«Тому» закортіло вигукнути: «Це ж треба! Я вже бачив таке на півсотні рекламних щитів». Але, звісно, він промовчав.
Нам заплатите, коли вам заплатять,вів далі Галл. Наш гонорар залежить від непередбачених витрат і зазвичай становить двадцять пять відсотків від суми угоди. Якщо справа дійде до суду, тобто в нас буде більше роботи, візьмемо третину.
«Клавдія» і «Том» кивнули. Вони нарешті почули те, чого їх учили в юридичній школі.
Ясно,сказала вона.Іще таке, пане Галле. Страхова компанія каже, що оплатить усі медичні витрати, втрачену вигоду і реабілітацію, а наостанок ще й сто тисяч доларів за угоду.
Сто штук?!вигукнув Галл у розпачі.Оце типова страхова компанія! Це вони так занижують, бо у вас немає адвоката. Послухайте, Клавдіє, в моїх руках це буде справа на мільйон баксів. Скажіть цій страховій компанії нехай вони самі себе в дупу грають, хоча, ні, зачекайте, не кажіть їм нічого. Анічичирк оцінювачеві страхових збитків. До речі, що за компанія?
«Клінч».
А, ну звісно. Хто ж як не «Клінч»! Постійно суджуся з тими клоунами, добре їх знаю.
«Клавдія» з «Томом» трохи попустились. «Клінч» вони знайшли в інтернеті. Це була одна з провідних комерційних страхових компаній у регіоні. На своєму веб-сайті вони вихвалялися давньою традицією захисту вантажів і транспортних перевізників.
Мільйон доларів?перепитав «Том».
Галл перевів подих, усміхнувся, навіть спромігся гигикнути. Потім зчепив руки на потилиці, немов корифей, якому треба просвітити учнів.
Гарантій я не надаю, зрозуміло? Я не можу належним чином оцінити жодної справи, не розглянувши всіх фактів. Поліційний звіт, результати медичного огляду, втрачена вигода, історія порушень ПДД іншим водієм і таке інше. Ще одне вкрай важливе питанняпостійна непрацездатність. Може прозвучати грубо, але будьмо відвертіце шалені гроші. Проте сподіватимемося, що Донні повністю одужає, повернеться на роботу й буде любісінько працювати, наче нічого не трапилося. Якщо за даними медичного огляду все так, як ви й сказали, я вимагатиму в «Клінча» щось у районі півтора мільйона і сторгуюсь за кілька місяців.
«Том» недовірливо роззявив рота.
Ого-го!сказала вражена «Клавдія». А як ви це вирахували?
Далебі, це різновид мистецтва. Але нічого складного немає. Візьмімо медичні витрати й помножимо, скажімо, на пять чи шість. «Клінч», на противагу, помножить на три чи три з половиною. Окрім того, їм відома моя репутація і вони не бажатимуть зустрітися зі мною в суді, повірте мені. Цей чинник зіграє колосальну роль у перемовинах.
То ви вже притискали їх до стінки раніше?запитав «Том».
Авжеж! Неодноразово! Наша контора наганяє ляку навіть на величезні страхові компанії.
«Принаймні так стверджує ваша телереклама»,подумки зазначив «Том».
А я і не знала,промовила нібито приголомшена «Клавдія».
Телефон на столі Галла знову задзвонив і той ледь стримав порив схопити його. Поклавши лікті на стіл, він подався вперед і сказав:
Порядок такий. Мій помічник підготує папери. Ви з Донні підпишете договір на отримання юридичних послугтам усе чітко і зрозуміло, жодних каверз немає. Коли ми покінчимо з формальностями, я зателефоную до страхової компанії та задам їм клопоту. Почнемо збирати медичні звіти, і понеслося. Якщо відповідальність очевидна, ми зробимо їх за півроку. Маєте ще якісь питання?Він відверто поспішав перейти до іншої справи.
«Клавдія» з «Томом» збентежено перезирнулися і похитали головами.
Здається, ні, відповіла «Клавдія». Дякую, пане Галле.
Той підвівся, простягнув руку й промовив:
Вітаємо на борту. Ви щойно прийняли правильне рішення.
Спасибі,сказала вона, потискаючи йому руку. «Том» теж потиснув йому руку, і вони квапно вийшли з кабінету. Помічник вручив їм теку з написом «Новий клієнтський пакетДовір-Расті» на обкладинці та провів їх до дверей.
Коли двері ліфта зачинилися, вони покотилися зі сміху.
Яка чарівна консультація!зауважила Зола.
Основи закону про особисті пошкодження, відповів Тодд.Прискорений курс, який у Фоґґі-Боттомі розтягни б на чотири місяці.
Точно. І вів би якийсь клоун, якого ніколи не рекламували на щитах.
Тепер усе, що нам потрібно,це один-два клієнти.
Коли Тодд рушив із місця, Зола перевірила телефон і пирснула від сміху:
Ми розбагатіли. Марк щойно вполював у четвертому відділі ще одного КСС за шістсот готівкою.
ВИБРАТИ ПІДХОЖУ ЛІКАРНЮ задача не з простих. У місті їх дуже багато. Державна«Потомак Дженерал»велика, переповнена й безладна, в яку найчастіше сплавляли жертв вуличного насильства. ЕлітнаДжорджа Вашингтона, в яку, було, після замаху привезли пораненого Рональда Рейгана. А поміж ними щонайменше вісім інших.
Треба було із чогось починати, й вони обрали «Потомак». Тодд висадив Золу біля головного входу та поїхав шукати місце для стоянки. Як адвокатка, пані Паркер носила псевдо-дизайнерський жакет, спідницю вище колін, але не дуже коротку, доволі стильні брунатні шкіряні туфлі й копію портфеля від Гуччі, маючи вигляд фахівчині будь-якої сфери діяльності. Вона пройшла, орієнтуючись за вказівниками, до кафе на цокольному поверсі, купила каву й сіла за металевий столик чекати на Тодда. Неподалік сидів та їв морозиво підліток у візку, а поряд із нимжінка, ймовірно, його мати. Одна з його ніг була загіпсована, із неї стирчали металеві спиці. Судячи з вигляду матері, сімя не з багатих.
Багатіїв слід уникати, постановили компаньйони АПЛ. Грошовиті напевне знайомі зі справжніми адвокатами, а біднірадше ні. Принаймні так вони вирішили. Біля дальньої стіни сидів чоловік років пятдесяти із перевязаними щиколотками; здавалося, йому було боляче. Він сидів один, давився сандвічем.
До кафе зайшов Тодд, зупинився і оглянув приміщення. Зустрівшись очима із Золою, він відійшов купити кави. Згодом він усівся за стіл, на якому вона розклала папери з нового клієнтського пакету АПЛ, скопійованого з того, що їм видали в Расті. Він узяв один із аркушів і тихенько спитав:
Придивилась?
Зосереджено вписуючи в бланки дурниці, вона відповіла:
Онде хлопчик із поламаною ногою. А в дальньому кутку дядько з перевязаними щиколотками.
Тодд, попиваючи каву, неквапом роззирнувся.
Навряд-чи я зможу таке вдіяти, промовила Зола. Якось це неправильнополювати на довірливих людей.
Годі, Золо. Ніхто за нами не стежить. А цим людям потрібні наші послуги, і, якщо ми їх не надамо, це зробить Довір-Расті. Крім того, якщо вони скажуть нам забиратися геть, ми нічогісінько не втратимо.
Ти перший.
Гаразд, я беру на себе білого хлопчину, а ти того чорного дядька.
Тодд устав і дістав телефон. Він відійшов, заглиблений у розмову ні з ким, і почав крокувати по кафе. Нарізаючи кола, він, проходячи повз дитину із зламаною ногою, сказав у телефон:
Слухай, суд уже наступного тижня. Пятдесят тисяч ми не візьмемо, це смішно, страхова хоче тебе нагнути. Второпав? Тому я скажу судді, що ми готові судитися.
Він заховав телефон у кишеню, озирнувся і з широчезною усмішкою звернувся до хлопчика:
Гей, кістяна нога, що трапилось?
Зламав у чотирьох місцях,гордовито повідомила мати.Вчора прооперували.
Малий усміхався і був відверто задоволений увагою. Тодд подивився на гіпс і промовив, досі всміхаючись:
Ого! Це ж треба таке. І як це тобі вдалося?
Катався на скейтборді й наскочив на крижину.
Скейтборд = прийняття ризику на себе, ненавмисне самопошкодження. Крига = природний елемент. Можливість позову танула на очах. Тодд запитав:
Ти був сам?
Авжеж.
Власна необережність = когось іншого не звинуватити.
Ну, одужуй,побажав Тодд. Він знову дістав телефон, відповів на мовби виклик і відійшов. Чалапаючи обіч Золи, сказав їй:
Перший гравець вибув. Твій вихід.
Він вийшов із кафе, не віднімаючи телефона від вуха. Він мав слушністьніхто за ними не стежив, нікому не було до них діла.
Вона неквапом піднялася, поправляючи свої фальшиві окуляри. Тримаючи в одній руці клаптик паперу, а в другій телефон, вона обійшла буфет. Висока, струнка, добре вдягнена, приваблива. Той чоловік із травмованими щиколотками не міг не звернути на неї уваги, коли вона наближалася з притиснутим до вуха телефоном. Проходячи повз нього, вона йому всміхнулася. Він усміхнувся навзаєм. Відтак вона обернулася і ґречно спитала:
Скажіть, будь ласка, а ви не пан Кренстон?
Ні,з усмішкою відповів той.МакФоллом звуть.
Вона зупинилась поряд із ним, дивлячись на його забинтовані кісточки, потім спитала:
Я адвокатка, домовилася зустрітися тут о другій з паном Кренстоном.
Звиняйте, я не він.
Вочевидь, МакФолл був не з балакучих.
Певно, добряча була аварія.
Яка там аварія. У дворі послизнувся на кризі та впав. Зламав обидві щиколотки.
«От вайло!»подумала Зола, зрозумівши, що й тут пшик.
Ну, тримайтесь.
Дякую.
Вона повернулася до столу й кави та з головою поринула в папери. Через кілька хвилин повернувся Тодд і прошепотів:
Ну що там, підписала дядька?
Ніт. Він послизнувся на кризі.
Крига, крига. Де ж це глобальне потепління, коли воно так необхідне?
Слухай, Тодде. Я просто до такого не надаюся. Відчуваю себе паразитом.
Власне, так воно і є.
21
ВІЛСОН ФЕЗЕРСТОУНще один третьокурсник Фоґґі-Боттому з їхньої шкільної компашки. На другому курсі вони з Тоддом посварилися через дівчину, і відтак їхня дружба зійшла нанівець. Але він і досі товаришував із Марком й постійно йому надзвонював. Невідступно. Зрештою Марк погодився зустрітися з ним і випити. Уникаючи старого району, Марк обрав генделик біля Капітолійського пагорба. У четвер увечері, коли Тодд розливав напої в барі «Когут», а Зола неохоче пантрувала потенційних клієнтів у лікарні Джорджа Вашингтона, Марк прийшов на зустріч із запізненнямВілсон уже сидів за стійкою з напівпорожнім кухлем пива.
Ти запізнився,зауважив Вілсон, усміхаючись, і міцно потиснув руку.
Рад тебе бачити, чоловіче,сказав Марк, ковзнувши на стілець обіч нього.
Чого такий бородатий?
Десь подів бритву. Як справи?
Порядок. Питання в тому, як справи в тебе?
Добре.
А ось і ні. Ти прогуляв три тижні занять, і всі тільки про це й говорять. Те саме стосується і Тодда. Що відбувається?
Підійшов бармен, і Марк зробив замовлення. Відтак знизав плечима й сказав:
Узяв перерву, ото й усе. Обґрунтовано серйозні проблеми з мотивацією. Горді наче вибив мене з колії, розумієш?
Ти виїхав із квартири. Як і Тодд. Давно не видно Золи. Вас усіх разом вибило з колії чи як?
Я не знаю, що там зараз у них, але тоді ми всі разом були з Горді й зробили все, що змогли.
Коли бармен поставив келих перед Марком, Вілсон трохи ковтнув зі свого, потім спитав:
Так що трапилось із Горді?
Марк втупився в пиво, міркуючи над відповіддю. Через кілька секунд відповів:
Він був біполярником і не приймав ліки, йому зірвало дах. Патрульні затримали його за КСС, ми викупили його під заставу, відвезли додому, залишились у нього на хаті. Не знали, що й робити. Хотіли викликати його батьків, а то й наречену, але він психонув. За один лише натяк подзвонити батькам почав мені погрожувати. Тієї ночі він вислизнув із дому та поїхав на міст. Ми в паніці їздили містом, розшукували його, але не встигли знайти.
Вілсон уважно вислухав і замовив ще пива.
Нічого собі. Який жах. Ходили чутки, що перед тим разом із ним були ви. Не знав, що все було так погано.
Ми очей з нього не спускали. Зачинили в спальні. Зола спала на дивані. Тодду квартирі навпроти. Ключі Горді були в мене. Ми намагалися відвести його до лікаря. Навіть не знаю, що ми могли зробити іще. Отже, Вілсоне, справді можна сказати, що нас усіх разом вибило з колії.
Жорстяк, друзяко. До речі, не бачив тебе на похороні.
Були ми там, ховалися на балконі. Після того, як Горді стрибнув, ми з Тоддом зустрічалися з його батьками, наслухалися звинувачень. Звісно, на нашу адресу. Треба ж когось у всьому винуватити, так? Тому ми хотіли уникнути цього на похороні.
Це не ваша провина.
Атож, але вони міркують інакше. По правді кажучи, Вілсоне, нас тепер дійсно мучить почуття вини. Ми мусили подзвонити Бренді або його батькам.
Пиво скінчилося, і Вілсон замовив іще.
Я так не думаю. Це ж не ви довели його до самогубства.
Дякую, але все одно нам важко позбутися докорів сумління.
І що тепер? Вирішили кинути школу на останньому семестрі? Це дурість, Марку. Трясця, ти навіть отримав на осінь роботу, адже так?
Ні. Мене звільнили ще до того, як я почав працювати. Та фірма злилася з іншою, все переформатували і мене «оптимізували». Таке скрізь і всюди в цій чудовій професії.
Мені шкода. Не знав.
Та все добре. Та фірма насправді тупик. А в тебе як на робочому фронті? Щастить?
Штибу того. Знайшов одну некомерційну структуру, отже, буду держслужбовцем, що суттєво скостить мені борг.
Аж десять років?
Це так вважається. Мій план відробити три-чотири роки, тримаючи акул у затоні, а тим часом буду шукати справжню роботу на стороні. Рано чи пізно стан ринку покращиться.
Ти справді в це віриш?
Вірюне вірю, але саме такі в мене наміри.
Звісно, якщо пройдеш адвокатський іспит.
Стосовно іспиту я ось що тобі скажу, Марку. Торік його склала тільки половина випускників Фоґґі-Боттому, а половина провалилася. І я вважаю себе здатним потрапити в першу половину. Буду сраку рвати, але складу іспит. Я придивляюся в школі до інших студентівдебіл на дебілі, але я не такий. Як і ти, Марку. Ти достобіса розумний, можеш не перейматися щодо роботи.
Як я уже казав, відсутність мотивації.
То який в тебе план?
Жодного. Пливу за течією. Мабуть, я зрештою зявлюся в школі, хоча від однієї лише згадки про неї мені стає зле. Може, візьму академку, потім наздожену. Не знаю.
Не роби цього, Марку. Якщо кинеш школу, акули оголосять тебе неплатоспроможним.
Узагалі-то я вже неплатоспроможний. Я глянув у позикову звітність і побачив, що заборгував чверть мільйона за відсутності дієвих засобів знайти путню роботу. Як на мене, то це справжнісінький дефолт. Та й грець із ними. Хай судяться зі мною, адже за таке не розстрілюють. Торік мільйон студентів визнано неплатоспроможними, і, наскільки мені відомо, всі вони ще ходять, живі та здорові.
Знаю, знаю. Читаю ті блоги.
Вони цмулили пиво й дивилися на себе в дзеркало навпроти, за рядами пляшок зі спиртним.
А де ти зараз живеш?спитав Вілсон.
Переслідуєш мене?
Ні, але я заходив до тебе на стару квартиру. Сусід сказав, що ти виїхав. Як і Тодд. Ти з ним бачишся? У барі він теж не працює.
Давно не бачив. Думаю, повернувся в Балтимор.
Кинув школу?
Не знаю, Вілсоне. Він якось згадував, що треба перепочити. Думаю, на ньому все це позначилося більше, ніж на мені. У нього з Ґорді були особливо близькі взаємини.
На дзвінки не відповідає.
Ну, ви ж не найліпші друзі.
Що було, то спливло. Чорт, Марку, я турбуюся, ясно? Ви ж, хлопці, мої друзі, і раптом кудись зникли.
Дякую, Вілсоне, це багато вартує. Але в мене зрештою все буде добре. Про Тодда не знаю.
А про Золу?
Що про Золу?
Ну, вона теж пропала безвісті. Ніхто її не бачив. Теж зїхала.
Я розмовляв із Золою. Дівчина в страшному розпачі. Адже вона була останньою, хто бачив Ґорді живим, і дуже цим переймається. Крім того, її батьків депортують до Сенегалу. Вона зараз просто ніяка.
Бідна дівчина! Нащо було Ґорді крутити із нею?
Ну, не знаю. Зараз усе здається позбавленим сенсу.
Вони довго пили мовчки. Марк побачив у дзеркалі знайоме обличчя за столиком навпроти бару. Привабливе обличчя, яке він бачив раніше в суді. Гедлі Кавінесс, помічниця прокурора, яка розглядала справу про перевищення швидкості Бенсона Тейпера. Їхні очі зустрілися, і вона відвела погляд.
Вілсон глянув на годинник і сказав:
Слухай, усе це так сумно. Мені треба бігти. Прошу, Марку, підтримуй звязок і, якщо я можу тобі якось допомогти, дай мені знати. Добре?Він осушив келих і поклав на стійку десять доларів.
Як скажеш, Вілсоне. Дякую.
Вілсон піднявся, ляснув Тодда по плечу й пішов. Марк глянув у дзеркало й побачив, що Гедлі сидить за столиком разом із трьома молодими жінкамивсі смакують випивку і теревенять. Їхні очі знову зустрілися, і вона затримала його погляд на кілька секунд.
ЗА ПІВГОДИНИ ДІВЧАТА ДОПИЛИ й розплатилися. Коли ті пішли, Гедлі обійшла зал і підійшла до бару.
На когось чекаєте?спитала вона.
Так, на вас. Сідайте.
Вона простягнула руку й назвалася:
Гедлі Кавінесс, десятий відділ.
Він потиснув руку й відповів:
Я знаю. Марк Апшо. Можу я вас чимось пригостити?
Авжеж,сказала вона, сівши на запропонований стілець.
Махнувши барменові, Марк запитав:
Чого бажаєте?
Шардоне.
А мені ще пива.
Бармен відійшов, залишивши їх віч-на-віч.
Щось вас там останнім часом не видно,промовила вона.
Щодня там кручусь.
Ви наче недавно в місті.
Уже кілька років. Працював на фірмі, але стало нудно. Зараз працюю на себе, і мені це навіть у кайф. А ви?
Перший рік у прокуратурі, отож запхали в справи про порушення дорожнього руху. Нудьга. Зірок з неба не хапаю, але є чим сплачувати рахунки. Де навчалися?
У Делавері. Приїхав у велике місто, щоб змінити світ. А ви?
Він сподівався, що вона не назве Фоґґі-Боттом.
У Кентуккі, післядипломне та юридична школа. Приїхала сюди заради роботи на Капітолійському пагорбі, але не зрослося. Пощастило знайти роботу в прокуратурі. Сподіваюся, це тимчасово.
Принесли напої. Вони цокнулися, вигукнули «Будьмо!» і випили.
А подальші плани?спитав Марк.
Хтозна, в цьому-то місті. Я вивчаю ринок праці, переглядаю вакансії, як і тисячі інших. Ситуація з робочими місцями наразі нестабільна.
«Іще б пак, подумав Марк. Це ти ще не спілкувалася із студентами Фоґґі-Боттому».
Угу, чув таке.
А ти що плануєш? Тільки не кажи, що збираєшся все життя захищати пяних водіїв.
Марк розсміявся, ніби це справді смішно.
Авжеж, ні. У мене є компаньйон і ми збираємося працювати з позовами про спричинення травм.
А ти мав би привабливий вигляд на рекламному щиті.
Це моя мрія. А ще телереклама.
Вона випила ще кілька келихів і підсунулася ближче, майже впритул до нього. Вона схрестила ноги, і спідниця доволі високо задерлася. Ніжки гарненькі. Вона допила і, поставивши келих, спитала:
Які плани на ніч?
Узагалі ніяких. А в тебе?
Я вільна. Живу із сусідкою, яка працює на Бюро статистики. Її ніколи немає вдома. А я дуже боюся залишатися на самоті.
Яка ти шустра!
А навіщо теревені розводити? Я така сама, як і ти, і думаємо ми зараз про те саме.
Марк оплатив рахунок і викликав таксі. Коли вони рушили, вона взяла його за руку й примостила на своє оголене стегно. Він захихотів і шепнув:
Люблю це місто. Стільки агресивних жінок!
І не кажи.
Таксі зупинилося біля високого житлового будинку на Пятнадцятій вулиці. Марк заплатив водію, і вони зайшли всередину, узявшись за руки, немов знали одне одного кілька місяців. Вони цілувалися в ліфті, потім у добре прибраній вітальні і зійшлися на тому, що зараз їм не до телебачення. Доки вона роздягалася у ванній, Марк устиг написати термінове повідомлення Тоддові: «Пощастило. Вдома не ночую. Солодких снів!».
Тодд відповів: «Я її знаю?»
Марк: «Незабаром познайомишся».
ВІН ЗНАЙШОВ ТОДДА біля дверей залу шостого відділу о девятій тридцять. Коридор кишів звичною компанією відповідачів і адвокатів, які полювали в юрбі. Тодд заманював заплакану молоду жінку. Коли вона зрештою заперечливо помотала головою, він обернувся й помітив свого компаньйона, який спостерігав за ним здаля. Тодд підійшов і сказав:
Третя відмова. Ранок не задався. Хріновий у тебе вигляд. Уночі було не до сну?
Слухай, це було щось. Я потім тобі розповім. А де Зола?
Зранку з нею не розмовляв. Ще спала, бо всі попередні ночі проводила в лікарнях.
Думаєш, вона справді там когось заманює чи просто сидить і книжку читає? Тобто вона ще не привела жодного клієнта.
Не знаю. Облишмо цю розмову на потім. Я йду до восьмого відділу.
Тодд пішов, тримаючи в руці портфель, а через декілька кроків дістав телефон, наче мав уладнати якесь важливе питання. Марк продефілював до десятого відділу і зайшов у зал. Там головував суддя Гендлфорд, саме розмовляв із відповідачем. Як і завжди, юристи й діловоди метушилися біля суддівської лави, перетасовуючи папери. Була там і Гейді, розмовляла з іншим прокурором. Побачивши Марка, усміхнулася і підійшла. Вони сіли за стіл захисту, наче в них якась невідкладна справа.
Ще кілька годин тому вони оголені спали разом, знесилені й виснажені, химерно переплетені. Наразі вона була свіжою, бадьорою, вельми професійною з виду. А Марк трохи втомився.
Я знаю, про що ти думаєш,сказала вона, стишивши голос,але відповідь: ні. У мене сьогодні ввечері побачення.
І гадки не мав,з усмішкою відповів Марк.Але в тебе є мій номер.
У мене є багато номерів.
Гаразд. Можемо ми обговорити позов проти мого клієнта Бенсона Тейпера?
Авжеж. Я його не памятаю. Піду, знайду справу.
Вона піднялася і пішла до столу діловода й почала ритися в ящику з теками. Знайшла справу Бенсона й повернулася до столу захисту. Переглянула справу й сказала:
Хлопчина буквально летів, чи не так? Вісімдесят пять на відрізку обмеження до пятдесяти. Це необережне керування і карається увязненням на визначений строк.
Знаю. Тут таке діло. Бенсонмолодий чорношкірий хлопець із гарною роботою. Він працює в службі доставки, і, якщо його заарештують за необережну їзду, він утратить роботу. Можеш звести до меншого порушення?
Для тебещо завгодно. Як щодо простого перевищення? Заплатить невисокий штраф, а ти скажеш хлопчині, щоб знизив оберти.
Оце так просто?усміхнувся Марк.
Авжеж, промовила вона, підсунувшись ближче. Задовольни прокурора й отримай добру угоду, принаймні зі мною так.
А твій начальник має це підписати?
Марку, це суд порушень ПДР, ясно? Ми ж тут не вбивства розглядаємо. Підсуну це старому Гендлфорду, він і слова не скаже.
Люблю тебе, крихітко.
Усі так кажуть.
Вона піднялася й простягнула руку, щоб скріпити угоду. Вони поручкалися як фахівці.
22
БЕНСОН ЇВ САНДВІЧ У КУЛІНАРІЇ на Джорджія-авеню в районі Брайтвуд. У нього була обідня перерва, і він мав бомбезний вигляд у своєму робочому однострої. Бенсон дуже зрадів, побачивши Марка, спитав, чи є гарні новини. Марк вийняв із портфеля постанову й сказав:
Значний прогрес. Решту гонорару приніс?
Бенсон заліз у кишеню і дістав готівку.
Сімсот,сказав він, передаючи банкноти Маркові.
Усе звели до простого перевищення швидкості,сказав той, отримавши гроші.Немає необережного керуваннянемає вязниці. Штраф сто пятдесят, сплатити впродовж двох тижнів.
Жартуєш?
Марк усміхнувся і подивився на офіціантку, яка зненацька перед ним постала:
Бееспе і каву,замовив він. Та пішла не перепитавши.
І як це тобі вдалося?спитав Бенсон.
«Переспав із прокуроркою»,хотів гордовито повідомити Марк, але схаменувся.
Сторгувався в суді: сказав судді, що ти хороша людина, маєш хорошу роботу, і все таке інше, і він погодився на послаблення. Але більше ніяких порушень, Бенсоне, затямив?
Ого-го! Молодець, Марку! Це вражаюче!
Застав суддю в доброму гуморі. Наступного разу нам так не пощастить, Бенсоне.
Не буде ніякого наступного разу, обіцяю. Просто не віриться! А я вже змирився з тим, що мене буде звільнено і я все втрачу.
Марк підсунув йому аркуш паперу й ручку:
Це постанова. Підпиши знизу й тобі не треба буде зявлятися в суді.
Усміхаючись на все обличчя, Бенсон розписався.
Не можу дочекатися миті, коли розповім про це мамці. Вона вже мене задралагнобить відтоді, як мене зупинили. Знаєш, Марку, ти їй подобаєшся. Вона сказала: «Той молодий чоловік своє діло знає. Із часом стане видатним адвокатом».
Ну, вона, вочевидь, дуже розумна жінка,Марк узяв постанову й заховав у портфель.
Бенсон куснув сандвіч і запив чаєм із льодом. Витерши вуста серветкою, спитав:
Скажи, Марку, а ти берешся за справи іншого роду? Важливіші?
Авжеж. Моя фірма займається широким спектром справ. А що в тебе на умі?
Бенсон нишком озирнувся, наче це когось хвилювало.
Словом, є в мене один кузен, і сам він із Віргінії, з узбережжя, і в нього там просто жах, що сталося. Є час вислухати всю історію?
Я чекаю на їжу, так що валяй.
Ну, значить, у того кузена та його дружини мала народитися дитина, а коли підійшов час, в лікарні напартачили. Були складні пологи, щось пішло не так, і дитина за два дні померла. А до того все йшло гладенько, ну, вагітність там, ніяких ознак для тривоги, розумієш? І тут раптом мертва дитина. То був їхній первісток, хлопчик, і це після того, як вони довго й уперто намагалися завагітніти. Мати ледь з горя не померла, зірвалася, почалися сварки. Вони були спустошені й не могли дати собі ради. Словом, вони розійшлися, а навпісля розлучилися, і розлучення було тяжким, їм і досі відгукується. Мій кузен забагато пє, а жінка взагалі з глузду зїхала. Справжня трагедія, розумієш? Вони намагалися зясувати, що сталося під час пологів, але хіба в лікарні щось скажуть. Насправді в лікарні їм просто сказали забиратися геть. Тоді вони найняли адвоката, щоб він щось зробив, але без толку. Сказав, що за мертвих немовлят багато не виручиш. Сказав, що складно позиватися на докторів і лікарні, бо в них є купа медичних звітів, а головневони мають можливість найняти кращих адвокатів, і ви будете судитися до кінця часів. І вона, мати, сказала тоді, що не буде судитися. А мій кузен досі хоче зясувати, що тоді сталося, і, можливо, вчинити позов абощо, але він теж наразі спустошений. Це правда, Марку, що за мертвих немовлят багато не виручиш?
Марк сном і духом не знав, але історія його заінтригувала. І він висловився наче справжній адвокат:
Залежить від обставин справи. Мені потрібно ознайомитися з матеріалами.
Таке в нього є. Цілий стос паперів, що лікарня передала його адвокатові, я б сказав, колишньому адвокатові. Тобто ти хотів би глянути?
Авжеж.
Принесли «бееспе»сандвіч з беконом, салатом і помідором, а також чіпси та маринад, але без напою, Марк сказав офіціантці:
Дякую, але я також замовляв чашку кави.
Оце ще,роздратовано промовила вона й відійшла.
Марк куснув сандвіч, Бенсон теж.
А як звати того кузена?
Бенсон витер рота й сказав:
Рамон Тейпер, таке саме прізвище. Мій батько і його батькобрати, хоча їх уже нема. Усі звуть його Діґґер, копач.
Діґґер?
Угу, коли він був малий, знайшов лопатку й викопав купу квітів із сусідського двору. Вкрав їх і намагався посадити на вулиці. Отак закріпилося прізвище.
Нарешті принесли каву, й Марк подякував офіціантці.
Проблемний?поцікавився Марк.
Теж мені питаєте!розсміявся Бенсон.Діґґер зроду проблемний. Відбував строк у колонії для неповнолітніх. Одначе він нормальний чувак. Із законом дружить. І все робить правильно: одружився з хорошою дівчиною, і вони жили в мирі й злагоді, поки не померло немовля. Після розлучення мати переїхала в якийсь там Чарльстон. Діґґер десь волочився, а кілька місяців тому приїхав сюди. Працює на півставки в крамниці алкогольних напоїв. Останнє місце, де йому варто працювати. Там він запав на горілку. Я справді за нього хвилююсь.
Так він тут, у Вашингтоні?
А то. Живе неподалік, уже з іншою божевільною.
Поки Марк хрумтів маринованим огірком із кропом, щось йому підказувало, що краще не звязуватися із цим Діґґером та його проблемами, але йому було цікаво:
Я подивлюсь.
ЧЕРЕЗ ДВА ДНІ Марк повернувся в ту саму кулінарію. Всередині не було нікого, крім низенького і миршавого чорношкірого хлопця. На столику перед ним лежала товстелезна тека. Марк підійшов і сказав:
Ти, певно, Діґґер.
Вони потиснули руки, Марк сів. Діґґер зауважив:
Я віддаю перевагу іменіРамон. Діґґер не найкраще прізвисько для чорношкірого. З очевидних причин.
Справедливо. ЯМарк Апшо. Приємно познайомитись, Рамоне.
Взаємно.
На ньому був кашкет, натягнутий так низько на лоба, що козирок лежав на чорній оправі завеликих круглих окулярів. За склом виднілися набряклі червоні очі.
Бенсон сказав, що ви чудовий молодий адвокат,промовив Рамон.Сказав, що ви врятували його від звільнення.