Колись наївний Чечель спробував звернути увагу поліційного керівництва на цей прикрий факт. Вязні часто тікали, бо конвой не мав мотивації гарно їх стерегти. «Потрібна окрема, спеціально навчена служба»,писав Платон, вдаючись мало не до високого штилю. У відповідь його викликали, вставили добрячого ґнота й звеліли зосередитися на основній службі. Тобто ловити вбивць, ґвалтівників, грабіжників та іншу наволоч. Провадити слідство, судити й охороняти на царській службі є кому.
...Нарешті зняли кайданки. Вивели, провели до перукаря. Тут дали змогу нормально вмитися теплою водою, навіть видали шматочок мила, причому звеліли роздягнутися до пояса й обмити також тулуб. Платон мовчки знизав плечима. Усе одно вдягати доведеться той самий, просмерділий вязницею одяг. Проте не заперечував, виконав усе, і не без задоволення.
Перукар сам причесав арештанта гребінцем. Показав дзеркало, ніби від Чечелевої думки про його майстерність щось залежало. Витер долоні об фартух, даючи зрозуміти: усе, справу зроблено.
Причину дійства Чечель зрозумів, коли городові провели його кількома коридорами й сходовими проймами та поставили перед важкими білими дверима. Один конвойний кашлянув. Другийчемно постукав.
Так,почулося зсередини.
Переступивши поріг, Платон побачив казенний кабінет, чистий, побілений вапном. З меблівстіл, на якому були тільки каламар і тонка тека. Над столомпортрет імператора. За столом, у статському, скромному як на посаду вбранніначальник київської поліції Микола Голубович власною персоною. Сидів рівно. Не підвівся назустріч. Чого ж, забагато честі. Хіба начепив круглі окуляри, які блиснули на сонці, глянув на Платона поверх скелець.
Яка честь. Бажаю здоровя, ваше превосходительство.Чечель позначив чемний уклін, як того вимагав табель про ранги.
За спиною зачинилися двері.
Не блазнюй, синку. Ти загрався і догрався. Бач, куди занесло, у які палестини. Сядь.Начальник поліції кивнув на ослін, прикручений до підлоги.
Я людина проста. Стоятиму.
Ще постоїш. На лаві підсудних.
Варто питати, за що?
За те саме. Сядь, кажу. Слово честі, Платоне Яковичу, нема в мене для твоєї персони аж так багато часу. Не прибіднюйся, не така вона й проста.
Дякую за високу оцінку.
Але горе з розумуце про тебе, Чечель. Ну, хочешстовбич.
Платон присів на ослін. Розправив плечі. Спершу склав руки на колінах, мов школяр. Одразу передумав, поклав ногу на ногу, руки сплів на грудях.
До ваших послуг, ваше превосходительство.
Не блазнюй,повторив Голубович.Читав, як учився в своєму Ніжині, комедію пана Грибоєдова? Ту, де про горе з розуму?
До чого тут Грибоєдов?
Бо про тебе написав. І таких, як ти. З розуму маєте горе. Собі найперше.
Не розумію.
Все ти розумієш.
Голубович витягнув із кишені круглу бляшанку монпансьє. Підчепив нігтем кришку. Виколупав неправильної форми льодяник, кинув до рота, посмоктав, плямкаючи.
Курити заборонили. Навіть пити, уявляєш? Моя мосьпані клопочеться, на води до Пятигорська тягне. А краще, каже, в Баден-Баден.Міцні зуби розгризли цукерку, захрумтіли скалками.Тільки мені з такими, як ти, довго в смолі варитися.
Дозвольте запитання.
Кажи. Ми тут без дурних протоколів.
Михайле Архиповичу, чому я тут? Бо застукали у квартирі Варвари фон Шлессер, Царство їй Небесне? Треба зясувати, як і чому я там опинився? Мене підозрюють у вбивстві, в одному чи кількох? Уже хай записують зізнання, щиросердні. Був учора в Липках, на квартирі Василя фон Шлессера. Двірник може мене впізнати, я приїхав на автомобілі. Застав господаря мертвим. Звелів викликати поліцію. Помчав на Поділ, думаввстигну. Не встиг, Варвару теж убили, отруїли. І рятувати треба молодшого, Марка. Коли він ще живий, звісно.
Випаливши все одним духом, Чечель помітив: обличчя начальника поліції не відбивало жодних емоцій. Так, ніби Платон говорив не до нього, а до тюремної стіни.
Михайле Архиповичу! Родину фон Шлессерів планомірно труїть на смерть ціанідом управитель. Покійний барон пригрів змію. Я можу довести це!
Не треба.Голубович взяв з бляшанки інший льодяник, покрутив між пучками, наче пробуючи на міцність.Люди чули, як ти кричав щось про пана Садовського. Навіщо йому вбивати родину своїх благодійниківне знаю. І не хочу знати, бо се дурне. Краще ти,він націлив на Платона пальця, поклавши льодяник назад у коробку,ти, Чечелю, поясни мені, що тобі особисто зробив Садовський. Яка тобі печаль називати його вбивцею? Яка вигода з того?
Від несподіванки забракло слів.
Ну як... Бо вінубивця,вичавив Платон, розуміючи, що тулить дурне.
Садовський убивця, бо ти того захотів.Голубович розвів руками.Знаєш, чому ти того захотів? Бо у вас угода з чорною вдовою! Таємна, Платоне Яковичу! Вона навмисне все так придумала, заманила тебе, молодого, в тенета. І тепер хоче, аби ти довів: вбивця не вона.
Садовський. Більше нема кому.
Звільни від того, звільни!Начальник поліції замахав руками, наче розганяючи мух.Зараз я тобі розкажу, як усе було. Багата шанована родина наймає тебе, здібного сищика, який потрапив у немилість. Про се пізніше. Отже,Голубович підвівся, вийшов з-за столу, заклав руки за спину, став перед арештантом,Марія пише анонімного листа. У ньому клепле сама на себе. Потім змушує барона шукати змову в ближньому колі. Далі труїть його, розуміючи: ставить себе під удар. Вигадує ще одного листа, мені його вже показали. Бутафорія очевидна: чорна вдова шукає приводу вибратися до Києва. Так, ніби її покликали для важливої розмови. Але!Голубович багатозначно помахав указівним пальцем.Вона планувала отруїти спадкоємців барона по черзі. Від Садовського вже дізнався, сам почув, своїми вухаминайменший син, баламут, на батькові спадки не облизується. Вдова давно се відала. Лишається вигадати правильну версію про самогубство баронових дітейі вона багата жінка.
Як таке можна вигадати? Двоє дорослих людей, в один день?
Можна,кивнув Голубович.І вдова нам ще се скаже. Поки мовчить, але скаже.
Чому ж вона тоді була там, біля мертвої Варвари, зомліла?Платон говорив обережно, мов рухався стежкою в болотяній твані.
Варвара, покійниця,дама міцна. Я чомусь впевнений, що ти, хитрюго, спритнику головастий, знаєш її інтимні секрети.Начальник поліції підморгнув.Пів-Києва знає. Кому требатак точно. Дамочка сильна, у кімнаті сліди бійки, явні. Коли зрозуміла, що мачуха труїть, в агонії опиралася. Від ціаніду не одразу помирають, будь-який лікар скаже. Є час у запасі. Трохи, але є.
Знаю.
Тим більше.Голубович сперся на край столу задом і руками.Ти не встиг зашкодити вбивству, але намагався схопити вбивцю. Хочеш вийти звідси вже сьогоднімусиш тримати сю лінію.
Платон до всього готувавсяале не до такого.
Кліпнув очима, відчувши себе голим.
Чекайте...
Довго не чекатиму. У мене, Платоне Яковичу, без тебе справо!Начальник поліції черкнув ребром долоні під горлом.А тебе, Чечелю, мені тим більшео!повторив жест.Хочу з тобою нарешті закінчити.
Назавжди?
Надовго. І се вже інша частина розмови. Слухай уважно, не перебивай. Мені шкода, що київська розшукова поліція втрачає такого головастого. Твоя мудра голова допомогла припинити оті вбивства шльондр із відрізанням цицьок. Проте ти розгнівав Петербург, під купою народу тут захиталися крісла через паскудну Полінку. Ти виявився, на жаль, лише розумецьким, не розумним, інакше б розум підказав відступити. Ні, затявся. Тобі наснилося, що можна публічно, на всю імперію, та дена весь світ судити єдину доньку особи, наближеної до государя. Маєш.Голубович випростався, ступив ближче.І шанс маєш усе виправити. Для себе.
Є звязок між справою Урусової та вбивствами фон Шлессерів?
Ти їх повязуєш.Указівний палець знову націлився на Платона.Вплутався в сю історію. Дістав клопоту. Але вона ж допоможе викрутитися.
Як саме?
Ти вже почув, синку. Виступаєш свідком звинувачення. Розповідаєш, як тебе найняла баронова родина владнати сімейну справу. Як ти виявив злочинні наміри Марії фон Шлессер, чорної вдови. Як не встиг запобігти лиху. По тому залишаєш Київську губернію за двадцять чотири години. Тобі дадуть спокій, бо перед тим визнаєш провину й помилку щодо княжни Урусової. Вбили її, хоч як крути, в той самий спосіб. А вбивцю без тебе шукатимуть.
Людям із Петербурга цього досить?
Голубович тицьнув себе пальцем у груди.
Се вже я залагоджу. Не заради тебе, не тішся. Важливі особи повинні зберегти свої посади. Твій слуга покірний у тому числі. Якщо се станеться, а я дуже постараюся, усі звязки задію, за три роки, Бог дасть, зможеш повернутися. Спершу не до Києва, приткну десь у тихий повіт, конокрадів шукати й перекладати папірці з купи на купу. Потерпиш років зо двазнайду місце тут. Молодий, життя попереду. Не розмінюйся ним отак. Дослужишся ще.
У горлі пересохло.
Та води не просив.
Узагалі не хотів нічого просити в його превосходительства.
Кілька запитань,вичавив Чечель.
Звісно.Голубович знову сперся на край столу.
Вам особисто навіщо визнання Марії винною?
Господь із тобою, синку. Мені вдовиця десь у глибині душі навіть симпатична. Нічого собі штучка. Тільки ж нікому, крім неї, се не вигідно. До всього, третій чоловік помирає менш ніж за десять років. Сюжет для сенсаційного обману, пан Амфітеатров напише з радістю. Ти тут про Ніколу Самсоновича товчеш. А сам визнаєшнема йому вигоди в цьому жодної. Мій інтересшвиденько сю справу закрити й забути. Хай громадськість прочитає в газетах вирок, і все, наступного дня про щось інше пліткуватиме. Слава Богу, є про що язиками чухати.
Отже, я допомагаю вам згорнути цю справу...
А я допомагаю тобі, синку,підхопив Голубович.Якось тільки ж пояснив. Погоджуйся. Бо, відчуваю, кортить впертися з дурного принципу. І пояснюю наслідки. Вдовиця пустила тобі бісики, підкралася кицею, помуркотіла, пожаліла. Взяла в спільники. Пообіцяла позбавити тебе всіх нещасть, варто тільки стати мільйонеркою. Ти ж взявся придумати, чому Василь Альфредович і Варвара Альфредівна вирішили раптом в один день согрішити, наклавши на себе руки. Тут пана Амфітеатрова не треба. Скажімо, змовилися отруїти батька, потім совість замучила. Буває? Буває й не таке, тим цікавіше. Пан Садовський засвідчить, як спритно ви з удовицею морочили йому голову. Бюся об заклад, навіть згадає: ходила вдовиця до тебе в покої. Ходила ж, га?Начальник поліції підморгнув.
Ні.
Чечель збрехав, бо його брехня, як і будь-які інші слова, не мала жодного значення. Нехай Нікола знав чи якось здогадався про вечірні візити Марії. Доводити, що між ними нічого, крім розмов і одного поцілунку, не було,марно. Зараз узагалі не варто щось доводити.
Словом, Платоне Яковичу, станеш спільником удовиці. Змову вашу слідство й суд доведуть. І в найкращому разі полетите, голубки, у Сибір етапом.
Є гірший варіант?
Справді хочеш почути? Є...Голубович ураз стишив голос.Є, синку. Її за три вбивства повісять. Іще й згадають попередніх чоловіків, хай тоді не довели нічого. А ти від відчаю вдавишся в камері сам. Ну?
Платон видихнув, підвівся.
Коли так, навряд чи така думка стукне мені в мудру, як ви кажете, голову завтра. Треба ж до суду мене дотримати. Час є, поживу трохи.
Дурило...Це, як і все інше, начальник поліції вимовив щиро, без фальші.
Більше не сказав нічого.
Підхопив льодяники зі столу, вийшов, залишивши Чечеля самого.
Ненадовго, менш ніж на хвилину.
Повернулися конвоїри.
Платон покірно простягнув руки, клацнули кайданки.
Конвоїри підхопили за комір, упасти не дализнову в лице, знову, знову.
Вивели, знову повели коридорами й сходами.
Завели в іншу кімнатку з ґратами. Маленьку, брудну, таку саму смердючу, як інші камерні приміщення. Там уже стояв знайомий наглядач, без ременів, ґудзики на комірі розстібнуті. Шапку зняв. Коротко стрижене руде волосся.
Звиняй уже, Платоне Яковичу,мовив, коли двері зачинилися й вони лишилися самі.Чув, гарний ти чоловік... був. Тільки ж на службі я. Роблю, що сказано.
Вдарив одразу по тому.
Коротко в живіт.
Далів обличчя.
Розділ 24День Василісси
Київ, з Бібіковського бульвару
до Лукянівського виправного дому
аступними днями вже не били.
Коли відлили водою, відвели в рідну одиночку й дали відлежатися, знову дозволили вмитися, аби кращий мав вигляд. Тіло боліло, та ребра ніби вціліли. Досвід спортивних тренувань дозволив Платонові визначити це. З пошкодженьвибитий зуб, верхнє ліве ікло. Та Чечель і тут зміг знайти гарну новину: зуб тривожив і до того, з усіма клопотами ніяк не міг дійти до дантиста. А тюремний наглядач, бач, зробив усю роботу, ще й безкоштовно. Неакуратно, уламочок лишився, але чорт уже з ним.
Коли побитий набув наскільки можливо пристойного вигляду, його сфотографували. Спершукрупно, далів профіль, з лівого й правого боку. Нарештіна повний зріст, звелівши триматися за спинку стільця. Описали зовнішність, узяли відбитки пальців. І нарешті видали тюремний одяг: просторі штани, важкі черевики, робу, бушлат і круглу полотняну шапку.
Платон відзначив дивну іронію долі. Адже в силу обставин на ньому навіть кальсони виявилися чужими. Хай новими, чистими, ніколи не праними, але чужими. З панського, якщо можна так сказати про кальсони, плеча. Не кажучи про інше вбрання, з гардеробу Марка фон Шлессера, яким цей enfant terrible майже не користувався. Тепер надягнув лахміття, хай випране в місцевій пральні, яке за роки примірили на себе десятки, як не сотні незнайомців. Воно не зберегло жодного запаху, було позбавлене чогось індивідуального, рівняло кожного із такими собі бідолахамий так починався процес стирання особистості. Хтозна, подумав Чечель, раптом йому дісталася одежина, яку вдягав хтось із зловлених ним лиходіїв...
Він уже не мав нічого свого.
Речі з чужого плеча.
Документи напевне вже забрали.
Замість домуто дешева кімната в трактирі на Ямській, то чужі апартаменти в маєтку мільйонера. І оськазенний дім. Найімовірнішетепер надовго.
Жодного разу за два наступні дні його не водили до слідчого. Платон зрозумів задум Голубовича: замість тиску вимотувати невідомістю, невизначеністю, невпевненістю в завтрашньому дні. Так ламають особливо впертих, затятих, і так само начальник поліції вирішив, вочевидь, чинити з Чечелем. Дати хай примарний, але шанс йому, та й собі самому. Раптом Платон не витримає, піде на угодуотоді машина запрацює на повну потужність.
Поки ж його разом із іншими арештантами виводили на вуличні роботи, важкі, брудні й одноманітні.
Щось змінилося на ранок третього дня.
Платон уже приготувався за звичкою виходити до праці. Натомість конвой повів коридорами й сходами в протилежне крило. Там у тісній кімнатці для допитів чекав знайомий: слідчий-дізнавач Спиридон Кислий. Прізвище відповідало зовнішності. Худий цибатий чоловік, чий вік неможливо було визначити на око, завжди, скільки разів перетинався з ним по службі, зустрічав Чечеля кислим виразом обличчя. Він був ревним служакою, мав родину й чотирьох доньок, носив калоші навіть улітку, ніколи не посміхався й був знаним буквоїдом. Навіть існувала прикмета: якщо до справи береться Кислий, він досягне єдиної мети, заради якої обіймає посаду,доведе провину. Навіть коли захист матиме десять свідків, а підозрюванийалібі, підтверджене, як кажуть, Господом Богом.
Кислого позаочі називали катом.
Чечель зрозумів і цей натяк начальника поліції. Голубовичу відомо, що Платон знає про наслідки для тих, за кого взявся Кислий. Їхня зустріч у кімнаті для допитів уже сама по собі вирок, питання тільки в часі виконання. Підозру підтвердила й перша фраза дізнавача, сказана, як завжди, гранично ввічливо:
Ви можете відвести мою кандидатуру як вашого слідчого.
Хіба?Чечель не приховував іронії.
Вам надане таке право згідно з пунктом...
Не треба. Ви краще за всіх у Києві знаєте потрібні пункти й параграфи. Перекажіть його превосходительствуне треба. Покладаюся на вашу порядність та компетентність, Спиридоне Лавровичу.
Як завгодно.Кислий підсунув до себе аркуш для допитів.Процедура вам знайома. Почнімо.
Далі казенних відповідей на казенні запитання розмова не пішла. Дізнавач не наполягав, не тиснув, але й не ставив запитань, які передбачали неоднозначну відповідь. Чечель не бачив сенсу приховувати обставини, за яких потрапив до будинку фон Шлессерів. Пояснив, чому їздив на «даймлері», що належить родині. Дав коротку характеристику кожному, з ким познайомився й спілкувався там, не забувши про Садовського. Але вирішив більше нічого про Ніколу не говорити. Попросив про зустріч із нимдістав відмову. Розпитав про адвокатапочув, що захист йому буде надано за передбаченою законом процедурою, і тут знову було згадано всі належні пункти й параграфи. Причин спілкуватися далі обоє не бачили.
Принаймні, сьогодні.
Замість робіт, на які водили й після розмови зі слідчим, Чечеля повернули до камери. Єдине, що поки дивувало: одиночка. Платон досі не розумів смислу тримати його тут, окремо.
Усе розяснилося надвечір, коли він запив подобою чаю традиційну пайку хліба.
Збирайся, Яковичу,сказав наглядач.Звик я до тебе, а бачпереводять.
Куди?Чечель знав відповідь.
Так від нас. До Лукяна.
Отак, проти ночі?
Ти ж грамотний у наших ділах. Коли накажутьтоді й повезуть. Наче підгадали.
Що підгадали?
Молодий ти, Яковичу. Березень нині, двадцять третій день. Мучениці Василісси, смерть за віру християнську прийняла.
Тьху на тебе!Платон не стримався, справді сплюнув.Дякую, заспокоїв!
Чого плюєшся?!образився наглядач.
Ось же прямо сказавна смерть везуть. За віру.
Погано слухаєш,мовив той.Свята Василісса Коринфська тих береже, хто за свою віру головою накласти готовий. Думай про те... безбожнику. І той... зла не тримай. Помяв я тебе трохи.
Сам сказав: робиш, як накажуть. Давай уже, виводь.
Так збирайся, кажу ж. Із речами.
Усе зі мною.
У тюремній кареті, запряженій конем, Платон був сам.
Навіть переймався своїм несподіваним статусом дуже важливої для сильних міста цього персони. Звеліли побити, силу показали. Але при томуокрема камера, карету на одного подали, варта, бач, окрема. Вочевидь, начальник поліції та інші, від кого зараз напряму залежала Чечелева доля, досі не дійшли згоди, як з ним поводитися, тож вирішили рухатися повільно, неквапом, події не гальмувати, проте й не форсувати. Досі, мабуть, вивчають Платонову поведінку і думають, чого від нього чекати надалі.
Вітер засвистів уже з вечора. Коли вивели в тюремний двір, оточений по периметру чотирма високими, у чотири поверхи, стінами, на арештанта і конвоїрів упали з неба важкі краплі. Щойно Платон умостився в кареті й вони залишили тюрму, щоб їхати до іншої, сила вітру стала відчутнішою.
А потім над головою загуркотіло.
Перша весняна гроза. Чечель погано знався на народних прикметах. Проте у дитинстві чув від старших людей: грім у березнірідкісне явище. Це означає: зима не здається. Платон уже мав змогу бачити березневий сніг, мокрий, бридкий, швидко збіглий. Разом із тим грозовий дощ під кінець березня давав зрозумітивесна пішла в наступ, дає зимі останній бій і вже за кілька днів ввійде у свої законні права.
Словом, усе буде добре. Така от прикмета.
Думка дивним чином заспокоїла. Платон зручніше вмостився на брудній підлозі, сперся на стіну фургона, заплющив очі. Займаючи чимось голову, уявив, як їдуть. Найпростіше до Лукянівкипрямо вниз Бібіковським бульваром до Євбазу. Звідти можна Бульварно-Кудрявською вгору, але простішеДмитрівською, низом. ДаліСолдатською слобідкою, а там до Лукянівської площі знову пряма дорога.
Тепер етапи, конвой, казенні домитака доля непокірних.
Фіксуючи рух і слухаючи дощ, Платон вловив поворот праворуч.
Знову праворуч.
Виглядає, вгадав.
Хоча... Чого там уже гадати, інших доріг до арештантського дому не придумали.
Гримнуло.
Чечель засовався, не розплющуючи очей.
Ще раз.
Кінь заіржав, карету сіпнуло.
Чечель завалився набік, і аж тепер дійшлото вже не атмосферне явище.
Кинули бомбу.
Чорт!
Перекотившись по підлозі, Чечель підвівся, розплющив очі, намагаючись утримати рівновагу. Коли ззовні захлопали револьверні постріли, раптом пронизало холодом. Аж тепер став зрозумілий натяк наглядача.
Свята Василісса померла за віру.
Чи наглядач знав щось, чи, найімовірніше, просто забобонний. Не стане ніхто з тих, від кого залежить Платонова доля, казати щось звичайному тюремному папужці. Він наче передчув: за диявольським задумом, Платона спробують звільнити. І застрелять під час втечі.
Віриш у закон і справедливістьмаєш.
Страждай.
Грім злився з вибухом другої бомби. Врізнобій клацали револьверні й рушничні постріли. Чулися крики, слів Платон не міг розібрати через дзвін у вухах.
І раптом тюремна карета повільно похилилася на лівий бік.
Остаточно втративши рівновагу, Чечель завалився разом із нею, незграбно метляючи ногами в повітрі й плутаючись у ланцюзі кайданок. Коли карета таки впала, він опинився сторчголов, у дивній, незручній та кумедній позі циркового акробата.
Чорт! Чорт!заволав, стукаючи по стіні підборами важких черевиків.
Ще один постріл.
І раптова тиша, яку порушував шурхіт рясного березневого дощу.
Скреготнув ключ у замку.
Живий?запитали, й одразу, не чекаючи відповіді, знаючи її:Вилазь давай! Махом!
Голос видався Чечелю знайомим. Та він не морочився здогадками, підкотився, висунув ноги під холодні краплі, посунув назовні тулуб. Звідти схопило кілька пар міцних рук, потягнуло, потім ті самі руки стиснули лікті з обох боків. Не змигнув, як поставили на ноги.
Платон покрутив головою.
Тюремна карета лежала, завалена вагою коня. Тяжко поранена тварина билася в агонії. Поруч на мокрій землі лежав долілиць візник у поліцейській формі. Над ним виринула, пройшла крізь мокру стіну постать. Два спалахикінь і візник завмерли назавжди.
Ні!не стримався Чечель, уже впізнавши стрільця.
Харе!пролунало десь поруч.Вгамуйся, Більмо!
Пустіть!Платон вирвав лікті з міцних рук.
Пустіть!вступив той самий голос.
Босяки відступили.
Чечель повернувся.
Вздрів посеред дощу знайомі плащ і циліндр.
Не думав, що тебе пришлють по мою душу!
Апаша ніхто ніколи не присилає! І не посилає!мовив бандит.Це ти так дякуєш?!
Що відбувається?
Те, що Апаш дав тобі волю, Платоне Чечель.
Навіщо?
Не тут же балакати. Хутко, хутко, хлопчики!
Чечеля знову схопили за руки. Але лиш для того, щоб спритні пальці впоралися з замком на кайданках.
Наробили тут,мовив Апаш весело.
Коня навіщо?дорікнув Платон.
Більма спитай. У Миті з усім фараонським свої рахунки. Коли йшли до розбійницької коляски, Чечелю довелося переступити через тіло одного з конвоїрів.
Розділ 25Про що рипіли сходи
Київ, у нетрях Чорного яру
е тушуйся. Зубфуфло. Якщо Більмо собі фіксу поставив, ти теж зможеш.
Заспокоїли Платона не ці бадьорі словатрактирна горілка.
Узяла й відпустила аж четверта чарка. Перед тим три пішли водою, Чечель навіть не закушував. Апаш сьорбав пиво, хрумкотів сушками, тримався полководцем, якому вдалося захопити неприступну фортецю без втрат, через відкритий зрадником таємний хід. Крім них, у маленькій, не дуже чистій, але напевне кращій за ґратчасту одиночку кімнаті нікого не було.
Щойно горілка почала брати, став ущухати тупий біль на місці вибитого ікла. Чечель обережно торкнувся враженого місця спершу кінчиком язика, потімпальцем. Підбита наглядачем вилиця вже давно не боліла, синець на забитому місці позеленів. Це Платон побачив, як уперше за кілька останніх днів глянув на себе в дзеркало трактирної вмивальні.
Йому дали змогу помитися, і холодна вода не лише підбадьорила, а й трохи змила тюремні запахи. Потім видали одяг замість роби, і спіднє теж. Укотревбрання не нове, ношене, із чужого плеча. Зараз на Чечелі була сіра полотняна сорочка, яку вбрав навипуск, піддівка, мішкуваті, не за розміром штани, які заправив у нечищені юхтові чоботи. Поруч із Апашем справді виглядав босяком нижчої ланки.
Кранти мені тепер. Із зубом, без зубане важливо.
Тобі й так деревяний макінтош ладнали.Апаш підлив ще.
Втеча з убивством конвойних. Я вже на шибениці.
Один утік. І ти ж нікого не мочив.
Слухай, ми обидва знаємо, про що мова.
Апаш знає. Тині. Пий.
Причин відмовлятися Чечель не бачив. Зрозумівшиголова туманіє, відсунув чарку, понюхав рукав нечистої піддівки.
Чого я не знаю?
Ось. Завтра надрукують усі київські газети. Сенсація.
Явно милуючись собою, граючи на публіку, хай і в особі єдиного глядача, Апаш витягнув із кишені паперовий прямокутник. Поклав на стіл перед Платоном, відкинувся на спинку стільця. Чечель взяв аркуш, пробіг очима невеликий друкований текст. Кліпнув очима, перечитав знову.
Що це?
Сенсація,потворив Апаш.Анархісти-бомбісти, революція, її манера. Цим бойова група ставить усіх до відома: провели силову акцію. Звільнили з сатрапських лабетів свого товариша, якого мучив у вогких застінках царський режим. Бойовий загін пролетарської революції нікого й нічого не боїться.
Він у вільній формі переказав текст листівки.
Чекай.Платон нарешті зрозумів.Бутафорія. Напад на тюремну каретуце спроба звільнити якогось терориста, не мене.
Ти ж ні в дугу,кивнув Апаш.Ні сном, ні духом.
Але ж нема ніякого терориста...
Є,знову кивнув бандит.
Мене ж звільнили. Я ж утік. Ти з мене терориста зробив?
Хотіли одного витягнути. Помилилися, відбили іншого. З ким не буває, всі люди-чєловекі. Загалом революції тепер повно всюди. Казав же, навіть з Апашем хотіли мати справу. Тільки не моє воно. Я чесний бандит, мені політикафуфло. А революцію... Ловлять, саджають. Тільки ж не всіх ловлять і не всіх саджають. Хоч родич Марії, баламут отой, знаю про нього. На волі ходить, та за ним тюрма плаче так само рясно, як за нашим братом. Нічого, вже недовго.
Марко!стрепенувся Платон.Чорт, із голови зовсім вилетіло! Він останній лишився, хоч сам цього не знає! Огидний субєкт, не люблю таких. Але ж натура моя: не можу дозволити вбити людину, коли знаю, що ось-ось. Навіть таку, як молодший син покійного барона.
Апаш плеснув у долоні.
Стоп! Апаша той фофан не цікавить ані живим, ані мертвим. Титеє, звиняй за правду. Висмикнули тебе, Платоне Чечель, аби Марію видряпав із тюрми. Ніхто, крім тебе, не зможе. Апаш нутром чує.
І як я, по-твоєму, це зроблю?
Так, як думав, поки не залетів на цугундер.
Тоді було непросто. Зараз тим більше. Нехай твоє прикриття з терористами спрацює й жандарми забігають мурахами разом із поліцією, втік-то все одно я. І шукатимуть мене. Не здаватися ж.
Писаки газетні сурмлять, що ти мало не спільник чорної вдови-вбивці.
Нічого не знають писаки. Мені особисто його превосходительство начальник поліції ясно сказав: спільник, ще й який. Марія Данилівна золоті гори обіцяла, як допоможу їй викрутитися та отримати мільйони.
Апаш те саме обіцяє. Слово вірне.
Не маю сумнівів. Тільки ж, Саво Петровичу, знаю я, хто вбивця.
Бандит поперхнувся пивом.
Платон тішився ефектом, уперше за багато днів відчувши себе на коні. Хотів налити й ковтнути. Передумав: голова мусить лишатися ясною. Поки Апаш перетравлював почуте, він вів далі. Аж свербіло викласти думки та здогади бодай комусь, готовому слухати.
Нікола душогуб. Садовський. Управитель їхній, друзяка мій ліпший. Син сучий. Змій підколодний. Пригріли фон Шлессери на грудях, мать його.Горілка вже розвязувала язик.Тільки ж, Саво Петровичу, я зараз доведу це тобі. Просто все. Так просто, що аж прикро, чому раніше не дотумкав. Важливішедовести слідству й суду. Хто це зробить? Бандит на прізвисько Апаш, за яким копита збила вся поліція губернії, чи, pardon, імперії, чи, mille pardon, Європи? Або колишній агент розшукової поліції Платон Чечель, якого навіть не підозрюють, а звинувачують як поплічника Марії фон Шлессер? До всьогоще й втікача, під час втечі якого вбито двох поліцейських. До всьогоїї коханця.
ЩО?гаркнув Апаш, рвучко підвівшись.ЩО ТИ СКАЗАВ?!
Не я...Платон втомлено зітхнув, витримавши лютий погляд.Поліцейська версія, сумніву й оскарженню не підлягає. Чорна вдова спокусила мене, коли труп чоловіка ще не охолонув. Ввігнала своє отруйне жало, зробила спільником.
Апаш блиснув очима, та промовчав, сів, жадібно ковтнув із кухля.