Ви вже знаєте: я не так часто буваю в Києві. Тим більше не слухаю, про що теревенять на кожному розі. Я обмежила світське життя з відомих вам причин. І припинила читати газети. Мені сюди пошта доставляє тільки дамські журнали і випуски «Довкола світу». Журнали полюбляв покійний чоловік, тож і я знаходила там щось цікаве для себе. Він любив обговорювати щось за чаєм чи на прогулянках. Словом, не знаю вашого предмета.
Платон гмикнув.
Щось не так?підозріло зиркнула Марія.
Навпаки, усе гаразд. Щойно ви вкотре змусили мене пишатися собою. Саме подібна поведінка стала непрямим слідом, який вивів мене на вбивцю. Хоч викриття й зіпсувало моє життя назавжди.
В сенсі?
Чечель зітхнув.
Маріє Данилівно, так я вирахував Полінку Урусову. Маніячку, яка тримала Київ у страху з минулої осені до цього Водохреща.
Марія заплющила очі, стиснула пальцями скроні, легенько потерла їх.
Не плутайте мене, Платоне Яковичу. То, кажете, княжну вбили. Теперубивця вона. Дівчина вбила сама себе?
Якби в моїй шкурі був котрийсь із новомодних філософів, погодився б із вами. Певною мірою так є: вбивця стала на свій смертний шлях, обравши шлях убивства.
Вдова труснула головою.
Не люблю філософів. У журналах доступніше пишуть. Уважно слухаю.
Вона взяла нову цигарку.
Знову подбавши про сірника, Чечель вирішив не вдавати з себе велике цабе.
Графин із коньяком завбачливо поставили й тут, тож без церемоній налив собі, погойдав чарку, приклався, відпив половину.
Довелося мені бувати в знаменитих київських світських салонах. Там раді згаданим уже філософам, чи, скорше, тим, хто вдає з себе мудреців, носіїв знань та абсолютних істин. Вони не раз закликали читати книжки повільно. Читання в їхньому ідеалі має забирати стільки ж часу, скільки писання. Так читач опиниться на одній хвилі з творцем і краще його розумітиме.
Дурня. До речі, я вас уже не розумію.
Вважайте сказане невеличким прологом.Чечель знову відпив, зміряв Марію поглядом від пят до маківки й не стримав утіхи, побачивши, як вдова нервово повела плечима.Я жив цим від минулої Покрови до нинішнього Йордана, мосьпані. Без малого сто днів. І готовий розповідати про кожен, усе памятаю по хвилинах. Хочете почути історійку, яка полоскоче нерви,чи опинитися поруч зі мною? Жити щодня, спати уривками, не знати, чи буде завтра нове тіло, пройти зі мною шлях від початку до кінця?
Марія незграбно затягнулася, закашлялася, очі блиснули вологою.
У нас немає ста днів, Платоне Яковичу,мовила, відновивши дихання.
Чечель говорив, дивлячись повз неї.
Усе почалося в жовтні. У глибині одного з лісистих ярів на Гончарах бродячі собаки знайшли жіноче тіло. Зграй бояться, вони давно хазяйнують по околицях. Нападають на волоцюг, обачливі містяни певними вулицями уникають ходити поодинці. Перехожі гукнули городового. Ані він, ані люди не здивувалися, випадок не перший. Навіть криваві рани замість грудей не були чимось особливим. Хижі собаки могли їх відгризти. Але потім, в анатомічному театрі, лікар забив тривогу: груди акуратно відрізали гострим ножем. Так почався кошмар.
Бюся об закладжертва була гулящою.
Повія,кивнув Платон.Із затрапезного притону на Ямській. Справу передали мені, і не тому, що хотіли розкрити.
Дивно. Ви ж наче найкращий...
У тому й нью-анс. Чечель посміхнувся кутиком рота.На той час молодий успішний слідчий кримінальної поліції забагато крутився під ногами вищих чинів. Перебирав на себе зайву, не потрібну їм увагу. Не люблю хвалитися, та маю право: на моєму фоні останній рік інші, переважно старші, виглядали блідо. Молодий та ранній Платон Чечель мусив зламати об щось зуби.
Ну, коли такне дивно.
Уже тієї ночі я виявив, хто вона. Імя жертви зараз не важливе, бо нею не обмежилося, далі були ще. Причомувже наступного дня. Я думав трохи поспати після важкої божевільної ночі. Сповістив про те в управу. По мене прислали курєра, одразу повезли на місце нового злочину. І такіще три дні.
По тілу на день, правильно розумію?
Усіповії. Молоді, від вісімнадцяти до двадцяти років. Борделів у Києві чимало. Другу жертву в Ямі не знали, і поки вирахувавзнайшли третю. Вже потім, коли вбивця дав передихнути, я склав картину повністю. Діяв маніяк так. Зявлявся після опівночі. У самий розпал гулянок по сороміцьких місцях, коли дим коромислом, усі пяні й ніхто ні до кого не придивляється. Вибирав цицькату дівулю, платив хазяйці за два дні й ангажував дівчину до себе. Кудиніхто ніколи не питав. Так само не цікавляться в таких випадках, як звати клієнта. Таким чином, взяту на приватну квартиру повію, за яку заплатили наперед, два дні ніхто не шукатиме. Точний розрахунок.Платон допив вміст чарки.Убивав тієї ж ночі. Вивозив тіло на околицю. Потім навідувався в інший бордель, на іншому кінці міста. Навіть на Хрещатику побував. Повії тими днями дуже налякалися, деякі будинки терпимості собі в збиток зачинилися на певний час. Згодом вгамувалося. На місяць.
Знову пять жертв?
Зважаючи на сказане, здогадатися не важко,підтвердив Платон, наливаючи собі нову порцію.Але я мав місяць фори. Витоптав ногами мало не всі притони, готелі, нічліжки. Зустрівся й перебалакав із кількома десятками різних людей. Дізнався таке...Знову ковток.Кожну дівчину брав чоловік, чию зовнішність складно описати. Говорив теж небагато. Та всі, хто бачив його, сходилися в одному: молодий, ледь помітні вусики, хрипкий голос, ніби ламається. Вбраний не пишно, проте й не бідно. Платив щедро, не торгувався, навіть накидав більше, аби швидше домовитися. Щоразу приїздив власним екіпажем, закрита коляска, запряжена конем. Знайшлися знавці, котрі заявили: породистий. Чоловік виглядав романтично, навіть трохи ексцентричнокрислатий капелюх, широкий чорний плащ. Під ним чоловічий одяг, що довго збивало зі сліду. Нарешті... дуже важливо, Маріє Данилівно...Ковток.Перш ніж забрати дівчину, вбивця бажав бачити її груди. Що більші, налитіші, звабливішіто краще.
Мисливець по груди. Бр-р-р!Вдову пересмикнуло, та цікаві вогники не зникли з очей.
Коли в середині листопада знову знайшли спотворену в такий спосіб дівчину, поліція вже попередила кого треба. У притонах чекали на типа в плащі й капелюсі. Він і тут перехитрив: уже після наступної серії, коли все знову стихло, я пройшов тим самим шляхом. Дізнався про молодика в просторому білому пальті й кепі з великим козирком. Проте манера та сама: вибирав груди. Поліцейські інформаторинарод тупуватий. Видивлялися підозрілого за одягом. Варто перевдягнутисяусе, інша людина.
У грудніще пять жертв.
З вами перестає бути цікаво.Чечель прокашлявся.Даруйте, вирвалося. Вгадали. Грудень приніс жертви. Тільки не пять, а три. Вбивця став обережнішим. І вдягався інакше. Офіцером, Маріє Данилівно. Поручиком-артилеристом. Отут він вперше прорахувався, надто знахабнів, невловимий.
Прорахувався?
Козирок офіцерського кашкета не такий великий. Обличчя відкривав більше. І вперше я почув: поручик чимось нагадував молоду даму. Бувають субтильні офіцери.
Шпаки теж.
Згоден. Статура не залежить від чину. Підемо краще далі.Платон допив другу чарку, витер губи, крекнув, заговорив жвавіше.Наступний прорахунокекіпаж. Машкару міняв, коняні. Якби вбивця наймав коляску, навряд чи ризикнув би брати ту саму. Отже, мав власну, яка не приверне уваги, бо власність сприймається належним чином. Так поліція з моєї подачі стала шукати екіпаж. І тут уже зробила дурість, яка потім дала мені ключ до розгадки.
Цікаво.
А коли це було зробленоцікаво не було.Чечель похитав головою.Обер-поліцмейстер звернувся до киян через газети. Люди, на його думку, були налякані кривавими вбивствами до такого, що самі робили б за поліцейських їхню роботу. Всі шукаємо екіпаж, породистого коня і молодого чоловіка, який перевдягається поручиком.
Ідіотизм. Хоча не раз мала справу з поліцейським слідством. Чого дивуватися...
Я боявся, що вбивця прочитає і заляже на дно надовго. Де там! Незабаром після Різдва ще три трупи! Щоб не морочити вас: служка з «Америки», готелю на Безаківській, згадав постояльця, який уже не вперше винаймає найкращі апартаменти, хоч готель не люксового класу. З вокзалу прибуває приватним екіпажем, усі дні кінь має місце у внутрішньому дворику. Постоялець користується екіпажем весь час. Потім приходить візник, вантажить речі, везе хазяїна на вокзал. Схоже, транспорт до послуг гостя, коли той у Києві. Пощастило, що той служка з грішком. Азартний, завсідник іподрому, того, котрий на Печерську. Знається на породах. Між іншим, згадав, де бачив візника. Як думаєте, де?
Не тягніть уже!
Саме там, на бігах. Служить у конюшні князів Урусових, один із них тримає під Києвом кінний заводик. А постоялець виявився молодою жінкою. Власник «Америки» неабияк тішився, що здає найкращі апартаменти княжні з роду самих Урусових. Я просив усіх причетних тримати язики за зубами. Надто делікатна справа, йшлося про наближених до імператора осіб. Насправді ж передбачив: ставитимуть палиці в колеса. Тож виграв час, аби надійні люди допомогли взяти Полінку на гарячому.
Добре, коли в поліції є надійні товариші.
Хіба я сказав про поліцію? Маріє Данилівно, мені довелося зробити виняток і залучити кримінальників. Ті давно хотіли знайти монстра, який знущається з тіл дівчат у їхньому місті й досі не покараний за це. Словом, доньку князя Урусова зловили в офіцерській формі. Вона вже везла чергову дівчину на заклання. При Полінці був хірургічний скальпель.
Зізналася?
Жартуєте? Її видряпали з моїх рук уже за пять годин. Гармидер зчинився, мовби війна почалася чи государ наказав довго жити. Але мені все ж удалося скласти мозаїку. Не всю, не одразу. Мені дозволили кілька днів по тому взяти відпустку. Скористався з того, подався до Петербурга. Витратив три дні, знайшов із ким поговорити. Так дізнався страшну таємницю Полінки Урусової. Готові почути?
Ми почали. Треба знати кінець.
Гаразд. Він не дуже пристойний.Обдумуючи наступні фрази, Чечель налив собі втретє.Якщо коротко, не заглиблюючись у медичні терміни, Полінка Урусова мала від народження певні відхилення в природі. Забагато волосся на тілі, особливо на ногах. Про вусики згадував. Вродою Бог обділив. І, гм...Ковток.Чоловічі геніталії.
Тьху на вас!Марія сахнулася, почервоніла.
Попереджав.
Вибачте. Здається, таких людей називають гер-ма-фродитами.
Батьки зробили доньці таємну операцію в німецькій клініці. Зайвий наріст зрізали. Це нічого не змінило. Дівчина страждала не лише через те зайве, що мала, а й через те, чого не мала. Груди, Маріє Данилівно. У якийсь момент почала повільно божеволіти. Вона ж багата наречена. За нею впадали... до певної межі.Ковток.Була прикра сварка з молодим офіцером, черговим кавалером, який в останній момент скривився від огиди. Полінка згодом побачила його в обіймах молодої грудастої дівки...
Все!Марія зупинила Платона жестом.Картина ясна. Чому Київ?
Тут особисте. Полінка хоч почувалася приниженою, та вже не вперше. Охолола трошки. Легко рознюхала про ту дівулю. Взнала: виїхала цицьката з Києва. Отак на наше місто й впало Полінчине прокляття. Для Петербурга ми провінція.Чечель розвів руками.Тут перед столичними штучками трусяться, струнко стоять. Ніхто ні в чому доньку князя, наближеної до імператора особи, не здумає запідозрити. А обережність втратила, бо зовсім не цікавилася київськими публікаціями. Маріє Данилівно, княжна не думала, що вбивцю повій у Києві взагалі шукатимуть, розумієте?
Ні.
Тим не менше.Тон Платона став сухим.Мене усунули від служби. Залагоджували справу аж на рівні генерал-губернатора. Ну, а два тижні тому тіло Полінки Урусової знайшли там, де все почалося,на Гончарах. Навіть,він нервово реготнув,з такими самими ранами на місці її пласких груденят. До речі, на ній коштовності були. Хрестик, перстеник фамільний, золота каблучка... Що принесло Полінку в Київ після всьогоне знаю. Зате підозри з неї офіційно зняті. Княжна Урусова теперчергова жертва маніяка. А ваш покірний слугакандидат на вбивцю. Мене ж через нібито помилку поперли зі служби. Ось помстився. Ще й обікрав жертву до всього. Мародер, бачте.
Цього разу Марія мовчала довше.
Ми в одному човнику, Платоне Яковичу,мовила нарешті.Проти обох увесь світ. В обох звязані руки.
Бачте, як довго довелося пояснювати, чому я не в змозі врятувати вас. Навіть якби дуже хотів.
Згодна. Але...Вона відклала мундштук із загашеною цигаркою, ступила зовсім близько, знову торкнувшись його грудьми, даючи змогу вдихнути запах.Змушена повернути нас до того, з чого почали і чому я зараз тут. Я слабка жінка, Платоне Яковичу. Я вже тричі вдова. І мене підозрюють у вбивстві. Якщо станеться найгіршезгадають смерті попередніх чоловіків. Гучний процес, перші шпальти газет. Загальний осуд, вирок і каторга. Альфред фон Шлессер, Царство йому Небесне, був би вдячний вам за спробу захистити слабку жінку.
Я безсилий захистити навіть себе.
Тим більше. Ви не допустите несправедливості.
І тут Марія фон Шлессер, новоспечена вдова, зробила те, чого Платон Чечель боявся найбільше і чому не зміг опиратися.
Вона стала навшпиньки. І поцілувала його.
В губи.
Розділ 15Прощання й попередження
оховали господаря маєтку за два дні.
Відспівали в родинній каплиці, за православним обрядом. Барон не вихрестився з католиків, проте на віру мав погляди агностика. Так сказала Марія, підтвердили й діти.
Крім Марканаймолодший син питанням релігії взагалі не переймався. Попри Платонове побоювання, до моменту поховання, під час нього та на поминальному обіді миру й спокою не порушила жодна з ворожих сторін. Навпаки, Василь, Варвара і Марко трималися біля вдови, демонструючи єдність великої родини в сумний час. Схоже, всі домовилися про перемиряабо вирішили дотримуватися його, зберігаючи пристойність на людях.
Проводи фон Шлессера в останню путь зібрали замалим півсотні знаменитих персон. Київський генерал-губернатор приїхав особисто, хоч довго не був, на обід не лишився, висловив співчуття й забрався, навіть не кинувши жменьку землі на кришку труни. Натомість гласний міської Думи відбув ритуал до кінця, приїхавши в маєток у супроводі десятка депутатів та їхніх дружин, що відповідно до моменту оздобилися чорними вуалетками й не знімали чорних рукавичок. Були відомі промисловці, кілька приїхали спеціально з Харкова та Полтави. Не втримавсяпрочитав на могилі патетичний вірш невідомий Чечелю поет середніх років і середнього ж рівня таланту, для якого покійний барон у певний момент погодився стати меценатом. Довколишні селяни отримали бочку горілки й дуже скоро перестали аж так сумувати за барином. Поминальна трапеза не затягнулася надовго: гості хотіли вибратися з маєтку ще до березневих сутінок, сльота зіпсувала й без того погану дорогу до Києва.
Чечель знав кількох іменитих гостей особисто й підозрював: його впізнали. Проте значення власній персоні не надавав. Тримався тихо, скромно, кивнув у відповідь на два-три мовчазні привітання. Ніхто не поквапиться спрямувати жандармів до маєтку щойно похованого мільйонера, бо тут знайшов притулок ворог суспільства. Ба більше: Платон не думав, що хтось узагалі захоче наголошувати на знайомстві з вигнанцем. Проте все ж намагався по можливості не потрапляти на очі поважним посадовим особам.
І нетерпляче чекав на завтрашній день.
...Тоді Марія залишила цілунок і пішла. Чечель довго мучився, шукаючи пояснень, що ж то було. Довелося поміркувати за черговою чаркою, аби дійти прийнятного поки висновку: вдова не мала наміру спокусити його тут і тепер, менш ніж за добу після чоловікової смерті. Відтак раптове зближення її тіла з його та цілунок варто сприймати як нічим не приховану спробу змусити до дій у власних інтересах.
І змусити не лише його.
Раптом Платону зайшло в голову те, про що раніше чомусь не думав. Щойно Марія застосувала природні жіночі чари, бо іншої зброї в арсеналі, інших засобів впливу не мала. Таким чином, міркував далі, ця особа навряд чи діяла так уперше. Має практику, навчилася маніпуляцій.
А не така ж ви беззахисна невинна овечка, Маріє Данилівно.
Заснув Чечель з твердим наміром зясувати, чи вибиралася вдова з маєтку до Києва протягом хоча б останнього тижня. Версія про її можливу причетність до анонімки знову виринула з глибин. А на ранок Платонові вдалося використати загальний пригнічений, отжепослаблений стан усіх мешканців маєтку на свою користь.
У гаражі, як уже знав від Ніколи Садовського, два автомобілі. «Даймлер» управитель мав у своєму розпорядженні, «кадилак» однієї з найновіших, тридцятої моделідля потреб самого барона. Проте він користувався самохідним екіпажем не дуже часто, адже майже не вибирався з маєтку. Тож Юхим Дрозд, механік-водій, котрий мешкав тут на правах обслуги, виконував волю господині й фактично був її особистим шофером. Марія навіть вчилася кермувати й каталася околицями, заїжджала в села, лякала старих людей та тішила дітлахів. Проте далеко їздити самій барон дружині поки не рекомендував, вона слухалася.
Двадцять хвилин розмови з механікомі Чечель мав відомості, яких не дістав би за інших обставин.
Марія навряд чи хотіла розголосу.
Але, сама того не знаючи, підштовхнула Платона до цього кроку.
Шофер беріг би таємницюаби бариня попередила, якби так не сумував і якби пан Садовський не дав наказ відповідати на всі запитання, які ставитиме пан Чечель, особистий гість хазяйки.
За два дні до того, як Альфред фон Шлессер отримав фатальну анонімку, механік возив Марію фон Шлессер до Києва.
Судячи з того, що почув Платон, вона поводилася досить дивно.
Юхим Дрозд нічого такого не помітив. Шоферу наказали чекати там-то й стільки-то часупідкорився, не його діло думати й висновувати.
А Чечеля саме для того найняли.
Ну, час діяти. Засидівся в Бородянскому повіті.
Гості поїхали з самого ранку.
За депутатом Думи Василем фон Шлессером прислали великий автомобіль, і Варвара не відмовилася їхати з братом. Щодо Марка, молодший ніби теж виявив бажання. Та в останній момент передумав, ще й влаштував у холі невеличку демонстрацію.
Не хочу сидіти поруч із буржуазними акулами!заявив, відкинувши пасмо волосся й старанно обгорнувши довкола шиї шарф.Маю дві ноги й голову. Прості люди, селяни, радо допоможуть мені дістатися до Києва. А я при тому буду серед народу, зайве зможу поговорити, розказати, як зміниться їхнє життя після світової революції. Просвітництво, пані та панове,ось чого ви боїтеся. Просвітлених та освічених низів!
Марку, звільни наші вуха від своїх гасел,скривився Базиль.Ми з Варварою навіть тішимося, що ти даси собі раду. Уявляю агітаційний монолог усю дорогу. Життя не вистачить усе вислуховувати.
Наче з вуст зняв,підхопила Варвара.Іди в народ, Марку. Користайся з нагоди. Буде чим потішити товаришів на отих ваших зібраннях.
Але гляди,Базиль пригрозив братові пальцем,люди ще не забули тих революцій. І досі на безлад злі. Особливо по селах, де хазяям треба спокою.
Боїшся: народ такий затюканий вами, що побє?примружився Марко.
Аби натовклище нічого. Наука. Здадуть у поліцію язикатого, який світ каламутить. Я не покійний татусь. Пальцем не ворухну, аби тебе витягнути.
Теж наука,вставила Варвара.
Поки родичі гарикалися, Платон і Нікола стояли неподалік, мовчки й терпляче чекаючи можливості виконати світський ритуал й попрощатися. До них Марко й апелював, зробивши театральний жест рукою:
Чули, шановні добродії? А! Де там, ви такі самі! Особливо ви, фараон, нишпорка поліцейська. Бачите в людях тільки чини. І всіх нижніх чинів вважаєте заляканими нікчемами, котрі тільки те й роблять, що бігають з доносами до городових, урядників та жандармів. Якщо країнаодин великий жандарм, чому слуги не мусять бути жандармами дрібними?! Вижандармики! І раби чужих статків, як ваш любий Нікі!
Марку Альфредовичу, вам справді краще вже залишити цей дім,стримано процідив Садовський.
Ти женеш мене з рідного дому?реготнув Марко.Усі бачили й чули? Лакей, якого підібрали на вулиці, пес, який лизав хазяйську руку...
Ніколо, спокійно!каркнув Базиль, передчуваючи зовсім не потрібний зараз скандал.Марку, я підтримую пана Садовського. Твій дім? Такий самий, як наш із Варварою. Жодних заперечень. Але тоді живи тут, приймай правила, встановлені на цій території. Хоча б із поваги до памяті батька. Не хочеш, зібрався піти, звідки прийшов,полотном дорога. Не конче ображати на прощання тих, хто не зробив тобі зла.
Класові вороги,буркнув Марко й нарешті пішов, гордо піднісши голову.
Щойно за ним зачинилися двері, Базиль ступив до Ніколи.
Від себе і сестри прошу пробачити цього телепня.
Чечель не впізнавав баронета. Перед ним була інша людина. Не пяний чи похмільний істерик, якого Платон звик бачити від дня знайомства. Твереза, виважена, солідна людина, здатна поважати себе й присутніх. І вкотре заворушився червяк сумніву: коли ж Василь фон Шлессерсправжній?
Або грає зараз, як ось Марко перед тим,або грав раніше.
Якщо ви чекали від братика чогось інакшого, треба було попередити мене, мосьпане,спокійно відповів Садовський.
Іноді здається, що ти ближчий нам, ніж він.Варвара стала біля брата, кивнула на двері.Піду пакувати валізу.
Хіба не готова?Базиль здивовано глипнув на сестру.
Одна. Я вирішила забрати звідси дещо зі свого гардеробу. Це не забере багато часу. Нікі, попроси покоївку допомогти мені.
Звісно, мосьпані.
Варвара рушила вгору сходами.
Вони рипнули.
Платон спробував спіймати раптову думку...
Пане Чечель.
Він озирнувся на Базиля й завважив: у холі вони самі.
До ваших послуг.
Хочеться вірити.Баронет наблизився впритул, алкоголю не було чути.Коли вже ми при тому, ще й нікого поруч... Я дуже ціную зусилля, докладені вами для залагодження труднощів нашої родини. Передусім ви дбаєте про репутацію покійного батька. Як ділова людина він діяв жорстко, та інакше не може бути. Проте жорсткістьчеснота, що допомогла розбагатіти. Наш тато мав інші риси, проявляв їх не часто. Мабуть, ви побачили, помітили, відчули... Словом, ще раз дякую, ви бережете нас, чужих, сторонніх вам осіб.
Пояснив мотив. Можу ще раз.
Не треба. Я поясню вам свій.Баронет озирнувся на сходи, чи не йде сестра.Прошу вас надалі в міру сил та можливостей діяти в наших інтересах, а не захищати цю зайду. Розумієте, про кого мова.
Про Марію.
Про чорну вдову,наголосив Базиль.У вашому становищі, Платоне Яковичу, краще не йти проти законних спадкоємців фон Шлессера. Нам із Варварою дуже допоможе, якщо ви приватним порядком доведете причетність цієї особи сумнівних моральних якостей до вбивства. Ми не хочемо її крові, ми не прагнемо публікацій у жовтій пресі. На основі ваших доказів повторимо пропозицію. Марія повинна піти геть у тому, у чому прийшла. Відмовитися від спадку на користь свободи. Обходити десятої дорогою не лише Київ, а й найближчі повіти губернії.
Ви нагадали моє становище.
Як депутат Думи маю чимало можливостей. Додайте вагу прізвища фон Шлессер. Зробивши, як хочемо ми з Варварою, ви матимете мою особисту підтримку. Київську губернію, ймовірно, доведеться залишити, аби не мозолити очі своїм численним впливовим ворогам. Але, на відміну від вдовиці, матимете певний капітал, що дозволить вам облаштуватися на власний розсуд, наприклад, десь на віддаленому хуторі. Для чого далі порпатися в чужому бруді? Нащо вам той кримінал, прости, Господи? Вік дозволяє почати життя спочатку й навіть бути щасливим із того.
Легенький рипнарешті спускалася Варвара.
За нею сунув Нечипір, волочачи спаковані валізи.
Зарипіло під ногами сильніше.
Я готова,сказала Варвара фон Шлессер.
Ми з паном Чечелем переговорили на відомий нам предмет,кивнув Василь фон Шлессер.
Не до кінця,зазначив Платон.
Здається, ми все погодили. Виникнуть ще запитанняось моя картка.
Не все, мосьпане. Раптом Марія справді не причетна до вбивства? Ну, як не вона дала баронові ціанід? І що, коли я доведу саме це?
Краще довести її злочин,викарбував баронет.
Згодна,кивнула Варвара.Для вас краще. Ось, маєте ще картку від мене.
Розділ 16Таємна прогулянка барині
Бородянська волость,
маєток Шлессера
Київ, на вулицю Прорізну
озволу на керування автомобілем Платон при собі не мав.
Слава Богу, паспорт примудрився зберегти. Крім револьвера й одягу, в якому привезли, Чечель не мав тепер нічого. Документ, що засвідчує його особу, та зброя радше зашкодять, ніж допоможуть. Та на користь Чечеля працювала та обставина, що автомобілістів не зупиняли на вулицях, аби перевірити, чи власною машиною катаються. Навпаки, людину за кермом самохідного екіпажа сприймали такою, що має статки та, відповідно, становище. Отже, благонадійною, яка підозр не викликає. Увагу привертала машина, а не той, хто сидить за кермом.
Тож, отримавши від Садовського дозвіл узяти «даймлер» для потреб дізнання, Платон у такий спосіб зробився кимось на кшталт невидимця.
Далі треба було перевдягнутися. Водій має бути відповідно вбраний, і в маєтку все знайшлося. За кермо Чечель сів на очах у цікавої челяді, вдягнений у шкіряну куртку поверх светра й підшиті знизу шкірою, мов у кавалериста, зелені галіфе напіввійськового крою. Голову прикрив шоломом, теж шкіряним, очінезграбними окулярами-«консервами». На руки натягнув широкі рукавиці-краги.
Перевірив, чи є пальне в баку.
Дрозд подбав, порядок.
Запустив мотор, зробив коло двором під гавкіт дога-сторожа.
Виїхав за ворота.
Вітер бив у лице, багнюка летіла з-під коліс. Платон давно не кермував, швидко згадував навички. З «даймлером» впорався, обїздив, зріднився. Уже здолавши двадцяту версту, тримав «бублика» так упевнено, ніби автовласне, а катається він щодня. По дорозі обганяв сільські вози, махав руками візницям і пасажирам. Дядькихто махав у відповідь, хто показував кулак, хто плювався. Тітки відсувалися, хрестилися. Якщо їхали дітиті гляділи захоплено, один хлопчак навіть захотів зістрибнути й побігти за машиною, груба матуся в квітчастій хустці смикнула на воза в останній момент. Збоку виглядало, ніби підсікла вудку на риболовлі й тепер хутко виловила, не даючи здобичі опамятатися.
Як виїхав на прямий шлях, минув Шулявку та залишив позад себе машинобудівний завод, став зустрічати інші автомобілі.
Дехто з шоферів, порівнявшись, тис на клаксон. Не тому, що впізнавав,просто вітався. Платон відповідав ввічливістю на ввічливість, сигналив навзаєм. Брест-Литовський шлях вивів на Галицьку площу. Був четвер, тож єврейський базар довелося оминати. Вгледівши кінних поліцейських, Чечель мимоволі втягнув голову в плечі. Наступної миті засоромився власного боягузтва, чвиркнув слиною крізь зуби в їхній бік, хай стражі порядку вартували далеко. Завернув на Маловолодимирську, звідтивзяв крутий підйом, вибрався на Фундуклеївську. Тут доїхав до трамвайної колії, авто затрусилося по бруківці.
Звідси й до Прорізної рукою подати.
Слід Марії фон Шлессер вів Чечеля до готелю «Версаль».
Поставивши «даймлер» недалеко від будівлі й залишивши місцевим хлопчакам змогу як слід розглядати авто, він рушив прямо, на ходу знімаючи окуляри. Впевнено ступивши до вестибюлю, одразу полегшено зітхнув. Побачив того, на кого розраховував. Трохи за тридцять. Вишколений, у бездоганно випрасуваній уніформі, з напомадженим волоссям і такими самими вусами, черговий служка вибіг з-за стійки, поспішив особисто зустріти дорогого гостя.
Впізнав, щойно той стягнув з голови шолом.
Укляк, завмер, злодійкувато озирнувся.
Платоне... Платоне Яковичу... Ви отак, вільно...
Чому ні? Хто мене поневолив?Чечель навмисне додав до голосу метал.Бачу, чутки Києвом вдячно гуляють. Що про мене чути?
Багато всього.Служка знову глянув на всі боки.З вами нині небезпечно мати справу, Платоне Яковичу.
Раніше мав і не боявся. Чи вже не страшно бути негласним поліцейським інформатором? Жоржику, любий мій друже, мене вигнали з поліції, не тебе.
Я ж не служу там!
Є власноручна згода, написана на імя самого пана Красовського. Це ж я тебе завербував, нагадати?
Не треба.
То, може, згадаємо, скільки ти отримуєш за кожну корисну інформацію?
Платоне Яковичу, чорти вас принесли!
Хай чорти. Відійдемо на два слова. Бо справді увагу звертатимуть.
Жоржик зітхнув, повернувся на своє місце. Чечель розмістився біля стійки з протилежного боку. Стягнув краги, засунув за викот шкірянки. Легенько торкнувся пальцем круглого дзвінка.
Тиждень тому, минула середа. Ти чергував тут, га, Жоржику?
Я повинен відповідати?визвірився той.
Ні. Але поговоримо по старій памяті. Скажеш, що не ти, доведеться шукати твого товариша.
Ну, як справді не я?
Чечель не відповів, мовчки втупив у співрозмовника погляд. Жоржик постояв, посопів, відвів очі.