Вгадали. Я.
Ай, браво! Нам обом пощастило. Тобібо не треба козиряти зустріччю з прокаженим Чечелем. Менібо не раз мав із тобою справу, ніколи не розчаровувався. Вважай, у нас сімейна розмова.
Та кажіть уже...
Давно б так.Платон погладив пучкою латунь дзвіночка, зручніше вклав лікті на стійку.Отже, минулої середи по обіді сюди, до готелю «Версаль», зайшла дама. Ти можеш її знати, але не мусиш. Марія фон Шлессер останнім часом не потрапляла в газети й не дуже часто вибиралася до Києва. Тим більше навряд чи зупинялася тут.
Чим наші апартаменти погані?!
Я не сказав, що погані. Дружина... вдова барона фон Шлессера не лишалася в місті. Їй зручніше в родинному маєтку. Звідти й назад її доставляє шофер.
Чому ж тоді я повинен її згадати, Платоне Яковичу? Чому вашу знайому взагалі занесло в наші палестини?
Жоржик поволі опановував себе.
Ось за тим я й провідав тебе, любий друже.Платон підморгнув.Знатну даму привіз сюди шофер на «кадилаку» однієї з останніх моделей. Бариня звеліла пильнувати авто, видала гроші, дозволила відлучитися до найближчого трактиру. Пояснила: має зустріч із приятелькою тут, у вашому ресторані, й не знає, як довго правитиме з нею жіночі теревені. Шофер чекав понад годину. Хазяйка вийшла з парадних дверей і, як сказав, виглядала схвильованою. Звісно, не його, шофера, собаче діло, з ким здибалася бариня й про що балакала.
Не моє теж,вставив Жоржик.
Згоден, тебе ще бракувало. Але той самий шофер, звуть його, до речі, Юхимом Дроздом, без задньої лихої думки обмовився: того разу хазяйка не вперше приїздила у «Версаль». Від початку рокувчетверте. Навідувалася й раніше, та не важливо. Питання до тебе, любий старий друже, дивовижно просте. З ким тут, у готельному ресторані, зустрічалася Марія фон Шлессер і чому саме тут?
Не знаю.Інформатор подався назад, відвернувся, мовби щось шукаючи під стійкою.
Чечель мовчав.
Не знаю!повторив Жоржик, уже нервуючи.Попитайте краще он там, у ресторані. В халдеїв-офіціантів, у метрдотеля. Я ж не обслуговую там, у залі. Я тут обслуговую.
Заразсаме по обіді,нагадав Платон.Ресторанні вікна виходять на вулицю. Вони не запнуті. У залі майже нікого нема, сюди стікаються ближче до вечора. Двох дам, тим більше які облаштували там місце постійної зустрічі, важко не помітити й не запамятати. Ми давно знайомі, Жоржику. Витри піт з лоба. Він виступив, щойно я спитав про даму.
Я поняття не маю, як її звуть!вичавив інформатор.
Отже, розумієш, про кого мова. Чому злякався?
Поруч із вами боязко, кажу ж...
Ти заспокоївся. Потім знову напружився. І в піт від моєї появи тебе не кидало. Жоржику, ти ж сам не хочеш, аби ми вдвох розпитували офіціантів. З ким зустрічалася баронеса фон Шлессер у вашому ресторані? У тебе память чіпка, тому й агент ти корисний...
Цитьте!Жоржик знову подався вперед, тепер уже благаючи.Платоне Яковичу, не губіть. У мене діток двоє, в жінки десь сухоти взялися...
Знаю.
Чечель не зводив із Жоржика важкого погляду.
Не відаю, з ким вона зустрічалася,вичавив інформатор.
Знову ти за рибу гроші.
Та почуйте ж ви мене!Інформатор схопив Платонову руку в свою, стиснув.Знаю, про кого говорите. Тільки справді не знаю, з ким та дама зустрічалася. Якщо з подружкою, як каже,то не в нас. Тут вона жодного разу не лишалася.
Оце вже цікаво.Платон різко збавив оберти, трохи подумав.Кажи, коли вже почав.
Їй передавали через мене записки,здався Жоржик і одразу зіщулився, мовби зіщулився на очах.Моє діловіддати. Ми з вашою знайомою не говорили навіть. Підходила, віталася. Уже знала, записка в конверті чекає. Одразу кажу, Платоне Яковичу,конверт завжди заклеєний був. Не міг прочитати нічого, навіть якби хотів. А коли знати, від кого носять, то й бажання нема.
Та-ак!протягнув Чечель, відчувши, як усередині пішло щемливе тепло.І від кого ж послання?
Я проводив даму рестораном до чорного ходу. Щоразу вона давала мені й метрдотелю по пять рублів. За такі гроші не можнатребаслухатися й мовчати. Потім так само верталася, кивала на прощання, виходила надвір через парадне.
Жоржику, ти не дочув. Хто передавав конверт?
Коли дама провернула такий фінт вперше, я з цікавості запитав знайомого, з кухні. Двері там виходять у двір, до смітників. Звідти можна вийти на вулицю. Там чекала коляска з візником. Ми ще посміялися: до полюбовника мосьпані бігає, від чоловіка ховається. Щоразу так, думаю, вона діяла.
Чечель стиснув кулак, легенько стукнув по поверхні стійки.
Не крути, Жоржику. Сказав «а»кажи «бе». Написав «і»став над нею крапку.
Кучеряво промовляєте, Платоне Яковичу. Я вже й забув...
Я тобі зараз дещо інше нагадаю,просичав Платон.
Інформатор зиркнув на кулак.
Почує хтось, що я вам оце сказав,діточки мої сиротами будуть. Не губіть, Платоне Яковичу. Не губіть...Він по-дитячому шморгнув носом.Посланець завжди був один. Як зявитьсявсе, сигнал: дама навідається по обіді. Полтину за послугу додавав. Вертлявий такий, з більмом на лівому очі. Його так і називаютьМитя Більмо.І видихнув нарешті, остаточно й безповоротно капітулюючи:Один із підручних Апаша.
Розділ 17Дещо про честь мундира
Київ, на вулиці Михайлівській
втомобіль загородив собою дворик.
Камяниці тут щільно тулилися одна до одноїщойно біля Володимирської гірки почалася забудова, земля скочила в ціні. Тож будинки росли не вшир, а вгору, сягаючи шести поверхів. Хоч не хоч доводилося тіснитися, якщо кортить жити в престижному місці, через те забудовники економили на просторі дворів. «Даймлер» привертав увагу, хоч де лишити: біля бровки хідника чи біля потрібного будинку. Та Платон вирішив усе ж заїхати. Зупинятися там, де вулиця хилилася вниз, ризикованораптом машина покотиться, гальма слабенькі.
Тепер аби Захарченко був удома.
Старий сищик жив на першому поверсі, і не лише Платонусе розшукове відділення знало: Іван Макарович отримав помешкання на Михайлівський як подарунок від генерал-губернатора за вірну службу. Знак поваги мав би лестити Захарченку. Натомість він бурчав: недалеко Царська площа, парк, кафешантани, Хрещатик гуляє щоночі. Навіть у глибині вулиці не маєш спокоюгармидер часом сягає аж сюди, звуки нічного життя заносить і крізь щільно зачинені вікна, мов той протягкрізь шпарини. До всього одне вікно виходило на пагорб, тож, нарікав старий сищик, у залі постійні протяги, наче в погребі.
Пощастило.
Відставний поліцейський уже відчиняв, щойно Чечель зайшов у парадне.
По мою душу, бува, приїздять на авто,сказав замість привітання.Так і зрозумів, знову комусь припекло порадитися з Захарченком. А тут ти...
Я, Іване Макаровичу, справді по пораду.Чечель стягнув краги й шолом.
Бачу, ростеш. Це покійний барон тебе в заповіті згадав? Машину подарував?
А ви вже знаєте про барона...
Копійка моя ціна, аби не знав нічого. Заходь уже.
Пропустивши гостя, відставний поліцейський зачинив двері на ключ. Тим часом Платон розчахнув куртку, роздивився, куди потрапив. Захарченко жив скромно, життєвий простір не захарастив. Але Чечелю так само копійка ціна, аби за час служби не навчився розрізняти бідне й багате. Круглий стіл, комод, стільці, крісло в кутку, ломберний столик, на якому примостився грамофон,усе не виглядало дорогим та першокласної якості, а насправді було таким. Справи в знаменитого київського сищика явно йшли добре, приватні консультації дозволяли не відмовляти собі ні в чому, що створює затишок.
Я тут чаюю трохи. Запрошую.
Удома господар носив просторі чорні штани в сіру смужку, мякі пантофлі й зручну оксамитову куртку. Чайник у відставного поліцейського доповнював уявлення про заслужену людину, котра насолоджується спокоєм і розміреним буттям. Чечель кивнув, не відмовляючись. Захарченко поставив на стіл склянку в срібному підстаканнику, з чайника полився гарячий духмяний напій.
Заварюю траву,пояснив.Липа, звіробій, мята, вишневі гілочки. За службу чаєм називали таке вже болото... А довелося сьорбати, не все ж горілку-вино по гадючниках. Пузо болить, заробив чесною службою.Захарченко погладив живіт.Два дні тому довелося оскоромитися, бач, лікуюся.
Є ефект?Платон запитав із ввічливості.
То вже нью-анси. Як себе налаштуєш. Настроїшся на ефект, повіриш у цебуде. Ну, досить уже світських бесід. Кажіть, Платоне Яковичу.
Чечель сьорбнув чаю, не стримавсявзяв з вази бублика, захрумкотів. Захарченко вмостився на стільці й терпляче чекав.
Альфреда фон Шлессера вбили,почав Платон нарешті.
Газети не писали про це. Але я підозрюю,кивнув старий сищик.
Родина грішить на дружину.
Вдову.
Вдову,кивнув Чечель.Аби не виносити сміття з хати, хочуть змусити відмовитися від спадку й забратися з очей назавжди. Я повинен цьому сприяти.
Бачте. Мудро я вчинив, коли відмовився лізти туди.
Мені історія не подобається. Особливо моя участь у ній.
Просто так піти ви не можете.
Я й відмовитися не міг. Не з моїм теперішнім щастям.
Думки вже маєте?
Платон знову сьорбнув, поставив склянку на стіл, замислено торкнувся краю, обвів пальцем коло.
Ще зранку я готовий був захищати вдову. З усього, що бачив і чув, склав три версії. Першавбивця старший син, Василь чи Базиль, як його називають. Другадонька Варвара. Третявони обоє змовилися заради спадку й проти своєї, гм, мачухи.
І вже так не думаєте. Тому й навідалися.
Апаш.
Брови Захарченка здивовано стрибнули вгору.
А він тут яким боком?
Не мав сумніву, що ви його знаєте. Бо я лише чув, сам не мав честі.
Я б не говорив аж так іронічно,завважив Іван Макарович.Апаш залишив мені шрам на правому боку пять років тому. Дослужував я тоді, хотів під вінець карєри злапати його особисто. Щось не так пішло, він заледве не зарізав. Але залишитися живим у двобої з Апашемто честь, скажу я вам. Власне, тому я й пішов у відставку швидше. Як оклигав тоді, майже одразу подав прохання.
Через Апаша?
Дай Бог вам, Платоне Яковичу, позбутися ваших бід, повернутися на службу, зробити блискучу карєру. Ви того варті, це вам Захарченко каже.Старий сищик багатозначно підніс палець.І ось коли настане ваш час йти на спокій, зрозумієте: застарий мисливець для того, аби ганятися за молодими хижаками. Краще піти вчасно, поки ніхто не побачив вашу безсилість перед ними. Загризуть.
Знаменитий Іван Захарченко боїться бандита?
За язик себе вкусіть,відповів той беззлобно.У своєму теперішньому становищі я радо поміряюся силами з такими, як Апаш. Бо нині Іван Захарченкоособа приватна і відповідає лиш за себе. Коли я при посаді, на честь мундира вплине не тільки моя перемога, а й моя ганьба.
Не думав, що ви дбаєте про честь мундиру. А мали б знати з власного досвіду, скільки на тому мундирі плям.
Старий сищик пружно підвівся, обсмикнув поли куртки.
Юначе, вас ударила під дихало сила, яка роздушить і не таких. До того моменту ви, смію надіятися, служили вірою та правдою. І не царю-батюшці чи київському генерал-губернатору або ж нашому обер-поліцмейстеру особисто. Ви, мосьпане, прийшли в розшукову поліцію, аби служити закону. Захищати скривджених, карати кривдників. Робити те, що мусиш, хоч би чого воно вартувало. Ось що таке для мене честь мундира. Не впоравсязганьбив честь, жодних відмовок не приймаємо. Мовчите?
Платон знизав плечима.
Отож,гмикнув Захарченко, заклав руки за спину.Тепер ближче до Апаша. Народився десь на таврійському хуторі. Сава Петров Бережний, так його хрестили. Виріс в Одесі, почав із контрабандистами. Прізвисько привіз з Франції, втік туди від шибениці років десять тому. Там познайомився зі справжніми місцевими апашами, роздобув зброю такої марки.
Знаю. У мене подібний був.
У вас дамський браунінг. Апашось.Захарченко ступив до комода, висунув верхню шухляду, витягнув кишеньковий револьвер, показав Чечелю, підкинув на долоні.Тримали такий колись?
Чув.
Платон машинально випростав руку. Старий сищик посміхнувся у вуса, простягнув гостеві зброю. Чечель одразу засунув пальці в круглі отвори на латунному руківї, розвернувся, навів револьвер на стіну.
Стріляти надумали?
Боже збав! Але цікава конструкція. Дула не бачу.
Кулі вилітають з кожного отвору в барабані. А сам барабан крутиться, коли палите. Якщо всі набої вийшли, йдіть урукопашну. Бачите, руківячистий вам кастет.
Справді.Платон примірився, зігнув руку, вдарив повітря.
Давайте сюди, побавилися вже.
Чечель із жалем повернув зброю власнику. Захарченко заховав назад, знову заклав руки за спину.
Поки ховався по Європах, заробив там собі ще ту репутацію. Апаша розшукує поліція у Франції, Німеччині, Британії. Зараз йому сорок, пять років тому повернувся в рідні краї. Має дивну звичку, хочтеназвіть особливою прикметою. Говорить про себе в третій особі. Звідки тохтозна.
Імператорська манера,вставив Платон.
Хтозна,повторив Захарченко.А, якби ж то була шкідлива примха. Ще звичка є: не сидить на одному місці довго. Замолоду вважав себе першим, хто відновить занепаду славу броварських лісів. Вас, мосьпане, ще на світі не було, коли я разом зі старшими ганявся за останніми розбійницькими ватагами в лісах за Дніпром. Це ж треба так було статися, що батько Апашаодин із душогубів, кому тоді вдалося вислизнути з великої облави. Забіг аж до Таврії, осів на хуторі, дівку знайшов, сина Савку вистругав. І травив малому байки про шалене життя благородних розбійників.
Спадковий бандит, значить.
Еге, бува,покректав Захарченко.Знаний тим, що вправно стріляє, володіє стилетом і кастетом, наче хірург Пироговскальпелем. Освоїв джіу-джитсу, хизувався тим, навіть не раз викликав бажаючих на двобій, забавка така. Прищемили ми йому хвоста, але фартовий, вирвався. Весь час, поки нічого про Апаша в тутешніх краях не чули, у поліції хрестилися й ставили Богові товстезну свічку. І виліз, мов чиряк на сраці. Бачив його, як вас зараз. Він не дав себе схопити, сучий син. А я не дав себе зарізати. Нічия, так би мовити. З того часу носа до Києва не пхав, та й губернію обходив. Чому згадали про нього?
Бо повернувся.
Звідки знаєте?
Платон допив вистигле вариво.
З ним не вперше таємно зустрічається Марія фон Шлессер,мовив нарешті.Навряд барону відомо про те... було. Востаннє бачилися за кілька днів до вбивства. А звязковий у нихякийсь Митя Більмо. Думав, усіх башибузуків знаю на прізвиська...
Захарченко враз змінився на обличчі.
Зараз перед Чечелем стояв мисливський пес, який узяв слід кабана,точніше, людська подоба породистого, бувалого в бувальцях гончака. Старий сищик розправив плечі, випнув груди, втягнув ніздрями повітря. Здається, навіть вуха настовбурчилися.
Платоне Яковичу, я не в тімя битий. Від пропозиції, принесеної паном Садовським, завбачливо відмовився. Але це в жодному разі не означає, що справа мене не зацікавила. Навів кілька довідок, маю можливості. Особливо зацікавили обставини, за яких наша мосьпані овдовіла вдруге.
Вбивство.
Так, поміщика Зайчевського вбили грабіжники. Її чомусь пожаліли. Пане Чечель, я не припускаю, що Марія Данилівна вигадала напад. Чомусь не думаю, що здатна зарізати людину. Історія прогриміла в Чернігівській губернії, до київської розшукової поліції стосунку не мала. Але, кажу ж, поцікавився ось днями. Там шукали такого собі Гриця Вовка, під опис удови він найкраще підходив. У нього вада від природи, вовча паща називається.
Це коли піднебіння розщеплене,кивнув Платон.Яскрава особлива прикмета.
Десь за півроку його труп виловили з Десни. Тоді, два роки тому, Вовк і Апаш були в одній команді.
Тепер завмер Чечель.
Сава Бережний на прізвисько Апаш щось має до вбивства другого чоловіка Марії?вичавив із себе, перевівши подих.
Я не вірю в подібні збіги. Інакше для чого їм таємно знатися? Як баронеса, дама з вищого світу, яка, до всього, останнім часом живе за містом, могла здибати Апаша? А його цікавлять мільйони барона фон Шлессера, ох, цікавлять. Може забрати без ножика й кастета, не витративши жодної кулі.
Платон потер перенісся.
Мені треба його знайти.
Апаша? Перехрестіться, юначе.
Платон виконав прохання.
Ось вам хресттреба знайти.
Вам ніхто не прикриє спину.
Значить, мене вбють. Їй-богу, Іване Макаровичу, то краще, ніж ховатися по притонах із блощицями й маєтках, збудованих на подобу лицарського палацу.
Захарченко посміхнувся у вуса.
Я себе зараз бачу, Платоне Яковичу. Коли було стільки, скільки вам тепер... А!Старий сищик махнув рукою.Одежу поміняйте. У такому вигляді незручно буде.
Іншої нема.
Пошукаю в себе. Висітиме, я ж грубший. Зате зросту ми одного. Прохання: прилаштуйте десь драндулет, бо мій двір не годиться.
Так на ньому ж поїду.
До Чорного яру? Краще не треба.
Хіба до Чорного яру?
Ви згадали Митю Більмо, єдину ниточку до Апаша. Він крутиться в тамтешніх притонах. Є один кабак, так і називається«Яр».
Чув. Навіть колись забрідав, як крутив справу Урусової. Там картярі збираються майже відкрито. Кілька дівчаток у задніх кімнатах, для постійних клієнтів.
Якщо Більмо там не буває, хтось із тамтешніх напевне знає, де його знайти. Але обережно, Платоне Яковичу.
Запитайте у хворого про здоровя,посміхнувся Платон.А в того, за ким шукають жандарми,про обережність. І пригостіть іще чаєм, дуже смакує.
Розділ 18Штофи зеленого скла
Київ, Лукянівка, Чорний яр
оки пили чай, поки відставний поліцейський нагодував гостя ухою зі щуки, яку сам зловив, поки шукав підходящий одягсутінки вступили в права.
«Даймлер» Чечель залишив в одному з гаражів автоклубу. Ризикнув, зявився туди. Впізнали, не зраділи, проте повелися стримано: ні про що не питали, все ж таки Платон мав членський квиток. Дозволили пристроїти автомобіль, але натякнули, ховаючи очі: краще б пан Чечель не зловживав, не вводив у гріх, забрався чимшвидше, сам же все розуміє.
Він розумів.
Та досі не звик, що на нього дивляться, мов на прокаженого.
У величезній шафі Захарченка чого тільки не було. Відставний поліцейський іще на службі любив перевдягатися. Тепер, виконуючи приватні доручення, тим більше підтримував цю звичку. З будинку Платон вийшов босяком: штани у велику клітинку, черевики з калошами, сіра сорочка, жилетка, хустка довкола шиї, піджак з латками на рукавах, старе мішкувате пальто. Голову прикрасив мятий крислатий капелюх із приплюснутою маківкою.
Був би Чечель зараз у шкурі звичайного містянинане мав би жодного бажання зустріти такого типа на тихій вулиці.
Ще й у сутінках.
Баньку Платон відшукав вище, на розі Прорізної й Пушкінської. Світло ліхтаря дозволило бородатому візникові роздивитися його й похитати головою. Надто підозрілий вигляд мав пасажир, аби везти його навіть освітленою центральною частиною міста до вокзалу чи на Євбаз. Тим більшеу Чорний яр, ще чого захотів. Чечель не мав часу шукати іншого візника: мав би такий самий результат. Здебільшого візники не ризикували їхати на Лукянівку, Куренівку чи Деміївку навіть удень. Тамтешні босяцькі ватаги змагалися, хто більше карасів пограбує на ходу. Часто карасями ставали самі ваньки, але якщо навіть потерпали пасажири, візникам завжди мяли боки за компанію.
Коли Чечель лиш починав служити, наївно думав: варто назватися поліцейським і довести це, показавши документ, ваньки стануть сміливішими. Кинуть комизитися й охоче виконають громадянський обовязок, доставивши пасажира, куди той скаже. Перша ж прикра пригода освіжила й позбавила самовпевненості. Візник, якого Платон заангажував у такий спосіб, знайшов момент і дав знати діловим, що везе в їхні володіння фараона. Так київські візники купували для себе лояльність кримінального елементу, іноді отримували невеличку нагороду й загалом вважали за краще дружити з кримінальниками, аніж із поліцейськими. Що могло одного разу зробити котрогось із ваньок у злодійських очах лягавим.
Та історія могла завершитися для Чечеля більш ніж плачевно. Кілька босяків оточили його на вулиці, щойно візник поїхав геть, затягнули в найближчий двір і мало не забрали револьвер. Коли відчули, з ким мають справу, відступили, пообіцявши ще колись зустрітися й закінчити базар. Платон відбувся розбитою губою, ґулею на потилиці й вивихнутою кистю правиці. Надалі подібних помилок не припускався, хіба для святого спокою завербував кількох ваньок в інформатори. Відтоді для поїздок ангажував тільки їх. Хоч намагався не зловживатитремтіли щоразу, коли сищик до них звертався.
Тепер Чечель застосував інший підхід. Витягнув і показав візникові два рублі. Це змусило того, зітхнувши, змінити думку. Платон умостився, вони поїхали, проте мандрівка скінчилася не там, куди прямував пасажир. Зупинивши коня на вулиці, за якою починався Чорний яр, візник вперся й навідріз відмовився рухатися далі. Чечель пригрозив, у відповідь непокірливий мовчки простягнув один із двох отриманих рублів. Плюнувши спересердя, Платон лишив гроші, не втримавсявлупив ваньку кулаком по ватяній спині, вислухав лайку у відповідь.
Довелося приймати даністьдалі пішов пішки.
Ніхто не знав, чому місцевість нарекли Чорним яром, зате дурна слава тутешніх притонів сягала далеко за межі Києва. Тут мовби розчинялися в ядучій кислоті, зникали без сліду не тільки здобуті мазуриками речі, а й люди. Чорний яр міцно зберігав свої й чужі страшні таємниці. Славився, серед іншого, численними млинками, де влаштовувалися цілі картярські турніри, які збирали ділових із Харкова, Одеси, Петербурга, а часом Варшави й Берліна. Гра могла тривати без перерви кілька діб, гравці забували про сон, їжу, хіба переривалися на кухоль-другий пива. Ті, кому врешті-решт щастило, святкували перемогу тут же, гуляючи й просаджуючи більшу частину виграного. Нещасливці заливали горе за їхній рахунок, у борг, чи прагнули швидше повернути бодай щось. Це означалодовколишні мешканці мусили берегти кишені й обирати інші маршрути, тримаючись від небезпеки чимдалі.
Кабак «Яр» був одним із таких місць.
Переступивши поріг, Платон затятих гравців не побачив. Але це нічого не означало. Поєдинки не проводили на видноті, для того млинки мали закриті для сторонніх цікавих приміщення. Тим не менше за кількома грубими деревяними столами чоловіки орудували засмальцьованими картами. Вони не ховалися, бо грали не на гроші. Тутешні аборигени, злидарі, візники, що вже відпрацювали, пролетарі з околиці сходилися в картярських двобоях за випивку. Хто програвавпригощав переможця й за бажання міг взяти реванш. Або поступитися місцем іншому претенденту на дармову чарку.
Чечель посунув до шинквасу.
Поки перетинав брудний прокурений, просякнутий кислим кабак, за одним зі столів спалахнула бійка. Не ясно, хто, кого й за віщо: худий неголений тип із пасмами масного волосся враз підвівся, схопив штоф і розгатив об лису, мов коліно, голову свого візаві. Той рохнув, хитнувся, впав лицем на розкидані карти. Патлатий, стиснувши уламок посуду, обвів тих, хто товкся поруч, скляним поглядом. Сів, витягнув з-під лисої голови карти, зібрав їх у колоду та почав тасувати, ніби нічого не сталося. Кучерявий здоровань, що сидів поруч, схопив руки патлатого своїми, притиснув до столу. Поки той метикував, що до чого, кучерявий точним ударом міцного кулака вкарбував йому носа, розквасивши й напевне зламавши.
Інші відвідувачі, серед яких не було жінок, лиш кинули в той бік погляди. Не затримали, не зацікавилися, не втрутилисяповернулися до своїх тихих розмов та мало кому зрозумілих справ. Чечель уже дійшов до шинквасу, коли звідкілясь виринули двоє молодих кремезних і на загальному фонітверезих босяків. Вони мовчки підхопили патлатого попід руки, поволокли назовні. Кучерявий спробував розбуркати лисого, і йому вдалося: поранений очуняв, торкнувся голови, глянув на закривавлену руку. Навіщось понюхав кров, потімлизнув. Кучерявий узяв початий штоф, протестів не почулося. Поставив перед пораненим, той не шукав посуду, одразу приклався до горлечка. Затим штоф перейшов до кучерявого. Він теж відпив, та замість ковтнутипирхнув, бризкаючи горілкою з рота на рану товариша.
Аж тепер Платон відчув на собі уважний погляд кабатчика.
Ти не помилився, милий чоловіче?спитав той.
Якщо тут пютьмені сюди,в тон йому відповів Чечель.
Помилився.Тепер кабатчик правив упевнено.З такими руками, милий чоловіче, сюди не заходять. На босоту не подібний. Але й на фараона не схожий. Просто скажи, що не туди забрів, і рушай собі з миром.
Так я з миром і прийшов.Платон ліг грудьми на шинквас, підморгнув кабатчику.У вас тут знайомець один мій гужується, давній. Митя Більмо, чув?
Йди з Богом.У голосі забриніла погроза.Канай.
Дуже образиться мій товариш, як почуєприходив Платон Чечель, не застав, розминулися. А ще більше Апаш засмутиться.
Остання фраза змусила кабатчика здригнутися, покрутити головою в різні боки. Заскочений зненацька, він не одразу знайшов потрібні слова. Платон на те й розраховувавскористався.
Я сяду он там,кивнув у дальній куток, де отаборилися похмурі візники в теплих каптанах.Звільни мені місце, принеси, чим багатий. І передай чекушку кому треба.
Кабатчик їв поглядом. Чечель витягнув гаманець, звідтисиній кредитний білет у пять рублів, поклав перед собою, постукав пучками пальців.
За труд і клопіт.
Асигнація миттю зникла.
Зайшов у кімнату за шинквасом і кабатчик. Платон чекав хвилин десять, спостерігаючи, як кучерявий здоровань обтирає кров із лисини товариша брудною хусткою, змоченою в горілці. Картина здавалася настільки мирною, наскільки можна вважати мирним усе зібрання «Яру». Нарешті кабатчик повернувся, за ним де не взялися ті самі двоє молодих босяків. Витягнули порушника спокою крізь вхідні двері, зайшли вже з дворутільки так. Обмацавши Чечеля двома парами очиць, мовчки подалися в облюбований ним куток. Щось коротко сказали візникам, ті не опиралися, не бунтувалиперемістилися в інше місце. На столі, куди вказали, ніби з повітря зявилися дві повні чарки: заклад пригощав, вибачаючись за незручність.
Платон зайняв звільнене місце, поклав на лавку капелюха, розстебнув пальто. Обслужив сам кабатчик: поставив незмінний зелений штоф, полумисок із квашеною капустою, неглибоку глиняну миску драглів, для них поклав ложку. Приготувавшись чекати, Чечель налив собі каламутної, з запаху явно не казенної горілки. Драглями погребував, зате капустою пригостився, закусивши горілку. Скривився, бо до цього напою ніколи не тягнуло, цінував коньяк, любив вино, міг випити міцного пива. Але зовсім не пити не мігза ним уже стежили не одні очі, у цьому був певен.
Час тягнувся повільно.
Думати Чечель ні про що не хотів, та й думок особливих не лізло.
Хіба додумався, аби швидше рухалося, випити ще раз.
Тільки зібравсяпоруч у кабацькій напівтемряві вловив рух, наступної миті навпроти сів невисокий чоловік у котелку, панському пальті з бобровим коміром, гладенько, до рожевого поголеними щоками. Його можна було б назвати аристократом, аби не золотий зуб у роті, неакуратно, не майстрово зроблений.
І кругла біла пляма на лівій зіниці.
Допоможу,мовив Митя Більмо, голос виявився на диво тонким.
Чечель не встиг заперечити: новий знайомий сам налив йому чарку й втупився, мов перед ним була екзотична особа на кшталт карлика, людини з шістьма пальцями на руці чи бородатої пані. Платону стало незатишно, але все ж випив. Хекнув, відсунув штоф, тепер між ним і Більмом нічого не стояло.
Ти за Апаша питався?
Якщо тиМитя Більмо.
Шкода мені тебе,зітхнув той.Але сам прийшов. Гайда.
Підвівся, запхав руки в кишені пальта.
Чечель не чекав, що все вийде так просто.
Напруга далася взнакиу голові не шуміло, зовсім не спянів, лиш куражу додалося.
Вийшли чорним ходом.
До них у «Ярі» не було нікому жодного діла.
Як питатиме поліція чи ще хтосьніхто нікого тут і не бачив сьогодні.
Розділ 19Джіу-джитсу
орний яр потонув у густих березневих сутінках.
Кілька днів тому випав сніг. Тепер засіяв дрібний дощик. Місцевість забудували одноповерховими, рідшедвоповерховими будинками, у новому столітті тут іще не зводили нічого. Тож старі, просілі, зубожілі доми, які не знали навіть кращих часів, світилися вікнами де-не-де з-за погано запнутих завіс. Ліхтарів тут не було ніколи, чужий мусив рухатися брудними вулицями й провулками навпомацки, ризикуючи заблукати. Натомість місцеві чулися рибами у воді, могли ходити Чорним яром навіть із завязаними очима.