Ось така історія,завершив я і потягнувся, щоби струсити попіл у його попільничку.Гадав, що ви, як розпорядник маєтку, маєте це знати. Брендон звелів мені повернути ті пятсот доларів,я витягнув гроші з портмоне, поклав на стіл та без зволікань підсунув їх Віллетові.
Строго кажучи, цим я виходжу з гри. З іншого боку, можливо, ви наполягатимете на розслідуванні; якщо ж вирішите, що його слід продовжити, я з радістю це робитиму. По правді, містере Віллет, ця справа мене зацікавила.
Він звів на мене очі й пильно пригледівся. Спливали секунди. У мене склалося враження, що він мене взагалі не бачить, бо напружено розмірковує.
Це незвичайна оповідь,зненацька озвався він.Не думаю, що я би цьому повірив, якби не знав репутації вашої контори. Ви залагоджували кілька складних справ для моїх клієнтів, і вони схвально про вас відгукувалися. Судячи з того, що ви мені розповіли, вважаю, є всі підстави розпочати розслідування, і буду лише радий, якщо цим займетеся ви.
Він підвівся, відштовхнувши крісло від себе.
Але, вочевидь, ви розумієте, що розслідування має бути негласним, і моя фірма жодним чином не повинна фігурувати у справі. Ми готові виплатити вам гонорар, але це має бути суто конфіденційно. Ми опинились у вельми делікатному становищі. В нас нема підстав втручатись у справи міс Кросбі, поки не впевнимось остаточно, що тут щось не так. Якщо ви надасте нам неспростовні докази того, що міс Кросбі якось повязана з усіма тими надзвичайними подіями, тоді ми, звісно ж, відкрито вступимо у груале не раніше.
Для мене такий оборот справ створює певні незручності,зауважив я йому.Бо гадав, що ви зможете захистити мене від втручання Брендона.
Ув очах Віллета щось зблиснуло, коли він сказав:
Я впевнений, що ви й самі, без моєї допомоги, зможете впоратись із Брендоном. Але якщо виникнуть будь-які складнощі, ви завжди можете посилатися на мене як на свого повіреного. Якщо на вас нападуть, я із задоволенням безкоштовно представлятиму ваші інтереси в суді.
Це мене, звісно, радує!озвався саркастично я.Але мене можуть і вбити!
Він, вочевидь, вважав, що нічого непокоїтися через гаку дрібницю.
Без сумніву, ви повідомите нам свій гонорар, враховуючи значні особисті ризики,сказав він майже безтурботно.Врешті-решт, така робота, як ваша, і передбачає певні ризики.
Я стенув плечима. Гонорар, сказав я сам собі, буде взятий зі стелі.
Гаразд,погодився я.То можна починати?
Заклавши руки за спину, він міряв кроками кімнату, втупившись поглядом у килим.
Так, так! Починайте!
Але перед тим я хотів би поставити вам кілька питань,сказав я, запалюючи сигарету.Коли востаннє ви бачили Морін Кросбі?
На похороні Дженет. Відтоді я її не бачив. Справи її у цілковитому порядку. Коли нам потрібний її підпис, ми надсилаємо папери поштою. Тож у мене досі не було нагоди з нею зустрітися.
Отже, вам невідомо, що вона нездужає?
Він заперечно хитнув головоюпоняття не має, що вона хвора.
І вас влаштував висновок, що смерть Макдональда Кросбінещасний випадок?поцікавився раптово я.
Він не чекав такого питання, тож різко звів голову.
Що ви хочете цим сказати? Звісно ж, то був нещасний випадок!
А чи не могло це бути самогубством?
Кросбі не мав жодних причин закінчувати життя самогубством.
Це з вашого погляду.
Чоловік рідко коли зводить рахунки із життям за допомогою рушниці, коли в його розпорядженні є револьвер. З рушницею все надто складно.
А якщо б він учинив самогубство, чи відобразилося б це якось на його справах?
Звісно.
Ув очах Віллета зблиснув вираз спантеличення.
Його життя було застраховане на півтора мільйона доларів. Але страховка унеможливлювала самогубство. У цьому випадку гроші не виплачували б.
А хто отримав гроші за страховкою?
Я не зовсім розумію, до чого ви хилите,сказав він, повертаючись до столу та всідаючись у крісло.Поясніть свої слова, будь ласка!
Мені видається дивним, що Зальцер, котрий не є дипломованим лікарем, підписав свідоцтво про смерть Кросбі. На це мали дати згоду коронер і Брендон. Тож я просто намагаюся себе переконати, що нема нічого підозрілого у смерті Кросбі. Припустімо, що він таки покінчив життя самогубством. Ви стверджуєте, що від цього спадок зменшився б на півтора мільйона доларів. Але якщо б якийсь спритний і тямущий лікар-шарлатан, корумповані коронер та капітан поліції зібралися разом, цей випадок можна було б подати як нещасний, чи не так?
Стверджувати це дуже небезпечно. Хіба Зальцер не дипломований лікар?
Ні. То хто отримав гроші за страховкою?
Вони дісталися Дженет, а після її смертіМорін.
Тож Морін нині має півтора мільйона готівкою, чи не так?
Достеменно. Я намагався переконати Дженет, щоб кудись уклала ці гроші, але вона воліла тримати їх у банку. Так само готівкою вони перейшли до Морін.
І що з ними сталося? Вони все ще у банку?
Наскільки мені відомо, такале я не маю доступу до її рахунків.
А ви могли б його отримати?
Якусь мить він пильно вдивлявся у мене.
Так. Але не впевнений, що це мені справді потрібно.
Було б непогано дізнатися, скільки там ще залишилося.
І я кивнув на лист Дженет, котрий усе ще лежав на столі.
Тут пахне шантажем. Якщо Франклін Лессвейз, коронер, і Брендон розділили гроші навпіл між собою, то їх там не так уже й багато. Був би радий, якби вам вдалося це зясувати.
Гаразд. Побачу, що зможу для вас зробити.
Віллет замислено почухав підборіддя.
Гадаю, що мені вдасться порушити справу проти Зальцераякщо те, що ви кажете, правда. Він справді не мав права підписувати те свідоцтво, але поки що я не готовий відкрито це стверджувати. Наразі нема причин сумніватися, що то був нещасний випадок, і страхову компанію цілком влаштовують надані документи.
Її і справді все влаштовує. Позаяк Брендон та коронер подали таке свідоцтво, як треба, то мені здається, що саме Зальцер фінансує і Лессвейза, і Брендона. Що вам відомо про Лессвейза?
Віллет скривився.
О, його цілком можна підкупити. У нього препогана репутація.
Ви добре знали Дженет Кросбі?
Він хитнув головою.
Я бачив її двічі чи тричіне більше.
Чи справила вона на вас враження людини, котра потерпає від серцевої недуги?
Це мені ні про що не говорить. Багато людей страждає від хвороб серця, але це не завжди видно.
Але такі люди навряд чи грають у теніс за два дні до смерті, як це робила Дженет Кросбі.
Я бачив, що він починає непокоїтися.
На що ви натякаєте?
Ні на щопросто констатую факт. Мене не влаштовує висновок, що вона померла через хворе серце.
Поки він пильно дивився на мене, у кімнаті зависла така щільна тиша, що в ній можна було б потопити бойовий корабель.
То ви стверджуєте...почав, було, він, однак зненацька урвав фразу.
Поки що ні,уточнив я.Але не слід цілком ігнорувати таке припущення.
Я бачив, що все це йому дуже не подобається.
Облишмо це на мить,продовжив я.Поговорімо про Морін Кросбі. Судячи з теперішнього вигляду будинку і з того, що мені розповіла сестра Гарні, цілком імовірно, що Морін не живе в будинку. І якщо її там немато де ж вона?
Саме так,погодився Віллет.Де вона?
Чи ж не в санаторії Зальцера? Чи не спадає вам на думку, що вона може бути його бранкою?
Він різко випростався в кріслі.
А чи не надто ви даєте волю своїй уяві? Лише минулого тижня я отримав од неї лист!
Це нічого не доводить. І що вона пише?
Я просив її підписати кілька паперів. Вона повернула їх з підписом та долучила лист подяки за клопоти.
Лист надійшов із «Крествейз»?
У ньому була вказана адреса «Крествейз».
І це не спростовує мої припущення про те, що вона може бути бранкою, еге ж? Я не стверджую, що це справді так, але таку ймовірність не слід відкидати.
Ми можемо це негайно зясувати,швидко сказав він.Я напишу їй і попрошу приїхати. Завжди можу знайти якийсь привід для такої зустрічі.
А це чудова ідея! Ви повідомите мені про результат? Було б непогано простежити, куди вона поїде після зустрічі з вами...
Я повідомлю вам про час зустрічі.
Я підвівся.
Гадаю, це все на сьогодні. То ви не забудете перевірити її банківський рахунок?
Подумаю, як це зробити. Не кваптеся з розслідуванням, Меллою. Не хочу якихось ускладнень. Ви мене розумієте?
Я подбаю про це.
Які ваші подальші кроки?
Спробую знайти сестру Гарні. Мені сподобалася ця дівчина. Розшукаю її, якщо вона ще жива.
Коли я його полишав, обличчя його більше не нагадувало маску. Він виглядав як вельми стривожений адвокат середнього віку. Принаймні це доводило, що вінжива людина.
II
Черговий сержант сказав, що Міффлін вільний і я можу піднятися до нього. Він глянув на мене з надією, бо очікував, що я повідомлю йому імя завтрашнього переможця кінних перегонів, але голова у мене була забита іншим.
Я піднявся нагору. На сходовому майданчикові наткнувся на рудоволосого сержанта Мак-Ґроу.
О, це знову наш горе-слідопит,презирливо сказав той.І що тебе гризе цього разу?
Я глянув у його крижані очиці, й те, що я в них побачив, мені не дуже сподобалося. Цей хлопець отримує задоволення, завдаючи болю іншим: він із тих безжальних копів, хто охоче упокорює неслухняних і отримує від цього насолоду.
Нічого мене не гризе,заперечив йому.Але якщо ти надто довго тинятимешся поблизу, то мене щось таки гризтиме.
Дотепник, еге ж?і він вишкірився, оголивши ряд дрібних жовтих зубів.Не пхай свого носа, куди не слід, спритнику! Ми за тобою пильнуємо.
І так ретельно, що мало не знесли мені голову,додав я, протискуючись повз нього і прямуючи в кабінет Міффліна.
Перед тим, як постукати, трохи постояв і озирнувся через плече. Мак-Ґроу й далі стояв на сходах, дивлячись мені вслід. На обличчіспантеличений вираз, великий рот роззявлений. Після того, як наші очі зустрілися, він відвернувся і почав спускатися сходами.
Коли я увійшов, Міффлін, глянувши на мене, нахмурився.
Знову ти! Заради Бога, не навідуй мене так частоБрендонові це не сподобається!
Я присунув до себе стілець і зручно всівся.
Обовязково сплакну над цим, якщо матиму час Взагалі-то я тут у справі, а якщо Брендонові це не подобаєтьсянехай втопиться в океані.
В якій справі?перепитав Міффлін, відкинувшись на стільці й викладаючи на стіл великі волохаті руки.
Одна з медсестер, яка доглядає міс Кросбі, зникла,повідомив я.Брендона це мало б зацікавити, адже вона працює у Зальцера.
Зникла?перепитав Міффлін, і голос його прозвучав фальшиво.Що ти хочеш цим сказати?
Я оповів йому про свої відвідини сестри Гарні та про те, як пролунав дзвінок у двері, дівчина пішла їх відчиняти й не повернулася. Детально описав товстулю з порожньої квартири навпроти, оповів про сливову кісточку на сходах і про те, що дужому чоловікові зовсім нескладно було б знести сестру Гарні пожежними сходами, якби внизу чекала машина.
Як це кумедно,озвався Міффлін, пригладжуючи чорне волосся.Кілька років тому одна з медсестер Зальцера також зникла. Її так і не знайшли.
А ви її хоч шукали?
Віку, тобі не слід іронізувати,роздратовано сказав Міффлін.Звісно ж, ми її шукали, але не знайшли. Зальцер стверджував, що вона втекла з якимось хлопцем, аби таємно вийти заміж. Казав, що батько дівчини був не в захваті від нареченого чи щось подібне.
А Зальцер не повідомляв вам про зникнення сестри Гарні?
Він заперечно хитнув головою.
Навряд чи він мав на це час. Окрім того, вона могла щось згадати і піти залагоджувати справу. Є купа причин, чому жінка може полишити помешкання.
Без панчіх та черевиків? У розпал розмови? Не обманюйся, Тіме! Це викраденняі ти прекрасно це знаєш.
Поїду туди і переговорю з консьєржем. Тримайся від усього цього подалі. Я скажу Брендонові, що про зникнення повідомив консьєрж.
Я стенув плечима.
Хай буде так: аби щось робилося. Мене ж цікавить іншехто була та, інша?
Міффлін трохи повагався, потім підвівся та підійшов до картотеки.
Її звали Ейнона Фрідлендер,сказав він, перебравши ряд карточок і поклавши одну з них на стіл.У нас небагато на неї є. Батько: Джордж Фрідлендер; мешкає за адресою: 257 Каліфорнія-стрит, Сан-Франциско. Дівчина зникла торік 15 травня. Зальцер повідомив про це Брендонові. Фрідлендер приходив до нас, і саме він припустив, що вона втекла зі своїм хлопцем, якого звали Джек Бретт. Бреттморяк. За кілька тижнів до зникнення Ейнони він дезертирував з флоту і також зник. Отож, Брендон сказав, що нема потреби надто ретельно шукатими й не шукали.
А Бретт потім знайшовся?
Ні.
Цікаво, як старанно цього разу ви шукатимете сестру Гарні?
Але нам ще слід переконатися, що її справді викрали. Брендон не розпочинатиме пошуків лише на підставі твоєї усної заяви. Усе залежатиме від Зальцера.
Бачу, що в цьому клятому місті нічого не обходиться без Зальцера!
Але ж, Віку, невже ти це серйозно кажеш?
Я звівся на ноги.
Знайди її, Тіме, інакше я зроблю це саммені подобається ця дівчина.
Не переймайся ти так! Якщо вона справді зниклами її знайдемо. То ти впевнений, що конячка-фаворитКреб Еппл? Я б не хотів втратити своїх пять баксів!
Та забудь ти про Креб Епплзаймися краще сестрою Гарні!сказав я і вийшов з кабінету.
Повернувся в Оркід-білдінґз. Пола чекала мене в кабінеті.
Продовжуємо займатися цією справою,повідомив я їй, всідаючись за свій стіл.Я зустрівся з Віллетом: він фінансуватиме наше розслідування, але хоче, щоб його фірма у цій справі не фігурувала.
Дуже сміливо з його боку!презирливо зауважила Пола.Гадаю, ти перебрав усі ризики?
Він готовий за це доплачувати,сказав я. І розповів їй про свій візит у поліцейський відділок.Здається, цей хлопець Зальцер зникнення своїх медсестер зробив звичним ділом. Ти звернула увагу на дату? 15 травня: день, коли померла Дженет Кросбі. Ніхто мене не переконає, що зникнення тієї медсестри не мало нічого спільного зі смертю Дженет.
Пола уважно вивчала мене.
Гадаєш, що Дженет убито, чи не так?
Перш ніж відповісти, я запалив сигарету й обережно вкинув сірник у кошик для сміття.
Думаю, це цілком імовірно. І мотив тут є: гроші. До того ж, смерть спричинена не хворим серцем. Отруєння мишяком, між іншим, теж дає збої в роботі серця. Того старого йолопа Бьюлі цілком можна було ввести в оману.
Але ж ти цього не знаєш напевно!сказала Пола.Ти ж не думаєш, що Морін могла вбити сестру?
Мотив надто серйозний: окрім успадкування двох мільйонів доларів, була ще й солідна страховка. Я не стверджую, що Морін справді вбила сестру, але такі значні грошідуже велика спокуса, особливо якщо ти перебуваєш у руках шантажиста. І ще одне: мене не надто влаштовує смерть самого Кросбі й виникають сумніви: а чи його теж не вбито? Якщо в смерті не було нічого підозрілого, то чому Зальцер запросив для підписання свідоцтва про смерть такого типа, як Бьюлі? Чому він не підписав його сам? Йому ж довелося ділитись і з Лессвейзом, коронером, і, ймовірно, з Брендоном. Це було або самогубство, або ж убивство. Готовий присягнути, що то не був нещасний випадок. Як влучно підмітив Віллет, безглуздо кінчати життя самогубством за допомогою рушниці, коли в тебе є револьвер. Тож залишається вбивство.
Не поспішай із висновками,гостро заперечила Пола.Це твій великий недолік, Меллою. Ти завжди робиш якісь божевільні припущення.
Я підморгнув їй.
А мені це подобається!
III
Щоб розслабитись, я складаю пазли. Пола купує їх для мене в одного каліки на вулиці, з яким перекидається кількома словами, коли йде додому раніше. Цей безіменний герой випилює дрібні деталі для Поли з фанерних залізничних оголошень, які та йому приносить. Цей чоловяга компонує вражаючі пазли, котрі я потім складаю цілісінький місяць. Опісля передаю зібрану картинку в найближчу лікарню, а Полин приятель випилює мені нову головоломку.
Маючи чималий досвід складання пазлів, я дійшов висновку, що нерідко дрібна та, вочевидь, неважлива деталь стає своєрідним ключем до всієї картинки, тож завжди мушу бути пильним і уважним до дрібниць. І в своїй роботі завжди вишукую деталь, яка наче й не стосується справи, однак насправді дуже суттєва.
Так я просидів, глибоко замислившись, упродовж години. Було кілька хвилин по сьомій. Контора вже зачинена. Переді мною стояла пляшка віскі.
Я стисло виклав усі факти на папері, але це мало що мені дало. Перечитавши написане, зупинився на прізвищі Дуґласа Шеррілла. Чому, запитав я себе, Дженет раптово розірвала заручиниза тиждень до смерті батька? На перший погляд, цей факт не стосувався справиа може, і так? Я не міг бути в цьому впевнений, не зясувавши, чому саме розірвали заручини. Хто міг би мені це пояснити? Вочевидь, сам Дуґлас Шеррілл, але не випадало прибути до нього без попередження, і просто зараз я не був готовий до цього. Тоді хто ще? Я звірився зі своїми нотатками. Це міг би зробити також Джон Стівенс, дворецький Кросбі. Я вирішив, що не така вже й погана думкапобалакати з ним. Якщо б він викликав у мене довіру, з ним можна було би поділитися своїми сумнівами. Марта Бендікс повідала мені, що він тепер працює у Ґреґорі Вейнрайта.
Нема чого зволікати, сказав я собі й знайшов у телефонній книзі номер Вейнрайта. Набравши його, після третього дзвінка почув сповнений гідності голос:
Будинок містера Вейнрайта.
Чи не з Джоном Стівенсом я говорю?
Після невеличкої паузи голос у слухавці обережно відповів:
Так, це Стівенс. З ким маю честь?..
Мене звати Меллой. Містере Стівенс, я би хотів поговорити з вами про важливу особисту справу. Це стосується сімї Кросбі. Чи не могли б ви зустрітися зі мною сьогодні увечері?
Знову пауза.
Я вас не розумію.
Це був голос старої людинидружелюбної, але, на жаль, не надто тямущої.
Боюся, я вас не знаю.
Але, можливо, ви чули про детективне бюро «Універсальні послуги»...
Так, про таке бюро він чув.
То я ним керую,пояснив йому.Мені дуже важливо поговорити з вами про Кросбі.
Не впевнений, що маю право обговорювати з вами свого колишнього хазяїна,сказав він стримано.Вибачте!
Вам не завадить вислухати мене. Після цього самі вирішите, відповідати на мої запитання, чи ні. Якщо не захочете відповідатинічого страшного.
Цього разу пауза була ще довшою.
Ну що жгадаю, я міг би з вами зустрітись, але не обіцяю, що...
Усе гаразд, містере Стівенс! Тоді зустрінемося в кафе на розі Джефферсон та Фельдман-стрит. О котрій вам зручно?
Він відповів, що його влаштує девята.
Я буду в капелюсі й читатиму «Івнінґ Геральд»,повідомив йому.
Той відповів, що прийде, і повісив слухавку.
У мене залишалися ще дві години до зустрічі з ним, тож я вирішив провести їх у барі Фіннеґана. Мені знадобилося кілька хвилин, щоб зачинити контору. Поки замикав сейф і зачиняв вікна, думав про сестру Гарні. Хто її викрав? Чому це зробили? І чи жива вона ще? Це мене нікуди не привело, однак я був стривожений. Усе ще поглинутий думками, вийшов у приймальню, переконався, що тут усе в порядку, перетнув кімнату, вийшов у коридор і замкнув за собою двері на ключ.
Наприкінці коридору, біля ліфта, побачив опецькуватого чоловіка, котрий стояв, ліниво обпершись об стіну, і читав газету. Він не відірвав очей од газети, коли я, ставши поруч, натиснув кнопку виклику ліфта. Мигцем оглянув його. Він був смаглявий і мав тупувате рябе обличчя. Був схожий на італійцяа може, й на іспанця. Синій костюм із саржі витертий на рукавах, манжети сорочки брудні.
Ліфт приїхав, ліфтер розчахнув двері, й ми з «макаронником» зайшли в кабіну. На третьому поверсі ліфт зупинився, щоб підібрати Манфреда Віллета, який окинув мене непроникним поглядом і відразу ж втупився у заголовки газети «макаронника». Взагалі-то він казав, що не хоче афішувати своє знайомство зі мною, але я подумав, що це вже занадтонавіть не кивнути мені. Але тут платив вінйому й замовляти музику.
Я купив у газетному кіоску «Івнінґ Геральд», даючи Віллету змогу вийти з будівлі першим. Спостеріг, як той сідає в «олдсмобіль» завбільшки як дредноут. «Макаронник» із брудними манжетами приземлився в одному з великих крісел у вестибюлі, продовжуючи читати газету. Я пройшов до чорного входу і провулком дістався бару Фіннеґана.
Там було накурено, хоч сокиру вішай, та повно підозрілих галасливих типів. Не встиг я зробити кілька кроків до свого улюбленого столика, як до мене підбіг Олаф Крюґер, власник боксерської школи на Принцесс-стрит, і схопив мене за руку.
Олаф був не важчийта й не набагато розумнішийза жокея і мав лису, мов яйце, голову.
Привіт, Віку!сказав він, і ми потиснули одне одному руки.Ходімо разом випємо. Давно тебе не бачив. Що поробляєш?
Я почав проштовхуватися до столика, підморгнувши дорогою Майкові Фіннеґану, який у яскравому світлі неонових вогнів наливав пиво.
Регулярно буваю на твоїх боях,сказав я, поки Олаф видряпувався на високий стілець, погрозливо орудуючи ліктями, щоб розчистити собі місце, однак на його грізні рухи ніхто не зважав.Але тебе не бачив. Той твій хлопчина, ОХара, непогано бється.
Олаф махнув крихітною ручкою Фіннеґанові.
Два віскі, Майку!заволав він різким пронизливим голосом.ОХара? Так, він непоганий, але недостатньо досвідчений у перехресних ударах. Я увесь час йому про це торочу, але він мене не слухає. Колись він напореться на суперника з миттєвою реакцієюі тоді йому кінець.
Наступні півгодини ми проговорили про бокс. З Олафом ні про що інше не можна було говорити. Отак балакаючи, ми зїли по два сандвічі та випили по три порції подвійного віскі.
Гьюсон, спортивний репортер «Геральд», приєднався до нас і наполіг на тому, щоби пригостити нас віскі. Це був високий, худий, доволі цинічний чоловяга, який починав лисіти, з мішками під очима та з посиланим попелом передом сорочки. Постійно тримав у роті сигарету, яка смерділа так, наче була знайдена на смітнику принаймні кілька років тому. Можливо, так воно й було. Після того, як ми прослухали з півдюжини його безкінечних скабрезних оповідок, Олаф сказав:
А що ти сплетеш про малюка Діксі та його походеньки на вчорашній вечірці? Чув про них?
Гьюсонове обличчя витягнулося.
Не чув. Малюк ані словом про це не прохопився. Він отримав синцяоце й усе, що мені відомо. Хтось із таксистів казав, що він шубовснув з пірса у воду.
Не знаю, чи можна це вважати плаванням, коли ти дістаєшся берега після того, як тебе викинули з яхти,зауважив, вишкірившись, Олаф.
Ви, хлопці, перетріть це між собоюна мене можете не зважати,сказав я, запалюючи сигарету.
Гьюсон пожовтілими від нікотину пальцями дістав сигарету з нагрудної кишені.
Напередодні Малюк Діксі потрапив на яхту «Дрім шіп» і там посперечався зі Шерріллом. Четверо дужих хлопців викинули його за борт після того, як Малюк дав ляпаса Шерріллові. Ходять чутки, що Шеррілл має намір висунути Діксі звинувачення у замаху на життя. Якщо він це таки зробить, то Діксі каюк. Той зараз по самі вуха в боргах.
Гадаю, що Шеррілл таки порушить проти нього справу,сказав Олаф, трусонувши лисою головою.У нього погана репутація.
Не порушить,сказав Гьюсон.Він не може дозволити собі скандалів. Я сказав Малюкові, що він у безпеці. Але навіть і за таких умов той боягуз не не наважиться заговорити.
А хто такий Шеррілл?удавано байдуже поцікавився я і махнув Фіннеґанові, щоб той вкотре наповнив нам склянки.
Ти не єдиний, хто ним цікавиться,сказав Гьюсон.Ніхто нічого про нього не знає. Вінтемна конячка. Прибув у Оркід-Сіті кілька років тому. Почав займатися нерухомістю, отримуючи комісійні від «Селбі і Ловенстайн». Гадаю, на цьому він заробив якісь грошінебагато, одначе достатньо, щоби прикупити будинок на Россмор-авеню. Згодом йому якимось чином вдалося заручитись із Дженет Кросбі, донькою мільйонера, але це тривало недовго. Потім він кудись зник аж на півроку, опісля зявився знову, але вже як власник «Дрім шіп». Цетрьохсоттонна яхта, котру він перетворив на гральний заклад. Яхта стоїть на якорі за три милі від берега. У Шеррілла ціла флотилія водних таксі, які безперестанно снують туди-сюди, а члени цього закритого клубу такі вишукані, мовби служать у Букінгемському палаці.
Гральний бізнесне єдине, чим займаються на яхті,додав Олаф, підморгнувши.У нього там не менш як півдюжини пречудових дівчаток. І цесправді солодкий бізнес. Перебуваючи за три милі за містом, Шеррілл може легко втерти носа Брендонові. Готовий закластися, що він гребе чималі гроші.
Мене цікавить одне,вставив слово Гьюсон, простягнувши руку за віскі, котре я оплатив,як негідник Шеррілл зміг заробити грошей на таку розкішну яхту.
Подейкують, що він навіть випустив власні акції,зауважив Олаф.Якби Шеррілл прийшов до мене і запропонував акції цієї посудини, то я б охоче їх придбав. Можу посперечатися, що ті, хто є тримачами акцій, здатні озолотитися.
Я слухав, розмірковуючи, як це чудовозустріти в барі двох приятелів і почути від них усе, що мене цікавить, ні про що не запитуючи.
Здається, на тому човникові таки справді весело,сказав я байдуже.Сам би не відмовився туди потрапити.
Гьюсон хмикнув.
Ти не один такий, але в тебежодних шансів. Туди можуть потрапити тільки члени «Білої книги». Кожного нового члена клубу ретельно добирають і перевіряють. Якщо в тебе нема бабладля Шеррілла ти нуль. Вхіддвісті пятдесят доларів, членські внескидо пятисот доларів на рік. Цей закладдля великої риби, а не для дрібної сошки.
А що за людина Шеррілл?
Один із тих спритників,сказав Гьюсон.Вродливий, легкий, напористий і тямущий. Якраз такий, які подобаються жінкам. Хвилясте волосся, блакитні очі, накачані мязи. Одягається, як кінозірка. Саме з тих, кого я називаю викінченими мерзотниками.
А чому Дженет Кросбі розірвала заручини?
Та дівчина мала клепку в голові. Не знаю, що сталось, але вважаю, що вона вчасно його розкусила. Усе, чого йому було від неї требаце її грошей, і думаю, вона зрозуміла це до того, як стало надто пізно. Будь-хто, хто одружиться з таким покидьком, як Шеррілл, неминуче матиме проблеми.
Олаф, якого вже почала знуджувати ця розмова, сказав:
Як гадаєте, хлопцічи добре було б виставити малюка Діксі проти ОХари? У мене є змога зробити це, але не впевнений, що з того щось вийде.
Наступні чверть години ми обговорювали всі слабкі та сильні сторони Діксі, й нарешті, поглянувши на годинник над головою, я зауважив, що мені вже пора йти.
Я вас залишу, хлопці,сказав я, зісковзуючи зі стільця.На днях завітаю в клубтам і побачимося.
Олаф відповів, що завжди радий буде мене бачити й переказав вітання Полі, а Гьюсон додав, що мріє про неї щоночі. Я полишив їх, оплативши ще по порції віскі.
На виході знову запримітив знайомого «макаронника» з брудними манжетами. Він сидів поруч із вхідними дверима, втупившись у газету, але коли я штовхнув обертові двері, він недбало згорнув її, запхав у кишеню та підвівся.
Я швидко пройшов до свого «бьюїка». Всівся у машину, завів двигун і рушив темною вуличкою. Десь позаду заревів інший двигун, і в дзеркальці я помітив світло фар за собою.
Їдучи Принцесс-стрит, я пильнував те авто у дзеркальці. Мене переслідував «Лінкольн». Затемнене скло автівки не давало змоги розгледіти водія, але я й без того знав, хто це.
У кінці Принцесс-стрит я звернув на Фельдман-стрит. Рух тут був не такий інтенсивний, тож поїхав швидше, але «Лінкольн» від мене не відставав. Попереду я запримітив вогні кавярні, де домовився зустрітися з Джоном Стівенсом. Не доїжджаючи до кафе, я зненацька натиснув на гальма й різко зупинився. «Лінкольн» їхав за мною надто близько, тож водієві не залишалося нічого іншого, як промчати мимо, що він і зробив, загальмувавши десь далеко попереду.
Я вислизнув із «бьюїка» і пірнув у темні двері найближчої крамнички. «Лінкольн» зупинився ярдів за пятдесят від мене. Смаглявий вийшов з машини й оглянув вулицю, вже не маскуючись. Швидко збагнув, що мене у «бьюїку» нема і попрямував до мого авто, тримаючи руки в кишенях.
Я ступив у темряву і спостерігав, як він заглядає в порожню машину, роззирається вправо-вліво та йде собі геть. Здається, він не надто засмутився, проґавивши мене, і неквапно пішов вулицею, мов нероба «латинос».