Один приклад не показовий.
Так ляхи знайдуть більше! Їм тільки дай волю! Тому врятувати нашого героя будь-якою ціноюсправа, без перебільшення, державної ваги. За умови, що ми з вами хочемо одного разу таки мати власну державу.
Ви хочете звинуватити польську спільноту в організованій провокації? З моєю допомогою? Клим підвівся, глянув на Гірняка згори вниз. Не вийде у вас нічого.
Гість лишився сидіти, і Кошовому раптом закортіло вигнати його. Але стримався, вийшов з-за столу, пройшовся кімнатою, заклавши руки за спину, заговорив розважливо, не так до гостя, як мислячи вголос:
Адвокатові пропонується прийняти факт скоєння клієнтом злочину, в якому його звинувачують. Знаючи це, не визнавати підзахисного винним, шукаючи аргументи й докази. Ви особисто маєте чим довести невинуватість Ладного? відповіді не чекав, відмахнувся:Навряд. Хіба ви знаєте більше, ніж кажете. Коли так, маєте в рукавах козирі, які не квапитеся мені показувати. Так чи ні?
Гірняк демонстративно й дещо блазнювато розвів руки, зігнув їх у ліктях, опустив униз, потрусив.
Нічого не випало, підіграв Клим. Хоча ви все одно можете мені брехати.
Мені важко працювати, коли нема довіри.
Так ми ще не працюємо, парирував Кошовий. Мені важливо зрозуміти, на що ви розраховуєте. Я сам маю придумати версії? Сам повинен звинуватити поляків у навмисному вбивстві українського інженера з метою виваляти багном січовика, а заразомувесь наш стрілецький легіон? Чи побачити тут російську руку, яка тягнеться до подібної мети? Чи вони діють спільно, аби послабити український політичний та суспільний рух? А раптом могла бути інша, приземлена причина? Скажімо, кохану Ладного приревнував до убитого інженера хтось третій? Зробимо з Оксани як її Антонів femme fatale?
Тепер Гірняк підніс руки догори.
Тут я вам не порадник. Зрештою, мій візит неофіційний. Прийшов до вас як приватна особа і патріот, котрому небайдужа наша спільна справа.
Ми не працюємо разом.
Але рухаємося в одному напрямку. Ваша громадська активність, пане Кошовий, викликає лише повагу. Мене саме вона спонукала постукати нині у ваші двері. Хоча діячів нині чимало. Проте є одна обставина, й вона переважила.
Тобто?
Заручники. Ви доклалися до того, аби встановити постійний звязок із тими українцями, котрих росіяни вивезли за межі Галичини й Буковини, тримаючи під наглядом у Києві, Харкові, навіть Петрограді. Займаєтесь полоненими, підтримуючи тих, хто служив у царській армії, та має наше походження. Мені це все близько й до болю знайоме.
Чомудо болю?
Гірняк зітхнув:
Я біженець, аби знали. Втікач, із Чернівців. Був серед заручників у готелі «Чорний орел», знаєте щось про це?
Звісно, доходили чутки.
Але й після того лишався в місті, вважаючи своїм обовязком підтримувати тих, хто потрапив під репресії окупантів. Знаю, ви теж протрималися. Та Львову пощастило, що сюди не повернулися росіяни. Чернівцям пороблено, і коли вони прийшли вдруге, я знову став заручником, тепер уже з власної волі. Як виявилось, даремно, він прокашлявся, допив уже зовсім вистиглу каву. Ось ви тут дорікнули мені надмірним радикалізмом. А ця моя позиція, яку я не боявся озвучувати навіть тоді, коли в Чернівцях панував губернатор Євреїнов, справді давала багатьом віру: вони не самі. Треба триматися й боротися. Звісно, коли росіяни забралися з Чернівців уперше, ми раділи й не припускали, що вони повернуться за кілька місяців. Ось коли мені все згадали. Тож мій хід із переданням себе в заручники-добровольці не вдався. Мене, як більшість бранців, не випустили, закрили до вязниці. У січні відправили до Росії. По дорозі вдалося втекти. Така історія.
Поки гість говорив, Кошовий зловив себе на думці: враження від нього міняється. Не те щоб Роман Гірняк раптом став йому симпатичним. Клим почав вірити в його наміри. Тим часом той завершив:
Мешкаю тут, у Львові, з зими. Повертатися назад до Чернівців не збираюся поки, бо фронт знову поруч і, боюся, місту знову не пощастить. Завів добрих знайомих, та не до всякого з таким прийду. А вас я чомусь відчув. Людина, котра опікується заручниками й полоненими, зрозуміє й мене. То хіба не домовимося?
Люди мають домовлятися. Хотілося б тепер знати, про що.
Захист Захара Ладного. Вас підтримають люди, пане Кошовий. Ви повинні витягнути його з Бригідок і спробувати реабілітувати в очах громадськості. Є проблема: Ладний убив Косацького. Витягнути героя війни, знаючи цевчинок адвоката. Під час війни не побоюся прирівняти його до подвигу.
Бійтеся гучних слів, пане Гірняк.
Так словомоя зброя. Чим гучніше звучить, тим краще.
Ви вмієте переконувати.
Це означаєя добре вправляюся зі своєю зброєю.
Клим повернувся за стіл, присів, потер руки.
Ніколи ще не захищав винуватців. Загалом я згоден, витягнути Ладногопитання політично важливе й правильне. Та мені треба знати більше.
Думаю, більше самого Захара вам однаково ніхто не скаже.
Згоден.
Вислухати його може лише адвокат. Мене в тюрму не пустять, васзапросто.
Не перебільшуйте. Не так усе й просто для мене, особливо тепер.
Захисників пускають до підзахисних навіть у воєнний час.
Теж згоден. Вважайте, перемогли. Але домовимось так: поки беруся лише влаштувати зустріч із Ладним. Дізнаюся з перших вуст, як усе сталося. Разом придумаємо стратегію захисту. По руках?
Гірняк клацнув пальцями, простягнув Кошовому через стіл правицю.
Магда, вже одягнена, вийшла зі спальні, коли за гостем зачинилися двері.
Щось не так? Клима напружив знайомий колючий погляд.
Ви голосно говорили.
То й що?
Я все чула. Не підслуховувала.
Могла навіть вийти до нас. Розмова не секретна.
Мені не подобається цей чоловік.
Кошовий закурив, вперся об краєчок стола.
Чомусь я чекав подібної реакції.
Он як, у її тоні не звучало здивованих ноток. Він прийшов сюди, аби нацькувати тебе на поляків. Не хочу лізти в політику, скільки разів тобі говорила. Але розуміюнині всі в неї втягнуті, так чи інакше. Довкола суцільна політика, навіть у Червоному Хресті. Подібні розмови можливі де завгодно, й вони ведуться. Тільки не тут, у цьому домі.
Магда тупнула ногою.
Сіпнулося віко, сильніше, ніж зазвичай, Клим торкнувся його пучкою.
Поясни.
Сам розумієш.
Магдо, прошу тебе, в мене тепер інше в голові.
Як би звинуватити в чомусь поляків? Заради того, аби вигородити вбивцю?
Ти все чула. І теж маєш усе зрозуміти.
Не пригадую, аби Климентій Кошовий погоджувався на таке раніше.
Ти злилася на мене, коли взявся виправдовувати Густава Сілезького. Бо була щиро переконанатвою приятельку Агнелю задушив у її власному авто саме він. Про інше слухати не хотіла. Однак Сілезького випустили.
Він не вбивав Агнелі.
Я довів це, Магдо.
Але цей стрілець Ладнийубивця.
Я сам повинен переконатися.
Ти шукаєш, якою брехнею витягнути злочинця з-за ґрат. Климентію, герой війни не має індульгенцій у мирному житті.
Хіба зараз мир?
Перепрошуюв тилу справді імітація миру. Тим не менше. Ми разом два роки, й ти ніколи не підкреслював цю різницю.
Різницю?
Так. Я полячка, католичка. Ти українець, православний. Мені здавалося, нас дотепер нічого не розділяло. Як колись нічого не заважало побратися з Басею. Ані те, що вона вихрещена жидівка, ані те, що
Кошовий зупинив її поглядом, Магда ковтнула останні слова, щоки запашіли.
Вибач. Я не мала права, не повинна була. Просто цей чоловік, ці розмови Коли є спільний ворог, якого всі скуштували на смак, подібні розмови треба по змозі згортати.
Якщо закривати очі й вуха, нічого довкола не припиниться, Магдо.
Вона взяла з комоду свої цигарки.
Ти киватимеш на заміри поляків.
Спершу я поговорю з Ладним і зрозумію, з чим доведеться мати справу.
Але ти все одно придумаєш казку, яка допоможе витягнути убивцю на волю. Й у перспективівиправдати. Поліція розбиватиме лоба, шукаючи іншого вбивцю, якого насправді не існує. Климентію, я не лише шляхетного польського роду. Я також удова поліцейського, а покійний пан Богданович закон поважав.
Ми посваримося?
Тепер замовкли обоє.
Поки не знаю, мовила першою Магда.
Я так само. Лише візит до Бригідок. Далі побачимо. Влаштує обіцянка тримати тебе в курсі справи й радитися перед тим, як приймати якесь рішення?
Мене влаштує, якщо ти відмовишся порушувати закон.
Віко сіпнулося вкотре за ранок.
Коли так, пропоную компроміс, сказав Клим. Я обіцяв добитися побачення з Ладним і переговорити з ним. У цьому пункті жодного порушення нема. Рішення прийму потім. Власне, так я й збирався зробити. Годиться?
Магда повела плечима.
Ти все одно вже вирішив. На цьому етапі від мене нічого не залежить. Мої зауваження ти почув. Хочешвважай це страхами. І все, вже давно час поснідати.
Забравши цигарки з собою, Магда зникла в кухні.
Розділ третійДиво в кабінеті комісара поліції
Я вже думав, ви заспокоїлися, пане Кошовий.
Не бачу причин вашого неспокою, пане комісаре.
Цього року Клим зустрічався з Мареком Віхурою четвертий раз, і впершев дирекції кримінальної поліції, де той займав свій старий звичний кабінет. Пішовши у відставку перед самою війною два роки тому й пересидівши у Львові всі девять місяців російської окупації, Віхура сам зажадав повернутися до служби. Після побаченого й пережитого йому хотілося знову стати корисним місту, і Магда тоді обмовилася: Віхура навіть пропонував свої знання, вміння й таланти австрійській контррозвідці. Там відставного поліцейського охолодили й переконали, коли вже свербить, обійняти колишню посаду.
На той час більша частина службовців розбіглася хто куди. Ті, хто лишився у Львові, або померли від хвороб, які не було чим лікувати, або опустилися, деградували, в усьому розчарувалися й не хотіли взагалі нічого, або ж злилися з кримінальним світом, втягнувшись у роботу чорного ринку. Колишні агенти в криміналі цінувалися завжди, й Віхурі після повернення довелося ловити, серед інших, своїх колишніх підлеглих.
Особливо переймав Кароль Лінда, подібний до щура чоловік, котрий до війни керував поліцейською агентурою, створивши мережу інформаторів. Коли прийшли росіяни, він зміг зникнути, розчинився раптово, без попередження, ні з ким не прощаючись, і Віхура грішним ділом подумавубили, пропав, нема. Та з поновленням влади Лінда так само несподівано виринув, уже в новій іпостасі. Клим мав контакти зі злочинним світом і раніше час від часу користувався ними, залагоджуючи різні справи. Нині, змінивши спосіб життя, знайомства на міському дні зберіг, заходячи іноді у бар «Під вошею» на Верхньому Личакові, де збиралися кримінальники. Так дізнався від тамтого кельнера, пана Цезаря, про таємну зустріч Лінди з Віхурою. Про що говорили, невідомо, та після того, за спостереженням самого Цезаря, частина оборудок або згорнулася, або зменшила інтенсивність, життя львівського дна набуло якихось невластивих дотепер правил. Зявилася певна межа, яку злодії домовилися не перетинати. Тих же, хто порушував, за короткий час ловила поліція, й надати таким притулок означало самому опинитися поза ухваленими неофіційно законами.
Марек Віхура, вищий на голову від більшості оточуючих, через міцну статуру нагадував дбайливо обтесану камяну брилу. Це створювало ілюзію, що чоловік випромінював здоровя, хіба що забагато пив, бо мав лице бурякового кольору. Обидва висновки були хибні. Віхура вже одинадцятий рік не пив нічого міцнішого за світле пиво, а тепер відмовився навіть від нього: війна вимагала дешевого пійла, а зі своїм шлунком комісар не міг собі цього дозволити. Проблеми не обмежувалися періодичними болями в животіВіхура мав, серед інших болячок, проблеми з судинами. Пані Віхурова до війни обгодовувала чоловіка як і чим могла, і Кошовий дивувався з правдивої сили людського організму. На місці грози львівських злочинців він сам давно б уже загнувся від такого інтенсивного й різноманітного лікування.
За дивним, парадоксальним збігом обставин Віхура почав лікуватися активніше з поверненням рік тому австрійської влади до Львова. В той час пані Віхурова вже впала у відчай, намагаючись тримати чоловіка в тонусі бодай якимись травами, добутими в сільських жінок. А відставний на той час комісар почав дедалі частіше бліднути, що означало, на відміну від червоного кольору лиця, погіршення самопочуття. Врятувала ситуацію Магда, почавши співпрацю з Червоним Хрестом. Тут вона могла цілком легально добувати не всі, але більшість потрібних Віхурі ліків, і незабаром природний буряковий колір повернути вдалося. Вкупі з зануренням у звичну й, ніде правди діти, улюблену роботу комісар почав виглядати краще, оживав на очах, і зараз нічим не відрізнявся від суворого служителя закону, яким Клим побачив його вперше вісім років тому.
Та мене вже закидали відозвами негайно звільнити героя війни. Жертва наклепу, провокація тощо. Причому знаєте, звідки закидали? З канцелярії президента міста!
Звичайно. Делегації ж ходять туди. До себе ви їх не пускаєте.
Кількох уже вигнав. Мали нахабство чатувати біля входу.
Мабуть, газетярі.
Та вони. Ось тепер ви. Слово честі, приділяю вам час лише по старій памяті та з поваги до минулих заслуг.
Добре, хоч визнаєте їх.
Погано, що ви знову полізли не в своє. Це ніколи не закінчувалося для вас позитивно.
Чому ж. Всякий раз моє втручання в якусь подібну історію допомагало кримінальній поліції і вам особисто знайти чергового вбивцю. А то й організовану групу.
Мені не хочеться нагадувати про Різника з Городоцької.
Сьогодні зранку його вже згадували всує. Збрешу, сказавшизвик. Але час минув, не так гостро болить. І потім, я навчений. Вдруге таких помилок не нароблю.
Віхура пожував губами, машинально пошкріб нігтями лівої руки кисть правиці, зловив мимовільний погляд Кошового, буркнув:
Висипало. Знати б, від чого. Пані Віхурова останній тиждень надто захопилася лікуванням, і я сам винен.
Тобто?
Зїв у гостях пересмажене. Знаєте, як воно тепер буває. Смакувати особливо нема чим. Аж тут іменинник роздобув свіжини, подали шкварки. Захопилися всі, а я потім уночі не міг спати. Різало, пане Кошовий, мов бритвою. Чи пекло, не розбирав до пуття. Словом, пані Віхурова перелякалася, забігала, почала щось із чимось там мішати. Висипало два дні тому. Боюся розчухати. Люди подумаютьзараза, і тут же, без переходу, повернувся до обірваного:Нині ваш випадок не той.
Що ви маєте на увазі?
Захар Ладний, чиєю долею ви так переймаєтесь, дійсно вбивця.
Маєте докази?
Віхура пошкріб нігтями правиці кисть лівої руки.
Знаєте, іншому за будь-яких обставин ніколи б цього не показав. Та й вам до війни і, гм, певних подій, які нам довелося пережити разом два роки тому, розкрив не відразу. Зараз дозволю собі це, аби ви, пане Кошовий, не витрачали свого та мого часу даремно.
Відсунувшись від столу, комісар відчинив закриту на ключ шухляду. Звідти видобув теку з цупкого картону, розпустив шворки, вийняв і поклав перед Климом зіжмаканий, та потім старанно розправлений аркуш.
Ось він, лист, згаданий Гірняком!
Кошовий пробіг очима написане.
Зачепився за прізвище жертви, потім перечитав голосно:
«Мене, нас із тобою, наше майбутнє спочатку зрадив, а потімрозтоптав, знищив підлий Косацький». Далі лист обривається. Відомо, хто писав?
Замість відповіді комісар виклав поруч ще один, цього разурівненький аркуш з гербовою печаткою.
Писане українською.
Стисла автобіографія Захара Ладного.
Думаю, ви розумієте, для чого ми попросили стрільця написати це.
Задля певності Віхура тицьнув пальцем спершу на лист, потімусередину офіційного аркуша, далізнову на лист.
Той самий почерк.
Бачу. Ідентичний, визнав Клим. Хоч я не фахівець із графології. Але погодьтеся, трошки знаюся на досудовому слідстві.
Що ви хочете сказати?
Неозброєним оком доведеноось цей незакінчений лист писав Захар Ладний. Проте він не може бути доказом того, що стрілець убив інженера.
Віхура підтягнув лист до себе, машинально розправивши, вдягнув окуляри.
Читаємо: «Я зроблю це, і вже ніхто мене не зупинить». Даліпро біль від зради і постріл як єдиний спосіб той біль подолати. Нарешті, процитоване вами про зраду Косацького. Мотив очевидний.