***
У неоковирному овечому кожусі, що смердів, аж забивало дух, і побитому міллю лисячому малахаї Голота на світанні виїхав за геть закидану рясним снігом Дубенську браму. Голова після вчорашньої гулянки з камердинерами гула, тіло стало немов чуже, і єдиною розрадою були легкий морозець та вітер, що кидав у лице жмені холодних снігових кольок. Заморена конячка йшла, спотикаючись, то зупинялася, то далі неспішно совала копитами по кучугурах. Та вершник не зважав, він тихо страждав, тримаючись обіруч за голову. Всередині важко сновигали думки, роздираючи на шмаття залишки мозку. Із тяжким зітханням Голота згадував учорашню пиятику. Всі ті дикі танці в калюжах пива, пяні морди панських слуг у гримасах неспинних веселощів і свій регіт. З роздратуванням згадав і свої спроби звабити Ярину Ястжембець... Наскоки на варшавську красуню завершилося таким ганебним фіаско, який годі й уявити. Дівчина дала йому відкоша на порозі свого будинку, гепнувши дверима перед носом і лише захихотівши на його палкі заклики відчинити.
Від останнього спомину він скривився і хотів було зло сплюнути, та і цього зробити не зміглише поплямкав сухими губами і ще більше згорбився на кобилі, намагаючись умоститися так, аби не розтрясти свій ніжний зараз шлунок. Врешті таки зробив над собою зусилля і взявся міркувати, чого він ото преться кудись, помираючи від похмілля.
«О Боже, я перетворився на благородного ідальго, що віддає борги, чого б йому це не вартувало. Мій девіз: Голота, який завжди віддячує! І цим забиває черговий цвях у власну домовину! Останній благородний дурень-любитель віддавати борги честі, якого я знав, ліг у Болоньї у брудну канаву з ножакою в животі. Приблизно таке чекає й на мене...Голота вчепився у голову, наче боявся, що вона от-от розпадеться на шматки.Ідіот!»
«Хоча причина шукати того бовдура Мнішека таки є»,неспішно міркував далі ліценціат, опонуючи сам собі.«Він зможе приструнити мстивого ката, який задумав мене вбити. І тоді не доведеться тікати, стрибаючи взимку воєводством без скойця в кишені. А значить, треба знайти Мнішека і щонайшвидше. Якщо він ще живий. Бо, може, його вже на паси ріжуть. А у тому забитому хуторці, хай йому абищо, панича таки можуть тримати. І чим він так насолив тим братам та їхній сестрі-вдовиці?»
Від усього того мудрування Голоті стало аж дурно, і далі він намагався не думати взагалі. Жодного розуміння, що він робитиме, коли таки доїде до хутора Држовецької, в нього не було. Наміри «швиденько добратися й тихенько розвідати» назвати планом дій було важко.
Слова словами, та от дії рятівника, який страждав від похмілля, стрімкими не були. Подорож виявилася довгою й заплутаною. Голота кілька разів дивом не зїхав із Дубенського шляху на якісь лісові стежки, тричі таки схибив і потім повертався, потрапивши у моторошні хащі. Мандрівник почав непокоїтися, чи знайде взагалі якесь людське житло до темряви, що швидко вкривала все навколо, аж нарешті зітхнув із полегшенням, коли побачив перший дім. Ще за кілька хвилин він був біля хутора Држовецької. Про будинок господарів навіть питати нікого не довелося, той гостроверхо стримів на вершечку невеликого пагорба посеред десятка розвалюх. Голота крутив головою, зацікавлено розглядаючи вбогі хати лісовиків, аж наткнувся на пильний погляд старого у кожусі, що сидів на порозі однієї з курянок, смалячи люльку. Дід пильно вглядався в Голоту, наче той був якийсь родич або ж сусід, що їхав повертати борг.
Слава Ісусу...
І я його славлю...повільно рухаючи щелепами, відповів старигань і підморгнув Голоті. Той було ще раз здивувався, але побачив біля діда пузату зелену пляшку і зрозумів причину веселощів.
Будеш трохи, подорожній?знову смикнув оком дід, протягнувши чарку. Голота й собі роздер губи у посмішці і вже було протяг руку, аби ковтнути «аквавіти» й зігрітися, як краєм ока побачив якийсь рух біля маєтку.
От курвська курва. Знову їде, господиня наша...зло виговорив старий, а Голота, не відриваючи погляду, дивився, як до маєтку підїхали сани, а вже за секунду помчали геть, у бік лісу.
Чого курва?
Людей поїдом їсть... Незгірш за ту химерію, що лісом бродить...
Так уже й поїдом,недовірливо вимовив Голота.
Лише на тому тижні Рудя старого гайдуки оддухопелили за те, що гнилого стовбура з лісу приніс... Зла, як відьма...
Ліценціат завмер, а тоді, не прощаючись, хвицнув свій кістлявий транспорт, і той знехотя поскакав за саньми. Кобила, маслаки якої випирали, як шпичаки, й обіцяли ось-ось прохромити вершника, звісно, нікого не наздогнала, але дорога там була одна. Видивляючись колії від саней, рятівник заглибився у ліс і вже незабаром серед сосен побачив невеличкого мисливського будиночка. Ліценціат, сторожко оглядаючись, привязав коня і почимчикував до темної будівлі, що глипала на нього тьмяними вікнами.
Зойки та крики він почув відразу, як приклав вухо до дверей будиночка. Голота, мізки якого хоч і пришвидшилися трохи, але все ж не були надто свіжими, забрав голову від дверей і якийсь час кусав губи у гарячкових роздумах. Скільки людей у хижі? Що вони роблять? Що він може вдіяти? Кидатися всередину було справжнім безумством. Та несподівано він розчув стогін. Стогнали голосом Мнішека, і це вирішило всі вагання...
Він відбіг на кілька кроків назад, розігнався, а тоді вгатив ногою у двері, за якими катували його недавнього шахового партнера. Чи був удар сильним, чи то двері благенькими, але ліценціат вивалив їх відразу. А тоді глибоко вдихнув, вихопив карабелу й, промовляючи молитву, кинувся всередину, готовий рубати й бити.
Голота забіг до катівні, мало не перечепився через щось мяке, заплутався в якомусь покривалі, що затуляло прохід, рубонув і... зупинився. Він важко дихав і отетеріло поводив очима навкруги. Кімната була вся в мяких килимах та подушках, з яких Голота зопалу випустив мякі нутрощі. Повсюди літав гусячий пух, що ліз ліценціату в очі й рота так настирно, що той не витримав і чхнув. Витер рукавом носа і лише тоді побачив дві пари очей, що перелякано дивилися на нього з перини. Нащадок стародавнього роду Мнішеків, зникнення якого зчинило переполох у Кременці й уже завтра мало наробити галасу в варшавських салонах, у самій сорочці стояв навколішки, обхопивши спокусливо-білосніжні стегна вдови підкоморія Држовецького. Вдова з переляку застигла й нагадувала тепер давньоримську статую богині врожаю, яку Голота бачив у Болоньї. Камяна Церера на колінах збирала фрукти із землі, і Држовецька наслідувала її до найменших деталей. Єдина відмінністьантична богиня мала на собі трохи одягу, вдова жнавіть клаптика.
Голота ще раз чхнув, бо пух знову набився йому до носа й відкритого рота, і поволі провів рукою із карабелою по обличчю. На секунду він затримав кулак на очах, усвідомлюючи масштаб катастрофи. А тоді прочистив горлянку, кашлянувши кілька разів, опустив нарешті додолу зброю й уклонився Мнішеку.
Пане Міхале, ви обіцяли мені вчора партію в шахи... Показати захист Філідора,забурмотів він до молодика, на обличчі якого потроху почали зявлятися й інші емоції, крім переляку.
Мнішек закрив свого рота, приходячи до тями. Врешті аристократичне виховання далося взнаки. Не випускаючи з рук корму пані Држовецької, панич ввічливо вклонився у відповідь.
Звичайно, пане ліценціате. Філідора. Захист. Аякже.
Хоча навіть дивно зараз говорити про захист, ви явний шанувальник агресивного дебюту,не стримав Голота свого язика й замовк, прикривши очі.Піду поставлю коня в стайню,після паузи врешті заявив він, розуміючи, що треба завершувати цей театр абсурду.Ви свого добре припнули?запитав Голота, але, не дочекавшись відповіді на своє провокаційне питання, уклонився, задом випхався в двері, що тріпотіли на вітрі на одній петлі, і впав спиною у сніг, давлячись від сміху, що роздирав груди.
***
За годину Голота і Мнішек мовчки збирали своїх коней у дорогу. Вони не перекинулися ні словом з того часу, як відїхали сани пані Држовецької. Збентежений Голота, що скоса поглядав на розлюченого Мнішека, не надто хотів першим починати розмову. Вони мовчки осідлали коней, мовчки виїхали на широку стежку, що вела від будиночка вглиб лісу і мала вивести їх у Лишню, тоді в Білу Криницю, а врештіаж на лубенський тракт. Голота ледь стримувався аби знову не заіржати в повен голос від згадок про дурнувату пику Мнішека, що сидів верхи на вдові. Не сміявся він лише через відчуття провини від своєї не менш дурнуватої появи посеред пристрасного побачення.
Щоправда, збентеження і жаль були, треба сказати, не надто великими, і ліценціат почав роздумувати, як помиритися з ображеним шляхтичем. Це навряд чи було б легкою справою, адже той набурмосено хитався на коні, зиркаючи навколо злим поглядом. Тож Голота налаштувався грати. Він надав мармизі жалісливого вигляду, наважився, видихнув і почав:
Пане Міхале...
Що, пане Голото?моментально вибухнув Мнішек, який, видно, тільки й чекав, коли Голота розкриє рота.Ви хочете сказати, як вам прикро? Як вам прикро вриватися в будинок, де відбувається інтимне побачення, лякати даму до безпамятства, а мене ледь не до пропасниці, рубати подушки, персидські килими й портьєри, вибивати двері. Що саме з усього цього вам прикро?
Гм. Узагалі-то все це разом узяте, вашамосць. Я не думав...
Я навіть і уявити не міг, що ви думали! Авжеж, ні! Бо думати ви точно не навчилися за всі ті марні роки вашого сидіння в тій клятій Болоньї. Що ви там робили, нагадайте? Скажіть, що вбиральні чистили й виносили нічні горщики! Адже мене тепер жахатимуть усі ті університети, що випускають зі своїх стін таких недоумків, як ви.
Голота лише тихенько шмигнув носом, але промовчав, розуміючи, що трохи правди в словах Мнішека таки є.
Але я почув стогін... Ваш... і... «О, Господи, що я мелю»,подумав ліценціат і приготувався до нової порції прокльонів.
І що... Що ви подумали?! Що можна було подумати? Що мене тут катують!??розчервонівся Мнішек, бризкаючи слиною.
Е-е-е-е. Зрештою так, я так і подумав,спокійно відказав Голота.Так би подумав кожен, хто знає про ваше зникнення.
Яке зникнення?ошелешено видавив із себе Мнішек.
Усі впевнені, що вас убили чи, може, викрали. Надто вже таємниче ви зникли з міста...
Убили? Викрали? Це як?збентежено вирячив очі Мнішек.
А так. Поки ви перекидалися на подушках з грудастою вдовою, вашамосць, у Кременці всі панихиду по вас замовляли. Сангушко чорніший за хмару, розсилає пошукові партії околицями, а більшість із городян упевнені, що це все дарма.
Чому це?знову запитав зніяковілий Мнішек, який почав, видно, розуміти масштаби того, до чого призвела його хіть...
Бо, нагадаю вам, околицями ходить якась потвора, яка вбиває людей. Ось чому. Чи ви забули? Звісно, ви ж, розпалені пристрастю, поскакали до пані Држовецької і не допетрали вашою панською головою попередити хоч кого...перейшов у наступ Голота.
То всі подумали... О Боже, у цьому місті хоч щось можна зробити потайки? А як ви здогадалися, що я тут?
Я дізнався, що у вас якась люта ненависть до вдови підкоморія. Почув про братів її, які клялися вас провчити... От я й хотів поговорити з удовою й перевірити.
Перевірили?машинально запитав Мнішек, що явно думав про скандал, у який втрапив.
Перевірив. Не дарма селяни вважають її ще тією курвою. Треба ж, затягла в ліжко і мало не закатувала до смерті.
Дуже смішно. Я серйозно питаю, звідки ви набралися цих дурнуватих пліток? У слуг чи що? Що вам ще розповіли?
Ні, я маю свої конфіденційні джерела,поважно набундючився Голота, та під пильним поглядом Мнішека знітився.Так, слуги,зізнався він.Вони взагалі багато чого говорять.
Можливо, ще й про те, що я чванько й жорстоко вигнав своїх родичів до Кракова?глузливо промовив Мнішек.
І це теж.
Про клітку, в якій я привіз мавпу казали?
Про клітку у них була своя версія...
Аякже. Була. Ось що значить не давати зайвого шеляга тим жадібним мерзотникам. Вони з тебе швидко зроблять потвору. Слухайте мене, Голото. Ту брехню я про себе чую скільки тут живу. Так-от. Матінка з сестрою поїхали в Краків не тому, що я вигнав їх з маєтку, а тому, що вже рік про це мріяли. Це ж тільки місцеві вважають, що тут, у Кременці, рай земний і звідси може поїхати лише божевільний. А з братами Анни я таки мав сварку, бо вони надто вже турбуються за її честь... І ви повірили тим каналіям, що живляться плітками про життя своїх господарів?..
Ці каналії часто знають про своїх господарів навіть більше, ніж ті знають про себе самі.
Так, знають. Але, як ви бачите, роблять не надто розумні висновки...
Мнішек не договорив. Несподівано кінь графа, який тюпав першим, став дибки, вершник ледве втримався у сідлі, а тоді прикипів очима до чорної купи на дорозі. Голота мовчки обїхав молодика і, не спішуючись, схилився до тіла, що лежало поперек стежини:
Мертвий, пане Міхале. Всі груди пошматовані.
Голота зліз із коня до мерця, що закляк із руками, притиснутими до обличчя. Ліценціат із зусиллям забрав одну долоню. На нього скляним поглядом дивився чоловяга з червоними від крові губами і густими вусами. Голота підняв голову на Мнішека. Той зблід і затулив очі рукою.
Хто це?спитав Голота, дивлячись на кривавий слід, що вів у хащі.
Шинкар із Лишні, привозив нам учора їжу й вино... Запрошував до себе... Лосятини скуштувати,глухо пробурмотів Мнішек.
Отаке воно життя. Спочатку ти пропонуєш лосятину на вечерю...Голота подивився на замерзлу кров на вусах шинкаря.А тоді хтось бенкетує тобою.
Розділ 12У якому відбувається полювання
Нещасного шинкаря загорнули у Мнішекового плаща і, крекнувши від натуги, закинули згорток на круп кобили, що хропла й брикалася копитамитак не хотіла бути катафалком. Голота довго шепотів їй щось у морду, поки шкапа врешті не завмерла, поводячи вухами, а тоді сумирно потьопала стежкою. Ішла, хоч і раз по раз косила очима на свій вантаж і нервово дрижала ніздрями.
Заплутана лісова стежка, яку ще треба було розгледіти під снігом, скоро вивела їх до широкого поля. На ньому, ховаючись за купками невеликих гаїв, розкинулося село Лишня. Саме звідси з клунком наїдків приходив до любовного гніздечка Мнішека покійний шинкар.
Лишня, що коптила зараз зимове небо струменями димів, хоч і належала шляхтичу Бруно-Камінському та на пяницю-господаря уваги звертала мало. Це було небідне село з власною, збудованою кілька років тому церквою і вітряком, що повільно махав на горбку своїми велетенськими руками. Вітряк той, крім усього іншого, був орієнтиром для подорожніх, яких у Лишню сунуло чимало. А все через суху ковбасу з пивомстраву, яка прославила місцеву корчму.
Знаменитий шинок вони побачили відразу. Він стояв не на краю села, як зазвичай, а чи не в самісінькому центрі і виглядав майже так само пишно, як панський палац. Коні почвалали до великого будинку з кількома дверима, ґанком і вирізаним зі стовбура дерева звіром, у якому Мнішек упізнав ведмедя, а Голотавелетенського бобра, що гордо стояв серед цілого моря багнюки.
Ліценціат скочив із кобили і заходився стягувати тіло нещасного шинкаря. За його маніпуляціями з вікон корчми спочатку зацікавлено спостерігало лише кілька пар очей, та вже наступної миті двері розчинилися й надвір вилетіла розпатлана шинкарка, що, біжучи, рвала на собі волосся. Божевільно випинаючи очі, вона дико завила, впала й почала качатися по підмерзлому багну. Крики були настільки страшними, що скоро на майдан набігло чи не півсела. Кліпаючи очима, всі дивилися на роздерті груди чоловяги, швидко хрестилися, а хтось із бабів і малечі вже й собі схлипував і підвивав.
Голота з Мнішеком трохи постояли у натовпі, а тоді натягли шапки, покликали старших чоловіків і коротко розповіли, де й коли знайшли тіло. Закінчивши, Голота піймав погляд Мнішека і показав очима в бік Наливайки. Той лише похмуро кивнув.
Через переполох нікого в шинку не було, тож Голота не став чекати, а перехилився через шинквас і вже хотів узяти пляшку, як почув рюмсання. Ліценціат подивився вниз і побачив чорнявого хлопчика, що, забившись у куток, розтирав кулаком сльози по замурзаній мармизі. Голота перестрибнув через шинквас, присів навпочіпки біля малого й потурсав його за плече. Хлопчак підняв заплакані очі й зашепотів самими губами.
Дядько Василь казав батьку не йти, а вони не послухалися,малий ковтав сльози й гучно шморгав носом.Дядько казав, що в лісі звір саме ходить, а батько тільки сміялися. І мати сміялися,знову перехнябило малого, і він готовий був уже з силою розревітися, та Голота схопив його за руку, стиснувши до болю.
Який звір? Хоча до біса того звіра. Кажи, де дядько живе?.. Ну!
***
У хату до бороданя Василя, що спав на лавці, не знімаючи паркого кожуха, першим зайшов Голота. Він широко перехрестився на ікону і став навпроти чоловяги могутньої статури, що не виказував ознак життя. На те, що воно таки ще теплиться в огрядному тілі, вказувало хіба що слабке сопіння. Услід за Голотою до господи тихо пробрався Мнішек, який обережно сів на краєчок лави, гидуючи торкатися будь-чого, а потім, подумавши, витяг свій батистовий носовичок і приклав його до обличчя. Диво, та напружений гіпнотичний погляд Голоти, що втупився в бороданя, приніс результат. Господар отямився, повів осоловілими очима навколо, підвівся й дихнув на гостей сивухою, та так, що ті мало не вчамріли на місці.
Слава Ісусу...почав було Голота, хапаючи ротом повітря.
Що, привезли того дурня?прохрипів бородань у відповідь.
Кого?ввічливо перепитав Голота.
Гаврила, родича мого... Ну, шинкаря!крикнув Василь, зайшовся кашлем і потягся за кухликом з водою.
А-а-а, привезли. Так. Холодного вже... А як ти здогадався?здивувався Голота.
Василь застережливо виставив долоню, продовжуючи пити, і лише коли перехилив весь кухоль, відповів.
Чую крик від шинку, Пріська верещить...тикнув пальцем бородань у бік корчми.А я казав йому вчора, щоб не їхав.
Чому це?
Бо Звір ходить.
Хто ходить?ще раз напружено запитав Голота.
Ну, той, що людей їсть.
Звір?проказав ліценціат, не відриваючи погляду від бороданя.Ти пяний часто ходиш? З пяних очей тобі і Люципер, мабуть, ввижається.
Як тебе...голосно почав Василь, а тоді зашепотів.Бачив його на власні очі,приклав він палець до очей, а тоді показав на Голоту,як тебе зараз.
І який він?
Страшний. Вишкірений, з пасмами. Диявольське поріддя.
То він людей шматує?
Роздирає. Кігтями,хитнув головою бородань.
Голота подивився на Мнішека, що лише нервово посміхнувся.
На диявола схожий!повторив Василь.На якогось химерного вовка чи що. Тільки худого й довгого, як жердина, і все хоче на задні лапи стати. Очі горять сатанинським вогнем... Я саме пастки перевіряв, коли він з лісу вийшов... То я мало в штани не... того.
Мнішек хотів був щось сказати, відняв напахченого платка від рота, та Голота вирячився на магната з таким виразом обличчя, що той лише клацнув зубами й не видав ані звука. Голота потягся до поясу і повільно витяг звідти капшучка, що зранку йому видав Сангушко. Кошель призивно дзенькнув. Бородань мотнув головою, як дикий аргамак, кліпнув зненацька протверезілими очима й подивився на Голоту.
Підеш з нами? Покажеш, де бачив?спитав ліценціат.
Піду,просто відповів Василь, не відриваючи погляду від мішечка з грішми. У голосі Бороди не відчувалося й натяку на те, що він ще хвилину тому й лика не вязав. Голоту так здивувала така реакція на гроші, що він ще раз потрусив гаманом, монети знову дзенькнули. Селянин, наче зачарований, важко піднявся на ноги.
Утретє я тобі не радив би трусити грошима в нього перед пикою. Бо він ще полетить,проказав Мнішек, не забираючи руки з хусткою від рота.
За кілька хвилин від сонного чоловяги, що нагадував зарослого щетиною кабана, не залишилося й сліду. Збираючись у дорогу, Василь пурхав хатою, де жив одинаком, як метелик. Він одягнув іншу свиту, знайшов шапку, мовчки запхав у руки Голоті якусь стародавню пищаль. На рушницю ліценціат дивився з недовірою, адже не схоже було, аби з неї хоч раз стріляли, але нічого не сказав. Собі ж Василь узяв величезну рогатину.
Вибачте, пане, в мене для вас нічого немає,засмучено проказав він, подивившись на Мнішека.
Дякую,презирливо відкопилив губу Мнішек.У мене є пістоль. Але не думаю, аби він згодився.І обернувшись до Голоти, додав:Шановний Голото, вам не здається, що ця, як би це сказати не так образливо, експедиція...це якась дурня?
Можливо, пане Міхале,спокійно відказав Голота.Але я завжди довіряю своєму чуттю, тож вважайте, що я щось відчув. Як-то кажуть, мисливський собака взяв слід,пафосно закінчив Голота.
Голото, з вас мисливський собака приблизно такий, як із зайця,пирхнув Мнішек.Ви забули, як тільки-но увірвалися в будуар, бо думали, що там... катівня?!! І ви ще смієте говорити про якісь там відчуття?
Я б не вривався,голосно відказав Голота, а тоді притишив голос,якби ви, пане Міхале, не волали, як зранений олень. Вибачте, вашамосць.
Мнішек почервонів, замовк і, сердито запхнувши свій пістоль за пояс, вийшов із хати. Вже за десять хвилин дивна процесія з одного пішого із ношею на плечах і двох верхових полишила Лишню й посунула стежиною, що вела до лісу.
За годину вони вже сиділи в кущах ліщини поблизу тієї галявини, де бородань Василь бачив Звіра. Всі дивилися на козу, що тинялася галявиною й мекала, явно розуміючи, що припнули її посеред лісу з недоброю метою. Вона докірливо дивилася в кущі, за якими принишк бородатий Василь, марно намагаючись викликати у господаря муки сумління. Тим часом Голота з Мнішеком, що сиділи поруч, пристрасно шепотіли, сварячись через усю цю затію. Молодий магнат усе скептичніше ставився до ідеї полювання на вовкулаку. І, треба сказати, з кожною хвилиною сидіння й споглядання за рогатою приманкою Голоті було все важче наводити аргументи на захист свого плану.
Добре, хай цей дурень справді бачив щось. Хай він бачив вовкулаку. Та чого б тому Звіру приходити в одне й те ж місце? Чому саме на цю задрипану галявину? Чому зараз?голосно сичав Мнішек, цокаючи зубами від холоду. Голота кивнув у бік Василя, що, почувши шепіт, повернув до них свою зарослу жорстким, як кабаняча щетина, волоссям морду. Ліценціат аж головою покрутив.
«Господи, якби я таку мармизу зустрів у лісі, то злякався б більше, ніж того перевертня, якого ми марно тут чекаємо».
Василь сказав, що тут його бачив не лише він. А й ще кілька людей з села, що зараз бояться поткнутися навіть на городи, бо так перелякалися!упевнено шепотів Голота. Він і сам уже відчував, що ніякого Звіра вони сьогодні не побачать, проте вперто випромінював спокій і впевненість.
Може, то вони того Василя й бачили! Подивися на нього, якийсь кабанячий сенатор. Або король!прошепотів Мнішек, неначе вгадавши Голотині думки.
Голота, що сидів, стискаючи в руках древню пищаль, врешті втратив терпець, повернувся до Мнішека і також зашелестів приглушеним голосом:
То їдьте до Кременця, пане Міхале! Чого ви тут сидите? Я приїду згодом.
І кинути вас одних? За кого ти мене маєш???люто заворушив губами Мнішек і замовк, ображено відвернувшись.
«Ну й добре. Може, оце заспокоїться нарешті наш змерзлий магнатик, хай поображається. Та й тихіше буде»,подумав Голота про Мнішека, що демонстративно повернувся в інший бік і тепер роздратовано барабанив пальцями по своєму міланському пістолю. Голота скосився на проводжатого, що сопів трохи в стороні, озброєний лише довгою рогатиною, яку він тяг із собою, незважаючи на всі Голотині кепкування.
«Якщо збрехав, сучий син, голову тобі одібю»ніжно подумав Голота, а Борода, наче відчувши його погляд, злякано скосив очі на ліценціата.
Уже йшло до вечора, подув холодний вітер, стало вже аж зовсім незатишно. Навіть натяку на вовків, лисиць, диких кабанів, турів, вовкулаків, пекельних створінь або залізоносих босорканьне було. Голота все більше й більше відчував себе дурнем, але здаватися не хотів. Надто вже переможно на нього дивився Мнішек, що шкірив зуби в посмішці, як тільки ліценціат повертав до нього голову. Все частіше тривожно оглядався й Василь, який добре розумів, на кого впаде злість панів, якщо засідка буде марною. Мисливець потроху відповзав від похмурого Голоти, готовий дати стрекача будь-якої миті. Врешті ліценціат подивився на небо, де саме зявилася перша зірка, сплюнув і став на коліно. Коза, побачивши Голоту, зрозуміла, що нарешті відіграла свою небезпечну роль, радісно сіпнула рогатою головою.
Пане Міхале, досить на мене вже дивитися своєю отруйною посмішкою. Так, я визнаю, що програ...закінчення слова застрягло Голоті в горлянці, адже краєм ока він помітив якусь тінь, що шугнула до нього збоку...
Ще продовжуючи говорити, він розвернувся, тримаючи перед собою піщаль. Користі від пукалки було приблизно стільки ж, як, скажімо, від граблів чи лопати, тож він просто дивився, як Звір відірвався від землі у стрибку. Почувся тріск і гуркітто Мнішек вистрелив зі свого міланського дива, та не влучив. Голота заплющив очі, однак важкого тіла, що зносить із ніг та шматує кігтями і зубами, так і не відчув. Він похитнувся, розплющив одне око. Поруч на землі конав Звір. Химерна істота харчала й судомно раз по раз смикалася своїм довгообразим тілом, неначе воліючи витягти з закривавленого боку довгий стирчак. Величезна неоковирна рогатина бородатого Василя, який, притиснувши пудові кулаки до грудей, зараз злякано дивився на страшну пащу у червоній піні, прохромила диявольського Звіра наскрізь.
Розділ 13У якому друзі почуваються тріумфаторами, але впевнюються, що немає нічого мінливішого за славу
Цок-цок-цок. Копита коней змушували дзвеніти кременецьку бруківку, і звук розходився Широкою, що застигла немов зачарована. Вулиця, на якій ще хвилину тому вирував галасливий людський потік, завмерла й заніміла. Міщани зачаровано глипали і, повертаючи голови аж до хрусту у вязах, не відводили очей від Голоти й Мнішека, які хиталися зі сторони в сторону на втомлених конях. Хтось дивувався поверненню нещодавно зниклого сина покійного галицького старости, через якого поставили на вуха все місто, хтось вдивлявся в хитру мармизу його супутника, який надто вже нагадував пройдисвіта. Однак більшість затихала, коли дивилася на страшні ікла химерної тварюки, величезна туша якої звисала з худого крупу кобили. Супроводжувані поглядами завмерлих людей Голота та Мнішек врешті завернули на Ринок. Там їх уже чекали.
Ліценціат потяг на себе поводи й зіскочив із коня перед Хохриттером, який спирався на палицю, виблискуючи на сонці лисиною й окулярами. До них усе підходили й підходили люди, трохи далі в натовпі Голота розгледів Ярину Ястжембець, яка аж рота відкрила від здивування. Голота відвернувся, швидким непомітним рухом підкрутив вуса й уперся кулаком у бік, набувши героїчно-лінивого вигляду.
Досі висіла мертва тиша. Задоволений ефектом ліценціат ухопився за вузол шворки, якою Звір був привязаний до коня. Важко посунувшись, туша впала прямо до ніг лікаря. Той відразу присів біля мертвого Звіра, торкнувся його ікл. А ще за кілька секунд він підняв голову й подивився на Голоту знизу вверх.
Це ж звичайний вовк.
Так, Canis lupus, магістре,струснув головою Голота й повів очима по затихлій юрбі.Голова, чотири лапи, хвіст. Величезний, три lokieca, центнер ваги, але лупус. Старий облізлий вовк. А ви кого хотіли бачити, лікарю, Жеводанське чудовисько? Пекельного вогнедишного дракона? Три голови та вісім хвостів, прибулець із девятого кола пекла? Тоді вам до тих довбнів, які розповідають казки. Вони вам розкажуть сотню історій про вовкулаків, перевертнів й іншу нечисть. Про величезного сома, що їсть рибалок у ставку, або пекельного діда, що заводить у болото...зневажливо скрививши губи, проказав Голота.Я навіть скажу, чого він нападав на людей. Знаєте, ні? Бо лапа в нього перебита, нічого вже не міг уполювати.
Люди, які пильно слухали Голоту, не пропускаючи ні слова, схвально загули. Якийсь знавець новомодних слів навіть крикнув Голоті «браво» й узявся аплодувати, щоправда, збентежений нетямущими поглядами сусідів, відразу ж припинив. Хохриттер питально подивився на свого пана.
Усе так, лікарю, усе правда,втомлено кивнув із сідла Мнішек, що сидів, спершись на луку сідла.Людожера вже нема.
Слова молодого магната викликали у міщан, що пильно прислухалися до розмови, шалений захват. Умить тишу розірвав крик, виск, радісне гелготіння. Голоту та Мнішека, якого зняли з коня, підняли на руки, пронесли майданом, а тоді знову поставили на бруківку, плескаючи по плечах і спині. Дякували й міщани, і селяни, що продавали на майдані жито, і старі євреї, що повибігали з-за своїх яток із тканинами, ґудзиками та поясами. Найбільш розщедрився пузатий бровар, який приніс і вручив Голоті й Мнішеку по кварті пива. Ліценціат вдячно вклонився товстуну і, здмухнувши пишну білу шапку піни, з превеликою насолодою одним махом випив смачнюще темне.
«Було б непогано вивернути в себе ще з шість таких кварточок. Для початку»,Голота радісно примружився, дивлячись не так на Хохриттера, що далі сидів унизу, оглядаючи зуби й кігті Звіра, як на красивих молодок, що злякано збилися докупи біля старого лікаря.