До кімнати увійшов Ренлі. З ним була Жанна. Крю відскочив назад, і його обличчя геть зів'яло.
Зробіть таку ласку та складіть Янові товариство, гаразд?спокійно мовив Ренлі.Мені шкода, що доводиться гонити вас з кімнати до кімнати, але ж ви самі накликали це на себе, хіба ні?
Нікуди я не піду!вигукнув Крю, задкуючи.З мене цього вже задосить! Ви маєте піти. Усі ви. Будь ласка, ідіть звідси...Він знову почав заламувати руки, коли до кімнати увійшов Ян.
Ходімо,сказав поляк.
Крю безвільно обм'як і лельом-полельом пройшов до прилеглої кімнати. Ян увійшов слідом за ним і зачинив за собою двері.
4
Він думає, що ви збираєтесь його вбити,безтурботно сказав Коррідон.Певно, забагато начитався гангстерських романів.
Ми вирішили заплатити вам суму, яку ви просите,сказала Жанна, не приділяючи уваги його непрямому запитанню.
Подив і розчарування нараз витіснили Крю з Коррідонових думок. А він очікував і сподівався на довгі та запеклі торги.
Половинузараз, другу половинуколи роботу буде зроблено?запитав він.Себто, по сімсот п'ятдесят фунтів?
Так,сказала вона.
Коррідон відчув, що щось пішло не так. Його несподівано охопили підозріливість і тривога. Десь тут має бути якась пастка, хіба що він украй переоцінив їх усіх. І якщо Ренлі ще можна було обшахраювати, то цих двохаж ніяк. Коррідон сидів у фотелі, лагідно погладжуючи свою склянку та підозріло дивлячись на Жанну.
Вона стояла перед каміном, тримаючи руки у кишенях штанів, і її обличчя було позбавлене будь-якого виразу. Ренлі став коло вікна, на мить віддалившись від неї.
Гаразд,сказав Коррідон.Розкажіть мені, що я маю робити, і я це зроблю. Мені знадобиться світлина Меллорі або ж його добрий опис. Маєте якісь думки стосовно того, де я можу його знайти?
Боюсь, його світлини ми не маємо, проте я занотував для вас його докладний опис,сказав Ренлі, відвертаючись від вікна.Знайти Меллорі буде нелегко. Ми маємо лише два ключі до розв'язання таємниці його місцеперебування, але то добрі ключі, що можуть вивести на його слід. Гарріс і Любіш скористалися ними і таки знайшли Меллорі. Тож ви також маєте спробувати, однак вам слід бути дуже обережним.
Коррідон вишкірився. Він помітив, що поки Ренлі говорив, Жанна не зводила з нього очей. Її пильний погляд упевнив Коррідона, що йому варто бути насторожі.
Я буду обережний. Що то за ключі?
Ми думали, що буде нескладно дізнатися щось про Меллорі, але він замів сліди. Ми намагалися пригадати наші давнішні розмови з ним, аби віднайти у них бодай щось, що допоможе нам на нього вийти. Він украй нечасто говорив про себе, однак ми пригадали дві речі: адресу його тітки, що її він залишив мені на випадок, якщо загине, а ще ім'я його дівчини. Тітка Меллорі мешкає неподалік Вендовера, що у Бакінгемширі. Я записав для вас її адресу. Любіш саме був поїхав до неї. Його тіло знайшли на відтинку залізничної колії, що простягається між Вендовером і Грейт-Міссенденом. Скидається на те, що Меллорі міг перебувати у своєї тітки, коли до неї додому навідався Любіш. Дівчину Меллорі звати Рита Аллен. Вона працює в універсальній крамниці Мастінса та Робертса, що на Ріджент-стріт. Вона продавчиня у відділі панчішних виробів. Гарріс поїхав, аби зустрітися з нею. Наступного дня його тіло знайшли в ставку у Вімблдон Коммон. Можливо, Рита Аллен живе десь неподалік. Ось, власне, ті дві провідні нитки, які ми маємо. Вам належить вирушити на пошуки, керуючись ними.
І сподіватися, що одна з них, або ж обидві, приведуть мене туди, де я зможу знайти Меллорі?додав Коррідон. Він допив своє віскі й поставив склянку на стіл.Гаразд, я подивлюся, що зможу зробити. Припускаю, ви будете тут, якщо у мене виникне потреба зв'язатися з вами?
Ми ще не знаємо напевно,сказав Ренлі.Може, будемо тут, а може, й переїдемо деінде. Усе залежить від...він кинув побіжний погляд на Жанну.Але ми знаємо, де вас знайти,додав він, усміхнувшись.Ви нас не загубите. Милюди, яких украй важко позбутися.
Та усмішка дещо пом'якшила засторогу, проте вона нікуди не зникла.
Коррідон засміявся.
Я не втікатиму.Він підвівся на ноги.Ну, що ж, я, певно, вже зараз і почну. Справа має бути цікавою.Завзяття у його голосі прозвучало фальшивою нотою.Я вельми незле даю раду з подібними речами.Він сунув руку до кишені свого тренчкота й витяг звідти маузера. Побачивши пістолет, Жанна та Ренлі заклякли, та заспокоїлися, коли Коррідон поклав його на стіл.Пістолета залишаю вам. Гадаю, ваш Ян захоче отримати його назад, еге ж? А я маю свого.Ані Жанна, ані Ренлі не сказали нічого.То ви маєте опис Меллорі?
Ренлі дістав із кишені конверта.
Усе, що треба,тут,сказав він.
Коррідон усміхнувся.
Усе? І гроші також?Він стиснув конверт пальцями та похитав головою.Е, ні, грошей тут немає. Ви ж казали, що половину заплатите зараз... хіба ні?
Жанна підійшла до креденса та дістала з нього потертий шкіряний портфель.
Чи дасте ви нам розписку?запитала вона.
Перепрошую?запитав Коррідон, не цілком певний, чи все правильно розчув.
Чи дасте ви нам розписку?незворушно повторила вона.
Звісно.Він чудувався її наївності. Ці люди навіть не мали права перебувати в Англії. Так казав Крю. З їхніми документами негаразд. І як узагалі вони збираються вимагати повернення грошей за тією розпискою?
Ренлі дав йому аркуш паперу та ручку.
А гроші?ласкаво запитав Коррідон.Можливо, ліпше, аби вони були на столі? Не те, щоб я вам не довіряв... але ж це ділова угода, чи не так?
Жанна виклала на стіл три паки однофунтових банкнот і сперлася пучками пальців на поліровану стільницю, зовсім поруч із пістолетом. Коррідон підсунув стілець і сів до столу.
Якби я збирався вас ошукати,сказав він їй,то не повертав би пістолета, правда?
Порахуйте гроші,уривчасто кинула вона.
То ви хочете, щоб я виконав цю роботу, чи ні?вимогливо запитав він, дошкулений зневагою в очах Жанни.Я не просив мене до неї залучати. Тож, якщо вже ви потребуєте моєї допомоги, то мусите бути готові за неї заплатити.
Порахуйте гроші,відрізала вона, і її очі зблиснули.
Знизавши плечима, Коррідон спритно перебрав однофунтові банкноти. Його вправні пальці хутко та без вагань перелічили хрусткі банкноти.
Усе точно,сказав він, узяв ручку та набазґрав розписку на аркуші паперу.Ось. А зараз я почну.Він укинув три паки грошей до портфеля, запхав його під пахву та підвівся.Може, зустрінемося завтра у клубі «Аметист»? Тоді й розкажу вам, що мені вдалося дізнатися.
Авжеж,сказав Ренлі. На його обличчі був напружений вираз.Ми очікуємо, що роботу буде зроблено швидко. Ті гроші багато для нас важать.
Хай як це дивно, та для мене вони теж дещо важать,відказав Коррідон, не приховавши як слід глузливої посмішки.
Ми вам довіряємо,нагадав йому Ренлі.
Правильно,сказав Коррідон і, поглянувши на Жанну, додав:Але маєте мою розписку.
Жанна не сказала нічого, лише пильно вдивлялася в нього, її темні очі були замислені, а губи стиснулися в жорстку тонку лінію.
Ну, бувайте.Він розвернувся до дверей.Побачимося.
Ніхто з них не озвався, і Коррідон озирнувся через плече. Ренлі тримав у руці розписку. Жанна і досі стояла біля столу, спираючись пучками пальців на стільницю коло пістолета. Атмосфера в кімнаті була сповнена напруги, але Коррідон тим не переймався. Він отримав гроші. Це було до безглуздого просто; це була найпростіша оборудка у його житті. Звичайно, залишався ще Ян, але Коррідон уважав, що такий ризикцілком виправданий. Коли ті змовники збагнуть, що він не збирається виконувати цю роботу, то погрожуватимуть йому, проте він був звиклий до погроз. Йому не вірилося, що вони наважаться зробити щось, окрім самого залякування, а навіть як і наважаться щось йому заподіятивін умів дати собі раду. Ян зі своїм пістолетом анітрохи його не лякав, а якщо ці троє таки почнуть завдавати йому клопоту, Коррідонові варто буде просто сказати про них Зані. А вже Зані діятиме швидко, він-бо завжди чигає на інформацію, яку можна передати поліції, а надто таку, що не стосується клієнтів його закладу. Тож у разі чого ця трійця стане для власника клубу «Аметист» справжнім подарунком.
Ну, бувайте,повторив він, увійшов до невеличкого охайного передпокою, відчинив передні двері та збіг додолу незастеленими сходами. Сімсот п'ятдесят фунтів, це ж треба! Він зараз-таки піде до лікаря та подбає про те, аби той узявся виправити губу Еффі.
Вийшовши на вулицю, він помітив у засидженому мухами вікні тютюнової крамниці літнього чоловіка, який, знявши піджака, заходився оздоблювати вітрину. Грубі та незграбні пальці цього чоловіка зводили на запилюженому підвіконні вежу з цигаркових пачок. Тютюнник підвів очі та перетнувся поглядом з Коррідоном. Проходячи повз, Коррідон йому підморгнув.
Розділ четвертий
1
Коррідон ніколи не залишався на одному місці достатньо довго, аби по-справжньому зробити його своїм домом. Відколи повернувся до Лондона, він мешкав у трикімнатній квартирі понад гаражем у будинку за шпиталем Святого Георгія. Він винайняв ту квартиру разом із меблями та, попри надмірно велике комірне, яке за неї правили, вважав, що йому неабияк пощастило. Щодня туди приходила жінка, яка підтримувала чистоту в помешканні, а їв Коррідон завжди не вдома. Він заледве коли користувався невеличкою, вбого обставленою вітальнею. Кімнати були вогкі та темні, а впродовж дня гуди крізь кепсько припасовані вікна, відволікаючи Коррідона, долинав невпинний шум автомобільних моторів, сичання шлангів, гавкіт собак і скавуління електричної пилки, що працювала поблизу. Спальня, так само волога та темна, виходила вікном на високу стіну, що заступала собою сонячне світло.
Проте незручності та брак затишної хатньої атмосфери анітрохи не важили для Коррідона. Він ніколи не зважав на обстановку. Для нього квартира була місцем для сну, і як така, цілком виконувала своє призначення, а до того ж мала кілька переваг. Вона була розташована неподалік Вест-Енду. Усі її вікна були заґратовані, а масивні вхідні двері зроблені з дуба. Решту кімнат над гаражами різні комерційні фірми використовували як свої контори. Щодня о шостій вечора їхні службовці полишали будівлю і не з'являлися до дев'ятої години наступного ранку. Тож у всьому домі не було нікого, хто міг би шпигувати за Коррідоном, і ночами його квартира стояла усамітнена та неприступна, наче фортеця.
Цього вечора Коррідон повернувся додому раніше, ніж звичайно. Він повечеряв у пабі на Шеперд-маркет, пройшовся через Пікаділлі до Гайд-парк-корнер і дістався своєї квартири за кілька секунд до дев'ятої. Вже відчинивши двері та входячи до будинку, Коррідон почув, як Біґ-Бен почав відбивати годину, та зупинився, щоби полічити кількість ударів. Подзвін Біґ-Бена завжди викликав у нього відчуття ностальгії та нагадував про ті воєнні роки у Франції, коли він, сховавшись у якомусь потаємному прихистку, щовечора слухав дев'ятигодинний випуск новин і пересвідчувався, що Біґ-Бен ще й досі на своєму місці та буде там завтра, аби пробити годину, сповіщаючи точний час.
Коли вщухло відлуння останнього удару, Коррідон увійшов досередини, замкнув вхідні двері на замок і на засув, увімкнув світло та піднявся крутими сходами, що вели просто до вітальні. У кімнаті тхнуло вогкістю та засобом для полірування «Ронак», а холодна чистота обстановки незмінно нагадувала йому передпокій якогось благочинного закладу для нужденних.
Перш ніж зняти свого плаща, Коррідон спорожнив кишені та знайшов конверта, якого дав йому Ренлі. Він запхав його до кишені та геть про нього забув. Аби розправити той конверт, струсив його, затиснувши між кінчиками пальців, а тоді взяв із собою до спальні, увімкнув світло та присів на ліжко. Коррідон стомився. Він мало спав минулої ночі, тож зараз позіхав, думаючи про те, що встиг зробити за цей день, і відчував утіху від того, як добре усе склалося. А тоді впав на ліжко навзнак, випростав ноги та закурив цигарку. Сімсот п'ятдесят фунтів, це ж треба! Він заніс отримані паки однофунтових банкнот до банку, поклав їх на свій рахунок і вишкірився у посмішці, коли касир здивовано на нього глипнув. Потім він подався до одного ошатного будинку в Кенсінґтоні та побалакав з пластичним хірургом, який свого часу так багато зробив для Коррідона, коли той лежав у шпиталі, видужуючи від гестапівських частувань. Він розповів хірургові про Еффі.
Доку, мені байдуже, скільки це коштуватиме, просто зробіть це для неї.
І доктор записав Еффі на прийом.
Ніяковіючи від думки про вдячність дівчини, Коррідон зателефонував Еффі, розповів, що залагодив справу з хірургом, а тоді хутко, поки вона не почала йому дякувати, поклав слухавку.
Згодом він мав зустріч із одним чоловіком у Вайтчепелі та ще з однимна Белем-Гай-стріт, і два невеликі пакуночки, які він привіз з Америки, ретельно зашивши їх у поли тренчкота, перейшли з рук у руки. Тоді Коррідон автобусом дістався Вест-Енду, повечеряв і повернувся до квартири. Коррідон був задоволений тим, як минув його день. Зараз він лежав на ліжку, дивлячись у стелю, і його огортало відчуття добробуту.
У кімнаті було тихо; жодний звук не долинав до нього ззовні. Було щось заспокійливе у товстих залізних ґратах на вікнах. Коррідон анітрохи не почувався самотнім, лише надійно відгородженим від світу, від усілякого втручання ззовні. Лежачи отак, він розслабився та думав про Жанну Персіньї, якою бачив її тоді, коли вона стояла перед каміном у квартирі Крю, тримаючи руки у кишенях штанів, з обличчям, позбавленим будь-якого виразу. Коррідон запитував себе, що вона робить у цю мить. Завтра він зустрінеться з нею у клубі «Аметист» і скаже їй, що не збирається братися до тієї роботи. Він уявляв собі її реакцію. В її очах спалахнуть зневага та гнів. Ренлі дивитиметься на нього здивовано й зніяковіло, як людина, що заскочила друга за якимось негідним учинком. Ян схопиться за свого маузера. Коррідонові губи сіпнулися у посмішці. Він скаже їм, аби позивалися. І не матимуть вони на те жодної ради.
Згадавши про конверт, якого йому дав Ренлі, Коррідон узяв його, відкрив і витягнув звідти кілька аркушів паперу. А тоді без цікавості почав читати охайні друковані слова. Меллорі для нього нічого не важив, і він читав складений Ренлі опис лише тому, що хотів відпочити й не мав нічого іншого до читання.
Браян Меллорі.
Народився: 4-го лютого 1916 року
Опис:
Зріст: 6 футів і 1 дюйм.
Вага: 182 фунти.
Волосся: темно-брунатне.
Очі: карі.
Зовнішність: приваблива.
Густо засмаглий.
Прикметні риси: голос тихий внаслідок поранення, що його він дістав під час утечі з табору для військовополонених. Розмовляє пошепки, неспроможний кричати чи підвищувати голос, однак завдяки вправлянням досяг того, що його мову чують, вимовляє слова надзвичайно чітко.
Особливості поведінки: коли сердиться, має звичку терти правим кулаком долоню лівої руки. Коли задоволенийляскає в долоні та жваво потирає руки. Цигарку незмінно тримає між вказівним і великим пальцями. Має звичку запалювати сірники, кресаючи ними об ніготь великого пальця. Пишається своїм умінням зберігати незворушний вираз обличчя: вкрай нечасто сміється чи посміхається.
Коррідон щось нетерпляче пробурмотів, а тоді пропустив сторінку та заходився читати далі навмання.
Родинні стосунки: як нам відомо, єдиним його родичем є тіткаміс Гільда Меллорі, що мешкає в містечку Вендовер, у долині. Тітка виховувала Меллорі з чотирирічного віку після смерті його матері. З батьком Меллорі часто сперечався і рідко зустрічався. Пропри це, батько зробив його своїм спадкоємцем і після смерті залишив йому значну суму грошей.
Коррідон позіхнув. Йому було нецікаво, і хоча опис, залишений йому Ренлі, містив у собі значний обсяг подібних відомостей, Коррідон не завдав собі клопоту читати далі. Зжужмавши аркуші паперу у тверду та пружну кульку, він пожбурив її у порожній камін.
«Ще хвильку-другуі треба буде встати, роздягтися та вкладатися в ліжко»,сказав він сам до себе і, вдоволено зітхнувши, заплющив очі. Спливали хвилини, а Коррідон усе так само лежав, легенько дихаючи, жорсткі риси його обличчя пом'якшали, а розум полинув у мандри поміж світом сну та світом явним.
2
Коррідону снилося, що на краю його ліжка, склавши свої витончені білі руки в пелені, сидить Марія Гауптманн. Її обличчя розтрощене та закривавлене, яким він бачив його тоді, коли вона лежала, застрелена, коло його ніг. Здавалося, ніби вона намагається щось йому сказати, однак у неї не було рота; лише два широко розплющених ока понад чорним проваллям ув обличчі, з якого стирчали нечисленні зуби, що лишилися. Та Коррідон був певен, що вона намагається щось йому сказати. Йому вже не вперше снився цей сон, і щоразу в нього складалося враження, що Марія збирається сказати щось дуже важливе, однак ніколи так і не казала. Вона просто сиділа на ліжку, сповнювала його жахом і нікуди не йшла.
Стукіт у вхідні двері розбудив Коррідона. Він підвів голову з подушки, відчув у щелепах тупий біль і усвідомив, що знов уві сні скреготав зубами. Тоді прислухався. Минула хвилина, і стукіт повторився. Коррідон спустив ноги з ліжка та сів. Рухаючись тихцем, пройшов до вітальні та, не вмикаючи світла, відхилив завісу й поглянув долі, у мьюз. Вона стояла у місячному сяйві, досі в тому самому чорному светрі, простоволоса, тримала руки у кишенях своїх чорних штанів, а в губах стискала цигарку.
Якусь мить Коррідон постояв, дивлячись на неї, відтак увімкнув світло та спустився крутими сходами вниз. Йому на гадку не спадало, чому вона могла завітати до нього о такій годині, однак не мав жодних побоювань, а тому відсунув засув і відчинив двері.
Заходьте,сказав він.Ви самі?
Так,відказала Жанна та пройшла повз нього до крихітного передпокою.
Прямо до сходів і нагору,мовив Коррідон, затримавшись, аби зачинити двері, та перед тим визирнув у темряву, гадаючи, чи, бува, не ховаються там у тінях Ян або Ренлі. Проте нікого не побачив. Жанна підіймалася нагору крутими східцями, і Коррідон пішов за нею слідом. Він дивився на пряму спину дівчини та бачив, як рухаються її стегна, коли вона переступає з одної сходинки на наступну.
Вона увійшла до вітальні, зупинилася коло каміна та розвернулася обличчям до Коррідона. Він стояв у дверному проході.
Що привело вас сюди?запитав він, потираючи обличчя долонею.Я саме збирався лягати. Погано спав минулої ночі.
Вона відвернулася від нього та, не відповівши на запитання, почала пильно оглядати кімнату, вдивляючись у кожну деталь і не оминаючи нічого. Спостерігаючи за нею, Коррідон уперше усвідомив усю занедбаність кімнати та зауважив усі її недолікивичовганий килим, фотель із пружиною, що стирчала назовні, вкритий зарубками та плямами стіл, «Загнаний олень» Лендсіра над камінною полицею.
Вип'єте чогось?раптом запитав він і дістав із буфета пляшку джину.Десь тут мало би бути ще трохи вермуту.Він побрів на кухню, роздратований сам на себе за те, що мусив удатися до такого виправдання, аби лише уникнути її бентежної мовчазної присутності. Доки він знайшов вермут і повернувся до вітальні, це незатишне відчуття минулося, проте легка тривога лишилася.
Жанна досі стояла навпроти камінамовчазна, нерухома та насторожена. Насвистуючи під ніс, Коррідон змішав напої та поставив келих на стільницю коло неї.
Сідайте та почувайтесь, як удома; звісно, цей смітник складно назвати домом, однак це найліпше з того, що я зміг собі дозволити.Він бухнувся у фотель, і той заскрипів під його вагою.Ну, будьмо!Він випив трохи джину з вермутом і скривився.Але ж і паскудний цей джин.
Жанна не поворухнулась і не приділила уваги напоєві, що його він поставив на стіл. Коли це раптом вона сказала:
То ви маєте звичку давати обіцянки й не дотримуватися їх, чи не так?
Такої прямої атаки Коррідон аж ніяк не очікував і на якусь мить розгубився, одначе швидко опанував себе та засміявся.
Небагацько ж лишилося того, чого ви про мене ще не довідались, еге ж?сказав він, випроставши свої довгі ноги.Ваша правда. Я не завжди дотримуюся своїх обіцянок.
Ви зголошуєтеся виконати завдання, приймаєте платню, а тоді не беретеся до роботи,провадила вона далі.Це доволі простий спосіб заробляння грошей, правда?
Коррідон кивнув.
Доволі простий. Часом аж надто простий,безтурботно погодився він. Однак його здивувало те, що Жанна була така спокійна та стримана. Коррідон очікував, що вона люто кидатиметься на нього, і якби вона це робила, він би почувався впевненіше.
І ті, хто дав вам гроші, не отримують жодного відшкодування, чи не так?
Жоднісінького,бадьоро підтвердив Коррідон.Завдання, що їх мені доручають, не терплять розголосу. Але, звісно ж, якщо ви зберегли мою розписку, то можете позиватися,і він засміявся.
Жанна загасила цигарку, взяла свій джин із вермутом і незворушним поглядом подивилася на Коррідона з-понад келиха. Він вже приготувався нахилити голову, вважаючи, що Жанна збирається вихлюпнути вміст келиха йому в обличчя, проте вона цього не зробила. Натомість вона вихилила половину свого напою, підійшла до софи та сіла.
Як я й очікувала, Крю розповів вам про те, що наші документи не в порядку,мовила вона.І про те, що ми не маємо права бути тут, правда?
Він про це згадував. Я ще подумав тоді, що з вашого боку було вельми оптимістично просити у мене розписку.
То ви не мали наміру шукати Меллорі?
Щось пішло геть не так, як планував Коррідон, але Жанна лише випередила події та сама висловила те, що він збирався сказати їй завтра ввечері, тож це була просто розбіжність у часі, яка не змінювала суті справи. Вона так само могла дізнатися правду зараз, як і коли-інде.
Ну звісно ж, не мав,сказав він м'яким тоном.Якщо ви так бажаєте забрати життя того чоловіка, то маєте вбити його самотужки. Навряд чи можна очікувати, що я вбиватиму людину, яку ще зроду навіть не бачив, і то лише тому, що самі ви на це не здатні, хіба не так?
А проте ви прийняли наші гроші.
Я ніколи не відмовляюся від грошей,відказав він, дістав з кишені пачку цигарок і запропонував Жанні:Закурите?
Вона взяла цигарку. Коррідон зауважив, що її тонка рука залишалася твердою.
Людям не варто приходити до мене з оцими їхніми безглуздими завданнями,провадив він далі.Ліпше би вони дали мені спокій.
Жанна відхилилася назад і закинула ногу на ногу. Вона мала цілком невимушений та розслаблений вигляд. Її очевидний спокій починав спантеличувати Коррідона.
Ви напрочуд добре тримаєтеся,мовив він, сподіваючись, що від його дошкульних слів її терпець урветься.Втратити усі ті грошіто не жарти.
Аж раптом, уперше, відколи він її побачив, Жанна усміхнулася.
Ви думаєте, що ядурепа, правда?
Не зовсім,відказав він і засміявся.Хіба що трохи простодушна дівчина.
Тому що попросила вас дати розписку?
Ну, ви ж бо не зможете вимагати повернення грошей на її підставі, чи не так?
Ні, не зможу. І я це розуміла. Я попросила вас її підписати з іншої причини.
Коррідон насторожився, запитуючи себе, чи не помилявся він, бува, щодо цієї трійці. Він увесь час відчував, що вони надто легко погодилися на його умови. Але що вони могли йому зробити? Грошіу безпеці в його банку; до них ці троє не дістануться.
І що ж то за причина?
Вона допила свій напій, а тоді простягнула келих.
Я би не відмовилась від іще одного.
Дещо здивований, Коррідон узяв келиха, і, поки він змішував напої, Жанна мовила:
Я прийшла, щоби переконати вас знайти Меллорі.
Він озирнувся на неї через плече та підвів брови.
Хотів би я знати, чому ви думаєте, ніби вам це вдасться?
А чому б вам його не знайти?мовила вона, нахилившись уперед.Меллорізрадник. Він заслуговує на смерть. Ще два роки тому ви не мали співчуття до зрадників, чи не так?
Мене не обходило, зрадники вони чи ні,сказав він, передаючи їй келиха.Я просто робив те, що мені наказували робити. Мої особисті почуття до того або іншого чоловіка чи жінки ніколи не мали ваги.
Ви не вагалися б, якби знали П'єра,сказала вона, так стиснувши пальці однієї руки, що суглоби аж побіліли.
Однак я не знав П'єра.Він знову бухнувся у фотель.Зрештою, таких П'єрів були сотні. І тільки тому, що ви з ним були коханцями...
Вона скочила на ноги, розливаючи на підлогу свій напій, її очі спалахнули, неначе два чорних вибухи.
То ви збирається знайти Меллорі чи ні?домагалася відповіді Жанна, стоячи над ним.
Звичайно, ні,недбало відповів він, відчувши, що до нього повернулася впевненість. Саме на таку реакцію Коррідон і розраховував, і з таким він міг впоратися.Витягайте свої каштани з вогню самотужки.
То ви його не шукатимете?закричала Жанна.
Він бачив, що дівчина докладає неабияких зусиль, аби потамувати те шаленство, яке загрожувало поглинути її саму. Її груди важко здіймалися; обличчя стало білим як крейда і невиразним, як гіпсова маска.
Ну, звісно не шукатиму, і ви нічого з цим не вдієте. Маєте мою розписку, але не зможете вимагати повернення грошей на її підставі. Маєте Яна з його пугачем, але він мені не суперник, і ви це добре розумієте. Ви троє мене не лякаєте. Ваші гроші у мене, і я їх віддавати не збираюся. І жоден із вас нічого з цим не вдіє.
Жанна стояла, обернувшись до Коррідона спиною, тож він не міг бачити її обличчя. Через кілька секунд вона підійшла до софи. Коли Жанна сіла, Коррідон побачив, що до неї повернулися спокій та стриманість, і насторожився, не знаючи, що буде далі.
Я від початку знала, що саме так ви й поведетесь,сказала вона,але Ренлі сказав, що довіряє вам.
Ренлі належить до типу довірливих людей,сказав Коррідон, уважно спостерігаючи за нею. Він відчував, що спокійна Жанна набагато небезпечніша, ніж розлючена.Він судить про інших по собі. А це велика помилка.
Авжеж, велика помилка.Вона відвела погляд від Коррідона й уважно розглядала гравюру над камінною полицею.Проте, знаєте, ви однаково доведете цю справу до кінця. Ми вважали би за краще, якби ви співпрацювали з власної волі, та якщо нінам залишається лише примусити вас зробити те, чого ми хочемо.
Коррідон розреготався. Сказане Жанною його щиро розвеселило.
Сміливе твердження, еге ж?
Ви так гадаєте?Вона рвучко розвернулася та прикипіла до нього поглядом.Це не просто погрози. Ми доручили вам знайти Меллорі, і ви його знайдете.
Чому ви так у цьому впевнені?
Вона витримала паузу, достатньо довгу для того, щоб її наступні слова справили належний драматичний ефект, а тоді, не відводячи своїх очей від Коррідонових, мовила:
Крю мертвий.
З
Коррідон згадав, як Крю, заламуючи руки, казав йому: «Мене не полишає думка, що вони збираються мене вбити. Ніяк не можу перестати ставити себе на їхнє місце. Що іще вони можуть зробити у цій ситуації?»
Слова Жанни вибили його з колії, і якусь довгу мить він не знав, що сказати. Холодок пробіг Коррідонові поза спиною, в його свідомості знову промайнула думка: «Невже я недооцінив цих трьох, чи, може, вона бреше?»
Жанна саме запалювала цигарку, коли він різко мовив:
Чому мене має хвилювати, живий він чи мертвий? Для мене вінніщо.
Вона відкинулася на спинку софи та спостерігала за ним, пальцем струшуючи цигарковий попіл на вичовганий килим.
Ви поводитеся не надто розумно,сказала вона.Задумайтесь на хвильку. Можливо, живий Крю нічого для вас і не важив, але тепер, коли він мертвий, важить чимало. Поміркуйте самі.
До чого ви хилите?запитав Коррідон, нагинаючись уперед у своєму фотелі.
Крю був застрелений за п'ять хвилин після того, як ви пішли,відказала вона без жодних емоцій на обличчі.І досі не розумієте? Ну ж бо, поміркуйте гарненько.
І Коррідон раптом усвідомив, що якимось чином ці троє виявилися занадто розумними для нього. Та навіть зараз він не міг утямити, що саме пішло не так. Лише холодний, переможний погляд ув очах Жанни сповіщав Коррідона, що троє змовників його перехитрували.
Для мене вінніщо, байдужеживий чи мертвий.
Вони цьому не повірять.
Хто?
Та ж поліціянти, ясна річ.
А тоді Коррідон збагнув, як саме вони це зробили, і спаленів від люті. На пістолеті знайдуть лише його відбитки пальців. Зараз він згадав, що Ян був у рукавичках. Розписка, що її він підписав, слугуватиме мотивом. Його бачили, коли він полишав квартиру Крю. Продавець тютюну, який прикрашав вітрину, пригадає та упізнає Коррідона. А поліція вже стільки років тільки і чекає нагоди, щоб його злапати. Тож годі сподіватися, що поліціянти приділятимуть багато уваги доказам.