Да Вінчі. Ленґдона пройняв дрож подиву. Немає сумніву, Соньєр мав на увазі лише це.
В останні хвилини життя куратор зняв одяг і ліг, у натуральну величину створивши копію геніального рисунка Леонардо да Вінчі.
Коло стало тим головним елементом, якого бракувало. Жіночий символ захистуоточене колом тіло оголеного чоловіказавершував гармонію чоловічого й жіночого за да Вінчі. Тепер постає питання, навіщо Соньєр імітував славетний рисунок.
Мсьє Ленґдон,сказав Фаш,звичайно ж, така людина, як ви, знає, що Леонардо да Вінчі мав схильність до чорної магії.
Ленґдона здивувала обізнаність Фаша стосовно да Вінчі, і це, звичайно ж, нарешті могло пояснити підозрілість капітана до поклоніння дияволу. Да Вінчі завжди був «незручною» фігурою для істориків, особливо тих, хто дотримувався християнської традиції. Геніальний художник був гомосексуалістом; він різав трупи, щоб вивчати анатомію; він лишив дивовижні записи, які можна прочитати лише справа наліво; він вірив, що за допомогою алхімії свинець можна перетворити на золото і, можливо, навіть обдурити Бога й створити еліксир безсмертя.
«Нерозуміння породжує недовіру»,подумав Ленґдон.
Я розумію, про що ви,сказав він,але насправді да Вінчі ніколи не практикував чорну магію. То була надзвичайно духовна людина, хоча так, його віра конфліктувала з офіційною церквою,він пильно зважував кожне слово.Погляди Соньєра мають багато спільного з да Вінчі зокрема, він так само був стурбований тим, що церква демонізувала ідею богині.
Очі Фаша посуворішали.
То ви гадаєте, Соньєр називає церкву кульгавим святим і безжальним дияволом?
Ленґдон вирішив, що розмова пішла не в той бік.
Усе, що я можу стверджувати,це те, що мсьє Соньєр присвятив своє життя вивченню історії богинь і тому, як сильно спотворила цю історію католицька церква. Він міг висловити своє розчарування в останньому прощанні.
Розчарування?спитав Фаш, і голос його прозвучав вороже.У цьому посланні звучить радше лють, а не розчарування, чи не так?він стиснув щелепи.Мсьє Ленґдон, за час своєї служби я бачив багато смертей, і ось що хочу вам сказати. Коли людина гине від чиєїсь руки, я не вірю, що в останні хвилини вона писатиме темні духовні послання, яких ніхто не зрозуміє. Я вважаю, що в її думках буде одне,Фаш понизив голос до шепоту,la vengeance. Я так гадаю, Соньєр писав це, щоб сказати нам, хто його вбив.
Ленґдон знову глянув на напис.
Але він ніякою мірою нам цього не сказав.
Ні?
Ні,втомлено відбивався він, нічого не розуміючи.Ви казали, що на Соньєра було вчинено замах у його кабінеті, дуже ймовірно, тим, кому він запропонував увійти.
Так.
Тоді дуже ймовірним є висновок, що куратор знав свого нападника.
Фаш кивнув.
Продовжуйте.
Отже, Соньєр знав, хто вбив його, то навіщо робити все це?він вказав на підлогу.Цифрові коди? Кульгавий святий? Пентаграма на животі? Це все занадто таємниче. Ні, я думаю, що, якби Соньєр хотів повідомити, хто вбивця, він просто написав би його імя.
Поки Ленґдон вимовляв ці слова, на обличчі Фаша вперше за весь вечір зявилась самовпевнена усмішка.
Précisément,сказав він,cаме так.
А неподалік, у кабінеті Соньєра, за величезним столом куратора сидів лейтенант Колле. Якщо не звертати уваги на моторошну фігуру лялькового середньовічного лицаря, який стежив за ним із кутка столу Соньєра, Колле було комфортно. Він одяг навушники і відрегулював сигнал на вході на екрані системи стеження. Все працювало добре. Розмова у Великій галереї прослуховувалась надзвичайно добре.
Обернувшись до свого ноутбука, лейтенант перевірив навігатор системи стеження. На екрані висвітлився детальний план галереї, де лежало тіло куратора.
У глибині Великої галереї блимала крихітна червона цятка.
La marque.
Зараз Фаш тримає свою здобич на дуже короткому повідку. Він це вміє. Доводиться лише дивуватися холоднокровності цього Ленґдона.
Розділ 9
Щоб бути певним, що ніхто не перебє його розмови з Ленґдоном, Безу Фаш вимкнув свій телефон. На жаль, то була дуже дорога модель із двостороннім радіозвязком, і, попри його накази, один з агентів скористався цим.
Капітане?у слухавці тріщало, наче в рації.
Фаш гнівно стиснув зуби. Він кинув на Ленґдона спокійний погляд, ніби перепрошуючи.
Хвилиночку,він витяг телефон з-за пояса й натиснув кнопку радіозвязку.Слухаю!
Капітане, прибув агент із департаменту шифрування.
Гнів Фаша вмить послабився. Прибув дешифрувальник? Певне, то добра новина. Фаш, виявивши шифровку Соньєра на підлозі, надіслав усі знімки картини злочину до департаменту шифрування, сподіваючись, що там хтось пояснить йому, що саме намагався висловити Соньєр. Якщо хтось прибув звідтіля, це, найімовірніше, означає, що послання розшифровано.
Я зараз зайнятий,рішуче сказав він.Попросіть дешифрувальника зачекати на командному пункті. Я поговорю з ним, коли звільнюся.
З нею,виправили його,це агент Неве.
Настрій у Фаша відразу погіршився. Тридцятидворічну Софі Неве навязали йому два роки тому в рамках міністерської кампанії залучення жінок у поліцію.
Чоловік у слухавці продовжив:
Агент Неве наполягає, що має негайно поговорити з вами, капітане. Я намагався зупинити її, але вона вже йде до галереї.
Фаш просто не міг повірити своїм вухам:
Це нечувано! Я чітко сказав
Вибачте, мсьє
За спиною в Ленґдона пролунав жіночий голос; він обернувся й побачив, що до них підходить молода жінка. Її густе волосся кольору бургунді вільно спадало їй на плечі, одягнена вона була дещо недбало в довгий, до колін ірландський светр кремового кольору та чорні легінси. На подив Ленґдона, жінка йшла просто до нього, простягаючи руку для привітання.
Мсьє Ленґдон, я агент Софі Неве з департаменту шифрування,вона говорила англійською з французьким акцентом.Дуже рада бачити вас.
Ленґдон потиснув простягнуту руку і вмить відчув на собі її рішучий погляд. Її пронизливі ясні очі були оливково-зелені.
Капітане,вона швидко обернулась до Безу Фаша,дуже прошу вибачити, що перервала вас, але
Це дуже невчасно!спалахнув Фаш.
Я намагалась додзвонитися вам,Софі продовжувала англійською, ніби з поваги до Ленґдона.Я дешифрувала цифровий код.
У Ленґдона прискорено забилося серце. Вона зламала код?
Я поясню, що саме,сказала Софі.А поки що у мене інформація для мсьє Ленґдона.
На обличчі Фаша відбилася тривога.
Для мсьє Ленґдона?
Вона кивнула і знову обернулася до Ленґдона.
Ви маєте звязатися з посольством США, мсьє Ленґдон. Там для вас є повідомлення зі Штатів.
Ленґдон був здивований, його схвильованість через розгаданий код змінилася раптовим занепокоєнням. Повідомлення зі Штатів? І хто б це міг шукати його? Лише кілька його колег знають, що він у Парижі.
Щелепи Фаша напружились від цієї новини.
Посольство Сполучених Штатів?спитав він із підозрою в голосі.Як вони могли знати, що містер Ленґдон тут?
Софі знизала плечима.
Очевидно, вони зателефонували містеру Ленґдону в готель, а портьє сказав їм, що мсьє Ленґдона забрала поліція. У поліції мені сказали, що в них повідомлення для мсьє Ленґдона, і попросили передати це йому.
Брови Фаша збентежено піднялися. Він відкрив рота, щоб щось сказати, але Софі вже звернулась до Ленґдона.
Мсьє Ленґдон,сказала вона, витягаючи з кишені невеличкий клаптик паперу,це номер служби повідомлень вашого посольства. Вони просили звязатися з ними якомога швидше,і вона, пильно глянувши на нього, вручила йому папірець.Поки я поговорю про код із капітаном Фашем, ви маєте зателефонувати туди.
Софі почала витягати мобільний телефон із кишені свого светра.
Фаш жестом зупинив її. Він був схожий на вулкан, який от-от почне вивергатися. Не відводячи очей від Софі, він витяг свій мобільний телефон і простяг його Ленґдону.
Ця лінія безпечна, мсьє Ленґдон. Ви можете скористатися нею.
Він відвів Софі на кілька кроків і почав щось тихо говорити їй.
Відчуваючи до капітана все більшу й більшу неприязнь, Ленґдон увімкнув мобільний і набрав той номер, який дала йому Софі Неве,паризький номер з комутатором.
На лінії прозвучали сигнали.
Один, другий, третій.
Нарешті відбулося зєднання.
Та замість очікуваного оператора з посольства Ленґдон раптом почув французький автовідповідач. Як не дивно, але записаний голос видався йому знайомим: то був голос самої Софі Неве! Спантеличений, він обернувся до неї.
Я перепрошую, мадемуазель Неве, чи не помилились ви?
Ні, це саме той номер,швидко відповіла Софі, ніби передбачала зніяковіння Ленґдона.У посольстві автоматична система повідомлень. Ви маєте набрати комутатор, щоб прослухати своє повідомлення.
Алепочав Ленґдон.
Це трицифровий код на папірці, який я вам дала,Софі кинула Ленґдону мовчазний блискавичний погляд. Її очі ніби слали чіткий меседж: Не ставте запитань. Робіть, як вам сказали!
Ошелешений Ленґдон набрав цифри з папірця: 454. Попереднє повідомлення вмить урвалося, і він почув електронний голос, який заговорив французькою:
У вас одне нове повідомлення.
Очевидно, 454 було кодом до її автовідповідача, щоб вона могла слухати повідомлення, коли її не було вдома.
«Я прослуховую повідомлення цієї жінки?»
Повідомлення стало проговорюватись, і то був голос Софі:
Містере Ленґдон,почувся схвильований шепіт,не реагуйте на це повідомлення. Просто спокійно прослухайте його. Ви зараз у небезпеці. Тримайтеся до мене якомога ближче.
Розділ 10
Сайлас сидів за кермом чорного «ауді», яке Учитель приготував для нього, і дивився на величну церкву Сен-Сюльпіс. Підсвічені знизу прожекторами, дві її дзвіниці здіймалися вгору, як дужі вартові. З обох боків ряди рівних контрфорсів виступали, як ребра красивого звіра.
«Ці погани у самому домі Господа ховають свій наріжний камінь». Він збирався знайти його і віддати Учителеві, щоб вірні отримали назад те, що братство багато років тому викрало в них.
Яким могутнім це зробить «Opus Dei»!
Припаркувавши «ауді», Сайлас видихнув, наказуючи собі зосередити розум на тому, що мають зробити його руки. Спогади про своє життя до того часу, як люди з «Opus Dei» врятували його, все ще не давали йому спокою
При народженні його назвали не Сайласом, а якимось іншим іменем, тепер він навіть не може пригадати, як його звали батьки. Коли йому було сім років, він утік з дому. Його вічно пяний батько, здоровенний вантажник з марсельського порту, весь час звинувачував матір у тому, що хлопець народився альбіносом.
Однієї ночі він побив її так сильно, що мати Сайласа вже не підвелася. Хлопець стояв біля нерухомої матері з нестерпним почуттям провини.
«То я винен!»
Ніби якийсь демон вселився в нього: він вскочив у кухню, схопив ножа, побіг до спальні, де його батько лежав на ліжку в пяному дурмані. Не вимовивши ні слова, хлопець змусив батька заплатити за те, що той вчинив.
Він утік від того, що скоїв, але його дивна зовнішність виділяла його із числа інших юних втікачів, які заповнювали вулиці міста, тож він був змушений жити сам у підвалі напівзруйнованої фабрики, харчуючись фруктами та сирою рибою, вкраденою в порту. «Привид,шепотіли люди одне одному, лякаючись його блідої шкіри,привид з очима диявола!»
І Сайлас почував себе привидом прозорим який мандрує від порту до порту, поки у вісімнадцять років злочини не привели його до вязниці в Андоррі.
Провівши там дванадцять років, він так висох тілом і душею, що справді став прозорим.
Yo soy un espectro.
Однієї ночі могутня рука струснула стіни його камяної камери, і привид прокинувся від криків своїх співкамерників. Ледь він скочив на ноги, як велика каменюка впала саме на те місце, де він щойно спав, залишивши отвір у стіні, яка здригалась. І в ту діру він побачив щось таке, чого не бачив десять років. Місяць у небі.
Коли землетрус іще тривав, привид продерся вузьким тунелем і, вибравшись із нього, скотився камянистим схилом до лісу. Далі він ішов усю ніч, майже непритомний від голоду, вздовж залізничного полотна і випадково натрапив на порожній вантажний вагон, куди заповз і заснув. А коли прокинувся, вагон їхав.
Прокинувся він від крику. Хтось розбудив його і викинув з вагона. Вкрай виснажений, він упав при дорозі й знепритомнів.
Повільно світало, і привид намагався зрозуміти, як довго він був мертвим. «День? Три дні?» Це не мало значення. Його ліжко було мяке, а повітря навколо нього пахло карамеллю, і над ним схилився сам Христос.
«Я тут,шепотів Він йому.Камінь було відсунуто вбік, і ти народився знову. Ти врятований, мій сину. Благословенні ті, що йдуть моєю дорогою».
І він знову заснув.
Крик болю вирвав його з дрімоти. Він пішов коридором на крик. На кухні він побачив, як великий чоловік бє меншого. Привид схопив великого й ударив його об стінку, той вирвався і втік, а тіло молодої людини в одязі священика залишилося. Піднявши пораненого священикатому було зламано ніс,привид поніс його до канапи.
Дякую, друже мій,сказав священик дивною французькою.Гроші, офіровані на церкву, виявилися завеликою спокусою для крадія.Він усміхнувся:Мене звуть Мануель Арінґароса, і я місіонер з Мадрида, якого послали сюди, на північ Іспанії, будувати церкву. А як твоє імя, друже мій?
Привид не міг згадати.
Де я?глухо запитав він.Як я потрапив сюди?
Ти лежав на порозі мого дому. Ти був хворий, тож я годував тебе, піклувався про тебе. Ти пробув тут багато днів,мяко сказав молодий священик.
Привид розглядав свого молодого рятівника. Протягом багатьох років ніхто не був добрим із ним.
Дякую, отче.
Священик торкнувся своєї губи, яка кровила.
Це я маю бути вдячним тобі, друже мій.
Наступного ранку привид із подивом виявив газетну вирізку на тумбочці біля свого ліжка. Стаття була тижневої давності і написана французькою. Коли він прочитав її, то страх переповнив його, бо там ішлося про землетрус у горах, який зруйнував вязницю, і про те, що багато небезпечних злочинців опинилося на свободі.
«Священик знає, хто я!» Він скочив з ліжка, готовий тікати.
Книга Діянь Апостолів,сказав голос з-за дверей, і молодий священик увійшов, усміхаючись. Його ніс був невміло забинтований, а в руках він тримав стару Біблію.Розділ позначено.
Привид із острахом узяв Біблію.
Діяння, 16.
У тому розділі Нового Заповіту розповідалося про вязня на імя Сайлас, який лежав голий і був битий у своїй темниці, співаючи гімни Господу.
Коли привид дійшов до вірша 26, він був приголомшений.
Раптом стався великий землетрус, так, що основа вязниці захиталась, повідчинялися всі двері вязничні.
Священик тепло всміхнувся.
Віднині, друже мій, якщо в тебе немає іншого імені, я називатиму тебе Сайлас.
Привид кивнув. Сайлас. Він здобував тіло.
«Моє імя Сайлас».
Час снідати,сказав священик,тобі будуть потрібні сили, якщо ти допомагатимеш мені будувати церкву.
Перебуваючи на висоті тисячі футів на Середземноморям, єпископ Арінґароса ледь помітив турбулентність, у яку потрапив літак. Його думки були зайняті майбутнім «Opus Dei». Він би хотів зателефонувати Сайласу в Париж. Але не міг.
Це для твоєї безпеки,пояснив Учитель, говорячи англійською з французьким акцентом.Розмова може бути перехоплена. Наслідки можуть стати катастрофічними для тебе.
Арінґароса знав, що він мав слушність. Учитель, здається, був надзвичайно обережною людиною, він навіть Арінґаросі не відкрився, хто він. Але цю людину варто було слухатися. Зрештою, він звідкись отримав надзвичайно секретну інформацію: імена чотирьох членів братства!
Єпископе,сказав йому Учитель,я все організував. Згідно з моїм планом, ви маєте наказати Сайласу протягом кількох днів спілкуватися по телефону лише зі мною. Ви не повинні в цей час розмовляти. Я роблю це заради захисту доброго іменівашого і Сайласа а також моїх інвестицій.
«Двадцять мільйонів євро,подумав єпископ.Допомога на щось надзвичайно важливе!» Він дозволив собі всміхнутися, що траплялось нечасто. Лише пять місяців тому він так боявся за майбутнє віри. Тепер воля Божа допомогла знайти рішення. Якщо відбуватиметься так, як планувалося, Арінґароса скоро володітиме чимось таким, що зробить його наймогутнішою постаттю в християнському світі.