Українські війська увірвалися на територію «Арсеналу» ввечері, близько шостої години. Бій був запеклим і продовжувався аж до ночі, коли останні заколотники мусили скласти зброю.
От якби й він тоді міг бути там! Якби і він був причетним до тієї славної перемоги! Не склалося.
Однак тоді, після кривавих київських боїв, Марко дізнався: якби під Крутами він та його побратими не стримали більшовицьку орду, то ніякої Незалежної України не було б!
Це дало змогу українській делегації в ніч на 9 лютого підписати договір із державами «Четвірного союзу» у Бересті.
Українські вояки, серед яких був і він, Марко Швед, наказом Військового Міністра УНР Олександра Жуківського були зорганізовані в Окремий Запорозький загінпершу регулярну частину Армії УНР.
Вже через рік після кровопролитних боїв за Київ, 22 січня, одужавши, Марко став свідком урочистості, яку не забуде ніколиоголошення на Софійському майдані у Києві універсалу про обєднання УНР і ЗУНР у єдину, соборну Україну.
Він дотепер відчував гарячі сльози радості на щоках і пронизливий січневий вітер, що розганяв зимовим повітрям над головами дим від незмінної цигарки Петлюри.
Жовто-сині знамена й стрічки майоріли на тому вітрі скрізь: у руках людей, з вікон і балконів центральної контори телеграфу й дому Київського губернського земства. Величні портрети Тараса Шевченка та древні герби Східної України і Галичини, золоті геральдичні тризуби та леви на тріумфальній арці при вході до Софійської площі, а по майданугерби чи не всіх українських губерній!
Він не вірив своїм очам, читаючи надписи на транспарантах «Слава українським героям!»їх несли у руках люди. Він із захопленням споглядав українських військових, цивільних достойників і закордонних дипломатів
А далі далі голосно заграли дзвони Мазепинської дзвіниці, до них приєдналися дзвони інших церков, загуркотіли гармати Печерська
«Слава! Слава!»прокотилося площею. «Слава! Слава!»хвилями розійшлося аж до Дніпра.
Марко відчував, як серце рветься із грудей, як спирає подих від неймовірного захвату Невже це направду відбулося? Україна відбулася? Його Україна відбулася? Визнана світом Україна відбулася як незалежна і соборна держава?
Отоді вперше він і побачив полковника Євгена Коновальця, що командував військовим парадом уславленого галицького легіону Січових Стрільців.
Хотів би там бути, у їхніх рядах, проказав тихо своєму побратиму, Олексію Мрицькому, з яким після Крутів вилежувався у госпіталі після важких поранень.
Той лише похитав головою.
Тобі треба не туди, брате, відповів Мрицький. Із твоїми знаннями й навичками тобі, Марку, краще було б служити у розвідчому відділі
Слова побратима виявилися пророчими.
* * *
Отже, особисто із Євгеном Коновальцем Марко зустрівся лише у 1929-му, у Парижі. Україна вже вісім років як знаходилася під радянською окупацією.
Полковник, вдаючи знудженого любителя променадів, чекав на Шведа за столиком в одній із численних затишних кавяреньок, що тулилися навколо серця бульвару Монпарнасперехрестя Вавен.
Маркові було відомо: нещодавно у Відні відбулося зібрання, на якому, власне, сталося те, чого усім серцем очікував кожен свідомий українець: було створено Організацію українських націоналістів. СкороченоОУН. Ідея створення єдиної революційно-політичної організації витала серед патріотично налаштованих емігрантських кіл давно. Організації, діяльність якої формувалася б навколо націоналістичної ідеології і мала б потенційний вплив на усі поневолені совєтами українські землі.
Наближаючись до Коновальця, Марко звично кинув поглядом навкруги. Так швидко визначити загрозу, якщо вона була, не видавалося можливим.
Зрештою, будь-хто з тих, хто сидів за сусідніми столикамичоловіків чи жінок, міг виявитися совєтським агентом Залюднене місце, як у випадку з загибеллю Петлюри, тепер не було безпечним.
Марко ще якусь мить пильно вдивлявся у відвідувачів кавярнікожен був зайнятий собою чи своїм товариствомі рушив поміж столиків просто до Коновальця. Його столик стояв трохи віддалік, просто під стіною кавярні, що дозволяло більш-менш спокійно побалакати, не боячись бути підслуханими, але перетворювало їх обох на зручну мішень у випадку нападу.
Та Коновальця, схоже, це не бентежило.
Перед Шведом сидів не просто емігрант-українець, що так само як і він сам свого часу пройшов пекло борні, втрат та поневірянь. Перед ним був голова новоствореного проводу ОУН.
Марко замовив собі горня кави і свіжу газету, яку з удаваною зацікавленістю розгорнув на столі, наче збираючись своєму співрозмовнику порекомендувати до прочитання котрийсь із матеріалів на її шпальтах.
І нарешті почув тихий голос Коновальця.
Полковника цікавили конкретні питання, серед яких вихід на політичні середовища Німеччини, Франції та Англії був пріоритетним. Мета накрити усі центри Європи мережею інформаційно-політичних українських служб могла б видатися фантастичною, та Коновалець був переконаний: враховуючи наявність у Європі значної кількості свідомих українців, це завдання абсолютно здійсненне. Варто лише усіх згуртувати заради досягнення єдиної цілі.
Створити потужне україно-європейське лобі, яке б відстоювало питання поневоленої більшовиками України у Лізі Націй, доносило світовій спільноті правду про справжні наміри й дії совєтівось що мав Коновалець на меті. Крім того, він мав і глибші, ризикованіші наміри: продовження збройної боротьби, налагодження військового штабу та укомплектування шкіл із підготовки старшинських кадрів для нової української армії. А також налагодження постійної і сталої діяльності націоналістичного підпілля на теренах окупованої України.
Після довгої неспішної розмови раптом запитав у Марка з легкою посмішкою:
Чому не цікавитесь подальшою долею знайденого вами тарнорудського скарбу?
Той підняв здивований погляд.
На якусь мить знову побачив древню скриню, вкриту зотлілим покривалом, і розсипи золотих монет, перлів, дорогоцінного каміння
Я знаю, що він піде для української справи, відказав тихо.
Саме так, кивнув полковник Коновалець. До копійки. З Тернополя усе вдалося вивезти, усе у надійному сховку. Є дуже багато потреб. Зброя, комунікації, союзники Особливо союзники, додав із притиском, наче виплюнув це слово. Європа, на жаль, розуміє лише дзвін монет Інших союзників й керунку нам Бог не дав. Мусимо виходити з того, що маємо. Насампередвійськовий вишкіл
Щодо виходу на політичні середовища, Марко відпив кави, з контактами у дипломатичних колах Англії та Франції могли би допомогти тільки мій тесть, Річард Сеймур, та дядько Альбер, бо обидва мають непогані звязки. Я переговорю із обома. Та самі кажете у їхніх держав свої інтереси. За інше локально у Лондоні після мого повернення із Харбіна сам візьмуся.
З огляду на проявлений вами у Стамбулі та Варшаві організаційний хист, кивнув Євген Коновалець, не маю сумніву, що у Харбіні усе вдасться. Головневи мусите якнайкраще виконати завдання вашої нової контори, замислено додав він. Якщо тільки ви закріпитеся у С.І.С. на гарному рахунку Навіть якщо наші справи у Маньчжурії підуть не так добре, як хотілося б, для вас то стане добрим початком. А для усіх насгарною можливістю рухатися далі.
Теж про це думаю, усміхнувся Швед.
Коновалець полегшено видихнув.
Журналіст «Обзервер» солідно. Тішуся, що ви поїдете до Харбіна під таким надійним прикриттям. Усе хотів запитати, Марку проказав він раптом. Що ви відчували, коли знайшли ті стародавні скарби у Тарноруді?
Почувався Едмоном Дантесом.
І помста наша тим, через кого сьогодні ми вигнанці, тим, хто мордує землю нашу голодом, теж буде гідною. Як у Монте-Крісто, погодився Коновалець. Однак, Марку, наостанок маю щодо вас ще одну місію. Почесну. Змієнко просив переказати, що за заслуги перед Українською Народною республікою вам присвоєне звання сотника.
Швед хитнув головою.
Служу Україні, пане полковнику! відповів майже пошепки.
* * *
До Харбіна українці почали прибувати ще наприкінці XIX століттяна будівництво Китайської Східної залізниці.
А далі залишалися і осідали у Харбіні, творячи тут, на Далекому Сході, свою, маленьку Україну.
У 19171921 роках українці Зеленого Клину не залишалися осторонь буремних подій на великій батьківщині. З Харбіна до Києва на допомогу побратимам було відправлено кілька стрілецьких сотень, сформованих із українців Маньчжурії. У самому ж Харбіні навіть діяло українське консульство, яке спочатку визнавали і більшовики, і Тимчасовий Сибірський уряд.
Вже у 1922 році запахло смаленим. Україна захлиналася у крові патріотів, до Маньчжурії почали прибувати українці з захопленого більшовиками далекосхідного Зеленого Клину, а також із самої великої України та Польщі. Поміж них виявилося багато колишніх Січових Стрільців та політичних емігрантів.
Сподівання на початках були найкращі: здавалось би, тут, у Маньчжурії, є усі умови для того, аби українці могли відновити та накопичувати сили для подальшого протистояння совєтам.
Однак сталося інакше: цілеспрямована окупація України більшовиками, поразки УНР і ЗУНР та розпад сибірської влади посприяли тому, що більшість діячів української діаспори Зеленого Клину охолола і до громадської праці, і до подальшої боротьби. На перший план виступила проста людська потреба: вижити, зберегти робоче місце на КВЖД, щоб заробити на шматок хліба та прогодувати родини Заради цього люди йшли на усе.
Ох, цей шматок хліба! Не вперше і, мабуть, не востаннє він перетворює українців на заробітчан, згодних миритися з несправедливістю та приниженням, згодних відмовитися від свого роду-племені, від власного майбутнього, від майбутнього своєї країни
Марко нікого не засуджував. Доля, якщо так можна сказати, усе ж була прихильна до нього на відміну від інших: не покалічила його на війнах, зберігала у найтяжчих обставинах, подарувала кохання, родину Тільки й того, що зробила вигнанцем, але він ніколи не знав страху перед голодом.
Тож чи може він засуджувати тих українців, які, щоб вижити, почали оформляти собі паспорти через совєтське консульство у Харбіні, стаючи громадянами совдепії, або ж прийняли китайське громадянство?..
Він не кращий за них, бо свій «нансенівський» паспорт теж змінив на комфортне британське громадянство, отримане з великими потугами і лише завдяки тестю, Річарду Сеймуру.
Однак його боротьба за Україну усе ще продовжується. Вони ж від своєї відреклися. Чи не відреклися?
Скидалося на те, що для більшості українців холодноярське гасло «Воля або смерть» тут, у Харбіні, давно втратило свою гостроту.
У двадцять третьому громадське життя української діаспори у Маньчжурії і зовсім стишилося. Китайська республіка почала стрімко зближуватися із совєтами і на догоду новим союзникам вдалася до утисків українців та їхнього громадського й політичного життя.
Тікаючи від репресій, вони подалися хто до Шанхаю та Гонконгу, хто аж за океан, до Бразилії та Аргентини
І ось теперМарко відчував цепочинався новий виток. Зявлявся новий шанс. Поки у Маньчжурії совєти, Китай та Японія «ділять паровозики»у Європі Євген Коновалець обдумує, як згуртувати українських патріотів.
Тут же, у Маньчжурії, окрім гуртування тих, хто зостався, можна було б спробувати розіграти і ще одну картуту саму, яку розіграли у сімнадцятому більшовики, використавши офіцерів та спеців царської армії. Власне, після завдання 1 від С.І.С. це і було його особистим завданням 1.
Кого-кого, а вчорашніх білогвардійців, представників монархічних угрупувань, які щиро ненавиділи совєтську владу, у Харбіні було як гною. Чому б не спробувати скористатися їхніми постійними конфліктами з совєтами? А ще кращеспробувати спровокувати такі конфлікти?
Вічно ці гнилі, зрадливі союзники Зиску від нихяк від надламаного ціпка. Але якщо спробувати руками монархістів, колишніх білогвардійців та японців більшовицьке лайно на Далекому Сході вигребти Цікаву у такому разі гру можна вести
Тоді у паризькій кавярні на перехресті Вавен полковник Коновалець сказав йому: «Концепція України та її азійської посілості у нашій пропаганді має займати сьогодні, за таких складних умов, не останнє місце. Ідея великопросторності української імперії, що може тримати у шаху совєтську Росію з обох боків, усе ще гарно сприймається у Японії, тож маємо постійно наголошувати їм про наші інтегральні плани на землю Далекого Сходу!»
Може, хтось інший сприймав би ці слова Коновальця за марення чи ілюзії Тільки не Швед. Коновалець, завше чутливий до тонких політичних матерій, добре знав, про що казав.
Та й Марко, який історією свого народу завжди цікавився, розумів, що у тих словах є сенс. Адже після 1654 року московська експансія у Азії провадилася спільно силами москалів та українців, а отже сучасні українці мають повне право відшукувати для себе колоніальні землі, на яких колись у результаті військових походів осіли їхні прадіди
Територія Зеленого Клину, де українська більшість була сталою, мала усі шанси стати такою землею.
Японці і раніше виявляли до української політики симпатію. Памятав, як ще у Стамбулі про те мова велася Мурськимстворення Далекосхідної Української республіки у союзі з Японією. Тож сьогодні на часі перед японцями пожвавити питання про те, що у теперішніх кордонах Зелений Клин може стати певним початком для вибудови надійного українського форпосту проти совдеп ії.
Та полковник Коновалець мав іще амбітніший проектвисунення українських прав на весь совєтський Далекосхідний край
Отож перед Марком, окрім справи із Семпіллом, поставало ще одне делікатне завданнядонести японській стороні, що українська політика на Далекому Сході, якщо тільки українці отримають бажані території, назавжди буде привязана до Японії.
Марко усе думав, думав
Відчував, як у серці від тих роздумів знову оновлюється надія. Надія повернути Україну. Вирвати її з кривавих лабетів рад
Та чи то можливо? Чи має та надія тверду основу? Чи то лише нові даремні прожекти, намріяні розкиданими по чужих землях українцями?
Тримати радянську Росію з обох боків у шаху!
Добре сказано. Тільки як же то втілити? Як поставити совдепії той шах? Як змусити усе запрацювати у потрібному напрямку?
Хто б знав про наші намірисказав би, що дурні думкою багатіють! промовив сам до себе, гірко усміхнувшись. Але як не для нас, то, може, хоч для правнуків наших та Україна станеться! І їм уже не доведеться проливати свою кров і по світах тинятися. Може, нашої крові і поту буде доволі?
* * *
Ян зайшов по нього о сьомій. Застав Шведа за вечерею, що складалася з кількох тостів із маслом та китайських пельменів «цзяо-цзи» з мясом та дрібно посіченою пекінською капустою.
Очі Флемінга округлилися.
Ви не хочете повечеряти у клубі леді Чеддерс? усміхнувся він. У її борделі смачно готують.
Марко жестом запросив його присісти.
Повечеряйте зі мною, мій друже. Не люблю я на голодний шлунок розважатися, та й, відверто кажучи, сумніваюся, що у клубі нашої Мата Харі нас із вами чекають розваги, а гостям подаватимуть щось іще, окрім шампанського і саке
Ян покрутив головою.
Там подають чудові устриці до шампанського.
Марко пхекнув.
Устриціце не їжа.
Флемінг згідно кивнув і собі замовив тости, яєчню та бекон, тим часом критично оглянувши новий смокінг Марка.
Щось не так? Я придбав собі не того костюма? поцікавився Швед, майже вправно занурюючи деревяними паличками пельмень у піалу із соєвим соусом.
Ні, ні, все чудово! кивнув Флемінг. І костюм ваш те що треба. Іншим не переймайтеся. Що більше ви здаватиметися леді Чеддерс розгубленим англійцем, який почувається у Харбіні не у своїй тарілці, то більше вона захоче вас опікати. То швидше ви зблизитеся з нею. Я знаю, про що кажу!
Офіціант приніс замовлення Яна і той енергійно взявся за яєчню і тости.
Та раптом на мить відірвався, витер пальці об білу мереживну серветку і ковзнув рукою до кишені свого бездоганного смокінга.
Дістав кілька примятих буклетів і простягнув їх Маркові.
Візьміть, мій друже. Як увійдемо до клубу нашої Мата Харітримайте оце в руці. Вони доповнять ваш образ розгубленого британця. Не дякуйте! додав поспіхом з іронією у голосі.