Графиня, мовила вона раптом. Мене називають так друзі.
Пропонуєте дружбу?
Ми навряд чи вороги, тепер усмішка вийшла світлішою. Зрештою, Графинею мене після одруження називає чимало знайомих. Не маю нічого проти. Я ж і є Графиня, дружина Графа.
Поміняли прізвище?
Так, була Домонтович. Свекруху колишню свекруху це також розлютило. Додала статей до скоєного злочину.
Мені б побалакати з нею.
Лора сама не знала, чому в неї це вирвалося.
Не раджу. Прикра особа. Глядіть, ще вам наврочить. Чи прокляне.
Я хрестик ношу. Лора торкнулася потрібного місця над грудями.
Не допоможе.
І все одно. З неї ж усе почалося, з Віри Леонідівни.
Ваш клопіт, Зоя стенула плечима. Гаразд, скину вам її номер.
6
Незатишно.
Той рідкісний випадок, коли від погляду візаві Лора відчувала фізичний дискомфорт. Роки служби в розшуку привчили дивитися на співрозмовників прямо, нехай вони відвертають очі. Часом така дуель нагадувала їй лобову атаку. Автівок, літаківне має значення. Схожість ситуації в тому, хто перший втратить рівновагу, в кого раніше здадуть нерви, хто раніше відверне. Хіба що у випадках, коли на куражі обидва пілоти чи водії, все завершується зіткненням, вибухом, вогнем і смертями обох чи бодай одного. Проте інший, якщо виживе, то скалічений, і життя вже не буде таким, як раніше.
Дуель поглядів натомість фізичної шкоди не завдає. Тут радше моральна перемога й перевага на боці того, хто очей не відвів, проти визнання такої перемоги в того, хто здався. Вміння грати в гляділки й виграватиодна з чеснот оперативника, слідчого, загаломбудь-кого, хто має намір домінувати в словесній дуелі. Щойно особа, яку опитувала Лора, починала дивитися куди завгодно, аби не на неї, Кочубей подумки святкувала першу маленьку перемогу.
Але не тепер.
Жінка, яка стояла у дверях і не пускала непрохану гостю за поріг, своїм поглядом завдавала відчутного фізичного болю. Лора враз опинилася на місці тих, кого сама змушувала ховати очі. Здавалося, ще трохий Віра Домонтович або пропалить у ній дірку, або, як у фільмах про нечисту силу, самим поглядом зіштовхне вниз. Лора незграбно покотиться з третього поверху, стукаючись об брудні бетонні сходинки, набиваючи синці, ґулі, ламаючи ребра.
Мудріше здатися.
Лора підвела очі над Віриною головою.
Дивновмить полегшало.
Чого від мене треба київській поліції.
Домонтович не питала. Ще не почавши з нею бодай якогось повноцінного спілкування, Лора не так зрозуміла, як передбачила: знаків питання ця жінка по змозі уникає. Запитання викриває незнання або сумніви. Навпроти Кочубей стояла людина, яка має і знає лише відповіді. Або вимагає пояснень, наперед не приймаючи їх.
Новій знайомій краще підійшло б імя не Віра, а Влада.
Лора бачила перед собою втілення абсолютної влади. Жінка, з якою вона вирішила переговорити, звикла вирішувати все сама, керувати, не любить заперечень. Незгодних закатає в асфальті вважатиме, що так і слід.
А ще Віра Домонтович нагадувала вбивцю, який вважає себе справедливим суддею. Точніше, людину, котра готова позбавити життя іншу людинуй знайшла для себе виправдання. Зовсім не вяжеться з інформацією, яку Кочубей встигла роздобути про неї.
Лора подзвонила й попросила Віру про зустріч по обіді.
Раніше не виходило, була не готовою. Попрощавшись із Зоєю ГрафГрафинею, вона розбуркала Сокола й, не знаючи точно, куди їхати, просто спрямувала напарника кудись ближче до центральної частини міста. Відчувши, що зголодніла, послала в інтернет запит «кафе житомир центр», подивилася зірочкиоцінки й коментарі, вибрала, назвала адресу.
Сирників, побачених у меню, вже не було. Виявляється, вони пропонувалися на сніданок до одинадцятої ранку, і тепер смажити їх виявилося проблемою для кухні. Лора вирішила не псувати нерви, замовила млинці з сиромцю страву чомусь підтвердили, травяний чай і еспресо відразу. Сокіл спершу не хотів нічого, проте вгледів піцу, передумав, тицьнув у назву страви пальцем. Знаючи Богдана як облупленого, Лора попросила для нього ще колу, той задоволено показав великий палець.
Чекаючи, Кочубей набрала Гайдука. Перший дзвінок шеф скинув відразу. Наступнийпісля третього сигналу. Лора не здавалася, і з третьої спроби нарешті почула стримано-роздратоване:
Термінове щось?
На вчора. Вона зробила маленький ковток, кава не смакувала, стандартна, ще й не дуже гаряча. Домонтович Віра Леонідівна. Та сама жінка, яка довела твого протеже до гріха.
Лоро, в мене зараз
Наврочила, коротше кажучи.
дуже серйозна
Відьма. Та сама.
нарада. А ти зі своїми відьмами. Гайдукові дедалі важче було стримувати себе.
Відьма сиділа за вбивство.
На тому боці запала тиша. Скориставшись паузою, Лора допила каву. Той випадок, коли кола, щойно принесена Соколові, напевне, була кращою на смак.
Нашої проблеми це якось стосується? почула нарешті.
Не знаю. Поки що не знаю. Нова інформація. До нашої проблеми прямо або непрямо тулять особу з кримінальним минулим. Убивцю.
Останнє слово почула офіціантка. Повненька кирпата чорнявка, ожилий малюнок сільської дівчини з типової книжки народних казок. Тільки замість вишитої сорочини й прямої темної спідниці фірмовий фартух на джинси й дешевий светрик. Кліпнувши збентежено, вона поставила перед Лорою замовлені млинці, витягнувши вперед руку так далеко, як могла, й швиденько здиміла.
Тепер розжуй, почула в слухавці.Тулять убивцю, аби наша проблема стала гострішою? Ти ж чудово розумієш: просто так, із доброго дива, вбивці в жодних ситуаціях не зринають. Як це вплине на нашу справу?
Розберусядоповім. Лора розмазала виделкою сметану по хребту млинця. Поки що треба прокачати ту мадам. Домонтович Віра Леонідівна, вбивство, термінчотири роки. Тут або ненавмисне, або щось серйозніше.
Чотири роки за навмисне?
Ось і я кажу. Кочубей відділила краєм виделки від млинця шматочок. Жінка могла отримати по саму завязку. Потім вийти, амністія чи ще щось таке. Я продаю за те, за що купила: громадянка сіла за вбивство, відбула четвірку від дзвінка до дзвінка.
Прийнято. Ти там поїла?
І в шапці,гмикнула Лора. Дякую, ти такий турботливий, просто рідна мама.
Млинці тут нічим не відрізнялися в кращий чи гірший бік від налисників, які доводилося куштувати в інших місцях. Доївши, Лора взялася до чаю. Очікування ненавиділа, і ненависть підсилювало розуміння, що на чекання чимало людей витрачає більшість корисного часу, який можна наповнити цікавішим життям. Тим часом Сокіл умолов піцу, на питання: «Ну, як?»спершу знизав плечима, потім кивнув, упорався з колою й завмер на стільці, чекаючи розпоряджень.
Лора ж не знала, де себе подіти. Стирчати тут, де вони були єдиними відвідувачами? Повертатися в машину й сидіти там? Кататися, роздивляючись місто? Чиусміхнулася несподіваній ідеї взяти й сходити в місцевий музей? Міркуючи так, раптом стрепенулася: нічого не заважає підійти до проблеми з іншого, доступного для неї боку. Відсунувши широку білу чашку, зайшла в мережу, забила в пошуковик потрібні дані й отримала кілька посилань на новини кримінальної хроніки пятирічної давнини.
Так, Віра Домонтович убила людину.
Але подіянічого особливого навіть у місцевому масштабі
Не почула: чого від мене треба київській поліції.
Поняття не маю.
Голову дурите, відрізала Віра роздратовано. Дзвонив мій адвокат. Сказав: йому телефонували з Києва, аж із міністерства. Не просили, наполегливо рекомендували відповісти на ряд питань. Потім ви озиваєтеся. Посилаєтесь на міністерство, звідки мене вже поставили до відома через адвоката.
У неї був густий грубий голос. Перше враження, коли відповіли, замість Віри її телефон узяв чоловік. А ще співрозмовниця гаркавила. Не так, коли «р» звучить як тверде й дзвінке водночас «г». А той ефект, коли язик немов чіпляється об проблемну літеру, і кожен раз звучить мяким дзвіночком.
Складний бюрократичний ланцюжок, визнаю. Тільки ж інакше ви б мене вигнали, Віро Леонідівно.
Нічого не заважає прогнати вас просто зараз. Якщо до мене є питаннявикликайте повісткою. Говоритиму лише в присутності адвоката.
Питання є. Але дещо, гм, специфічні. Вони не дають підстав запрошувати вас на розмову до слідчого. Наша зустрічмоя ініціатива. Вона не офіційна.
Дуже добре. Неофіційною зустріччю вчорашньої зечки з київською поліцейською опікується аж ціле МВС.
Я не служу в поліції. Вже майже чотири роки. Ви сіли, коли я звільнилася.
До побачення.
Віра штовхнула двері, зачиняючи.
Лора помітила: жінка пустила в хід ліву руку.
Знаючи, що робить, гостя поставила ногу через поріг.
Домонтович роздратовано вдарила по дверях зі свого бокузнову лівою. Орудувати нею виходило краще, отже, шульга, такі прикмети Лора ловила машинально. Рухала підсвідомість, звичка виробилася ще до служби.
Хазяйка хотіла прищемити зухвалицю й досягла мети: завдала болю.
Кочубей зойкнула, проте ногу не забрала.
Віра натиснула дужче.
Набігли зрадницькі сльозиале тепер гостя не відводила очей.
Роздушуі нічого мені не буде, попередила Віра.
Нам треба поговорити, вичавила Лора. Навіть якщо доведеться потім стрибати на одній, все одно не піду.
Це вторгнення. Порушення особистого простору. У вас проблеми.
У вастак само, Віро Леонідівно. Через вас Вадим Граф пускається берега й тихенько божеволіє. Зоя Граф обіцяє знайти на вас відповідну статтю, потягнути до суду. І щось мені підказує: Графиня так і зробить.
Тиск послабився.
Вас Графиня прислала?
Мене ніхто не присилав. Лора трохи відсунула ногу, притулилася плечем до одвірка. Вірчими грамотами, вважайте, обмінялися. І бачу: пішла до вас довгим, але єдино правильним шляхом. Без втручання з МВС ви б мене й на поріг не пустили.
Я вас і так не пускаю.
Але бодай відчинити мені погодилися. Прогрес.
Віра мовчки відступила назад, запросила кивком.
Маленька перемога.
7
Теж одна кімната.
Будинок не такий похмурий, як сіра «панелька», де час від часу знаходила притулок самотність Вадима Графа. Теж типова забудова тридцятирічної давнини, проте Лора знала про одну відмінність. Квартири в таких будинках за стандартами часів, коли їх зводили, мали статус «блатних».
Визначало його так зване покращене планування.
На практиці це означало розділені ванну й клозет у однокімнатці. Такожширшу, ніж пять із половиною метрів, кухню. Просторий передпокій, з якого не відразу заходиш до жилої кімнати, тут при бажанні можна втулити невеличкий диванчик. А сама кімната, теж за бажанням господарів і з докладанням певних зусиль, могла розділитися на дві меншенькі, до десяти-дванадцяти квадратів. Тісні пенали, протеокремі спальні місця, що важливіше.
Але нинішня мешканка нічого тут міняти не планувала.
Схоже, Вірі Домонтович життєвого простору цілком вистачало.
Невістка купила вам квартиру? Лора знала, просто треба було почати з чогось розмову.
У мене немає невістки. Бо немає сина.
Колишня невістка.
Сука вона. Остання.
У листопаді по третій вже поволі сутеніло. Віра ввімкнула світло, і тепер Кочубей могла краще розгледіти жінку з сильними очима. На свій вік, пятдесят чотири, Віра Домонтович не скидалася, і тут пояснення дуже просте: чотири роки за ґратами та в колонії нікого не молодять. А втім, назвати її старою бабоютеж помилка.
Таке визначення миттю малює таку собі пенсіонерку в дешевому пальті й позбавленому смаку та фасону береті, яка проводить дні серед таких, як сама, в чергах на пошті, у напівтемних коридорах державної районної поліклініки, в недружніх ЖЕКах чи собезах. Ще їх можна побачити на стихійних вуличних базарах: продають консервацію власного виробництва, але не так для заробітку, як задля змоги потеревенити з такими само базарувальницями.
Віра Домонтович була б чужою серед них. Найімовірніше, нова Лорина знайома не знайшла б із такими спільної мови. Надто явно тримала марку, й перша асоціаціяшляхтянка з блакитною кровю в жилах, яку більшовики позбавили всього, крім роду й породи. Така швидше помре в злиднях, аніж піде розпродавати рештки колишніх розкошів. Одначе не дасть собі померти, до останнього намагатиметься повернути втрачене, поновити вплив, статус і насильно забране добре імя.
Обзивати Зою останніми словамиваше право, визнала Лора. У вас є причини ненавидіти одна одну. А все-таки цю квартиру вона купила вам за власні гроші.
У неї не було й не могло бути власних коштів, відрізала Віра. Коли вже зайшли, сідайте.
Придушена нога нила, але вже менше.
Дякую.
Лора підсунула стілець. Віра вмостилася на краєчку відносно нового шкіряного дивана.
Чаю не пропоную. Я не дуже привітна господиня. А ви не моя бажана гостя.
Принаймні ви чесна.
А є смисл брехати? Для чого? Вона поправила сивувате пасмо й тут-таки повернулася до теми. Ця аферистка умовила переписати все на Антончика
Свого чоловіка? Відповідь Лора теж знала, хотіла уточнити для себе й заразом глибше втягнути неприязну жінку в розмову.
Мого сина, мовила Віра. Визнаю, момент підгадала вдалий. Я не мала змоги, та й бажання теж, заперечити їй. Конфіскації майна стаття не передбачала. Проте й керувати родинною справою з колонії, погодьтесь, я не могла. Антончик теж. Тільки ж на невістку бізнес та майно не оформиш, коли є син, рідний і єдиний. А згодом Графиня, суча дочка, позбулася Антона й могла розпоряджатися всім, не озираючись ні на кого.
Зараз ви натякнули, що Зоя Граф убила вашого сина, щоб привласнити бізнес і нерухомість Домонтовичів. Чи я щось не так зрозуміла?
Не так. Не натякаюкажу, як є. Графиня вбила мого єдиного сина.
Вірин погляд знову пропікав.
Вашого сина збила машина.
Ви й це встигли десь почути.
Кажу ж: раніше служила в карному розшуку. Збирати інформаціюне так досвід, як звичка. Про вас і вашу справу, до речі, знаю більше. Ви збили людину на трасі вночі. До вашої честі, не тікали, не ховалися, навіть намагалися врятувати жертві життя. Не вийшло, і ви визнали провину. Компенсували завдану шкоду родичам, хоча ніколи не зрозумію, як гроші можуть замінити людське життя. Оживе мертвий після того, чи що усе ж Лора не витримала, відвела очі, далі говорила до вікна, за яким уже впевнено сутеніло. Термін покарання відбули повністю, в Качанівській жіночій колонії.Вона помовчала, додала, голос ураз зазвучав глухо: Втратили все.
Син був для мене всім. Не гроші.
Але його загибельнещасний випадок. Хіба Ніби є якась причина обережно говорити про Божу кару. Бумеранг, щось таке. Ви збили молоду жінку, вона була чиєюсь донькою й матірю. За кілька років така сама смерть наздогнала вашого сина. Не захочешповіриш у темні сили. Тільки ж, Віро Леонідівно, ваша колишня невістка не вбивала Антона.
Ви прийшли захищати її?
Ні. Повірте, я шукала й знаходила вбивць. Серед них було кілька психопатів, огидних та нещасних водночас. Знаю, що таке навмисне вбивство. Ніколи не захищатиму того, хто забирає людські життя свідомо. Разом із тим вірю: слідство у справі вашого сина розібралося. Якби були найменші підозри, Зою б узяли в розробку. Вивели б на чисту воду, засудили б.
Чи Лорі здалося, чи сила Віриного погляду враз послабшала.
Наважившись знову глянути на неї, побачила не хижачку, що огризається на порушників спокою її житла й потомства. Тепер навпроти сиділа небезпечна отруйна змія, котра не поспішає атакуватилише сичить, показуючи тонкий роздвоєний язик. Таким чином підкреслюючи небезпеку.
Досі не можу второпати, навіщо я вам потрібна.
Наприклад, хочу знати, що сталося між вами чотири роки тому. Віро Леонідівно, я сама була невісткою
Були? Її брови скочили догори.
Для чоловікової матері нею залишаюся. Він загинув, на Донбасі.Лора не розуміла, навіщо почала говорити про себе, тим паче з цією непривітною особою, тому швидко зажувала тему. Словом, я досі підтримую з нею стосунки. Проте ми й до того не часто бачилися. Мама його мама жила живе в селі на Чернігівщині. Ми нечасто її навідували разом. Я не можу довго бути в селі, там щось на мене тисне, така моя природа. Тема вперто тримала, тож краще не опиратися, довести до кінця. Вона теж нечасто гостювала в нас, у Києві.