Заперечувати не буду.
Тільки скажіть, і книжка до ваших послуг. І обережно з цією парочкою, я знаю, що ви не дасте наплювати собі в кашу, але ці двоє кидають дуже недобру тінь.
Алісія поклала слухавку і спокійно всілася чекати, коли двоє шакалів Леандро нападуть на її слід і покажуть свої морди. Через дві, щонайбільше три хвилини, вирішила Алісія. Вона лишила двері до номера відчиненими, запалила цигарку і стала чекати, відкинувшись у фотелі, обличчям до входу. Перед нею простягався довгий і темний коридор, що вів до ліфтів. У кімнаті потягнуло запахом пилу, старої деревини і пошарпаних килимків.
Готель «Гіспанія» був цілковитою руїною, і стан його дедалі погіршувався. Споруджений на початку двадцятих років, готель пережив свої роки слави, протягом яких вважався одним із найрозкішніших у Мадриді, перестав використовуватися після громадянської війни і поринув у два десятиліття занепаду, перетворившись зрештою на пристановище для проклятих і знедолених, у яких в цьому житті не лишилося нічого й нікого і які помалу згасали в похмурих кімнатах, що їх винаймали потижнево. Половина з кількох сотень номерів стояли порожніми, і то вже протягом багатьох років. Декотрі поверхи було запечатано, і серед мешканців готелю ходили моторошні легенди про те, що сталося в цих довгих темних переходах, де іноді ліфт зупинявся сам і, кидаючи з кабіни пасмо жовтуватого світла, показував на якусь мить коридори, що здавалися нутрощами затонулого крейсера. Маура розповідав Алісії, що вранці на комутаторі часто лунали дзвінки з номерів, у яких ніхто не мешкав з часів війни. Він знімав слухавку, але на лінії завжди було порожньо, окрім одного разу, коли він почув, як плаче якась жінка; Маура запитав, чим він може їй допомогти, і тоді інший голос, каламутний і глибокий, промовив: «Ходи до нас».
Бачте, відтоді у мене геть зникло бажання відповідати на дзвінки з будь-якого номера після півночі,якось зізнався він Алісії.Іноді мені здається, що це місцеметафора, розумієте, що я маю на увазі? Втілення всієї нашої країни. На ньому лежить прокляття від пролитої крові, яку ми маємо на своїх руках, хоч як ми б не намагалися це заперечувати.
Та ви справжній поет, Мауро. Усім цим детективам так і вдалося заглушити поетичну жилку. Ось що потрібно Іспаніїтакі мислителі, як ви, що відроджують велике національне мистецтво бесіди.
То й нехай, можете собі сміятися наді мною. Це ясно як божий день, що ви на службі у режиму, сеньйорито Ґріс. Не розумію тільки: невже вам платять так мало, що ви не можете знайти собі кращого помешкання, замість гнити в цій дірі. Тут не місце таким вишуканим жінкам, як ви, що мають клас. Сюди приходять не жити, сюди приходять помирати.
Я ж казала, випоет.
Ідіть до біса.
Філософські розмірковування Маури виявилися не такими вже й далекими від істини, адже з часом «Гіспанія» стала відомою у певних колах під назвою «Готель самогубців». Кілька десятиліть опісля, коли «Гіспанію» давно вже було офіційно закрито, інженери, що мали її нарешті зносити, обходили кожен поверх, щоб закласти вибухівку, яка мала зруйнувати будівлю. Після цього пішов поголос, що в деяких номерах познаходили муміфіковані рештки тіл, які багато років пролежали на ліжках і у ваннах. Було серед них і тіло колишнього нічного портьє цього готелю.
2
Алісія побачила, як вони виринули з темряви коридорутакі, якими були насправді: дві подібні одна на одну ляльки, призначені для того, щоб лякати людей, чиє життя вони буквально тримали у своїх руках. Вона бачила цих двох раніше, однак ніколи не завдавала собі клопоту запамятати імена цих опудал із Бригади соціальних розслідувань. Для неї вони всі були однаковими. Двоє агентів зупинилися на порозі і з робленим презирством обвели очима її оселю, а потім зупинили погляд на Алісії і продемонстрували ту вовчу посмішку, якої Леандро навчив їх, либонь, іще першого дня їхнього вишколу.
Не розумію, як ти можеш тут мешкати.
Алісія знизала плечима, докурила цигарку й кивнула головою в бік вікна.
Тут гарний краєвид.
Один із людей Леандро несамохіть засміявся, другийщось незадоволено промимрив під ніс. Вони зайшли до номера, зазирнули до ванної кімнати й ретельно оглянули все приміщення, неначе сподівалися щось знайти. Помітно було, що молодший із них ще новачок і прагне компенсувати це позуванням. Зупинившись перед зібранням складених під стіною книжок, що займало ледве чи не півкімнати, він узявся оглядати його, зі зневажливою гримасою водячи вказівним пальцем по корінцях.
Треба буде позичити у тебе якийсь любовний роман.
Я не знала, що ти вмієш читати.
Новачок рвучко обернувся й рушив до неї з ворожим виразом на обличчі, однак його колега і, ймовірно, начальник зупинив його і втомлено зітхнув.
Пудри собі носик і пішли. Тебе чекають з десятої.
Алісія не виявила наміру підводитися з крісла.
Я в примусовій відпустці. За наказом Леандро.
Новачок, чоловічу гідність якого, як йому здавалося, було ображено, навис над Алісією усіма своїми девяноста з лишком кілограмами мязів і жовчі та вишкірився тою посмішкою, яку зазвичай можна побачити у вязницях і під час нічних обшуків.
Не жартуй зі мною, красунечко, у мене немає часу панькатися цілий день із тобою. Тож не змушуй витягати тебе звідси силою.
Алісія твердо подивилася йому просто в очі.
Питання не в тому, чи є в тебе час. Питання в тому, чи є в тебе яйця.
Посіпака Леандро якусь хвилю пильно дивився на неї, але коли товариш схопив його за плече і шарпнув, вирішив відступити, приязно всміхнувшись і піднявши руки у примирливому жесті. «Далі буде», подумала Алісія.
Старший глянув на годинник і похитав головою.
Сеньйорито Ґріс, це ж бо не наша провина. Ви ж сама знаєте, як воно.
«Я знаю, подумала Алісія. Дуже добре знаю».
Спершись долонями на бильця фотеля, Алісія підвелася. Двоє агентів дивилися, як вона, похитуючись, дибуляє до стільця, на якому лежало щось, схоже на корсет, зроблений із тонких шнурівок і шкіряних стрічок.
Допомогти? запитав новачок зі зловтіхою.
Алісія пропустила його слова повз вуха. Вона взяла цей предмет і зайшла з ним до ванної, нещільно причинивши за собою двері. Старший відвів погляд, проте новачок відшукав очима кут, із якого було видно відображення Алісії в дзеркалі. Він побачив, як дівчина зняла спідницю й закріпила цей незвичний корсет довкола свого правого стегна. Алісія затягнула застібки, і він обліг її тіло, наче друга шкіра, надавши дівчині вигляду механічної ляльки. Саме в цю мить вона підвела очі, і новачок зустрівся з її поглядом у дзеркалі, холодним і безпристрасним. Агент задоволено посміхнувся і після довгої паузи відвів погляд, встигнувши краєм ока помітити темну пляму на боці Алісіївировиння шрамів, які, здавалось, лишило величезне розпечене до жару свердло, що колись пошматувало її стегно. Агент помітив, що старший товариш суворо дивиться на нього.
Кретин, пробурмотів він.
За якусь мить Алісія вийшла з ванної.
У тебе немає іншого вбрання? запитав її старший.
А з цим що не так?
Не знаю. Може б, щось скромніше?
Навіщо? Хто ще буде на зустрічі?
Замість відповіді чоловік простягнув їй ціпок, що стояв біля стіни, і вказав на двері.
Я ще не нафарбувалася.
Ти й без цього маєш чудовий вигляд. Якщо захочеш, підмалюєшся в машині. Ходімо, а то ми вже запізнюємося.
Алісія не взяла ціпка й, ледь-ледь накульгуючи, рушила до коридору, не чекаючи на агентів.
Через кілька хвилин вони вже мовчки їхали в чорному «пакарді» залитими дощем вулицями Мадрида. Алісія, що розмістилася на задньому сидінні, розглядала дахи будинків на Ґран-Віа, оздоблені шпилями, банями і статуями. Квадриги янголів і вартових із почорнілого каменю поглядали згори. Сіро-свинцеве небо розлилося над зміюватим рифом велетенських похмурих будівель, що здавалися Алісії якимись, нагромадженими одне на одне, скамянілими чудовиськами, що заковтнули цілі міста. Унизу прозорі дашки великих театрів та вітрини кавярень і торгових центрів зблискували під покривалом дощу. Людиледве помітні, крихітні постаті, що видихали пару, сновигали під парасольками при самій землі. Алісія подумала, що такого дня, як оцей, будь-хто може погодитися зі старим добрим Маурою і повірити, що мороком «Гіспанії» затягує всю країну, від початку до кінця, не лишаючи ані найменшого просвіту.
3
Розкажи-но мені про цього нового оперативника, якого ти пропонуєш. Ґріс, здається?
Алісія Ґріс.
Алісія? Жінка?
Це проблема?
Не знаю. А ти як гадаєш? Я чув про неї багато, але її завжди називали просто Ґріс. Мені й на думку не спадало, що це жінка. Декому може не сподобатися такий вибір.
Твоєму начальству?
Нашому начальству, Леандро. Ми не можемо дозволити собі ще одну таку помилку, як із Ломаною. В Ель-Пардо починають нервуватися.
Попри всю мою повагу до тебе, дозволю собі зауважити, що єдиною помилкою було те, що мені від початку чітко не пояснили, для чого потрібна моя людина. Якби я знав, про що йдеться, то обрав би іншого кандидата. Це завдання було не для Рікардо Ломани.
Тут правила визначаю не я, і інформацію контролюю теж не я. Усе приходить згори.
Я розумію.
Розкажи мені про Ґріс.
Сеньйориті Ґріс двадцять девять років, дванадцять з яких вона працює на мене. Сирота війни. Втратила обох батьків, коли їй було вісім років. Виховувалася в патронаті «Рібас», барселонському сиротинці, звідки її виключили у віці пятнадцяти років через порушення дисциплінарного характеру. Кілька років жила на вулиці й працювала на спекулянта й дрібного злочинця на імя Бальтасар Руано, який керував бандою неповнолітніх грабіжників, доки Громадянська гвардія його не заарештувала. Руано було страчено разом із іншими злочинцями в Кампо-де-ла-Бота .
Я чув, що вона
Через це не турбуйся. Алісія здатна подбати про себе сама і, запевняю вас, може себе захистити. Це каліцтво в неї з часів війни, вона постраждала під час бомбардування Барселони. Та воно ніколи не заважало їй виконувати свої обовязки. Алісія Ґріснайкращий оперативник, який мені трапився за двадцять років служби.
Чому ж тоді вона не зявилася на призначену годину?
Я розумію твоє розчарування і ще раз прошу вибачення. Алісія часом може бути дещо норовливою, але такими є всі найкращі оперативники цього плану. Місяць тому ми з нею мали робочу суперечку стосовно справи, над якою вона працювала. Я тимчасово усунув її від роботи й позбавив на цей час платні. Не зявившись сьогодні на зустріч, вона показує, що досі гнівається на мене.
Щиро кажучи, ваші стосунки видаються більше особистими, ніж професійними.
У моїй сфері діяльності одного без іншого не існує.
Мене турбує це її нехтування дисципліною. У цій справі більше не може бути помилок.
Їх не буде.
Це насамперед важливо для нас, щоб їх не було. Ми відповідаємо за результат своїми головами. Ти і я.
Покладися на мене.
Розкажи мені ще про Ґріс. Що робить її такою особливою?
Алісія Ґріс бачить те, чого не бачать інші. Її мозок працює інакше, ніж у решти. Там, де будь-хто побачить тільки замкнені двері, Алісія побачить ключ. Там, де інші гублять стежку, вона знаходить слід. У неї, сказати б, талант. А найцінніше те, що її дії ніхто не може передбачити.
Це вона розвязала так звану «справу барселонських ляльок»?
Або «воскових наречених». Так, це була її перша справа під моїм керівництвом.
Мені завжди було цікаво, чи то правда, що губернатор провінції
Це все відбувалося дуже давно.
Але ж ми однаково маємо вільний час, хіба ні? Доки чекаємо на твою панянку.
Звісно. Це сталося в сорок сьомому році. Мене тоді відрядили до Барселони. Нас повідомили, що за останні три роки тамтешня поліція виявила щонайменше сім трупів молодих жінок у різних районах міста. Трупи сиділи на лавці в парку, на трамвайній зупинці, в кавярнях на проспекті Паралело Одну мертву жінку навіть знайшли навколішках у сповідальні собору Санта-Марія-дель-Пі. Усі були ідеально нафарбовані й одягнуті в біле. Вони не мали ані краплини крові в тілі й пахли камфорою. Здавалися ляльками, зробленими з воску. Звідси й назва.
Відомо було, хто ці жінки?
Про їхнє зникнення ніхто не заявляв, тому в поліції вирішили, що йдеться про повій. Це припущення підтвердилося пізніше. Минуло кілька місяців, більше мертвих жінок не знаходили, і барселонська поліція вже мала намір закривати справу.
Аж тут зявилася ще одна.
Саме так. Маргарита Мальофрé. Вона сиділа в кріслі у вестибюлі готелю «Орієнте». Там її і знайшли.
І ця Маргарита виявилася коханкою
Маргарита Мальофре працювала на вулиці Елісабетс у будинку побачень певного ґатунку. Ця установа спеціалізувалася на, скажімо так, своєрідних нахилах за підвищену ціну. Стало відомо, що тодішній губернатор провінції вчащав до цього закладу і що покійна була його улюбленицею.
І чому це він її так уподобав?
Схоже, Маргариті Мальофре вдавалося найдовше лишатися притомною під час нестандартних залицянь губернатора, звідси й прихильність шановного достойника.
Ось тобі і його ясновельможність!
Хай там як, а через цей звязок справу було відкрито знову і, зважаючи на делікатність питання, передано до моїх рук. Алісія саме починала працювати на мене, і я доручив розслідування їй.
А чи не була ця справа занадто брудною для юної дівчини?
Алісіядівчина незвичайна, і її вкрай нелегко чимось вразити чи збентежити.
І яким чином вона розвязала цю справу?
Розвязала вона її доволі швидко. Кілька ночей Алісія провела, стежачи за основними публічними домами Равалю. Вона виявила, що зазвичай під час поліційних облав клієнти втікають крізь таємні двері і що декотрі працівниці чи працівники борделю роблять те саме. Алісія вирішила простежити за ними. Вони ховалися від поліції по підїздах, у кавярнях чи навіть у каналізації. Більшість ловили й саджали до вязниці на ніч, іноді довше, але це неважливо. Однак декому все ж таки вдавалося перехитрувати поліцію, і це завжди ставалося на одному й тому самому місці: перехресті вулиць Хоакіна Кости й Пю-де-ла-Крю.
І що там було?
На перший погляд нічого надзвичайного. Кілька амбарів. Продовольчий базарчик. Гараж. І ткацька майстерня, господар якої, такий собі Руфат, як виявилося, уже мав проблеми з поліцією через свою надмірну схильність до застосування тілесних покарань до своїх працівниць, одна з яких через це навіть позбулася ока. До того всього цей Руфат виявився завсіднім клієнтом того закладу, у якому до свого зникнення трудилася Маргарита Мальофре.
А дівчинка швидко працює!
Отож перше, що вона зробила, це відкинула Руфата, який, хоч і був покидьком, але до справи не мав жодного стосунку, окрім хіба що того, що за збігом обставин часто відвідував бордель за кілька вулиць від своєї роботи.
І що далі? Усе спочатку?
Алісія завжди каже, що речі не підкорюються зовнішній, видимій, логіці, а лише внутрішній.
І яка логіка, згідно з її думкою, мала бути в такій справі?
Та, яку Алісія називає логікою імітації.
Ти мене геть заплутав, Леандро.
Якщо коротко: Алісія вважає, що все те, що відбувається в суспільстві, у публічному житті,це інсценування, імітація того, що ми прагнемо видати за реальність, але що реальністю не є.
Відгонить якимось марксизмом.
Не турбуйся, Алісіянайбільший скептик з усіх, кого я знаю. На її думку, усі без винятку ідеології і віруванняце хвороби мозку. Імітація.
Ще гірше. Чому ти всміхаєшся, Леандро? Не бачу тут нічого смішного. Ця панянка подобається мені дедалі менше. Вона вродлива принаймні?
У мене не модельне агентство.
Не сердься, Леандро, ти ж знаєш, що я жартую. Як уся та історія скінчилася?
Викресливши Руфата зі списку підозрюваних, Алісія почала, як вона каже, знімати шари лушпиння з цибулі.
Ще одна теорія?
Алісія стверджує, що кожен злочин схожий на цибулину: потрібно пробратися крізь кілька шарів, щоб побачити, що ховається всередині, а мимохідь ще й пролити трохи сліз.
Леандро, часом ти мене просто вражаєш тими екземплярами, яких набираєш до себе.
Моя робота полягає в тому, щоб добрати до кожного завдання відповідний інструмент. І як слід нагострити його.
Вважай лишень, не поріжся одного дня. Але розповідай далі, ти зупинився на тому порівнянні з цибулею, воно мені навіть сподобалося.
Знімаючи шар за шаром, досліджуючи крамниці й установи, що розміщувалися на тому перехресті, де зниклих бачили востаннє, Алісія виявила, що гараж належить барселонському Будинку милосердя.