Мамо! Ой, я пройшла! Ура! Ура-а-а-а-а-а! заволала Льолька.
Зірвавшись з крісла, вона закружляла кімнатою у танку, що нагадував своїми рухами танець печерної людини, яка загнала у яму мамонта.
У відповідь на її крики й тупіт босих ніг по лакованому паркету в стіну затарабанив сусід Діма, який працював фізруком у середній школі та був змушений підробляти ночами таксистом. Бо на зарплати вчителя і продавчині супермаркету одягнути, нагодувати й вивчити двох восьмирічних доньок-близнят молодим батькам було вкрай складно.
Льолька, будь людиноюдай поспати! У мене друга зміна в школі сьогодні,пролунав приглушений стіною голос сусіда.
Спи, Дімончик, спи. Я більше не буду. Зараз в іншу кімнату піду, крикнула у відповідь щаслива дівчина.
Льолька підскочила до столу, висмикнула дроти й, схопивши ноутбук, втекла до вітальні. Впавши в крісло, вона швидко прочитала другий лист, у якому їй повідомляли про нагородження премією в розмірі тисячі євро, яку отримували всі фіналісти.
Такою новиною потрібно було негайно поділитися з Дариною та Марго. Льолька, поклавши ноутбук на журнальний столик, підскочила з крісла в пошуках мобільного телефону, який за законом підлоти лежав там, куди вона дісталася в останню чергув спальні на підвіконні. Схопивши підступний апарат, Льолька повернулася в крісло, але виявилося, що без цигарки якось не так смачно розповідатиметься. Вхопивши цигарку, вона замість крісла попрямувала до кухні. Насипавши в турку мелену каву, додала цукру і заливши все водою, поставила її на вогонь. Підпаливши цигарку, Льолька увімкнула витяг та нарешті зателефонувала Дар'ї.
Подруга довго не відповідала, потім скинула виклик і за хвилину зателефонувала сама.
Вітаю тебе, Льольчик. Я у «Техасі» з клієнтом обідаю, так що пардончасу замало, швидко проказала подруга.
Дашка, мене узяли! Ура!
Куди узяли? Ти про що це? Ти чого? Куди це ти вже знову влізла? Тобі що, зайнятись нічим? обурений голос подруги розривав динамік мобільного телефону.
Дашка, алло. Увімкни мозок! Або ти через обід з клієнтом не в змозі це зробити? Я в фінал конкурсу пройшла і штукар євриків виграла!
Фух! пролунав полегшений видих подруги, Ти мене так більше не лякай. Я пам'ятаю про твій конкурс, і ні хвилини не сумнівалась у твоїй перемозі. Ти геній, Льолька! Пуаро та Агата Крісті, у порівнянні з тобоюпорожнє місце.
Дарина! Пуароце літературний персонаж, а Крістінеповторний майстер у написанні детективів. Мені до неї, як козі до балетмейстера.
То й що з того? Все гаразд. Не зважаючи на цети найкраща. Всіх розірвемо або затопчемо! Давай, сонце моє, зустрінемося ввечері. Я у тебе буду десь о сьомійвсе візьму. Цьомки-цьомки тебе! зв'язок розірвався.
У цій галасливій промові була вся Дарина! Після закінчення навчання у виші, їй потрібно було довести батькові, що вона цілком може замінити йому сина, про якого він мріяв. Тому новоспечений менеджер брала клієнтів за горлянку, користуючись усіма доступними й не зовсім, засобами, якими її нагородила матінка природа.
Від батька вона перейняла ділову хватку і вміння зрозуміти кандидата у потенційні покупці. Навіть досвідчені продавці із захопленням спостерігали, як вона проводила переговори. Дашка узяла на озброєння «метод Жеглова» та успішно застосовувала його на практиці. Вона вміла залізти в душу до співрозмовника, зрозуміти його, а за необхідністюі побути серветкою для сліз. Вона все робила швидкомиттєво оцінюючи обставини й блискавично приймаючи рішення.
Ось і зараз, почувши про Льольчин успіх, Дар'я безпомилково вловила її бажання розповісти за довгий й такий бентежний шлях до перемоги. Відчувши це, вона сама призначила зустріч. Льолька посміхнулась, подумки побажавши подрузі успішного завершення перемовин і набрала номер Марго.
* * *
Марго доводилася Льольці одночасно хрещеною матірю та двоюрідною тіткою. Своїм другим імям (яке практично замінило найперше, прописане в паспорті та свідоцтві про народження) дівчина була зобов'язана саме їй.
Маргоша в свої сорок два роки встигла тричі вийти заміж та розбігтися. І всі три рази вдало, як вона всім розповідала, але, як не дивноце відповідало дійсності.
Від кожного з колишніх чоловіків, Марго отримала пристойне збільшення у грошовому плані. Вона примудрилася зберегти з колишніми прекрасні відносини, не дивлячись на те, що кожен із чоловіків після розлучення з Марго, створив нову родину.
Отримані від чоловіків гроші вона не розтринькала, на відміну від більшості подруг, а з розумом вклала в бізнес, який будувала на власний розсуд, без партнерів і кредитів, користуючись природною кмітливістю та вродженим почуттям краси й гармонії.
В наслідок цьогоМаргарита Турова стала власницею дачі в престижному селищі неподалік від столиці, спа-салону, двох крамниць елітних парфумів та лазні.
З крамницями та салоном Марго впоралася сама, а лазнею керував тамбовський сільський мужик, до якого всі зверталися «Петрович».
У свої п'ятдесят шість років, Петрович розумівся на легкому парі, віниках, травах й трав'яних чаях та зазвичай у жіночій душі.
Незрозуміло як, але Маргоша виділила його в натовпі ринкових вантажників, де Петрович перебивався випадковими заробітками під час подорожі з Португалії у Тамбовську область. До Європи, за його словами, він потрапив без копійки грошей і без знання мови, просто з цікавості властивої слов'янської душіподивитися, як інші народи живуть.
Вивчення народів затягнулося на сім років, за які він встиг не тільки подивитися, але й органічно вписатися в європейське суспільство, доки пильні співробітники еміграційної служби Португалії не виявили його в порту Лісабона. Чоловік був затриманий під час спроби нелегально потрапити на борт вантажного пароплава, який прямував до Аргентини. З незрозумілих причин Петровича депортували замість Росії до України.
З Європи він виніс відмінне знання п'яти мов, вміння готувати чудову піцу «Весела вдова», пасту «Де ля Римо» і дивовижно смачну лазанью, масу анекдотів, народних пісень та жартів з примовками.
Марго оселила його на дачі, найнявши на роботу садівником. Інакше Петрович не погоджувався приймати матеріальну допомогу. Її найближчі подруги крутили пальцями біля скроні, пророкуючи, що «безхатько» обкраде дачу, влаштує там кубло для вживання наркотиків, торгуватиме самогонкою ы наостаннє зґвалтує Маргошу, після чого обов'язково її вб'є.
Яке ж було їхнє здивування, коли після двотижневої відсутності вони всією компанією, суботнього ранку з'явилися з перевіркою. Окрім незвичайного дизайну дачної ділянки «комісія» виявила дерев'яний зруб, який невідомо звідки зявився на подвірї і під час детального огляду виявився лазнею.
Ще більше вони здивувалися після того, як Петрович, змусивши «панянок» переодягнутися в льняні сорочки, до колін, влаштував їм сеанс «банного релаксу». Сеанс тривав три години й складався: з семи заходів у парильню, з віниками, жартами й піснями, розпивання трав'яних чаїв, дерев'яних цебер, наповнених ароматною сіллю, в які втомлені бізнес-леді з задоволенням опускали натруджені ступні та легкого перекусудивної за смаком юшки з карасів, виловлених у озері. Після цього «панянки» проспали до вечора, а прокинувшись, відчули себе народженими заново.
Саме тоді у Марго й зявилася ідея поставити «банний релакс» на комерційну основу. Петрович, який звертався до Маргоши не інакше, як «Бариня», почухавши бороду, погодився очолити лазневий підрозділ, тому, як на його думкуйому зараз все одно нічого було робити.
Одружуватися Марго більше не збиралася, завівши «для здоров'я» двох молодих коханців-екстремалівінструкторів з дайвінгу та парашутного спорту, повністю поділяючи їхню пристрасть до цих дорогих захоплень. Дітей у неї не було, тому хрещена перенесла всю свою нерозтрачену материнську любов на Льольку.
* * *
Марго відповіла одразу. Вислухавши захоплені крики улюбленої племінниці, привітала її, та з радістю погодилася приєднатися до їхніх посиденьок увечері. За цими розмовами Льолька мало не проґавила каву, що підскочила догори. Вона підхопила турку й перелила шиплячу та запашну коричневу рідину до чашки. Любов до гарної міцної кави й вміння її заварювати, теж були отримані під час спілкування з хрещеною. Вдихаючи гіркий аромат, Льолька маленькими ковтками пила напій, що обпалював рота, безцільно пересуваючись кухнею.
Потрібно було добити текст, щоб звільнити вечір, але вона не могла змусити себе засісти за роботу, яка не рушала з місця, хоч ти лусни. Натхнення не було, а відкараскатися звичайною відпискою від замовника Льолька не бажала. Сарафанне радіо у рекламі своїх здібностей під час пошуку клієнтів річ незамінна, яка на додаток ще й зобов'язує постійно тримати марку. Тому, створивши собі ім'я в середовищі фахівців з написання текстів, що сприяють продажу, Льолька пишалася своїм авторитетом і їй навіть на думку не спадало вдатись до звичайнісінької халтури. Тим паче, постійно зростаюча конкуренція, підстьобувала талановиту дівчину до пошуку нових ідей та вдосконалення своєї майстерності. Ось і зараз у її голові мимоволі прокручувалися різні варіанти злощасної статті, розбавляючи святковий настрій від звістки про заслужену перемогу жалем про незавершену справу.
Допивши каву, Льолька помила чашку і, поставивши її до сушарки, повернулася в крісло. Підібгавши ноги, вона зручно влаштувалася на широкому сидінні, поклавши на коліна ноутбук. Знайшовши у пошуковику кілька фірм, які продавали аналогічну продукцію, заглибилася в читання рекламних текстів, автоматично вишукуючи помилки у колег й приміряючи свої намітки.
Але робота все одно не йшла. Думки постійно поверталися до радісної новини. Раптово згадалося, як після закінчення навчання, вона, окрилена своїми успіхами у виші та схвальними відгуками викладачів, стала до праці у міській газеті. Але крила занадто швидко опустилися, потім з них повисмикували пір'я, а згодом і зовсім обрізали по саме не можу. Як виявилося, професія журналіста в газеті, нехай і у такій розкрученій, що виходила величезним накладом у Києві та області, докорінно відрізнялася від тієї професії, якій її вчили цілих чотири роки.
Репортажі Льольки за випадки корупції та зловживання в середовищі посадовців, за тяжке становище: дитячого будинку, ветеранів та інвалідів нікого не цікавили. Потрібні були «смажені факти» стосовно верхівки суспільства, за події у нічних клубах, за брудні вподобання рок, або поп-зірок. Редакторів цікавило життя хлопчиків-мажорів та їхні карколомні витівки: хто яку тачку придбав, як швидко її розгепав, хто з ким переспав, хто у кого відбив чергову подружку, дружину, чоловіка, зруйнував родину й на її уламках створив нову «вдалу».
Редактори гримали на Льольку, шматували тексти й вказували пальцем на двері. Після цього вона рюмсала в кабінці туалету. Вся у шмарклях телефонувала Маргоші й Дарї, вислуховуючи заспокійливі слова та поради. Незабаром Марго це набридло і вона познайомила хрещеницю з одним із провідних столичних журналістів, який входив у ТОП-10 за кількістю опублікованих статей та за сумами отриманих за них гонорарів.
Журналіст був на п'ятнадцять років старшим за Льольку, двічі розлучений. Він мав підсаджену коньяком печінку, легку форму сколіозу й цілу купу знайомих у середовищі олігархів, депутатів та зірок столичного бомонду. Але інформацію Макс Свєтлов (за паспортом Іван Перескокін) черпав зовсім в іншому середовищі.
Офіціанти та бармени елітних ресторанів й нічних клубів, покоївки та адміністратори готелів, продавці автосалонів, ювелірних бутиків, інспектори ДПС і опера з «уголовки» за щедру винагороду, а іноді з почуття звичайної людської неприязні, яка часом межувала з почуттям відвертої ненависті до «зірок нації», постійно постачали його цікавими подробицями їхнього особистого життя. Не гребував Макс і чорним піаром, розкручуючи на замовлення теми, з майстерно розіграними розлученнями та публікуючи інтимні подробиці життя «зірок» шоу-бізнесу, які переростали в гучні скандали й судові розборки.
Льолька, яка на той час вже втратила дитячі ілюзії від повсякденного життя, трохи поколотила понти та дозволила Максу затягнути себе в ліжко. На її подив, Макс виявився гідним партнером, тож їхній зв'язок, який вони ретельно приховували від всіх, тривав понад вісім місяців.
Розгледівши в дівчині талант, Макс посвятив молоду журналістку в таємниці професії, познайомив з редакторами та потрібними людьми, про що жодного разу не пошкодував. Незабаром Льольчині репортажі не поступалися за своєю якістю й пікантним подробицям витворам вчителя. А гонорари перевищили найсміливіші її очікування.
Але, на жаль, все гарне має властивість швидко закінчуватися. Так сталося й цього разу. Макс, втративши почуття здорового глузду, опублікував карколомний репортаж, темою якого стало блискавичне кар'єрне зростання одного з урядовців. Ще й на додачу докладно описав його матеріальний добробут та інтимні захоплення в товаристві неповнолітніх членів суспільства, які були аж ніяк не жіночої статі. Вибухнув скандал. На лихо, урядовець виявився кращим приятелем сина Самого, про що журналісту й пояснили за допомогою бейсбольних біт та гостроносих черевиків. Провалявшись три тижні на лікарняному ліжку, Макс втік з країни. На останок він порадив Льольці, яка не переставала рюмсати від переляку, зав'язувати з цією брудною справою, тобто з журналістикою.
Таку ж саму пораду надали дівчині й троє здоровенних голених під нуль чоловіків, одягнених у чорні дорогі костюми, які зустріли її наступного дня біля виходу з кав'ярні. Пообіцявши у випадку, якщо вона не вгамується, продати Льольку арабам, здоровані, ввічливо уклонившись, поїхали у своїх справах у салоні чорного величезного, як бронетранспортер, позашляховика.
Тиждень Льолька ховалася на дачі у Маргоші, шепочучи прокльони на адресу Макса, чорного піару, жовтої преси й себедурепи безмозкої.
На відміну від Дашки, Льолька була в душі жахливою боягузкою, що досить часто давало її подрузі привід для жартів і дружніх настанов. Побувши подушкою для сліз, Дар'я (яка мала народитися чоловіком, але щось нагорі переплутали) строго вичитувала улюблену подругу й наставляла її на шлях боротьби та подолання перешкод. Це допомагало, але ненадовго. Замість одних жахіть в уяві Льольки зявлялися інші. Так було й цього разу.
Отримавши нову порцію підтримки, вона чекала на подальший розвиток подій. Але на глибокий Льолькін подив більше її ніхто не турбував, не телефонував, на сторінках у соцмережах погроз не висловлював. Заспокоївшись, вона зробила спробу опублікувати пару репортажів про зірок шоу-бізнесу, але двері редакцій газет та журналів перед нею зачинилися наглухо. Вирішивши не випробовувати долю, Льолька почала шукати чим продовжити заробляти на життя далі. І тут знову їй допомогла хрещена.
За порадою Марго, Льолька пішла на курси для копірайтерів й закінчивши їх, спробувала себе на новому терені. Талант, він і в Африціталант. Справа пішла. Але тяга до журналістики не відпускала. Льольці кортіло писати, що аж у «голові шкварчало». Тим паче, що за вісім місяців божевільного життя з Максом, вона зібрала безліч сюжетів, як кримінальних, так і просто життєвих, які так і залишилися сюжетами на аркушах блокнотів.
Вихід, як не дивно підказала Дарина. Під час наступних пивних посиденьок, коли Льолька знову затягла пісню: «Я хочу писати про життя, а не про плойки, надувні матраци та ультратонкі прокладки», подруга, уважно подивившись на неї, видала вбивчу фразу.
Пф-ф-ф!!! А хто тобі писати не дає? Пиши книжки.
Які книжки, Дашунь? Адже я журналістка, а не письменник, слабо заперечила Льолька, вже починаючи розуміти, що подруга має рацію.
Хм! Якщо хочеш, щоб тебе арабам продали, строчи й надалі свої репортажі. А хочеш розповідати про життяпиши книжки. Як там вставку на початку роблять? Дарина п'яно замислилась, а потім з багатозначним виглядом промовила:Ага, згадала! Всі події нереальні, персонажі вигадані. Схожість не шукайте. Мої вам вітання, сто разів цілую, Льоля! За книжку тебе ніхто вбивати не буде. Став вигадані прізвища та завуальовано описуй події, можеш, навіть своїх героїв до іншої країни запровадити від гріха подалі. Ще й грошей заробиш, ти ж у мене талант!
* * *
Дарина виявилася права, ніхто Льольку більше вбивати або продавати в рабство не збирався. У вільний від фрілансерської роботи час, вона накидала кілька сюжетів, які, на її подив, склалися в повноцінний роман. Звичайно ж, першими читачами стали Дашка й Марго, які високо оцінили сюжет роману та стиль новоявленої письменниці.
Але виявилося, що продати своє творіння було вкрай важко, яким би геніальним воно не здавалося. Дві безсонні ночі Льолька провела в подорожах сайтами для таких же «починашок», як вона. Читала коментарі під статтями, діалоги на форумах. З жахом дізналася, що великий й такий відомий Джек Лондон отримав дві тисячі відмов, перш, ніж вперше надрукували його оповідання. Їй до того стало шкода талановитого письменника, що вона розплакалася. Перебуваючи в аналогічній ситуації, Льолька легко уявила, як Джек Лондон, а в миру уроджений Джон Гріффіт Чейні, оббиває двері редакцій й принижується перед видавцями. Їй було добре, бо вона могла підробити копірайтом, не виходячи з затишної теплої квартири, а як заробляв на життя він, доки не почали друкувати його розповіді? Напевно, працював вантажником, або посильним. Вдосталь пошкодувавши великого колегу, вона, підбадьорившись прикладом його наполегливості, продовжила свої дослідження.