Джерело - Дэн Браун 3 стр.

Офіцер замовив два кухлі пива й тонік для себе і знову сів біля шинкваса. Футбольні хулігани вмостилися обабіч адмірала.

 Тонік?!дражнився один.А я думав, ми разом випємо.

Офіцер утомлено всміхнувся до кельнерки і допив свій тонік.

 На жаль, маю важливу зустріч,мовив офіцер, підводячись.Гарно вам посидіти.

Щойно він устав, як здоровані, мов за командою, різко опустили свої лапищі йому на плечі й посадили назад на стілець. В очах адмірала зблиснула іскра гнівуі згасла.

 Діду, гадаю, ти не став би залишати свою подружку з нами,здоровань поглянув на кельнерку й огидно поворушив язиком.

Офіцер із хвилину тихо посидів, а потім сунув руку в кишеню кітеля.

Здоровані знову схопили його за рукави:

 Гей, що ти робиш?!

Офіцер повагом дістав мобільний телефон і сказав щось по-іспанськи. Мужики витріщилися на нього, а тоді адмірал знову заговорив англійською.

 Перепрошую, маю зателефонувати дружині й попередити, що прийду пізно. Схоже, доведеться затриматись.

 Оце вже діло, батяню!сказав більший, випив одним духом свій кухоль і хряснув ним об шинквас.

 Наливай іще!

Наповнюючи кухлі хуліганів, кельнерка в дзеркало помітила, як офіцер натискає кілька клавіш телефона і прикладає до вуха. Додзвонившись, швидко заговорив по-іспанськи:

 Le llamo desde el bar Molly Malone,промовив адмірал, прочитавши назву й адресу бару з підставки під кухоль, яка лежала на шинквасі. Calle Particular de Estraunza, ocho. І через кілька секунд додав:Necesitamos ayuda inmediatamente. Hay dos hombres heridos.

І поклав трубку.

«¿Dos hombres heridos?» Серце кельнерки закалатало.

Не встигла вона зрозуміти, що це мало б означати, як за шинквасом крутнувся білий вихорофіцер різко розвернувся вправо й наддав ліктем у ніс більшому з хуліганів: пролунав гидкий хрускіт. Обличчя здорованя заюшила кров, він упав навзнак. Не встиг його товариш щось зробити, як другий лікоть адмірала влучив йому під дихі той хуліган теж полетів зі стільця. Кельнерка налякано дивилася на двох чоловіків на підлозі баруодин кричав від болю, а другий хапав ротом повітря й тримався за горло. Офіцер поволі встав. Моторошно спокійний, він дістав із гаманця сто євро і поклав на шинквас.

 Перепрошую,сказав адмірал по-іспанськи.Скоро приїде поліція і вам допоможе.

Відтак він розвернувся і вийшов.

***

Надворі адмірал Авіла набрав повні груди вечірнього повітря й пішов проспектом Масарредо до річки. Здалеку вже лунала сирена поліції, і він відступив у тінь, чекаючи, доки представники влади проїдуть мимо. Попереду була серйозна справа, й Авіла не міг дозволити собі інших ускладнень.

«Регент чітко окреслив сьогоднішнє завдання».

Авіла відчував глибокий спокій, приймаючи накази Регента. Жодних рішень. Жодної провини. Чиста дія. Після довгих років командування надзвичайна полегкість була в тому, щоб відступити від стерна й передати керування кораблем комусь іншому.

«У цій війні я рядовий».

Кілька днів тому Регент поділився з ним таким незручним секретом, що Авіла не мав іншого вибору, як узятися до цієї справи й бути готовим довести її до кінця. Брутальність учорашнього завдання досі не давала йому спокою, але він розумів, що його вчинок буде пробачений.

«Існує багато форм праведності.

І до того, як настане ніч, попереду ще одна смерть».

Вийшовши на відкритий майдан біля набережної, Авіла поглянув на споруду, що височіла попереду. То було хвилясте місиво збоченських форм, вкритих металевою плиткою,немов два тисячоліття поступу в архітектурі просто викинуто у вікно заради повного хаосу.

«Хтось називає це музеєм. Я називаю це тріумфом потворності».

Самозаглиблений і зосереджений, Авіла перетнув майдан, огинаючи химерні скульптури біля музею Ґуґґенхайма в Більбао. Наближаючись, він дивився на юрми гостей, що походжали в найкращому чорно-білому вбранні.

«Безбожні маси зібралися тут.

Однак цей вечір стане зовсім не таким, яким вони його уявляють».

Адмірал поправив кашкет, розгладив кітель, набираючись сили для непростого завдання, яке стояло перед ним. Сьогоднішній вечір є частиною великої справихрестового походу праведності.

Авіла пройшов двором до входу в музей, обережно торкаючись вервиці в кишені.

Розділ 3

Атмосфера музейного атріуму нагадувала якийсь футуристичний храм.

Ленґдон зайшові його погляд одразу спрямувався до неба, понад колосальними білими колонами, понад високою скляною завісоюдо склепіння на шістдесятиметровій висоті, де з малих галогенових ламп линуло чисте біле світло. У повітрі, перетинаючи небеса, зависла ціла мережа переходів, балконів і мостів, на них тут і там цятками видніли чорно-білі гості, які заходили на верхні галереї і виходили з них, стояли біля високих вікон, милуючись лагуною внизу. Поряд скляний ліфт безшумно ковзав по стіні й повертався на землю по нових відвідувачів.

Такого музею Ленґдон ще ніколи не бачив. Навіть акустика тут була незвична. Замість традиційної поважної тиші, створеної за допомогою звукопоглинальних поверхонь, цей музей повнився бурмотінням відлунь, голоси розкотисто відбивалися від каменю і скла. Для Ленґдона тільки одне музейне відчуття залишилося звичним: стерильний присмак біля кореня язика. Музейне повітря всюди однаковез нього відфільтровано чужорідні частинки й окислювачі, після чого це повітря зволожене йонізованою водою до 45 відсотків.

Ленґдон пройшов кілька навдивовижу вузьких пропускних пунктівв око йому впало багато озброєної охорониі врешті опинився біля чергового столика реєстрації. Молода жінка роздавала навушники.

 Audioguía?

Ленґдон усміхнувся:

 Ні, дякую.

Коли він підійшов ближче до столика, жінка зупинила його, перейшовши на чудову англійську:

 Вибачте, пане, але сьогоднішній господар заходу пан Едмонд Кірш попросив усіх надіти аудіопристрої. Це частина заходу.

 А, тоді, звичайно, візьму.

Ленґдон простягнув руку по навушники, але вона жестом зупинила його, звірила бейдж із довгим списком запрошених, знайшла, після чого видала навушники з відповідним номером.

 Сьогоднішню екскурсію дібрано індивідуально для кожного відвідувача.

«Правда?Ленґдон роззирнувся.Для сотень гостей?» Ленґдон здивовано роздивився навушникито була просто гладенька металева дужка з невеликими потовщеннями на кінцях. Мабуть, помітивши його зачудування, жінка підійшла і стала пояснювати:

 Це зовсім нова модель.Вона допомогла професорові надіти цей пристрій.Датчики у вуха вставляти не потрібно, вони просто торкаються обличчя.

Вона розташувала дужку на голові Ленґдона так, що датчики мяко впиралися в обличчя між вилицею і скронею.

 Але як

 Технологія передачі через кістку. Датчики подають звук безпосередньо в кістки щелепи, і він досягає внутрішнього вуха. Я випробовуваладивовижне відчуття, наче голос говорить просто у вашій голові. А вуха лишаються вільними для зовнішніх розмов.

 Гарно придумано.

 Цю технологію винайшов пан Кірш понад десять років тому. Тепер вона доступна в багатьох марках електронних навушників.

«Сподіваюся, Людвіґ ван Бетховен свою частку отримав»,подумав Ленґдон, цілком певний, що істинним винахідником цієї технології був композитор XVIII століття, який, оглухнувши, здогадався приєднати до піаніно металевий стрижень так, щоб можна було, граючи, тримати його в зубах. Таким чином Бетховенові вдавалося чути музику завдяки вібрації щелепної кістки.

 Сподіваюся, вам сподобається,сказала жінка.У вас близько години на огляд музею перед презентацією. Ваш аудіогід попередить вас, коли треба буде йти нагору, до зали.

 Дякую. Чи треба мені щось натискати, щоб?

 Ні, прилад активується сам. Екскурсія почнеться, щойно ви почнете рухатись.

 О так, зрозуміло,усміхнувся Ленґдон.

Він пішов через атріум, туди, де стояли й походжали інші гостіхто поодинці, хто групкамиусі вони чекали на ліфти й мали на голові такі самі дуги з датчиками, приставленими до вилиць.

Щойно він дійшов до середини атріуму, як у голові в нього пролунав чоловічий голос:

 Добрий вечір. Вітаємо вас у музеї Ґуґґенхайма в Більбао. Ленґдон знав, що це аудіопристрій, але все ж різко зупинився й озирнувся. Ефект був неймовірнийсаме такий, як описала йому жінка. Складалося враження, що хтось говорить у нього в голові.

 Ми надзвичайно раді вам, професоре Ленґдон!Голос звучав дружньо й легко, мав вишуканий британський акцент.Мене звати Вінстон, і я маю честь бути вашим гідом сьогодні.

«Чий же це голос записалиГю Ґранта чи що?»

 Сьогодні,бадьоро продовжив голос,просимо вас почуватися вільно, ходити де і як вам забажається, а я постараюся пояснити те, що ви побачите.

Схоже, крім бадьорої артистичної озвучки, персоналізованих записів і технології передачі звуку через кістку, кожен аудіопристрій був обладнаний GPS-навігатором, який точно визначав, де перебуває гість, а отже, який коментар потрібно для нього обрати.

 Я розумію, сер,додав голос,що як професор мистецтва ви належите до наших освічених гостей, тож мої коментарі, можливо, вам не надто потрібні. Навіть більше: ви, можливо, виявите повну незгоду з моїм аналізом тих чи інших експонатів!Голос ніяково розсміявся.

«Серйозно? Хто йому це написав?»

Веселий тон та індивідуальний підхід, авжеж, речі дуже милі, тільки Ленґдонові не вкладалося в голову, скількох зусиль могла коштувати персоналізація сотень аудіопристроїв.

На щастя, голос змовкнемов його запрограмований вітальний діалог скінчився.

Ленґдон подивився на другий край атріуму й побачив над юрбою величезну розтяжку.

ЕДМОНД КІРШ

СЬОГОДНІ МИ ЗРОБИМО КРОК УПЕРЕД

«І що ж таке Едмонд збирається проголосити?»

Ленґдон перевів погляд до ліфтів, де з невимушеною розмовою юрмилися гості: серед них він помітив двох відомих засновників глобальних інтернет-компаній, видатного індійського актора та інших гарно вбраних поважних осіб, і в Ленґдона виникло відчуття, що він мав би їх знати, але не знає.

Не бажаючи й не почуваючись готовим підтримувати світські балачки про соціальні мережі та Боллівуд, Ленґдон пішов у протилежному напрямку, в бік чималого витвору сучасного мистецтва, що стояв під дальшою стіною.

Інсталяція розташовувалася в темному гроті і складалася з девяти вузьких конвеєрних стрічок, які виїжджали зі щілин у підлозі й рухалися вгору, зникаючи в щілинах у стелі. Це скидалося на девять рухомих доріжок, тільки вони рухалися вертикально. На кожній стрічці був напис, який розгортався до небес.

Наблизившись, Ленґдон зрозумів: насправді стрічки не рухались; ілюзію створювала «шкіра» з крихітних LED-лампочок на кожній вертикальній лінії. Лампочки загорялися, швидко утворюючи слова, які виникали на підлозі, рухалися вгору стрічкою і зникали в стелі.

Ленґдон походив біля вертикальних стрічок, обійшов їх, вчитався.

 Ця виклична робота,проголосив аудіогід, раптово повернувшись,має назву «Інсталяція для Більбао», вона створена концептуальною мисткинею Дженні Гольцер. Складається з девяти сигнальних щитів із LED-підсвіткою, кожен з них має висоту дванадцять метрів. Щитами рухаються цитати баскською, іспанською та англійською мовамиусі стосуються жахіття СНІДу і болю тих людей, які пережили важку втрату через цю хворобу.

Ленґдон мав відзначити: витвір зачаровував, навіть сповнював серце скорботою.

 Можливо, вам доводилося раніше бачити витвори Дженні Гольцер?

Ленґдон відчував, що текст, який рухається до небес, гіпнотизує його.

 Містере Ленґдон?прозвучав голос у голові.Чи ви мене чуєте? Чи працює ваш аудіопристрій?

Ленґдон здригнувся, вихоплений із плину думок.

 Перепрошую що? Здрастуйте?

 Так, здрастуйте!відгукнувся Вінстон.Здається, ми вже привіталися? Я просто перевіряв, чи вам мене чути.

 О вибачтезатнувся Ленґдон і, різко відвернувшись від експоната, кинув погляд через залу.Я думав, що визапис! Я не розумів, що на лінії жива людина!

Ленґдон уявив собі безліч кабіноку кожній сидить людина з аудіопристроєм на голові та музейним каталогом.

 Усе гаразд, сер. Сьогодні ввечері я ваш особистий гід.

У вашому аудіопристрої є й мікрофон. Ця програма влаштована інтерактивно, щоб ми з вами могли вести бесіди про мистецтво.

Ленґдон тепер помітив: інші гості також говорять у свої аудіопристрої. Навіть ті, хто прийшов із кимось, здається, трохи віддалились одне від одного, замислено перезираючись, немов за розмовою кожен із власним екскурсоводом.

 І що, кожен із гостей має особистого гіда?

 Так, сер. Сьогодні ми проводимо індивідуальні екскурсії для трьохсот вісімнадцяти гостей.

 Неймовірно!

 Ну, як вам відомо, Едмонд Кіршпалкий прихильник техніки. Він розробив систему спеціально для музеїв, сподіваючись замінити нею групові екскурсії, яких він не терпить. Таким чином, кожен відвідувач насолоджується особистою екскурсією, ходить із власною швидкістю, ставить такі питання, яких, можливо, посоромився б перед групою. Така взаємодія є значно ближчою до людини і дає зануритися глибше.

 Не хочу здатися старомодним, але чому б не ходити з кожним особисто?

 Логістика,відказав Вінстон.Якщо на подію в музеї привести для кожного гостя по особистому екскурсоводу, то людей на поверхах стане вдвічі більше, а отже, кількість гостей довелося б удвічі скоротити. Крім того, галас від гідів, які всі говорили б одночасно, заважав би. Ідея полягала в тому, щоб був можливий цілісний діалог. Одна з цілей мистецтва, як завжди каже містер Кірш,сприяти діалогу.

 Повністю з вами згодний,сказав Ленґдон,і саме тому люди часто ходять до музеїв із друзями. Ці аудіопристрої можна сприймати як антисоціальне явище.

 Ну,спокійно відказав невидимий британець,якщо ви прийшли з вашою парою чи друзями, можна записати всі аудіопристрої під одного екскурсовода і з приємністю обговорювати виставку разом. Програма дуже гнучка.

 Схоже, ви маєте відповіді на всі питання!

 Власне, така моя робота,соромязливо розсміявся гід і швидко змінив тон.Ну а тепер, професоре, якщо ви пройдете через атріум до вікон, то побачите найбільшу картину в музеї.

Ленґдон пішов у бік атріуму, проминув привабливу пару за тридцять в однакових бейсболках. На обох шапках замість логотипа якоїсь корпорації був несподіваний символ.

Цей знак Ленґдон добре знав, але на бейсболці ніколи не бачив. Останнім часом ця вигадливо стилізована літера A стала всесвітнім символом групи, яка на планеті швидко зростала і за чисельністю, і за впливом,атеїстів. З кожним днем вони дедалі наполегливіше говорили про те, чим, на їхню думку, небезпечна релігійна віра.

«Тепер атеїсти мають свої бейсболки?»

Обвівши поглядом зібрання геніїв техніки навколо, Ленґдон нагадав собі: чимало з цих людей, інтелектуалів з аналітичним розумом, імовірно, різко налаштовані проти релігії, як і Едмонд. Сьогоднішня публіка була, мяко кажучи, не «рідною» для професора релігійної символіки.

Розділ 4

ConspiracyNet.com

ОСТАННІ НОВИНИ

ПРО ЩО ХОЧЕ РОЗПОВІСТИ ЕДМОНД КІРШ?

Розділ 5

Найбільша синагога Європи розташована в Будапешті на вулиці Дохань. Масивна будівля в мавританському стилі з двома потужними шпилями має сидіння для понад трьох тисяч вірян: лави в нижній залі призначені для чоловіків, а на балконідля жінок.

У саду при синагозі у великій ямі поховано тіла сотень угорських євреїв, які загинули під час лихоліття нацистської окупації. Місце того поховання позначено Деревом Життяметалева скульптура являє собою плакучу вербу, на кожному з листків якої написано імя загиблої людини. Під вітром металеве листя дзвенить, і над освяченою землею розкочується моторошна луна.