Звісно, зараз обставини помінялися, доведеться напружитись. А проте.
Чекала недовго. Чотар вийшов з-за хати разом із низеньким лисуватим дядьком, голим до пояса, у старих спортивках і гумових китайських капцях на босу ногу. Про що говорили, Ольга з машини не чула. Та бачилачоловіки приязні, на прощання штурхнули один одного кулаком у плече. Щойно Чотар сів у машину, салон заповнив запах диму від свіжого копчення. Скосувавши на пакет, який кульгавий збирався покласти у свою сумку, Ольга гидливо скривила губи.
Чого ви? Воняє?простецьки запитав Чотар і підморгнув.
У мене алергія на рибу в будь-якому вигляді. Яні передалося. До речі, це не така вже й рідкість.
Ага. Я, наприклад, овочі їсти не можу,Вадим застебнув сумку.Хіба картоплю, ну, пару огірків, але з грядки. Роздуває одразу,він погладив себе долонею по животу, й Ольга вкотре переконалася, що про делікатність і такт тут і не чули.Тільки якщо у вас із дочкою спадкове, у мене чортзна-звідки. Не від Назара точно.
Чому?
Так він же мяса не їсть, скільки я себе памятаю. Гриби, риба, а найбільше овочі. І не пє,додав після паузи.
Пахнуло вже не так сильно, та все одно дратувало й навіть провокувало нудоту.
А ви?спитала лиш, аби підтримати розмову.
Що я? А-а-а!Чотар широко посміхнувся.Грішний, грішний. Буває,і тут же, без переходу, як заведено:Вас як звати? Не запитав, заморочився.
Ольга,відповіла стримано й додала:Іванівна.
Слухайте, Ольго,він пропустив по батькові повз вуха.Пустіть мене за кермо.
З якої радості?
Я тут вам навігатором працюю. Ви ж поговорити про щось хочете? Коли я кермуватиму, балакати простіше, бо дорогу довкола знаю. А то скільки катаємося, тільки й командую: туди, сюди, назад, уперед.
Не хотілося віддавати кермо. Проте логіка залізна. Кивнула, мовчки вийшла з машини. Вадим посунувся на її місце, сіла на пасажирське. Щойно рушили, відразу взяла бика за роги:
Пані Тетяна порадила вас як фахівця. Кращого в цих краях,нічого такого секретарка шефа поліції не казала, та Ольга вирішила натиснути на його его.Я шукаю свою доньку, Яну.
Ту, у якої на рибу алергія?
Або Чотар знущався, або справді був ще простішим, ніж здавався.
У мене одна донька. Їй двадцять два роки. Дівчина не пє, не курить, місяць тому закінчила Могилянку. Філологія, германські мови.
Забагато зайвої інформації.
Уперше за час спілкування Ольга вловила справді серйозні нотки. Чотар говорив, не дивлячись на неї, крутив кермо, спритно оминаючи дорожні ями.
Чому зайвої?
Якщо її здоровий спосіб життя або факультет, який закінчила, стосуються зникнення вашої Янитоді не зайва.
А так Не має значення.
Що ж має?
Нічого. Тетяна неправильно вас спрямувала. Я не шукаю зниклих київських дівчат.
Місцевих шукаєте?
Ніяких не шукаю. Самі бачите, рибою торгую. Забираю її по приватних коптильнях. Потім по неї приїздять замовники. Може, спробуєте наших вугрів? Раптом сподобаються й алергія мине? Клин клином вибивають, буває.
Подумки Ольга повільно порахувала до десяти.
Ви працювали в карному розшуку.
Хіба це заважає торгувати копченою рибою?
Ви якось знайшли викрадену дівчину. Доньку місцевого бізнесмена, прізвище Миронюк. У нього виникли проблеми, на місці магазину хтось крутий хотів щось будувати.
Миронюк уперся, невдовзі зникла донька.
Багато, бачу, ви знаєте.
Не так, щоб дуже. Але достатньо. Це було два роки тому. У поліцію Миронюку ходити заборонили, та він і сам не довіряв їй. Зате добре знав вас, прийшов по допомогу. А ви знали тих, хто створив проблеми. І повернули дівчину. Неушкодженою.
Їй мізинець відтяли,мовив Чотар глухо.Верхню фалангу.
Щоб батько не думав довго.
Кажетенеушкодженою.
Могло бути гірше.
Могло. Тільки все одно я дівчину не шукав аж так. Знав, до кого йти. Пішов. Домовився. Переконав.
Ага. Розбили одному голову своєю ковінькою. Другому зламали ногу. У коліні.
Перебільшення. З мене роблять супермена дарма.
Ви справді не схожі на супермена.
Отже, розмові кінець. Покатаю вас ще трошки, і йдіть з цим у поліцію.
Вже була. Відшили.
Ха!тепер Чотар кинув на Ольгу швидкий гострий погляд.Від зміни назви результат не міняється. Міліція відшивала при нагоді, поліція так само спускає на гальмах.
Ви чим кращий? Зараз відшиваєте мене.
Я не посадова особа. Пенсіонер. Ще й інвалід,Вадим ляснув себе долонею по лівій нозі.
Вам перебили ногу викрадачі доньки Миронюка,вона говорила, дивлячись перед собою.Вас викрали і катували, бо ви вийшли на їхній слід. Ваше вбивство не вирішувало їхніх проблем. Вас намагалися приборкати.
Чотар відповів не відразу.
У Тетяни довгий язик,мовив нарешті.Зате ви розумієте тепер, чому я живу сам і далі житиму, хоч мені скоро сорок чотири. Не хочу лишати по собі вдову з сиротами. Оперативник, сищик, у нашому житті одна з найменш захищених професій.
Хіба працівники органів почуваються так невпевнено?
Якщо не вміють домовлятисятак. До вашого відома, в сорок років я пішов у відставку за інвалідністю. Капітаном.
І?
Чотар зупинив машину, кивнув на будинок ліворучза ним починалося поле, далі виднілася зелена лісова стіна.
Мені сюди.
Чекайте,Ольга торкнулася його правиці.Ви пішли у відставку капітаном. Що це значить? Хіба це погано?
Ольго, дуже часто відставникам підвищують звання на один ранг. Не завжди, але практика часта. Мені теж підвищили, тим більше після історії, яку ви мені зараз нагадали. Тобто, до сорока років я носив погони старшого лейтенанта. З мене пацанва в управлінні тихо сміялася. Думаю, мій статус на службі тепер зрозумілий.
І ви все одно лишалися.
Бо сам по собі.
Ні. Вам подобалося робити брудну невдячну роботу.
От же ж Тетяна
Чотар мяко вивільнив руку, прочинив дверцята.
Та дослухайте хоча б!Ольга вже не приховувала відчаю.Моя донька захопилася таким собі богемним фотографом, Євгеном. У нього шило в задниці, постійно тягне на пригоди. Він підбив Яну податися світ за очі, у мандри.
Обоє дорослі й повнолітні. Чи дівчину примусили?
Ні. Вона хоч і зірвалася з місця, не довго думаючи, усе ж поставила мене до відома
Стоп. Далі не треба. Ви в поліції те саме говорили?
Звичайно.
Склад злочину відсутній. Мають повне право не брати у вас жодних заяв.
Чотар подався вперед, виставив ліву, кульгаву ногу назовні. Ольга знову вчепилася йому в руку.
Але вже кілька днів я нічого про Яну не знаю! Євгена вбито! Труп знайшли тут, у вас, у Шацькому районі! Недалеко там якесь село Піщане, і
Вона проковтнула решту слів, побачивши, як змінився вираз його обличчя.
Ви, власне, чим займаєтесь, Ольго?голос теж невловимо помінявся.
У мене два магазини брендового одягу в Києві. Жіночого.
Освіта?
Вища. Я економіст. Навіщо вам?
Бізнесом своїм займаєтесь. З вищою освітою. Ніби мозок правильно влаштований. Ви завжди так переговори ведете з потенційними партнерамипочинаєте не з того, що важливо?Ольга промовчала.Вас Тетяна не навчила? Відразу б із Піщаного почали. Менше б часу згайнували.
Чотар затягнув ногу назад, захряснув дверцята.
Поїхали.
А риба?
Він зиркнув у вікно.
Ну, коли ми вже тут Решта почекає. Нікуди вже не запливе. Не зіпсується, бо копчена ж.
6
У садку Чотаря стояв столик.
Його накривала тінь від розлогих гілок старих яблунь та вишень. Сад весь виглядав старим, мовби його намалював провінційний художник-пейзажист позаминулого століття. Жодних фантазій, жодних алюзій, без претензії на модерн. Зате максимально точне, буквальне відтворення часу, застиглого серед фруктових дерев та кущів малини, порічки й аґрусу. Сонячні промені пробивалися крізь густе листя тонкими стрижнями, у їхньому світлі між гілками бриніло мереживо павутиння. Самі ткачіпавукине ховалися, мостилися по центру, навіть виглядали виклично: не чіпайте, мовляв, мухами станете. Дрібні мухи теж ширяли скрізь, принципово ігноруючи призначені для них тенета. Основна дорога губилася за двома паралельними вулицями, і тут, у дворі, було незвично тихо для міста. Для повноти картини бракувало глиняного полумиска з фруктами, таці з бубликами й самовараабо закіптюженого чайника, у якому запарювали замість заварки вишневі й смородинові гілочки.
Ользі якоїсь миті здалося: тут уже пахне варом, від запахів приємно паморочиться голова. Корінна містянка, звична до зимових садів та погано доглянутих парків і скверів, не відчувала себе тут у звичному середовищі. Та дискомфорту таке занурення в старий пейзаж теж не створювало.
Вона вмостилася за столом на розхитаному деревяному стільці з вигнутою спинкою. Поки чекала, Чотар перевдягнувся. Зараз до неї вийшов діловитий, підтягнутий чоловік у чистій футболці, чорних джинсах та сандалях, крізь отвори в яких визирали строкаті шкарпетки. У кожній руці тримав по кухлю, вона відчулакава, залита окропом. Поставивши біля неї синій кухоль із рожевим котиком, собі залишив білий із великими літерами «BOSS».
Назар кави не пє. Кажешкідливо.
А чай?
Гілочки заварює. Чи пагінці.
Я чомусь так і подумала.
Ложечок Вадим не приніс. Ольга відпила зі свого кухлика, погойдала його, аби краще заварилося. Свою каву Чотар поки не чіпав. Витягнув під столом кульгаву ногу, обперся ліктями об стіл.
Домовимось одразу: у казочки про різних там упирів не вірю. І про дорогу прокляту теж. Але вони є.
Упирі й дорога?
Казочки. Причому гуляють трохи більше року. І саме це мене найбільше насторожує. Тому я з вами зараз і говорю.
Не зовсім розумію.
Страшилки почали ходити не так давно. Хтозна, раптом вони мають свій, місцевий ґрунт. Тільки ж я не збирач фольклору. Визнаю: раніше міг нічого не чути, бо то не входило в коло моїх інтересів. Але чому історії ожили?
Не знаю.
Я теж. Зараз ви дали мені привід розібратися в цьому.
Завітати в Піщане офіційно. Чи легально, якщо хочете. У поліції таки нема підстав заводити кримінальну справу. А ми з вами шукаємо дівчину Яну, яку останній раз бачили там.
Ви мене попросили. Якщо хочетенайняли.
До речі, скільки?
Киньте,відмахнувся Чотар.Будуть якісь витрати.
Беріть їх на себе. Єдине, чого хочу я,розібратися нарешті, чому в околицях Піщаного почали знаходити трупи. Також кортить дізнатися, чому в звязку з ними заговорили про вурдалаків. Нарешті, там давно коїться щось нечисте. І навряд до того причетна казкова нечисть.
Може, по порядку?
Спершу ви розкажіть,Вадим пригубив кави.Яна збиралася саме в Піщане чи просто сюди, на Волинь?
Казала, Женя тягне на Шацькі озера. Багато чула про них, ніколи не була. Нібито він знає, як відпочивати там дикунами. Поставити намети, готувати щось на вогнищі. Романтика, усе таке.
Звідки і коли ви почули про село Піщане?
За день до того, як зник звязок, Яна обмовилася: Женя надибав зовсім дике місце, без цивілізації. Не знаю, чи правда, але потім донька пояснила, знаєте, соромлячись: його там, на озерах, побили чи просто нагнали якісь гопники. Припускаю, що це правда. Знаючи трохи характер Заплави покійного.
Буває,легко погодився Чотар.На тамтешні бази відпочинку останні роки повадилися ті, кого обзивають донецькими. Їх видно за кілометр, згодні?
Я б не стригла всіх, хто з Донбасу, під один гребінь
Я не перукар,відрубав Вадим, знову ковтнув з кухля, кивнув до нього, мовби погоджуючись із напоєм.Просто є типажі, яких інакше не ідентифікуєш. У вас вища освіта. Наука логіка, згадайте. Не всі донецькіагресивні гопники. Але ті агресивні гопники, котрих стали бачити тут,переважно донецького походження. Різницю вловлюйте.
Вловила. Тільки ж ми відволіклися.
Згоден. Отже, Євген з Яною подалися в Піщане. Це справді глухий кут, цивілізації там мало. Хоча років двадцять тому місце вважалося козирним, навіть ласим для багатьох. Там, Ольго, у радянські часи побудували біосферний курорт. Санаторій «Затишок». Мікроклімат унікальний, повітря цілюще, поруч заплава, природакартинка.
Село розташоване дуже незручно, але і це спрацювало на користь ідеї. Місцетихіше не буває. Нерви лікуватисаме воно. Тому призначався санаторій для начальства. Партійної еліти, туди з Москви апаратників усіх ланок возили.
Ну, з Києва теж. Путівку по блату давали. Місцеві облизувалися.
Маленький курорт?
Елітний, у повному розумінні цього слова. Потім Союз гавкнув. Усю ту музику в Піщаному якось утримувати треба було. І тут розташування спрацювало в мінус. Глухий кут, інфраструктура така собі. Великі села поволі занепадали, відоміші курорти накривалися й банкрутіли. Держава ж не справлялася. Потім багаті дещо почали викуповувати, відновлювати. Але до Піщаного руки ні в кого не доходили. Дорога потрібна, транспорт, а там усе незручно, і край,Чотар покрутив кухоль по столу довкола вісі, цього разу ковтнув більше.Пийте, Ольго, пийте. Вистигне.
Нормально. Я таку якраз люблю.
Вона потягла з сумочки цигарки.
Можете не курити? Хоча б тут потерпіть. Мені все одно, колись теж смалив. Назар не любить.
Ольга знизала плечима, заховала пачку. Її чим далі, тим більше захоплювала історія, у центрі якої вона мимоволі опинилася.
З того часу Піщане повільно, але впевнено занепадає. Місцеві втомилися вже щось робити, аби затягнути туди людей. Раніше роботу давав санаторій. Тепер заробітчани своїх утримують. До Майдану в Росії, Польщі та Італії працювали, зараз курс тільки вперед, на Захід.
Самі старі в селі лишилися?
Чому? Різні є. Мало народу просто. І потім, Ольго, я ж там давно не був. Лише збирав інформацію, коли почалося.
Ви про смерті?
І про зникнення.
Там ще й люди зникають?
Доказів нема, що люди розчинялися саме в Піщаному. Лише чутки. Ну, і кілька трупів у радіусі села. Євген ваштретій, здається.
Поліція цього не визнає. Тобто, серії не визнає, звязку не хоче бачити. Але так, третій. Тільки там не все ясно.
Що саме?
Наприклад, причина смерті. Я не дивилася на тіло, його батьки впізнавали. Потім обмовилися: голова вся в крові, а за шию хтось укусив.
Бачите, звідки чутки про упиря,зітхнув Вадим.Проте ми мало знаємо. Насправді, зачепили оті казочки. Людей зараз, на жаль, щодня вбивають. Але не кожну наглу смерть повязують із проклятими дорогами та лісовими вурдалаками. Тому й насторожився.
Хто поширює чутки?
Дуже правильне питання, Ольго. Відповімозробимо половину справи. Єдине, що знаю,хвилю пустили соцмережі. Від кого конкретно пішло, поняття не маю. Кінців не знайти.
Результат?
У Піщане й без того не дуже навідувалися. Нині ж село й околиці взагалі оминають.
Раптом це метааби ніхто сторонній туди не потикався? Є ж такі практики залякування.
Ніколи не думали в розшуку працювати?Ольга похитала головою.Ясно, детективів начиталися. Не люблю їх, брешуть усе. Та змушений погодитись: раціональне зерно в тому, що ви сказали, є. Припускаю: казки про вурдалаків та смертельну дорогу роблять Піщане й околиці небезпечними для чужих. Проте для одного окремо взятого місця страшилок забагато. Звідси висновок такий: нагнітати комусь вигідно. І за ним інший, важливіший.
Який?
У Піщаному чи біля нього кояться темні справи. Ваша Яна могла стати випадковим свідком. І зникнути.
Ольга різким порухом відсунула кухоль на середину стола.Ведете до того, що її вже вбили?
Чотар миролюбно підняв руки.
Боже збав, Боже збав! Навпаки, її зникнення безвісти дає привід для оптимізму!
Де бачите оптимізм?
Євген мертвий. Труп знайшли на дорозі, яку охрестили проклятою, ще й сліди укусів на шиї. Яна була з ним. Де її, даруйте, труп? Чому одного позбулися, а іншийзаховали? Чекайте, я вам відповім: бо нема трупа. Яна жива. Десь ховається, забилася в нірку, і носа не виткне. Очевидно, у Піщаному чи біля нього таки справді коїться щось недобре, навіть страшне. І ваша донька стала свідком. Можливо, Євгена вбили на її очах. Коли так, зрозуміло, чому дременула світ за очі й зачаїлася. Не довіряє нікому, мудро робить.
Ольга підвелася.
Якщо ви маєте слушність, у Яни дуже мало часу. Кожен день на вагу золота, кожна година. Її треба знайти, урятувати, розумієте?
Та сядьте ви,буркнув Чотар.Сядьте, сядьте. Розумію все. Але сидячи тут, у садку під деревами, нічого не можемо вдіяти.
Тоді їдьмо в Піщане!Ольга лишилася стояти.
Згоден,легко відповів Вадим.Тільки обережно, у світлі останніх подій. Чужих, як розумієте, там побачать одразу. Кожна нова людина мов на долоні. Не має значення, скільки пар очей стежитимуть за кожним нашим кроком. Важливо, що серед них напевне будуть очі лиходія, а то й кількох.