Бар Когут - Джон Гришем (Гришэм) 9 стр.

Годі вже, годі,закликав Марк, досі сміючись.

Вибач,сказав Тодд, тримаючись за боки.

Вони ще довго сміялися. Зрештою Марк опанував себе й запитав:

Хто хоче кави?

Він підійшов до стійки, купив три чашки і відніс до столу, за яким інші члени його фірми вже певною мірою заспокоїлися.

Ми бачили, як підійшов той штрих,промовив Тодд, і, зрозумівши, що ти робиш, кинувся в атаку.

Я думала він тебе вдарить,додала Зола.

Теж так подумав,визнав Марк. Вони цмулили каву, і кожен ледве стримувався, щоб знову вибухнути сміхом.

А що,зрештою сказав Марк,я добре зіграв свою роль. Так, завалив сцену, проте ніхто не засумнівався адвокат я чи ні. Так що все в нас піде як по маслу.

По маслу!зареготав Тодд.Тебе ледь не побили через першого клієнта.

Ти помітив вираз обличчя того Хуана, коли ці двоє зітнулися? спитала Зола.Він певно думає, що всі адвокати схиблені.

Вона знову розсміялася.

Зарахуємо це як корисний досвід,сказав Марк, підіграючи.Ми не можемо зараз усе кинути.

Даррелл Кромлі з тебе ніякий,зауважив Тодд.

Заткни пельку. Ходімо звідси.

ПЕРЕД ДРУГИМ СТРИБКОМ у прірву вони вирішили поміняти стратегію. Біля зали суду вельмишановного Леона Гандлфорда, десятий кримінальний відділ, тупцювала строката юрба очікувачів. Тодд зявився першим, намагаючись створити враження, що перебуває у вкрай схвильованому стані. Він обстежив юрбу, сфокусувавшись на чорношкірому юнакові, який чекав своєї черги разом із старшою жінкою, ймовірно, матірю. Тодд повільно наблизився до них, усміхнувся і завів розмову:

Хирний спосіб провести день, еге ж?

Точняк,відповів молодик. Його мати досадливо пустила очі під лоба.

Це ж тут суд за КСС, так?спитав Тодд.

Дорожнього руху,уточнив юнак. Його мати додала:

Злапали, коли шпарив вісімдесят пять, а там можна тільки пятдесят миль на годину. Вже другий квиток за рік. Страховка вилітає в трубу. Отаке.

Вісімдесят пять,повторив Тодд.Ого!

І що? Я поспішав.

Полісмен сказав, що його посадять,сказала мати в повному відчаї.

У вас є адвокат?спитав Тодд.

Ще нема,відповів юнак.Чоловіче, я не можу втратити права. Якщо я втрачу права, то втрачу роботу.

Зявився цілеспрямований Марк із телефоном біля вуха. Він увійшов у зоровий контакт із Тоддом і хутко наблизився до нього, ховаючи телефон у кишеню. Не звертаючи уваги на юнака та його матір, він звернувся до Тодда:

Тільки-но розмовляв із прокурором, дженджиком, якого добре знаю. Добився, щоб скасували увязнення та вдвічі знизили штраф. Щодо відстрочки ще домовляємося, але намічається прогрес. Принесли другу частину гонорару?

Авжеж,сказав Тодд, витягуючи з кишені жмут грошей. Він відслинив при всіх пять банкнот по сто доларів і віддав їх Маркові. Коли той узяв гроші, Тодд вказав на свого нового друга й запитав:

Скажіть, що світить хлопцеві? Зупинили, коли їхав вісімдесят пять при обмеженні в пятдесят.

Марк поняття зеленого не мав, але зараз він був Дарреллом Кромлі, ветераном вуличної адвокатури, і жодне запитання не лишалося без відповіді:

Вісімдесят пять,повторив Марк ніби з повагою.У стані спяніння?

Ні.

Як скло,сказала його мати.Був би пяний, ще зрозуміло. А так повністю усвідомлював, що робить.

Ну мамо!

Так чи так, вище вісімдесятице увязнення,сказав Марк.

А ви берете справи про перевищення? запитала мати.

Марк солодко всміхнувся, неначе міг владнати що завгодно.

Це мій профіль, пані, суд у справах про порушення дорожнього руху. Я знаю всіх суддів, усе підводне каміння.

Я хочу зберегти права,повторив юнак.

Де ви працюєте?спитав Марк, позираючи на годинник.

У службі доставки. Хороша робота, я не можу її втратити.

Хороша робота? Золоте дно! За КСС гонорар тисяча доларів. За перевищення, мабуть, дешевше, але згадка про вигідну роботу підвищувала ставку. Справа є справа. Марк сказав:

Дивіться, мій гонорар тисяча доларів, і за це я зведу перевищення до підвищеної, що врятує від тюрми.

Він знову подивився на годинник, немов над ним тяжіли важливіші справи.

Юнак із надією подивився на матір, яка похитала головою і промовила:

Ти напартачив, не я.

Потім звернулася до Марка:

У мене при собі тільки триста. Можна я заплачу решту пізніше?

Так, але треба буде виплатити перед наступною датою суду. Покажіть повістку.

Юнак дістав її з кишені та передав Марку. Той швидко переглянув написане: Бенсон Тейпер, двадцять три роки, неодружений, проживає на Емерсон-стрит у Північно-східному квадранті Вашингтона.

Гаразд, Бенсоне,сказав Марк.Ходімо побачимося із суддею.

НАВІТЬ ПРОДАЖ ПОСЛУГ клієнтам у коридорі біля залу суду сильно діє на нерви, особливо новачкові, який удає адвоката, але коли заходиш у зал, аби зіткнутися із жорнами правосуддя,це вселяє жах. У Марка підгиналися коліна, коли вони йшли центральним проходом. Грудка в його животі розросталася з кожним кроком.

«Зосередься, кретине,казав він подумки.Не виказуй страху. Все це лише гра. Якщо Даррелл із цим дає раду, то й ти впораєшся». Він указав на місце в середньому ряді, диригуючи рухом, наче це був його зал, і прошепотів матері юнака: «Сідайте тут». Вона сіла, а вони пішли до першого ряду й сіли там. Бенсон передав Маркові 300 доларів, і той оформив договір на надання юридичних послуг, ідентичний тому, що він сам нещодавно підписав на користь Горді з повіреним Престоном Клайном. Підписавши договір, вони сиділи й спостерігали за парадом.

У кількох футах перед ними був барєрпоперечина висотою до колін,який відділяв глядачів від гущавини подій. За ним були два довгі столи. Той, що праворуч, покривали стоси паперів, і біля нього копирсалися декілька молодих прокурорів, які перешіптувалися і жартували, докладаючи до стосів нові документи. Той, що ліворучмайже порожній. Двоє нудьгуючих адвокатів, опершись на нього ліктями і нахилившись один до одного, тихенько про щось розмовляли. Діловоди сновигали туди-сюди, роздаючи документи юристам і судді Гандлфорду. Хоча йшов суд, в секторі суддівської лави все гуло, наче біля прокатного стану, і здавалося, що ті, хто створював цей гамір, не дуже про це хвилювались. Великий плакат попереджав: «Мобільні телефони заборонені. Штраф 100 доларів».

Суддя Гандлфорд, здоровенний білий бородань за шістдесят, зосереджено працював у штатному режимі. Перевантажений підписуванням ордерів, він лише зрідка підіймав очі.

Діловод озирнув натовп і вигукнув імя. У прохід вийшла висока жінка років пятдесяти, хвилюючись, пройшла крізь хвіртку барєру і постала перед очі судді. Вона опинилася там через КСС і якось спромоглася зайти так далеко без голодного адвоката обіч. Марк записав її імя: «Валері Бланн». Він знайде її імя в списку слухань і подзвонить їй пізніше. Вона не визнала вини, і їй було призначено повторне слухання наприкінці лютого. Суддя Гандлфорд ледь підняв очі. Діловод вигукнув наступне імя.

Марк, важко глитнувши, зібрався з духом і пройшов через хвіртку. Солідно, «по-адвокатськи» насупившись, він підійшов до столу обвинувачення, узяв копію списку слухань і пройшов до столу захисту. Підійшли ще два адвокати. Один пішов. Вони підходили, йшли геть, і ніхто не звертав на них уваги. Прокурор пожартував, отримавши кілька смішків. Суддя, здавалося, задрімав. Марк обернувся до залу і побачив позаду матері Бенсона Золу, яка сиділа із широко розплющеними очима, пильнуючи за кожним рухом. Тодд пробився до переднього ряду, аби бачити все зблизька. Марк підвівся і підійшов до діловодки, що сиділа обіч суддівської лави, дав їй картку й повідомив, що він захищає інтереси пана Бенсона Тейпера. Вона байдуже підняла на нього очі, мовляв, а мені то що?

Коли вигукнули імя Бенсона, Марк устав і махнув клієнтові. Пліч-о-пліч вони встали перед суддею Гандлфордом, який уже взагалі не ворушився. Не кваплячись, підійшла обвинувачка, і Марк назвався. Її звали Гедлі Кавінесс і вона була надзвичайно приваблива: чудова фігура, коротка спідниця. Марк дав їй свою картку, вона дала свою. Суддя промовив:

Пане Тейпере, ви наче маєте представника захисту, тому я припускаю, що ви не визнаєте своєї провини?

Усе правильно, Ваша честь,сказав Марк свої найперші слова в суді. І тим самим порушив, разом із обома своїми співучасниками, статтю 54Б Кримінального процесуального кодексу округу Колумбія: несанкціонована юридична практика; що карається штрафом до однієї тисячі доларів і не більше ніж двома роками тюремного увязнення. І нема тут нічого страшного. Тому що, згідно з їхніми ретельними дослідженнями, за останні сорок років у окрузі Колумбія притягли до відповідальності за цією статтею лишень одного самозванця. Йому присудили шість місяців, із нихчотири умовно, і то лише тому, що він бешкетував.

За мірками злочинної поведінки, несанкціонована практикапросто дрібна образа. Ніхто ж від того не постраждає. Навпаки, вони втрьох сумлінно захищають інтереси своїх клієнтів. Допомагають правосуддю. І так далі, і тому подібне. Вони могли логічно обґрунтовувати свою облуду годинами.

Тодд буквально затамував подих, коли його компаньйон постав перед суддею. Невже це й справді так легко? Маркові, безперечно, личить ця роль, а його костюм був навіть кращим, ніж у інших юристів за обома столами. До речі, що там із іншими юристами? Скільки з них намагаються вижити під борговими завалами?

Зола сиділа на краєчку крісла, очікуючи, що зненацька хтось підніметься й гукне: «Це несправжній юрист!» Але нікому не було діла до адвоката Апшо. Він гладесенько-рівнесенько приєднався до механізмупросто ще один із десятків трибів. Спостерігаючи за подіями в залі десь півгодини, Зола помітила, що деякі юристи сторони захисту знали одне одного, а також одного-двох обвинувачів і взагалі почувалися тут як у себе вдома. А деякі трималися поодиноко і ні з ким не розмовлялитільки із суддею. Але це не мало жодного значення. Бо це суд у справах порушень дорожнього руху, процедура для всіх одна, і вона незмінна.

Бенсону призначили зявитися в суд через місяць. Суддя Гандлфорд записав його імя; Марк сказав: «Дякую, Ваша честь» і вивів клієнта із залу.

Найсвіжіша міська юридична контора матиме кілька тижнів, аби розібратися, що робити далі. Вони пообідали в поблизькій кулінарії, оплативши їжу готівкою, отриманою від Бенсона. Посеред трапези Тодд раптом згадав «Фредді Гарсію», і вони добряче посміялися.

Після обіду Марк перевдягнув костюмвін тепер мав цілих три,а Тодд одягнув. Вони прийшли в суд о першій годині й заходилися вудити клієнтів, джерело яких здавалося невичерпним. Спочатку вони працювали разом, навчаючись у процесі деяким незначним хитрощам. Ніхто не звертав на них уваги, і вони заспокоїлися, розчинившись серед інших юристів, що сновигали по просторій будівлі суду.

Біля шостого відділу Тодд приклав телефон до вуха, маючи важливу розмову з удаваним абонентом. Достатньо гучно, щоб усі чули, він сказав: «Слухай, я вже владнав сотню справ про КСС супроти тебе. Отож припини годувати мене цим лайном. Той малий видмухав нуль, крапка, нуль-девять, лише трохи більше дозволеного, і в нього ідеальна водійська картка. Годі ходити околясом. Зведи до необережного керування або я матиму розмову із суддею. Якщо ти мене змусиш, я доведу справу до судового процесу, і буде як минулого разу, коли я збив із пантелику поліціянтів і суддя взагалі зняв звинувачення». Він замовк і якийсь час слухав німий телефон, відтак промовив: «Оце вже інша річ. Я забіжу через годину підписати угоду».

Коли він засовував телефон до кишені, підійшов чоловік і спитав:

Скажіть, а ви адвокат?

ЗОЛА, ДОСІ ВДЯГНЕНА В ПОВСЯКДЕННЕ, ходила з однієї зали суду до іншої, приміряючись до відповідачів, які не мали адвокатів. Судді часто питали їх, де ті працюють, чи одружені й таке інше. Переважно ті мали не дуже вражаючу роботу. Імена перспективних вона занотовувала. Узявши список слухань за взірець, вона склала свій перелік імен і адрес для телефонування. Через пару годин їй набридла виснажлива монотонність судочинства незначних кримінальних злочинів.

А втім, як би там було нудно, все-таки веселіше, ніж сидіти на заняттях і хвилюватися через адвокатський іспит.

О ПЯТІЙ ВОНИ ЗАЙШЛИ до бару «Когут» і сіли за кутовий столик. Марк приніс із бару два пива й содову й замовив сандвічі. Він мав працювати з шостої вечора до півночі, отже, напої та їжа були за рахунок закладу.

Вони були задоволені першим днем роботи. Тодд заарканив одного клієнта у справі з КСС і зявився перед очима судді Канту. Обвинувач зауважив, що ніколи раніше Тодда не бачив, а той відповів, що вже рік, як тут крутиться. Марк знайшов напад без обтяжливих у девятому відділ і постав перед суддею, який зміряв його очима, але нічого не сказав. За кілька днів їхні обличчя збуденіють.

Їхній улов склав тисячу шістсот доларів готівкою плюс векселі ще на тисячу чотириста. На додаток їхній заробіток ніде не значився і не оподатковувався, отже, в них аж у голові паморочилось від такого перспективного золотовидобування. Родзинкою їхньої афери була зухвалість. Ніхто в здоровому глузді не стане перед суддею, видаючи себе за юриста.

19

ОПІВНОЧІ МАРК ПІДНЯВСЯ сходами на четвертий поверх і увійшов у свою тісну квартирку. Тодд сидів на дивані з ноутбуком. На хиткому кавовому столику, який вони купили за десять баксів, стояли дві порожні бляшанки з-під пива. Марк дістав одну бляшанку з маленького холодильника і впав у крісло навпроти дивану. Геть виснаженому, йому треба було поспати.

Над чим працюєш?запитав він.

Груповий позов. Уже чотири таких висунуто проти «Свіфтбанку», і на вигляд усе легко і простотелефонуєш одному з тих адвокатів, підписуєш і все. Гадаю, настав час діяти. Ті хлопці рекламуються як навіжені, але тільки через інтернет. Телевізійної реклами ще нема, і я гадаю саме тому, що кожна окрема скарга з тих позовів мізерна за вартістю відшкодування. Це тобі не справи про тілесні ушкодження з великими сумами. Тут шкода не така великакілька баксів за фіктивні платежі абощо, які «Свіфтбанк» приписує в щомісячну звітність. Смисл у тому, що їх дуже багато, можливо, мільйон клієнтів, ошуканих банком.

Я бачив, як генеральний директор виступав сьогодні перед Конгресом.

Так, це було справлене кровопускання. Чоловягу гамселили і зліва, і справа. Він жахливий свідок, у сенсі, чувак буквально обливався потомкомітет задав йому жару. Всі вимагали його відставки. Один блогер вважає, що «Свіфтбанк» настільки погано себе показав, що не має іншого вибору, окрім як швидко все владнати й рухатися далі. Він думає, що банк виплатить приблизно мільярд за колективними позовами, потім витратить чималі гроші на нову рекламну кампанію, аби спокутувати свої гріхи.

Усе як завжди. Реклі не згадували?

О, ні. Той ховається за надійною стіною компаній-пустушок. Я шукав кілька годин і не знайшов жодної згадки про нього або його ширми. Я вже думаю, чи правий був Горді щодо причетності Реклі до «Свіфтбанку»?

Ладен закластися, він мав слушність, але треба як слід покопатись.

Якусь мить панувала тиша. Зазвичай Марк і Тодд увімкнули б телевізор, але вони ще не дзвонили в кабельну компанію. Спочатку вони хотіли підключитися до проведеного в бар, але потім вирішили, що не готові відповідати на купу запитань установника. Обидва їхні пласкі телеки стояли в кутку.

Зрештою Марк сказав:

Ґорді, Горді. Як часто ти про нього думаєш?

Багато,сказав Тодд.Повсякчас.

Ти питаєш себе, що ми тоді могли зробити інакше?

Якщо чесно, так. Ми могли б зробити так чи інакше, але Ґорді був не в собі. Не думаю, що нам вдалося б його зупинити.

І я так думаю. Мені його бракує. Дуже бракує. Цікаво, що він подумав би, якби побачив нас зараз?

Ґорді, якого ми колись знали, сказав би, що ми подуріли. Але той, пізніший Ґорді, напевне жадав би приєднатися до нашої контори.

Безперечно, на правах старшого компаньйона.

Вони вичавили із себе короткі смішки. Марк сказав:

Я колись читав оповідання про хлопця, який наклав на себе руки. І там один мозкоправ усе міркував про марність намагань таке зрозуміти. Бо це просто неможливо, у цьому немає ніякого сенсу. Якщо людина дійшла до межі, вона вже перебуває в іншій реальності, яку ми просто не розуміємо. А якщо ти все-таки зрозумів її, отже, ти й сам у біді.

Ну, я не в біді, бо мені ніколи цього не зрозуміти. Так, він мав цілу купу проблем, але самогубство не вихід. Він міг завязати з алкоголем, регулярно приймати ліки, владнати все з Брендою або порвати з нею. Якщо б він сказав «ні» весіллю, він міг би бути щасливішим у довгостроковій перспективі. У нас із тобою такі самі проблеми зі школою, адвокатським іспитом, безробіттям, позиковими акулами, проте ми не самогубці. Навпаки, ми продовжуємо боротися.

І в нас немає біполярного розладу, отже, ми ніколи не зрозуміємо.

Давай краще поговоримо про щось інше,запропонував Тодд.

Гаразд,промовив Марк, ковтнувши пива.Що скажеш про наш список потенційних клієнтів?

Тодд закрив ноутбук і відклав його на підлогу.

Нічого. Я обдзвонив вісьмох із наших вірогідних жертв і жодне не захотіло балакати. Телефонвеликий урівнювач, і ті люди не настільки знервовані ввечері, як були вдень у суді.

Чи дійсно все це так легко, як воно здається? Я про те, що ми сьогодні підписали три договори й отримали три тисячі гонорару, по суті не розуміючи, що ми робимо.

Сьогодні видався хороший день, але не завжди нам так щаститиме. Що вражає, так це безупинність, неймовірна кількість людей, яку пережовує система.

Дякувати Богові.

Безперервне постачання.

Це просто божевілля якесь, розумієш? І це не тривке.

Твоя правда, але ми можемо ще довго цим займатися. Адже це краще за інший варіант.

Марк сьорбнув пива, шумно видихнув і заплющив очі.

Вороття нема. Ми порушили надто багато законів. Несанкціонована практика. Ухилення від податків. Можливо, якісь порушення трудового законодавства. Якщо ми приєднаємося до групового позову проти «Свіфтбанку», цей список доповниться.

Ти передумав?спитав Тодд.

Ні. А ти?

Ні, але я хвилююсь за Золу. Часом у мене таке відчуття, що ми силоміць затягнули її в цю облуду. Наразі вона дуже вразлива й налякана.

Це правда,сказав Марк, розплющивши очі й випроставши ноги.Хоча вона принаймні почувається в безпеці. У неї тут непогана схованка, і це для неї найважливіше. Вона крута, Тодде. Пережила таке, що ми навіть уявити не можемо. Наразі вона там, де хоче бути. І ми їй потрібні.

Бідолашна! Вона зустрічалася ввечері з Рондою, в якомусь там барі, і сказала їй, що збирається в академку, нібито не може зараз зосередитись на школі та адвокатському іспиті. Каже, та начебто купилася. А я поговорив із Вілсоном, сказав, що ми з тобою зрештою прийдемо на заняття. Він турбується, але я запевнив його, що в нас усе добре. Може, хоч тепер ці люди дадуть нам спокій.

Якщо ми не будемо звертати на них уваги, вони про нас забудуть. Скоро в них зявляться важливіші приводи для хвилювання.

Атож,погодився Тодд,як і в нас із нашим новим заняттям. Тепер, коли в нас зявилися клієнти, ми повинні виконувати свої зобовязання. Тобто ми обіцяли тим людям, що врятуємо їх від тюрми й знизимо розміри штрафів. Маєш хоч якусь ідею, як нам із цим розібратися?

Завтра щось придумаємо. Тут головне спілкуватися з прокурорами, познайомитися із ними ближче, бути наполегливими. І слухай, Тодде, навіть якщо ми не зможемо виконати зобовязання, то ми не перші адвокати, хто надто багато пообіцяв. Отримуємо наші гонорари й рухаємось далі.

Ти кажеш, як справжній вуличний шахрай.

Така вже в мене робота. Піду вкладатися в ліжко.

ПОВЕРХОМ НИЖЧЕ, ЗОЛА теж не спала. Вона сиділа на хиткому ліжку, підклавши за спину подушки й укривши ноги ковдрою. У кімнаті було темно: єдине джерело світлаекран її ноутбука.

Її позикова консультантка, жінка на імя Тільді Карвер, працювала неподалік, у Чеві-Чейзі, на обслуговувальну компанію «ЛоунЕйд». Спочатку пані Карвер була доволі милою, але від семестру до семестру її тон змінювався. Сьогодні, коли Зола сиділа в залі суду й робила нотатки, від неї прийшов такий електронний лист:

Зола, сидячи в безпеці нової схованки, втупилась в цифру «загальної суми» і похитувала головою. Їй досі не вірилось, що вона добровільно встряла в систему, що дозволяє таким, як вона, стільки запозичити, хоча навіть думка про можливість повернення такого великого боргу абсурдна. Звичайно, тепер їй можна не хвилюватися про його погашення, але Золі здавалося, що й цей план не надто надійний. Неправильно просто тікати, звинувачуючи систему.

Її батьки й гадки не мали, скільки вона заборгувала. Вони знали, що Зола на законних підставах позичала гроші, надані урядом, і наївно вірили, що будь-яка програма, ухвалена Конгресом, обовязково добре продумана. Але тепер вони нічого не взнають, що трохи втішало.

Зола наклацала такий текст:

Вона чула кроки нагорі й знала, що її компаньйони не сплять. Вимкнувши ноутбук, вона витягнулася під ковдрою. Вона була вдячна за цю затишну схованку, вдячна, що не почує раптового стуку в двері. Перша квартира, яку вона памятала з дитинства, була не набагато більша за цю. Вона та обидва її старші брати ділили крихітну спальню. Хлопці спали на двоярусному ліжку, а вона поряду дитячому. Її батькиза стіною, у ще одній тісній спальні. Вона не розуміла, що вони бідні, налякані й на таке не розраховували. Проте, не зважаючи на це, вдома було добре й радісно. Її батьки постійно працювали, але в різні зміни, аби хтось завжди був удома. А якщо ні, за дітьми доглядали сусіди. Їхні двері завжди були відчинені, і «свої люди» постійно заходили й виходили. Там завжди щось готували й коридор повнився густим ароматом. Усі ділилися їжею, одягом, навіть грішми.

І всі працювали. Дорослі сенегальці працювали подовгу й не скаржилися. Золі було дванадцять, коли над її світом скупчилися темні хмари. Одного із «своїх людей» заарештували, відправили на утримання і насамкінець депортували. Це налякало інших, а її батьки знову переїхали.

Вона думала про батьків і брата щодня й щогодини й зазвичай засинала в сльозах. Її майбутнє було сумнівним, але не йшло ні в яке порівняння з їхнім.

20

КОРОЛЕМ ВАШИНГТОНСЬКИХ РЕКЛАМНИХ ЩИТІВ був химеристий адвокат із цивільних правопорушень на імя Расті Севідж. Неможливо було проїхати кільцевою дорогою, не зустрівши його вишкірену мармизу з позивним «Довір-Расті», яка закликала потерпілих довіритись йому. А в розрахованій на невибагливий смак телерекламі фігурували клієнти, які зазнали різноманітних фізичних ушкоджень, проте дуже задоволені, бо зробили все правильно, зателефонувавши 1-800-Довірся-Мені.

Компаньйони «Апшо, Паркер і Лейн» розглянули кілька фірм, які опікувалися справами про особисту шкоду, і вибрали Расті. На нього працювало вісім адвокатів, і декотрі з них вочевидь були справді здатні брати участь у судових процесах. Зола зателефонувала й пояснила співрозмовниці, мовляв, її чоловік серйозно постраждав у зіткненні з багатоколісною фурою, і їй треба зустрітися з Расті. Співрозмовниця пояснила, що він зайнятий «винятковою справою в федеральному суді», але один із його помічників з радістю з нею зустрінеться.

Якщо нічого не тямиш в справах про заподіяння особистої шкоди, знайди того, хто тямить. Зола записалася на зустріч під іменем, що знайшла в телефонному довіднику.

Контора була в скляному будинку біля Юніон-Стейшн. Вони з Тоддом увійшли до вестибюля, що на вигляд і за відчуттям нагадував приймальню популярного лікаря. Уздовж стін стояв шерег стільців із стосами журналів. Десяток клієнтів, деякі з ціпками й милицями, очікували прийому, перебуваючи на різних стадіях дискомфорту. Невибаглива рекламна кампанія Расті вочевидь давала свої плоди. Зола відмітилась біля стійки й отримала опитувальний бланк на планшеті. Вона заповнила формуляри фіктивними відомостями, але залишила дійсний номер своєї старої мобілки. Через пятнадцять хвилин їх викликав помічник адвоката та провів до просторого приміщення з кабінками робочих місць. Численний «офісний планктон» навіжено трудився за телефонами та компютерами, швидко випікаючи документи. Адвокати мали свої власні кабінети по боках із видами на місто. Помічник постукав у двері одного із них, і вони увійшли до володінь Брейді Галла.

Із веб-сайту вони знали, що панові Галлу було під сорок і він випускник юрфаку Американського університету. Звичайно, він «палко захищає права своїх клієнтів» і має промовистий список «значних угод». Коли помічник вийшов, вони назвалися й усілись у шкіряні крісла навпроти пана Галла, чий робочий стіл був, либонь, трохи чистішим за міське сміттєзвалище.

Том (Тодд) пояснив, що він ліпший друг чоловіка Клавдії (Золи) Толлівер і прийшов для моральної підтримки. Той чоловік, Донні, попрохав Тома посидіти поряд із його дружиною і записувати все сказане, бо сам Донні не в змозі вийти з дому через травми.

Спочатку панові Галлу це не дуже сподобалось, і він зауважив:

Ну, зазвичай я так не працюю. Можливо, нам потрібно буде обговорити щось особисте, конфіденційне.

Я не проти, якщо ваша ласка. Томвірний друг,промовила «Клавдія».

Ну, добре,втомлено сказав пан Галл, маючи вигляд людини, геть виснаженої загальною надмірністю: надмірною кількістю телефонних дзвінків, надмірною кількістю дотичних справ, надмірно малою кількістю годин у добі.Отже, ваш чоловік постраждав у аварії? уточнив він, зиркнувши на папірець.Розкажіть докладніше, як це сталося.

Ну,почала «Клавдія»,це трапилося три місяці тому.Вона завагалася, глянула на «Тома» і спромоглася продовжити більш збуджено й стурбовано.Він їхав додому по Коннектикут-авеню, коли біля Клівленд-парку в нього врізалась фура. Донні їхав на північ, а вантажівка на південь і чомусь вильнула вліво, заїхала за роздільну лінію і врізалась в нього. От прямо в лоба.

Цебто з відповідальністю все очевидно?поточнив Галл.

За даними поліціїтак. Але сам водій нічого не сказав, отже, ми й дотепер не знаємо, чому він виїхав на зустрічну смугу.

Мені треба глянути поліційний звіт.

Є такий, удома.

Ви що, не принесли його?ревнув Галл.

Даруйте, але я ніколи таким не займалася. Звідки ж мені було знати, що треба приносити.

Гаразд, якнайшвидше пришліть копію. А медичний? Принесли результати медичного огляду?

Ні, пане. Я не знала, що це буде потрібно.

Галл від досади закотив очі, і тут загудів його телефон. Він глянув на нього і якусь мить здавалося, він його візьме.Наскільки серйозно він постраждав?

Ну, він ледь не помер. Важкий струс мозку, тиждень був у комі. Переламані щелепа, ключиця, шість реберодне з них простромило легеню,нога. Він переніс дві операції і потрібна принаймні ще одна.

Схоже, Галла це вразило:

Оце так! Добряче дісталося. А скільки коштувало лікування?

«Клавдія» знизала плечима й подивилася на «Тома», який теж знизав плечима, мовляв, звідки мені знати.

Мабуть, тисяч двісті, десь так,відповіла вона.Зараз він проходить курс реабілітації, але досі не може пересуватися. Ще одна річ, пане Галле. Не знаю, що й робити. Після того, як це сталося, день і ніч дзвонять адвокати. Я вже просто не беру телефон. А ще я звязалася зі страховою компанією, але не певна, чи можна їм довіряти.

Ви що! У таких випадках не можна довіряти страховим компаніям!накинувся він так, наче вона все зіпсувала. Не розмовляйте з ними!Усю неуважність Галла наче рукою зняло.Ким працював Донні?

Водієм автонавантажувача на складі. Доволі хороша робота. Заробляє десь сорок пять тисяч на рік. Але після аварії вже не працює і в мене закінчуються гроші.

Ми можемо надати проміжну позику,задоволено сказав Галл.Завжди так робимо. Ми не бажаємо, аби наші клієнти економили кожен пенні, поки ми домовляємося про угоду. Якщо з відповідальністю все так очевидно, як ви кажете, то ми все владнаємо, не звертаючись до суду.

А скільки ви стягуєте?спитала вона. «Том» ще не сказав ані слова.

Ми нічого не стягуємо,з погордою відповів Галл. Немає відшкодуваннянемає гонорару.