Наприкінці другої ночі їй попався черговий сайт для авторів початківців. Швидко переглянувши зміст сторінки, Льолька хотіла, вже було закрити її, але кілька фраз в тексті привернули до себе увагу молодої письменниці.
« Фрагмент своєї нетлінки опублікуйте на кількох літературних сайтах (далі йшло перерахування адрес сайтів з детальним зазначенням хто і що там викладає). Це принесе вам в першу чергу моральне задоволення, а ще надасть можливість отримати рецензію на своє творіння. На цих сайтах, крім авторів тиняється маса диванних критиків, які видають різноманітні за своїм змістом коментарі до опублікованих творів. Ви звикнете свідомо й без нервів сприймати будь-яку критику, до того ж серед таких епітетів, як бездарність, графоман, чого ти тут робиш, часом проскакують вкрай слушні поради від колег по перу. Редактори видавництв постійно відвідують зазначені сайти в пошуках нових авторів, детально відслідковуючи письменницькі рейтинги.» Почавши читати статтю спочатку, Льолька автоматично почала робити позначки в блокноті.
Поради були дані дійсно слушні. Відразу було зрозуміло, що писала людина, яка особисто пройшла описаний нею шлях. Заваривши каву, Льолька покурила й сьорбаючи гарячий напій, склала покроковий план до нової метипродати свій роман. Яке ж було її здивування, коли через три місяці безперервної роботи з просування свого роману в рейтингах двох літературних сайтів, вона отримала пропозицію від видавництва. Минуло ще два місяці і її перший роман був опублікований немислимим у Льольчиній уяві накладомп'ять тисяч примірників.
Радощі не мали меж. Отримання першої авторської винагороди відзначали в нічному клубі. Вперше Льолька поїхала відвідати матусю, придбавши їй у подарунок золоті сережки, чим до сліз розчулила «полтавську панночку».
Незабаром був написаний та виданий ще один детективний роман. В роботі знаходився третій, коли з видавництва прийшла пропозиція взяти участь у міжнародному конкурсі «Сучасний детективний роман».
Конкурс складався з трьох етапів. На першому визначали п'ятдесят півфіналістів. На другому етапі з п'ятдесяти авторів, авторитетне журі повинно було відібрати дев'ять фіналістів, які мали на три місяця поїхати до Франції. Там, у привабливій та далекій долині річки Луари або, як її ще називають«Долині Замків», у старовинному особняку їм належало в співавторстві з відомим майстром детективного жанру, написати роман по одному з дев'яти випадково обраних сюжетів. Переможець отримував грошову премію в розмірі п'ятнадцяти тисяч євро та право на видання свого творіння в одному з п'яти найбільших видавництв у Європі. Але найголовніше, як визначила для себе Льолька, це було ім'я переможця на обкладинці книги поряд з ім'ям метра детективних романівГійомом Валіньї.
Ось це дійсно було для неї головним. Це був реальний шанс, заявити про себе. Шанс стати двома ногами на першу сходинку, що вела на пєдестал світового визнання.
Від перспективи, три місяця наживу спілкуватися й працювати разом з майстром пера, та ще при цьому жити в центрі Франції у «Долині Замків», у Льольки перехопило подих, а внизу живота «запурхали метелики».
Після сімейної наради, що відбулася на кухні, як зазвичай з пивом й креветками, за наполяганням Марго, в оточенні дівчини з'явилася літня жінкау минулому літературний редактор одного з найбільших видавництв УРСР, а потім України. Людмила Сергіївна вийшовши на пенсію підробляла коректурою та правкою текстів для студентів університету. Отримуючи додатковий дохід до мізерної пенсії, якою за гідну працю її нагородила держава, вона із задоволенням витрачала його на правнуків. Колишня Главлітред зраділа цій роботі та з завзятістю взялася за справу.
Людмила Сергіївна була сувора, прискіплива й педантичнанемов старшина в Роті Почесної варти.
Наступного дня після їхнього знайомства, з самого ранку (до того ще й у неділю), Людмила Сергіївна відвідала майбутню літературну зірку вдома. Не звертаючи уваги на напівсонну та неодягнену Льольку, яка після бурхливої суботньої ночі, проведеної з Дашкою та Марго в нічному клубі, вешталася кімнатами в пошуках одягу та «чого б випити, щоб голова не боліла», вона пройшла на кухню. Та не минуло й двадцяти хвилин, а «Люся», як охрестила для себе редактора Льолька, змусила дівчину випити п'ятдесят грамів горілки і велику чашку гарячого курячого бульйону з яйцем, солоного та гострого, немов грузинська аджика. Від такої дози «ліків» Льолька миттєво спітніла та відправилася під душ.
Коли остаточно прийшовши до тями, вона вийшла з ванної кімнати, одягнувши темно-синій з золотими драконами шовковий халат, її чекала роздрукована на принтері докладна інструкція. Вирок, винесений Люсею, був суворийвід трьох з половиною до п'яти тисяч слів на день, щоденна відправка тексту на редагування й ввечері того ж дня виправлення недоліків.
Дівчинка моя. Я свого часу мала щастя співпрацювати з Олесем Гончаром, Павлом Загребельним, з Валентином Пікулем та Юліаном Семеновим. Ти володієш безсумнівним талантом, тому за три місяці ми створимо детективний роман, який допоможе тобі виграти конкурс і почати шлях до вершини літературного Олімпу. За ті гроші, які мені платить Маргарита, я на шматочки розіб'юся, але допоможу тобі стати письменницею-початківцем. Якщо буде на те воля Божа, то я й надалі із задоволенням буду допомагати тобі на цій нелегкій ниві, яка вимагає певної частки жертовності, втім, як і всякий талант. А таланту тобі не позичати. Я переглянула твої труди й нотаткице чудово. Повір мені, я рідко помиляюся. Але
Жінка дістала з позолоченого портсигара тонку цигарку й, чиркнувши коліщатком елегантної запальнички «Зипо», запалила. Примружившись, вона трохи поміркувала. А потім продовжила свою промову.
Але нам доведеться серйозно попрацювати, щільно стиснувши губи, що відтінялися світлою помадою, вона випустила в стелю тонку цівку диму. Тому забудь за нічні гульки, посиденьки та всі інші витівки, що відволікають від роботи. За продуктами ми будемо ходити разом, заздалегідь склавши список. Я навчу тебе готувати швидко і смачно. Час занадто дорогий та його, на превеликий жаль, не повернутиособливо згаяний.
А як же моя робота? Я ж не можу все кинути, від мене всі замовники повтікають, розгублено відповіла Льолька. Жити-то я на які кошти буду?
Дівчинка моя, ти що до труни збираєшся рекламувати унітази й кавомашини? Чужі ідеї та бізнес-проекти? іронічно подивилася на неї наставниця. Тут два шляхи. Першийти забуваєш про конкурс та, поховавши свій талант, продовжуєш займатися текстами, які продають, заробляючи цим на життя, або створюєш своє рекламне агентство, набираєш штат та займаєш гідне місце серед конкурентів. Другийти починаєш вчитися письменницькому ремеслу, а роботу відкладаєш на другий план для підтримки трусів, доки не почнеш отримувати пристойні гонорари за свої книги.
Боженька ти мій, та як же я все встигну? І п'ять тисяч слів на день, і рекламні тексти? Льолька обхопила голову руками й присіла на краєчок двоспального траходрому.
Ніч довга, а ти молода. Спи по тридцять-сорок хвилин кілька разів на деньі у тебе з'явиться купа вільного часу, який ти і будеш використовувати для своєї творчості й роботи. Можеш писати зі світанку до обіду, залишивши робочі тексти на другу половину дня. Ну то, як, по руках? загасивши цигарку в попільничці, Людмила Сергіївна піднялася з крісла й простягнула Льольці руку.
По руках, дівчина відповіла на рукостискання.
І почалося. Перший тиждень Льолька прожила, немов «Їжачок в тумані», до кінця не усвідомлюючи, як вона все встигає. Спати хотілося постійно. Особливо після численних перекусівсніданки, обіди та вечері були скасовані. Почалися ранкові й денні пробіжки в алеях парку, розташованого неподалік. Увечері проходили консультації з Люсею, під час яких літред безжально шматувала Льольчині творіння, позбавляючись «води» та «рожевих шмарклів», доводячи дівчину до сліз, вимагаючи щоразу переписувати глави й окремі епізоди, розширювати характери героїв та приділяти більше уваги опису об'єктів. Ці «розбори польотів» здавалися їй пеклом.
Раз на тиждень вони відвідували ринок та супермаркет, завантажуючись «продуктовим пайком». З придбаних продуктів Льолька навчилася робити напівфабрикати, які надалі за п'ятнадцять-двадцять хвилин перетворювалися на смачні страви. Наприкінці десятого дня Льолька раптом зрозуміла, що вона не померла, а втягнулася в жорсткий ритм нового життяі їй це сподобалося.
Три місяці пролетіли непомітно. Роман був готовий, вичищений й вилизаний. Прочитавши його, Марго та Дарина в один голос виголосили «Вах», що їхньою мовою означало вищу ступінь похвали. В урочистому мовчанні рукопис було відправлено на електронну пошту видавництва. За кілька годин прийшла відповідь, яка сповіщала, що твір допущено до участі в конкурсі. Потягнулися виснажливі дні очікування.
Льолька занурилася в звичайну повсякденну роботу зі своїми замовниками, одночасно почала писати новий роман. Вона продовжила співпрацю з Людмилою Сергіївною, яка стала для дівчини кимось на кшталт суворої бабусі.
Льольчину перемогу в першому турі вони, за наполяганням Людмили Сергіївни, святкували у неї вдома. У затишній трикімнатній «сталінці» з високими стелями та величезними, у людський зріст, вікнами, що виходили на Поділ, зібралися всі учасники цієї знаменної події. Святкували яблучним пирогом, чаєм та грою в карти за чудернацьким ломберним столиком. І ось черговий успіх!
Раптово Льольці стало соромно, навіть щоки вкрилися рум'янцем. Схопивши смартфон, вона набрала номер Людмили Сергіївни.
Людмило Сергіївно, люба моя, вибачте мені, що я одразу не зателефонувала. Ми виграли другий тур!
Мила моя дівчинка, не переймайся, я розумію тебе й не розцінюю це як неувагу. Ти дивовижно вмієш червоніти й мені вкрай сподобалося слово «Ми», у трубці почувся легкий сміх. Я щиро радію твоїй перемозі. Вітаю!
Приходьте сьогодні десь о сьомій. Дівчата теж прийдуть, або ми до вас завітаємо?
На жаль, я змушена відмовитися. Оленко, я їду в санаторій, водички попити. Ось на таксі чекаю. Завтра доберуся до місця, влаштуюсь, тоді й побалакаємо. Ти ж тепер поїдеш на три місяці. І я хочу, щоб ти спробувала свої сили. Тому на мою допомогу вельми не розраховуй, у всьому покладайся на себе. Ти впораєшся, я в тебе вірю.
Щиро вам дякую, та бажаю добре відпочити.
І тобі на все добре, серденько. Твори, працюй, навчайся. У тебе є все, щоб стати справжньою письменницею, а такі знані метри, як ті, з якими конкурсантам належить попрацювати, дадуть тобі необхідні знання. Спробуй зрозуміти, що зараз, на цьому етапі, важлива не сама перемога, а навчання майстерності створення книги. У тебе є можливість подивитися, як працюють інші автори. Як просувається твір на ринку. Ти зможеш зав'язати корисні знайомства. Не лякайся, і повір меніна тебе вже звернули увагу. Вчися. Не соромся питати. Хай щастить тобі, й до зустрічі. Повертайся з перемогою і новою книгою! співрозмовниця роз'єднала зв'язок.
Льолька поглянула на циферблат годинника. Наближалась п'ята вечора. До очікуваного приходу гостей залишалося дві години. Раптово в голові дівчини проскочила думка, яка, як і попередні, що входили до складу кандидатів, призначених для роботи з нездоланним текстом, намагалася втекти. Але не тут-то було! Льолька вхопила думку за кінчик хвостика й втягнула назад. Думка полягала в наступному: «А що б сказала з приводу пилососа Маргоша? Чим би він її зачепив?».
Льолька миттєво уявила собі Марго в салоні побутової електротехніки. Вона побачила Маргошу, яка йшла торговою залою, у супроводі хлопчика-консультанта. Почула їхній діалог. Схопивши ноут, дівчина кинулася за робочий стіл. Пальці швидко забігали по клавішах. Здавалося, що слова самі шикуються на білому аркуші текстового редактора, складаючись у речення. Минуло десь сорок хвилин і стаття була готова. Льолька пробігла очима рядки тексту, автоматично видаляючи слова, що повторювались та виправляючи помилки. Прочитавши текст ще раз, переконалася, що все гаразд. Такий же вердикт винесла програма перевірки текстів копірайтерів на «унікальність», «водність» і «нудоту».
Привітавши себе з черговою перемогою, Льолька відправила статтю замовнику і пішла на кухню приготувати собі легкий перекус, за яким можна було згаяти час, що залишився до приходу гостей.
Розділ другий
Шато «Литторал», долина Луари, Франція, травень 2014 року
Теплого травневого вечора, широкою алеєю доглянутого парку, що оточував старовинне шато «Литторал», яке розкинулося на мальовничому березі річки Луари, неспішно прогулювалися літня жінка та чоловік середнього віку.
Стрункість жіночої фігури підкреслювала довга, до п'ят, звужена у талії сукня блакитного кольору, з довгими рукавами «бішоп». Рукава закінчувалися вузькими високими манжетами, що приховували білу шкіру й витончені форми рук власниці. Судячи з ґудзиків, оздоблених натуральним дорогоцінним камінням, носків дорогих черевичків на високих підборах, які щоразу зявлялися з-під обробленого мереживом подолу, витонченій посадці голови й манері вести розмовужінка належала до шляхетної родини. Це була не показна манірна поведінка, а звичайний її стан, що склався протягом усього життя, починаючи з дитинства. На перший погляд, їй можна було дати років п'ятдесят п'ятьп'ятдесят вісім не більше, але насправді графині Луїзі де Фоссе цієї весни виповнився сімдесят один рік.
Однак світова громадськість та, особливо, читачі, котрим припали до душі гостросюжетні детективні романи, протягом декількох десятиліть знали її, як Гійома Валіньї.
Цей псевдонім вона взяла собі після знайомства зі старим рибалкою-браконьєром, який мешкав неподалік у селі Дюжонь. Валіньї, дарма що таблички з попереджувальними написами були закріплені на залишках мура стародавньої фортеці, який оточував територію шато, та на в'їзній брамі, кілька разів на тиждень вештався до берега річки, де у нього були встановлені рибальські сітки.
У невеликому лісі старий розставляв пастки на фазанів та іншу дрібну живність, яка у достатку заповнила угіддя навколо шато, власники якого не поділяли захоплення полюванням, що останнім часом стало модним серед їхнього шляхетного оточення.
Зібравши рибу з сіток, а дичину з пасток, Гійом мав звичку зайти до кухні, щоб з гідністю залишити «панам» десятину від своєї здобичі й хильнути чарочку-другу «кальвадосу» у компанії зі своїм приятелем-кухарем. Під час цих відвідин Луїза частенько спускалася на цокольний поверх, бажаючи власноруч пригостити здобувача завареною чашкою кави і послухати одну з його повчальних і напрочуд цікавих історій. Часом з цих розповідей вона черпала різноманітні теми для своїх сюжетів, образи героїв, які так детально і колоритно описував оповідач після пропущеної чарочки «кальвадосу».
Валіньї чудово розумівся на тому, коли риба нерестилася та коли птахи сідала на гнізда. В цей час він добровільно виконував обов'язки лісничого та інспектора рибоохорони, ганяючи хлопчаків берегом річки, встановлював годівниці для птахів у лісі, й з дозволу Луїзи відпочивав у старому мисливському будиночку на узліссі, біля північної межі їхніх угідь.
Гійом настільки сподобався письменниці, що розповідь сюжету в декількох її романах велася від його імені. Старому браконьєрові це не аби як лестило. Невеличку бібліотеку Валіньї, у маленькій кам'яній хатині, покритій злегка скошеним черепичним дахом, яка була зведена ще його дідом, прикрашали кримінальний кодекс, Біблія та примірники романів Луїзи де Фоссе з її автографами. Останньому, заздрили всі мешканці маленького села Дюжонь, що розташувалося на березі Луари, за півтори милі від оселі місцевої знаменитості. Щоб заспокоїти заздрість сусідів Валіньї, Луїза організувала в селі щось на кшталт читальної зали, передавши туди кілька десятків примірників своїх романів та частину власної бібліотеки.
Приблизно сім років тому Луїза, як і всі мешканці села, була украй здивована зникненням Гійома. Пізнього осіннього вечора, він, як завжди, вирушив перевірити свої снастіі більше його ніхто не бачив. Пошуковий загін, сформований з селян, разом з кількома екіпажами жандармів, надісланих на прохання Луїзи з Анже, дві доби оглядав околиці, але слідів Валіньї ніхто так і не знайшов. Прийнявши за офіційну версію, те, що під час перевірки сіток Гійому стало погано й він, упавши в річку, потонув, жандарми залишили маєток. Односельці замовили за зниклим старим поминальну месу.
Життя потекло далі. Лише кухар Морель і Луїза нерідко за ранковою чашкою кави згадували старого добрим словом. Графиня відчувала за собою легку провину за те, що не змогла приділити належну увагу розшукам свого доброго приятеля. Причиною тому була раптова смерть її чоловіка від серцевого нападу. Але час усе лікує, або пам'ять ховає гіркі спогади в далеку скриньку.