Ви хто?почулося раптом позаду.
Розвернувшись на вигук, Лора побачила високу жилаву жінку в рожевій куртці. Краї сягали колін і перетікали в чорні, погано прасовані й заляпані знизу плямами багнюки штани. Чобітки підібрані до них у тон й так само забрьохані.
Жінка не надто переймалася зовнішнім виглядом, і Лора списала це на загальне неприємне враження від неї. Вродливою, навіть просто привабливою жінку назвати було не можна. Проте варто дати їй шанс привести в порядок одяг, зачіску, накласти трохи косметикизовнішність уже не переважатиме. Навпаки, її можна буде назвати цікавою, хай не красивою в звичному розумінні цього слова.
А ви?нічого іншого в Лори не знайшлося.
Відповідаєте запитанням на запитання,дорікнула жінка.Машина ваша? Ваша. Номери київські.
Київські. Щось не так?
Залежно хто ви,жінка повернулася до початку розмови.Хоча нетутешнім пробачають. Усе одно мушу попередити.
Ми тільки познайомилися, а ви вже говорите загадками.
Ми ще не познайомилися,завважила жінка.
Лариса,вона простягнула візитівку.Мій колега Богдан.
Тонкі пальці з нігтями без натяку на манікюр взяли картку за край.
Банк «Омега», консультант. Мені не треба консультацій, пані Кочубей.
А в мене Тобто в нас із вами немає жодних справ.
Здається, вже є,цупкий прямокутник зник у кишені куртки.Ви ж приїхали руйнувати памятку історії та архітектури. Спробуйтеі матимете справу зі мною. Тетяна Помічна, громадська активістка.
Приємно.
Навряд,відрізала Тетяна.Бо ви ще не знаєте, з чим звязалися.
Бачу. З активною громадянкою.Лора всміхнулася, підморгнула Соколу.
Не розумієте,зітхнула Помічна.Я сказала не з ким, а з чим. Могла б попередитизробити щось із цим будинком ви зможете тільки через мій труп. Аби не навпаки.
Тобто? Припиніть говорити загадками, поясніть до пуття.
Ви правильно кажетезагадка,тепер усміхнулася Тетяна, але Лорі її усміх добрим не видався.Ніхто за сто років її не розгадав. Кожен, хто заходить усередину з лихими намірами, рано чи пізно помирає сам.
Прозвучало це попередження дуже буденно.
Лора навіть не сприйняла серйозно й отримала додаткову підставу вважати нову знайому міською божевільною. Щиро кажучи, вона побоювалася таких людей. За свою відносно невелику слідчу практику мала чимало нагод переконатися: навіть найнебезпечніші злочинці, вбивці та ґвалтівники здебільшого діють раціонально. Нехай ними в якісь моменти справді керують емоціїзгодом злочинці все одно приборкують їх. Адже варто випустити емоцію на волюусе, згорів, накоїв помилок, попався. Міські ж божевільні керуються правилами, котрі діють у доступному лише їм, паралельному довкіллі.
Здається, зрозуміла,мовила вона.Ви з тих, кому болить доля старих будинків. Я сама не фанатка нищення архітектурних памяток. Проте не всяка стара забудова, до всьогоаварійна, ще й у спірній власності, може вважатися такою.
Ви погано бачите? Це зразок сіверської, північноукраїнської міської архітектури кінця девятнадцятого століття!Тетяна тицьнула на паркан.
Я бачу будинок, який не підлягає реконструкції,сухо відповіла Кочубей.Ще трохиі він сам розсиплеться. А крім того, від нього, пардон, смердить. Чути вже по цей бік паркану. Уявляю собі, що всередині.
Краще не пробуйте зайти,у голосі Помічної почулися благальні нотки.Не ризикуйте, пожалійте себе, чоловіка, дітей!
Ось тут Лору пересмикнуло. Перехопила погляд Сокола, хитнула головою, просячи не втручатися. Вдихнула, сказала на видиху:
Нема в мене ані чоловіка, ані дітей.
У мене теж,поділилася Тетяна.
Воно й не дивно.
Лора не пошкодувала через нестриманість. Дивна агресивна жінка, помітно схильна до істерик, їй уже остаточно не подобалася. Розмова затягнулася.
У вас усе? Чи буде ще одна спроба налякати?
Так, я лякаю,призналася Помічна, тон знову став спокійнішим.Мене погано слухають, але я все одно лякала й лякати буду. Бо інакше, ніж через страх передчасної страшної смерті, до людей не достукаєшся. Не перевіряйте моїх слів, дуже вас прошу. Не заходьте всередину. Не будіть лихо, поки воно тихе.
Щось у її наполегливості насторожило Лору.
Гаразд, Таню. Поясніть, тільки що коротше, то краще.
Я вже все сказала, куди коротше? Можу хіба повторити. Будинок проклятий, панове. Сто років тому, ну, трошки більше, у ньому вбили людину. Тобто людей Кількох Чоловік, жінка, двоє дітей, прислуга Зарубали сокирою, справа гриміла по всій губернії. Газети писали, на суд приїздили найкращі газетярі з Петербурга. Відтоді місце прокляте.
Лора глянула на Сокола. Той примружив очі, лоб перетнула зморшка. Завжди робив так, коли поруч із ним відбувалися серйозні, варті особливої уваги речі.
Дуже цікаво, Таню. А ще конкретніше? У чому загроза?
Змінилося чимало мешканців,охоче відповіла Помічна.Мало хто прижився. За радянської влади вибору особливого не було. Чутки різні ходилиїх, самі розумієте, припиняли. І потім Кажу ж, не всякому прокляття. Лиш тому, в кого наміри лихі. Абохто вчинив там, у будинку, недобре діло. Таких одного разу знаходять мертвими біля розбитого дзеркала.
Поки жінка говорила, Лора відчула: довкола враз почали стихати й поступово зовсім зникати звичні для вулиці звуки. Ніколи не відчувала себе в прозорій капсулі, ізольованій від зовнішнього світу. Де не чути нічого, крім тепер уже скрадливого, лиховісного тону дивної особи в рожевій куртці. А Тетяна весь цей час свердлила її поглядом, і здавалосягіпнотизує, заворожує, вводить у транс.
Чому біля дзеркала?Лора почула себе ніби збоку, наче поруч стала і мовить її голосом невидима істота.
Бо варто переступити поріг із недобрими намірами, зло, яке дрімає в тамтешніх стінах, пробуджується. Воно переходить на порушника спокою. Заходить усередину,долоня лягла на груди.Так у самій людині зринає вся її чорна сутність. Чули, напевне, про темну половину кожного з нас? Про Джекіла й Гайда читали?
Давно.
Не важливо. Знаєте, про що йдеться. І ось одного разу в дзеркалі людина бачить іншу себе. Страшну потвору, про існування якої не мала жодного уявлення. Жах, шок, крик. Серце зупиняється.
Ви сказалидзеркало
Так, дзеркало,підхопила Тетяна.Перше бажаннявдарити потвору. Тому людина не контролює себе, лупить кулаком або чимось іншим, що потрапить під руку. Потім смерть. Ви ж не по неї приїхали?
Довкола все раптом знову ожило.
Уже не знаю, по що приїхали,призналася Лора.І що, відомі такі випадки?
Сама, Бог милував, біля трупів не стояла. Але й не придумала. Люди кажуть, чутки ходять Перевірте, ризикніть. Думаєте, ви перші, хто хоче все тут зруйнувати? Будинок отак пятнадцять років стоїть, порожній. Місце ласе, багато хто облизується. Тільки ж стримувало щось донедавна. Зараз, бачте, дехто справді страх загубив. Я попередила.
Помічна враз втратила інтерес до розмови, повернулася й рушила геть.
Чекайте!
Лора двома стрибками наздогнала її, схопила за плече, розвернула до себе. Наштовхнулася на холодний погляд, руку не забрала, запитала:
Ви, напевне, бували всередині. Не раз, не два, не десять. Бували?
Звісно. Щось не так?
Ви живі-здорові. Ваше дзеркало не тріснуло.
По-перше, ви не бачили мого дзеркалаТетяна легким порухом звільнила плече.А по-друге, я не приходила сюди з лихими намірами жодного разу. Я хочу зберегти будинок від руйнації. Якщо зробити його історичною памяткою офіційно, будівля потрапить під охорону. Отже, ніхто більше не спокуситься прийти сюди зі злими намірами. Прокляття не зникне, та надовго засне.
Ви самі вірите своїм словам?
Не забороняю вам їх перевірити,мовила Помічна.Ваша відповідальність, ви обоє дорослі люди. І так, пані Кочубей, я не божевільна.
Більше Лора її не зупиняла.
Дочекалася, поки зникне за рогом. Повернулася назад, поглянула на Сокола.
Ніколи ще такого не було, скажи?
Богдан спершу хитнув головою, потімкивнув.
То зайдемо? Глянемо, перевіримо?
Сокіл подивився на частину будинку, яку відкривав паркан, потімзнову на Лору.
«Поки не треба»,прочитала вона відповідь у його очах.Може, й мудро. Тільки ж назад ми теж не поїдемо. І доповідати про цей нюанс теж поки не станемо.
Озвався телефон із її сумочки.
Ігор Яровий.
Знайшовся нарешті, зволив.
3
Одягнений дорого, з відчуттям стилю.
Зовнінеприємний.
Лора була за гендерну рівність у всьому. Навіть колись, іще студенткою, жартувала: готова створити й очолити рух за рівне право чоловіків із жінками вагітніти й народжувати. Також спокійно сприймала факт, що всякий нормальний, здоровий, дорослий активний мужчина озирається на привабливу жінку і затримує на ній погляд. Але також озвучувала те, про що, на її переконання, мовчить велика частина жінокна привабливих чоловіків так само не гріх звертати увагу.
Жінка нічим не гірша. Усі люди грішні. Красиві подобаються, є жаданими незалежно від твоєї статі й сімейного стану. Так, у всякого свій критерій привабливості, кожен клює на щось своє, особливе, зрозуміле лише йому. І є люди, так само обох статей, чия зовнішність зазвичай відштовхує, змушує відводити очі, уникати спілкування.
Лишається надія на нерозкритий внутрішній світ такої особи. Раптом гидке каченя глибоко в душіпрекрасний лебідь? Хоча у випадку з новим знайомим про жодне каченя не йшлося.
Кіньось перше порівняння, яке спадало на думку при появі Ігоря Ярового.
Обручки Лора не помітила, проте це нічого не означало. Нині мало хто їх носить. Однак вона була переконана: керівник юридичної фірми «Вага», не бідна як за чернігівськими, так і за київськими мірками людина, у тридцять своїх років сам. І, напевне, ніколи одруженим не був.
Секс має, тут запитань немає.
Купує за гроші.
Лора вперше бачила супротивника. Не лише особистовзагалі. Офіційний сайт «Ваги» оформили сучасно, недешево, вели акуратно, він містив повну інформацію про тих, із ким люди збиралися мати справи. Крім одноготам не знайшлося фотографії першої особи. Зазвичай для таких сайтів спеціально проводили фотосесії. Це не лише мода, це неписане правило, негласна корпоративна традиція.
Знайомство з Яровим питання зняло.
Господи Боже, зловила себе на думці Лора, його ж навіть усмішка не красить. Навпаки, псує ще більше. Зате тепер хоч знатиме, як усміхаються коні.
Відчулазапашіло лице, соромно стало від таких думок. Проте нічого не поробиш. Це як не думати про червоне, коли бачиш його. Ну, або про мавпу. Чи
Тьху, дідько, знову про коня!
Не подобаюсь.
Яровий не питав, стверджував, мовби думки читав. До речі, Лору б це не здивувало. Все ж таки кваліфікований юрист. Прочитувати співрозмовника, не конче клієнта,його професійний обовязок.
У нас не оглядини,відрізала Кочубей навмисне різкувато.Я теж не зобовязана подобатися вам. Нас звели кардинально протилежні інтереси. Мене прислали битися з вами. Залишитися має тільки один.
Усі виживуть,Яровий ніби навмисне не ховав усмішку.Мав на увазі не те
А ясаме те, що сказала,Лора відразу відкинула спроби Ігоря здаватися любязним.Ви навмисне уникаєте контакту, зволікаєте. Запізнюєтесь, хоч самі призначаєте час та місце зустрічі. Усе одно доведеться вирішувати проблему. На нашу користь.
Спершу вирішимо, як до вас звертатися,тон Ярового лишався підкреслено миролюбним.
Ви знаєте, як мене звати.
Кочубей Лариса Василівна. Банк «Омега», консультант,співрозмовник поклав на стіл перед собою її візитівку.Та варіантів звертання щонайменше чотири.
Невже?Її брови злегка стрибнули вгору.
Лариса Василівна,він почав загинати пальці.Пані Кочубей. Лариса. Нарешті, пані консультант.
Дотепно,вона не всміхнулася.Ви забули пятий варіант. Лора, без пані. Мені так більше до душі. Для всіх форм спілкування.
Приймається. А які бувають форми спілкування?
У нас ділове. До вас як зручно звертатися?
На імя. Якщо зробити замовлення, це змінить форму спілкування?
Ні. Ми ж у ресторані. Але попереджаю
Не варто. Звісно, кожен платить за себе. Хоча я мав би оплатити рахунок, відшкодувати згаяний вами час. Ви ж це мали на увазі, коли сказали, що я уникаю контактів навмисне. Та клянуся, нічого навмисного. Терміново зірвали клієнти. Повірте, проблема, яка нас познайомила,не єдина в мене.
Культурні люди попереджають, а не вимикають телефон на невизначений час. Перепрошувати не треба. Просто попередити, хай і через секретарку.
А я акула, Лоро,нарешті Яровий прибрав усмішку.Ми, акули, такі.
Говорячи так, він жестом підкликав офіціантку. Підійшла молода зеленокоса русалка. Бейджик на фартуху інформував, що вонасправді Аріель.
Будемо обідати чи вечеряти?запитав Ігор.
Звідки я знаю?здивування Аріель було щирим.
Я не вас питаю,кинув чоловік роздратовано.Лоро, ви
Для обіду пізно. Для вечері рано,мовила Кочубей.Тому давайте просто щось зїмо.
Це піцерія.
Я не їм піцу,вона збрехала сама собі.
Дарма. Тобто справа смаку, без питань. Але єдине місце, де не варто відмовлятися від піци,саме це. Власниця десять років працювала в Італії, а готує фірмову страву Вінченцо, сам із Мілана.
Кухаря привезла з собою?
Так. Це її чоловік. А цеїхня молодша донька.
Лора зашарілася ще сильніше, закусила нижню губу до легкого болю. Цей кінь таки щойно переграв її. На своєму полі. Вогник в очах Ярового дав зрозуміти: зробив так навмисне, мав домашню заготовку.
Гаразд,вона намалювала усмішку, глянула на Аріель.Не будемо ображати піцайоло. Принесіть, будь ласка, фірмову.
У нас чотири фірмових,зеленокоса старанно намагалася бути ввічливою.Може, спершу меню?
Лора в думках уже розносила Ярового на шматки разом із рестораном, хоча місце зустрічі точно було тут ні до чого.
Тоді, будь ласка, «Мілано», середню. Але без печериць і з морепродуктами,вона так само старанно підкреслювала любязність.І ваш фірмовий лимонад.
Два лимонади,бовкнув Яровий.
Аріель залишила їх, і Лора не без задоволення встигла спіймати її подив. Те саме не приховував Ігор.
Ви прийшли раніше. Встигли вивчити пропозицію,сказав упевнено.Зараз просто показали фокус.
Я в очі не бачила меню,Лора хитнула головою.І прийшла буквально перед вами. Ще біля вішака роздягалася, коли ви зайшли.
Змушений спитати, як вам вдалося.
Що саме?тепер смакувала вона.
Така фірмова піца в них справді є. Значиться в меню. На третій сторінці, ліворуч згори.
Мені не треба читати меню на третій сторінці згори, аби знати, яку тут пропонують фірмову піцу,Лора підкреслила слово фірмова. Ви юрист, але ніколи не працювали в розшуку.
Треба служити в розшуку, аби вгадати фірмову страву?
Кожному, хто працює в розшуку, досить просто ввімкнути увагу й робити прості висновки,Кочубей зітхнула, відчуваючи, як уже сама веде в рахунку.Ви кажете, фокус. Жодної магії. Ресторан називається «Мілано», бо ви ж самі сказаливласники переїхали з міста Мілан. Заговорили про фірмову страву. Якщо ми в піцерії, то фірмова страва тут зазвичай має таку саму назву, як заклад. Отже, піца «Мілано», можливість похибки якась тисячна відсотка. Фірмових піц чотири. У таких випадках одна з сиром, одна з салямі, одна веганська, одназ морепродуктами. Креветки, мідії, стандартний набір. Проте всюди завжди додають печериці. Далі пояснюватичи sapienti sat?
Розумному досить,кивнув Яровий, для чогось додав:Ви зараз перевірили, чи я знаю, як перекладається вислів з латини?
Нічого не перевіряла. Не шукайте чорних котів у темних кімнатах. Ми товчемо воду в ступі, ніяк не почнемо потрібної розмови.
Ми знайомимося ближче.
Я не для близьких знайомств сюди приїхала.
Отже, служили в розшуку,Ігор не зважав на її слова.У карному?
Кримінальному,вона вирішила не уточнювати відділ.
Ловили, значить, бандитів.
Можна сказати й так.
А чим ще здивуєте? Ну, крім угадування страв у меню?
Яровий провокував. Двобій уже розпочався, хоч до головної теми, заради якої вона тут, іще навіть не намагалися перейти. Лора розуміламужчина міряється силами, розминається, хоче відчути, з ким має справу. Від того залежатиме подальша манера, наступний розвиток дії. Чоловік, схожий на дорослого коня, пробиває оборону, вишукує слабкі місця, мусить знати, куди бити. Йому потрібна перемога, бо без неї фірма ризикує втратити серйозного клієнта.