На місці Резникова її чоловік щонайменше б огризнувся. Що означає: об Антона Івановича вже незабаром почнуть витирати ноги й доручати йому найменш вдячні завдання. І якщо юний поліцейський дозволить себе загнуздати, його жінка не матиме ким пишатися.
Викинувши дурне з голови, Анна нарешті скерувала бородатого візника, куди зазначалося в листі. Готель «Північний» знали в Києві всі, хай не кожного туди пускали. Що трохи збентежило. Від неї вимагали дбати про секретність побачення, натомість місце для зустрічі Цвіркун обрав, ну, аж ніяк не таємне. Тим більше, недалеко від управління, на розі Володимирської й Фундуклеївської, уважай, серце міста.
Заклад підтримував традиції сімейного й мав відповідну репутацію: тут обслуговують за вищим розрядом. Лишитися непоміченим у такому фешенебельному місці навряд чи можливо. Нехай вона не аж така впізнавана особа, проте Юлій Харитоновперсона відома. Тим більше, у середовищі власників готелів і ресторанів. Утім, розмірковувала Вольська дорогою, одним своїм словом головний слідчий може зробити себе непомітним. Слід лиш попередити всіх, кого треба, щоб тримали роти на замку й забули, де, кого й коли бачилиі справді зробиться невидимим.
Коли нарешті дісталися до готелю й Анна вирішила розрахуватися, візник заперечливо гойднув головою, прогудівши:
Заплачено вже, бáрине.
Як тозаплачено?
Той фараон, що з вами їхав, дав три рублі. Половину дня за такі гроші катати вас можу. Як ще треба буде колись, зволите мій номер записати.
Їдь собі з Богом, відмахнулася Вольська, ще більше зацікавившись причиною несподіваного запрошення.
Їй був потрібен Зелений кабінет. До нього вів інший, окремий вхід. Поштивий лакей у пишній лівреї з напівпоклоном прочинив перед гостею двері. Усередині Вольська зупинилася, чекаючи, поки наспіє спритний метрдотель з лискучим від помади волоссям, тоненькими вусиками й збитою набік краваткою-метеликом. Перехопивши критичний погляд, метр плавним рухом поправив її, запитав з масною посмішкою:
Чим можу, пані?..
Ромашкова, Анна назвала прізвище, згадане в листі.
Посмішка не зникла. Та погляд помінявся. В очах, та й загалом у манерах метра зявилося щось невловимо втаємничене.
Так-так, на вас уже чекають. Прошу за мною.
Крокуючи в його фарватері, Вольська пройшла нешироким коридором з оздобленими зеленим оксамитом стінами й товстим килимом під ногами. Він закінчився поворотом праворуч, у кінці якого Анна побачила двері, заховані за важкими портьєрами. Відсунувши одну, метрдотель потягнув за дверну ручку, жестом запросивши гостю зайти. Щойно переступила поріг, двері за спиною мяко й щільно зачинилися.
Дякую, Анно Ярославівно, що не відмовили.
З-за круглого столу вглибині невеличкої кімнати, дуже подібної до будуару таємних коханців, підвівся той, кого Вольська впізнала й кого найменше чекала тут побачити.
А де
Пан Харитонов любязно погодився організувати нашу зустріч на моє прохання. Розрахував: вас заінтригує не моє, а саме його запрошення. Проте його присутність тут не потрібна. Тим більше, він усе знає про предмет нашої розмови.
Депутат міської Думи, купець першої гільдії Матвій Пивоваров галантно поцілував їй руку. Пухкі губи виявилися на диво холодними. Доторк дозволив Анні краще відчути чоловіка, точнішейого неабияку напругу. Той, хто звик хазяйнувати по життю, зараз був за пів кроку від того, аби люто, нестримно руйнувати все довкола. Цю затишну, оздоблену мяким зеленим обідню кімнату, ресторан, готель, чуже життя. Бо, схоже, його власне вже хтось зруйнував.
Вам, Матвію Никоновичу, простіше було завітати до мене в гості. Про адресу могли б справитися в того ж таки пана Харитонова. Я вдова, пенсію по втраті чоловіка діставатиму щойно від вересня, тобто вже за три дні. Така в нас бюрократія. До того кажу, що зараз переважно вдома, служби не знайшла. Клопоталася ж про пенсію, Іванові Вольському належать виплати по вищому розряду. Словом, вона зрозуміла, що почала забалакувати саму себе, плутати між трьох словесних сосон, ви б застали мене вдома. Ми б випили кави, присмачили б її домашньою наливкою чи лікером. Моя тут Анна на мить затнулася, моя хатня служниця робить відмінні напої та пече під виглядом штрудлів справжні шедеври.
Пивоваров раптом заметушився, виглядаючи тепер зовсім невідповідно до рангу й статусу. Ступив до столу, відсунув стілець, збентежено кахикнув:
Так-так, вибачте, зовсім геть із голови! Запросив даму на обід, а на столі голо! Прошу, сідайте, вмощуйтесь, зараз усе буде! Тільки Знову прошу пардону Ви їжте, пригощайтеся, замовляйте, чого душа бажає. Я ні, шматок у горло не лізе.
Вольська не встигла заперечити й зупинити водоспад гостинності Пивоваров уже підхопив з полички чималий мідний дзвоник. Калатання вдарило во вухах, Анна наморщила носа, скривилася. Прикрий звук припинився, щойно в Зеленому кабінеті зявився вже знайомий метрдотель.
Чого зволите-с? мовивши так, напомаджений завмер у покірному очікуванні.
Замовляє дама, Пивоваров відступив до крісла, важко вмостив у ньому себе. Мені коньяк. У карафці. А кращегорілки.
То як? перепитав метрдотель обережно.
Рóму тягни, депутатові думки ширяли деінде.
Мадам? розпорядник повернувся до Анни.
Не знаю
Вона справді розгубилася. З чоловіком відвідували ресторани. Хай тут, у «Північному», опинилася вперше, зазвичай меню київських ресторанів різнилося не так назвами, як способом приготування знайомих страв. Один рецепт міг смакувати, іншийні. До всього в Анни раптом теж зник апетит. Проте пити з Пивоваровим міцне вона не мала наміру. Сидіти за порожнім столомтак само.
Подайте спаржу, назвала першу страву, яка зринула в памяті, тут же додала: І курча, смажене. Тільки половину порції. А кавузараз, якщо можна.
Можна й треба! купець раптом визвірився на метра, лунко ляснув долонями. Рому, кави, ікри! Дзиґою хай крутяться! Ну!
Звичний до вибриків шанованих гостей метрдотель поштиво вклонився й випарувався. Вольська зняла капелюшка, поклала на канапу, сама сіла на пропонований стілець. Тепер бачила Пивоварова просто перед собою.
У вас щось сталося, сказала впевнено. З кимось із близьких. Не дай Боже, з молодятами. Тиждень минув від заручин. І справа дуже делікатна, інакше б головний над усіма київськими слідчими не рекомендував би вам мене. Юлій Маркович має певні підстави вважати, що я можу дати певні поради.
Молодята в Ніцці, готуються до весілля, відмахнувся Пивоваров. Вони нічого не знають. Ви, Анно Ярославівно, четверта особа, посвячена в мою таємницю.
По-перше, ще не посвячена, делікатно поправила Вольська. А по-друге, хто інші три?
Я. Моя дружина. Пан Харитонов.
Зупинила поява офіціанта. Чорно-білі кольори вбрання й ходіння легким перевальцем робили його схожим на дорослого пінгвіна. Мовчки зайшов, спритно поставив перед Анною запашну каву. Перед купцемкришталеву карафку з рідиною каштанового кольору, широку кришталеву чарку на товстій ніжці, дві круглі вазочки, теж із кришталю: чорна й червона ікра. Хотів налити, вже торкнувся боку карафки. Пивоваров нетерплячим жестом прогнав офіціанта, той зник, наче не було. Купець пригостився сам, перехилив різким жестом, при цьому високо закинувши голову. Видихнув, розрівняв срібною ложечкою чорну гірку маленьких круглих ікринок.
Оля. Зникла моя Оля. Без сліду.
Молодша донька, згадала Вольська. Та сама, кучерява подружка нареченої. А щеподруга Каті, доньки титулярного радника Лева Градова.
Доньки поліцейського, яка видавала себе за нещасну повію.
Аби вициганити в розчулених гроші на свій викуп з бордельного полону.
3
Анна думала швидко, питання сипалися в унісон думкам.
Як давно?
Учора не повернулася додому.
Звідки не повернулася?
Аби знавшукав би там.
Ви не знаєте, куди й з ким пішла ваша молодша донька-гімназистка?
Ольгамолодша. Але не маленька. Бонна-гувернантка не водить її за руку Києвом.
Дівчина нікого не ставить до відома, куди і з ким іде?
Дотепер такого не траплялося. Оля могла вільно, не звітуючи, піти собі гуляти. Ніколи не давала підстав брати її під домашній арешт. Тим більше ми з жінкою налякані. Усе сталося раптово.
Раптово, Матвію Юрійовичу, нічого не стається, Вольська дозволила собі повчальний тон. Тим більше, з юними гімназистками. Скільки років дівчині?
Шістнадцять, Пивоваров знову налив, випив, цього разу заїв чорною ікрою, для чогось додав: І пять місяців.
Своїх дітей, тим більшетакого віку, в мене нема й не може бути. Проте знаю з чужого досвіду, що саме їх треба особливо пильнувати. Не забувайте, я була одружена з одним із найкращих слідчих Києва. Чоловік не раз розповідав, у які халепи встряють підлітки. Особливоюнки.
Те, що ви вдова сищика, і змусило мене просити вас про допомогу.
Кілька хвилин тому ви послалися на пораду пана Харитонова.
Якби він порадив зовсім сторонню особу, ще й мужчину, я б не став слухати. Ви маєте хист до подібних справ. І вижінка, яка вміє берегти чужі таємниці. Це теж сказав Юлій Маркович.
Схоже, він вирішив зіграти роль такої собі свахи. Чому зникненням Ольги не займеться сам? Ваш статус депутата міської Думи зобовязує поліцію крутитися на пупі за першим помахом вашої руки. І це я не згадую, що купець першої гільдії, мільйонер Матвій Пивоваров без депутатства дуже важлива персона.
Ви щойно самі назвали причину, чому ми з вами тут, в окремому кабінеті, обговорюємо вкрай важливу для мене справу. Поліцейський розшукуже розголос. Я при всьому бажанні не зможу, не матиму права приховувати від офіційного слідства делікатні обставини, повязані зі зникненням молодшої доньки. Наголошую, Анно Ярославівномо-лод-шо-ї, дівчини шістнадцяти років від роду. Якби це торкалося старших дочок, навіть тепер, коли обидві заміжні, мене б розголос не лякав. І тут ідеться навіть не про мене, про мою дружину. Вона вже знає все, що знаю я. Погодилася з тим, аби я втаємничив пана Харитонова. Про нашу зустріч пані Пивоварова поки що не поінформована, але я неодмінно дам дружині детальний звіт. Проте Олина матінка швидше повірить у ваше мовчання, ніж у те, що огидні деталі цієї історії вдасться приховати від газет. Ви ж дружите з тим писакою, Коваленком?
Товаришую.
А, один чорт. Пивоваров махом випив третю чарку, цього разу заїв порцією червоної, скинув з бороди налиплу ікринку. Мусите знати, як він риє своїм носом, збирає й публікує сенсації. Повз таку не пройде. Ба більше! Котрийсь із підлеглих Юлія Марковича неодмінно захоче підзаробити, тому продасть спритному газетяреві новину. А власник газети заплатить, скільки скажуть. Бо ж на публікації заробить ще більше, кажу вам як купець.
Ви досі не пояснили, хто й на чому може заробити. Розголосу чого ви боїтеся?
На питання Пивоваров чекав. Поліз у внутрішню кишеню піджака, вивудив звідти сірий прямокутний конверт. Подався вперед, акуратно поклав перед Анною. Потім повівся дивно: плюнув на долоню, розтер іншою, ретельно витер руки білою, хрусткою від крохмалю серветкою. А серветку з огидою пожбурив на канапу.
Демонстрація огиди.
Дійство дало Анні тоненьку, мов серпневе павутиння, ниточку підказки щодо вмісту конверта. Розкривши його й витягши три цупких фотографічних знімки, тут же переконаласяінтуїція не підвела. Зберігаючи на лиці камяний, незворушний вираз, Вольська роздивилася кожну. Так лікар розглядає виразки на тілі пацієнта: видовище неприємне, але ж лікувати треба.
Звідки це у вас? запитала, не відволікаючись.
Знайшов сьогодні вранці в спальні Ольги. Щось підказалотреба обшукати кімнату. Те, що ви тримаєте в руках, лежало в нижній шухляді комода, під білизною. Три дні тому там нічого не було.
Ви порпалися в доньчиній білизні три дні тому? Анна поклала фотокартки на стіл зображенням донизу. Ви часто так робите?
Припиніть! пурхнув Пивоваров, ром уже почав робити свою справу. Служниця розкладає випране й прасоване, то її обовязок. Востаннє це було якраз три дні тому. Якби оця гидота вже була там, служниця б побачила. І негайно доповіла б пані Пивоваровій, своїй хазяйці. Звісно, дружина розпитала служницю сьогодні, чи не знаходила вона в комоді панночки нічого дивного. Не уточнювала, що саме. Додайте ще таку знахідку, картина вам складеться.
З іншої кишені купець витяг і поклав на стіл маленьку срібну табакерку. Вольська вже бачила такі, тож здогадалася про вміст. Проте все одно взяла, відшукала застібку, натиснула вказівним пальцем. Ніколи не куштувала, не уявляла смаку, боялася. Та довго не гадала.
Звідки в неї кокаїн? Хоча що це я Де Ольга його ховала? Поруч із своїми порнографічними знімками?
Між ліжком і стінкою. Маленька щілина. Надіюся, розумієте, чому змушений робити непристойну історію цілком таємною. Моя донька позувала комусь голою. Бавилася кокаїном, чи благородним, як його чомусь іменують. Тепер зникла безвісти. Пан Харитонов припускає: зникнення прямо повязане з її таємним життям. У що я, Анно Ярославівно, досі повірити не годен. Дати справі офіційний хід означає пустити в діло ці знахідки. Донька депутата міської Думи, почесного громадянина Києва, постачальника двору Його імператорської величності позує комусь для непристойних фото. Хіба не сенсація для осіб, подібних до вашого пана Коваленка?
Він не мій.
Ви були з ним на заручинах. Парою.
Я лише супроводжувала його. За компанію. Коваленко переконав переступити через жалобу, почати оживати й жити. Слухаючи вас, шкодую, що дала згоду.
Чому?
Напевне, чимало ваших гостей, котрі знають пана Коваленка, зробили ті самі висновки, що й ви. Я сумую за Іваном. Не шукаю розради й забуття в обіймах іншого. Тим більше, такого шибайголови, як всюдисущий газетяр. І я згодна. Анна швидко повернула розмову в потрібне русло. Той самий Коваленко вчепиться в подібний факт. Розголос піде, ваша дружина отримає сильний укол у самісіньке серце. Та й усій родині будуть непереливки. Цікаво лиш одне
Тихо прочинилися двері. До Зеленого кабінету знову пірнув офіціант. Аж тепер Вольська спохопилася: за розмовою забула про каву, напій устиг охолонути. Хоч знімки лежали картинками донизу, Анна все одно накрила їх серветкою. Дочекавшись, поки офіціант поставить перед нею тарілки й залишить кімнату, Анна взяла срібні прибори.
Не обідала, сказала, мовби чимось завинила.
Бог з вами, смачного! Пивоваров укотре наповнив свою чарку.
Прошу тим часом розказати, чим можу тут придатися я, приватна особа. Власне, ось що мене цікавить. Хоча долею вашої доньки, Матвію Никоновичу, вже перейнялася.
Цього разу купець не квапився випивати. Він подивився на стіни крізь скло чарки. Покрутив її, стиснувши ніжку. Переклав з руки в руку. Вольська тим часом віддала належне стравам, таки відчувши поклик голоду. Нарешті Пивоваров випив, неквапом, ніби справді смакуючи. Спорожнивши чарку, подивився довкола вже крізь порожню. Заговорив, затиснувши її в правиці.
Ви не так давно самовільно знайшли, хто вбив вашого чоловіка. Пан Харитонов повідав, коли я прийшов до нього зі своєю бідою. І біда, Анно Ярославівно, навіть більша, ніж безвісти зникла найменша, як буває в подібних випадкахнаймиліша донька. Мазунка, ось як таких називають. Алені!
Сильніше стиснувши кулак, Пивоваров, ніби так треба, наче горіх лущив, відламав чарчину ніжку. Вольська здригнулася, на мить завмерла з ножем та виделкою, припинила жувати. Оговтавшись, таки дожувала, ковтнула, запила зовсім уже вистиглою кавою. Відсунула чашку, потімтарілку з недоїденою спаржею й ледь початим смаженим курчам. Бажання їсти й пити остаточно випарувалося. Купець ніяк не реагував на її збентеженість. Кришталеві уламки висипалися на стіл. Краї червоніли, гостра скалка подряпала долоню. Пивоваров витер руку об край скатертини, повів далі, говорячи вже стінам:
Більша бідате, що сталося з Оленькою до того. Її не змусили заголятися, її ставили в ці неймовірні позиції не силоміць. Їй не наказували нюхати клятий порошок під страхом смерті чи ґвалту. Пані Вольська, я достатньо пожив на цьому світі й вивчив чимало людських звичок та пристрастей. Мою нашу мазунку, наше кучеряве янголятко розбестили, і дівчинка не опиралася. Їй це подобалося, а мене справи зробили сліпим. Я надто був зайнятий влаштуванням шлюбів старших дочок, вигідних шлюбів, пані Вольська. Своїм дівчаткам ми давали більше волі, ніж хтось інший. Чому? Бо вірили: вони чемні, порядні, поважають батьків, не переступлять жодної межі.