З великим задоволенням.
Мнішек упевнено розпочав те, що вже скоро набуло обрисів королівського гамбіту. Ще за кілька хвилин Голота зрозумів: молодий магнат приготував йому пастку, в яку, ймовірно, радо кидалися всі, хто не знав підводних каменів такого дебюту. Голота ж знав, тож швидко втихомирив гарячу голову аристократа. Уже за годину той, нервово покусуючи губи, спостерігав за агонією свого ферзя, а за кільканадцять хвилин нервовим рухом перекинув власного короля, визнаючи поразку.
Ліценціате, це була найкраща партія за останні кілька років!захоплено вигукнув переможений магнат.
І вам дякую. Справді, пане Міхале, ви дуже цікавий супротивник. Філідор таки навчив вас.
Не тільки Філідор, я вчився і в Італії, і у Франції. Але, судячи з усього, був не надто добрим учнем, ви розбили мене як Ганнібал римлянповністю і безповоротно.
Сумнівний комплімент, пане Міхале. Якщо мені не зраджує память, той Ганнібал врешті-решт погано закінчив. Тож, я розумію, що ви прагнете реваншу?
Безперечно. Моя впевненість у своїх уміннях неабияк похитнулася, а я плекав її у поєдинках по всій Європі.
Ви давно мандруєте?зацікавлено запитав Голота, розставляючи фігури.
Років з чотирнадцяти не сиджу на місці, люблю дорогу,відказав Мнішек, дивлячись у вікно.Ми з Хохриттером, Міреком-камердинером та ще двома-трьома слугами за ці роки побували, мабуть, усюди.
Як вас затягли сюди?
Мнішек ніби прокинувся від сну і здивовано подивився на Голоту.
Сюди?
У цю глушину,відказав Голота.
То все моя матінка,усміхнувся молодий граф.Звеліла побувати в цих наших володіннях, подивитися, чи все гаразд. У нас тут справжній скандалколишній управитель украв досить велику суму й утік з полюбовницею у Валахію. Тож тепер треба оцінити розміри збитків і перевірити роботу нового управителя, може, і він накинув оком на якусь тутешню красуню.
І в якому стані ви застали ваші маєтки? У руїнах?
Дивина, але все було прекрасно. Чоловяга, що втік, до свого несподіваного кохання був однак гарним економом. Тож мені довелося когось позбутися, когось прийняти, але досить швидко тут стало нічого робити. Тільки пиячити й програвати в ломбер статки...
Зате у вас тут таємничі смерті, зникнення, розмови про вовкулаку...
Так, у міщан справжня істерія. Слуги з настанням темряви навіть із будинків не потикаються. Але я думаю, усі таємничі смерті і зникненнято справа рук звичайних розбійників, яких Сангушко знайде і повісить уже найближчим часом. Тож нічого цікавого. Але повернімося до вас. Як ви опинились у цих краях і, що найцікавіше, на дибі?
То ще нічого,засміявся Голота,один із моїх прадідів, розповідала моя тітонька, завершив своє бурхливе життя підвішеним за ребро, слугуючи мішенню для лучників. Я і близько не підійшов до того героя.
Справді, але з вашим довгим язиком у вас ще є безліч часу і можливостей,уколов Мнішек.
І з моєю цікавістю. Довгий язик і цікавістьто моє прокляття,зітхнув Голота.Але тоді я постраждав за дрібницю. Знаєте, пане Міхале, я бував тут раніше, але зараз увесь Кременець наче потроху скаженіє. Хапати людину посеред вулиці, хай навіть у подертому плащі й трохи нетверезого, тягти до катівніце вже занадто.
Згоден з вами. То все Юзеф. І його дід, і батько бувало захоплювалися, але Юзеф переплюнув обох. Ви ж бачили, як я визволяв свого орендаря. А бідолаху катували лише через те, що його сусідка розповіла дурнувату історію, що він ніби напоїв її зіллям і зачарував! Уявляєте?! Це так вона пояснювала, чому закохалася у бідолаху Бергхольця по самі вуха. Так, що аж стрибала на нього при живому чоловікові.
А все тому, що саме магією легко можна виправдати все на світі, чи не так?широко усміхнувся Голота.То як, ще партію?
Авжеж. І не забудьте: завтра зранку я знову чекаю на вас,усміхнувся Мнішек.
***
З будинку старости Голота вийшов уже тоді, коли на місто насунулися сутінки. Від безхмарного дня не лишилося й слідунебом пливли свинцеві хмари. Зіщулившись під вітром, що саме шугнув з гір, Голота побрів собі вулицею. За спиною залишився вже порожній майдан ринку, Голота вийшов на Широку, а тоді звернув у провулок. Скрипучі сходи будинку Карася відразу оголосили про його візит. Гість гучно забарабанив у двері, а наступної миті вже потопав у ведмедикуватих обіймах старого товариша.
Голото, тварюко ти дурна,проказав басом величезний торговець.
І я радий тебе бачити, Карасю.
Ти знаєш, що тищасливий сучий син?!
Знаю, Карасю, знаю. Та цього разу я дивом вистрибнув з самого пекла. Повір.
Пекла?перепитав Карась, тримаючи Голоту за плече і дивлячись йому в очі.
Я тисячі разів проклинав себе за те, що не послухався, друже. Але ж ти сам знаєш, наперсток вина може наробити горя.
Знаю. Вірю. І пропоную трохи розвіяти твої печалі.
За годину товариші простували Широкою, обійнявши один одного за плечі. Вони щойно вийшли з шинку Герцля й прямували в «Під срібною короною» Рудого Мілека, перед цим побувавши в «Королівському олені», «Під брамою» й «Турі». У кожному з шинків вони випивали келих-два, кидали щось до рота та рухалися далі.
Голото, поглянь, поглянь угору,закричав Карась, тикаючи пальцем.
Голота подивився на порожній балкон на другому поверсі камяниці. Здивовано глипнув на Карася, який так і стояв, задерши голову. Той підняв пальця догори, пропонуючи чекати.
Дивись!
Голота задер підборіддя і цього разу почув пяні крики, брязкотіння розбитого посуду і лайку. За мить двері, що вели на балкон, розчахнулися, звідти вискочив вусань з осоловілими очима. Прогарчавши комусь прокляття, він підійшов до балясин, переліз через них і стрибнув з верхотури. Тіло гупнуло об землю поруч із Голотою. Той з відкритим ротом дивився на непорушного самогубцю. Та вже за секунду стрибун заворушився, підвівся і без поспіху, підтягуючи ногу, підійшов до гурту своїх товаришів, які чекали неподалік у кущах. Самогубцю піднесли чарку, яку він із задоволенням перехилив.
Бачив!? Шимон-стрибун!весело загиготів Карась.У нас тут свої акробати і власний цирк. Жінка Шимона замикає двері, то ж він виходить так. Уже, може, й сотню разів стрибаві хоч би що! Каже, коли душа хоче випити, ангели оберігають тіло,загиготів Карась.
Колись йому не пощастить.
Колись усім нам не пощастить, Голото!вони разом дивилися на Шимона, який устиг випити чарок зо три, коли з будинку випливла дружина стрибуна. Величезна, як гора, вона підійшла до худенького Шимона ззаду, схопила його під пахву і подрейфувала назад у свою гавань під оглушливий регіт усієї вулиці. Карась і Голота також залилися сміхом. Не в змозі вже реготати, вони лише судомно гикали, розмазуючи сльози по пяних мармизах.
У черговому шинку товариші продовжували реготати, сипати жартами та горлати пісні. Але весь час кидали один на одного насторожені погляди. Настав час гри, яку вони колись і вигадали. Ідея її, на диво, проста: хто перший впадає у безпамятство або ж згадує про необхідність шукати панянок, той програв і платить за все. Такі прогулянки на витривалість Голота й Карась називали «аусбурзьким походом», можливо, тому, що вперше таку гулянку вони влаштували саме там.
Теє,ледь ворушачи язиком промовив Голота. Здавалося, його голова приторочена до вудилищатак вона ходила вгору й униз.Треба нам того,цмокнув Голота губами, і стало очевидно, що цього разу програв він, бо був за крок від втрати звязку з реальністю.
Was?відповів осоловілий, але ще куди більш живий Карась німецькою.
Ну того...знову завів Голота й підмигнув.
Не розумію, Голото, кажи по-людськи,промимрив Карась.
Ну того,клацнув зубами пяний, як ніч, ліценціат,отеє...зробив непевний рух руками.
Горілки?
Нє...
Втіхи?
Голота кивнув головою.
Такої... гарячої... щоб аж... на губах пекло, щоб огорнуло і тепло-тепло стало... щоб охопити її руками і не відривати губи від її гарячого меду...
До дівок?
Кухоль варенухи! Знов програв, бовдур... дівкито заборонене словорадо прошепотів Голота й у безпамятстві впав на складені руки.
***
Прокинувся Голота вранці. Його хтось торсав за плече. Тіпали з таким ентузіазмом, наче хотіли відірвати руку або ж витрусити душу. Він відмахувався, не розплющуючи очей, однак марно. Потім розчепив рота, аби послати того когось під три чорти, і послав-таки, але у відповідь його боляче ляснули по мордяці.
Голото, Голото, вставай, сучий сину!ліценціат нарешті прокинувся і побачив Карася з помятим обличчям і переляканими очима. Вигляд у того був такий стривожений, що Голота відразу сів і вирячився на старого друзяку.
Га? Що таке?
Усі обіцянки твоїх магнатів захистити тебе від катато ще те повітря.
Чого це?
Бо Болиць поклявся тебе порішити, ось чого! І порішить, якщо я його хоч трохи знаю. Не буде тебе театрально й вишукано вбивати, а просто десь злапає пяного і ножем проштрикне, як барана. Або мотузком задавить.
От пекло! Звідки знаєш?схопився за чуба Голота.
Управитель мій розповів. Учора він бачив одного з підручних ката, той хвалився. Треба тікати. Вони зараз нишпорять містом, шукають тебе.
Я в монастирі василіянів,нащось заявив Голота.Туди йому зась.
Болиць знайде тебе хоч під землею, і у василіянів також, не сумнівайся. Якщо Сташка ходить, то і він знайде як. Треба тікати.
Знаю, але...
Ніяких «але» цього разу, дурню. Зараз же забирайся. Дам тобі трохи грошей і відразу в дорогу!
Куди?
Поїдеш до Пресбурга, маю там одного знайомого, що мені винен. Даси йому листа. Але негайно!!!
Дякую, друже, але...
Жодних «але»!!!
Карасю... Я дивом оце зараз не жарюся в пеклі, і в мене зовсім немає бажання потрапляти до Болицевої вітальні. Але не можу так. Треба сходити до Мнішека, він же мене витяг з того світу. Хоч попрощатися.
Добре, сходи. Але тоді тікай щосили, друзяко. Болиць не жартуватиме!
***
Голота йшов до будинку Сангушків найтемнішими дворами і зарослими стежинами. Йшов і оглядався, бо слова Карася, треба сказати, таки добряче його налякали. Випробовувати долю вдруге він не хотів і вже думав, якою брамою буде безпечніше тікати.
Останні метри він крався по якихось кущах, а коли вже побачив будинок старости, то вистрибнув звідти й швидко перебіг вулицю. Ховаючись за колонами, Голота обійшов князівський палац і постукав до задніх дверей. Йому відчинив двері вже знайомий служка.
Гей, хлопче, скажи, будь ласка, панові Мнішеку, що до нього прийшов ліценціат Голота,хрипло прокаркав гість.
Слуга дивно подивився на Голоту. Той оцінив придуркуватий вираз обличчя хлопця і вирішив повторити, повільно промовляючи кожне слово.
Ми домовлялися зустрітися сьогодні, грати з паном Міхалом у шахи. Передай панові: прийшов Голота.
Вибачте, пане,неначе враз протверезів слуга.Тут таке сталося, тут зараз справжній переполох.
Що саме?стривожено запитав Голота.
Пан Мнішек зник учора пізно ввечері... І досі його ніхто не бачив.
Розділ 10У якому Голота розпочинає пошуки та за своєю звичкою знаходить лише la femine
Юзеф Паулін Сангушко сидів у своєму улюбленому мякому кріслі, склавши пальці рук докупи й роздратовано дивлячись крізь них на вогонь у величезному каміні. Сьогодні зазвичай спокійного кременецького старосту нервувало все. Навіть дрова, що ніяк не хотіли розгоратися. Новини ж з Варшави, де в сеймі творилося казна-що, новини від брата-пияка з Дубна, який робив посміховисько з усієї родини та новини з Кременця, де через вовкулаку посміховиськом був уже він сам, просто доводили до сказу. Князь Юзеф совав щелепою і все кутався у строкатий шотландський плед, коли до його покоїв зайшов цибатий білявий камердинер-сілезець. Він завжди тонко відчував настрій господаря, тож тихенько й мовчки став біля крісла. Кременецький староста із зусиллям відірвав погляд від багаття й подивився на слугу, який у відповідь шанобливо схилив свого тонкого тулуба й так застиг.
У чому справа, Тишевичу?роздратовано запитав староста.
Вибачте, пане Юзефе, я б нізащо не наважився турбувати вас у такий день, коли пан Міхал...
Швидше, чорт тебе забирай, Тишевичу!вигукнув Сангушко.
Прийшов чоловік, який мав зустрітися сьогодні з паном Міхалом. Він стверджує: грати в шахи,неголосно повідомив камердинер.
Болицевий вязень? Ліценціат? Що він хоче? Ви пояснили йому, що сталося?
Так, пане. Саме після цього він попросив аудієнції у вас. І був, гм, досить настирливим і переконливим,камердинер кашлянув, згадуючи ножа біля своєї горлянки і вирячені очі, якими ліценціат, бодай йому руки повідсихали, крутив біля обличчя камердинера, немов скажений.
Та невже? Тоді запроси його, спитаю чого він хоче...махнув рукою староста.
Камердинер уклонився і зник, а вже за мить відчинив двері. Швидким кроком увійшов Голота. Убраний у простий і чистий одяг, він уже не справляв на Сангушка того гидливого враження, як на першій зустрічі. Цього разу староста побачив не брудного жебрака, що якимось дивом говорив вишуканими тирадами, а звичайного небагатого шляхтича, опоясаного карабелою, з чисто виголеним обличчям і чорними хвацько закрученими вусами.
Ви прекрасно виглядаєте, пане ліценціате,не встаючи з крісла, привітався Сангушко. Голота нахилив голову й клацнув підборами.
Дякую, пане Юзефе. Це все завдяки василіянам та лікарю Хохриттеру, вашамосць. Це справжня удача, що таке світило науки тепер у Кременці. Він справді володіє надзвичайними уміннями і поставив мене на ноги чи не за день.
Що привело вас до мене?нетерпляче обірвав Голоту князь.
Думаю, ваш камердинер дещо розповів вам. Але я додам. Ми домовилися з паном Міхалом розіграти одну-дві партії в шахи сьогодні зранку. Та прибувши до вашого гостя, я почув жахливу новину...
Так, ліценціате, пан Міхал зник. Зараз його шукають усім містом. Але, боюся, це не дасть результатів, адже пошуки тривають з учорашнього вечора і з того часу жодного сліду пана Мнішека...староста потер рукою лоба.
Я знаю, ви з паном Міхалом друзі з дитинства...
Я завжди любив Міхала, але друзями нас назвати важко, бо я старший. Він дружив з нашими найменшимиКунегундою та Модестом. А я, скажімо так, був для всіх них старшим братом...задумливо проказав Сангушко.
Чи впевнені ви, що робите для вашого молодшого брата все можливе? Чи передбачаєте ви додаткові пошукові заходи?несподівано тепер уже Голота перебив старосту.
Які саме, не розумію вас? Крім тих, що вже є зараз?Сангушко здивовано глянув на ліценціата, що наважився питати його про таке.
Так,нахабно дивлячись в очі старості, кивнув Голота.
Я роблю все, що в моїх силах!різко почав Сангушко, але шоковано замовк, бо Голота знов його перебив.
Зібрати людей, узяти мисливських собак, прочесати сусідні села, ліс, гори,різко заговорив Голота.
Справа в тому, що всі мої люди якраз і рискають по горах, нині я їх просто не встигну відкликати для пошуків пана Мнішека. Доводиться шукати всім, хто є. Здебільшого слугам,несподівано для самого себе почав виправдовуватися Сангушко, ще більше від цього дратуючись.
Голота задумався, жуючи губу. Він тужливо подивився у вікно, згадуючи обіцянку Карасеві негайно тікати з міста, а тоді заговорив, чітко промовляючи кожне слово:
Пане старосто, я можу знайти пана Міхала, якщо дозволите...
Ви?здивувався Сангушко, який саме думав, як поставити на місце нахабу, а той дав йому привід зробити це негайно.Слава Богу, це точно вирішить справу! Якщо вже колишній вязень...глузливо почав він, та Голота виставив наперед долоню, змушуючи Сангушка замовкнути.
Я, як ви вже знаєте,ліценціат. Закінчив правознавчий факультет Болонського університету. Працював у Болонському суді, розслідував кілька заплутаних випадків у Варшаві. Можете попитати про мене у колишнього канцлера... Думаю, мої знання можуть бути доречними в цій ситуації...
Сангушко здивовано замовк, розглядаючи світило столичної криміналістики, яке стояло на його килимі, гордо випнувши груди. Але розгубився лише на мить. Староста встав, провів долонями по жабо і, потираючи руки, рушив кімнатою, підійшовши впритул до Голоти.
Канцлер?
Від літа вже колишній. Пан Замойськийможе мене рекомендувати. Можете хоч зараз послати гінця до маєтку графа.
Вибачте, я не чекав такої пропозиції і не знав про ваші професійні навички. Звичайно, пане Голото, я згоден. Ви ж розумієте, зникнення меншого брата мало порадує братів Міхала і його дядька-міністра. Мнішекито впливовий рід...
Пане Юзефе, я все розумію і намагатимусь вирішити питання якнайшвидше.
Добре,нарешті взяв себе в руки розгублений Сангушко.Тоді не смію вас затримувати. Звертайтеся, якщо вам щось буде потрібно.
Насамперед мені потрібен кінь, трохи грошей і зброя.
Сангушко підійшов до стола і витяг з нього капшук, що дзенькнув монетами. Він простяг мішечок Голоті.
Щодо коня і зброї я розпоряджуся. Якщо вам буде потрібно ще щосьнегайно звертайтесь. Знайдіть його, молю вас.
Дякую. Маю честь,Голота вклонився і вийшов, встигнувши кинути останній погляд на князя. «Треба ж, пан Юзеф аж надто вболіває за Мнішека. Он як розхвилювався, аж почервонів».
Голота вийшов із кабінету пружним кроком. Та лишень двері за ним зачинилися, як обличчя Голоти, що ще секунду до того випромінювало упевненість, змарніло. Насправді він не мав жодного уявлення, де шукати зниклого Мнішека. Новоспечений сищик зважив на долоні мішок із грошима. «Найрозумнішим було б їхати зараз через Вишневецьку браму у бік Валахії». Але після секунди вагань колишній вязень зітхнув і поплентався коридором.
«Щось надто вже швидко все змінюється. Ще зранку я мав грати в шахи, потімтікати до Пресбурга, а тепер-от іду шукати свого невдачливого партнера, що, ймовірно, лежить десь із пробитими наскрізь грудьми і дивиться скляними очима в небо. А Болиць у цей час шукатиме мене. Я знову маю всі шанси померти в муках»,з такими думками Голота дивився на порожню вулицю, укриту калюжами. Він трохи постояв на порозі будинку старости, а тоді зробив те, що й завжди, коли треба було прийняти якесь рішенняпосунув до шинку.
Біля корчми, що гнилим зубом стирчала біля Вишневецької брами, він угледів струнку фігуру, що дивно тупцяла на місці, пориваючись увійти. Кілька разів той дивак навіть хапався за ручку, але двері корчми так і не відчинив.
«То ще що за вистава?»здивувався Голота, а підійшовши ближче, угледів молоду чорняву дівчину-шляхтянку, що кусаючи губи, зазирала у тьмяне віконце шинку.
О миле дитя, не роби цього останнього кроку. Не переступай порогу вертепу, що назавжди закриє перед тобою ворота раю, відчинивши натомість пекло,продекламував насмішкувато Голота й додав:Та й пиво в них так собі...
Дівчина розгублено подивилася на нього й відвернулася.
Не хочемо розмовляти, добре. Але ж хто проведе тебе в той розпусний дім, хто буде твоїм Вергілієм, хто влаштує тобі екскурсію пеклом?
Ви зможете мене провести?з надією позирнула на нього дівчина.
Авжеж. Але натомість буду питати, а ви, ангеле мій,відповідати. Чесно відповідати,Голота подивився, як дівчина кілька секунд вагалася, а тоді кивнула. Ліценціат широким рухом відчинив двері, звідки негайно вирвалися дзенькання, пяний сміх та дим. Він зморщив носа, а тоді галантно вклонився панні:
Прошу.
За кілька хвилин вона сиділа, ухопившись за кварту поганенького пива, неначе за рятівну мотузку, яку кинули потопельнику. Голота пильно подивився на дівчину і нетерпляче кинув.
Я оце весь час чекаю розповіді про ваше гріхопадіння. Нумо, розповідайте. Про коханого, який вас покинув, і ви видивляєтеся його у цій куряві. Про вашу останню зустріч, про його жорстокі слова... До речі, дозвольте назватисяліценціат Болонського університету Богуслав Голота,притиснув підборіддя до грудей Голота.
Ярина Ястжембець... Я із Варшави.
Продовжуйте, продовжуйте, Ярино. Що або хто привів вас у цю глушину зі столиці?
Вовкулака...
«Це безнадійно. Хворі, хворі люди з половою замість мізків. Сюди хворих тягне. Думаю, тре замовити ще...»
Е-е-е, що?перепитав він і навіть трохи відсунувся від явно божевільної панночки.
Я тут через вовкулаку,повторила вона.
Кохання?з надією промовив він, але настромився на приголомшений погляд дівчини.
Пане ліценціате, а ви ще той вигадник! Кохання з вовкулакоютакого я ще не чула!пирхнувши, несподівано підколола вона дзвінким голосом, насмішкувато скрививши красиві губи. Панна підняла кухоль і зробила добрячий ковток:Яке страшне пійло,скривилася вона.Тож, кажіть, куди ви там мене хотіли провести, Вергілію?
Від несміливої шляхтянки не лишилося й сліду. Ярина, не відриваючи погляду, дивилася на Голоту відверто глузливо. Ліценціат навіть трохи знітився. Такого перевтілення він явно не очікував.
Ну, коли я побачив вас... Ви ж розгублено стояли біля шинку, не сміючи відчинити двері...
Розгубленото гучно сказано. Я просто не могла вирішити, куди саме сьогодні йти. У цей шалман старого Павла чи в «Під дукатом». Врешті вирішила, що краще сюди, коли ви нагодилися й відчинили ввічливо двері. Ще пива, Павле!гукнула вона на весь шинок. Старий бородатий Павло лише посміхнувся й кивнув.
Ем-м-м. Мабуть, я трохи помилився у своїх припущеннях,швидко отямився Голота, ковтнувши пива.Але ж ви обіцяли розповісти.
Та нема особливо про що розповідати. І таємниці ніякої нема, хоча я й не кричу про себе по всіх вулицях. Я із Варшави. З салону княгині Масальської.
Звідки?
З салону княгині Масальської,ще раз повторила дівчина.
А що то за салон?запитав Голота, зненацька зрозумівши, як він відстав від життя за останній рік. «Я тепер, як провінційний шляхтич, що слухає про принади вищого світу з придуркувато відвислою щелепою».
Так, я все забуваю, що сюди всі новини доходять з десятирічним запізненням,зі зверхністю столичної мешканки проговорила Ярина й зітхнула.Салон княгиніто зараз наймодніше місце в Варшаві,почала вона.Туди хочуть потрапити всі.
Тобто? Чому? Що там цікавого? Танці, пиятика? Що може бути нового на таких збіговиськах?ніяк не міг второпати Голота.
О Господь. Як же вам пояснити... У княгині Масальської розповідають останні новини...
У тих Масальських завжди розповідають новини. Гадюче гніздо ще те, якщо там нічого не змінилося,похмуро проказав Голота, думаючи, що з нього сміються.
Ви не розумієте... Дивіться, княгиня Масальська зробила просто геніальну річ. Вона зібрала у своєму салоні найкращих людей королівства. Багато хто вважає за честь хоча б послухати, що вони кажуть.
І що?
А те, що багато талановитих молодих людей прагнуть туди потрапити будь-що. Тож княгиня дала всім такий шанс. Треба лише показати себе.
Показати?
Завдання кожного претендентапоїхати в якусь глухомань і привезти звідти історію. Про будь-що, аби вона була цікава гостям салону. Якщо ти дівчина і розповідаєш цікаву оповідку, тобі вручають лавровий вінець і приймають до гурту «Німфи Парнасу», чоловіківдо «Аполлонової ліри».
То ви там митці?нарешті зрозумів Голота.
Так.
А ви теж митець?запитав він глузливо.
Не зовсім,дівчина зніяковіла, але лише на мить.Стану німфою Парнасу, якщо привезу історію про кременецького вовкулаку.
О Боже. І ви туди ж...
А що? Особливого вибору в мене не було, мені сказали: «Поїдь подивись»,і от я тут.
І як успіхи?
Поки що харчуюся в поганих шинках, пю з різними смердюками та намагаюся вивідати. Натомість отримую плітки про те, хто з ким спить, і хто кого ненавидить,розчаровано промовила дівчина.
Тобто і я смердюк?
Що ви, ви не найгірший представник тутешніх,підбадьорливо підняла кухоль Ярина.Від вас не так тхне.
Дякую. То як ваші успіхи у пошуках вовкулаки?
Купа розповідей про зникнення людей, пяні базікання про незрозумілу істоту, що ходить навколо Кременця, і ось остання новина про того Мільчека, якого пошматувало в лісі якесь потворне і волохате створіння... Ви чули?
Та чув,промимрив Голота і замовк.
Я бачу, зиску від вас ніякого,презирливо проговорила дівчина.Піду позбираю останні новини. Он сидять найбільші пліткарі Кременця.
Хто?обернувся Голота.
Та не шарпайтесь так. Панські слуги. Знають усе і всіх. Піду ближче,промовила чарівна письменниця і, взявши свій кухоль, сіла поряд із пяним гуртом. Голоті не залишалося нічого іншого, як поплентатися за нею.
«Піду і я послухаю пяне базікання, чи що»,вирішив він і пересів за стіл, поруч з яким саме гомоніли нетверезі міщани. Ярина ловила кожне їхнє слово, тож Голота прислухався й собі. І мало не сплюнувкременчани знову говорили про свою місцеву знаменитість.
Кажу, четвертим ударом нагая розриває спину й вириває легені!голосно доводив нетверезий чоловяга, раз по раз витираючи довгого носа рукавом свити, хоча ніхто з ним і не сперечався.
Один старий мадяр розповідав мені, що в Унгварі був кат, який навіть не чіпав жертву. Від одного його вигляду у людини серце розривалося,не втримався і вставив своє Голота, проігнорувавши страшні очі, які робила йому Ярина. Всі повернулися до нього.
Який то кат?
На нього казали Баторі, хоча він був простий русин Іванко. Страшний, як диявол.
А чого Баторі?
А як оту мадярську графиню, що молодих дівчат убивала і купалася в їхній крові...
Овва, ви нас таким не здивуєте. У нас у Кременці була королева Бона, яка також купалася в крові дівиць. Душогубка була ще та і, кажуть, любила чоловіків, аж страх. Усю кременецьку залогу перелюбила,заґелґотіли пяні клієнти шинку.
Я чув, староста Сангушко теж не проти стрибнути у гречку. Про Сангушка по всій Речі Посполитій легенди ходять...
Хто це таке вам розповів? Навпаки, наш пан Юзеф спокійний і розважний, і богобоязливий. То його старший братдурнуватий острозький ординатор Януш. Той як не випє, то утне. Он на тижні себе у карету пяного велів впрягати і тягнув, поки не впав...
То ви й таке чули?
Я? На власні очі бачив, коли свого пана Цетнера до Дубна возив!
А хто ще з магнатів тут дивакує? Може, молодий Мнішек?
Мнішек? Пихатий занадто, лише зі старостою і товаришує. Не люблять його тут, та і як його любити, коли він хіба трохи краще тієї королеви Бони.
З чого то?
А знаєш ти, що він Європою мандрує з людиною в клітці?
Що?аж розкрив рота Голота.
От тобі і що! Коли він приїхав у Кременець зі Львова, толюдину в клітці привіз, як собаку чи ведмедя якого.
Навіщо?!
Хтозна, що він з тим нещасним робить... Як приїхав, то вигнав матір з сестрами з їхнього маєтку до Кракова, а сам і не пожив там, приїхав до Сангушка гостювати. Злий вінусі так кажуть... Не злюбив чогось удову підкоморія нашого Држовецького, то її перестали приймати в Кременці, мусила їхати у свою глухомань... Брати Држовецької навіть готувалися провчити того чванька...
А звідки ви ото все знаєте, шановний?запитав здивований Голота довгоносого співбесідника.
А ти, хлопче, пропрацюй камердинером у Цетнерів зо двадцять років, то й сам знатимеш трохи,пяно засміявся носатий.
Що правда, то правда, ніхто не знає так новини, як камердинери, і чого я раніше не здогадався,пяно забурмотів собі під носа Голота і повернувся до шинкаря:Вашого кращого пива всім цим вельмишановним панам.У відповідь вельмишановні пани, що вже й лика не вязали, лише задоволено заремигали.
Скажіть, шановний...
Шумик,рвучко нахилив той до нього свою лису голову.Зви мене Шумик.
Добре, скажіть шановний Шумику, а яким селом володіє вдова підкоморія...
Анна? Та у неї невеличкий хуторець у горах, то там і сидить. Бідна. Усі її жаліють...
А чого ж у неї сварка з Мнішеком?
Я то не відаю, але кажуть мої пани, що вони ледь не кусали одне одного на балу в Сангушків. Прямо ненависть якась. Щось вона про нього знає...
Ясно, шановний, ваше здоровя! Так де, ви кажете, той хуторець?
Розділ 11У якому розповідається про те, що у житті завжди є місце для дива, і навіть у забитому хутірці можна побачити величну сцену з давньоримської легенди
Він радісно щось мугикав у пишні соломяні вуса, які оповивав морозний пар. Тримаючи під пахвою порожній мішок, раз по раз зупинявся й діставав із кишені капшучок з грішми. Піднімав його до очей, з невимовною ніжністю дивився, а тоді, цілуючи наостанок, обережно ховав за пазуху. І знову рушав звивистою стежиною, яку ледве міг розгледіти під снігом у мороці лісу. Він був таким щасливим і так поспішав додому, що навіть не звертав уваги на зловісно принишклий бір. Місяць висвітив узлісся, і чоловік побачив дим, що курився вдалині, над першою хатою села. Вусань задоволено усміхнувся, уявляючи, як зараз залізе під теплий жінчин бік на печі і розкаже їй про своє багатство. Ззаду тріснула гілка, і чоловік не встиг навіть здивуватися, коли щось збило його з ніг, скочивши на спину. Він упав у пухкий сніг, який миттю набився у рота. А коли лежачи розвернувся до нападника, то не зміг навіть закричати, лише хрипів і стогнав, намагаючись закрити руками обличчя. Із закритим закривавленими долонями лицем він ще якийсь час здригався та врешті завмер назавжди.