Останню фразу Лора адресувала Гайдукові.
Тобі платили мало? шеф перейшов запанібрата, не говоривспльовував. Даю хороший шанс. Назви трьох кандидатів. Хто, по-твоєму, злив внутрішню інформацію? Валяй, ми розслідуємо, розмова коротка.
Пузань зрозумів і прийняв поразку. Проте не скидався на того, хто готовий принижено падати в ноги й вимолювати пробачення. Це робило йому честь, Лора знову мусила визнати: Борисюк не такий простий, яким видається.
Якщо у вас кадровий голод, я тут ні до чого, відповів він рівним голосом. Звільнюся хоч зараз. І що далі? Дасте команду закопати мене в лісі? Знайдіть злочин, який на мене можна повісити. Доведіть. Навіть нашим гнилим судам, панове, потрібні докази.
Ну-ну, Гайдук зиркнув на Лору, та гидливо стулила губи. Ну-ну, повторив. Здається, «Кредитний» розщедрився. Тільки ти, Борисюче, усе ж не дуже мудрий. Хоча й не надто дурний. Знаєш, у чому помилка таких, як ти? Ви не вмієте себе продавати.
Тобто?
Зрада, старий, має свій фінансовий еквівалент. І ці срібляки повинні розвязати твої проблеми з грішми якщо не на все життя, то років на десять уперед. Про парашут безпеки чув? То він над тобою не розкрився. Ти повинен був продати ходакам із «Кредитного» оте відео з камер за всі гроші світу. Ну нехай за половину. Скільки б не взявти продешевив.
Лора клацнула пальцями, привертаючи до себе увагу.
Нерухомість.
Що? не зрозумів Гайдук.
Не знаю, як перевірити. Але якось, напевне, можна, мовила вона. «Кредитний» має будівельну компанію. Вкладається в комерційну нерухомість. Продає, але здебільшого здає в оренду під офіси чи торговельні центри. Та є в них і житло, новобудови. Ото мені щойно й стрельнуло, коли ви, на людях вони з Гайдуком тримали субординацію, сказали про вирішення проблем на все життя. Квартира. У новому будинку. Не дуже дорога, в Житомирі загалом дешевші помешкання.
Тепер в інтернет зайшов зі свого телефона Гайдук.
Від тринадцяти тисяч доларів, у цьому районі.Він показав результат Лорі.Підозрюю, що ви маєте рацію, Ларисо Василівно. Не тринадцять, але двадцять штук «Кредитний» за злив заплатив. Тепер наш зрадник має житло, яке здаватиме. Майже за всі гроші світу. Ну, вгадали?
На Борисюкове обличчя лягла тінь.
Не ваше діло, огризнувся.
Вгадали, ствердно, впевнено, вже без крихти сумнівів кивнув шеф. Усе ж таки, Ларисо Василівно, вам ціни нема. На відміну від палець тицьнув на пузаня. Цей собі ціну склав. Неодмінно перевіримо. Це забере трохи часу. Та він не міг поміняти відео на обіцянку. Отже, оборудка офіційно проведена вчора.
Або позавчора під вечір. Або й справді вчора, у першій половині дня, вирахувала Лора. Вперше відео зявилося на сторінці, яку я знайшла вчора о тринадцятій сорок. До того часу всі права на квартиру мали б уже бути оформлені й занесені до відповідних реєстрів. Ми не зможемо забрати в нього власність. Не знаю, чи хтось зможе. Але далі займатися цією особою мені нудно.
Лора говорила так, ніби Бориса Борисюка не було в його власному кабінеті.
4
За годину Лору зустріла дружина Графа.
Зоя.
Вітаючись, вона простягнула руку. Не легенько стиснула, як зазвичай прийнято між жінками, потиск нагадував чоловічий. Тому Кочубей спершу звернула увагу на сильні руки. Потімна погляд нової знайомої: відкритий і колючий водночас. Лора вже знала, що Зоя Граф лише на рік молодша від неї, нещодавно відзначила тридцять три. Та з вигляду була старшою років на пять, хочатакий парадоксце в ній і приваблювало.
Лора побачила перед собою типову ділову жінку, котра звикла домінувати й вирішувати все за всіх сама. Але разом із тим у Зої Граф відчувалися виразні жіночі нотки. Вона зовсім не відповідала образу такого собі «мужика в спідниці». Радшеприваблива жінка, яка змушена взяти на себе купу обовязків, що досі вважаються в суспільстві здебільшого чоловічими.
Не кожна могла б керувати транспортною фірмою, нехай невеликою.
Не кожна могла б працювати в таксі.
На погоду Зоя не зважала. На ній було розстебнуте червоне коротке пальто, під колір «камаро», біля якого стояла. Поли відкривали світло-сині джинси, кофтину в тон штанам, замшеві чобітки з невисокими, але широкими халявами. На її тлі Лора, звична вдягатися хай стильно, але при тому не впадати в очі, відчула себе бідною родичкою. Відчуття посилила шапочкаадже коротко стрижена, ще й підфарбована Зоя залишалася простоволосою.
Я думала, що ви з чоловіком живете разом, сказала Кочубей.
Гайдук дав їй віжки управління, довіривши розмову, точнішедопит винуватця. Сам від Богунії взяв таксі й подався залагоджувати більш нагальні справи. Безпека «Омеги» раптом опинилася під загрозою, про що шеф навіть не здогадувався, бо не копав глибоко. Дбати про неї, вживати контрзаходівйого основний обовязок. На цьому фоні ганебний вчинок охоронця-протеже зі зрозумілих причин перейшов до розряду другорядних.
На щастя, Вадик має власний барліг. Зоя, говорячи так, на щасливу аж ніяк не скидалася.
Вона чекала на іншому кінці Житомира, теж у спальному районі, але забудованому раніше. Зараз вони стояли в неохайному дворі біля єдиного парадного, яке було в панельці на девять поверхівстандартна блочна забудова сорокарічної давнини.
Бабуля внучкові відписала.
Його бабуся ніби жива.
То по материній лінії. А спадоквід тієї, що по батьковій.
Ясно. Ви сказалина щастя
Бо можу від нього відпочити. Вадик ховається тут. Абоя зачиняю.
Ховається?
Наприклад, зараз заховався від ганьби. І це добре, бо очей сусідам не муляє. Та й різні журналісти-блогери не морочать голову.
Сокіл запаркувався трохи далі, за рогом будинку. Лора припустила, що розмова вийде довгою, тож дала напарникові карт-бланш у часі. Зазвичай у таких випадках Богдан зачинявся в салоні, вмикав тихенько будь-яку радіохвилю й дрімав під звуки.
Ви ще сказализачиняєте
На ізоляцію. Тільки так можу впоратися.
Із чим? Лору дратувало, коли треба було витискати слова по краплі.
Господи, Зоя витягла з сумочки цигарки. Ви не проти?
Навіть якщо противи ж усе одно закурите.
Зоя прикурила від дешевої запальнички, випустила дим убік.
Хочу кинути. Навіть іноді вдається. Та хіба з усім цим А! Вона приречено махнула рукою.
То з чим не впораєтеся? нагадала Лора.
Вадикалкаш, просто пояснила Зоя. Зараз це не модно. Тим паче для чоловіків його віку.
Йому, здається, двадцять шість
Двадцять сім. Уже.
Що значитьне модно? Що ж тоді модно?
Наркотики. Зоя знову затягнулася. Принаймні в їхньому віці. Добре, хоч у мене татко бухав.
О, Господи! вирвалося в Лори. Даруйте, але чомудобре?
Знаю, як дати цьому раду. Мама зачиняла батька у квартирі, коли йшла на роботу. Проблеми, звісно, ми ж усі разом жили. З Графом легше. Сама його сюди заганяю. Він мене слухає, хоч і бурчить.
Бо вистарша?
Не починайте. Зоя глянула на кінчик цигарки, збила нігтиком попіл. Вік не має значення. Вадим усіх слухає. А щечас від часу тікає, як сам каже, до себе, на свою територію. Щось йому муляє. Точнішемуляло.
Зараз не муляє?
Девять місяців я мала спокій, Ларисо Василівно
Лора, мяко поправила Кочубей.
Девять місяців, повторила Зоя. Знаєте, як ми познайомилися? Влаштувався водієм на мою фірму. За якийсь час на нього поскаржилися пасажири: пяний на маршруті. Поговорила з хлопчиною перед тим, як вигнати, бо розмова в мене коротка. А потім, не повірите, так жаль його стало
Чому жповірю. Ваш чоловікіз тих, кому треба дружину й маму в одній особі.
Не коментую. Зоя докурила до фільтра, витягла з сумочки паперову серветку, акуратно загорнула бичок. Скажу інше: у мене на маршруті, розуміється, він працювати вже не міг. І куди приткнути новоспеченого чоловіка, теж не дуже знала. Добре, що бабуся з мамою підключилися. Але весь той час, Лоро, всі девять місяців, Вадик краплі до рота не брав. То все вона поробила. Не вірила до останнього, я ж доросла тьотя. Ще з хлопчиком сперечалася.
З яким хлопчиком?
А Ну, я Вадима так іноді називаю, коли хочу заспокоїти. Чи, навпаки, насварити. Під гарячу руку, коротше кажучи. Тільки тепер визнаю помилку. Не бачу іншого пояснення. Поробила вона нам.
Чекайте, Лора клацнула пальцями. Вонаце
Свекруха.
Вадимова мама? Лорині брови стрибнули вгору.
Моя свекруха. Колишня. Чорний рот у неї та лихе око. І взагалі, зечка вона. Щойно з колонії вийшла. Звільнилася На наші голови.
5
Перш ніж зайти нарешті в парадне, Зоя набрала чоловіків номер.
Абонент не може прийняти дзвінок, сказала, здивовано глянувши на пласку прямокутну слухавку, навіть розвернувши її до Лори.
Щось не так?
Дзвонила Вадикові, коли їхала сюди. З машини, дорогою. Попередитиприйду не сама.
Це важливо?
Нє-а. Зоя мотнула стриженою головою. Просто вирішила сказати. Могла б не говорити. Адже ключик є.
Вільною рукою вона витягла з кишені пальта круглий брелок з емблемою «камаро». На мідному кільці забряжчали чотири ключі різної форми. Легенько підкинувши звязку на долоні, Зоя начепила кільце на вказівний палець.
То ходімо. Лорі не терпілося поставити винуватцю кілька важливих для справи питань.
Хлопчик відповів хвилин пятнадцять тому, Зоя мовби не почула, закусила нижню губу. Не може прийняти дзвінок Якого ж ти милого А! Зоя знову брязнула ключами. Гайда, Ларисо Вибачте, Лоро.
Важкі, незграбні, як сам будинок, проте міцні парадні двері обладнали домофоном. Зоя набрала потрібні цифри. Послухала сигнал, на який ніхто не відповів. Знову прикусила губу, приклала до потрібного місця сірий млинець магнітного ключика. Лора встигла глянути через плече супутниці й вирахувала за номером квартиритретій поверх. Помилилася: натиснувши напівпропалену, колись червону кнопку й викликавши кабіну обмальованого всередині ліфта, Зоя повезла їх обох на четвертий.
Потрібні двері були оббиті старим коричневим дерматином. Дзвінок так само давно не міняли. Зоя натиснула на нього так сильно, немов хотіла проштрикнути. Зсередини долинуло чи то булькання, чи то кваканняхай там як, звук не тішив вухо. Дослухавшись, навіть притуливши вухо до дверей, Зоя спересердя копнула їх носаком. Потімгрюкнула кулаком раз, удруге, втретє.
Аж тоді відчинила сама.
Переступивши за нею поріг і пройшовши через маленький передпокій до єдиної в помешканні кімнати, Лора зрозуміла: тут не живуть. Але іноді ночують: старий картатий плед валявся на потертому розкладеному «книжкою» дивані, в головахзабрана в несвіжу наволочку подушка. Крім спального місця, побачила в кімнаті облуплений письмовий стіл без шухляд, на якому сиротливо стояло горня з написом «Клава». У куткузелене продавлене крісло з обтертою оббивкою. У протилежномустара, як усе тут, прямокутна шафа для одягу.
Нема на що тут роздивлятися. Зої так само тут не подобалося. Рук сюди треба, грошей і голови.
Пройшовши за нею в невеличку кухню, зазирнувши по ходу в крихітний сумісний санвузолна унітазі залишили піднятою кришку, Лора побачила такий само мінімалізм, що межував зі злиднями. Білий стіл, два клишоногі табурети, холодильник «Дніпро», давно не миту газову плиту на дві конфорки, шафку на стіні. Зазирнувши в холодильник, Зоя кивнула всередину:
Сосиски не доїв. Більше нічим не запасся.
Тут не скоєно жодного злочину. Проте Лору вже вів інстинктвона ступила до білого пластмасового відра зі сміттям, двома пальцями підняла кришку.
Їв яйця. Шість штук, зовсім недавно. Варив одноразовий супчик із пакетика. Пив кефір. Отже, поклала кришку назад, ваш чоловік був тут зовсім недавно. Припускаюзранку.
Я говорила з ним не так давно, нагадала Зоя.
І впевнені, що Вадим відповів вам із квартири?
Логічно. Вочевидь, кусати губи було її поганою звичкою, коли нервувала. Де ж його чорти носять
Хто така Клава?
Клава?
Чашка, в кімнаті, на столі.
А-а-а, протягнула Зоя. Бабусю його так звали. І раптом тупнула ногою, гаркнула не знати до кого: Ну де ж тебе носить, зараза?!
Від несподіванки Лора сахнулася. Помітивши це, Зоя на мить заплющила очі. Розплющила на сильному видиху, вибачилася:
Не зважайте. Вадик міг не витримати. Зірватися після мого дзвінка, втекти, зникнути з радарів. Зараз десь заховався і пє. Ось чого я боюся. А все Віра, вона довела!
Віра? і відразу зрозуміла. Свекруха ваша?
Вона. Домонтович Віра Леонідівна. Падлюка, яких пошукати. І, бачте, відьма. У прямому сенсі. Поробила хлопчикові, наврочила. Він же після того всього мов із ланцюга зірвався, правда.
Чекайте. Лора спробувала зібрати все докупи. Після чого? Думаю, вам треба все мені розказати. Має ж бути якась причина.
Поки Віра сиділа, її синок помер, зітхнула Зоя.
Тобто ваш чоловік? Перший?
Попередній.
Але не перший?
Та яка різниця! Зоя витягла нову цигарку, стала біля кухонного вікна, ширше прочинила кватирку, закурила, вже не питаючи дозволу. Його Ну Антончика, так мама кликала своє чадо, збила машина. Нещасний випадок, переходив дорогу пізно, пяний і не там, де треба.
Знову пяний? Карма у вас така, бачу.
Значить, карма, усмішка вийшла невеселою. Фокус у тому, що ми всі були на суді, коли зачитували вирок. І там Віра Леонідівна крикнула на всю залу: «Бережіть мені сина!»
А ви не вберегли, нарешті Кочубей почала розуміти.
Олії підлило у вогонь те, що Віру не відпустили поховати сина. Просиділа тоді менше половини терміну. Вже потім, коли вийшла, дізналасья одружилася знову. Назвала мене вбивцею Антончика. Під роздачу й Вадик потрапив. Глянула вона так на нас обох, баньки свої викотила, шипить: не буде вам нікому щастя, будьте ви прокляті.
Давно це було?
Місяць тому, десь так.
Отже, прокляття подіяло не відразуякщо це справді прокляття.
Цікаво, а ви що думаєте. Зоя збила попіл на давно не митий лінолеум. Узагалі, про всю історію.
Вадим Графлюдина вразлива. Вине дуже, чи я помиляюся?
Хотіла бути товстошкірою, як бегемотиха. Бачте, погано вдається. Мій хлопчик не відразу нервувати почав. Я не лікарка, слабо знаюся на різних там темах зі психіки Коротше, навязлива ідея, так це називається. Вадика не відпускало. Чорнорота Віра в голові йому засіла. Казавснитися йому почала, перед очима зявлятися. Напевне, є тому діагноз. Не знаю, не знаю, що робити з ним.
Лора терпляче дочекалася, поки Зоя докурить. Недопалок та машинально поклала на облуплене підвіконня.
А ви йому що сказали? Чоловікові вашому? Чи хлопчикові, як називаєте його.
Коли?
Сьогодні. Коли дзвонили. Припустімо, Вадим був тут. Чому чкурнув і вимкнув телефон? Либонь, розмова стосувалася мене.
Ви тут до чого?
Ні до чого, погодилася Кочубей. Абоне знаю. Тільки ж дивіться: спершу з вами звязалась я. Ваш номер Вадим вказав у своїй анкеті. Правила нашої служби цього вимагаютьзалишати контакт когось із членів родини. Отже, я дзвоню вам. Просто хочу поговорити з Графом у присутності близької людини. Ви мені кажете: Вадима немає вдома, зараз ночує окремо. Причини неважливі, то вже ваше діло. Ну, а потім ви дзвоните йому. Після розмови ми обидві його шукаємо. Мій висновок: ви налякали чоловіка мною, сказала і тут-таки виправилася:Могли налякати.
Та Господи! Зоя сплеснула руками. Лише попередила: приїхали з Києва, з головного офісу, розмова до тебе є! Навіть не уточнила, хто саме приїхав!
Вадим Граф створив проблему особисто шефові. Начальникові всієї служби безпеки банку, тон Лори став жорсткішим. Він чудово розуміє, що накоїв. І дуже важливоВадима Графа на службу влаштували, як кажуть, по блату. Він же підвів не когось там, а поважну особу. Із, повірте мені, великими можливостями. Як думаєте, дуже хочеться вашому чоловікові, тим пачей без того наляканому, зустрічатися з людиною від Данила Гайдука? Або взагалі з ним самим, бо ви ж не уточнили, хто саме шукає з ним зустрічі.
Не думала про це, визнала Зоя. Знаєте, ви все розклали по поличках. Що робимо?
Не маю жодних повноважень, та й ресурсів починати розшук вашого хлопчика. У вас, Зоє, це краще вийде.