Хоча Не все так просто. Солідний куш зривають, тільки ризикуючи життям. Іпереступаючи закон. А там і вирок серйозний можна вигребти. У кращому разі. І на кулю легко нарватися. Чи ще щось таке релаксове. З варіантом переселення на цвинтар.
Ще одна гадюка заворушилася поряд з першою, а потім і накинулась на неї. Імя другого гада знав добре. Інстинкт самозбереження. Цей, слава Богові, теж не дрімає.
«Містер Гоффман» запалив і протяг червону пачку з двома «метеорами» вгорі. «West»автоматично прочитав хлопець, а вголос мовив:
Дякую. Тютюнце не моє.
Правильно, закивав незнайомець, глибоко затягнувшись, і сховав пачку до кишені.Ще одна вада. Їх, взагалі, у мене багатенько. Говорю це, щоб, коли доведеться працювати разом (гадаю, саме так і станеться), ви були в курсі Бачу, вагаєтесь. Правильно. Коли ознайомитесь із «текстом», хвилювань додасться. Тому пропоную першу умову. Даю добу для роздумів. Завтра, рівно о першій, зустрічаємось за цим столиком. А тепер«лібрето». Вродлива доня одного місцевого мільйонера має два маніакальні захоплення: коштовності та красиві дужі чоловіки. Першого в неїгреблю гати. Другоготеж немало. Було. Але «процес триває». Завдання «актора», тобто ваше: стати черговим її «амуром». А потім«було вашестало наше». Імпровізації дозволяються. Але в розумних межах. Гонорар після аншлагупополам.
А якщо провал?
Тоні видав те, що найбільше муляло під серцем. Але відповідь одержав не відразу. Незнайомець кілька разів затягнувся, роздушив у попільничці-черепашці ще довгий недопалок, відхилився на спинку і з кислою посмішкою мовив:
Наше життяце гра. І тут або пан, або
Угу. А хто не ризикує, той не пє шампанського?
Саме так. Тому й даю цілу добу. Тема серйозна, аби до неї підходити знаскоку.
Гаразд. Тоні підвівся. Завтра До побачення.
І знову пляжні капці човгали нагрітими алейками. Й оголене рельєфне тіло магнітило очі молодих (і не дуже) жінок. І розлягався тихий скрегіт рогоносців.
25 вересня 1993 року, Афіни, 01 год. 46 хв.
Здалеку готель «Пергамос» здавався сірниковою коробкою. Маленькою та акуратною. Яку ставма поставив циклоп. Не менше. Бо хто ж іще на таке здатний? Візерунками він нагадував вощину, вимережану за точними математичними розрахунками. Поодинокі шестикутники номерів світилися, показуючи, що у вощині можливе життя. Вікно ж залишеного щойноміцно спить. Чудово. І коли дівчина прокинеться, Тоні вже буде далеко. Безслідно розчиниться в багатомільярдному натовпі Іназавжди
Спробував хоча б на мить, уявити вродливий фейсик Пенелопи, коли вона проснеться і все зрозуміє. Плакатиме. Рватиме волосся. Заведе істерику. Битиметься головою об стіну. Знепритомніє Гм, картинка цікава. Обдурена мільйонерова доня. І що найбільше дратуватиме? Втрата коштовностей? Коханого? Грандіозний скандал, який тут же роздмухають газетярі? Такою сенсаційкою поласують одразу. Чи, може, безсоромне й підле ошукання? Хтозна. Але що йому до того? Тепер він багатий. І матиме все, чого забажає
Не поділишся доларом? шарпонуло хлопцеві мрії. Той ледь не підстрибнув з несподіванки. Але втриматися від викрику не зміг.
Невідомий бородато-патлатий товстун, однаковий уздовж-ушир, жуючи заслинену цигарку, мутними очима рентгенив самотнього перехожого. Пальці правої руки просунуті в «обручки» кастета, який час від часу штовхав ліву долоню і впирався в неї. Між вилогами засмальцьованого шкіряного жилета виднівся чималий вирлоокий череп, що звисав на товстому потертому ланцюзі.
Завтра, усміхнувся ошелешений Тоні. Хоча то й не усмішка зовсім. «Перехідний варіант» швидше. Або ж «підготовчий».
Що завтра? буркнув «квадратний» бородань, розуміючи, що його мрію хочуть посунути в часі. Е-е-е! Таке його не влаштовує. Не домовлялись!
Завтра дам два. Тоні запустив у слова таку лагідність, ніби цей «приший-кобилі-хвіст» ось-ось стане його названим братом. А сам тим часом уже бачив, як скоро руки, кишені, сумка, очі, вуха і решта можливих місць будуть забиті всемогутніми шелестливими купюрами. І порятунку від цієї напасті не треба. Солоденька!
Проблема, брате, в тому, спробував обняти хлопця несподіваний прохач, хоча Тоні вмить і звільнився, що мені треба саме зараз. Труби горять. І бажано«двадцятку». А якщо й «соточкою» підігрієшспасибі з поклоном. Ще й за здоровя чарчинку перекину. Твоє і моє. Подякуєш!
Умовив, усміхнувся щасливий Тоні.Можеш. Тобі б померлих воскресати. За гроші. Бабла б накосив А не «стріляв» би у таких, як і сам, мишей церковних.
Усмішка у відповідь заблукала в густих заростях «квадратного» сьорбала. Без компаса й карти. Назавжди. На довгі-довгі тисячоліття.
Тоні зняв з плеча сумку й поставив на асфальт. Не дуже хотів бруднити. Та зараз вибір невеликий. Ситуація диктує!
«Квадрат» побачив і аж подався вперед. Зараз відламається шматочок щастя. Зараз! Іди сюди!
Зненацька правий кулак Тоні різко повідомив бороданеві, що з носом у того проблеми. Причому серйозні. Не на один місяць. І так аргументовано це зробив, що додаткових питань не виникло. Та бородань і сам відчув, наскільки все серйозно. Одночасно полетівши вбік від мрії. Те, що на асфальт щось упало, мало хто почув. Про це знали тільки двоє. Тоні (цей навіть добре) і «квадрат» (ну, цей лише здогадувався, хоча думка свердлила постійно). Але жоден нікому не скаже. Солідарність! Усе серйозно!
Вибачай, друже, неголосно мовив Тоні,сьогодні ламаю носа без попереджень. Поспішаю. Плюнув на безпорадне тіло. Воно уже не ворушилось. Підхопив сумку. Важенька! Уперед! Лишити нарешті це життя. Чимшвидше! Це паскудне старе життя. У якому не хочеться бути ні хвилини. Лишити комусь іншому. Та хоч би й цьому, з поламаним носом. Хай кайфує Приміряє свиту з чужого плеча. Важку, поношену й сіру. Як і його безпорадне життя.
Котра там година? Ага. За вісімдруга. Ого. Треба поспішати Еге ж
07 серпня 1993 року, Афіни, 12 год. 57 хв.
Наступного дняале вже одягнений у легкий пляжний костюм від «Lacoste»Тоні за три хвилини до першої зазирнув до «Нарциса». Сьогодні людніше. Устигли добряче насмалити. Скрізь плавали сизі хмаринки, котрі, як пустотливі допитливі діти, прагнули доторкнутися до всього, що траплялося на шляху. Тобтодо всього взагалі. І Тоні навряд чи стане винятком.
Непоквапом чимчикуючи до столика, помітив, що за ним сидів тип років сорока. Він мав тонкі губи, правильної форми ніс, товстуватий унизу, густе чорне волосся. Довше, ніж звичайна чоловіча зачіска. Й уважно читав «The New York Times».
Тоні підійшов і ввічливо сказав:
Е-е-е, містере, перепрошую, тут така проблемка Уваги на Тоні ніхто не звернув. Чи не могли б ви пересісти? У мене тут зустріч. Знаєте серйозна розмова. Призначена ще вчора. Зрозумійте! Благаю. Це дуже важливо. Для всього мого подальшого життя.
Іншим разом Тоні б себе не впізнав. А впізнавшизробив собі друге попередження. Відразу. Таких прохацьких інтонацій від себе ніколи не чув. І навряд чи колись почує.
З величезним задоволенням виконав би ваше прохання, привітно дивлячись на Тоні, почав незнайомець, таки почувши комара, що хоче достукатися до слона крізь його товсту шкіру, але теж маю тут зустріч.
І коли ж, якщо це не таємниця? поцікавився Тоні.
О тринадцятій. Чоловік поглянув на годинника. Мій приятель запізнюється, але, гадаю, зявиться з хвилини на хвилину.
То як же бути? нервово поглядаючи на двері, запитав Тоні й затарабанив ногою по підлозі.
І гадки не маю, відповів незнайомець і знову втупився в газету.
Тоні поглянув на годинника: пять на другу.
Ваш теж затримується? запитав спостережливий незнайомець.
Тоні мовчки кивнув. А всередині прокинулась тривога.
То ми з вами колеги? надокучав необовязковими питаннями незнайомець, що устиг стати ненависним. Урештіпродовжив він, наче вирішив якнайскоріше роздратувати Тоні.Чом би й ні? Оскільки наших приятелів поки немає, ми могли б поговорити удвох. Щоб не гаяти часу.
Облиште ці дурні жарти, починав кипіти Тоні з двох причин: по-перше, Режисер усе не зявлявся, а по-друге Цей надокучливий незнайомець Він уперто набивавсь на щирі зуботичини. Ну, про що ми з вами будемо говорити?
Ну, скажімо, про театр, про пєси, про красивих дочок мільйонерів, про їхні амурні пристрасті, врешті-решт, містере Хейвен!
Тяжкий молот угатив у тімя. Звідки цей «читач» усе знає? Учора їхньої розмови чути ніхто не міг! Тоді ж звідки? Може, це спецагент, і Тоні на гачку? Не доведи, Господи! А може, Режисер і цей незнайомецьодна ватага? І тепер будуть його шантажувати? Але навіщо? Грошей він не має. Та й який може бути шантаж, коли до нинішньої хвилини у будь-яких його діях не було жодного криміналу. А за злочинні думки саджати в тюрму ще не почали. А то б уся Земля стала гігантською вязницею
Пробачте за невинний жарт, обірвав думки Тоні незнайомець. Яваш учорашній співрозмовник. Чоловік говорив спокійно й упевнено. І ніхто не запізнився.
Тоні дивився на «читача» й абсолютно не погоджувався. Цього не може бути! Він абсолютно не вчорашній «Гоффман»!
Я схожий на сліпого чи божевільного? кинув жменю грубощів хлопець.
Пробачте, якщо вас щось образило. Той самий спокійний та врівноважений тон. Розумію. Моя зовнішність УчораДастін Гоффман. Ви впізнали. А сьогодні знань у кіномистецтві не вистачило. І «Жінку французького лейтенанта» ви не дивилися. Як і «Виворіт долі», очевидно. Хоча, це можна пробачити. Джеремі Айронс, звичайно ж, за популярністю з Гоффманом не зрівняється, але завіряю вастеж досить пристойний кадр.
Ошелешеність Тоні не минала. У це неможливо повірити! І Тоні не вірив. Як таке може бути? Як???
Та ось він нарешті зібрав думки докупи і збуджено мовив:
Хочете сказати, що вчора й сьогодні ви відітнули голови відомим акторам і пересадили їх собі? Хлопець перекинувся на бика і втупився в червону ганчірку. Даруйте, але я не пятилітнє хлопченя, щоб вірити в цю фантастику.
Заспокойтесь, друже. У голосі«нуль емоцій». Усе просто. Відмінний грим плюс віртуозне уміння ним користуватисяі маємо результат. Навіщо це всеказати, гадаю, немає потреби.
Здивованість не минала. Прошила все єство й гасала ним, ніби вересневий першокласник, випущений на першу перерву.
Якщо все так, за якусь хвильку ожив Тоні, опанувавши себе, то ваш маскарад я оцінив би «фіфті-фіфті». З одного бокувсе логічно. Справжній фейс надійно захований. Але з іншого Обличчя відомих людей легко впізнавані. І привертають непотрібну увагу.
На щастя, ви помиляєтесь, упевнено почав Режисер. Усі думають, що тонадзвичайна схожість. Ну, поміркуйте, чи буде знаменитість одягатися так просто, старомодно й дешево, як я, трястись у транспорті загального користування і, нарешті, відвідувати такий непоказний бар, як оцей «Нарцис»?
Логічно, погодився Тоні й додав:Ви чудовий актор, Режисере. До речі, можна я буду вас так називати?
Чом би й ні? з риторичною вишуканістю мовив «Айронс».
Чудово.
Відчувши полегшення, Тоні сів напроти. Тривога зникла. Тепло воскреслої надії наповнювало тіло, перелившись через вінця душі.
Цікаво, усміхнувся Режисер, скільки б ще ви терпіли мої запитання?
Недовго. Лаконічність відповіді підкреслювала рішучість.
«Айронс» відклав газету й тихіше запитав:
І як там моя пропозиція?
Чудово, пожвавішав Тоні.Я згоден.
Суперпрекрасно, засвітився радістю Режисер. Хай як це не банально, та іншого від вас я й не чекав Гаразд. До справи. «Мішень» вашаПенелопа Димитріадіс. Її батькоАнтоніс Димитріадіс. Практично, ваш тезко, Ентоні. Може церука долі? (Ха-ха-ха!). АдресаПанепістіміу, 16. Ось. Режисер передав теку, що лежала в пакеті на сусідньому стільці.Вичерпна інформація про цю родину. Ознайомтесь ідо роботи А теперще один штришок. Не раджу імпровізувати на тему «поліція». По-перше, я надійно захований і захищений. По-друге, на вас сфабриковано такий компромат, що все життя відригуватиметься. Тож, краще не жартувати. І навіть думку таку женіть. Ще до того, як зявиться. Ялюдина серйозна. І кожне моє слово значить саме те, що кажу. А коли вже я сказав, то обовязково так і зроблю. Тому, заради Бога, майте мої слова не за погрозу, а за попередження. Бо все серйозно. І жартувати не рекомендую А заразможе, по чарчині? За повний аншлаг? Режисер аж подався вперед.
Я, взагалі-то, не вживаю, але заради успіху Тоні стенув плечима. Тільки не по чарчині, а по грамині.Показав, скільки це. Вийшло зовсім трошки. Навіть менше.
Режисер звичним рухом покликав білосніжно-стерильного кельнера. За успіхто й за успіх!
29 серпня 1993 року, Афіни, 15 год. 39 хв.
Тоні впевнено вів афінськими вулицями новенького «Форда». Не відставав від «Мерседеса». ТамЛамброс Караяніс. Молодий афінський адвокат. Із солідним імям і чималими статками. Поряд«золотопера пташка», як про себе називав її Тоні,сама Пенелопа Димитріадіс. Куди поспішав «Мерседес»Тоні не знав. Але це не хвилювало. Просто сидів на хвості. Уже закінчувався третій тиждень відтоді, як почав шпигувати. Але ця виснажлива праця не давала ніяких результатів. Тоні супроводжував дівчину, звичайно покрадьки, майже в усіх її «вояжах». Але ні зблизитись, ні принаймні впасти в око, як на лихо, не виходило. Ситуаціябезнадійне висіння в повітрі (ні тобі на землю впасти, ні в небо злетіти) дратувала. Гіркий-таки шпигунський хліб. Але Усе тьмяніло, коли згадував про блиск майбутнього шикарного життя. Іціпив уперто зуби
В Афінах орієнтувався непогано. І хоч не завжди знав назви вулиць, напрямки вгадував безпомилково. Ось ця дорога, якою мчить за «Мерседесом», прямує за місто на північний схід. І обовязково виведе до автомагістралі АфіниФіви. Ліворуч залишиться Мегера. Цікаво, куди красуні забажалося сьогодні? Минулі її витівки не хочеться й згадувати. Де тільки не бував, крадучись слідом. Географію Греції знає на «відмінно». Без підручника й шпаргалок.
З Караянісом дівчина сьогодні втретє. Де і як познайомилисяТоні не знав. Уперше побачив разом минулого тижня. Тоді зустрілися в маленькому літньому кафе. Ні назви, ні престижу. Чому такі багаті люди завітали тудитак і лишилось таємницею. Хоча ця дівчинасама суцільна таємниця. Складна загадка. Головоломка. Багато її вчинків пояснити неможливо.
Друга зустрічпозавчора. Їздили до Національної бібліотеки. Пробули щось біля двох годин. І ось сьогоднітретя. Подорож невідомо куди. Для Тоні. Але Їхати слідом мусив. Тому що треба. Незважаючи ні на що та всупереч усьому. Треба шукати стежку до серця красуні. Навіть якщо це й видається безглуздям. Треба. Тому й корився. Жорстокому й невблаганному «треба». Корився слухняно. Сціпивши до болю зуби. Відкидаючи липкі думки про зупинку. Зупинку в цій божевільній гонитві. Її тут просто не було. Не було й не могло бути. За визначенням. За законом великих чисел. За сценарієм Гоффмана, Айронса, Роберта Маккі чи Айзека Азимова. Тому уперто їхав. Уперто репіжив уперед. Може, сьогодні пощастить?
Ішов за «Мерседесом» не надто наближаючись, але й не відпускаючи. Це залишало простір для маневру. Години шпигування не минули марно. Навчився стежити з машини. Справжній тобі агент КДБ, ФБР, «Інтеліджент сервіс» чи МОССАДу. І спробуйте сказати, що ні
Та ось адвокат різко, без попередження, звернув на узбіччя й зупинився. Тоні теж показав гальмам, як він уміє на них тиснути. Увімкнув «аварійку» й, узявши праворуч, «кинув якір». І хоч до «обєкта» метрів із тридцять, картина всянемовби на долоні.
Тим часом з адвокатового авто спочатку випурхнула Пенелопа з продовгуватою червоною сумочкою, а потімзявився й Караяніс. Дівчина, нестримно жестикулюючи, про щось енергійно говорила. Молодик з адвокатською витримкою вислуховував, інколи вставляючи й свої пять копійок. Виправдовувальні, звісно.
Очевидно, стомившись, Пенелопа розвернулася й гордо пішла вздовж дороги. «Мерседес» повільно рушив слідом. Порівнявшись, Караяніс відчинив дверцята, запрошуючи до салону. Міс Димитріадіс зупинилась, жбурнула туди гнівну фразу й стала чекати відповіді. Коли ж за кілька митей отримала, знову гордо рушила. Адвокат ще раз порівнявся й повторив запрошення. Та дівчина вчинила, як і першого разу. Однак і нова відповідь не припала їй до смаку. Усе знову повторилось. Проте впертий водій зробив ще й третю спробу. Необачний! Тільки-но авто вкотре наблизилось, дівчина розвернулася й пожбурила в нього сумочку. Та влучила у лобове скло, якраз напроти водія. Такій влучності міг би позаздрити кожен кілер-початківець. Чи навітьі майстер середньої руки. Цей вибрик, схоже, переповнив чашу терпіння Караяніса. Той, різко газонувши, припустив з місця в карєр і сховався за лаштунками щойно розіграної пєси, залишивши двох головних дійових осіб уже іншоїРежисеровоїбез «третього зайвого».