Нам відомо те, що пишуть у пресі,втрутився Леандро. Яка, по правді кажучи, останнім часом висвітлює його життя куди скупіше, ніж це вона робила раніше.
Зовсім не висвітлює,підтвердив Хіль де Партера. Гадаю, сеньйорито, ви теж зауважили, що з листопада 1956 року, уже протягом майже трьох років, Маурісіо Вальс, міністр національної освіти (або ж міністр культури, як більше подобається йому самому) і, коли дозволите, улюбленець іспанської преси, майже зовсім зник із публічного життя і практично не зявляється на офіційних заходах.
Тепер, коли ви про це згадали, пане голово почала Алісія.
Леандро обернувся до неї, глянув на Хіля де Партеру й, діставши мовчазну згоду, узявся пояснювати:
Певна річ, Алісіє, що пан міністр не випадково і не зі своєї волі позбавив нас задоволення насолоджуватися його витонченим інтелектом і велемудрими повчаннями.
Я бачу, ти з ним добре знайомий, Леандро, докинув Хіль де Партера.
Я мав честь познайомитися з ним, хоч і коротко, багато років тому, під час мого перебування в Барселоні. Велика людина і найкращий зразок чеснот нашої інтелектуальної еліти, а також підтвердження її виняткової важливості.
Я впевнений, що міністр погодився б із кожним твоїм словом.
Леандро ввічливо всміхнувся і знову звернувся до Алісії.
На жаль, справа, яка зібрала нас тут сьогодні, не стосується ані незаперечної значущості нашого шановного міністра, ані пречудового стану його еґа. Я гадаю, що я не перевищу своїх повноважень, коли з дозволу присутнього тут пана голови поліції повідомлю, що причина такої тривалої відсутності дона Маурісіо Вальса на публіці спричинена підозрою, що вже протягом кількох років існує змова з метою замаху на його життя.
Алісія звела брови й перезирнулася з Леандро.
На прохання наших друзів із Міністерства управління наш підрозділ відрядив оперативника, щоб допомогти Генеральній службі поліції у відкритому розслідуванні цієї справи, хоча офіційно ми участі в ньому не брали й, по правді кажучи, не були в курсі його деталей, пояснив Леандро.
Алісія прикусила губу. Очі її начальника ясно давали зрозуміти, що час для запитань іще не настав.
Цей оперативник із причин, які ми поки що не можемо вияснити, не виходить на контакт уже кілька тижнів, і нам нічого не відомо про його місцеперебування, вів далі Леандро. Це лише вступ до тої місії, яку пан голова поліції хоче нам доручити.
Леандро поглянув на Хіля де Партеру, показуючи, що передає слово йому. Той кахикнув і прибрав серйозного виразу обличчя.
Те, що я розповім, суворо конфіденційна інформація, і вона не повинна вийти за межі цього приміщення.
Алісія і Леандро одночасно кивнули.
Як уже згадував ваш очільник, 2 листопада 1956 року під час учти, влаштованої на честь дона Маурісіо Вальса в будинку Товариства красних мистецтв у Мадриді, на міністра було скоєно невдалий замах, як видається, уже не перший. Розголосу про цю подію не було, адже так вирішив і уряд, і сам міністр Вальс, який не хотів тривожити свою родину і колег по роботі. Тоді було розпочато розслідування, яке триває донині, але, попри всі зусилля Генеральної служби поліції та спеціального підрозділу Громадянської гвардії, нам досі не вдалося прояснити обставини цього замаху та багатьох інших, які могли статися раніше і про які поліцію не було повідомлено. Природно, що відтоді заходи безпеки та охорону міністра було посилено, а всі його публічні виходи скасовано до нового розпорядження.
Які результати дало розслідування? перервала його Алісія.
Розслідування зосередилося на анонімних листах, які дон Маурісіо отримував протягом якогось часу і яким він не надавав значення. Невдовзі після невдалого замаху міністр повідомив про існування листів із погрозами, які він отримував протягом кількох років. Попереднє розслідування виявило, що найімовірніше їх було надіслано таким собі Себастьяном Сальґадо, грабіжником і вбивцею, який відбував своє покарання у барселонській вязниці Монтжуїк. Як вам напевно відомо, міністр Вальс був комендантом цього закладу на початку своєї карєри, а саме від 1939 до 1944 року.
А чому міністр раніше не повідомив поліцію про ці анонімки? запитала Алісія.
Як я вже сказав, він стверджував, що спершу не надавав їм значення, хоча визнав, що, мабуть, даремно. Пізніше міністр сказав, що листи були такі загадкові, що він не знав, як їх тлумачити.
І що ж було такого в тих листах?
Здебільшого туманні натяки. Автор анонімок пише, що «правду» не вдасться приховати, що наближається «час розплати» для «дітей смерті» і що «він»очевидно сам авторчекатиме на Вальса «перед входом до лабіринту».
Лабіринту?
Я ж кажу, що в листах повно загадок. Можливо, автор пише про щось, що відомо тільки йому та Вальсові. Хоча міністр стверджував, що також нічого не розуміє. А може, це все справа рук божевільного. Такої можливості теж не можна відкидати.
Коли Вальс керував вязницею, Себастьян Сальґадо ще був за ґратами?
Так. Ми перевірили особову справу Сальґадо. Його було увязнено в тридцять девятому, невдовзі після того, як дона Маурісіо призначили комендантом. Міністр розповів, що, як він пригадує, цей вязень був конфліктною особою. Це підтверджує нашу теорію про те, що ці листи, дуже ймовірно, надсилав саме він.
А коли Сальґадо вийшов на волю?
Трохи більше ніж два роки тому. Дата вочевидь не збігається зі спробою замаху в будинку Товариства красних мистецтв, ані з попередніми спробами. Або Сальґадо мав спільника на волі, або його просто використовували як підсадну качку, щоб збити зі сліду. Що далі просувалося слідство, то ймовірнішою стала видаватися друга можливість. Як побачите самі у матеріалах справи, які я вам залишу, усі анонімні повідомлення було відправлено з поштового відділення Пуебло-Секо в Барселоні, через яке проходить усе листування вязнів Монтжуїку.
А звідки ви знаєте, які листи, надіслані з цього відділення, прийшли з вязниці, а які ні?
Усі, написані в Монтжуїку, мають на конверті розпізнавальний штемпель, який ставлять у тюремній канцелярії, перш ніж відправити листа.
А хіба листи вязнів не перлюструються? запитала Алісія.
Теоретичнотак. Але практичноі нам це підтвердили відповідальні за перлюстрацію чиновникикореспонденція переглядається лише у виняткових випадках. У кожному разі, послань із погрозами міністру ніхто не зауважив. Також існує можливість того, що через зашифровану мову листів тюремні цензори не помітили в них нічого важливого.
Якщо Сальґадо мав спільника або спільників на волі, чи не могли б вони передавати йому листи, а він уже відправляв би їх із вязниці?
Могли б. Сальґадо мав право на одне побачення в місяць. Але в цьому не було б жодного сенсу. Набагато простіше відправляти листи звичним шляхом і не наражатися на небезпеку, що тюремні цензори їх виявлять, сказав Хіль де Партера.
Якщо тільки хтось не хотів навмисно лишити докази, щоб усі думали, ніби листи надсилаються з вязниці,зауважила Алісія.
Хіль де Партера кивнув, погоджуючись.
Я одного не можу зрозуміти, вела далі Алісія. Сальґадо вочевидь було засуджено до максимального покараннятридцяти років. Як він опинився на волі?
Цього не розуміє ніхто, не тільки ви. Справді, Себастьянові Сальґадо лишалося щонайменше десять років увязнення, коли його несподівано було помилувано самим Франко. Ба більше. Згадану амністію було надано за клопотанням міністра Вальса.
Алісія вражено реготнула. Хіль де Партера суворо глянув на неї.
Навіщо Вальсові було клопотатися за нього? прийшов на допомогу Леандро.
Попри наші доводи, міністр, посилаючись на те, що розслідування не дає сподіваних результатів, вважав, що Сальґадо, опинившись на волі, може привести до особи чи осіб, причетних до листів із погрозами та ймовірних замахів на його життя.
А чому «ймовірних»? вихопилося в Алісії.
У цій справі немає нічого певного, відрізав Хіль де Партера. Це не значить, що я сумніваюся в словах міністра. І вам цього теж не раджу.
Звісно. Вертаючись до звільнення Сальґадо Воно дало ті результати, на які сподівався міністр? запитала Алісія.
Ні, не дало. Відтоді як Сальґадо покинув вязницю, ми стежили за ним цілодобово. Насамперед він винайняв помешкання в низькосортному готельчику в Китайському кварталі, де заплатив за місяць наперед. Після цього він лише те й робив, що ходив щодня на Північний вокзал, де цілими годинами просиджував у вестибюлі, поглядаючи на камери схову, та ще час від часу навідувався до старенької комісійної книгарні на вулиці Святої Анни.
«Семпере й сини», пробурмотіла Алісія.
Саме так. Ви її знаєте?
Алісія кивнула.
Цей Сальґадо не видається типовим книголюбом, зауважив Леандро. Нам відомо, що він сподівався знайти в камері схову на вокзалі?
Ми підозрювали, що Сальґадо заховав там якусь свою здобич, награбовану до того, як його затримали в тридцять девятому році.
Підозра підтвердилася?
Коли йшов другий тиждень його волі, Сальґадо зновуцього разу востаннєнавідався до книгарні «Семпере й сини», а опісля, як завжди, вирушив на Північний вокзал. Одначе того дня, замість сісти у вестибюлі й дивитися на камери схову, він підійшов до однієї з них і відімкнув її ключем. Звідти він дістав валізу й відкрив її.
І що там було? запитала Алісія.
Нічого, відказав Хіль де Партера. Повітря. Те, що він там зберігав, зникло. Барселонська поліція мала намір його затримати, коли він виходив із вокзалу, але Сальґадо несподівано впав на землю. Наші агенти також зауважили, що за ним ішли назирцем аж до вокзалу двоє працівників книгарні. Щойно Сальґадо впав, один із них підбіг і опустився навколішки біля нього, а за кілька секунд пішов геть. Коли поліція прибула на місце події, Сальґадо вже був мертвий. Можна було б розводитися про Божу кару, грабіжник, якого пограбували, і все таке, одначе докладний огляд тіла виявив проколи на спині й на одязі, а розтин показав залишки стрихніну в крові.
Може, його вбили ті два працівники книгарні? Спільники, які прибрали підсадну качку, щойно вона перестала бути потрібною, або коли відчули себе в небезпеці, помітивши, що поліція стежить за ними?
Це була одна з версій, але її відкинули. По суті, непомітно вбити Сальґадо міг будь-хто, присутній на тому вокзалі. Поліціянти уважно стежили за двома книгарями і не помітили жодного прямого контакту між ними й Сальґадо, доки той упав, імовірно вже мертвий.
А вони не могли отруїти його ще в книгарні, перед тим як Сальґадо вирушив на вокзал? запитав Леандро.
Цього разу відповіла Алісія.
Ні. Стрихнін діє дуже швидко, тим паче на літнього чоловіка у, либонь, не найкращому фізичному стані після двадцяти років за ґратами. Між уколом і смертю не могло минути більше ніж одна-дві хвилини.
Хіль де Партера глянув на неї, стримано кивнувши на знак схвалення.
Саме так, підтвердив він. Найімовірніше, що того дня на вокзалі був іще хтось, кого не помітили наші агенти. І саме цей хтось вирішив, що настав час позбутися Сальґадо.
А що нам відомо про тих двох книгарів?
Один із нихтакий собі Даніель Семпере, син власника книгарні. Другий називає себе Ферміном Ромеро де Торресом. Його особова справа в Цивільному реєстрі має ознаки фальшування. Імовірно, імя цієї людини несправжнє.
Як вони повязані з цією справою і що робили там?
Це визначити не вдалося.
Ви їх не допитували?
Хіль де Партера похитав головою.
Знову ж таки, міністр Вальс заборонив. Усупереч нашій позиції.
А сліди спільника чи спільників Сальґадо вдалося виявити?
Ми зайшли в глухий кут.
Можливо, тепер міністр змінить свою думку й дозволить
На обличчі Хіля де Партери зявився вовчий вищир досвідченого поліціянта.
Саме до цього я й хотів вас підвести. Рівно девять днів тому, рано-вранці після балу-маскараду, влаштованого у маєтку міністра в Сомосаґуас, дон Маурісіо Вальс покинув свою домівку в автомобілі разом із начальником своєї особистої охорони, Вісенте Кармоною.
Покинув? перепитала Алісія.
Відтоді ніхто його не бачив і не чув про нього жодних новин. Він зникнув із лиця землі, не лишивши жодного сліду.
За столом запала тривала мовчанка. Алісія шукала очі Леандро.
Мої люди працюють не покладаючи рук, але на цю мить у нас немає нічого. Так, наче міністр Вальс випарувався, сівши в ту машину
А перед тим як піти з дому, міністр не лишив якоїсь записки чи якоїсь підказки, куди він подався?
Ні, не лишив. Ми схиляємося до версії, що міністр якимось чиномяким нам не вдалося визначитинарешті дізнався, хто надсилав йому ті погрози, і вирішив з допомогою свого довіреного охоронця зустрітися сам із цією людиною.
І, найпевніше, потрапити таким чином у пастку, докінчив Леандро. «Перед входом до лабіринту».
Хіль де Партера закивав головою.
А звідки ми можемо бути певні, що міністр не знав від самого початку, хто й чому відправляє йому ці листи?
Тепер обоє, і Леандро, і Хіль де Партера скинули на неї осудливими поглядами.
Міністржертва, а не підозрюваний, заявив голова поліції.Не плутайте.
Як ми можемо вам допомогти, друже мій? запитав його Леандро.
Хіль де Партера глибоко зітхнув і по якійсь хвилі відповів:
У мого управління є процедурні обмеження. Нам не повідомляли достатньо інформації про цю справу, аж доки не стало запізно. Я визнаю, що, можливо, ми й припустилися певних помилок, але ми робимо все можливе, щоб розвязати цю проблему, доки вона не стала публічною. Дехто з моїх керівників гадає, що, зважаючи на природу справи, ваш підрозділ зможе привнести в розслідування щось нове, що допоможе нам вирішити це питання якомога швидше.
Ти теж так гадаєш?
Сказати по правді, Леандро, я вже й не знаю, що гадати. Одне я знаю напевне: якщо ми протягом щонайкоротшого строку не відшукаємо міністра Вальса цілого й неушкодженого, Альтея відчинить скриньку Пандори, призначивши на цю справу свого давнього друга Ендайю. А цього не хочемо ні ти, ні я.
Алісія запитально глянула на Леандро, але той ледь помітно похитав головою. Хіль де Партера стиха гірко розсміявся. Очі його були підплилі кровюа може, чорною кавою, і вигляд у голови поліції був такий, наче за останній тиждень він спав не більше ніж дві години на добу.
Я розповідаю вам усе, що знаю. Але мені не відомо, чи все те, що розповіли мені,правда. Я з вами максимально відвертий. Уже девять днів ми працюємо навмання, і кожна година, що минає,втрачена година.
Ви гадаєте, що міністр досі живий? запитала Алісія.
Хіль де Партера опустив очі й довго не відповідав.
Мій обовязоквірити, що так, він живий, і що ми знайдемо його цілого й неушкодженого раніше, ніж бодай щось із цієї історії випливе назовні. Раніше, ніж справу заберуть із наших рук.
Ми також у це віримо, запевнив його Леандро. Не сумнівайся: ми зробимо все, що можливо, щоб допомогти вам у цьому розслідуванні.
Хіль де Партера кивнув, якось непевно позираючи на Алісію.
Ви працюватимете з моєю людиною, Варґасом.
На якусь мить Алісія завагалася. Вона поглянула на Леандро, шукаючи його підтримки, але її начальник зосередився на своїй філіжанці кави.
З усією належною повагою, сеньйоре, я завжди працюю сама.
Ви працюватимете з Варґасом. Щодо цього питання не може бути жодних дискусій.
Авжеж, підтвердив Леандро, уникаючи розлюченого погляду Алісії.Коли ми можемо починати?
Учора.
На знак голови поліції один із його підлеглих підійшов до столика й подав товстий конверт. Хіль де Партера поклав конверт на стіл і підвівся, не приховуючи, що квапиться кудись-інде.
Усі подробиців цьому досьє. Тримайте мене в курсі справи.
Він потиснув руку Леандро і, ледве чи й глянувши на Алісію востаннє, рушив твердим кроком.
Алісія та її начальник провели голову поліції поглядами, доки він ішов через залу в супроводі своїх людей, а потім знову сіли за стіл. Протягом кількох хвилин вони мовчали. Алісія сиділа з відсутнім поглядом, а Леандро спочатку акуратно розрізав круасан, намастив скибку маслом і полуничним варенням, а потім узявся неквапливо насолоджуватися смаколиком, заплющивши очі.
Дякую за підтримку, промовила Алісія.