З медом це аргумент. Дівчина щиро розсміялася. Убивчий Але Я таки піду.
Богдан полетів у прірву. Швидко й беззвучно. Аж загуло.
Дівчина справді пішла. Гордо несучи свою шикарність. Знала ж, що чотири ока свердлять. Намагаючись прочитати, ніби щойно знайдений шумерський манускрипт.
Лисиця гупнув дверима. The end. Казки не вийшло. Навіть казочки. Реальність у це не бавиться. У неї калькулятор. Палітра ж у лохів. Їй ваші штучки До лампади
Душа спорожніла. Наче її підмели. Чи побувала податкова.
Зміна смуг.
Зебра життя.
Закон.
А в тебе є «мартині»? підморгнув Ігор, криво посміхнувшись.
Немає Слова випали, грюкнувши об підлогу. І соломки ніхто не підстелив.
Поважаю. Вуха Ігоря майже зєдналися з ротом.
Отож, розчаровано закивав Лисиця.
До матеріалів повертатися не хотілось. Думки лишилися за дверима. От уже ж механізм!.. Але хочеш чи не хочеш, а справи самі з місця не зрушать. Берись за рукави
Та завадив новий стукіт. Прозвучав як знущання: неповторне двічі не повторюється.
Богдан ізнехотя відчинив. Підняв очі від підлоги, звів на «стукача» і О боже! Винятки ніхто не скасовував. У проймі знову засяяло. Та сама «богиня» ще раз змусила серце гасати.
Е-е-е, почала дівчина й прошила усмішкою розгубленого бовдура навиліт, а мед точно є?
Ну-у-у, заклинило Богдана. Звісно. Розклинення сталося різко. Усе по-чесному. Розвів руки.
Квітковий чи гречаний? з недовірою поцікавилася «богиня».
Питання вимкнуло в голові світло. Підступно. Без попередження. Чи пробки перегоріли? Так наче ж автоматика
Не знаю Без світла в голові змогло народитися тільки це.
Дівчина задумалась. Надягнувши маску інтриганки. І що ж далі?
Тоді до побачення. Красуня розвернулася й рішуче пішла.
Скарбничка, що так несподівано знайшлася, гупнула об кахляну підлогу й розлетілася на «запчастини». А всередині порожньо
«Найнялася чи що? почав гнівитися професор. Знущається тільки! Працювати не дає»
Дверима гупнув з більшою силою. Хоча у чому ж вони винні? Одвіркам перепало найбільше.
Таку чаєм не заманиш, розчаровано сказав Марченко, коли бовдур-казанова повернувся до столу. Делікатеси тут треба вищого розряду.
А розмова інтелектуальна вже й не цінується? запитав Богдан для годиться, бо сам усе чудово розумів. Фраза відганяла минулим століттям. І хронічним «ботанізмом». Найгіршим, що може трапитися із сучасним залицяльником.
Марченко похитав головою і сказав:
Навіть з чаєм і медом на додачу. «Не той тепер Миргород»
«Трактор в полі дир-дир-дир», перекривив професор. Цього Ігор очікував найменше. А Лисиця з удаваним сумом додав: Не наш сьогодні день.
Усе ще попереду, підморгнув донкор.
Побачимо.
Богдан зціпив зуби і знову схилився над матеріалами. Узяв інформаційну довідку.
Так Ну, і хто ж там він у нас? Почухав потилицю. Ага. Кречет Костянтин Петрович. Двадцять вісім років. Розлучений. Власник студії тату «Rarity» й, за неофіційними даними, бару-пабу «Ричард». Жив сам. Батьки померли кілька років тому. Народився в Торезі Донецької області. Пізніше переїхали в Донецьк. Випускник сімдесятої гімназії. Гм Навіть так? Подивився на Ігоря. А сестра дружини твоєї його не знає?
Не думаю. Вона там працює недавно. Років з три.
Ясно. Добре Та-а-ак Закінчив Донецький національний університет економіки й торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за фахом «Холодильні машини й пристосування». Навчався в художній школі. Тоді ж захопився тату. За фахом так і не працював. Під час навчання в університеті вже став популярним татуювальником. Потім відкрив студію. Його роботи високо цінувалися й коштували дорого. Захоплювався рок-музикою. Відвідував концерти. Наркотики не вживав. Вів здоровий спосіб життя. Висновок експерта: «Смерть настала в результаті поранення в груди гострим предметом».
Удар професійний, сказав Марченко. Прямо в серце. Без шансів.
Ясно, кивнув професор задумливим фейсом.
Що «ясно»? запитав з надією донкор. Усе ж таки вірив у факіра.
Що удар професійний, усміхнувся Богдан. Ну і що нічого не ясно. З цієї довідки багато не візьмеш. Так, доїння козла. «Народився-одружився». Тільки не ображайся.
Та я що?.. стенув плечима Ігор. Без проблем. Будемо шукати. Я вже склав список друзів і знайомих. Завтра зранку почну.
Це правильно, похвалив Богдан. Людина часто довіряє друзям багато таємниць. Те, що муляє серце. Але не треба забувати й про ворогів. Там теж буває врожайно.
Про ворогів можна дізнатися від друзів, підкинув майже-афоризм Ігор.
Точно, зрадів Лисиця. А ще кажуть, що «й ворогів не треба, коли такі друзі є». Підморгнув. Напрямок правильний. А я завтра навідаюсь до міліції вашої. Треба connect people «замутити». Звісточку з Києва передам. Від серйозних людей. Може, підтримки відсиплють. Або хоча б палиці в колеса не пхатимуть. А якщо й допоможуть узагалі буде fine.
У мене в багатьох райуправліннях «усе схвачено».
Це добре. Бондаренко теж такий.
Без цього нам не можна. Як без рук. А так Та й у житті не зайве. Від тюрми та від суми Сам знаєш
Знаю Ти мені залишиш усе це добро? кивнув на стіл.
Звісно.
Подивлюся. Щоб знати стільки, скільки й ти. І одразу ж запрягаємося. Тут кота за хвоста тягти не можна. Результат крізь пальці проскочить. По вусах протече, а до рота не заскочить.
Еге ж. Куй залізо До речі, завтра зїздимо до одного цікавого чувачела.
Що за один? із цікавістю насторожився Богдан.
Теж татуювальник. Термінатором називають.
Чому? здивувався професор.
Так одразу й не відповіси, задумався Марченко. Однорукий він. Носить біоелектричний протез. І одноокий. Там теж протез. Мабуть, через це. Легенди про нього такі ходять. Ледь немовлят не їсть. Я з ним кілька разів перетинався. Слизькуватий. Непростий. Камінь за пазухою точно ховає. Чи й крутіше щось. Отже, побрехеньки, мабуть, не на порожньому місці виросли. Багато може. Знайомства скрізь. Усе підмазано Якщо чесно, я його боюсь І ця його «андроїдність» робить страх іще більшим. І не в мене одного.
Гм хмикнув Богдан. Це вже цікаво. А якої руки немає?
Правої. І ока теж правого.
То він лівша?
Довелося стати. Хоча з народження ні. Але які варіанти?
А руку й око де втратив?
Шалені девяності. У його дружини бізнес був. Страусова ферма. Мясо, яйця, шкіра. Грошики почали крутитися. От «джентльмени удачі» тутешні й викрали його. Хотіли, щоб дружина грошиками поділилася. А вона сказала, що нічого не заплатить. І по цимбалах, що вони зроблять із чоловіком. Тоді йому викололи око й відрубали руку. І підкинули їй. А там така татуха була, що хто-хто, а дружина впізнає відразу.
І що вона?
Дременула за кордон. До Нової Зеландії. Нібито. Частина грошей і так за кордоном була. І тільки смуга за нею лягла.
А він же що? зіграв виборного Макогоненка Богдан.
Бандюки розкусили, що все накрилося мідним тазом, і відпустили. Знали ж, що татухи бє. А для них це відгонило бандитським романтизмом. Ну, і він сяк-так почав повертатися до нормального життя. Підлікувався. Друзі допомогли протези поставити. Перевчився на ліву руку. І знову став татуювальником «номер один» у Донецьку. Розжився грошима. Бізнеси всякі повідкривав. Протези міняє на новинки. І «права рука» наче рідна. Але працює, зрозуміло, лівою. Такі шедеври набиває, що спробуй знайти.
Гм, сильний, щиро похвалив Лисиця.
Так. Але працює тільки з ВІПами. До речі, кажуть, що дружина його кілька років тому загинула. Начебто машина збила. На переході. Але це можуть бути тільки чутки. Є кому розпускати.
У нього вони теж є, вороги?
Смієшся?
Сміюсь. А про дружину всяке може бути. Хоч і виключати нічого не можна. Але ж ти тут так його чорною фарбою розмалював, що я уявив такого собі кіборга-монстра.
Завтра сам побачиш. І відчуєш. На своїй шкурі.
Думаєш, зможе нам пособити?
Думаю. У темі ж він. Про «потойбіччя» татуювальницьке багато знає. Що там, за вивісками красивими, заникане. І не тільки про нього. Він узагалі «знахідка для шпигунів». І слідаків. Непростий мен. Таємничий. Живе самотньо. Мало кого до себе підпускає. Але мені пообіцяв. Я вийшов на нього через одних знайомих, а ті через своїх. Про зустріч домовився сьогодні зранку. Він сам подзвонив. Я ж знав, що ти приїдеш. От і заворушився Чуйка в мене, що про Кречета він нам зможе дещо підкинути.
Якщо воно є.
Так. Але «є» завжди. І про всіх.
І про тебе?
Про мене немає. Миші зїли, підморгнув Ігор. Хіба що кілька крихіток малесеньких.
Ну, це небагато. Живи
Шноракалуцюн! відповів Ігор. Це «дякую» по-вірменськи. Одногрупник у мене був вірменин. Григян. Але ми називали його Григ. По-модньому. На «імпортний» манір. То він часто так казав.
Ari ongietorria, відповів Лисиця. Це «будь ласка» по-баскськи. Просто знаю.
Паліглот, підморгнув донкор.
Десь так Слухай, а може, Кречета ухайдакали, бо хотіли одержати силу майстра? Всю. Яка вийшла з нього після вбивства й перейшла на тату?
Ну, не знаю, стенув плечима Марченко. Це вже глибока архаїка якась. Хіба у ХХІ столітті може хтось у таке вірити? Ну, може, божевільний?
Божевільний? насторожився професор. Гм Варіант. Треба цю версію теж перевіряти.
Треба, погодився Марченко. Але завтра. Бувай. Поїду. Є ще кілька справ.
Він дав потриматися за міцну пятірню й пішов. Зранку в плуга і тягтиме. Така робота. Розраховуй тільки на прудкі ноги. Та ще голову недурну.
Лисиця замкнувся й засів за стіл. Попрацює ще. А втомиться у душ та й люлі-люлі.
Узяв іще раз довідку. Пробігся знову. Нічого нового не випливло. Гм Закінчив універ. Так багато хто робить. Витрачають пять років, щоб одержати диплом про «вишку», а потім ховають його «під сукно» й ніколи не витягують. А навіщо? Є улюблена справа. Що приносить непогані гроші. Живи і пий кайф. Ось таке щастя. Про це мріє кожен. Але одержують не всі. Далеко не всі. А цей Кречет зміг. Досяг. Знайшов себе. Витоптав собі місце під сонцем. Де тобі потрібне зовсім інше, а не універівські корочки. Роками відшліфована майстерність. Талант. Ну, а навчання часто для таких людей це задоволення бажання батьків, які мріяли побачити кохане чадо великим начальницьким цабе. А без диплома, ясно, це неможливо. Тому й роблять усе, щоб «запхати» любого телепня до вишу. Навіть усупереч його волі. Гм До речі Багато цікавого дізнався пан Кречет, вивчаючи «холодильні машини і пристосування»? Нудьга така, мабуть Хоча Це може бути лише «твоя дзвіниця». Він же творча натура Та ні. Точно тікав із пар. У кіно. В кафе. З одногрупницями. Цілувалися. Романи заводили. Ех, шикарний час Ні Навіть за саме це варто терпіти лекції з «кривошипно-шатунного задовбізму». І навіть цілих пять років.
Усе це було в житті пана Кречета. І був тоді він щасливий. А зараз його немає. І життя його закінчилося. І більше такої людини ніколи не буде. Несправедливо? Так. Але це знову ж таки «твоя дзвіниця». Ніхто не знає, що записано в «книгу життя». Ну, і «книгу смерті» теж. Кому скільки. І які дати з обох боків тире між ними. На шикарному памятнику. Чи простому металевому хресті
Узяв фотографію. На ній Кречет, судячи з усього, сфотканий на паспорт. У двадцять пять років. «Офіціоз». У костюмі. Після університетського випускного, мабуть, іще раз надягнув. Той самий. Уліз.
Із фотки дивиться звичайна людина. Не гірша й не краща за решту. Яка, як і всі, хоче відрізати свій шматочок щасливого пирога. Але Тільки почав. Відрізав і відкусив разів зо два.
Світлі очі. «Цивільна зачіска». Костюм. І не скажеш, що рокер.
Узяв нову фотку.
А тут уже у всій красі. Триденна борода. Довге волосся зібране в «дульку». Шкіряний картуз. Шкіряний жилет на голе тіло. Шкіряні штани. Передпліччя й плечі, що виглядають з-під жилета, вкриті татуюваннями. На запястках браслети зі стальними шипами. У вирізі жилета великий металевий хрест на масивному ланцюзі. Із компанією стоять перед баром-пабом «Ричард». Дружбани такі ж «монстри». Схожий прикид. Теж у татухах. Усміхаються. Щасливі. «Монстри року». Інакше й не назвеш.
Наступне фото в самому пабі. «Ті ж і Хлестаков». Пють задоволено пиво з великих високих кухлів. Літрів по півтора. Жлуктять, ніби «воду живлющу». Усі радісні. Щасливі. Гм Фотки для цього й потрібні. Щоб зупинити незупинне. Вихопити із життєвого бігу щасливу мить. І зберегти її навічно. Чи хоча б на скільки можливо
До речі. У таких тусах і наркотики ходять стопудово. Хоча б по разу кожен скуштував. А, частіше, й не по разу. Для Богдана той світ узагалі територія незвіданого. Він не розумів ні психології рокерів, ні їхньої філософії, ні цінностей, ні неписаних правил. Він, як декабристи, «страшно далекий» від цього «народу». У нього зовсім інша галактика. Яка з Кречетовою не те що не перетинається, а навіть «мешкає» за сотні тисяч світлових років від неї. А там, де наркотики, лихо близько ходить. Може, і до Кречета саме таке в гості зайшло? Та й закони там свої. Упливеш туди й або вити «по-вовчи», або Це один з реальних варіантів. Тут люди круті. На все піти можуть. І очі виколоти нуль проблем.
Наступне фото труп. Видовище не для слабаків. Не для тих, хто хитавицю не переносить. Але Богдан уже надивився. І ті емоції, що спочатку лизали серце шершавими язиками, зараз тільки легко кололи. Швидше для годиться. Не більше. Серце вкуталось байдужістю. І це, мабуть, правильно. Бо надовго б не вистачило. А воно ще ой яке потрібне.
Закривавлений фейс. Вирви понівечених очей. Вічна заспокоєність на обличчі. Напроти серця рана. Тіло у крові. Ножа немає. Ось на що перетворився пан Кречет. Із чужої лихої волі. «Рокер-монстр». А на фото просто «монстр». Бо людиною те все назвати вже важко. Хіба колишньою.
У висновку експерта сказано, що удар професійний. Точно в серце. Кілер? Серед оточення Кречета в його рок-тусі такі точно можуть бути. Там узагалі хто завгодно треться. Вріж поли й тікай від тих людей Хоча Навряд чи рокери думають так само. Якщо взагалі думають. Але не забороняти ж їх. «Субкультура». Мають право. У них самовираження таке. Хтось колекціонує вина, хтось малює картини, а хтось ходить на полювання. Господь учинив мудро. Давши кожному по життю. Роби з ним усе, що захочеш. Але коли вже зробиш, нарікай лише на себе. Твій вибір. Ну, або не зробиш
А цікаво, очі викололи до удару в серце чи після? Хоча Якщо кілер, то чому ніж? Пістолет із глушником же простіше. Знайома кілерська класика. Чи ні? Чи йому краще так? Очевидно. Раз саме так усе зроблено. Але очі Вони тут явно зайві. Ну, це якщо просто вбити хотіли. А якщо знущалися? І провина Кречета якраз і повязана з очима. Не побачив? Не догледів? Гм Татуювальник і очі. Вони для нього один з «інструментів». Усе правильно. Дав маху в роботі. Зробив неякісно. От і одержуй.
Картинка ожила. Грубий гевал з ножем. Тримає Кречета за довге волосся. «Ти сліпий? Не добачаєш, що таку фігню зробив? Як мені з такою шнягою жити? Га?» І на! Лови справедливу відплату. В обидві руки. Логіка десь така. І життя для такого «крутого мена» нічого не варте. Чуже життя. Головне ж це його «поняття». Саме за ними він і живе. І світ вимірює ними. Отже, клієнти? Шукати треба там? Правда, вбивці серед них може й не бути. Але замовник Гм А якщо заніс хворобу? Та ні. Це ж бізнес. А такий, як у Кречета, серйозний. І тут проколів бути не може. Клієнти ж насамперед! Сто разів перестрахується, а престиж фірми збереже. Він же як повітря. Задихнешся без нього. Хоча Якщо дружив з наркотиками, до всього міг докотитися. І до проколу теж. А може бути й таке, що клієнт захворів, а татуювальник тут «жодним боком». Але його роблять крайнім. І весь гнів виміщують на ньому. Так Купа варіантів. А залізні факти такі: професійний удар ножем, не-пограбування, виколоті очі. Убили, щоб убити? А очі Ритуал? Боявся, що залишиться в очах його «фото»? Така помста? Поки думається тільки про таке.