Сайлас не відводив очей від вівтаря.
Не треба екскурсії. Я можу все оглянути сам.
Мені не важко,відповіла вона.
Сайлас зупинився. Вони дійшли до переднього ряду, і вівтар був лише за пятнадцять ярдів. Він обернувся своїм масивним тілом до невеличкої жінки і відчув, як вона відсахнулась, коли зазирнула в його червоні очі.
Не хочу видаватися нечемним, сестро, але я не звик заходити в Дім Господній задля екскурсії. Я б хотів помолитися, а вже потім оглянути церкву,і він мяко поклав свою важку руку їй на плече.Сестро, прошу вас, вертайтесь до ліжка. Молитва вершиться на самоті.
Як бажаєте,але їй було не по собі.
Сайлас забрав руку з її плеча.
Добрих снів вам, сестро. Нехай Бог береже вас.
І вас так само.
Коли сестра Сандрін пішла вгору сходами, Сайлас став навколішки перед першим рядом, відчуваючи, як волосяниця впялась йому в ногу.
«Господи, тобі моя ця робота»
Розділ 14
Софі подумала, як Фаш невдовзі зясує, що вона не пішла з будівлі Лувру. Побачивши приголомшення Ленґдона, вона не була певна, чи правильно вчинила, повівшись саме так.
«Але що ще я могла б зробити?»
Колись дідусь був для неї цілим світом, а зараз вона з подивом помітила, що майже не сумує за цією людиною. Жак Соньєр став для неї чужим. Їхні стосунки миттєво урвалися однієї березневої ночі, коли їй було двадцять два.
Десять років тому.
Софі випадково побачила, що її дід робить речі, що їх вона й уявити собі не могла.
«Якби я не бачила цього на власні очі»
Занадто ошелешена, щоб слухати те, що намагався пояснити дід, Софі відразу переїхала, забравши гроші, які вона відклала, і винайняла маленьке помешкання разом з іншими дівчатами. Сказала дідові ніколи не дзвонити їй. Протягом цих років він надсилав їй картки й листи, благаючи про зустріч,у неї накопичились десятки нерозпечатаних листів,але, до його честі, він ніколи не порушив своєї обіцянки і не зателефонував їй.
До вчорашнього дня.
Софі?його голос в автовідповідачі звучав зовсім по-старечому.Я так довго виконував твоє побажання Мені важко телефонувати й зараз, але я повинен поговорити з тобою. Сталося жахливе.
Стоячи на кухні у своїй паризькій квартирі, Софі відчула холод, коли через стільки років знову почула голос дідуся. На неї накотилася злива спогадів.
Софі, дуже прошу, послухай,він говорив англійською, як тоді, коли вона була маленькою дівчинкою. Французькою в школі. Англійською вдома.Це божевілля не може бути вічним. Невже ти не розумієш? Ми маємо колись поговорити. Прошу, виконай одне бажання свого дідуся. Зателефонуй мені до Лувру. Просто зараз. Боюся, і тобі, і мені загрожує велика небезпека.
Софі дивилась на автовідповідач. Небезпека? Про що він?
ПринцесоГолос дідуся хрипів від почуттів, яких Софі не могла витримати.Я знаю, що приховував від тебе багато чого і тому втратив твою любов. Але то було для твоєї безпеки. Тепер ти повинна про все дізнатися. Прошу. Я маю розповісти тобі правду про твою родину.
Раптом Софі відчула стук власного серця. «Моя родина?» Її батьки загинули, коли їй було лише чотири роки. Їхнє авто впало з мосту в бурхливу ріку. Загинули не лише вони, а й бабуся і молодший брат, який також був у машині. В єдину мить згинула вся її родина. Вона зберігала про це вирізку з газети.
Софі,говорив дідусь в автовідповідач,я чекав багато років, щоб поговорити з тобою. Зателефонуй мені до Лувру, тільки-но почуєш це. Чекатиму всю ніч. Так багато всього, що ти повинна знати.
Повідомлення закінчилося.
«Моя родина». Софі несподівано відчула, як від його слів усю її охопила невимовна туга.
І тепер, у темряві чоловічого туалету в Луврі, вона відчула відгомін того повідомлення. «Софі, ти і я в серйозній небезпеці Зателефонуй мені».
Вона не зателефонувала йому. А тепер її діда вбито в його музеї. І він написав код на підлозі.
Код для неї.
Навіть не розуміючи значення цього меседжу, Софі була певна: ці слова звернені до неї. Її пристрасть та схильність до розшифрувань стали наслідком того, що її виховував Жак Соньєр, сам фанат кодів, словесних ігор і загадок. «Скільки вихідних ми провели, розвязуючи різні головоломки та кросворди з газет?»
У дванадцять років Софі могла розгадати кросворд без будь-чиєї допомоги, дідусь навчив її розгадувати англійські кросворди, математичні загадки та шаради. Софі робила це дуже вправно. Врешті-решт завдяки своїй пристрасті Софі зробила карєру, ставши дешифрувальницею в поліції.
Цієї ночі її дід використав простий код, щоб поєднати двох незнайомців: Софі Неве та Роберта Ленґдона.
Виникає запитання: навіщо?
На жаль, приголомшений вигляд американця не давав Софі жодної ідеї, для чого її дідусь звів їх.
Вона знову спитала:
Ви з дідом збиралися зустрітися цього вечора. Для чого?
Ленґдон виглядав направду спантеличеним.
Його секретарка звязалась, щоб узгодити зустріч, і я не питав для чого, лише подумав, що було б непогано випити з ним після моєї лекції.
Софі глибоко зітхнула й повела далі.
Дідусь зателефонував мені сьогодні вдень і сказав, що він і я у великій небезпеці. Ви щось тут можете пояснити?
У синіх очах Ленґдона відбилося занепокоєння.
Ні, але зважаючи на те, що сталося
Софі кивнула. Після подій цієї ночі вона була б цілковитою дурепою, якби не злякалася. Відчувши задуху, вона підійшла до маленького дзеркального віконця в дальньому кінці вбиральні й мовчки визирнула крізь сітку дротів сигналізації, прикріплену до скла. Було доволі високо, не менше сорока футів. Дорога внизу з боку майдану де Каррузель мало не впритул наближалась до будівлі. Софі могла побачити, що, попри пізній час, рух транспорту був інтенсивний і вантажівки стояли на світлофорі, чекаючи дозволу їхати.
Не знаю, що й сказати,мовив Ленґдон, стаючи в неї за спиною.Мені шкода, але я нічим не можу допомогти.
Софі обернулась від вікна, відчувши в глибокому голосі Ленґдона щирий жаль. Незважаючи на халепу, в яку втрапив сам, він прагнув допомогти їй. Як дешифрувальниця вона заробляла собі на життя тим, що шукала зміст у начебто безглуздих даних, і сьогодні вона таки розгадала, що Роберт Ленґдонсвідомо чи несвідомов якийсь спосіб володів украй потрібною їй інформацією. «Принцесо Софі, знайди Роберта Ленґдона». Ось так прямо її дід звернувся до неї. Їй потрібно обговорити з Ленґдоном багато чого. Багато чого обміркувати, щоб розгадати її таємницю.
Не відводячи очей від нього, вона сказала:
Безу Фаш будь-якої миті може заарештувати вас. Я можу без проблем вийти з музею. Але ми маємо діяти разом.
Очі Ленґдона розширились.
Ви хочете, щоб я втік?
Зараз це для вас буде найрозумніше. Можна провести у вязниці багато тижнів, чекаючи, поки французька поліція та посольство США домовлятимуться, які суди розглядатимуть ваш випадок. А можна піти звідси до вашого посольства, і ваш уряд має захистити вас, а ми з вами тим часом доведемо, що ви не причетні до цього вбивства.
Однак було видно, що Ленґдона це зовсім не переконало.
Але ж у Фаша на кожному виході озброєні охоронці! І якщо ми втечемо і нас усе-таки не підстрелять, ми цією втечею підтвердимо, ніби я винний. Ви маєте заявити, що послання на підлозідля вас і що моє імя тамще не звинувачення.
Я зроблю це,швидко відповіла Софі,але вже після того, як ви будете в безпеці у посольстві США. Воно лише за якусь милю звідси, і мою машину припарковано прямо біля музею. Невідомо, як діятиме Фаш. Ви ж бачите? Він зробив зараз усе, щоб довести, що ви винні. Єдина причина, чому він не заарештував вас,він сподівається, що ви скажете або зробите щось таке, що зміцнить його позиції.
Цілком правильно! Наприклад, я втечу.
Софі зітхнула. Визирнувши з вікна, вона побачила внизу бруківку. Якщо Ленґдон стрибатиме з такої висоти, то поламає обидві ноги. У кращому разі.
Одначе вона прийняла рішення.
Роберт Ленґдон таки втече з Лувру, хоче він цього чи ні.
Розділ 15
Де Ленґдон?спитав Фаш.
Усе ще в туалеті, мсьє,відповів лейтенант Колле.
Фаш гмикнув.
Хай посидить там,сказав він, глянувши на червону цятку за плечем Колле. Обєкту стеження, загалом, має надаватися максимальна свобода, щоб приспати його відчуття небезпеки. Ленґдон мав поводитися так, як йому комфортно. Одначе він там майже десять хвилин.
«А це задовго».
Капітане,звернувся до нього один з агентів,гадаю, вам самому варто було б відповісти на цей дзвінок.
Хто це?спитав Фаш.
Агент нахмурився.
Директор департаменту дешифрування.
То що?
Це стосується Софі Неве, мсьє. Тут не все гаразд
За кілька хвилин Фаш закінчив розмову і, підійшовши до Колле, наказав йому додзвонитися до агента Неве. Коли той не зміг звязатися з нею, Фаш почав метатися по кабінету.
Що значить не відповідає? Ви ж телефонуєте на мобільний? Я знаю, він при ній.
Може, в неї сіла батарейка. Або не чує дзвінка. А що хотіли в дешифрувальному?насмілився спитати лейтенант.
Фаш обернувся.
Сказати, що вони не знайшли ніяких посилань щодо драконового диявола і кульгавих святих. А також вони хотіли сказати нам, що ідентифікували прогресію Фібоначчі, але підозрюють, що тут у неї не вкладено ніякого особливого змісту.
Але ж вони вже послали до нас агента Неве, щоб вона нам це повідомила,здивувався Колле.
Фаш похитав головою.
Вони не посилали агента Неве.
Що?
Як каже завідувач, він викликав увесь відділ прийти і глянути на зображення, які я йому надіслав, і коли прийшла агент Неве, вона кинула погляд на фотографії Соньєра і на код та пішла з офісу, не сказавши ні слова. Завідувач сказав, що його не здивувала її поведінка, бо, певна річ, вона була засмучена.
Засмучена? Чого б це?
Фаш помовчав хвилину.
Я не знав цього і, здається, завідувач відділу так само, поки один співробітник не повідомив йому, що Софі Неве є, очевидно, онукою Жака Соньєра.
Вони не встигли обміркувати цієї новини, бо в темряві порожнього музею заревів сигнал тривоги.
Велика галерея,закричав один із агентів,чоловічий туалет!
Розбито вікно в чоловічому туалеті?
Фаш підбіг до Колле.
Де Ленґдон?
Усе ще в туалеті,Колле вказав на миготіння червоної цятки на екрані його ноутбука,але ж, Боже мій!вигукнув він, втупившись очима в екран.Розбите вікно в чоловічому туалеті? Ленґдон іде до підвіконня!
Фаш зірвався з місця. Вихопивши револьвера з кобури, капітан вилетів з кабінету.
Колле бачив на екрані, що мерехтлива точка дісталася до підвіконня, а потім вчинила щось абсолютно неочікуване. Точка опинилася за межами будівлі.
Ісусе!він звівся на ноги. Порухавши мишкою, Колле відкалібрував програму стеження. Збільшивши масштаб, він міг бачити точне розташування сигналу.
Той завмер у центрі майдану Каррузель. І більше не рухався.
Ленґдон вистрибнув!
Радіоповідомлення для Фаша перекрикувало сигнали тривоги.
Він вистрибнув!закричав Колле.Сигнал свідчить, що він на площі Каррузель!
Фаш чув ці слова, але вони не мали для нього сенсу. Він усе біг. Цей коридор, здається, ніколи не закінчиться. Пробігаючи біля тіла Соньєра, він побачив нарешті вогники перегородки в самому кінці крила Денон.
Зачекайте,по радіо до нього знову долинув голос Колле,він рухається! Боже мій, він живий! Ленґдон рухається!.. Він прямує по Каррузель! Зачекайте!.. Він набирає швидкість. Рухається занадто швидко!
Добігши до перегородки, Фаш проповз під нею і вбіг до туалету.
Тепер звук сирен зовсім перекрикував радіотелефон:
Він має бути в машині! Я гадаю, він у машині! Я не можу
Слова Колле розчинилися в ревінні сигналізації, коли Фаш увірвався до чоловічого туалету з револьвером напоготові. Здригаючись від пронизливого виття, він оглянув приміщення.
Там було порожньо. Фаш умить спрямував погляд до вибитого вікна. Підбіг до нього і визирнув через край. Ленґдона ніде не було видно.
Знову виник голос Колле, а виття сирен нарешті припинилося.
Рухається на південь, усе швидше, перетинає Сену по мосту Каррузель!
Фаш глянув праворуч. Єдина машина на мосту Каррузельвеличезний трейлер з причепом, який їхав на південь від Лувру. Причеп було накрито вініловим тентом, який здаля був схожий на гігантський гамак. Фаш здригнувся, уявивши собі, як трейлер, певне, лише на якусь мить зупинився на червоне світло прямо під вікном туалету.
«Божевільний ризик»,подумав Фаш. Ленґдон не міг знати, що там, під тентом. Стрибок з висоти сорока футів? То було божевілля.
Він повернув праворуч, до мосту Сент-Пєр,повідомив Колле.
Звичайно ж, трейлер, який проїхав по мосту, сповільнить швидкість і поверне праворуч до мосту Сент-Пєр. Здивований, Фаш дивився, як трейлер зникає за рогом.
«Зараз усе скінчиться»,був переконаний Фаш. За кілька хвилин трейлер буде оточений. Він передав по рації Колле:
Підженіть мою машину з-за рогу. Я хочу бути там, коли його заарештують.
Поквапливо рухаючись Великою галереєю, він думав, чи лишився Ленґдон живим після стрибка.
Але справа не в цьому.
Ленґдон утік! Отже, він справді винний.
За якихось пятнадцять ярдів від туалетів Ленґдон і Софі стояли в темному кутку Великої галереї, притискаючись спинами до однієї з великих перегородок, яка ховала туалети від галереї. Вони ледь встигли сховатися, коли Фаш промчав неподалік них із револьвером і влетів до туалету.
Попередні шістдесят секунд пролетіли, наче в імлі.
Ленґдон стояв у туалеті, не бажаючи тікати з місця злочину, якого він не чинив, а Софі розбиралася із сигналізацією на дзеркальному вікні.
Невелике зусилля,сказала вона, ігноруючи дзвінок мобільника,і ви зможете вибратися звідси.
Зусилля? Ленґдон тривожно визирнув з вікна.
Там, на вулиці, зупинилася на червоне світло величезна вісімнадцятиколісна вантажівка.
Ленґдон сподівався, Софі не подумала про те, про що подумав він.
Софі, то не вихід. Якщо я стрибатиму, то
Дайте сюди «жучок».
Приголомшений Ленґдон засунув руку до кишені й копирсався там, поки не намацав маленький металевий диск. Софі взяла його і вмить кинулась до умивальника. Схопила брусок мила і великим пальцем втиснула в нього «жучок». Тільки-но диск увійшов у мяку поверхню, вона проштовхнула його глибше, щоб він звідти не випав.
Вручивши мило Ленґдону, вона витягла з-під умивальника важку циліндричну урну для сміття. І, перш ніж Ленґдон зміг висловити протест, Софі побігла до вікна, тримаючи урну перед собою, як стінобитну зброю. Спрямувавши днище урни в центр вікна, вона вибила скло.
Сигнали тривоги заверещали на таких децибелах, що аж заболіли вуха.
Дайте сюди мило!гукнула Софі, ледь перекрикуючи сирени.
Ленґдон простяг їй мило.
Взявши мило в долоню, вона прицілилась на покривало вісімнадцятиколісної вантажівки, яка спокійно стояла собі внизу. Тільки-но світлофор став зеленим, як Софі глибоко зітхнула і жбурнула мило в ніч за вікном.
Мило полетіло вниз, упало на блакитну вінілову поверхню, яка накривала вантаж у трейлері, і ковзнуло всередину, коли вантажівка рушила з місця.
Вітаю!сказала Софі, потягши його до виходу.Ви щойно втекли з Лувру.
Вибігши з чоловічого туалету, вони сховалися в темряві, коли повз них промчав Фаш.
Розділ 16
Тут десь метрів за пятдесят у задній частині Великої галереї є пожежні сходи,сказала Софі.Тепер охорона не ходить по периметру, ми можемо скористатися ними.
Вийшовши з тіні, вони, ховаючись, рушили порожнім коридором Великої галереї. Дорогою Ленґдон мав таке відчуття, ніби він складав у темряві якийсь філігранний пазл.
Чи не думаєте ви,прошепотів він,що це сам Фаш написав послання на підлозі?
Софі навіть не обернулась до нього.
Це неможливо.
Ленґдон не був настільки певним.
Він чомусь хоче зробити мене винним. Можливо, моє імя на підлозі допомогло б йому?
А числа Фібоначчі? А P. S.? А весь цей символізм богинь да Вінчі? Це напевне почерк мого діда.
Ленґдон погодився, що Софі має рацію. Всі символи зчіплювалися один з одним дуже вправнопентаграма, «Вітрувіанська людина», да Вінчі, богині і навіть числа Фібоначчі. Ідеальний символічний ряд.