьому укладі та способі життя, який вела дивна пара, було щось і справді незрозуміле, тож Мальтерр, не маючи усієї інформації, почувався майже Шерлоком Голмсом, спостерігаючи за ними і ретельно занотовуючи усе, що привертало його увагу.
Іноді з двору до нього долітали уривки розмови між чоловіком у картузі та рибоокою жінкою. Вони розмовляли то французькою, то німецькою. Нічого особливого, про побутові речі. Та Мальтерр не втрачав надії.
За кілька тижнів до сімейної пари приїхала літня пані. Вона так зраділа зустрічі з рибоокою, що просто посеред двору кинулася їй в обійми і голосно вигукнула: «Наденька! Наконец-то, дорогая! А где Володенька? Почему ты одна?»