Та аж заціпеніла. Шикнула на гостю, підхопила однією рукою поділ своєї сукні, іншоювалізу гості і майже бігом подалася до будинку.
І Мальтерр нарешті второпав: його сусідиросійські емігранти, які чомусь видають себе за французів.
Скоро його здогади отримали підтвердження.
За адресою Марі-Роз, 4 в маленьку квартирку часто доставлялися пакунки, посилки та усілякі пакети. Якось Мальтерр навіть підкупив курєра, щоб той дозволив йому оглянути один із тих пакунків. То були продукти з Росії: ікра паюсна, горілка, топлене масло, білі сухарі, варення, яблука та вялене мясо.
Зовсім скоро квартира на другому поверсі маленького будиночка на Марі-Роз, 4 перетворилася у вельми залюднене місце. Туди постійно приходили, приїздили і навідувалися невідомі люди. Одні перебували там цілими тижнями, інші приходили і йшли собі за якусь годину
Мальтерр нічого не розумів! Він просто казився від того, що так недолуго протрафлює це завдання Він уже вигадував якийсь спосіб, аби підібратися ближче до своїх дивних сусідів й бодай одним оком поглянути, що діється у тій квартирці на другому поверсі.
Аж раптом трапилося непередбачуване!
Кумедний чоловік у картузі з квартири на Марі-Роз, 4 сам прийшов до нього! Правильніше сказати, до його букіністичної крамнички.
Він таки був з інтелігенції, добре освіченим і, вочевидь, мав підприємницьку жилку, бо розумівся не тільки на мовах та історії, але й на вартості рідкісних видань. Із Мальтерром він одразу знайшов спільну мову, представився мсьє Маєром і зізнався, що хотів би по-сусідськи іноді приходити до крамниці, щоб погортати деякі книги Грошей на придбання безцінних фоліантів він не мав, однак за можливість читати і переглядати книги сусід обіцяв платити якісь гроші, наче за послуги бібліотеки.
Франсуа Мальтерр любязно погодився. Ця пропозиція була гарною нагодою познайомитися з новими сусідами ближче і нарешті дізнатися, хто вони і що у них діється.
Лише за місяць спілкування з Владіміром Маєром Франсуа Мальтерр таки зумів потрапити до оселі росіян. Вони щось святкували.
Зі старим мідним самоваром, канапками з кавяром та тушкованим мясом.
За столом, окрім рибоокої Надєньки, Владіміра та Надєнькіної мами сиділо ще кілька людей, яких Мальтерр не знавмабуть, теж росіяни, бо спілкувалися усі російською.
Гості багато сміялися, жартували, і Франсуа Мальтерр почувався вкрай незручно, бо через брак знання російської мови він нічого не розумів. Аж поки не озвалася воначарівна пані за столом, геть не схожа на рибооку, прилизану Надєньку та її маму. Витончена, елегантна, одягнута навіть занадто розкішно для такого невиразного товариства. Її зачіска, її погляд, її сукня і навіть вуалетка, прикріплена маленькою сапфіровою шпилькою до капелюшка, усе було виразом впевненості й тонкого смаку.
Рибоока Надєнька геть зблідла на тлі прекрасної дами, видавалася ще більш простенькою і примітивною, хоч і намагалася бути привітною господинею.
«Інесс, ви зайшли, і наче сонце осяяло нашу скромну оселю!»проказала вона французькою до красуні, констатуючи і без того усім очевидну істину.
Отже, чарівну гостю звали звали Інесс. Іннес Арманд.
Вона була француженкою від країв її вуалетки до кінчиків наполірованих нігтів і одразу звернула увагу на мовчазного чужинця за столомна Мальтерра.
Сміючись, Іннес французькою вибачилася за своїх співрозмовників і любязно пояснила, про що балакають присутні за столом. Мовляв, мріють про геть інше життяжиття рівності та порядку. Коли не буде ні бідних, ні багатих, коли уся влада належатиме трудовому народу Кому як не йому, французу, проказала вона, розуміти такі прості, природні речі? Адже саме французький народ першим показав світові гідний приклад революційного повстання проти класової нерівності
Мальтерр гидливо стенув плечима.
Франція тоді захлинулася у лайні та крові, мадам, відповів він. І якщо у росіян ще можуть бути якісь ілюзії з приводу тих страшних часів, то кому як не вам, француженці, не знати правди? Ні закону, ні порядку, ні добробуту французький народ завдяки революції так і не отримав. Гільйотина рубала голови усім підряд, ріки крові текли вулицями Парижа, Францію поглинула темрява і гріх А потім революція пожерла тих, хто її творив. Бо хіба ж рішення Конвенту скарати помазаників Божих на горло не стало найтяжчим гріхом французької нації? Зрештою, додав Мальтерр, усе, що на вас, прекрасна незнайомко, зроблено так само руками простого трудового народу Вам доведеться відмовитися і від цієї розкішної сукні, і від чарівного капелюшка, і від вуалетки, і від дивовижних тонких парфумів Простий народ навряд чи зрозуміє подібну розкіш і не сприйматиме вас як рівню
Іннес Арманд лише розсміялася. Розсміявся і господар оселіВладімір. Він увесь час не зводив своїх монгольських очей з маленької француженки, зачарований її голосом, ловив кожне слово.
А ви зрозуміли сенс нашої розмови, мсьє Мальтерр! Однак від кожного по здібностях, кожному по потребі! безапеляційно проказав він. Потреби пані Арманд вимагають залишатися саме такою, якою вона є зараз. Інакше цей світ зблякне.
Згадка про страту Людовика XVI та Марії-Антуанетти, здається, збадьорила пана Маєра. І він щось промовив до своєї гості російською.
А потім знову французькою звернувся до Мальтерра:
Ви розглядаєте це питання, мій друже, дуже однобоко, в форматі релігійних новозавітних уявлень. А що ви скажете про око за око та зуб за зуб? Це ж теж із Біблії? На вашу думку, ці речі поєднуються?
Мальтерр промовчав, хоч і мав що відповісти. За столом запанувала незручна тиша, яку тут же розвіяла чарівна Іннес.
Без пролиття крові у суспільстві не здійсниш перетворень, проказала вона так легко і спокійно, наче мова йшла про жіночий капелюшок, без якого не варто виходити на вулицю. Усе має свою ціну, мсьє Мальтерр! додала за мить. Кожна революція вимагає кривавих жертв. І наші мрії про ідеальне суспільство теж Тож випємо за ідеальне суспільство! Володя, звернулася вона раптом до Маєра, ваш час помсти за брата, Александра, ще настане! І коли ви будете готові, ваші вороги здригнуться. Та памятайте: помстаце страва, яку подають холодною
Мальтерр погано зрозумів, про якого саме брата Александра згадала Арманд і чому Владіміру необхідно було за нього помститися. Та Іннес вже щебетала далі. Вона раптом змінила тему і без тіні збентеження поцікавилася у Мальтерра, якої він думки про вільне кохання, бо сама Іннес з цього питання мала навіть власну теорію.
«Склянка води»так пані Арманд іменувала власну філософію стосунків між чоловіками й жінками.
При комунізмі,промовила Іннес, так само грайливо посміхаючись, настане ідеальне життя, пане Мальтерр. Коммунізм є відповіддю на всі потреби людства, на всі НАШІ потреби! наголосила вона. І вільне кохання є однією з таких природних потреб кожного з нас. Усі ці умовностішлюб, сімя, родина Усі ці вигадки мають зникнути і розчинитися у минулому, бо є рудиментом взаємин у людському суспільстві! При комунізмі втамувати свої сексуальні бажання має стати так само просто, як випити склянку води! Ми всі будемо вільні, необтяжені глупотою моралі та моногамності, релігійними забобонами. Навіщо таврувати природній потяг чоловіка та жінки до повноцінного, різноманітного статевого життя терміном «подружня зрада»? нарешті завершила вона.
Мальтерр слухав Іннесс із широко розплющеними очима. Присутні за столом чоловіки гиготіли і схвально кивали головамиодин із них розумів французьку і перекладав для решти те, що говорила прекрасна Арманд.
Ошелешений почутим, Мальтерр навіть не помітив, як бліде обличчя рибоокої Надєньки вкрилося червоними плямами. Вона стиснула губи, мовчки відклала убік виделку, рішуче підвелася і вийшла з-за столу.
Ні її чоловік, ні хто інший з гостей за пані Маєр не послідував.
Вже пізно увечері, повернувшись з гостини, Франсуа Мальтерр засів писати звіт про побачене і почуте у квартирі своїх сусідів. Звіт для свого куратора Альбера де Моррана.
Коротка відповідь де Моррана не забарилася:
«Дорогий Мальтерре, продовжуйте спостереження. За можливості станьте якомога ближчим до них.
Особливу увагу приділяйте особі мсьє Маєра. Доповідайте про все без зволікань»
Станьте якомога ближчим? Що б це означало? Він мав дозволити загітувати себе стати частиною того підпільного комуністичного гуртка? Чи піддатися чарам прекрасної мадам Арманд і випробувати на собі зміст її філософії про «склянку води»?
Даючи згоду працювати на французьку розвідку, Мальтерр уявляв свої завдання по-військовому конкретними й чіткими, як-от добування секретної військової інформації, і аж ніяк не куртуазні вибрики А тут таке!
Завдання спростила сама мадам Іннес.
Вірна своїй філософії, одного ранку вона прийшла до красеня-готельєра у крамничку і попросила склянку води.
Прохання було настільки двозначним, що Мальтерр аж розгубився, намагаючись збагнути істинний сенс прохання мадам Арманд. Та вона не зволікала.
Уперше за весь час букіністична крамничка була зачинена на цілу годинуі з боку вулиці, і суміжний вхід з готелю. Серед старовинних рукописів та раритетних палітурок прекрасна Арманд, вірна своїй теорії вільного кохання, в одному корсеті віддалася Мальтерру. А після того, як задовільнила спрагу, на пальцях пояснила йому основу і суть марксистських ідей.
Того ж таки вечора Франсуа Мальтерр, виконуючи наказ свого керівництва, став цілковито своєю людиною в штаб-квартирі російських більшовиків на Марі-Роз, 4. Іннес урочисто повідомила всім присутнім російською, що тепер більшовицька партія «приобрела в лице Мальтерра еще одного товарища, верного идеалам марксизма».
Мабуть, тільки Мальтерр помітив, як після її слів полегшено видихнула рибоока Надєнька і як напружився, прикусивши губу, господар квартири, Владімір Маєр.
А зовсім нелегковірна товаріщ Іннес Арманд мала ще одне слабке місценезламну впевненість у власній жіночій привабливості, тож була переконана, що у такий нехитрий спосіб«склянкою води»змогла вселити у душу свого молодого співвітчизника демонів революції
Кілька років підряд, з 1909 по 1912, Мальтерр старанно відслідковував діяльність більшовицького кубла в Лонжюмо, навіть став одним зі слухачів підпільної революційної школи, облаштованої тут же, на квартирці Маєра-Ульянова-Леніна.
Був свідком того, як одного разу до нього у крамницю забігла заплакана Наденька і, нашвидкуруч витираючи сльози, плутано пояснила, що хотіла б подивитися «щось» а потім, впавши Мальтерру на груди, ридала, промовляючи, що більше не витримає такої наруги.
Він нічого не питав, бо добре розумів, про що вона.
Вранці з валізкою у підїзд будинку на Марі-Роз, 4 увійшла Інесс Арманд. Тепер вона мала якийсь час викладати у більшовицькій підпільній школі. А іншого дня Владімір Маєр-Ульянов попросив у Мальтерра ключі від готельного номера (звісно, безоплатно, бо ж для блага революції!), мовляв, вдома страшна метушня, повно людей, а їм із товаришкою Арманд (більше у присутності Мальтерра він не називав її ні мадам, ні пані) необхідно обговорити важливі робочі питання.
Мальтерр спробував підслухати, про які такі важливі питання балакали його неочікувані постояльці, однак крім ахів-охів та стогонів нічого не почув. Плюнув та й повернувся до своєї букіністичної крамнички.
Мальтерр справді не розумів, чому йому довіряють так беззастережно: бачать у ньому простака, якого можна користувати, компаньйона, з яким можна розділяти особисті та навіть інтимні таємниці Хай там як, а завдяки отій «склянці води» Іннес Арманд він став неначе уповноваженим прихованого, таємного життя усіх мешканців квартирки у будинку на Марі-Роз, 4.
Так було, аж поки не грянула Велика війна.
Маєри-Ульянови зїхали зі своєї квартирки.
А Мальтерр був змушений полишити бізнес на брата, бо отримав нове завдання. Покинувши насиджене місце, він вирушив на фронт, де завдяки філігранній роботі французької розвідки потрапив до німецького полону.
Там він не дуже бідував, бо утримання в полоні було досить пристойним. На відміну від солдатів, яких селили у бараках (до слова, теж охайних і чистих), офіцери, а серед них і Франсуа Мальтерр, мешкали у комфортних гуртожитках. Ба більше, користувалися правом виходу в місто, даючи своїм охоронцям чесне офіцерське слово не втікати аж до офіційного звільнення.
Та повернувшись із полону, Мальтерр, як не дивно, знову був увязнений. Цього разу у французькій вязниці за недолугим звинуваченням у шпигунстві. Саме так, його, старанного агента французької розвідки, назвали німецьким шпигуном!
Він мало не повторив долю свого співвітчизника, сумнозвісного Дрейфуса, французького офіцера єврейського походження, котрого помилково звинуватили у шпіонажі на користь німців і без належних доказів засудили.
Мальтерр, що б не сталося, мусив мовчати, тож після суду міг очікувати лише одного: безчестя, смертного вироку або ж, як Дрейфус, довічного тюремного увязнення. Був переконаний: хтось задумав позбутися його, адже знав він чимало. Занадто багато було на кону, справа переважала ціну його життя, а рятувати Мальтерра ніхто не поспішав. Свої від нього відмовилися.
Інакше чому він потрапив у таке лайно? Як і кому він міг пояснити, що він був завербованим німцями з відома і подачі французької розвідки і там, знаходячись у полоні, виконував важливу місію?
На щастя, доля усміхнулася Мальтеррові. Його врятував один зі співробітників спецслужби, тоді ще зовсім молодий дипломат Альбер де Морран. Йому вдалося переконати своє керівництво, що Ізраель Шуазі, він же Франсуа Мальтерр, усе ще може бути корисним і скидати його з рахунків не варто.
Альбер де Морран спритно усе облагодив: він знову став колишнім Франсуа Мальтерром і повернувся у Лонжюмо, на Марі-Роз. Тільки от відпустив солідну бороду і почав палити. Ніхто б не упізнав у цьому замисленому чоловікові із суворим поглядом колишнього Франсуа Мальтерра, а тим більше Ізраеля Шуазі.
* * *
Пане Ви ж наче вчора увечері зупинилися у моєму готелі, чи не так?
Марко обернувся.
Власник букіністичної крамнички, старий мсьє Мальтерр стояв просто перед ним, звично встромивши пальці у вузькі кишені свого жилетатиповий французький буржуа, якого не заплутаєш і не зібєш з пантелику більшовицькими ідеями
Так, пане Мальтерр, саме так. Я Алекс Макміллан. Учора ввечері заселився усміхнувся Марко, згідно киваючи, а сьогодні вранці вирішив зайти до вашої букіністичної крамнички. Мій дядько Альбер де Морран казав, що у вас можна натрапити на цікаві екземпляри
Мальтерр підвів важкий погляд і уважно поглянув на Марка.
Альбер де Морран? перепитав він. Ви, англієць, племінник Альбера де Моррана?
Так розвів руками Швед, він одружений із моєю тіткою. Отже, я його племінник.
І ви тут
У справах, пане Мальтерр.
До Лонжюмо не приїздять у справах, гмикнув старий, швидше, щоб забути про них на якийсь час. Або у тиші подумати про те, як усе краще спланувати.
Саме із цієї причини я тут, Марко поклав на полицю пошарпаний томик Дідро. І дядько Альбер сказав, що ви можете мені допомогти скласти деякі пазли докупи.
Мальтерр замислено провів рукою по своїй густій солідній бороді.
Звідки мені знати, що ви справді племінник мсьє Моррана? Як я можу у тому переконатися? недовірливо поцікавився він.
Чи повірите ви мені, коли я скажу, що мсьє Морран урятував вам життя, коли вас засудили як німецького шпигуна? Він був вашим куратором. У тій справі, якій ви так віддано служили. А у 1909-му ви з ним мали спільне завданнявели спостереження за штаб-квартирою більшовиків на Марі-Роз, 4 та особисто доповідали дядькові Альберу про такого собі пана Владіміра Маєра, більш відомого світові як Владімір Ульянов-Лєнін І ще ось
Швед простягнув старому складений удвоє аркуш паперу.
Мальтер розгорнув його.
«Друже, мій племінник потребує Вашої мудрої поради. Маю надію, в пам'ять про старі добрі часи Ви не відмовите мені у такій дрібниці»
Сподіваюся, ви впізнаєте почерк дядька Альбера? поцікавився Марко.
Звісно, хитнув головою Мальтерр, я занадто добре знаю почерк пана де Моррана, щоб упізнати його. Отже ви таки його племінник. Алекс Макміллан, якщо не помиляюся.