Ми попрощалися з Бендером і разом із Джейкобом Морландом дісталися британських військових ангарів. У Морланда, як виявилося, літак, що возить дипломатичну пошту, завжди напоготові Іншої ради ми не мали. Тож літаком нас доправили до Сингапуру, на британську військову базу. Ну і переліт був, я вам скажу! А далі стараннями Морланда ми потрапили на субмарину, що якраз готувалася рушати до наших рідних берегів. Власне, тут ми зараз і знаходимось. Тут вам і надав повну кваліфіковану допомогу лікар Файєнс
Ні, ну це просто в голові не вкладається! роздратовано проказав лікар Файєнс, почувши своє імя. Ідіть уже містере Флемінг! промовив він із притиском. Завтра зможете поспілкуватися, якщо містер Мак-Міллан почуватиметься задовільно!
Він аж зблід, намагаючись розмовляти стримано, проте був сповнений рішучості прогнати цього ненормального Флемінга силоміць, якщо той не відійде нарешті від ліжка пораненого. Ідіть, Флемінгу, не змушуйте мене вдаватися до крайніх засобів!
От вже! почервонів той від гніву. Та відчепіться ви від мене, пане лікарю! Іду Іду! А ви за цей час не зведіть до могили мого друга, містера Мак-Міллана! А то інколи від вашого лікарського оптимізму мені стає моторошно!
А пісня мелодія? вимовив Марко.
Яка мелодія?
Я чув хтось грав. Мелодія Такі чіткі ритми
Лікар Файєнс знизав плечима.
Тільки музики нам тут не вистачало! Ви були у безпамятстві, містере Мак-Міллан Вам, напевно, здалося. Під дією морфію бувають галюцинації. І слухові у тому числі.
То з Алексом усе буде гаразд? із надією запитав Флемінг.
Усе в руках Божих, юначе. Я не давав шансів містеру Мак-Міллану, бо їх майже не було. Від такого поранення не помирають, якщо надати відповідну допомогу одразу, але ж поки ви дісталися тією залізякою Сингапуру Та, як бачите, Господь захотів інакше. Що ж, сподіватимемося на краще!
Ви не лікар! огризнувся Флемінг на прощання. Ви реформаторський капелан!
Та уже сховавшись за дверима, раптом знову вигулькнув з-за них. Марко ледве сфокусувався на його постаті, а Ян підморгнув йому, дістав з-за пояса револьвер і хвацько покрутив ним у повітрі.
І ще Ваш «Веблі-Скотт», мій друже! Я зберіг його для вас! Поверну, коли одужаєте!
1929 рік, Харбін.
За кілька місяців до того
Сибілла Чеддерсвона неймовірна! проказав Флемінг, прикурюючи сигару. Дивовижна, незрівнянна жінка, додав він, із насолодою втягуючи дим. І, гадаю, у нової вашої іпостасі, британського журналіста Алекса Мак-Міллана, є усі шанси здобути прихильність цієї бестії
Марко подивився на Яна, що на мить зник за хмарою шляхетного сигарного диму; пригубив каву, усміхнувся, примруживши очі.
Не хочу, аби здавалося, наче я вас повчаю, та все ж таки скажу одну заїжджену фразу про те, що коли я був у вашому віці
Флемінг змовчав, але наморщив чоло і носа.
А це, продовжував Швед, не звертаючи жодної уваги на німий протест Яна, приблизно понад десять років тому, мені теж усі більш-менш вродливі жінки видавалися неймовірними. Такими, що аж серце завмирало. Потім попустило і я навчився бачити різницю.
Різницю між вродливими і розумними? поцікавився той.
Гм-м-м Десь так, кивнув Марко. Особливо між розумними і не дуже. Повірте, ніщо так по-справжньому не приваблює у жінці, як розум. І якщо він у жінки є, вона стає надзвичайно привабливою.
Знаєте, Флемінг похитав головою, у вашому твердженні є сенс. Сибілла Чеддерс не тільки дивовижно вродлива, але й дивовижно розумна. Але ж, друже мій повертаючись до теми жінок, ми з вами просто маємо різні погляди на життя. Я із жінками зустрічаюся суто для сексу, а не для гри у шахи, розвязання якихось математичних задач чи, не доведи Боже, для подальшого одруження От скажіть, навіщо мені їхній розум у ліжку? До того ж хитро посміхнувся Флемінг. Ви у нас за легендою хто? Мій колега, журналіст британського часопису «Обзервер» Бр-р-р! струсонув Ян плечима. Британського! додав, багатозначно піднявши угору пальця. Для усіх вианглієць, якому випав щасливий квиток вирватися із кігтів лондонської буденності. Вам до чортиків набридла похмура, консервативна мораль, котру напоказ, себто лицемірно сповідують наші співвітчизники. Ви приїхали сюди не тільки для того, аби освіжити свою журналістську карєру, але й аби трохи е-е-е Дозволити собі «пуститися берега». І вам має бути до дули усе те порядне пустозолоття! Друже, ви мусите перед Сибіллою демонструвати повну розслабленість. Ви ж у Харбіні, місті гріха, спокус і насолоди! У всякому разі вдавайте, що вас цікавлять не розумні жінки, а те, що у них під сукнею
Швед тим часом узявся і собі прикурювати сигару. Раптом відчув себе так, наче став Євгеном Остапенком, з яким не раз колись провадили подібні бесіди, і той завжди й у всьому брався його повчати. То він, певно, старіє?
Навколо них із Флемінгом панувало цілковите умиротворення, порушуване хіба офіціантами, що снували навколо зі своїми тацями у руках. Тужлива мелодія теплим мяким сріблом огортала свідомість, відчувалася майже на дотик. Вона повільно спадала згори разом зі знайомим до болю ароматом неролі звідкілясь з-під червоних ліхтариків, що світилися зсередини рівним мяким світлом. Їх стінки з розписаного вигадливими ієрогліфічними завитками провощеного паперу, мабуть, були напахчені цією ефірною олією.
Такий аромат мала шкіра Елізабет: ніжний, тонкий, чуттєвий аромат із легкою гірчинкою. Аромат неролі. Марко за звичкою потер лоба, проганяючи ці зайві тепер думки.
Ніжний жіночий голос вторив флюїдам пахощів. Розливався над головою у повітрі незнайомими, незрозумілими звуками та словами. Швед підняв погляд і нарешті побачив: музиканти і співачка мали свою нішу на другому поверсі ресторації. Ось чому звук лунав так рівномірно.
Сигарний дим і музика
Це знову нагадало йому про старі стамбульські часи і побратима Євгена Остапенка. Давно не мав від нього жодної звістки Чув, наче в Одесі, де він мав завдання, його було викрито. Більше нічого певногопросто зник безвісти на окупованій совєтами території
Так жінки вирвав його із невеселих роздумів Ян Флемінг. То ви ще не бачили леді Чеддерс! Вона направду неймовірна. Кажуть, наполовину англійка, наполовину японка!
Швед підняв брову.
Навіть так?
Так Одягається, наче гейша захоплено продовжував Флемінг.
Носить кімоно і прикрашає волосся цвітом сакури? з іронією у голосі поцікавився Марко.
Ба більшенавіть вибілює обличчя. Та повірте, навіть такий як ви, «сер Ланселот Вірне Серце», залишитеся під враженням, запевнив Флемінг. Леді Сибілла Чеддерс
Леді То вона бавиться у гейшу? знову поцікавився Швед.
Ну, як вам сказати Флемінг затягнувся сигарою. Іноді я думаю, що вона настільки вжилася у відведену їй роль, що і справді більше почувається японською гейшею, ніж англійською леді.
Швед відбив кінчиками пальців на поверхні столу якийсь складний ритм.
Жінки, що грають чужі роліневідємна частина нашої професії Куди ж без них! проказав швидше сам до себе. Чим займається наша Мата Харі?
Тим, чим і належить займатися порядній Мата Харі,розсміявся Ян. Вона, Марку тримає клуб для поважних джентльменівнаполовину картярський дім, наполовину бордель, хоча, власне, одне другому на заваді не стоїть. Щовечора у неї збирається найдобірніше товариство, французьке шампанське і саке ллються рікою Там можна попахкати люлькою з гашишем, можна зняти розкішні мебльовані кімнати й усамітнитися з дівчиною Можна просто замовити масаж. Словом, у домі Сибілли Чеддерс джентльмени втілюють свої потаємні бажання.
Марко гмикнув.
Давайте по справі, Яне.
Ну, якщо по справіФлемінг виглядав геть розчарованим. Його розповідь про ефектну пані, що оселилася у Харбіні і вдає із себе японську гейшу, мусила справити на Шведа геть інше враження! Наскільки відомо, продовжив він, її під час своїх японських вояжів привіз до Харбіна лорд Вільям Семпіллтой самий, через якого ми з вами, Алексе, опинилися тут, але краще повернімося ще на мить до розмови про леді Чеддерс!
Марко тим часом замислено збив попіл зі своєї сигари, потицяв нею об дно керамічної попільнички. У горлі зосталися неприємні відчуття. І нащо йому здалася ця сигара?
Знаєте, Яне Щодо Семпілла Особисто я завжди захоплювався бритами. Ваш гонор, державність, історія Завжди вважав англійців розсудливими і послідовними. Що вже казати про британський уряд та спецслужби Але у даній ситуації не можу знайти жодної логіки у тому, щоб спочатку допомагати японцям удосконалювати власну військову міць, а потім бідкатися, що вони її з допомогою англійських інструкторів занадто удосконалили
Флемінг філософськи підняв погляд кудись угору.
То усе наша політика замирення, чорт би її вхопив! не дуже вибираючи слова, проказав він. Як ви розумієте, мій друже, на початку двадцятих я був жовтодзьобим студентом Ітонського коледжу, продовжив Ян. Але навіть тоді я усвідомлював, що роль голубки миру з оливковою гілкою у дзьобі для моєї батьківщиниодна з тих невдячних ролей, які врешті-решт зіпсують усю пєсу. Та на той час ми усіі юні, і старші, і геть літнітільки почали відходити після страшної війни і страшних втрат Мій батько, герой із героїв, загинув на тій війні і я відчув на собі, що означає втратити рідну людину. А чого тільки варта була для нас, англійців, ота мясорубка на Соммі Поховавши своїх загиблих, живі тільки й мріяли, що про вселенський мир Тож не дивно, що Велика Британія прагнула того самого, що й решта Європимиру!
І так, погоджуюсь із вами: місія Семпілла зробила усе, щоб сьогодні Японія стала для нас більш ніж серйозним військовим супротивником. Це нагадує зраду. Але ж офіційно Семпілл не діяв на власний розсуд! Такою була державна політика!
Ото ж бо й воно кивнув Марко. Дивна політика. Наче лебідь, рак і щука в одній упряжці. Дії урядуце одне, дії контррозвідкизовсім інше, королівський двір взагалі нікому непідзвітний Схоже, мої ілюзії щодо злагодженої співпраці британського уряду і британських спецслужбміф Інакше якого дідька я тут сьогодні роблю? А щодо пані Чеддерс Хто знає, яку роль у всьому цьому відіграла ця ваша англо-японська леді й продовжує відігравати. Ви самі сказаливона шпигувала для Семпілла. То хто, скажіть мені, Яне, є кінцевим бенефіціаром тієї інформації, яку він діставав?
Маю надію, знайомство з леді Чеддерс, мій друже, допоможе вам виконати ваше завдання, а мені вдасться прислужитися вам, скаламбурив Флемінг. Може, мені за це навіть підвищать гонорар скрушно зітхнув він. Бо, відверто кажучи, образливо потрапити на таке свято життя, як у Харбіні, і бути на мілині.
Марко здивовано підняв брови.
Платять мені мало, продовжував Флемінг. Навіть часом на добру люльку з гашишем не вистачає. Що вже казати про плотські утіхи
Невже вам обіцяли, що шпигунський перепрошую, журналістський хлібто мед? тихо, з іронією у голосі проказав Марко. Та й за британськими законами, наскільки я памятаю, ви ж наче усе ще неповнолітній Вам же немає двадцяти пяти? Як вас взяли у гру?
Флемінг скрушно зітхнув.
Не крайте мені серце, друже! Ви не знаєте, чого мені коштувала ця оборудка з МІ-6, аби нарешті я міг спекатися задушливої опіки своєї матусі! Якби не містер Сеймур, ваш тесть, вона б і далі не відпускала мене ні на крок від своєї спідниці. У моєї матері якісь гіпертрофовані материнські почуття Тьху! Але навіщо вам родинні проблеми Флемінгів! махнув рукою Ян. Краще повернімося до справи.
Перед тим, як повернемося до справи, проказав Марко, я радий запропонувати вам дружню фінансову допомогу. Можете розраховувати на мене у разі необхідності. В розумних межах, звісно. А покиось для початку. Вимій звязковий і партнер, яваш гаманець. Домовились?
Швед потягнувся за своїм саквояжем, а звідти дістав і подав Флемінгу невеликий пакуночок, запечатаний червоним сургучем із відтиском банківської печатки.
То вам на перший випадок.
Невже фунтами? просяяв Флемінг, без тіні зніяковіння похапцем ховаючи пакуночок у нагрудну кишеню.
Так, кивнув Марко. Я подумав, що англійським джентльменам не пасує носитися з торбою мексиканських срібних доларів, а тим більше китайських лянів. Та ще й у такий непевний час. Гадаю, у тих місцях, де ми буватимемо, фунти стерлінгів підуть за милу душу.
Та ви просто граф Монте-Крісто! захоплено вигукнув Флемінг. Оце я розумію, контора дбає А яначе і при конторі, але почуваюся злидарем.
Користуйтеся на здоровя.
Чудово! Дуже вчасно, мій друже, із щасливим виразом обличчя заявив Ян. Бо завтра ввечері матимемо справу. В картярському клубі леді Чеддерс, змовницьки продовжив він і зарухав вгору-вниз своїми виразними густими бровами, буде велика гра. Зберуться місцеві тузи. Я туди запрошений. Ні-нізавбачливо промовив він. У карти я більше не граю. Поміж нами, леді Чеддерс має до мене слабкість, бо я умію бути милим на тлі всіх цих закомплексованих, одягнутих у цивільне військових бонз. Ідодав Флемінг багатозначно, не замислюючись, спускаю усю готівку на її чортове шампанське, чортові солодощі і чортових дівуль, а разом із тим марнотратством тримаю вуха напоготові Друже мій, коли усі ті військові тузи навколо захмелілі,до біса багато корисного можна почути! Тільки встигай запамятовувати! Я відрекомендую вас леді Чеддерс, як того і вимагає ваша легенданадією британської журналістики. Отож, тепер виАлекс Мак-Міллан. Вимова у вас чудова, навряд чи Сибілла щось запідозрить. А далі вже ваша справа. Тільки прошу! Флемінг благально подивився на Марка. Затягніть, мій друже, цю гру ще на кілька місяців, зробіть так, щоб я якнайдовше не повертався до Лондона, в обійми моєї милої матусі!
У неї на вас великі плани, чи не так? поцікавився Швед.
Флемінг кивнув.
Так. Спить і бачить, аби я одружився із донькою котрогось із її друзів-аристократів
Не такі вже погані розрахунки у вашої матінки, гмикнув Марко.
Флемінг стенув плечима.
Я легковажний, волелюбний птах. До того ж та єдина, яку я кохав, уже заміжня.
І, звісно, за шляхетним і заможним британським аристократом? зіронізував Швед.
Ні, мій друже зітхнув із гіркотою у голосі Ян. За вами.
Марко здивовано глипнув на Флемінга.
То ми із вами у певному сенсі були суперниками? Я й не знав. Але хто вам сказав, мій друже, що я не шляхетної крові?
* * *
Апартаменти у пристойному, хоч і гамірному готелі «Харбін» ще до приїзду Марка на імя британського журналіста «Обзервер» Алекса Мак-Міллана забронював Флемінг.
Тут було легко загубитися серед інших людей, таке помешкання не викликало підозр і не привертало до Шведа зайвої уваги.
Воно й було цілком слушним, як для журналіста респектабельного європейського виданняоблаштуватись зі всіма зручностями, але без зайвого пафосу у самому центрі міста, неподалік залюдненої у будь-яку годину доби модної ресторації «Фантазія» та славнозвісної «Китайки».
Сам Флемінг орендував мебльовані кімнати по сусідству з «Харбіном», власне, на самій Китайській вулиці, потураючи своєму потягу до гарненьких жінок та інших заборонених для нього у Лондоні «гріховних плодів»
Ще за дня Марко без особливого сподівання на удачу зайшов до крамнички чоловічого одягу «Джіо Шу», де шилися на замовлення та продавалися готові смокінги. Її власником був маленький на зріст, гостроокий японець пан Такадзіто Такана.
Було дивно тут надибати одяг свого зростувочевидь, тутешні кравці давно натренувалися на білогвардійській еміграції шити костюми європейських розмірів. Смокінг знайшовся. Ідеальний, якраз до ладної Маркової статури.
Окрім смокінга Швед придбав нову сорочку, краватку в тон, теплий кашеміровий жилет і нового капелюха.
Відчувши перед собою гурмана, пан Такадзіто, наче фокусник, раптом дістав звідкись із глибини невидимої шухляди свого прилавка химерні запонки.
Вони були справжнім витвором мистецтвазолоті, у вигляді птахи зі справжніми смарагдами в очах і срібним оперенням.
Швед делікатно відмовився. Занадто помітні. До того ж непевного походження. Бо хіба таку розкішну річ пропонують пошепки, з-під поли?