Понад тридцять років настоятелем Великої синагоги був видатний знавець Талмуду і Каббали рабі Єгуда Кьовеш, який, попри похилий вік і слабке здоровя, залишався активним членом юдейської громади як Угорщини, так і світу.
За Дунаєм сідало сонце, і рабі Кьовеш виходив із синагоги. Проминав бутики й загадкові «руїн-бари» вулиці Дохань, прямуючи додому на площу 15 березня, у двох кроках від мосту Ержебет, що сполучає давні міста Буду і Пешт, котрі офіційно стали одним містом лише у 1873 році.
Не за горами був Песахзазвичай найвеселіша пора для Кьовеша,проте відколи він повернувся минулого тижня з Парламенту світових релігій, рабі відчував лише бездонну тривогу.
«Краще б я туди не приїжджав»
Надзвичайна зустріч із єпископом Вальдеспіно, алламою Саєдом аль-Фадлом і футурологом Едмондом Кіршем не давала Кьовешеві спокою вже четвертий день.
Повернувшись додому, рабі пішов у двір, де в садку відімкнув хáзіко маленький флігель, що слугував йому за особисту каплицю і кабінет.
У будиночку була одна-єдина кімната з високими полицями, які вгиналися під вагою богословських томів. Кьовеш підійшов до столу і сів, невдоволено поглянувши на безлад перед собою.
«Побачив би хто мій стіл цього тижняподумав би, що я збожеволів»
На столі лежали відкритими кілька складних релігійних текстівїхні сторінки були обліплені папірцями для записів. Далі на деревяних підставках розташувалися так само відкриті важкі томиТора івритом, арамейською та англійською мовами; усі вони були відкриті на тій самій книзі.
Буття.
«На початку»
Кьовеш, звичайно, міг цитувати Книгу Буття з памяті всіма трьома мовами; читав він радше академічні коментарі до Книги Зоар та складної каббалістичної космології. Адже для такого богослова, як рабі Кьовеш, вивчати Книгу Буттяце приблизно як для Ейнштейна повертатися до шкільної арифметики. Однак цього тижня поважний рабин займався саме цим, а його записник на столі просто-таки обсіли липкі папірці з нотаткамитак швидко накиданими, що Кьовеш сам ледве міг розібрати, що там написав.
«Я наче розум втратив»
Рабі Кьовеш почав із ТориКниги Буття, яку визнають і юдеї, і християни. «На початку сотворив Бог небо і землю». Далі він звернувся до коментарів Талмуду, перечитав раби-нічні пояснення Маасех БерешітАкту Творення. Відтак занурився в мідраші, замислився над тлумаченнями від різних поважних екзегетів, які намагалися дати раду з суперечливими моментами традиційної історії створення світу. Урешті Кьовеш зарився в містичну каббалістику Зоару, в якій непізнаваний Бог виявляється як десять різних сефірот чи вимірів, розташованих понад каналами, що утворюють єдність, відому як Дерево Життя, з якого розквітають чотири окремі всесвіти.
Загадковість і заплутаність вірувань юдаїзму завжди заспокоювала Кьовеша, нагадуючи: Бог не створював людину здатною зрозуміти все на світі. Однак зараз, побачивши презентацію Едмонда Кірша й замислившись над простотою і зрозумілістю його відкриття, Кьовеш почувався так, наче останні три дні передивляється колекцію застарілих суперечностей. У якийсь момент він зміг лише відкласти давні тексти вбік і пройтися понад Дунаєм, аби зібратися з думками.
Рабі Кьовеш нарешті почав усвідомлювати болісну правду: робота Кірша дійсно матиме руйнівні наслідки для душ вірян усього світу. Одкровення науковця різко суперечило практично всім релігійним доктринам, і то напрочуд просто й переконливо.
«Не можу забути останнє зображення,думав Кьовеш, згадуючи печальний підсумок презентації Кірша, яку вони дивилися з екрана великого телефона науковця.Така новина вплине на кожну людину, не лише на вірян».
І тепер, попри довгі роздуми останніх днів, рабі Кьовеш не почувався ні на йоту ближчим до розуміння, що робити з інформацією, наданою Кіршем.
Він сумнівався, що Вальдеспіно чи аль-Фадл змогли прояснити для себе цю ситуацію краще. Троє богословів два дні тому спілкувалися телефоном, але ця розмова нічого не дала.
Друзі!почав Вальдеспіно.Вочевидь, презентація пана Кірша викликає стурбованість на багатьох рівнях. Я дуже радив йому зателефонувати мені та обговорити це додатково, але він мовчить. Зараз, гадаю, нам треба щось вирішувати.
Я вже вирішив,відказав аль-Фадл.Ми не можемо сидіти склавши руки. Потрібно взяти ситуацію під контроль. Кірш широко відомий зневагою до релігії, і він оформить своє відкриття так, щоб завдати максимального удару майбутньому віри. Потрібно діяти на випередження. Самим заявити про це відкриття. Негайно. Треба подати його в такому світлі, щоб воно якомога менше зашкодило вірянам у духовному світі.
Я розумію: нам потрібно зробити публічну заяву,сказав Вальдеспіно,але, на жаль, не можу уявити, як подати таке без загрози.Він важко зітхнув.Також проблема полягає в тому, що ми дали обіцянку панові Кіршу зберігати його таємницю.
Правда,відгукнувся аль-Фадл.Мене теж турбує ця обіцянка, однак нам потрібно обирати менше зло і діяти заради більшого добра. Під ударом ми всі: мусульмани, юдеї, християни, індуїстиусі релігії; і, зважаючи, що віра кожного з нас дає людині засадничу істину, яку намагається підірвати пан Кірш, ми зобовязані подати цей матеріал так, щоб не стривожити наших громад.
Боюся, такого розумного способу не існує,мовив Вальдеспіно.Якщо ми розглядаємо можливість публічно розповісти про заяву Кірша, то єдиний життєздатний спосіб у такому разіпосіяти сумнів у його відкритті, дискредитувати його до того, як він проголосить те, що зібрався.
Едмонд Кірш?відгукнувся аль-Фадл.Блискучий науковець, який ніколи не помилявся? Хіба ми всі разом не були на зустрічі з ним? Його презентація дуже переконлива.
Вальдеспіно буркнув:
Не більше, ніж заяви Ґалілея, Бруно чи Коперника свого часу. Релігії вже бували в такій ситуації. Просто наука знову стукає в наші двері.
Але ж на значно глибшому рівні, ніж відкриття у фізиці чи астрономії!вигукнув аль-Фадл.Кірш ставить під сумнів самі основи корінь того, у що ми віримо! Звичайно, можна пригадати історію, та не забувайте: попри всі старання вашого Ватикану, такі люди, як Ґалілей, зі своїми твердженнями зазвичай перемагали. І з Кіршем буде те саме. Цього не відвернути.
Запала похмура тиша.
Мій погляд на ситуацію простий,сказав Вальдеспіно.Я був би радий, коли б Едмонд Кірш не робив цього відкриття. Боюся, ми не готові мати справу з його висновками. І, на моє глибоке переконання, краще, коли б ця інформація не побачила світу.Він ненадовго замовк.Водночас я вважаю, що все в нашому світі відбувається за Божим задумом. Може, нашими молитвами Бог звернеться до пана Кірша й переконає його не оприлюднювати свого відкриття.
Аль-Фадл пирхнув:
Не думаю, що пан Кірштака людина, яка здатна почути голос Божий.
Може, й так,сказав Вальдеспіно.Однак чудеса відбуваються кожного дня.
Аль-Фадл палко заперечив:
З усією повагоюале хіба що ви будете молитися, щоб Бог ударив Кірша блискавкою до того, як він проголосить
Панове!втрутився Кьовеш, намагаючись розрядити напругу, що починала наростати.Не гарячкуймо. Нам немає необхідності просто зараз домовлятися. Пан Кірш сказав, що свою презентацію влаштує через місяць. Чи не варто було б мені запропонувати, щоб ми зараз подумали над цією справою кожен окремо, а потім переговорили за кілька днів? Можливо, нам на думку спаде правильний план дій.
Це мудро,відповів Вальдеспіно.
Тільки не чекаймо занадто довго,додав аль-Фадл.Зідзвонімося через два дні.
Домовилися!сказав Вальдеспіно.На той час ми зможемо ухвалити правильне рішення.
Відтоді минуло два дні, і тепер настав вечір, на який планувалася телефонна нарада.
Рабі Кьовеш дедалі більше хвилювався, сидячи сам-один у своєму кабінеті в хазіко. Минуло майже десять хвилин після призначеного часу.
Нарешті задзвонив телефоні Кьовеш схопив слухавку.Добрий вечір, рабі,сказав єпископ Вальдеспіно; голос у нього був стурбований.Вибачте за затримку.Пауза.Боюся, аллама аль-Фадл не зможе до нас приєднатися.
Як?здивувався Кьовеш.Що з ним?
Не знаю. Я цілий день йому телефоную, але аллама, здається зник. Ніхто з його колег не знає, де він.
У Кьовеша поза шкірою пробіг холод.
Це тривожний знак.
Згоден. Будемо сподіватися, що з ним усе гаразд. На жаль, маю інші новини.Єпископ замовк, після чого продовжив іще похмуріше:Я щойно дізнався, що Едмонд Кірш улаштовує подію, на якій збирається поділитися зі світом своїм відкриттям сьогодні ввечері.
Сьогодні?! Він же казав, що зробить це через місяць!спалахнув Кьовеш.
Так,відказав Вальдеспіно.Він збрехав.
Розділ 6
Дружній голос Вінстона лунав в аудіопристрої Ленґдона:
Просто перед ваминайбільша картина нашої колекції, хоча переважно гості не одразу її помічають.
Ленґдон подивився на другий бік атріуму, але побачив лише скляну стіну з краєвидом на лагуну.
Перепрошую, мабуть, тут я належу до більшості. Не бачу картини.
Ну, розташована вона в доволі незвичний спосіб,весело відповів Вінстон.Полотно не на стіні, а на підлозі.
«Міг би я здогадатися!»подумав Ленґдон, подивився вниз і, йдучи вперед, побачив широке прямокутне полотно, натягнуте на каміння під ногами.
Велетенський витвір був виконаний одним кольоромявляв собою монохромну темно-синю ділянку,і глядачі стояли по периметру картини, дивлячись у неї, мов у ставок.
Площа цієї картинипонад пятсот квадратних метрів,прокоментував Вінстон.
Ленґдон зрозумів, що це в десять разів більше за його кембриджську квартиру.
Витвір Іва Кляйна лагідно прозивають «Басейн».
Ленґдон мимоволі відзначив, що цей відтінок синього приваблює погляд, і його густота викликала відчуття, що можна пірнути просто в картину.
Кляйн винайшов цей колір,продовжив Вінстон.Він зветься «міжнародний синій Кляйна», й автор стверджує, що глибина цього кольору відображує його власне утопічне світобаченнянеземне і безмежне.
Ленґдон відчув: зараз Вінстон зачитує текст.
Кляйн найбільш відомий своїми синіми картинами, а також скандальною фотографією «Стрибок у порожнечу», яка викликала значну паніку, коли її оприлюднили в 1960 році.
Ленґдон бачив «Стрибок у порожнечу» в Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку. Фотографія справляла тривожне враження: на ній добре вдягнутий чоловік стрибав «ластівкою» з високої будівлі, під якою був лише асфальт. Насправді ж зображення становило майстерний монтаж, блискуче відретушований бритвою задовго до появи Photoshop.
Крім того,додав Вінстон,Кляйн також склав музичну пєсу «Монотон-Тиша», в якій симфонічний оркестр цілих двадцять хвилин грає один акорд у ре-мажорі.
І люди це слухають?
Тисячі. Й один акордце тільки перша частина. У другій частині оркестр сидить без руху, виконуючи «чисту тишу» протягом двадцяти хвилин.
Ви жартуєте, так?
Ні, говорю цілком серйозно. На захист цього твору: виступ був не настільки нудним, як може здатися; на сцені також були три оголені жінки, намащені синьою фарбою, які качалися по велетенських полотнах.
Хоча Ленґдон приділив кращу частину своєї карєри вивченню мистецтва, його турбувало те, що він так і не навчився до кінця цінувати авангардні досягнення культури. Принади сучасного мистецтва лишалися для нього загадкою.
Не хочу виявляти неповагу, Вінстоне, але маю сказати вам: мені буває важко провести межу між «сучасним мистецтвом» і просто дивацтвом.
Вінстон незворушно відповів:
Ну, таке питання часто виникає, правда? У вашому світі класичного мистецтва витвори цінуються за рівень авторського виконаннятобто того, як вправно рухається пензель полотном чи різець рубає камінь. Ну а в сучасному мистецтві шедевр часто полягає в самій ідеї, а не в її виконанні. Наприклад, людина дуже просто може скласти сорокахвилинну симфонію, де буде лише одна нота й тиша, але саме Іву Кляйну спала на думку така річ.
Ну що ж, справедливо.
Звичайно, «Туманна скульптура» надворіце чудовий приклад концептуального мистецтва. У митця виникла ідея провести труби з отворами під мостом і видувати туман над лагуноюале створювали це місцеві слюсарі.Вінстон трохи помовчав.Хоча я дуже високо оцінюю мисткиню, яка використала такий засіб як код.
Туман як код?
Так. Це зашифрована присвята архітектору музею.
Френку Ґері?
Френку Овену Ґері,поправив Вінстон.
Розумно!
Ленґдон ішов у бік вікон, і Вінстон сказав:
Звідси чудово видно павучиху. Бачите Маман, ту, яку зустрічали внизу?
Ленґдон подивився за вікно: на другому боці лагуни видніла масивна скульптура «чорної вдови».
Так. Неможливо не помітити.
З інтонації чую, що ви не в захваті.
Щиро намагаюся захоплюватись,сказав Ленґдон і додав:Я класицист. Тут я трохи не у своїй стихії.
Цікаво,мовив Вінстон.Мені чомусь здавалося, що саме вам Маман сподобається. Воначудовий приклад класичного принципу зіставлення. Власне, ви могли б її наводити як приклад цього явища на заняттях.
Ленґдон придивився до павучихи, але нічого такого не помітив. Коли йшлося про пояснення того, що означає зіставлення, він волів традиційніші приклади.
Напевне, все ж і далі вестиму мову про Давида.
Так, Мікеланджелозолотий стандарт,мовив з усмішкою Вінстон,він блискуче розташував свого Давида в дещо жіночному контрапосто: у того звішена розслаблена рука, праща теж повисла: в такий спосіб передано жіночну вразливість. А при тому Давид випромінює шалену, смертельно небезпечну рішучість, його сухожилля й судини напинаються: він готовий убити Голіафа. Цей витвір одночасно і ніжний, і потужний.
Така характеристика справила враження на Ленґдонавін був би радий, коли б його студенти могли так глибоко розуміти шедевр Мікеланджело.
Маман не відрізняється від Давида,промовив Вінстон.Так само сміливо зіставляються архетипні принципи. У природі павук «чорна вдова»це страшна істота, хижак, що ловить жертву в тенета і вбиває. Та попри цю небезпечність, тут павучиха зображена з повною яйцевою камерою: вона готується дати нове життя, є водночас силою і смерті, і народженняпотужний тулуб спирається на неймовірно тонкі ноги, чим передано і силу, і крихкість. Маман можна, якщо хочете, назвати Давидом наших днів.
Щось не хочеться,усміхнувся у відповідь Ленґдон.Але не можу не відзначити: ваш аналіз дав мені неабияку поживу для думки.
Чудово, то дозвольте мені показати вам найновіший із наших експонатів. Так сталося, що цеоригінальний витвір Едмонда Кірша.
Правда? Ніколи не знав, що Едмондмитець.
Вінстон засміявся.
Ну, моя справапоказати
Ленґдон дав Вінстону провести себе понад вікнами в простору нішу, де велика група гостей зібралася перед великою грудкою засохлої грязюки, що висіла на стіні. На перший погляд глинистий шмат нагадав Ленґдонові якусь скамянілість у музеї природи. Однак то була просто глина.
Натомість на грудці були грубо нанесені значки, подібні до тих, які могла б дитина намалювати паличкою на мокрому цементі. Юрба була дещо розчарована.
Це таке зробив Едмонд?пирхнула жінка в норковому манто з ботоксом у губах.Не розумію.
У Ленґдоні пробудилася викладацька жилка; він не витримав і втрутився:
Власне, дуже розумно зроблено. Поки що це мій улюблений експонат у цьому музеї.
Жінка розвернулась і глянула на професора з трохи надмірною зневагою.
Правда? То, прошу, просвітіть мене.
«З радістю!» Ленґдон підійшов до значків, грубо намальованих по глиняній поверхні.
Отже, передусім,промовив він,Едмонд цим шматком глини віддає шану найдавнішій людській писемностіклинопису.
Жінка невпевнено зморгнула.
Три глибокі борозни посередині,продовжив Ленґдон,це слово «риба» ассирійською мовою. Такий знак зветься піктограмою. Якщо придивитися, можна уявити відкритий рот риби, розвернутої праворуч, а також трикутну луску на її тілі.
Юрба задерла голови й стала знову роздивлятися витвір.А якщо поглянути туди,мовив Ленґдон, показуючи на заглибини ліворуч від риби,то можете помітити, що Едмонд намалював на глині сліди ніг за рибою, щоб показати еволюційний вихід риб на суходіл.