Гості схвально закивали.
Ну й нарешті,додав Ленґдон,асиметрична зірочка праворучсимвол, який риба, здається, збирається зїсти,це одне з перших відомих історії зображень Бога.
Жінка з ботоксом звела брови:
Риба їсть Бога?
Виходить, що так. Це жартівлива версія риби Дарвінаеволюція пожирає релігію.Ленґдон злегка знизав плечима, озирнувшись на групу.Як я вже сказав, розумно придумано.
Ленґдон пішов, чуючи, як у нього за спиною шепочуться, а Вінстон розсміявся.
Чудово, професоре, і дуже влучно! Едмонд би оцінив ваш експромт. Мало хто здатний розшифрувати цей експонат.
Ну що ж,відказав Ленґдон,це, власне, моя робота.
Так, і тепер я розумію, чому містер Кірш просив мене ставитися до вас як до надзвичайного гостя. По суті, він просив мене показати вам дещо, з чим сьогодні не матиме справи більше ніхто із запрошених.
Правда? І що ж це?
Праворуч від головних вікончи бачите відгороджений коридор?
Ленґдон поглянув праворуч.
Так, бачу.
Добре. Ідіть за моїми вказівками.
Ленґдон невпевнено йшов, слухаючи інструкції Вінстона. Дістався входу в коридор, роззирнувся, чи ніхто його не бачить, обережно протиснувся за огорожу і швидко зник у глибині коридору. Тепер, лишивши юрбу гостей позаду, Ленґдон пройшов десять метрів до металевих дверей із кодовим замком.
Наберіть на клавіатурі оці шість цифрсказав Вінстон.
Ленґдон набрав за ним код, і двері клацнули.
Чудово, професоре, прошу заходити.
Ленґдон якусь мить постояв, не знаючи, чого чекати. Тоді зібрався з духом і штовхнув двері. За ними була майже повна темрява.
Зараз увімкну вам світло,сказав Вінстон.Будь ласка, заходьте й зачиніть за собою двері.
Ленґдон обережно ступив у приміщення, вдивляючись у темряву. Зачинив за собою двері, замок клацнув. Поступово по кутках стало розгорятися мяке світло, і простір виявився велетенською печероювона могла би правити за ангар для реактивних літаків.
Понад три тисячі квадратних метрів,пояснив Вінстон.
Порівняно з цією залою атріум неспівмірно малів. Світло розгорялось, і Ленґдон розгледів на підлозі групу масивних силуетівсім чи вісімщось ніби динозаври, які поночі вийшли пастися.
Що це таке переді мною?спитав Ленґдон.
Воно зветься «Питання часу»,почувся бадьорий голос Вінстона в аудіопристрої.Це найважчий експонат музею. Понад девятсот тонн.
Ленґдон намагався зрозуміти, що до чого.
А чому я тут сам?
Як я вже казав, містер Кірш попросив мене показати вам дивовижні обєкти.
Світло розгорілося на повну силу, заповнило всю велетенську залу, і Ленґдон здивовано глядів на те, що відкрилося його очам.
«Я потрапив у паралельний всесвіт».
Розділ 7
Адмірал Луїс Авіла прийшов на пропускний пункт музею, подивився на годинник, перевіряючи, чи вчасно прибув.
«Ідеально».
Він показав Documento Nacional de Identidad працівникам, перед якими лежав список запрошених. На мить пульс Авіли пошвидшився: його спочатку не знайшли в списку. Нарешті він виявився внизуйого додали в останній момент,тож Авілу пропустили.
«Як і обіцяв Регент». Як йому це вдалося, Авіла навіть уявити не міг. Сьогоднішній список запрошених мав бути ідеально продуманий.
Авіла підійшов до металошукача, де вийняв стільниковий телефон і поклав на тацю. Потім обережно видобув із кишені кітеля незвично важку вервицю й поклав поряд.
«Обережно,казав собі адмірал.Дуже обережно». Охоронець показав йому на рамку, потім приніс тацю з особистими речами.
Que rosario tan bonito,сказав охоронець, милуючись металевими намистинами, зібраними на міцному ланцюгу, з широким заокругленим хрестом.
Gracias, відповів Авіла. «Сам зробив»
Авіла пройшов крізь рамку без пригод. По другий бік забрав вервицю й телефон, обережно поклав у кишеню, після чого перейшов туди, де видавали аудіопристрої.
«Нащо мені екскурсія,подумав він.У мене справи».
Ідучи через атріум, він нишком кинув свій пристрій у смітник.
Серце адмірала калатало, і він шукав очима тихого місця, де можна було би звязатися з Регентом і дати йому знати, що прибув на місце без пригод.
«За Бога, країну і короля!подумав він.Але головнеза Бога».
***
Тим часом у глибинах освітленої місяцем пустелі за Дубаєм знаний 78-річний аллама Саєд аль-Фадл долав смертельну втому, повзучи сипучими пісками. Іти він уже не міг.
Обпечена сонцем шкіра аль-Фадла вкрилася пухирями, горло немилосердно боліло з кожним подихом. Піщані вітри засліпили його багато годин тому, але він продовжував повзти. У якусь мить йому начебто почулося гудіння квадрацикла чи ще якоїсь машиниале, може, то просто завивав вітер. Аль-Фадл давно зневірився, що Бог його порятує. Грифи вже не кружляли над його головою: вони йшли по піску поряд.
Високий озброєний іспанець, який учора ввечері вскочив у машину аль-Фадла, мовчки погнав автомобіль углиб пустелі. Через годину іспанець зупинився й наказав аль-Фадлові вийти з машини. І покинув літнього чоловіка в темряві без води та їжі.
Викрадач ніяк не виказав, хто він і чому це робить. Єдина прикмета, що впала в око аль-Фадлові,дивний знак на правій долоні іспанця. Цей символ не був знайомий старому богослову.
Багато годин аль-Фадл ішов пустелею і марно кликав на допомогу. А тепер старий богослов упав на задушливий пісок, серце у зневодненому тілі зупинялось. І в голові аллами знову постало те питання, яке мучило його ці довгі години.
«Ну кому може бути потрібна моя смерть?»
Він жахнувся: логічна відповідь була лише одна.
Розділ 8
Погляд Роберта Ленґдона переходив від однієї колосальної фігури до іншої. Кожна являла собою велетенський лист сталі, що де-не-де взялася іржею: кожен з них був красиво закручений і ненадійно стояв на ребрі, так що виходила окрема стіна. Вигнуті стіни були заввишки майже пять метрів і скручувались у різні плавні формихвиляста стрічка, відкрите коло, широкий завиток.
«Питання часу»,повторив Вінстон.АвторРічард Серра. Використання стін без жодної опори створює ілюзію нестійкості. Однак насправді вони дуже стійкі. Уявіть доларову купюру, яку намотали на олівець: вона спокійно стоятиме на ребрі, навіть якщо прибрати олівець, бо її підтримує власна геометрія.
Ленґдон зупинився й задивився на велетенське коло попереду. Метал окислився, від чого став паленого рудого кольору й набув грубого, якогось живого вигляду. Обєкт випромінював і силу, і тонке відчуття балансу.
Професоре, ви помітили, що перша форма не зовсім замкнена?
Ленґдон обійшов її і побачив: краї не зовсім сходяться, неначе дитина пробувала намалювати коло, але не змогла замкнути.
Ця неповна замкненість створює прохід, який вабить відвідувача досередини, закликає дослідити відємний простір.
«Якщо у відвідувача немає клаустрофобії»,подумав Ленґдон, швидко переходячи далі.
Аналогічно,додав Вінстон,перед вами три звивисті металеві стрічки, приблизно паралельні між собою і розташовані так, щоб вийшли два хвилясті тунелі завдовжки понад тридцять метрів. Це називається «Змія», і по ній зазвичай бігають юні відвідувачі. А ще двоє людей, стоячи на протилежних її кінцях, можуть розмовляти пошепки й чути одне одного так само добре, як зблизька.
Дивовижно, Вінстоне, але чи не могли б ви пояснити, чому Едмонд попросив вас показати мені цю галерею?
«Він же знає, що це не моє».
Вінстон промовив:
Він особливо хотів, щоб я вам показав «Обертову спіраль», вона он там, у правому кутку. Бачите?
Ленґдон примружився. «Та, що начебто мало не за кілометр звідси?»
Так, бачу.
Чудово, підійдімо ближче.
Ленґдон обережно озирнув велетенський простір і пішов до тієї далекої спіралі, а Вінстон продовжив екскурсію.
Я чув, професоре, що Едмонд Кіршпалкий прихильник вашої роботи, особливо ваших ідей щодо взаємодії різних релігійних традицій упродовж історії, а також відображення їх еволюції в мистецтві. Багато в чому Едмонд працює в дуже подібній царині. Його математичне прогнозування й теорія ігор доволі подібні до такого: аналіз еволюції різних систем і передбачення, як вони з часом розвиватимуться.
Ну, вочевидь, він майстер своєї справи. Його й називають Нострадамусом наших днів.
Так. Хоча порівняння дещо образливе, як на мою думку.
Чому ж?заперечив Ленґдон.Нострадамуснайславетніший провидець усіх часів.
Не хочу різко заперечувати, професоре, але Нострадамус написав майже тисячу туманних катренів, які дуже виграли від творчого підходу всіляких забобонних читачів, котрі шукали точного сенсу там, де не було жодного і бачили там що завгодно: від Другої світової війни до смерті принцеси Діани чи нападу на Всесвітній торговельний центр. Це повний абсурд. Натомість Едмонд Кірш оприлюднив обмежену кількість дуже точних прогнозів, які незабаром справдилися,хмарні компютерні сервіси, самокеровані автомобілі, процесор, який працює лише на пятьох атомах. Містер Кіршзовсім не Нострадамус.
«Визнаю свою помилку»,подумав Ленґдон. Едмонд Кірш, як він чув, викликав палку прихильність серед своїх працівників, і, схоже, Вінстон був одним із таких захоплених учнів.
То як вам екскурсія?змінив тему Вінстон.
Дуже цікаво. Едмонд довів технологію дистанційної екскурсії до рівня, гідного найвищої похвали.
Так, ця система багато років була його мрією, і Едмонд витрачав на її таємну розробку безліч грошей і часу.
Правда? Технологія зовсім не здається складною. Маю визнати, спочатку я був налаштований скептично, але ви мене підкупилибесіда вийшла надзвичайно цікава.
Дякую вам за таку похвалу, хоча й сподіваюся, що не зруйную вашого враження, сказавши вам правду. Боюся, я не був з вами до кінця чесним.
Перепрошую?
По-перше, мене звати не Вінстон. ЯАрт.
Ленґдон засміявся.
Екскурсовод у мистецькому музеї з іменем Арт? Я зовсім не ображаюся, що ви взяли псевдонім. Приємно познайомитися, Арте.
Далі, коли ви мене питали, чому я не воджу вас особисто, я правильно відповів вам, що містер Кірш не хоче великих натовпів у музеї. Однак це була не вся правда. Є ще одна причина, з якої ми спілкуємося через пристрій, а не особисто.Він ненадовго змовк.Власне, я не здатний рухатися фізично.
О співчуваюЛенґдон уявив Арта в інвалідному візку в кол-центрі й пожалкував, що Артові стало соромно і він мав пояснювати цю ситуацію.
Не варто мене жаліти. Запевняю вас, із ногами я мав би дуже химерний вигляд. Розумієте, я не такий, яким ви мене уявляєте.
Ленґдон сповільнив крок.
Що це означає?
Імя Артце скорочення слова artificial «штучний», хоча містерові Кіршу дужче подобається слово «синтетичний».Він на мить замовк.Правда в тому, професоре, що весь вечір ви спілкувалися з синтетичним екскурсоводом. Таким собі компютером.
Ленґдон невпевнено роззирнувся.
Це якийсь жарт?
Зовсім ні, професоре. Я говорю цілком серйозно. Едмонд Кірш витратив десять років і майже мільярд доларів у галузі синтетичного інтелекту, і сьогодні ввечері ви першим оцінили плід його праці. Усю вашу екскурсію провів синтетичний екскурсовод. Яне людина.
Ленґдон якусь мить не міг цього сприйняти. Дикція і граматика Арта-Вінстона були ідеальні, і якщо не зважати на дещо незграбний сміх, він був одним із найкращих співрозмовників, з якими мав справу Ленґдон. Понад те, вони весь вечір обмінювалися думками й жартували на дуже багато тем, і екскурсовод був блискуче знайомий із їхніми тонкощами.
«За мною стежать,тепер зрозумів Ленґдон, вишукуючи на стінах приховані відеокамери. У нього виникла підозра, що він теж мимоволі є учасником якогось експериментально-мистецького проекту, тонко зрежисованого театру абсурду.Я в них як щур у лабіринті».
Мені не дуже приємно це знати,промовив Ленґдон, і його слова розкотилися луною в порожній галереї.
Прийміть мої вибачення,сказав Вінстон.Вас можна зрозуміти. Я передчував, що вам важко буде прийняти цю новину. Гадаю, саме тому Едмонд попросив мене привести вас сюди, у відлюдне місце. Цю інформацію не можна відкривати іншим гостям.
Ленґдон уважно вдивлявся в темні куткичи немає там когось?
Як ви, без сумніву, знаєте,продовжив голос, моторошно спокійний: його зовсім не бентежили почуття Ленґдона,людський мозок є бінарною системою: сигнал або йде через синапс, або не йдетак чи ні, як у компютерних сигналах. Мозок має понад сто трильйонів перемикачів, що означає: створення мозкупитання не так технології, як масштабу.
Ленґдон майже не слухав. Він знову рушив до виходу: знак зі стрілкою показував у дальший кінець галереї.
Професоре, я розумію, що людський тембр мого голосу важко сприйняти як машинний, однак синтезувати мовлення ще порівняно просто. Навіть електронна книжка за девяносто девять доларів доволі пристойно відтворює людську мову. Едмонд інвестував у цю розробку мільярди.
Ленґдон зупинився.
Якщо ви компютер, то скажіть ось що. Яким був індекс ДоуДжонса 24 серпня 1974 року?
Це була субота,блискавично відповів голос.Ринки не працювали.
Ленґдон відчув холодок поза шкірою. Він спеціально обрав таку дату. Одним із побічних ефектів ейдетичної памяті в нього було те, що дати закарбовувались у ній назавжди. Тієї суботи був день народження його друга, і Ленґдон досі памятав вечірку в басейні. «Гелена Вулі була в синьому бікіні»
Однак,одразу додав голос,напередодні в пятницю, 23 серпня, індекс ДоуДжонса становив 686,80: відбулося падіння на 17,83 пункта зі втратою у 2,53 відсотка.
Ленґдонові відібрало мову.
Я радо почекаю,бадьоро мовив голос,поки ви перевірите ці відомості за своїм смартфоном. Хоча й не можу не вказати вам на іронію цієї ситуації.
Але я не
Найскладніше завдання у створенні штучного інтелекту,продовжив голос, і його легкий британський акцент тепер здавався особливо химерним,не у швидкому доступі до відомостей, який насправді створити дуже просто, а в здатності помічати взаємозвязок і переплетеність данихте, в чому ви неперевершені, так? Взаємозвязок ідей? Це одна з причин, чому містер Кірш хотів перевірити мої здатності саме на вас.
Це випробування?спитав Ленґдон.Мене?
Аж ніяк.І знову цей соромязливий смішок.Це випробування мене. Чи можу я вас переконати, що ялюдина.
Тест Тьюрінга.
Саме так.
Тест Тьюрінга, згадував Ленґдон, то було завдання, запропоноване спеціалістом із розшифрування кодів Аланом Тьюрінгом: зробити так, щоб поведінка машини не відрізнялася від поведінки людини. Власне, людина-експерт мала послухати розмову людини і машини й сказати, хто зі співрозмовників людина. Якщо це неможливо, то тест Тьюрінга вважається пройденим. Тест Тьюрінга був ідеально пройдений 2014 року в Лондонському королівському товаристві. Відтоді технології штучного інтелекту розвивалися з карколомною швидкістю.
Сьогодні ввечері,продовжив Арт,жоден із наших гостей нічого не запідозрив. Усі чудово проводять час.
Чекайте, тут усі розмовляють із компютером?!
Фактично, всі розмовляють зі мною. Я можу легко виконувати багато завдань одночасно. Ви чуєте мій голос, виставлений від початку,той, якому надає перевагу Едмонд,а решта чують інші голоси й інші мови. З огляду на те, що ви американець, науковець і чоловік, я обрав для вас чоловічий голос і британський акцент. Я гадав, що так ви почуватиметеся більш упевнено, ніж якби чули голос молодої жінки з тягучим акцентом південних штатів.
«Воно щойно назвало мене шовіністом?»
Ленґдон згадав запис, який кілька років тому циркулював у мережі: голові бюро часопису Time Майклові Шереру зателефонував робот із телемаркетингунастільки жахливо схожий на людину, що Шерер розмістив запис дзвінка в інтернеті, щоб усі охочі могли його почути.
«Це було багато років тому»,зрозумів Ленґдон.
Ленґдон знав, що Кірш уже давно бавиться створенням штучного інтелекту, час від часу зявляючись на обкладинках часописів і проголошуючи всілякі відкриття. Схоже, «Вінстон»це найкраще на сьогодні дітище Кірша.
Розумію, що все відбувається дуже швидко,продовжив голос,але містер Кірш попросив мене показати вам спіраль, біля якої ви зараз. Він казав, щоб ви ввійшли в цю спіраль і дійшли до її центру.