Він глянув на мене так, наче збирався придушити голіруч, але я ані поворохнувсяпросто пильно дивився на нього, і за мить він заспокоївся.
Ви ненормальний,зауважив він.Зі мною такий номер не пройде.
Я поглянув на годинник.
Можливо, мені краще таки зателефонувати своїм людям,задумливо сказав я.Десять хвилин уже минуло, і я би не хотів, щоб вони починали щось, про що ви пошкодуєте.
Коли я підійшов до телефону, він мене не зупинив. Однак над його верхньою губою проступили краплинки поту, і вигляд у нього був геть хворий.
Я набрав номер. Реґ узяв слухавку.
Я зараз у Старкі,сказав я.Він задумав якусь гру. Не чіпайте ту даму, поки я не зателефоную знову. Вичекайте ще пятнадцять хвилин. Якщо й тоді від мене не буде звістки, то відріжте їй ті чортові вуха і надішліть цьому придурку,промовив я й повісив слухавку.
Ми подивилися один на одного, і я бачив, що він приголомшений.
Ну ж бо, зважуйтеся,сказав я.Їдьмо втрьохви, я та Одрі Шерідандо Мейсі. Ви повідаєте йому, як Джордан убив Діксона, а я віддам йому фотографію,і повернувся до Одрі.Заспокойся, крихітко,невдовзі ми з тобою будемо вдома.
Разом із нею я підійшов до дверей і відчинив їх.
Ходімо,сказав я Старкі.
Він звівся на ноги, насунув капелюха на очі, повагався трохи і пішов за нами.
Виходьте першим, друже,просто на той випадок, якщо ваші хлопці почнуть нервувати.
Ми пройшли коридором повз його четвірку, котра з цікавістю витріщилася на Старкі, а потім зійшли вниз. Старкі не промовив ані слова, аж поки не опинився у холі більярдної. Тут він зупинився, обернувся і сказав:
Можливо, ми з вами ще й домовимося.
Я витріщився на нього.
Але ж ми й так вже ніби домовилися,відповів я.
Облиште ці свої штучки, і я дам вам за це дві тисячі доларів. Окрім того, ви передаєте мені Едну і назавжди забуваєте про Діксона.
Я заперечно мотнув головою.
Пять штук,сказав він коротко.
Я знову заперечно мотнув головою.
Дотримуймося початкової угоди,сказав я.Хочу справедливості щодо Діксона. Він був непоганим старим.
Старкі повагався, а потім пересмикнув плечима.
Ви ще пошкодуєте про це,сказав він упівголоса, коли ми виходили на вулицю.
Ми зачекаємо тут,озвався я, беручи Одрі за руку,поки ви не знайдете таксі.
Він не узрів у цьому нічого поганого і відчинив двері. Коли ступив на тротуар, я вхопив Одрі за руку і з силою потягнув праворуч, подалі від дверей. Почулася кулеметна черга, і жовті спалахи прошили темряву ночі.
Поруч із нами були якісь двері, і я заштовхнув Одрі у порожнє приміщення, зачиняючи їх за собою.
Почулися ще постріли. В будинку пролунав тупіт ніг та знову якась стрілянина.
Що відбувається?спитала Одрі, бліда й налякана.
Боюся, що ми втратили нашого маленького друга,сказав я, підходячи до інших дверей в кімнаті. Відчинив їх і обережно визирнув у тепер уже безлюдний хол більярдної.
Ходімо. Полишмо цей будинок якомога швидше!
Схопивши її за руку, побіг крізь велику прокурену залу, петляючи між яскраво освітленими більярдними столами до вікна, яке виходило на пустир за будинком. Відчинив вікно і ступив на пожежну драбину. Одрі приєдналася до мене, і залізними сходами ми спустилися униз.
Від фасаду будинку пролунало ще кілька пострілів, почулися поліцейські свистки та сирена.
Ми побігли порослою бурянами ділянкою, перелізли через пятифутову загорожу і трималися її, поки не наблизилися до вулиці. Тоді виринули з темного провулка. Перед більярдною зібрався чималий натовп. На протилежному боці вулиці стояло кілька поліцейських машин, і я бачив велику кількість копів, котрі намагалися протиснутися крізь натовп.
З-за рогу вигулькнуло таксі, і, проминаючи юрбу, наблизилось до нас. Я вийшов на тротуар і махнув рукою.
Готель «Палас»,сказав водієві.А що то за галас, приятелю?
Таксист обернувся на натовп, і губи його скривилися.
Та так, кілька хлопців вирішили собі постріляти,байдуже сказав він.Поняття не маю, що найшло на це місто.
Я підсадив Одрі в таксі.
З містом усе гаразд,зауважив я,непокоїтися вам слід про його мешканців!
Мені?здивовано перепитав водій, заводячи двигун і різко рушаючи.Вони мене геть не обходять. Мене цікавлять лише власні справи.
Я глянув на Одрі й посміхнувся.
Гадаю, що він має рацію,зауважив я.Якби ви, Одрі, не пхали свій ніс, куди не слід, то й не опинилися б у такій халепі.
Це правда,озвалася вона, і голос її тремтів.Можете мене сварити.
* * *
Спальня була велика і гарно умебльована. Поміж двох ліжок стояв столик із телефоном. Два великих крісла, туалетний столик, дві шафи та великий килим на підлозі доповнювали обстановку кімнати.
Одрі лежала на одному з ліжок із сигаретою у роті, підклавши руки під голову. Я сидів у кріслі, і переді мною на підлозі стояла пляшка віскі та напівпорожня склянка, а на бильці крісла чекала своєї черги содова.
Ви усвідомлюєте, що компрометуєте мене?ліниво озвалася Одрі.
Я буркнув:
Хіба ж це гірше за смерть?
Ні,сказала вона по певних роздумах, кинувши на мене насмішкувато-зацікавлений погляд.Але невже ви справді гадаєте, що узяти окремий номер було б для мене смертельно?
Я допив віскі, зітхнув і поставив порожню склянку на підлокітник.
Може, й ні, але я не хочу ризикувати. Допоки не впевнюся, що Старкі мертвий, доти триматиму вас під своїм захистом.
Я все ще не розумію, що сталося,мовила вона.Чому ви сказали тому типові, котрий мене стеріг, що Старкі хоче його здати поліції? Це справді так?
Я хитнув головою.
Справа стає надто заплутаною. В ній замішано забагато людей. Тож я й подумав, що вивести з неї кількох гравців піде лише на користь,і я посміхнувся Одрі, розмірковуючи над тим, яка ж вона гарна.
Отож, я й сказав Джеффу, що Старкі має намір зробити з нього цапа-відбувайла. Я добре знаю людей цього типу. Ти робиш боляче мені, а ятобі. Цеєдина мова, яку вони розуміють. Отож, що він робить? Вистрибує у слухове віконце, спускається вниз, йде до входу і чигає там на Старкі. Ось чому я й волів триматися подалі від парадних дверей, коли Старкі вийшов ловити таксі. Джефф уже чекав на нього там, аби поквитатися. Я ж не мав жодного бажання отримати випадкову кулю в живіт. Єдине, що мене зараз цікавитьчи Старкі мертвий, чи лише поранений. Сподіваюсь, що його таки пришили!
Одрі сіла, опершись на спинку ліжка.
То ви хочете сказати, що послали його на вірну смерть? Ви знали, що Джефф чекає на нього?
Я стенув плечима.
Не знав цього достеменно, але сподівався на це.
Як ви могли?!
Тепер ви бачите, серденько,терпляче розтовкмачив їй я,що це не жіноча справа: не така собі сентиментальна робота у білих рукавичках. Це справді диявольське заняття для крутих чоловіків. Після всього, що ми йому зробили, Старкі не дав би нам вийти звідти живими. Він підстеріг би нас, коли б ми цього навіть не сподівалися, і безумовно вбив би. Ні, Старкі мав вийти з гри, тож я щиро сподіваюся, що Джефф добре зробив свою справу.
І я налив собі ще віскі.
Невдовзі має зателефонувати Летімер: тоді ми й знатимемо все напевно.
Вона знову вляглась на ліжко.
Мені це не подобається,зауважила вона.Це була жахлива ідея.
Вона б вам видалася не такою вже й жахливою, якби Джефф встиг застосувати до вас хоча б один зі своїх методів переконання. Ці бандюкидоволі жорстокі, тож мусимо вдаватися до їхніх методів.
Вона несхвально хитнула головою, однак більше нічого не сказала.
Щойно почую від Летімера, що зі Старкі покінчено,доволі прохолодно додав я,то негайно полишу вас. Отоді ви зможете гарненько влягтися в ліжечко і виспатися, як слід.
Ви гадаєте, що я невдячна,раптом сказала вона,але це не так. Не знаю, що би зі мною було, якби ви вчасно не нагодилися. Це було дуже сміливо з вашого боку і я вдячна, от тільки...
Проїхали,озвався я.Ця гра не для жінок. То що ви зробили із фотографією Діксона?
Вона поглянула на мене, а потім швидко відвела погляд.Я намагалася дістати її з фотоапарата, але вона там застрягла. Я... я розбила фотопластинку!
Я витріщився на неї.
Розбили?перепитав ледь чутно.
Так, саме тому я й була така налякана. Я... я не могла б її віддати Старкі, хоч би що він зі мною робив, і знала, що він мені не повірить, якщо скажу, що розбила пластинку.
Я розвязав краватку і жбурнув її собі під ноги.
Думаю, нам із вами треба молитись, щоби Старкі таки був мертвий, бо якщо це не так, нам обом не позаздриш. Знаєте, крихітко, бувають моменти, коли я страшенно хочу надавати вам ляпасів. Якщо ви ще хоч раз утнете щось подібне, я так і зроблю. Присягаюся!
Не треба,сумно промовила вона.Я більше ніколи вам не заважатиму.
Чудово!зауважив я.Не сказав би, що ви впороли дурницю, однак і розумним це не назвеш.
Вона лягла так, щоби бачити мене.
А ви самі, містере Спюек, зробили не так вже й багатопопри всю свою похвальбу. Згадайте про це наступного разу, коли знову захочете виставити себе суперменом.
Я кивнув, погоджуючись.
Але невдовзі ви все-таки дещо побачите,запевнив я її похмуро.Щойно тут заявиться Летімер з останніми новинами, я маю намір удатися до рішучих дій. І ви будете здивовані, дізнавшись, як багато я всього встигну лише за кілька годин.
Не хваліться,сказала вона.До речі, я би зовсім була не проти щось перекусити! Довго нам ще чекати, як ви гадаєте?
Я стенув плечима.
Не знаю, але зараз щось замовлю. Тепер, коли ви мені про це нагадали, я й сам би чимось підкріпився. То як щодо сандвічів з куркою та гарбузового пирога?
Поменше говорітьшвидше замовляйте!сказала вона, нетерпляче всідаючись на ліжку.Я страшенно голодна!
Я підняв слухавку і замовив вечерю в ресторані. Не встиг покласти слухавку, як у двері постукали.
Хто там?обережно запитав я.
Це я!пролунав голос Реґа.Впустіть мене!
Я підійшов до дверей і відчинив їх. У Реґа був якийсь очманілий вигляд, а на обличчістривожений вираз.
Що сталося?запитав я, з цікавістю до нього придивляючись.
Він саркастично розсміявся.
Сталося?повторив він.Друже, а ви наче не знаєте? Гарненький же жарт ви зіграли зі мною!
Який жарт?перепитав я, нахмурившись.Ось тримайте: випийте! Бачу, що це вам вкрай потрібно!
Він схопив склянку і залпом випив.
Хіба ж я не казав вам, що це безглузда ідеявикрадати Едну?вимогливо спитав він, перевівши подих.То зараз ви зі мною погодитеся. Тут заварилося справжнє пекло!
Але ж ви все зробили, як я вам звелів?промовив я, пильно вдивляючись в нього.То що тепер не так?
Він провів рукою по розкуйовдженому волоссю.
Не так?? Це ви ще мяко висловилися!! Послухайте-ноця дамочка така налякана, що боїться навіть сама себе. Вона бігала кімнатою, мов обпечена. Ніколи ще не бачив нічого подібного. Як на мене, то краще мати справу із тигром з наривом у вусі, ніж з тією навіженою!
Я тупо глянув на Одрі і стенув плечима.
Не розумію, про що ви говорите!зауважив я щиро.Чого вона так казилася?
Він благально зирнув на Одрі.
Ви чуєте його?перепитав він.Послухайте, можливо, ви не знаєте, що він зробив? То я вам розповім. Отож, він вдирається у дім одного з найвідоміших політиків Кренвіля, дає ляпаса подрузі боса, вивозить її напівголу з будинку і навішує її мені. І що роблю я? Ні, ви тільки послухайте! Яйолоп номер один! Я заковтую наживку, яку цей тип підкидає мені, і везу дамочку в готель, вкладаю її у ліжко, прикриваю ковдрою і затикаю їй рот, аби вона не волала на весь готель. І ось тоді цей тип каже:
Відпустіть її!
Я намагаюсь їй це розтовкмачити, однак дамочка зчиняє такий лемент, наче це цілий рій шершнів. Бачу, що вона мене розтерзає, щойно я її розвяжу, тож прошу адміністратора готелю розшнурувати її, коли я піду. І цей дурень ще допитується, в чому річ!
Одрі захихотіла.
Як ви до такого додумалися?запитала вона мене.
Я змушений був це зробити. Еднадонька Старкі. Це був єдиний спосіб змусити Старкі вислухати мене. То що тут такого? Една Вілсон зовсім мене не лякає.
Ваші останні словавершина нахабства!з гіркотою зауважив Реґ.Але я ще не скінчив. Вона вчинила скандал Вулфові і підняла на ноги всіх копів. Отож, друже, поліція розшукує вас у справі про викрадення. І, смію вас запевнити, мене вони притягнуть за це також!
Шукають мене?перепитав я.Що ви хочете цим сказати?
Вулф висунув проти вас обвинувачення у викраденні,терпляче розяснив мені Реґ.А Мейсі лише радий цьому. Саме зараз вони вас і розшукують.
В цю мить задзвонив телефон. Я схопив слухавку. На лінії був Летімер.
Що сталося?спитав я різко.
Старкі вбито. Джефф його застрелив,повідав він мені.А поліцейські застрелили Джеффа при спробі втекти.
Я полегшено зітхнув.
Чудово,сказав я.Ценайкраща новина, яку я почув останнім часом.
Радий за вас,відгукнувся Летімер.Але вам нема чого особливо радіти. Що ви втнули? Мейсі щойно підписав ордер на ваш арешт.
Справді?несподівано розлютився я.Ну, це ми ще побачимо. Якщо ці нікчеми думають, що зможуть мене залякати...і я жбурнув слухавку та повернувся обличчям до тих двох, котрі з інтересом дослухалися до розмови.
Будьте тут,зронив я.А я йду до Мейсі!
Зачекайте-но,швидко озвався Реґ.Ви не можете піти до нього просто зараз! Копи прочісують усе, шукаючи вас!
Тоді йду до Вулфа!розгнівано вибухнув я.І жоден кренвільський коп мене не зупинить!
Я вийшов із номера, грюкнувши дверима.
* * *
Коли дістався будинку Вулфа, звідти саме відїхало поліцейське авто.
Я трохи зачекав, щоб воно остаточно зникло з очей, і тоді знову проминув галявину перед домом і натиснув на дверний дзвінок.
Хоча була вже перша година ночі, будинок стояв яскраво освітлений, і двері розчахнулися майже миттєво.
Плечем я відштовхнув служника і пройшов у хол.
Де Вулф?спитав я.
Служник здивовано витріщився на мене сонними очима.
Судячи з виразу його обличчя, я був останнім, кого він сподівався тут побачити.
Я не радив би вам зустрічатися зараз із містером Вулфом,сказав він пошепки.Він дуже ...е-е... розгніваний і...
Облиште,коротко озвався я.То де він?
Згори пролунав голосВулфів голос.
Хто там? Джексоне, з ким ви розмовляєте?
Я підійшов до підніжжя сходівтак, щоб він міг мене побачити.
Доброго вечора!привітався я і почав підніматися йому назустріч.
Забирайтеся з мого дому!загримів він.Джексоне, викличте поліцію! Ви чуєте? Негайно викличте поліцію!
Я різко розвернувся і витяг пістолет, націливши його на служника. Той зблід і мало не зімлів.
Ну ж бо!погрозливо сказав я йому,підіймайтесь за мною!
Коли служник піднявся до нас, я наставив пістолет на Вулфа, котрий споглядав усе це, відкривши ротаздивовано і розгнівано водночас.
А зараз завітаймо до маленької Едни,холодно сказав я,усі разом.
Ви ще за це заплатите!гаркнув Вулф, але пішов в кімнату Едни у супроводі служника та мене.
Една була в ліжку, але зі здавленим криком підвелася, щойно мене побачила.
Спокійніше, мала,промовив я, гадаючи, що синець на її підборідді навіть додавав їй певного шарму.Розслабтеся! Я більше не завдам вам жодної шкоди!
Я розчахнув двері ванної та заштовхнув туди служника.
Будьте тут, поки я вас не покличу!сказав я, зачиняючи за ним двері.
Якщо ви гадаєте, що це вам зійде з рук...почав було Вулф, і обличчя його зробилося багряним.
Я вказав йому пістолетом на крісло.
Сідайте краще,сказав я,і ми втрьох гарненько собі побалакаємо.
Раптом Една відкинула ковдру і вискочила з ліжка. На ній була оранжево-рожева піжама, в якій вона виглядала, як дитя-переросток, котре пограбувало магазин жіночої білизни.
Я викликаю поліцію,заявила вона, і голос її бринів від ледь стримуваного гніву.Цей дешевий сищик не зможе мене більше залякати. Якби в тебе була хоч крапля розуму, ти би давно викинув його звідси!
Обличчя Вулфа трохи перекосилося, однак він більше ніяк не зреагував. Дуло, направлене йому просто в живіт, видалося достатньо вагомим аргументом.
Я дозволив їй підійти до телефону, а тоді двома стрибками наздогнав її і вхопив за запястя, уник оскаженілого удару кулаком в обличчя і швиргонув її на ліжко. Коли вона спробувала звестися, я з розмаху ляснув її по сідницях. Звук вийшов такий, наче тріснув паперовий пакет, і вона із завиванням болю, люті та переляку залізла назад під ковдру.
Ще один порух,запевнив її я спокійним тоном,і я відхльостаю вас по-справжньому!
Вона дивилася на мене широко розплющеними оскаженілими очима, але більше не робила спроб підвестися.
Я сів так, щоби тримати на прицілі їх обох, і запалив сигарету.
А тепер побалакаймо,сказав я, дивлячись на Вулфа.Час нарешті нам зясувати стосунки.
Вас звільнено,процідив він крізь зуби.Ви більше на мене не працюєте. Я подаю в суд на вашого боса та на вас. І засаджу вас у вязницю!
Я розсміявся.
Гаразд,відповів,нехай я звільнений. Це мене цілком влаштовує. Але перш, ніж піду, маю вам дещо повідомити. Старкі мертвий. Його було вбито півгодини тому. То як вам це?
В його очах зявився інтерес, однак він нічого не сказав. Една голосно скрикнула; на її обличчя стало страшно дивитися. Вона відвернулась і почала ридати в подушку.
Вулф здивовано глянув на неї.
Вона його донька,пояснив я Вулфу.Старкі підсадив її до вас, щоби шпигувати за вами.
Запала довга тиша, яка переривалась лише схлипуваннями Едни.
Вулф дивився собі під ноги, і обличчя його наче враз постаріло.
Ви брешете,нарешті озвався він.
А ви запитайте її самі,запропонував я.У вас не було жодного шансу стати меромбо вона відстежувала кожен ваш крок. Ця парочка легко б могла вимислити пречудову історію, яка б дискредитувала вас, а то й взагалі би змусила полишити місто. З цією маленькою пташкою ви гралися, немов зі шматком динаміту.
Він вказав мені на двері.
Геть!голос його задзвенів від люті.
Так, я піду,пообіцяв я,але перед тим ви зателефонуєте Мейсі і скажете, щоб він залишив мене в спокої. Оповісте, що вирішили забрати свій позов проти менеабо ж я повідаю всьому Кренвілю вашу любовну історіюі то в найяскравіших барвах!
Забирайтеся з цього міста!гаркнув він.Я вже ситий вами по горло! Я заберу свій позов, якщо ви зникнете звідси назавжди!
Я криво йому посміхнувся.
Ви заберете свій позов без жодних умов. Я тут гравець з козирною картою. У мене вже готова сльозлива історія на першу шпальту вашої газети, і ви вже не в силах відізвати статтю. Я залишусь тут доти, доки газета не зявиться на вулицях. Коли Кренвіль дізнається, що Еднадонька нікчемного картяра з сумнівною репутацією, та ще й ваша коханка, становищу вашому не позаздриш!
Він все ще вагався; однак я підійшов до телефонного апарата і набрав номер управління поліції. Коли на тому кінці лінії озвався Бейфілд, я передав слухавку Вулфу.
Скажіть йому, що ви помилилися. У малої просто була істерика, а тому й хотіла засадити мене за ґрати. Ну ж бо, сміливіше!
Він щось довго бубонів Бейфілдові, а потім те саме пояснював Мейсі. В якийсь момент навіть відклав слухавку, і я зрозумів, що Мейсі лютує. Так чи інакше, але Вулф довів справу до кінця. Потім жбурнув слухавку і витріщився на мене.
Я підвівся.
Гаразд,сказав я,далі розбирайтесь самі.
Поглянув на Едну, котра все ще лежала, вткнувшись у подушку.
Гадаю, вам краще звільнити її. А я відтепер працюю на самого себе. Я приїхав у Кренвіль для того, щоб відшукати трьох зниклих дівчат. Ну то я їх знайду. Будь-кого, хто заважатиме мені у цьому, буде зметено зі шляху. Тримайтесь від цієї справи подалій тоді, можливо, станете мером. Або не станете. Мені начхати, хто ним буде. Оскільки Старкі зійшов з дистанції, боротьба топитиметься між вами та Еслінгером. І за це ви маєте подякувати мені. Я усунув Старкі і позбудусь будь-кого, хто мені заважатиме. Це і вас стосується.
І ще до того, як він спромігся щось сказати, я вийшов з кімнати. Спустився сходами, відчинив вхідні двері, вкотре пересік галявину і сів у свою машину.
Годинник на щитку приладів показував пів на другу.
Я був втомлений, але не зневірений. Тепер міг нарешті зосередитися на пошуках убивці Мерієн Френч. Можливо, це буде й нелегко, але я мав намір його знайти. Кренвільне таке вже й велике місто. Хтось у Кренвілі вчинив це, і якщо знайти відповідний важіль, його не так вже й тяжко буде приперти до стінки.
Я повернувся в готель «Палас», піднявся нагору і виявив, що Одрі та Реґ спокійнісінько сплять. Вони лежали на різних ліжках одягнені, і я був змушений довго трясти їх, поки вони врешті прокинулися.
Нарешті Одрі сіла на ліжку і ледь чутно застогнала.
О, я така змучена!мовила вона.Що сталося? Ви бачились із Вулфом?
Так,сказав я похмуро.Можете тепер спати спокійно! Зустрінемося завтра. Є дещо, про що я б хотів із вами поговорити. Ходімо, Реґу; знімемо собі номер на двох і хоч трохи поспимо. Тепер ми безробітні. Вулф мене звільнив, а, отже, і вас. Чи не хотіли б ви стати детективом?
Реґ дивився на мене сонно, поволі зводячись із ліжка.
Звісно!сказав він,тим паче, що я все життя мріяв про це. Я й гадки не мав, що затримаюся на посаді редактора «Кренвільського вісника»!
Я криво йому посміхнувся.
Ходімо ж!повторив я.Можливо, вам і не судилося стати редактором, однак з вас вийде пречудовий детектив. Ходімо знімемо нарешті номер!
Неквапною ходою він пішов до дверей.
То ви хочете сплавити мене до клерка, поки розважатиметеся з нею?і він по-юнацьки масним поглядом глянув на Одрі.
Замовте номер на двох,сказав я, виштовхуючи його в коридор.Нам слід бути економними.
Але не надто баріться з побажаннями «на добраніч!» цій білявці,парирував він.Я, на відміну від вас, просто дуже хочу спати!
Коли він врешті пішов, я нахилився над Одрі, що лежала у ліжку, і ми посміхнулися одне одному.
З вами все гаразд?перепитав я.Чи вам ще щось потрібно?
Ні, зі мною все гараздокрім того, що я дуже втомлена. Оце й усе. А що там із тим викраденням?
Я сів на ліжко і взяв її за руку.
Я загнав Вулфа у глухий кут. Тепер він нічого не зможе зі мною вдіяти.
Вона глянула на наші переплетені руки.
Сподіваюсь, що так,озвалася вона.Але ви будете обережні?
Не турбуйтеся про мене. Я надто давно займаюся своїм ремеслом, щоб мене міг вибити з сідла такий старий товстун, як Вулф.
І я легенько погладив її руку, розмірковуючи над тим, яка ж вона все-таки гарна.
Ми тепер із вами партнери,додав я.І я, звісно ж, старший. А як я сказав, так і буде.
Гадаю, що тепер просто мушу дозволити вам чинити по-своєму,ліниво озвалася вона.Так, я визнаю, що наробила купу дурниць, тож тепер ні в що не втручатимусь.
Нарешті ви порозумнішали,зауважив я.Тож тепер ви не вправі ні в чому мені відмовляти.
Так-таки ні в чому?глузливо перепитала вона.
Ні в чому,з притиском сказав я, підсовуючи руку їй під шию і злегка піднімаючи її голівку, що тепер покоїлася у вигині моєї руки, й обличчя наші були в небезпечній близькості.
Це вас непокоїть?
Вона серйозно глянула на мене.
Та ні! Гадаю, що ні!
Ви впевнені?сказав я, цілуючи її в губи.
Вона притягнула мою голову до себе.
Мені це навіть сподобалося,мяко сказала вона.Повторімо?
* * *
Наступного ранку об одинадцятій ми попрямували в контору Одрі, щоб як слід спланувати наші подальші дії.
Тож погляньмо, що ми маємо,сказав я, щойно ми вмостилися у крісла.
Існує певна ймовірність того, що Вулф спробує покласти край нашому розслідуванню. Не знаю, як на це подивиться полковник Форсберг. Можливо, він мене відкличе. Якщо це станеться, облишу працювати на нього. Я вимантачив у Вулфа дві штуки, і цього нам поки що повинно вистачити. Наша справазнайти вбивцю Мерієн, і ми його знайдемо. Я розділю наші дві штуки на три рівні частини, щоб у кожного з нас була якась копійка, однак маємо діяти швидко і розплутати справу до того, як у нас скінчаться гроші. Чи ви з Реґом пристаєте на таке?
Але хіба ж це не глупствополишити роботу в Бюро міжнародних розслідувань?спитала Одрі доволі стурбовано.Робочі місця не ростуть на деревах, і ти би міг...
Побачимо,втрутився я.Може, Форсберг ще мене й не відкличе. Він отримав аванс від Вулфа і може надати мені свободу дій. Так чи інакше, я мушу дочекатися подальших розпоряджень. Хоча в принципі мені все одно. Я навіть не проти розслідувати справу на свій страх та ризик. Утрьох ми б могли непогано все організувати. Але нас поки що цікавить інше. Обговорімо справу, щоб зясувати, що в нас є.
Не так вже й багато,похмуро зауважив Реґ.Здається, ми поки що не просунулись ані на крок.
І я вам поясню, чому. Досі ми зосереджувались лише на виборах. Але припустімо, що викрадення не мають нічого спільного з виборами!
Але ж вони з ними повязані!запротестувала Одрі.
Я заперечно хитнув головою.
Тут нема жодної прямої залежності. А що, як абстрагуватись від виборів? І забути про Вулфа, Еслінгера та Мейсі. Тож почнімо все з початку. У місті зникають чотири дівчини. Немає жодної зачіпки, окрім черевика однієї зі зниклих дівчат, знайденого в порожньому будинку. Тоді щезає й пята дівчинаточнісінько так, як і попередні чотиритільки цього разу нам вдалося виявити тіло, бо вбивця не встиг його сховати. Якщо б ми не потрапили в той будинок саме вчасно, то так ніколи і не дізналися б, що сталося з Мерієн. Вона би просто зникла, як її попередниці. Цілком можна припустити, що й ті чотири дівчини були задушені так самоі навіть в тому самому будинку. А це вже хоч щось, чи не так?
Гадаю, що так,із сумнівом у голосі озвалася Одрі.Це нас на щось наштовхує, але не надто допомагає.
Я підійшов до її стола і всівся поруч.
Накидаймо все це на папері,запропонував я, беручи олівець.Обсудімо спершу дівчат. Що ми знаємо про них?
Що всі вонизвичайнісінькі дівчата,сказав Реґ.І що тут такого? Для чого комусь їх вбивати?
Всі вониблондинки,дописав я олівцем.Можливо, це й несуттєво, однак відзначити це не завадить. Усі вони молоді і належать до одного колаокрім Мерієн.
Я витріщився на папір, а тоді додав:
Це не надто далеко нас веде, еге ж?
А я би хотіла знати, як вбивці вдавалося переконувати їх усіх іти разом із ним в полишений будинок. На мою думку, треба бути вже зовсім безголовимпогодитися йти в нежилий, мало не примарний будинок... хіба що ти повністю довіряєш своєму супутникові!зауважила Одрі.
Я витріщився на неї.
Та-ак,сказав я,в цьому щось є! Бо хтось таки зателефонував Мерієн і запропонував зустрітися саме в тому будинку. Ми знаємо про цей дзвінок і маємо адресу, нашкрябану в блокноті. Чому вона пішла туди, навіть не повідомивши мені про це? Адже вона знала, як зі мною звязатися!
Вона не повідомила вам, бо знала людину, котра їй зателефонувала, й гадала, що їй можна довіряти!сказала Одрі, і всі барви враз полишили її обличчя.
Тед Еслінгер,мяко сказав я.Він був єдиний, окрім Реґа, Вулфа та мене, кого вона знала в цьому місті!
Інші дівчата також добре знали Теда,сказав Реґ, і очі його загорілися.Усі вони доволі добре його знали, щоб податися з ним в порожній будинокякщо те, що він їм наплів, було достатньо переконливим.
Одрі схопилася з місця і почала гарячково міряти кроками кімнату.
Але це ж безумство,сказала вона.Він не міг цього робити! Навіщо? Цього просто не може бути! Це ж безглуздо!
Заспокойтеся,закликав її я, запалюючи сигарету і глибоко затягуючись димом.Ми ж і не стверджуємо, що це Еслінгер. Лише припускаємо, що це може бути він.
Цей хлопець завжди упадав за дівчатами,сказав Реґ із ноткою гіркоти в голосі.Але мені незрозуміло, навіщо йому було їх вбивати? Який мотив?
А я цьому не вірю,заявила Одрі.Я знаю його все своє життя. Тедне вбивця! Я впевнена, що це не він.
Я сидів, замислившись. Збудження поступово оволодівало мною.
Зачекайте-но,озвався я.Забудьмо на мить про Теда. Скажіть мені таке: якби ви були вбивцею і вам треба було позбавитися тіла жертвищо б ви зробили?
Закопав би десь у відлюдній місцині,висунув свою версію Реґ.