У моїй присутності,з часу, коли Вольська зайшла в квартиру, Градова повторила це вже втретє.
Ми ж, Еміліє Дмитрівно, довіряємо нашій доньці.
До чого тут довіра? Я не довіряю цій особі,вона кивнула на Анну.
Моє ставлення до пані Вольської аналогічне. Але ж ідеться про Катю, нагадав Градов. Вона в нас чесна, щира дівчинка. І слово в слово перекаже нам їхню розмову. Це так, Катерино?
Дівчина витримала батьків погляд.
Звісно, так і буде! якби Анна не знала, як гімназистка вміє брехати, повірила б у щирість. Якщо вона не хоче, щоб ви лишилися при розмові, то хай собі. Раптом пані Вольська соромиться вас!
Доньчина відповідь заспокоїла та явно потішила батьків.
На цьому лишаємо вас, кивнув Градов. І, Анно Ярославівно, усе одно не займайте багато часу. Маємо надію, Катя скаже вам щось корисне. Проте до зникнення своєї подруги навряд причетна.
Нарешті вони лишилися без свідків.
Ми зустрілися втретє,посміхнулася Вольська. Ти справді розкажеш батькам усе, про що ми будемо говорити? Наприклад, про Лізу, одну хитру дівчинку зі Сновська.
Чого вам треба від мене? скромна гімназистка враз перетворилася на агресивну не по роках вуличну дівку. Аби хотіли, давно б уже виказали мене. Значить, не хочете.
Молодець, розумниця, Анна посміхнулася ще ширше. Не хочу. Поки що.
І що ж я винна вам за мовчання? Катя примружила очі.Навряд вимагатимете грошей. Не змусите ж красти перли й персні з матусиної шкатулки.
Домовмося відразу, Катерино. Як кажуть, на березі,Вольська прискорила події, бо вже втратила добу й не збиралася тягнути далі.Ти відповідаєш на мої питання чесно, не крутиш. Коли я почую все, що мені треба, ми вдвох вирішимо, що саме з нашої товариської бесіди ти переповіси мамі й татові. Ти вже встигла переконатисябрехню я не лише почую, а й побачу. Тож попереджати не збираюся. Щойно збрешештет-а-тет завершено. Гукаю сюди пана Градова, знайомлю з Лізою, далі хай батько-поліцейський тебе допитує. Згода?
Катя з недовірою глянула на простягнуту долонею вгору правицю.
Я не знаю, куди зникла Олька, мовила нарешті.Уперше почула про це сьогодні, від тата. А йому ви сказали. Я Ми не бачилися чотири дні. І чому ви взагалі чіпаєте саме мене, а не інших подружок?
З іншими не знайома. До речі, назвеш мені їх, як треба буде. А на висновки наштовхує вже відома тобі дівчинка Ліза. Кого маємо? Двох подружок одного віку. Двох доньок заможних і впливових батьків. Не дивує, коли дітки нудяться й бісяться з жиру. Одна вдає з себе повію-втікачку, розігрує виставу, тисне на жалість, виманює в сердечних жіночок гроші. Яке їхало, таке й здибало. Бо інша подруга займається ось чим.
Анна розстебнула сумочку.
На столик одна за одною лягли три фотокартки. Вольська постукала пучкою по одному з зображень Ольги. Дівчина стояла рачки на розстеленому ліжку. Спідниця високо задрана, голий задок спокусливо виставлений. Позуючи, благородна дівиця озиралася на фотографа з хтивою усмішкою.
У кожної з подруг є спокуси й брудненькі таємниці. Ніколи не повірю, що ви не хвалилися одна одній своїми таємними забавами. Це ваші дівочі секретики. Що ти знаєш про ці фото? Хто, де і коли їх робив? Оля ховала їх у себе в спальні. Поклала їх у сховок за три дні до свого зникнення. Ви не бачилися, Анна задля наочності виставила чотири пальці,чотири дні. Одне витікає з іншого. Тільки спробуй мені заперечити.
Поки Вольська говорила, Катя повільно спадала з лиця. На останньому слові зробилася білою, колір шкіри на лиці майже злився з білизною гімназійної сукенки. Пальці судомно перебирали косу, ще трохирозплетуть стрічку.
Я злякалася, дівчина зовсім по-дитячому шморгнула носом.
Уже тепліше.
Якщо батьки дізнаються Не про Лізу То мене ще в Москві подружка навчила. Як не нахабніти, часто не світитися, можна до тисячі рублів назбирати. Добре ж мати гроші свої
Лірика, відрізала Анна. Ближче до діла.
Я розказала Олі Просто так, ми гуляли, я запросила в кондитерську, замовила шампанського. Похвалилася Ну, звідки гроші А вона мені: є кращий спосіб. Платять більше, не треба вештатися вулицями, не нарвешся ні на кого. Показала отакі фотокартки.
Такі чи саме ці?
Схожі. На решті не Оля була, інші дівчата.
Але такі самі?
Це мистецтво. Їх художники роблять, Катя знову шморгнула.
Ти спокусилася? Десь є твої такі самі знімки? Тебе шантажують ними? Анна не питалавипускала кулі.
Нема. Я не змогла. Утекла. Тому ми посварилися. Чи ні, не так. З того дня я уникала Олі, а Оля не шукала мене. Я навіть збиралася сьогодні нарешті побалакати з нею, прояснити все
Звідки втекла? Про який день ідеться? Чому втекла? Вольська натиснула сильніше.
Злякалася. Страшно стало в останній момент. Ми вже там були. А коли Оля зайшлау мене отут щось бомкнуло, Катя торкнулася скроні.Зірваласяі ходу. Двері зачинені. Гаратаю, кричу, в мене істерика, тіпає всю. Тоді він вибіг, ричитького, мовляв, привела, усім через неї амба. Так і сказав: амба. Звелів мовчати, знову наказав очі завязати туго Нам обом, Ольку так само не лишав, вона ще шипіла на мене Вивезли звідти так само, як привезли.
Почуте виглядало абияк накиданою копицею сіна.
Не барабань, Анна спробувала зосередитися. Вивезлизвідки? Привезликуди? Були тамде? Вивіз так самояк? Вінхто?
Не знаю, жалібно промекала дівчина, і Вольській враз щиро зробилося її шкода. Покажете, то впізнаю. Чоловік, дорослий.
Тобі шістнадцять. Будь-який старший пан виглядатиме дорослим.
Йому тридцять може Бáки. Катя пустила до половини розплетену косу, провела двома пальцями вниз від скронь, зображаючи бакенбарди. Олька називала його просто майстром. Він приїхав по нас в критому екіпажі, коли сілидав обом хустки, аби очі завязали. Та сама карета чекала у дворі. Висадили, де взяли. Біля Шато-де-Флер.
Там народу повно, загубитися в натовпі легко, Вольська мовила до себе, ще трохи подумала. Кажеш, злякалася. Майстра чи як його там?
Ось цього. Уявила себе такоюлячно зробилося.
Схоже, Катя зараз не грала. Фото справді настрашило її. Причому настільки, що вона навіть зараз, у себе вдома, у своїй вітальні, ще й коли за дверима батько-поліцейський, не наважилася взяти відбиток до рук. Кивком указала на потрібний.
Він справді вирізнявся серед усіх трьох, Анна теж помітила й відзначила.
Щось вгадувалося небезпечне. Подавало тривожний сигнал, хоча пояснити відчуття Вольська не могла. Але коли вже здатна до ризикованих оборудок гімназистка відчула тривогу, значить, варто зважити.
Вольська взяла фотографію, поклала між іншими двома. Тією, де найменша донька мільйонера й депутата міської Думи стояла рачки із задертою спідницею. І тією, на якій вона теж задирала спідницю, але вже стоячи передом.
На третьому знімку Ольга сиділа в глибокому кріслі.
Теж напівгола, з великим білим бантом на голові.
У ляльковому платтячку.
Зображала зламанумертвудівчачу іграшку.
Розділ третій
Роздуми за плетивом. По руках. Погані передчуття. За чаркою лікеру. Пахне сосною.
1
Знайшла б ти когось йому.
Вони сиділи в садку біля альтанки. Добряк-пес примостився в ногах Христини, приязно дзявкав і махав хвостом. Христя почухала за вухом, як Лорд любив, поцікавилася діловито:
Сýчку знайти, Ярівно? Вязати? Так ніби рано, молодий ще. Хоча, повела далі по-філософськи, явно думаючи зараз зовсім не про собак, для такого діла ніколи не рано. Пізнобуває. У нас у селі живе один
Що в тебе в голові,буркнула Вольська. Треба, аби його хтось навчив на чужих гавкати й кусатися. Чи хоча б гавкати, інакше пощо ми сторожа у дворі завели й годуємо.
А-а-а, протягнула Христя з розчарованими нотками. Отут не знаю, як раду дати.
Дізнайся. Нам потрібен злий собака, розумієш? Злий до чужих, добрий до своїх. Є ж якесь дресирування чи не знаю Словом, оце тобі завдання на найближчий час. Не заводити ж ще одного пса, бо цей дружить з усіма.
Отут не варто, погодилася Христина. Усе ж, Ярівно, розкажу вам історію. Теж у нашому селі трапилася, і якраз про собак.
Анна зітхнула. Помічниця мала настрій побазікати, і зупинити її в подібних випадках не міг ніхто. Хіба станеться щось, здатне перемкнути увагу Христини Попович на серйозніші справи. Наприклад, виникне потреба й нагода когось насварити, а кращепроклясти.
Значить, жив у нас через три двори Панько Заплава, задоволена, що її слухають, Христя вмостилася зручніше, легенько відштовхнувши Лорда, і той подибав у затінок саду. Ой, чому живдосі живе, дай йому Бог здоровячка. Хазяїн, усе є в хаті й біля хати. І мав у дворі здоровенного пса, отакого! Вона показала руками, і Анна уявила щось розміром з дорослого ведмедя. А потім Панько забрав собі ще одного собаку, приблудного. Ну, як приблудного Хутір один згорів, куди погорілим ще пса. Віддавали, хто брав, Заплава й зголосився. Так що ви думаєте, Ярівно? Кобелі хазяїна не поділили! Христя вдарила руками в поли. Знаєте, як ото вредні баби сваряться за чоловіка й одна одну за патли на людях тягають! Панько приблудного годує, а отой, здоровило, його від їжі відганяє! Спершу ціла комедія була, люди збігалися поглядіти. Заплава приблудного потай годує та де, здоровило все одно знаходить! Носом чує! Не витерпів зайда, огризнувся. Тут уже не до комедій, бо таки порвали б собаки одне одного. Довелося Панькові приблудного везти аж у сусіднє село, тут би йому життя не було.
І для чого ти це мені зараз розказала?
Не ризикуйте, королівно, мовила Христя повчально. Хтозна, як воно піде, коли другого собаку заведемо, злого. Лордові до компанії.
Тому займися нашим Лордом. Сама ж розумієш, двоє псівзайвий клопіт. Ще собачих бід нам тут бракувало.
Весь час, поки говорили, Вольська тихенько стукала спицями. З блудною донькою Градова говорила ще хвилин тридцять, вичавила все, що змогла. Сортувати почуте й розкладати по поличках почала ще дорогою з Липок на Татарку. Та все одно найкраще думалося в улюбленому кріслі-гойдалці за необовязковим, але звичним для рук і мозку плетивом.
Нічого. Хай буде ще одна велика серветка. Знайде, куди прилаштувати. Ось хоча б Коваленку в його холостяцький барліг.
То що ви виходили? Христя зрозуміла, що розмову про собак закінчено і її королівна переймається іншим, значно серйознішим. Може б, я до чогось вам придалася?
За більш як півтора року, що помічниця жила тут, вона чула й бачила достатньо, аби Вольські цілковито їй довіряли. Тепер, коли Анна лишилася сама, ближчої за Христину людини в неї не було. Звісно, є батьки, та й свекор зі свекрухою наполягали не вважати їх чужими. Проте всі таємниці, повязані зі слідчою практикою, за межі стін їхнього будинку не виходили.
У Києві, та дев усій губернії про справжню роль Вольської в житті й успіхах її чоловіка знали четверо. Христядавніше. Старший слідчий Юлій Харитонов, репортер Гліб Коваленко та шахрайка Роза Лисицькавіднедавна, після Іванової загибелі. І якщо до того трагічного дня Іван радився з Анною і вони зовсім не боялися Христиних вух, відтепер Вольській потрібен був живий співрозмовник. Без того, щоб проговорити історію, вона не могла рухатися далі. Не з дзеркалом же балакати, не з собакоюоднаково, що сама до себе, так і звихнутися недовго.
Христя Попович, утаємничена й віддана особа, годилася на роль слухачки цілковито. Ба більше: ще за Іванового життя могла, з дозволу, звісно, висловити свою думку. Адже проста дівчина багато чого також сприймала простіше. Часом саме її думка направляла на правильний шлях, адже Христина не залежала від купи умовностей, що тримали в полоні Вольську.
Меншенька Пивоварова знімалася голяка, край спиці підхопив нову петельку.
Так це ви ще вчора мені показали, Христя скривилася. Гидота. Чого їм не вистачає в житті. Сиру мало чи масла, у якому качаються?
Оленька підбивала до цього Катрусю, доцю пана Градова. Та призналася сьогодні.
Оту малу лярву, яка гроші у нас біля церкви ледь не видурила? А знаєте, Ярівно, от не дивує мене таке, ні грама не дивує! Яке їхало, таке й здибало!
Дівчата вже їдуть кудись позувати фотографу. Аж раптом Катрусю лякає дивний знімок, на якому треба зображувати зламану ляльку.
У мене від тієї картинки теж мурахи шкірою побігли, визнала Христя. Дівчисько там справді мов неживе.
Дивний сюжет, гратися в мертву, спиці забігали швидше, в унісон із Анниними думками. Щось мені підказує: донька Пивоварова вскочила в халепу. І халепа ця безпосередньо повязана з непристойними фотографіями. Але, Вольська на мить зупинилася, багатозначно глянула на помічницю, Оленьку саму хтось до того підштовхнув. Заманюючи Катрусю, вона показала подрузі знімки іншої дівчини. Зі слів нашої знайомої, та виглядала старшою. Це означає,спиці зарухалися знову, що справа прибуткова. Вона поставлена серйозно, на потік. Той, кого дівчата знають як Майстра, діє давно й не сам. А гра в поламану іграшку підказує: комусь до вподоби саме такі картинки. Отже, Христю, не напрошується іншого висновку, крім одногодесь у Києві завівся збоченець. Я б навіть сказала, маніакальний.
Ой! Христина зойкнула, прикрила рота долонею. Їх тут, у місті, ніколи мало не було. А тут ще один.
Чому дівчина не боялася позувати з відкритим обличчям? Анна вже запалилася так, що відклала почате плетиво на столик. Зазвичай такі знімки продають у певних, вона наголосила на цьому слові,місцях. Не завжди їх купляють босяки й дегенерати. Забавляють себе похабними картинками цілком собі поважні аристократи. Та Господи, гімназисти старших класів залюбки платять за голих жінок заощаджені на обідах гроші! Є ризик, невеличкий, алеє, що одного разу Оленьку Пивоварову впізнають.
Хіба вона того не знає?
О! Вольська задоволено підняла палець. Дуже мудро сказано, Христю! Гімназистка, донька депутата міської Думи мала б розуміти всі ризики. Та все одно пішла. Чому? Невже така дурна? Навряд. Невже стільки грошей платять, що забула про обережність? Теж навряд. Відповідь одна. Оленька Пивоварова була впевненаїї голу на фотокартках навіть випадково не впізнають. Знімки призначені для дуже вузького кола зацікавлених осіб. І особи ці, Христю, на всі боки фотографії не роздають. Милуються самі. Особливооцією, поламаною лялькою. Таких більше, ніж одна. Закладаюся.
Та ну вас у баню, Ярівно! відмахнулася Христина. Чого б я ото з вами закладалася! Кажете, наче в тирі стріляєте, який на Контрактах. Бабаху точку! Бабахвлучили! Бабахзбили!
Вольська не приховувала, що їй лестять такі компліменти. Аби ще вони підказували розгадку. Чи бодай напрямок, куди слід рухатися.
Питань однаково забагато, мовила вона. На одну знайдену відповідь щонайменше два припадає. Власне, відповідь поки одна і є.Анна зітхнула. Дівчисько зникло, воно в небезпеці, це прямо повязано з її забавками. Але як до Ольги потрапили її ж знімки? Украла, віддали? Якщо віддалидля чого. Якщо вкраланавіщо. Вимагали щось в обмін на них? Батькові гроші? Де дівчина їх візьме Поцупить? Звідки? Та й у неї ж фотокартки, не пластини. Надрукувати можна ще, смисл їх викрадати? Ще й ховати у своїй спальні Голова обертом, а все лиш почалося.
Мені що треба робити? Христина потерла руки.
Поки нічого. Не дмися, без тебе хоч як не обійдуся, тут же підбадьорила Вольська. Є один слід, який ти не візьмеш, і я не зможу. Майстер. Чи так званий Майстер Його б знайти, відразу б усе прояснилося.
Ви ж кажетеслід. Отже, бачите його.
Хтозна, Анна невпевнено повела плечима. Ольга не призналася Катрусі, як його звати. Зате поділилася інтимним секретом: має коханця.
Полюбовник! ахнула Христя. Їй же шістнадцять!
Молода, та рання. Та й вік кохання не зупинить, мовила Вольська повчально.
Господь з вами, королівно! Де там кохання, де любов! Блуд, срамота! у пориві помічниця перехрестилася, сплюнула, знову поклала хреста.
Неважливо, як воно збоку. Ще менш важливо, як ми з тобою його назвемо. Тут інше важить. Чи є той коханець насправді.
Христина кліпнула очима, труснула головою.