Хочу, аби ви краще зрозуміли мою мотивацію, мовила по тому. Якби так діяла старша за віком особа, я б махнула рукою. Не дала одурити себе. Тим більшеХристю, бо ця справді намірилася заплатити шахрайці з власних заощаджень. Ну, втекла. Ну, повернулися додому, посміялися. Тільки ж за справу взялося дівчисько шістнадцяти років. Напевне, гімназистка. Причомуз непростої родини. Припускаю, пане Коваленко, що вона щиро вважає себе недоторканою. Як і її батьки, особливотато.
У цей момент Гліб, слухаючи її, саме пив коньяк. Від несподіванки поперхнувся, закашлявся. Анна спокійно підвелася, обійшла стіл. Кілька разів так сильно, як могла, гепнула його розкритою долонею по спині. Поки Коваленко переводив подих, вона повернулася на своє місце. Торкнулася пальцями чашкичай поволі вистигав.
Анно Ярославівно, вичавив репортер на видиху. Я не маю жодних сумнівів щодо ваших здібностей робити несподівані висновки й викриття. Гаразд, ви читаєте мої публікації й відразу розкусили шахрайку. Але на Богазвідки ці здогади про батьків? Може, навіть знаєте, хто вони, прізвище назвете?
Якщо требаподумаю трохи, сплету кілька серветок і матиму кілька підозрюваних. Вольська говорила серйозно, Гліб вірив їй безумовно. Їх слід шукати серед чиновників досить високого рангу, котрих нещодавно перевели на службу до Києва з Петербурга, Москви чи з котроїсь з губерній великої Росії. Мова, пане Коваленко. Точніше, вимова. Знову зробила ковток чаю, напій починав смакувати. Шахрайка говорила російською.
О, здивували! вигукнув Гліб. Ледь не весь Київ говорить російською, і то давно!
Не лише Київ. Харків, Полтава, Житомир. Звісно ж, Чернігів, родом з якого назвалося дівчисько. Тільки ж ми з вами, народжені в Києві, а також будь-хто інший, народжений у тому ж Чернігові чи іншому українському місті й містечку, Анна наголосила на останніх словах, розмовляє інакшою російською, ніж ті, хто щороку, з травня по серпень, їдуть сюди з великої Росії на київські фрукти, винаймаючи тут дачі. Ніколи не звертали увагу, ніколи не ловили вухом різницю? Вони або тягнуть голосні звуки, або навпакиковтають їх. А ще їхнє «ге» дзвенить, тоді як нашебомкає.
Нічого собі порівняння! Анно Ярославівно, ви такими óбразами мислитеніколи не пробували писати? Хоча б віршувати щось таке простеньке
Не підлещуйтесь, не куплюся, Вольська тепер акуратно відрізала новий шматок штрудля. Дівчисько розмовляло з нами російською не по-київськи. Логіка підказує: у Києві вона недавно. Вік не дозволяє мешкати самій. Отжевона тут з батьками. Чому на своє полювання подалася на Татарку, а не шурувала десь ближче, біля Володимирського собору чи Лаври? Дбала, щоб навіть випадково не потрапити на очі тим, хто може її впізнати. Звідси маємо висновок: батьки обживаються на новому місці, уже влаштовували кілька прийомів. І ось ще маєтепора року.
До чого тут
Літо, Анна легенько постукала виделкою по краю тарілки. Родина переїхала до Києва під час літніх канікул, не раніше. Інакше б юна шахрайка проявила натуру раніше. Чи бодай краще знала місто. Бачите, вона посміхнулася, коло ймовірних підозрюваних звужується до щонайбільше десятка осіб, призначених сюди влітку. Як покарання чи як заохочення, не має значення. Тим не менше, я її перевірила додатково. Поставила примітивну пасткуі вона попалася.
Пастку?
Перш ніж пояснити, Вольська віддала належне штрудлю. Прогнала підступну у своїй крамольності думку, що помічниця готує їх не гірше, але так само. Порівняння куховарських здібностей Христини Попович із якимось рестораном дуже ображало почуття дівчини, навіть якщо Анна ніколи їй уголос про це не скаже.
Я спитала, чи служить у салоні мадам Ставніцер рудий Семен, відставний городовий. Дівчисько не вагаючись відповілотак.
А хто церудий Семен?
Ніхто, просто відповіла Анна. Тобто, можливо, десь на білому світі й живе рудий чоловік на імя Семен, котрий раніше служив городовим. Але при тому салоні його нема. Вигадала. Шахрайка ж того не знала. І не лише тому, що про нього не згадуєте ви у своїй публікації. Припускаю, предмет нашого інтересу навіть не знає, де розташований салон мадам Ставніцер. І яка на вигляд сама мадам. Словом, дівчисько нахабне, діяло, як то кажуть, на арапа. Знало, повторюсяперевіряти її ніхто не буде. Тому й само не потурбувалося зібрати більше потрібних для її оборудки відомостей, передусім деталей. Вона зробила великий ковток уже вистиглого чаю. Все, пане Коваленко. Робіть із цим, що хочете. Мене бентежить вік нахаби. Якщо не зупинити, з неї може вирости ще та паскуда.
Ваші побоювання зрозумілі,мовив Гліб. Історія сама по собі пікантна. Тягне на сенсаційність. Звісно ж, після відповідної обробки рукою майстра.
Помрете ви не від скромності,гмикнула Анна.
Усі ми гості на цьому світі. І колись кожен із нас від чогось помре. Наприклад, від життя, по-філософськи зауважив Коваленко. Тим більше після такого дарунку мушу вам віддячити.
Хочете заплатити за інформацію? посміхнулася Вольська.
Хочу запросити на зване прийняття. Кажу ж, подумав про вас, щойно отримав адрес. Там на дві персони.
Брови Анни стрибнули догори.
Навіть так! Ви вже бачите мене своєю дамою!
Розумію, що жодного приводу мені ніхто не давав, Гліб з удаваною скромністю потупив очі.З іншого боку, вам варто почати виходити в світ.
Звідки такі висновки?
Удова одного з найкращих київських слідчих мала б нарешті зняти жалобу й почати жити так, як жила раніше. Це не моя думка! Коваленко швидко випередив обурливу тираду. Про Анну Вольську не повинні забувати в Києві. Зявившись на прийнятті, ви нагадаєте про себе. Власне, я зараз спробував озвучити думки тих, хто вас побачить за, скажімо так, певних обставин.
І вирішитьАнна Вольська шукає жениха.
На вас звернуть увагу, мяко пояснив Гліб, раптом стишив голос. Анно Ярославівно, вам же зараз треба знати не лише з газет, що відбувається в місті, чим воно живе.
Саме зараз?
Ви ж натякнули не так давномаєте намір надавати приватні консультації. Хочете розмістити подібну обяву в газетах власним коштом? Чи все ж таки розмови в неформальній обстановці важливіші? Або вас бентежить моя скромна персона?
Оцев останню чергу! вигукнула Анна. Не лестіть собі. Ви лише супроводжуєте мене. Як паж.
Сказавши так, Вольська замовкла, ніби поперед горла застряг сухий шматок.
Аж тепер дійшло: погодилася вийти у світ у супроводі Коваленка. Ще й не спитала куди. Хоч хвилину тому не мала подібного наміру. От же ж! Сама розплутує клубкиа дозволила собі потрапити в таку примітивну пастку.
Ще й чоловічу.
Як не крути, правду він каже: відвикла вона трошки від людей.
Та й не трошки.
5
Проводи літатак офіційно назвали це зібрання в Купецькому саду.
Хай до кінця серпня ще десять днів і про наближення осені ще ніхто з гостей не думав. Кожен запрошений розумів: так купець першої гільдії, депутат міської Думи й просто шанований киянин Матвій Пивоваров зберігає пристойність. Він орендував на вечір музичний майданчик, щоб урочисто відсвяткувати заручини своєї середульшої доньки Марії.
Старшу, Фросину, пишно видав заміж торік, породичавшись таким чином із ювелірним домом Вернерів. На той час їх уже називали не інакше, як «королями перлів». Ставши принцесою в цьому королівстві, Фроси´на з чоловіком перебралася до Берліна, де Вернери саме заснували філію свого торгового дому.
Обранцем Марії, точнішеїї батьків, став син не менш відомого кондитера Пелісьє. Діловий француз за три останніх роки встиг відкрити не лише в Києві, а й по всіх важливих містах губернії кондитерські свого імені. Після весілля, яке оголосили на Покрову, молодята намірилися перебратися до Парижа, де новоспечений пивоварівський зять керуватиме однією з родинних філій. У цьому випадку Пивоваров вигравав, адже його цукрова справа напряму повязана з «солодкими» мільйонами. Зрозуміло, що купець уже став монопольним постачальником торгового дому Пелісьє, а Вернери вже микитили, як пропонувати перли в кращих кондитерських нових родичів.
Київські пліткарки тепер уголос, не соромлячись обговорювали партію для Ольги, третьої, наймолодшої доньки Пивоварова. Дівчині скоро стукне вісімнадцять. Її сестри волею тата дівували недовго, обох висватав і видав заміж, навіть не дочекавшись двадцяти. Дівчата не надто комизилися, покірно приймали батьківські рішення й навряд чи шкодували, що не встигли нагулятися, натішитися юністю. Ходили чутки, що на прийняття запрошені кілька кандидатів у майбутні зяті, тож заручини водночас будуть і чимось на кшталт оглядин.
Усе це Анна дізналася від Коваленка, поки вони їхали з Татарки до Володимирського узвозу. Як належить чемному кавалерові, Гліб заїхав за супутницею на візнику. Вольська ж, як належить справжній дамі, котра поважає себе, на той момент ще не була готова до виходу. Тож він мусив чекати навіть не в залі строга Христина посадила Коваленка в саду, в альтанці. Аби не нудьгував, принесла кави. Причому подала з таким виглядом, що Гліб запідозрив: дівчина замість цукру щедро сипнула в напій солі.
Чорна кішка пробігла між ними давненько, відколи Гліб почав активно цікавитися справами Івана Вольського, а потім крутився біля Анни. Навіть та обставина, що репортер неабияк допоміг Вольській шукати вбивцю, ще й ризикуючи власним життям, не розтопила льоду. Христя вперто недолюблювала настирного чахлика, хіба у світлі останніх подій тримала мовчазне перемиря.
Якщо Коваленка цього разу зустріло лише її презирливе мовчання, то Анні довелося чимало наслухатися від Христини. Звісно, помічниця говорила зі своєю королівною з усією належною повагою. Ледь не до кожної наступної фрази долучала вибачення й заяву про те, що не має права пхати носа в особисті справи Ярівни. Але відразу ж знаходила чергову причину висловити невдоволення вибором кавалера.
Звичайно, Христину тішило, що її молода господиня нарешті ожила. Досить себе ховати, час виходити в люди. Тільки ж не з ким попалоа Гліба Коваленка помічниця інакше не сприймала. Вольська мудро вирішила не сперечатися, однаково це не має жодного сенсу. Натомість переключала Христину увагу на свій туалет: дівчина допомагала їй одягатися.
Для повернення у вир світського життя Анна вибрала сукню лагідно-пурпурового кольору, пошиту незадовго до чоловікової загибелі. Як вимагала мода, лінію талії кравець завищив, а саму талію зробив вужчою й коротшою. Нижній край не торкався землі, відкриваючи верхній край оксамитових черевичків. Саму сукню майстер оздобив стриманим візерунком, який нагадував стрімких білих ластівок. Коли Анна йшла, у русі складалося враження, що довкола неї літають пташки. Вольська вважала кравецьке рішення доволі сміливим, тому надівала сукню тільки двічі. Тепер же зявилася нагода звернути на себе увагуа цього Вольській потай дуже хотілося.
Нарешті лишившись задоволеною своїм зображенням, Анна наділа капелюшок у тон сукні. Побачивши її у дворі, Коваленко занадто швидко підхопився, заледве не хлюпнувши на свій фрак кавовою гущею. Дотепер Анна не уявляла репортера при такому параді, і визнала: хоча урочистий одяг так само висить на ньому мішком, солідності все ж таки додає. Вона чемно прийняла простягнуту руку, і вже коли Гліб вів її до брички, Христина зсунула брови, показала Глібові спершу кулак, потімпогрозила пальцем. Навзаєм той торкнувся двома пальцями краю чорного циліндра й відсалютував.
Прибули майже на годину пізніше від зазначеного в адресі часу.
Це не турбувало, бо не мало жодного значення. Запізнитися на подібні прийняття було неможливо, навіть якщо така мета поставлена. Господарі не обмежували гостей у часі зустрічі, тож між клумбами й скульптурами біля музичного майданчика прогулювалася заледве половина запрошених. У глибині «мушлі», що обрамляла сцену, вже грали музиканти. Прибулих зустрічали лакеї, перевдягнені гусарами часів Олександра Першого, ненавязливо дивилися на розгорнуті адреси, кланялися, ласкаво припрошували. Далі при вході такі ж самі гусари пропонували на підносах келихи з шампанським.
Забула спитати, який стосунок ви, пане Коваленко, маєте до пана Пивоварова, мовила Анна, роблячи маленький ковток.
Такий самий, як і ви, Гліб кивнув на ходу комусь зі знайомих, теж пригубив зі свого келиха. Тут більшість бачила господаря вечірки хіба на газетних фотознімках. Матвій Никонович із тих, хто любить правильний розголос.
І що ж, у його розумінні, правильний розголос?
Заразсьома вечора. Сонце поки не сіло. Тож можете побачити серед гостей відомих театральних акторів. Щеоперних співаків, примадонн, зірок оперети. Про думських депутатів мовчу, так само, як зрозуміла присутність генерал-губернатора. Його ще нема, але в потрібний момент ми з вами пана Драгомирова з дружиною неодмінно побачимо. Він та подібні персонияк, знаєте, обовязкові страви на званому обіді.
Ох і порівняння у вас! гмикнула Анна. Генерал Драгомирові основні страви.
Тим не менше, так воно і є. Ну, а київська богемадесерт, причому вишуканий. Публіка звертає увагу на неї. Саме такі персони формують суспільну думку про господаря дійства та його смаки.
Ви себе до них зараховуєте?
Як бачите, це зробили без мене, Гліб знову послав комусь привітання. Я ж не випросив запрошення. Воно, зволили ж бачити, іменне. Пан Пивоваров може не знати мене особисто. Зате його секретарі вирішили: відомий автор сенсаційних репортажів має бути серед особливо важливих осіб.
Носа не задирайте високо, порадила Анна.
Ви ж самі просили пояснення, тепер дорікаєте, зітхнув Коваленко, ураз стрепенувся: До речі, ось іще одна дуже важлива особа. І навіть якщо зустріч вам неприємна, уже пізно її уникати.
Поки Гліб говорив, Анна й сама встигла побачитиназустріч їм парковою алеєю неквапом рухався статський радник Юлій Харитонов. Головний слідчий київської розшукової поліції навіть на прийняття вбрався в казенний мундир. Хай не щоденний, діловий, у якому ходив на службу, а парадний, увінчаний медалями за вірну службу.
Позаочі його називали Цвіркуном. Схожість із цією комахою ще більше підкреслювала дружина. Зінаїда була молодшою від Харитонова років на десять. Маківкою вона ледве сягала його плеча, тож Юлій Маркович змушений був раз у раз нахилятися до неї, коли пара йшла попід руку. На відміну від чоловіка-поліцейського, його половина уважно стежила за всіма модними віяннями. Анна, якій за Іванове життя доводилося приймати Харитонових удома кілька разів, мусила визнатиЗінаїда Михайлівна таки має смак.
Радий бачити вас, голубонько, у гарному настрої! колишній чоловіків начальник поспішив привітатися першим, зиркнув на Гліба, додав: Ще й у такому гарному товаристві. Моє шанування, пане Коваленко.
А яка я рада! втрутилася Зінаїда, торкнувшись губами Анниної щоки. Не повірите, душечко, уже кілька разів з Юлієм Марковичем про вас говорили. Досить вам, мовляв, зачиняти себе в чотирьох стінах. Життя ж триває, ми з вами ще дуже молоді! Треба виходити у світ, слухати музику, пити шампанське!
На підтвердження своїх слів Харитонова дзенькнула своїм келихом об келих у чоловіковій руці. Вольська чемно гойднула своїм, хоч усередині в неї все кипіло. Їй не дуже приємно було вислуховувати про своє нібито добровільне увязнення. Ще трохиі їй почнуть пророчити монастир. Анна ще могла терпіти подібне від Христі, бо з неї в таких справах багато не спитаєш. Але спосіб мислення світських або наближених до світу дам чим далі, тим більше її дратував.
О, кого я бачу! враз вигукнув Харитонов, дивлячись кудись через Коваленкове плече. Ще й не сам, дивись, Зінаїдо Михайлівно!
Якщо чесно, Юлію Марковичу, тільки його тут бракувало, буркнула дружина, вичавила посмішку, мовила до Анни: Дозволю собі пожартувати, душечко. Не завжди зустрінеш особу, котра має ще більш казенний вигляд за мого чоловіка! А такого буку, як Юлій Маркович, ще пошукати треба! вона грайливо штовхнула чоловіка в бік.
Вольська й Коваленко дружно озирнулися назад.
До них простувало одне сімейство. Попереду чинно ступав опецькуватий добродій у чорному фраку, з короткими бакенбардами й підкрученими напомадженими вусами. Високий циліндр прикривав рідке волосся. Анна спохмурніла й захотіла йти звідсиприсутність титулярного радника Лева Градова на одному з нею просторі псувала вечір. Вони зустрілися невдовзі після вбивства Вольського, їх представив Цвіркун у своєму кабінеті.