Джерело - Дэн Браун 6 стр.

Ленґдон зазирнув у вузький прохід і відчув, що всі мязи напружилися. «Це в Едмонда жарти такі?»

 Не могли б ви мені сказати, що там? Я не великий любитель замкнених просторів.

 Цікаво, я про вас цього не знав.

 Клаустрофобіяне з тих речей, які зазначають у резюме.Ленґдон зловив себе на тому, що досі не може вповні усвідомити, що спілкується з машиною.

 Боятися не варто. Посередині спіралі доволі багато місця, а містер Кірш прохав мене показати вам власне центр. Але перед тим як увійти, Едмонд просив вас зняти аудіопристрій і покласти отут на підлогу.

Ленґдон подивився на високу споруду і завагався.

 Ви зі мною не підете?

 Виходить, що ні.

 Розумієте, все це дуже дивно, і я не зовсім

 Професоре, з огляду на те, що Едмонд привіз вас сюди, прохання пройти всередину мистецького витвору є маленьким. Діти щодня це роблятьі лишаються живими.

Ленґдонові ще ніколи не дорікав компютер (якщо цей голос справді належав компютеру), проте це гостре зауваження зробило свою справу. Він зняв пристрій, обережно поклав на підлогу й став обличчям до проходу. Високі стіни утворювали вузький каньйон, який вигинався вбік і зникав у темряві.

 Знову як завждизітхнув він, ні до кого особливо не звертаючись.

Тоді глибоко вдихнув і зайшов.

Повертаючи і повертаючи за годинниковою стрілкою, прохід вів Ленґдона дедалі глибше і тривав значно довше, ніж можна було очікувати: невдовзі професор згубив лік виткам. З кожним із них коридор вужчав, і широкі плечі Ленґдона вже майже торкалися стін. «Дихай, Роберте, дихай» Похилі листи металу, здавалося, були готові ось-ось обвалитися й поховати чоловіка під тоннами сталі.

«Навіщо я це роблю?»

За мить до того, як Ленґдон вирішив розвернутися й піти назад, коридор закінчився, відкрившись у велике приміщення. Як і обіцяв Вінстон, воно дійсно виявилося більшим, ніж можна було очікувати. Ленґдон швидко вийшов з тунелю й видихнув; оглядаючи голу підлогу й високі металеві стіни, він знову замислився, чи не став обєктом якогось вигадливого студентського жарту.

Десь зовні клацнув замок, і за високими стінами покотилася луна від швидких кроків. Хтось увійшов у галерею через ближчі двері, що їх помітив Ленґдон. Підійшов до спіралі й почав ходити в ній навколо Ленґдона, наближаючись із кожним витком. Він теж був у цій споруді.

Ленґдон відступив і розвернувся до входу, а кроки рухалися по колу, наближалися. Швидке стакато гучнішало, доки-раптом із тунелю вийшов чоловік. Невисокий, худий, блідий, із пронизливим поглядом і кучмою неслухняного чорного волосся.

Ленґдон з камяним обличчям дивився на нього. За кілька секунд дозволив собі широко всміхнутися.

 Великий Едмонд Кірш завжди зявляється ефектно.

 Справити перше враження можна лише з першої спроби,привітно відказав Кірш.Я скучив за тобою, Роберте. Дякую, що прибув.

Чоловіки сердечно обійнялися. Ленґдон поплескав товариша по спиніі помітив, що Кірш схуд.

 Ти втратив вагу,зауважив Ленґдон.

 Я став веганом,відповів Кірш.Це простіше, ніж спортсменом.

Ленґдон розсміявся:

 Як же гарно тебе зустріти! Як завжди, змушуєш мене почуватися занадто парадно вдягненим.

 Хто, я?!Кірш подивився на свої вузькі чорні джинси, напрасовану футболку з V-подібним вирізом і куртку-бомбер з асиметричною «блискавкою».Це от кутюр.

 І білі сланці теж от кутюр?

 Сланці?! Це Guineas від Сальваторе Ферраґамо.

 І, гадаю, коштують більше, ніж увесь мій костюм разом узятий.

Едмонд підійшов і роздивився ярличок на класичному фраку Ленґдона.

 Власне,тепло усміхнувся він,фрак доволі якісний. Ціна приблизно того самого порядку.

 Хотів би сказати тобі, Едмонде, що твій синтетичний друг Вінстон вселяє тривогу.

Кірш радісно всміхнувся:

 Неймовірно, правда? Ти не повіриш, але я цього року створив справжній штучний інтелектце квантовий стрибок. Я розробив кілька нових власних програм, які дозволяють машині розвязувати завдання й саморегулюватися в цілковито новий спосіб. Над Вінстоном ще працюю, та він з кожним днем розвивається.

Ленґдон помітив: за останній рік навколо хлопчакуватих очей Едмонда залягли глибокі зморшки. Чоловік мав стомлений вигляд.

 Едмонде, скажеш, чому привів мене сюди?

 У Більбао? Чи в центр спіралівитвору Річарда Серра?

 Почнімо зі спіралі,мовив Ленґдон.Ти ж бо знаєш, що в мене клаустрофобія.

 Так і є. Сьогодні ввечері я збираюся виводити людей за межі зони комфорту,усміхнувся Кірш.

 Ти завжди цим славився.

 Крім того,додав Кірш,мені треба було поговорити з тобою, а при тому не хотілося, щоб хтось інший мене бачив до виступу.

 Бо рок-зірки ніколи не ходять між глядачів перед концертом?

 Саме так!віджартувався Кірш.Рок-зірки магічним чином виникають на сцені з хмари диму.

Угорі світло то яскравішало, то темнішало. Кірш відгорнув рукав і поглянув на годинник. Потім подивився на Ленґдона і раптово посерйознішав.

 Роберте, в нас обмаль часу. Сьогодні в мене подія надзвичайної ваги. Власне, важлива подія для всього людства.

Ленґдона сповнювало передчуття.

 Нещодавно я зробив наукове відкриття,сказав Едмонд.Це прорив, який матиме далекосяжні наслідки. Майже ніхто на світі не знає про це, а сьогоднізовсім незадовгоя власною персоною звернуся до світу й оголошу, що я виявив.

 Навіть не знаю, що сказати,мовив Ленґдон.Звучить як щось дивовижне.

Едмонд перейшов на шепіт, незвично напружений:

 Перед тим як оприлюднити це, Роберте, мені потрібна твоя порада.Він ненадовго замовк.Боюся, від цього може залежати моє життя.

Розділ 9

Між двома людьми всередині спіралі запала тиша.

«Мені потрібна твоя порада Боюся, від цього може залежати моє життя»

Слова Едмонда важко зависли в повітрі, і Ленґдон помітив тривогу в очах товариша.

 Едмонде! Що відбувається? Що з тобою?

Світло знову моргнуло, але Едмонд не звернув на це уваги.

 Для мене цей рік був особливим,почав він пошепки.Я працював над великим проектом, який привів мене до революційного відкриття.

 Звучить чудово.

Кірш кивнув.

 Так і є, і я не можу дібрати слів, щоб описати, наскільки сильно бажаю поділитися ним зі світом сьогодні. Це відкриття спричинить величезний зсув парадигми. Без перебільшення можу сказати, що моє відкриття матиме наслідки такого масштабу, як коперниканський переворот.

На мить Ленґдонові здалося, що науковець жартує, але обличчя Едмонда виявляло глибоку серйозність.

Коперник? Скромність ніколи не була сильною рисою Едмонда, але така заява видавалася вершиною самовпевненості. Миколай Коперник, батько геліоцентричної моделі світувін довів, що планети обертаються навколо Сонця, чим спричинив наукову революцію в XVI столітті, яка повністю знищила давно проповідувану церквою ідею, що людство перебуває в центрі Божого всесвіту. Його відкриття церква засуджувала протягом трьох століть, аленічого не вдієшсвіт незворотно змінився.

 Бачу твій скептицизм,сказав Едмонд.А якби я назвав Дарвіна, було б краще?

Ленґдон усміхнувся:

 Те саме.

 Гаразд, тоді дозволь спитати: які два фундаментальні питання хвилювали людство протягом усієї його історії?

Ленґдон замислився.

 Ну Напевне: «Як усе почалося? Звідки ми зявилися?»

 Саме так. Тільки друге питання просто дублює перше.

Не звідки ми зявились, а

 куди прямуємо?

 Так! Ці дві таємниціосердя людського досвіду. Звідки ми? Куди ми прямуємо? Створення і доля людини. Це дві головні загадки.Едмонд гостро, з уважним очікуванням подивився на Ленґдона.Роберте, моє відкриття дає чітку відповідь на обидва.

Ленґдон намагався усвідомити вагу слів Едмонда й серйозні наслідки.

 Я навіть не знаю, що сказати.

 Немає потреби казати. Я сподіваюся, що зможу знайти час докладно обговорити майбутню презентацію після виголошення, а зараз маю порозмовляти з тобою про темний бік ситуаціїпро те, до чого призведе моє відкриття.

 Гадаєш, будуть наслідки?

 Не сумніваюся. Відповівши на ці питання, я поставив себе в пряму опозицію з усталеними духовними вченнями, які розвивалися протягом століть. Питання створення людини і того, що на неї чекає, традиційно є сферою релігії. Я втрутився в цю галузьі представникам релігій світу не сподобається те, що я збираюся виголосити.

 Цікаво,відказав Ленґдон.І саме заради того ти мене випитував про релігії торік за обідом у Бостоні?

 Саме так. Може, памятаєш, що я особисто тебе запевняв: за нашого життя міфи релігій будуть практично зруйновані науковими відкриттями.

Ленґдон кивнув. «Таке важко забути». Зухвалість заяви Кірша слово в слово закарбувалася в ейдетичній памяті Ленґдона.

 Так. І я заперечив: релігія пережила протягом тисячоліть великий поступ науки й виконувала важливу роль у суспільстві; релігія може еволюціонуватиале ніколи не помре.

 Точно. А я також сказав, що тепер знайшов мету в житті: зробити так, щоб наукова істина викорінила міф релігії.

 Так, сильно сказано.

 І ти мені кинув виклик, Роберте. Заперечив, що коли мені трапиться «наукова істина», яка конфліктує з принципами релігії чи підриває їх, то я маю обговорити її з богословом, сподіваючись, що я сприйму: наука і релігія часто намагаються сказати одне й те саме різними мовами.

 Памятаю, звичайно. Науковці і духовні особи використовують різний словник, описуючи ті самі таємниці всесвіту. Конфлікти між ними часто є семантичними, а не посутніми.

 Що ж, я вчинив за твоєю порадою,сказав Кірш.Порадився з духовними очільниками щодо мого нового відкриття.

 Так?

 Знаєш Парламент світових релігій?

 Звичайно.Ленґдон дуже захоплювався тим, як це зібрання сприяє діалогу різних вір.

 Сталося так,сказав Кірш,що цього року Парламент проводив засідання під Барселоноюу годині дороги від мого дому, в абатстві Монтсеррат.

«Мальовниче місце»,подумав Ленґдон, який багато років тому бував на верхівці тієї гори.

 Коли я почув, що він відбувається того самого тижня, коли я планував оприлюднити своє велике наукове відкриття, не знаю, я

 Подумав, що то, можливо, Боже знамення?

Кірш засміявся.

 Щось таке. І з ними звязався.

Ленґдон був вражений.

 Ти промовляв до всього парламенту?

 Ні! Це занадто небезпечно. Я не хотів, щоб інформація поширилася до того, як я виголошу її сам, тож я домовився про зустріч із трьома з них: представниками християнства, ісламу та юдаїзму. Ми вчотирьох приватно зустрілися в бібліотеці.

 Мені дуже дивно, що тебе пустили в бібліотеку,промовив Ленґдон.Наскільки мені відомо, це священне місце.

 Я сказав їм, що мені потрібне надійне місце для зустрічі: без телефонів, відеокамер, сторонніх. Вони повели мене до бібліотеки. До того як сказати їм будь-що, я взяв з них обіцянку мовчати. Вони пообіцяли. Наразі, крім них, більше ніхто на землі не знає нічого про моє відкриття.

 Дивовижно! І як вони зреагували на твою розповідь? Кірш знітився.

 Може, я не зовсім ідеально все подав. Ти знаєш, Роберте, коли розгоряються пристрасті, дипломат із мене ніякий.

 Так, я читав, що тобі не завадило б тренування чутливості,усміхнувся Ленґдон. «Так само як Стіву Джобсу й багатьом іншим геніям-візіонерам».

 Тож відповідно до своєї природної прямоти я почав з того, що просто розповів їм правдущо я завжди вважав релігію такою собі формою масового самообману і як науковцеві мені важко прийняти той факт, що мільярди розумних людей покладаються на застарілі вірування, покликані їх заспокоїти й вести вперед. Коли вони спитали, чому я раджуся з людьми, яких не поважаю, я відповів, що хочу бачити їхню реакцію на моє відкриття, щоб мати уявлення про те, як його після оприлюднення сприймуть віряни світу.

 Дипломатично, як завжди,скривився Ленґдон.А ти знаєш, що не завжди чесністьнайкраща політика?

Кірш відмахнувся.

 Мої думки щодо релігії й так широко відомі. Я думав, вони оцінять мою відвертість. Хай там як, після того я презентував їм свою роботу, детально пояснив, що саме відкрив і яким чином моє відкриття все змінює. Навіть дістав телефон і показав їм відеовизнаю, доволі ефектне. Вони втратили дар мови.

 Ну щось же вони мали сказати,не відступався Ленґдон: йому ставало дедалі цікавіше дізнатися, що ж таке відкрив Кірш.

 Я сподівався на розмову, але християнський священик не дав решті двом і слова сказати. Переконував мене ще раз подумати, чи оприлюднювати цю інформацію. Я сказав, що подумаю до наступного місяця.

 Але ж ти збираєшся це зробити зараз!

 Авжеж. Я їм сказав, що подумаю кілька тижнів, щоб вони не запанікували й не почали втручатися.

 А якщо вони дізнаються про сьогоднішню презентацію?спитав Ленґдон.

 Раді не будуть. Особливо один з них.Кірш уважно подивився Ленґдонові в очі.Організовував нашу зустріч єпископ Антоніо Вальдеспіно. Знаєш його?

Ленґдон напружився.

 З Мадрида?

Кірш кивнув.

 Той самий.

«Мабуть, не ідеальний слухач для радикального атеїста Едмонда»,подумав Ленґдон. Вальдеспіно, відомий своїми глибоко консервативними поглядами й сильним впливом на короля Іспанії, був дуже потужною фігурою в іспанській католицькій церкві.

 Цього року він приймав парламент,сказав Кірш,і, отже, з ним я домовлявся про зустріч. Він запропонував, що зявиться особисто, а я попросив його взяти з собою представників ісламу та юдаїзму.

Світло знову пригасло.

Кірш важко зітхнув, заговорив ще тихіше:

 Роберте, я хотів поговорити з тобою перед презентацією, тому що мені потрібна твоя порада. Мені потрібно знати, чи, на твою думку, єпископ Вальдеспіно небезпечний.

 Небезпечний?перепитав Ленґдон.Як саме?

 Я показав йому те, що загрожує його світові, і мені потрібно знати, чи загрожує мені від нього якась фізична небезпека.

Ленґдон одразу похитав головою.

 Ні, це неможливо. Не знаю, що саме ти йому сказав, однак Вальдеспіностовп іспанського католицизму, і його звязки з іспанською королівською родиною роблять його надзвичайно впливовим але ж він священик, а не гангстер. Його владаполітична. Він може виголосити проповідь проти тебе, та мені надзвичайно важко повірити, що він міг би становити для тебе якусь фізичну загрозу.

Кірша ці слова не надто заспокоїли.

 Ти не бачив, як він дивився на мене, коли я залишав Монтсеррат.

 Ти перебував у святому місців бібліотеці монастиряі сказав там єпископові, що вся система його вірице обман!вигукнув Ленґдон.Невже ти чекав, що він за це чаю з тістечком піднесе?

 Ні,погодився Едмонд,але я не чекав і на погрозливе повідомлення голосової пошти після нашої зустрічі.

 Єпископ Вальдеспіно телефонував тобі?

Кірш сунув руку за пазуху куртки й витяг смартфон незвичних розмірів. Його великий бірюзовий чохол прикрашав орнамент із шестикутників, у якому Ленґдон упізнав відомий візерунок каталонського архітектора-модерніста Антоніо Ґауді.

 Сам послухай,сказав Кірш, натиснув кілька кнопок і підніс телефон до вуха професора.

Почувся тріскучий голос літнього чоловікаговорив він жорстко, серйозно й похмуро:

Повідомлення скінчилося.

Ленґдон мав визнати, що його вразила агресія в мові Вальдеспіно, однак повідомлення викликало не острах, а скоріше цікавість: що ж усе-таки відкрив Едмонд?

 І що ж ти йому відповів?

 Нічого,відповів Едмонд, повертаючи телефон у внутрішню кишеню.Я подумав, що це порожні погрози. Був певен, що вони хочуть приховати цю інформацію, а не оголошувати її самостійно. Понад те, я розумів, що сьогоднішня вечірня презентація застане їх зненацька, тож не надто переймався якимись упереджувальними діями з їхнього боку.Він трохи помовчав, дивлячись на Ленґдона.Ну не знаю, але в його голосі було щось таке не можу з голови цього викинути.