Так, пане Мальтерр. Алекс Макміллан. Я журналіст «Обзервер» і маю вельми цікаве завдання, виконати яке можете допомогти мені лише ви
Так, пригадав, хитнув головою Мальтерр, мені траплялося ваше прізвище у британській пресі. І що вам потрібно, юначе? Річ у тім, що немає такої інформації, якої не міг би вам надати ваш високоповажний дядько, не звертаючись по допомогу до мене.
Але те, що мені потрібно, йому відомо лише в загальних рисах розвів руками Марко. Тому він і порадив мені звернутися до вас.
Добре, погодився Мальтерр, ходімо до мого кабінету Там зможемо поговорити спокійно. Але перед тим зачекайте мить до крамниці у будь-який час може хтось зайти. Я покличу свою помічницю.
* * *
Франсуа Мальтерр почувався схвильовано.
Згадка про минуле бентежила, а надто імя Альбера де Моррана подумки повертало старого у ті часи, коли він мало не втратив свободу і життя.
Хочу, щоб ви знали, проказав він, підносячи тремтячою рукою сірника до люльки. Я давно відійшов від справ, але добре памятаю, я зобовязаний вашому дядькові тим, що зараз можу розмовляти з вами. Зобовязаний багатьма речами. Я давній боржник Альбера де Моррана, і він жодного разу не скористався своїм цілком законним правом вимагати повернути йому той борг. Тож не соромтеся, запитуйте усе, що цікавить. Я спробую допомогти, якщо то буде у моїх силах.
Марко сягнув рукою до нагрудної кишені, дістав світлину і подав її Мальтерру.
Мене цікавить одна людина з вашого минулого, проказав він. Людина, яку ви мали б знати, разом з усіма її секретами. Дядько Альбер казав, ви були знайомі з ним ще за часів німецького полону. Але французьку розвідку тоді мало цікавили полонені російські офіцери.
Мальтерр примружив очі, вдивляючись у зображення на світлині.
Мішель? коротко запитав Мальтерр. Бути того не може.
Так, Мішель. Михайло Тухачевський, відповів Швед, спостерігаючи, як по обличчю його літнього співрозмовника промайнула тінь.
Так Мішель. Звісно, я памятаю його. І ваш дядько має рацію. Ніхто тоді й гадки не мав, що той стервозний йолоп вибється у совєцькі маршали.
Мальтерр затягнувся люлькою, видихнув, на якусь мить заховавшись за білою хмаринкою.
Отже, ви упізнали.
Звісно, хитнув головою Мальтерр, я не такий старий, як можу видаватися. А Мішель був занадто яскравою фігурою, щоб мені не запамятатися. Я надавав деяку інформацію про нього пану де Моррану. Так, нічого особливого поміж дійсно важливими повідомленнями. Просто дивина, що він згадав про ті мої донесення і зумів направити вас правильним слідом.
Колишніх працівників спецслужб не буваєусміхнувся і собі Марко, та й донесення ваші мсьє де Морран зберіг. То що ви могли б мені розповісти про вашого давнього знайомого, Мішеля?
Отже, вас цікавить Мішель замислено проказав Франсуа Мальтерр. Довгий час я нічого не чув про нього, втратив навіть саму можливість будь-якої нагоди спостерігати за його життям. Та й навіщо воно мені було? Я був увязнений на батьківщині, звинувачений у шпигунстві на користь ворога, ледь врятувався від смерті Тож навіть забув про саме існування Мішеля Тухачевского. Потім, продовжував Мальтерр, його імя потрапило мені на очі в якійсь російській емігрантській газеті.
То була стаття про те, що колишні царські офіцери стали зрадниками своєї вітчизни і на заклик німецького шпигуна Владіміра Леніна перейшли на сторону більшовиків. І я з подивом побачив знайоме імяімя Мішеля.
Ну а потім, значно пізніше, дізнався, теж із газет, що Мішель тепер уславлений маршал радянського союзу, вірний ленінець і що там ще гмикнув Мальтерр. Це більшовицьке друковане лайно іноді підкидають мені на рецепцію готелю чи до крамниці. Я наказую розпалювати тим газетним непотребом грубки Звісно, продовжував старий, мені таке смішно було читатипро вірного ленінця та революціонера.
Я знавав товаріща Леніна, і він ніколи не справляв на мене особливого враження. Усі ті революційні гуртки і школи смішно!
Хіба яка голодна босота могла б повестися на його заклики. Та я помилився і Владімір Ленін став «вождем революції»
А щодо Мішеля Мітель завжди вважав себе затятим монархістом. У всякому разі, таким я знав його у німецькому полоні. Хоча після того, що я вам про нього розповім, навіть не знаю, ким він був насправді. Продажною собакою без батьківщини і прапора, готовою служити кожному, хто заплатить більше. Манкуртом без честі.
Однак, перш ніж я почну свою розповідь, може, вам запропонувати кави або чаю? запитав Мальтерр. Ви ж, мабуть, ще і не снідали?
Тільки тепер Марко відчув голод. Він справді ще не снідав, а після неспішної прогулянки Гранд-рю (хотів дочекатися, коли ж Мальтерр відчинить свою крамничку) так і не встиг зайти до ресторану.
Так, було б добре проказав він згідно кивнувши головою.
І круасани! багатозначно підняв угору палець Мальтерр. Обовязково круасани! Запевняю, таких ви не скуштуєте ніде у Лонжюмо, окрім як у ресторації мого готелю!
Мальтер раптом пожвавішав, як людина, що має нагоду похизуватися власною справою. Підвівся.
Я переманив до себе в ресторацію найкращу кондитерку Парижамадам Жанін Ліннет, додав він. Постійні пожильці, як і більшість парижан, знають про це і готові за її круасани і тістечка чортові душу віддати. Звісно, продовжував Мальтерр, усіх у моїй маленькій ресторації прийняти ми не можемо, саме тому я вигадав приймати замовлення і доставляти ласунам випічку мадам Ліннет просто додому Уявіть! Ви вранці розплющили очі, а на вас уже чекають свіжі круасани!
О це направду блаженство! погодився Марко. Ви підійшли до справи як справжній бізнесмен!
О, ні, справа не в грошах! похитав головою Мальтерр. Звісно, гроші мають значення, але в моєму житті було стільки лайна, що тепер мені в радість дарувати людям вранці дещицю насолоди. Навіть якщо то просто свіжі смачні круасани до кави! Зачекайте хвилинку, я дам розпорядження. Я теж ще не снідав, тож складемо один одному чудове товариство за змістовною бесідою!
Чекати сніданок довелося недовго.
Дівчина, що увійшла до кабінету Мальтерра, на таці принесла шиплячу яєшню з беконом та ковбасками, сир, хліб та кілька припорошених цукровою пудрою круасанівіз джемом, шоколадом та заварним кремом. Швидко сервірувала стіл і виклала тарелі. За мить повернулася знову з горнятками, молочником та кавником.
Не соромтеся, смакуйте, юначе! гостинно запросив Мальтерр. Отак само зустрічав мене ваш дядько Альбер, коли я завдяки йому вийшов із вязниці. Слово честі! У німецькому полоні мене годували краще, ніж у сирих французьких казематах. Тож перше, чого я хотів, наїстися досхочу! Досі памятаю той аромат яєчні, бекону і свіжого хліба, коли мсьє де Морран запросив мене до столу Я накинувся на їжу, наче звір! Смакуйте, смакуйте! А я буду розповідати про Мішеля. У всякому разі те, що мені відомо.
Марко підсунув до себе таріль з яєчнею, а старий, відсьорбнувши кави, почав свою розповідь.
Гадаю, німці завербували Мішеля ще під час навчання. Я чув, він був старанним молодим гвардійцем, відмінником бойової і політичної підготовки, а німецька розвідка у ті часи була вкрай неперебірливою, пхекнув Мальтерр. Її девізом, якщо так можна висловитися, цілком могло б стати гасло «Немає покидьківє кадри». Власне, завдяки отакому підходу вони вербували усіх, хто більш-менш міг бути корисним. А Мішель був чи не найкращою кандидатурою.
З досвіду знаю, що будь-якому агенту завжди необхідні кошти, щоб підтримувати власну легенду, для прикриття. А на початкубагато коштів.
Тому не маю сумніву, що саме німецька розвідка фінансувала Мішеля Тухачевского. Уявляю, які кошти були йому потрібні, щоб почуватися гідно в елітному семенівському полку, вхожому навіть до імператорського двору. Та й для німців отримати власного агента у такому середовищі, без сумніву, було надуспішно проведеною операцією. Тож вони, мабуть, не скупилися.
Якщо слідувати логіці даліМальтерр зітхнув і знову пахнув люлькою, стає зрозуміло, яким дивом Мішель потрапив у полон. Неушкоджений, на мундирі ані ляпки крові, тоді як усю його роту, з його ж таки слів, німці вирізали, наче свиней. Значить, вони добре знали, де були розташовані дозори, секрети, де стояли чатові Гадаю, поки його побратимів вбивали, він, як і було домовлено, щуром відсиджувався у бліндажі. Ну і наостанок розповім те, що сталося вже за моєї памяті. З табору для полонених Мішель Тухачевський намагався втекти аж чотири рази. І кожного разубез будь-яких серйозних для себе наслідків, хоча німці такого не пробачали. Чому його втечі щоразу зривалисямені невідомо. Але остання, пята втеча Мішелю таки вдалася. І зауважте, юначе, якраз напередодні буремних подій у Росіїнапередодні більшовицького перевороту! Подальшу долю Тухачевського я відслідковувати не міг із цілком обєктивних причин. Але слідуючи тій же логіці, гадаю, у склад вищого військового керівництва Мішель проліз завдяки певним людям, які могли бути завербованими німецькою розвідкою у різний час Зрештою, самі знаєте: про те, що Владімір Ульянов-Лєніннімецький шпигун, у ті часи не говорив тільки німий Так воно і було.
Німці підійшли до справи по-діловому й отримали можливість вплинути на подальшу долю Росії. Тож не дивно, що німецький шпигун Ульянов-Лєнін, опинившись на вершечку нової влади, допоміг іншому німецькому шпигуну Мішелю Тухачевскому видертися туди якнайшвидше. Тому, Мальтерр розвів руками, сталося те, що сталося. Мішель дослужився до совєцького маршала і, як я чув, при Сталіні почувається вельми комфортно Далі мені мало що відомо.
У ваших словах є сенс, пане Мальтерр, проказав Швед. Що було далі з Тухачевским і як він торував свій шлях, ви, певно, не дуже обізнані?
Розкажіть, попросив Мальтерр, підливаючи собі до горнятка кави, мені цікаво.
З того, що мені відомо, гмикнув Марко, війну з тодішнім верховним правителем Росії Колчаком він відверто філонив, допоки його не копнули під дулу. Полякам військову кампанію взагалі злив Зате здобув сумнівну славу «доблесного карателя» тамбовських мужиків та балтійських матросів Ну, а далі ви і самі можете здогадатися. Коли Німеччину у Версалі поставили на коліна, німецьким кураторам Тухачевского, вочевидь, стало просто не до нього, бо у Рейхсвері у той час просто не було розвідки. А от зараз коли він досягнув небувалих військових висот німецькі друзі про нього могли згадати
Маєте на увазі, Мішель знову у грі? поцікавився Мальтерр.
Ще й у якій Ще й у якій!
Мальтерр знову пахнув димом. Уважно подивився на Шведа.
Ви не журналіст, пане Макміллан Не зовсім журналіст. Чи не так? Але якщо вам довіряє мсьє Морран, то мушу довіряти і я
* * *
Повертаючись до Англії, Марко не переставав крутити у голові думки.
Маршал Совєцького Союзунімецький шпигун, завербований ще напередодні Великої війни У дядька Альбера мало зберегтися бодай щось, хоч якісь документи чи доповідні Мальтерра. Як казав сам Мальтерр, то були скупі фрази, поміж іншими, більш важливими і цінними для французької розвідки повідомленнями. Однак для правильного розуміння й оформлення наданих Ярим документів Шведові були важливі і ті крихти.
Він зуміє їх вплести у загальну канву документів, наданих Ріхардом Ярим.
Але чи справді готовий він, Марко Швед, розпочати цю гру і чи усвідомлює до кінця наслідки тієї бурі, яку збирається викликати?
Хоч Мальтерр під час розмови і звертався до нього «юначе», він давно позбувся юнацьких ілюзій стосовно української справи, якими керувався у Польщі та Стамбулі. Власне, хто тоді з його друзів не мав тих ілюзій?
Здавалося, ось-ось вдасться переважити, перебороти, переграти, пересилити! Вони були молодші й усе ще вірили у диво.
Поки совєцька влада спиналася на ноги, вони сподівалися: ще не все втрачено! Вони відчайдушно боролися, знемагали і гинули з вірою в українське майбутнє. Але час поволі розкладав усе на місця, і з кожним роком ставало все зрозуміліше: на бій із монстром не виходять зі шпичкою.
Біблійна історія Давида і Голіафа передбачає велику віру і згуртованість Але звідки їх брати, коли гинуть провідники і побратими, коли на твоїй рідній землі твій нарід бездумно продає власну душу й свободу за миску совєцької похльобки, а потім не має ні свободи, ні обіцяного харчу.
Вже тоді, у 1920-х, Марко читав в очах Всеволода Змієнка добре приховану печаль. Той усе розумів. І просто робив що міг і що мусив робити.
І він, Марко Швед, мусить чинити так само. Інакше за що йому триматися?
Обманюватися даремно. Результати зусиль розкиданих по світу українських агентів екзильної спецслужби УНР завжди були жалюгідно малими. Впливали на совєцьку Росію так само, як муха на слона. Здавалось, не тільки зміцнілий ворог випереджає їх на кілька кроків, сама доля, сам Бог не на їхньому боці. Що б вони не робили тут, у вигнанні, як би не намагалисяусе видавалося занадто малим, занадто недолугим, голчаними заштриками проти могутнього совєцького кулака, зібраного і сконцентрованого у безжальному ударі.
Європа, байдужа до подальшої долі бездержавного українського народу, вже неодноразово демонструвала відвертий цинізм і зневагу до прагнень українців жити незалежно на своїй, даній Богом землі.
Червоний знахабнілий демон набирав сили, очікуючи кривавої повні.
Чим протистояти йому? Що протиставити?
Окремі розрізненні зусилля? Маленькі незначні перемоги?
Марко добре усвідомлював, що все, що він робить, усе, що він намагається робити, тоне, наче крапля води у морі.
Вони по крихтах збирали інформацію про настрої українських народних мас, про активну боротьбу чи пасивний опір українців московським насильникам та могли хіба що спостерігати звіддаля, зрідка осоромлюючи давнього ворога на публічних європейських майданчиках та зібраннях, як-от Ліга Націй
Вони дражнять його, гуртуються і шукають варіанти Знову і знову бють у «глухі» дзвони; «глухі», бо тут, у Європі, їх все одно погано чують або ж не чують зовсім
Марко пригадував, як кожного разу, коли складалася нова нагода, він сподівався, що та маленька крапля впаде на землю у добрий ґрунт, і за нею гряне грім, і почнеться справжня громовиця. Та все знову розліталося на друзки.
Як вже було не раз.
Як і тоді, у 1933-му, з Християном Раковським та підготовкою його втечі з Барнаула. Пригадував розмову з агентом Данусею у Москві.
«У Барнаулі він зараз Алтайський край. У засланні. Зі мною зв'язався один наш побратим із Барнаула. Їм вдалося налагодити український національний центр, навіть воєнізований загін створити
Там, на Алтаї, далеко від Москви та Сталіна живе купа українців, у яких є мрія ще коли-небудь побачити свою батьківщину. І вони понад усе хочуть стати частиною нашої спільної боротьби.
До чого тут Християн Раковський?
Його перевели до Барнаула три роки тому із Саратова. Вам відоме його ненависне ставлення до усього українського, але там, на Алтаї, він, мабуть, уперше усвідомив, хто такі українці.
У Раковського там життя не з медом Суворі зими для південця важкі, крім того моральні знущання совєцької влади, за яку він вперто боровся. Словом, нашим вдалося переконати Християни Раковського у тому, що в обмін на відповідні заяви для світової спільноти та оприлюднення певної інформації з його боку йому організують втечу і доправлять до Європи. У безпечне місце, де він спокійно доживатиме з дружиною старість.
Втечу? З Барнаула?
Так До Китаю То, звичайно, не так легко, але можливо зробити. На Алтаї багато наших, тому зорганізувати втечу Раковського до Китаю вони зможуть Доправити бодай до Урумчі. То містечко таке на Китайській території. Далі потрібна допомога Прийняти його і вивезти хоча б до Японії. А звідти»
Можливо, усе б і спрацювало, бо все ж було готово, погоджено, ресурси витрачені, люди в очікуванні на кожному пункті аж до Урумчі
Марко сам готував переїзд Раковського з Японії до Британії. Дуже вже хотілося поглянути йому у вічі, тому комуняцькому гімняру, що так ненавидів Україну. Раковський був не просто свідком. Він напряму був причетним до спецоперації вбивства Петлюри та до творення ганебного наклепу, який в очах «глибоко стурбованої» європейської публіки перетворив українського державця на кровожерливого монстра, погромника й антисеміта.
І все б вдалося, але у комуністичного хруня напередодні відїзду стався серцевий напад і він зліг.
Здавалося, втечу можна було 6 відкласти, дочекатися нового слушного моменту, поки той одужає Та Раковський, жалюгідна брехлива собака, замість публічного покаяння перед народом України обрав інше публічне покаяння. Перед Сталіним. Ще знаходячись у ліжку, він настрочив «батькові народів» листа, в якому смиренно бив чолом і просив прощення за усі свої гріхи.
Сталін наче відчував щось, бо, як не дивно, зглянувся; повернув його із заслання. І Раковський, за дивним збігом обставин, згодом таки опинився у Японії. Саме там, куди його мали доправити, ризикуючи власним життям, українські патріоти
Але тепер Раковський зявився тут не у статусі викривача злодіянь совєцької влади, а як голова совєцької делегації Червоного Хреста.
Операцію продовжувати не було сенсу. Залишалося лише молитися, щоб не почалися арешти серед українців у Барнаулі
Та яке ж це все недолуге і безсиле!