Градова призначили на Іванове місце, відрядили спеціальним приписом навіть не з Петербургаз Москви. Конфлікт у них виник майже відразу. Градов звинуватив покійного Вольського в мазепинстві, попередиввін, а отже, і Анна, мають репутацію неблагонадійних, не лояльних до політики государя-імператора. Тож краще їй надалі не нагадувати про себе, сумувати за чоловіком тихенько, займатися своїми жіночими справами.
Але вже наступної миті Анна забула про Градова й обопільну ворожнечу.
Поряд з ним, по праву руку, стояла й світськи посміхалася пухкенька дама в білій сукні, з горжеткою на плечах та в капелюшку з вуалеткою.
Ліворуч налякано завмерла дівчина в рожевій сукні. Волосся ззаду було заплетене чорними мереживними стрічками.
Її заскочила зустріч з Анною.
Нарешті, Леве Максимовичу, ви представите нам свою родину, Харитонов коротко вклонився дамі з вуаллю. Так розумію, маю честь бачити вашу дружину.
Емілія Дмитрівна, відрекомендував Градов. А цедонька, Катя. Катерина Львівна.
Дуже приємно, пані Харитонова була втіленням світськості.Як у нас кажуть, вас вітає Київ. Чула, ви тут уже місяць? Освоїлися після Москви?
Трошки менше, ввічливо уточнила Градова. Тільки почали облаштовуватися. Тут у вас не так гамірно.
Провінційно, хочете сказати, Вольська помітила, що зараз у Цвіркунової дружини всміхалися лише губи.
Іноді столичність буває надмірною, пані Градова зберігала спокій. Тим більше, утрачена столичність.Вона швидко змінила тему. До речі, панове, ми саме готуємося вперше приймати вдома.
Так-так, Юлію Марковичу, ви вже вважайте себе запрошеними. З родиною, безперечно, уставив титулярний радник.
Ліза, вирвалося в Анни.
Аж тепер уся компанія звернула на неї увагу.
Дуже приємно, Емілія Дмитрівна кивнула. Ви, Ліза
Мене звати Анна Вольська. Вона вирішила брати ситуацію в свої руки, відчувши, як напружився Коваленко. Даруйте, може, це не зовсім доречно тут і тепер. Але ж ми на святі. Товариство, шампанське, усяке зривається з язика. Я захопилася недавно однією дивною теорією. Слова випереджали думки, та стримувати себе вже не мала сил. Чули, що зовнішність пасує до імен? І навпакиімена є продовженням зовнішності?
Анна Ярославівна вміє дивувати, Харитонов помітно збентежився й відчайдушно намагався вийти з дивної розмови. Колись, голубонько, розкажете нам докладніше. А поки що
Мадемуазель більше схожа на Лізу, сказала Анна, дивлячись при цьому не на Градова, а на його доньку. Наперед вибачте, якщо я була нетактовною. Проте згідно з теорією, яка мене захопила, ззовні ця мила дівчина відповідає саме такому імені. Є певні прикмети, характерні риси
Дуже цікаво, перервав Градов, це прозвучало грубо, чоловік ледве тамував лють. Я розповідав тобі, моя люба. Він глянув на дружину. Це пані Вольська, удова одного з київських слідчих. Того, чию посаду я зволив обійняти. Погодься, Еміліє Дмитрівно: дружини поліцейських часом морочать собі голови різними теоріями.
Отут і я погоджусь! підхопила пані Харитонова, теж зрозумівши критичність ситуації.Слід заборонити поліцейським службовцям обговорювати справи вдома. Бо справді, такого собі накрутиш! Ми ж з вами знаємо це, любонько, вона глянула на Анну.
Вам справді пасувало б імя Ліза, погляд Вольської прикипів до дівчини. Не ображайтеся.
З-за лісу нарядних гостей, яких тим часом стало помітно більше, виринула захекана кучерява юнка в пишній білій сукні з мереживом.
Катю, ну, ми ж на тебе чекаємо! вигукнула на видиху, сіпнула доньку Градова за рукав, аж тоді кинула старшим: Прошу пардону! Уже скоро починається, а ще нема всіх подружок нареченої!
Сьогодні заручини, нагадала Анна. Якщо не помиляюся, подружки нареченої весільний звичай.
А в нас так! реготнула кучерява. Нині заручається моя сестричка! Катькамоя нова подружка! Яподружка зарученої! Тому миподружки нареченої!
Отака логіка, поважно кивнув Цвіркун.
То виОльга Пивоварова, здогадалася Вольська.
І як там ваша теорія? уїдливо запитав Градов. Бачу, дівчині її імя підходить, коли ви вже отак, з першого погляду, все вгадали.
Леве Максимовичу, що тут відбувається? пані Градова зиркнула спершу на чоловіка, потімна Анну, нарешті на свою доньку.
Катерина не встигла нічого відповістинад садом, у сутінковому небі, бабахнув і розсипався різними барвами феєрверк.
Ольга потягнула подружку за собою.
Дівчата змішалися з натовпом, зникли з очей. Нагодою скористався й Коваленко. Торкнувся пальцями краю циліндра, прощаючись з товариством. Легко вивільнив лікоть, перехопив Аннину руку.
І вивіввід гріха далі.
Розділ другий
Запрошення в казенному конверті.Зелений кабінет. Цілком таємно й непристойно. Любонька. Спокýси благородних дівиць.
1
Він не вкусить, не бійтеся.
На підтвердження хазяйчиної правоти пес повернув до ґанку велику голову з трикутниками вух, приязно гавкнув і знову заходився тертися об штанину візитера. Молодик у новенькому віцмундирі вже пересвідчився в миролюбності собаки, що вибіг назустріч. Але все одно боязко зиркав і ступив ще крок назад.
Анна зітхнула, а Христина почула це й почервоніла. Бо вкотре прийняла зітхання як докір на свою адресу. Вольська багато разів просила не брати в голову дурного. Вибір пса став усе ж таки їхньою спільною помилкою.
Хоча сама ідея завести чотирилапого сторожа не була хибною, особливопісля нападу на будинок.
Мешканки пережили небезпечну пригоду на початку липня. Анна саме підібралася впритул до таємної спільноти вбивць. Раніше Вольська лиш відчула її, злочинці тільки замаячили на обрії, заховані в пелені київського туману. Щойно спрямувала на них чоловікову увагу, Івана вбили на її очах. Той, кого душогуби називали Хазяїном, зробив ту саму помилку, що й усі інші, хто знав Вольського як одного з найкращих київських слідчих. Більшість складних і заплутаних справ розкривала його молода дружина, тож ударили болячеале не туди. Надалі довелося мати справу з Анною, і вона вирахувала кубло. Звісно, без допомоги не обійшлося, і сьогодні Вольська абсолютно переконана: прикру крадійку Розу Лисицьку їй у той важкий час послало небо. Хай би там що не думала про неї віддана Христяпомічниця взагалі без приязні ставилася до більшості з тих, хто оточував королівну.
Розина допомога виявилася вчасною й безцінною, без неї Анна б ніколи сама не добула доказів проти душогубської спільноти.
Але саме Роза привела за собою нападників тієї страшної ночі.
Так, спритна, бувала в бувальцях шахрайка прийняла тоді на себе головний удар і без її вчасної допомоги Анна з Христею навряд чи лишилися б живими.
Але якби двір стеріг пильний собака, сторож попередив би гавкотом про небезпеку й трьох беззахисних жінок убивці не заскочили б зненацька.
Тож після того, як справа остаточно вляглася, перестала цікавити газети й гармидер довкола неї вщухнув, Вольська вирішила завести пса. Христина радісно підтримала й визвалася сама роздобути тварину. У їхньому селі собак мали всі, навіть місцева злидота й голота. Охороняти бідні двори не було від кого. Проте саме злидні робили своїх псів агресивнішими за інших й охоче нацьковували їх на тих, хто не подобався.
Справедливості ради слід згадати, що Іван за життя кілька разів пропонував Анні купити цуцика. Вона щоразу відмовляла, бо побоювалася собак, симпатизуючи котам. У них навіть якийсь час жила кицька, та чимось отруїлася, тож більше домашніх улюбленців Анна тримати не хотіла.
Хто б знав тоді, що доведеться скоро ховати коханого мужа, ще й передчасно
Вольська довірила своїй помічниці вибір, бо повірила: Христина знається на породах. Просила лиш, аби собака був молодим за віком і красивим, отак захотілося. Як дуже скоро показав час, ставка на собачу зовнішність виявилася фатальною помилкою. Христя довгенько шукала, проводила кожному кандидатові ретельні й прискіпливі оглядини, старанно розпитувала знавців, навіть записувала й потім переповідала Анні.
Урешті вибір постав між однорічною німецькою вівчаркою і на пів року старшим чукотським їздовим псом. Спершу Вольська без коливань обрала німця, спрацював інстинкт викладачки німецької. Та потім, коли сама по черзі глянула на кожного, поміняла рішення. Сибіряк вразив не так благородною статурою, як поглядом блакитних очейАнна відчула саме в ньому силу й шляхетність породи. Кличка відповідала уявленням: Лорд. Тож Вольська відкинула останній сумнів.
Уже під кінець першого тижня жінки остаточно зрозуміликрасивий пес, чий чорно-білий колір хутра нагадував аристократа в елегантному фраку, до охорони будь-чого зовсім не придатний. До всього сибірська порода робила його погано чутливим до літнього тепла, тож більшу частину дня Лорд вештався в садку, у вишнево-яблуневому затінку. Там же довелося поставити його буду. Загалом собака був добрим, охайним, лагідним, швидко визнав нову хазяйку, за першої ж нагоди лащився і, що найбільш бентежило й наганяло смуток, дуже рідко гавкав.
Отак воновестися на красунчиків
Але не виганяти ж його, самі приручили.
Коли Христина впустила несподіваного гостя в поліцейському віцмундирі й новенькому кашкеті, Лорд стрімко кинувся назустріч, чим налякав молодика. Та собака просто вирішив привітати нову людину, привітно дзявкнув, обнюхав напрасовані штани й заходився тертися об ногу. За цим заняттям і застала собаку Анна, вийшовши на Христин поклик.
Дуже милий у вас песик, ввічливо мовив візитер. У нас лисичка.
Справжня? брови Вольської здивовано стрибнули вгору, мимоволі згадалася Роза.
Та ну, відмахнувся гість. Так називають ісландських вівчарок. Руді, пухнасті, нам подарували цуцика.
На весілля?
Настала візитерова черга дивуватися.
Звідки ви знаєте?
Ви побралися зовсім недавно, Вольська мовби не чула питання. На поліцейській службі теж не так давно, припускаювступили на посаду десь за рік до весілля. Винаймаєте помешкання, кімнату або флігель. Навіть напевне флігель, Анна кивнула сама собі.Ваша дружина з пристойної, шанованої, проте навряд чи дуже заможної родини. Вона дуже дбає про вас і вашу карєру. Робить усе, аби ви справили на начальство найкраще враження, бо цекрок до швидкого підвищення. Говорячи так, вона неквапом спустилася з ґанку, пройшла через дворик до гостя, машинально нахилилася, аби почухати за вухом наспілого зі своїми ласками Лорда, примружила очі.А ще ви обоє доволі сучасні молоді люди.
Слухаючи свою королівну, Христина гордо розправила плечі, склала руки на пишних грудях. Її завжди розпирала гордість, коли Анна знічевя, здебільшого від нудьги, управлялася в прозорливості. На враженого наповал візитера вона дивилася так, мовби вразила його сама.
Ми знайомі? вичавив із себе візитер.
Не маю честі. Хіба знаю, що служите при канцелярії розшукової поліції. Ви повернули послання штампом до мене, Вольська кивнула на казенний конверт у лівій руці візитера.
Антон, він обсмикнув поли віцмундира. Резников Антон, син Іванів. Справді служу лише рік. Точніше, чотирнадцятий місяць. Як ви
Просто. Анна перервала не дуже ввічливо, уже охолонувши до гри й подумки шпетячи себе за те, що взагалі почала, припекло показати себе. У вас обручка на пальці. У розмові ви машинально поправляєте її, причомудуже часто. Отже, не звикли її носити. Значить, обзавелися нею не так давно. Зблизька бачу: вона не аж така коштовна, проте не дуже дешева. Середня ціна. Тож ваші статки цілком відповідають виплатам, які отримуєте на службі. Могли б купити ще дешевшу, проте статус, Антоне Івановичу, тримаєте марку поліцейського службовця. Вона легенько посміхнулася. Згаданий статус ви демонструєте не так нареченій, як її батькам. Тут вартість обручки знову все пояснює: аби її родина була заможною, ви б зі шкіри геть вилізли, а купили б дорожчу, більш презентабельну. Нарешті, тільки не ображайтеся, дівчину із заможної родини ніхто б не пустив за поліцейського чиновника найнижчого рангу. Що ще? Вольська легенько торкнулася скроні пучкою зігнутого пальця. А Ви б не наважилися ні до кого свататися, не маючи постійної й пристойної служби. Тобто ви спершу знайшли її, потімзаявили дамі свого серця про серйозність намірів. Вона, як уже відомо, з поважної, пристойної родини. Тож рішення приймаються не швидко. Так?
Так точно, Резников зовсім по-дитячому кліпнув і для чогось поправив верхній ґудзик.
Кажете, цуцика подарували? Або на весілля, абонезабаром після нього, на новосілля. Не всякий може жити під одним дахом з батьками та собакою. Коли так, новосілля виглядає реальнішим висновком. Квартирна господиня теж може погано ставитися до собак, котів, навіть канарок під своїм дахом. Якщо ви мешкаєте окремо, ризиків нема. Звідси висновок: після весілля ви знайшли флігель. Не в центральній частині міста, але й не на далекій околиці. На службі мусите бути вчасно, молода дружина дбає про це. Серед іншого, про зовнішній вигляд. Штани напрасовані, ґудзики на мундирі блищать. Дружина чистить щодня, вгадала? Ще й зубним порошком, тепер краще бачу білі смужки по краях герба. Вольська націлила палець на ґудзик посеред тулуба. Ось пояснення, чому ви молоді й сучасні. Старші люди навіть у наш час здебільшого уникають цього засобу догляду за зубами.
Відразу видно дружину найкращого слідчого.
Юний Резников щиро віривсказав Анні комплімент. Мовляв, навчилася жінка мудрості від чоловіка. Язик запекло від гострого, непереборного бажання відбрити, кинути щось образливе. Натомість порахувала повільно до десяти, потімще раз, уже швидко.
Дякую, мовила стримано. Даруйте, затримала вас трохи. Казенний конверт із печаткоюсерйозна річ. Дарма до скромної тихої вдови найкращого слідчого людину не пошлють.
Вона простягнула руку. Візитер передав послання, видихнув із почуттям виконаного обовязку. Відкланятися не квапився, чекав на відповідь. Анна спершу оглянула печатку на сургучі. Брови знову скочили вгору, несподіваний візит почав виглядати серйознішим, ніж спершу здалося. Розламавши сургучне кружальце, Вольська видобула складений удвоє аркуш.
Пробігла короткий лист.
Підвела голову, глянула на Резникова. Потім скосувала на Христину. Зиркнула на Лорда, який крутився поруч і хекав, лащачись. Знову перечитала написане.
Не відпускайте візника, Антоне Івановичу, розпорядилася діловито. Чекайте, поїдемо разом.
Мені натякнули, що так буде, обережно проказав візитер. Аби ви відмовилися їхати, маю наказ переконати вас.
Цікаво, як би ви це зробили.
Ви ж їдете зі мною, зараз Резников говорив упевнено. Пощо розводитися про те, що вже не має значення.
Ярівно, а обідати! Христина сплеснула руками, неприязно глянувши на того, хто своєю появою порушив звичний порядок, запроваджений нею в цьому домі.У мене ж усе готове, гаряче все!
Прошу почекати мене, Вольська кивнула гостеві на альтанку, аж тоді повернулася до Христини. Подай панові Резникову каву. Потім зайди до мене, допоможеш одягнутися. Якраз на обід я й запрошена.
2
Жалóбу Анна вже давно не носила.
Вибрала сукню темних тонів, бо вирішиласаме така пасуватиме для розмови, що на неї чекала. Вольська не уявляла, про що може йтися. Та якщо посильного присилає особисто головний слідчий розшукової поліції, слід не лише готуватися до серйозної і навряд приємної розмови. Варто своїм виглядом перекреслити бодай найменшу спробу з боку Харитонова натиснути, виявити зверхність, змусити дати слабину.
Анна не мала наміру вбиратися, наче на прийняття чи в гості. Їй не треба було поставати перед очима Цвіркуна світською дамою, яка знається на модах і хоче взяти співрозмовника пишним зовнішнім виглядом, картинкою з журналу. Навпаки, стриманість у виборі одягу давала зрозуміти: не має наміру захищатися, грати в нещасну вдовицю, яка за найменшої нагоди чистить пірячко й хоче сподобатися, справити гарне враження. Адже Вольська здатна постояти за себе й навіть дати відсіч.
Нічого, крім підлості, від колишнього Іванового начальника вона не чекала.
Жодної довіри.
Візник їхав із Татарки схилами, правлячи до Лукянівки. По дорозі молодий посильний час від часу намагався заговорити до Анни. Проте вона втратила до Резникова будь-який інтерес, ясно й безжально даючи юному канцеляристу зрозуміти це. Зрештою він неприховано образився, що дозволило Вольській без зайвих пояснень, тим більшесантиментів перехопити ініціативупопросити супутника вийти, щойно вони проїхали трохи Великою Житомирською вгору. Буркнувши «маю честь, мадам», посильний підкорився. Вольська провела його довгим поглядом, і чомусь стало шкода незнайомої їй молодої дружини Резникова. Мабуть, юна жінка дбає про чоловікову карєру не менш ревно, ніж Аннапро Іванову. Проте в молодому службовці не відчувалося того стрижня, який мав усередині Вольський.