Де ви бачили закон, який забороняє комусь володіти комерційною юридичною школою?
А що, я сказав, що це протизаконно?Марк повернувся до Тодда.Казав я таке?
Не чув,відповів Тодд.
Це не протизаконно, ми не заявляємо про злочин. Просто ці школи ніщо інше, як «фабрики дипломів», що зваблюють до вступу купу людей, незалежно від результатів їхніх іспитів, аби потім вони як студенти позичали шалені гроші заради оплати надто дорогого навчання у ваших школах. Звісно, плата за навчання йде напряму вам, а студенти випускаються з купою боргів. Приблизно половина з них не здатна пройти адвокатський іспит. Більшість із них не можуть знайти роботу.
Це їхні проблеми,зауважив Реклі.
Авжеж. І ніхто не примушував їх позичати гроші,погодився Марк.
Ви підтверджуєте, що володієте або керуєте вісьмома юридичними школами?
І не подумаю щось там підтверджувати чи заперечувати, особливо вам,гаркнув Реклі.Ким ви в біса себе уявили?
«Оце добре питання»,подумав Тодд. Усі ці вигадані імена так затьмарили його свідомість, що він часто ловив себе на спробах пригадати своє поточне прізвище.
Стрейхан саркастично засміявся і спитав:
Чи не пощастило вам знайти якісь докази?
Марк відкрив свій обшарпаний «дипломат» і дістав звідти схему на аркуші товстого паперу площиною в дванадцять квадратних дюймів. Він розклав його раз, потім ще раз і підсунув до опонентів по столу. Це була стисла версія «стіни Ґорді»: грандіозна змова, з іменем Гайндса Реклі на чолі, під яким рясно розгалужувалося хитросплетіння його імперії.
Пару секунд Реклі дивився на схему без особливої зацікавленості, потім схопив і почав уважно роздивлятися. Стрейхан перехнябився, аби краще все бачити. Їхня найперша реакція розставить все по місцях. Якщо Ґорді правийа вони були певні, що це так,Реклі усвідомить, що вони сіли йому на хвіст і мають докази. Він може почати заперечувати якісь дрібниці або визнати, що є власником чи керівником цілого ряду установ. А ще він може все заперечувати й погрожувати судом.
Він спокійно поклав схему на стіл і промовив:
Цікаво, але неточно.
Гаразд,сказав Марк.Бажаєте обговорити детальніше?
Не бажаю. Якщо оприлюдните цю схему, начувайтеся.
Ми вчинимо позов за дифамацію і наступні десять років будемо вас марудити,додав Стрейхан.
Послухайте,завдав контрудару Марк,ви вже вдавалися до цієї тактики залякування позовом, і очевидно, що це не працює. Ми не боїмося ваших вихвалок про переслідування у судовому порядку. З нас нічого не стягнеш. Починайте вже говорити.
Це правда,додав Тодд.Ми хотіли б уникнути судового позову. А що конкретно, на ваш погляд, не так у нашій схемі?
Я не відповідатиму на ваші запитання,відрубав Реклі.Проте кожен недолугий журналіст мав би знати, що, згідно із законом, ні я, ані будь-хто іще, не може володіти юридичною фірмою, не будучи її компаньйоном. І жоден юрист не має права бути компаньйоном більш ніж в одній фірмі.
Ми не стверджуємо, що ви власник чотирьох фірм, ви просто ними правуєте. Взяти, скажімо, цю фірму, «Ретліфф і Косґроув»її очолює ваш друг Марвін Джоккеті, якому пощастило бути командитним компаньйоном у фірмі «Варанда Кепітал». Інші три фірми повязані в такий самий спосіб. І керуєте всією звязкоюви. Наймаєте у всі чотири фірми випускників власних юридичних шкіл на привабливі ставки. Потім ваші юридичні школи рекламують ці прекрасні досягнення своїх учнів, аби звабити якнайбільше довірливих дітей, які, вступивши до студентських лав, платитимуть за вашу псевдоосвіту. Це шахрайство, Реклі, і це блискуче. Усе законно, просто непорядно.
Отут ви помиляєтесь, хлопці,сказав Стрейхан, знову гигикнувши, однак на цей раз із відчутними нотками стурбованості.
Задзижчав телефон Реклі. Він вийняв його з кишені, послухав і сказав:
Добре, заходьте.
Одразу відчинилися двері, увійшов чоловік, зачинив за собою двері й став край столу з паперами в руках.
Це Дуґ Брум, мій керівник служби безпеки,повідомив Реклі.
Марк і Тодд подивилися на Брума, але той на них навіть не глянув. Надівши окуляри, він доповів:
На Марка Фінлі та Тодда Маккейна нічого немає. Шукали всю ніч і вранцівсе марно. Жодної статті, блогу, книжки, будь-якої згадки в інтернеті. Є Марк Фінлі, який пише про садівництво для гюстонської газети, але йому пятдесят років. Ще один веде блог про Громадянську війну, але йому шістдесят. Ще один колись написав статтю в студентську газету в Каліфорнії, але після закінчення вишу став дантистом. Крім цихнікого. Щодо Тодда Маккейна. Знайшли лише одного журналістаживе у Флориді, пише для місцевого журналу. Отже, якщо ці двоє заявляють, що вони журналісти, то вони забуксували на старті. Щодо імен: загалом по країні нараховується чотириста тридцять один Марк Фінлі та сто сорок два Тодда Маккейна. Ми перевірили кожного, ніщо не збігається. А ось вам найцікавіше: обидва предявлені на вахті посвідчення водіїв, видані округом Колумбія, хто б міг подумати!підробки.
Дякую, Дуге,сказав Реклі.Це все.
Дуг вийшов із залу й зачинив за собою двері.
Реклі та Стрейхан вищирились. Марк і Тодд намагалися зберегти самовладання. Відступати було нікуди. Марк спробував приборкати нерви, кинувшись в атаку:
Просто вражає! Яка видатна робота!
Справді вражає,відгукнувся і Тодд, хоча обидва роздумували над тим, чи не кинутися прожогом до дверей.
Гаразд, хлопці, яким тепер нема віри, зізнавайтеся, хто ви та що замислили?
Ви не відповідаєте на наші запитання, а ми не будемо відповідати на ваші. Неважливо, хто є ми. Головне, що нам дещо відомо про вас і, якщо ми оприлюднимо наш матеріальчик, буде викрито вашу аферу, і це вам так не минеться.
Хочете грошей? У цьому вся сіль?допитувався Стрейхан.
Ні, зовсім ні. Наші плани не змінилися. Знаходимо належного репортера й віддаємо все йому. У нас є файл, у якому ще багато чого цікавого. Наприклад, покази свідків: колишніх співробітників ваших юридичних фірм, які вважають, що їх просто використовували з пропагандистською метою; зізнання колишніх викладачів ваших юридичних шкіл. Є всі дані про погані результати проходження випускниками ваших шкіл адвокатського іспиту. Є дані про те, що ви збільшили прийом до шкіл у той час, як уряд відкрив позикову скарбничку для тисяч непридатних учнів. Є більше десятка особистих «подяк» від ваших студентів, які закінчили школи з обтяжливими боргами та не змогли знайти роботи. Здоровенний такий файл. І все це зіллється на перші шпальти.
А де цей файл?спитав Стрейхан.
Тодд заліз до кишені сорочки, вийняв «флешку» й недбало кинув її через стіл.
Усе там. Читайте й ридайте.
Не звертаючи на це уваги, Реклі сказав:
І в «Таймс», і в «Джорнал» у мене є звязки. Мене запевнили, що вони нічого про це не знають.
Марк подивився на Реклі й з превеликим задоволенням промовив:
Брехня. Зухвала, безглузда брехня. Думаєте, ми повіримо, що ви знаєте там усіх і вся? І не просто знаєте, а вони вам довіряють настільки, щоб ділитися з вами інформацією для внутрішнього використання? Сміх та й годі! І я це чую від людини, яка ховається від пролаз-репортерів. Облиште, пане Реклі.
Ну,втрутився Стрейхан, я справді знайомий з адвокатами «Таймс» і «Джорнел», і можна сміливо на всю сраку закластися, що в них немає ніякісінького бажання брати участь у процесі про дифамацію.
Жартуєте?розсміявся Тодд.Та вони залюбки на це підуть, бо можна розкрутити фірму на тисячу баксів година. Вони моляться, щоб на їхніх клієнтів позивались щодня.
Верзеш казна-що, синку,сказав Стрейхан, аби щось ляпнути.
Схема їх явно злякала, укупі з тим фактом, що Марк і Тодд не ті, за кого себе видають. Реклі відсунув стільця, підвівся і пішов із філіжанкою до кавника. Самозванцям напоїв не пропонували. Він неквапом націдив собі зі срібного кавника, кинув у філіжанку дві грудки цукру і, поринувши в думки, повільно розмішав. Потім повернувся до столу, сів, сьорбнув і спокійно сказав:
Ви правильно зміркували. Це справжня «бомба» для перших шпальт. Але за добу все забудеться, тому що все законно та пристойно. Я не вийшов за рамки і я навіть не розумію, навіщо я витрачаю час, аби вам це пояснювати.
О ні, за добу не забудеться, це надовго,заперечив Марк.Як тільки стануть відомі всі деталі бухгалтерії юридичних шкіл і оприлюднені цифри покажуть, що ви щорічно маєте по двадцять мільйонів чистими з кожної з восьми шкіл, уся ця історія почне жити своїм життям. А привязка до федерального бюджету забезпечить вас нескінченним кошмаром у сфері звязків із громадськістю.
Може, так, а може, й ні,знизав плечима Реклі.
Давайте поговоримо про «Свіфтбанк»,запропонував Тодд.
Ні,сказав Реклі,нам вже набридло розмовляти, особливо з парочкою молодиків із фальшивими іменами та водійськими правами.
Тодд, не звертаючи на це уваги, вів далі:
Згідно з реєстром Комісії із цінних паперів і бірж, «Шайло-Сквер Файненшл» має чотири відсотки «Свіфтбанку», що робить цю фірму другим за значущістю акціонером. Але ми вважаємо, що ваша частка набагато більша за це.
Реклі кліпнув очима й злегка відсахнувся. Стрейхан збентежено насупився. Марк дістав із «дипломата» ще одну схему. Він розгорнув її, але не пустив столом.
Вирішальний удар Горді з небуття.
У нас є список найбільших акціонерів «Свіфтбанку»,розповідав Тодд.Усього сорок. Здебільшого інвестиційні фонди, яким належить один-два відсотки компанії. Деякі із цих фондів закордонні й на перший погляд мають законні інвестиції. Але є серед них і очевидно номінальні офшорні компанії, «фасади» фірм-одноденок, які володіють частками «Свіфтбанку». Це компанії із сумнівними назвами й адресами в таких юрисдикціях, як Панама, Каймани, Багами. Проникнути за ці «фасади» майже неможливо, особливо таким недожурналістам, як-от ми. Ми не можемо виписувати повістки й ордери, не можемо прослуховувати телефони й заарештовувати. Проте ФБР, безперечно, може.
Марк пустив другий аркуш товстого паперу на той бік столу. Реклі спокійно взяв його до рук і почав вивчати схему. Вона була продовженням першої, з густим розгалуженням попід словом «Свіфтбанк». Через кілька секунд Реклі знову знизав плечима, навіть усміхнувся і сказав:
Не впізнаю жодної із цих компаній.
Мотлох,буркнув Стрейхан.
А ми й не стверджуємо, що вони повязані з вами, розумієте? Бо нам ніяк не докопатися до офшорних компаній.
Я зрозумів із першого разу,зауважив Реклі.Чого ви хочете?
Грошей злущити?допитувався Стрейхан.
Ні. Ви вже про це питали,відповів Тодд.Нам потрібна тільки правда. Ми хочемо, аби правда про вас і вашу велику юридично-освітню аферу опинилася на перших шпальтах газет. Тому що ми її жертви. Ми вступили до однієї з ваших «фабрик дипломів» і заборгували уряду таку купу грошей, яку ніхто з нас не здатен віддати, бо ми не можемо знайти роботу, і тепер ми просто двоє недоуків із вельми туманним майбутнім. І ми не одні такі. Тьма-тьмуща нас, пане Реклі, занапащених вами.
Хлопець, який склав ці схеми,наш ліпший друг,додав Марк.Він упав у відчай і в січні наклав на себе руки. Для того було чимало причин, багато хто винен, і ви серед них. Він узяв чверть мільйона доларів студентської позики, які перетекли у ваші кишені. Ми всі потрапили на гачок юридично-освітньої афери. Певно, він був трохи слабшим, ніж ми собі уявляли.
На обличчях Реклі й Стрейхана не відобразилося і натяку на щось подібне до каяття.
Реклі спокійно мовив:
Спитаю ще раз. Чого ви хочете?
Швидкої угоди по всіх шести колективних позовах проти «Свіфтбанку»,відповів Марк.Починаючи з того, що вчинила фірма «Коен-Катлер» із Маямі.
Реклі здійняв руки вгору й затримав їх у повітрі, ніби вкрай вражений. Зрештою звернувся до Стрейхана:
Я думав, що ми якраз домовляємося.
Так і є,сказав Стрейхан, насупивши брови.
Марк додав на підмогу:
Ну, згідно з тими звітами, що з дозволу банку просочуються в пресу, йде переговорний процес щодо врегулювання, але все це триває вже девяносто днів. Річ у тім, що ваші юристи затягують справу. А на іншому боці мільйон клієнтів, ошуканих «Свіфтбанком», які заслуговують на компенсації.
Та знаємо ми!ревнув Реклі, насамкінець втративши самовладання.Повірте, ми все це знаємо і намагаємось домовитися, принаймні я так вважав.Він повернувся до Стрейхана, вирячився на нього й сказав:Розберися, що там таке.Потім звернувся до Марка:А вам який зиск від тих позовів?
Це секрет,самовдоволено відповів Марк.
Ми справді не можемо про це говорити,додав Тодд.Зараз майже о пів на одинадцяту. Як довго чекати, поки банк оголосить про укладення угод по всіх позовах?
Не так швидко,сказав Реклі.Що там із вашими матеріалами про велику юридично-освітню аферу? Сенсацію для перших шпальт?
Можемо домовитися,сказав Тодд.Завтра о четвертій дня ми зустрічаємося із репортером із «Таймс».
Справжнім репортером?спитав Реклі.
Атож! Справжній шкуродер. І ми віддамо йому матеріали. І якщо він дасть їм хіда ми не бачимо цьому жодних перепон,ви станете злодієм місяця. А що навіть гірше, ця історія приверне увагу ФБР, що, як ви напевне знаєте, вже й так наступає на пяти «Свіфтбанку». Крихти інформації про офшори піділлють олії до вогню.
Це все ясно,сказав Реклі.До суті.
Якщо «Свіфтбанк» упродовж доби оголосить, що угоди по всіх позовах укладено, ми не підемо на зустріч із репортером.
І ви відступитесь?
Відступимося. А ви прискорте укладання угод. Переконайтесь, що першими отримають гроші позивачі, згуртовані фірмою з Маямі, і, коли готівка постукає в двері домівок, ми відступимся. Ані пари з вуст. Залишимо розкручувати історію про афери з юридичними школами комусь іншому.
Реклі надовго впився в них очима. Стрейхан узяв за краще помовчати. Пройшло кілька хвилин, але за відчуттямпівгодини. Зрештою Реклі встав і сказав:
Усе одно в банку немає ніякого вибору, окрім угоди. Заява буде сьогодні опівдні. Щодо іншого, я так розумію, мені доведеться вірити вам на слово.
Марк і Тодд встали, більш ніж готові піти звідти.
Хоч-не-хоч доведеться вірити нам на слово,сказав Марк.
Тепер можете йти,розпорядився Реклі.
37
ЗА ВИХІДНІ ІДІНА САНГА нічого не добилася. Поліція відмовила їй в доступі до Абду, проте вони стверджували, що той у безпеці й з ним належно обходяться. Вона зателефонувала до Золи в понеділок близько полудня і переповіла новини, в яких не було нічого нового. Ідіна покладалася на свої звязки на різних рівнях державної бюрократії й постійно повторювала, що для таких справ потрібен час.
За чотири дні очікування в готелі Зола вкрай сторопіла. Вона годинами сиділа й балакала з Фантою, чого поміж ними не було роками, і по кілька разів на день чаювала разом із Бо в кафе при готелі. Щодня телефонувала своїм компаньйонам, аби послухати, як вони долають знегоди.
Два номери коштували їй сто доларів на день в еквіваленті. Якщо додати до цього харчування в кафе, як тут Золі не турбуватися щодо фінансів. Вона прилетіла, маючи при собі близько десяти тисяч, і заплатила три тисячі фірмі Ідіни Санга як попередній гонорар за представництво й вплив. Якщо Абду скоро звільнять, сімї потрібні будуть притулок, одяг, їжа тощо, а її бюджет швидко скорочується. У неї було шість тисяч на рахунку в окрузі Колумбія, і вона знала, що її компаньйони за потреби прийдуть їй на допомогу, але зненацька почала надміру непокоїтись через гроші. Коли їх затримали імпівці, в Абду було при собі вісімсот доларів. Бо мав двісті. Усі сімейні заощадження пішли на імміграційного адвоката, який нічого не вдіяв. Тому їхнє майбутнє в Сенегалі цілком залежало від мізерних заощаджень Золи.
Окрім того, не треба було забувати про таку річ, як хабарництво.
У понеділок наприкінці дня їхнє фінансове становище суттєво погіршилося. Навпроти готелю зупинилися біля бордюрів дві поліційні машини, і з них вистрибнули четверо полісменів у однострої. Зола з Бо пили чай у вестибюлі й впізнали двох з них. Їм наказали залишатися на місцях, а портьє передав поліціянтам ключі від їхніх номерів на четвертому поверсі. Один із полісменів залишився із ними, а інші троє зайшли в ліфт. Через хвилину вони вивели з ліфта Фанту й підвели до Золи та Бо.
Вони обшукують наші кімнати,прошепотіла Фанта Золі. Як би жахливо це не звучало, Золі полегшало від того, що всі її гроші та цінні речі зберігаються в сейфі за конторкою портьє.
Вони чекали близько години. Певно, їх кімнати вщент розтрощили. Коли троє полісменів повернулися у вестибюль, їхній старший, сержант, вручив портьє папірець і той швидко підкорився. Сержант сказав англійською:
У нас є ордер для обшуку готельного сейфа.
Хвилинку. Ви не маєте права обшукувати мої речі, заперечила Зола.
Вона була зробила крок до конторки, але полісмен зупинив її.
Фанта застрекотіла французькою, а Бо кинувся їй на поміч, але його відштовхнули. Портьє кудись зник і повернувся з металевою скринькою, подібною до тієї, що орендувала Зола. Вона бачила, як портьє засовує її в головний сейф, де було ще з десяток інших. Така скринька замком не обладнувалася.
Сержант глянув на Золу й скомандував: «Підійди».
Вона підійшла й дивилася, як він відкриває скриньку, дістає звідти конверт і витягає з нього американські долари. Повагом відрахувавши двадцять купюр по сто доларів, він перейшов до чималої паки західноафриканських франків, які теж почав рахувати. Позаяк курс обміну становив шістсот франків за один долар, підрахунок зайняв значний час. Зола уважно спостерігала за цим, безсило стримуючи лють. Підсумок склав майже шість тисяч доларів. Задоволений таким вагомим трофеєм, сержант спорожнив скриньку. На стіл впали три пластикові картки, скріплені гумовою стрічкою: її фальшиве посвідчення водія, видане в окрузі Колумбія, студентський квиток Фоґґі-Боттом і прострочена кредитна картка. Свою колекцію мобільних телефонів Зола тримала в торбинці під матрацом.
У ридикюлі, який вона притискала до себе, були її паспорт, водійські права, видані в штаті Нью-Джерсі, приблизно пятсот доларів готівкою і дві кредитні картки. Якщо вони потягнуться і по неї, без бою вона не здасться. Її коліна підігнулися, коли сержант сказав: «Паспорт?».
Вона розстібнула ридикюль, підчепила й витягла паспорт. Він ретельно його перевірив, довго й суворо витріщався на її ридикюль, потім повернув паспорт.
Інший полісмен описував вміст розпотрошеної металевої скриньки. Вочевидь, його заберуть.
Міцно стискаючи ридикюль, Зола спитала:
Ви забираєте мої речі?
У нас є ордер,відповів сержант.
Але за що? Я не скоювала злочину.
У нас є ордер,повторив він.Підпиши тут.
Він вказав на недбало зроблений інвентарний опис.
Не буду я нічого підписувати,сказала вона, хоча розуміла, що вибору в неї немає. У цю мить вона усвідомила реальність і глибоко зітхнула, визнавши, що опиратися безглуздо.
Сержант уклав її гроші й картки у великий готельний конверт і віддав його іншому поліціянтові. Подивившись на Бо, він сказав французькою: «Підеш із нами».
Бо нічого не розумів, аж поки найближчий до нього поліцейський, діставши кайданки, не схопив його за руку. Він машинально почав вириватися, що змусило іншого полісмена схопити його за іншу руку.
Що ви робите?зажадала пояснень Зола, у той час як Фанта протестувала французькою. Коли руки Бо завели за спину й зчепили кайданками, він видихнув і заспокоївся.
Усе гаразд,звернувся він до Фанти.
Що ви робите?наполягала на відповіді Зола. Сержант відчепив з ременя свої кайданки й помахав перед її носом:
Заспокойся! Теж хочеш?
Ви не маєте права його забирати.
Заспокойся!гаркнув сержант. Бо й матір твою заберемо.
Нічого, Золо,сказав Бо.Усе гаразд. Подивлюся, як там батько.
Двоє полісменів штовхнули Бо в напрямку дверей і вийшли. Сержант ніс конверт. Зола й Фанта очам своїм не вірили, дивлячись, як Бо грубо штовхають на заднє сидіння поліційної машини.
Тільки-но вони відїхали, Зола зателефонувала Ідіні Санга.
У ВІВТОРОК 13 ТРАВНЯ, о четвертій дня, юристи «Свіфтбанку» виступили з пропозицією укласти угоду по шістьох колективних позовах, учинених по всій країні. Через чутки й припущення, що циркулювали впродовж останніх трьох місяців, цю новину зустріли чи не з розчаруванням. Пророцтва про грандіозну угоду «Свіфтбанку» давно втратили свіжість.
Згідно з умовами угоди, банку належало перерахувати в страховий фонд для виплати відшкодування початкову суму в розмірі чотири мільярди двісті мільйонів доларів задля покриття претензій близько мільйона ста тисяч можливих клієнтів. У шістьох колективних позовах фігурувало вісімсот тисяч клієнтів, а виплати на інших триста тисяч розподілялися як трофей поміж адвокатами. Колективний позов фірми «Коен-Катлер», з її двомастами двадцятьма тисячами позивачів, був найбільшим, найраніше вчиненим, найкраще організованим і найпершим у черзі на отримання грошей.
Угода покривала три категорії позивачів. Перша, найбільш скривджена, це домовласники, насильно позбавлені права викупу закладеного майна через недоброчинні дії банку. Це була найменша група, десь пять тисяч осіб. Друга категорія, приблизно вісімдесят тисяч, складалася з клієнтів, які брали кредит і зазнали повних або істотних збитків через дії банку. Третя категоріявсі інші, тобто клієнти банку, які постраждали через приховані платежі й занижені відсотки по депозитах. Кожен мав отримати по три тисячі вісімсот доларів за свої негаразди.
Гонорар повірених обумовлювався окремо і сплачувався в інший фонд. За кожний індивідуальний позов адвокат отримував вісімсот доларів, незалежно від завданих клієнтові збитків. Також «Коен-Катлер», як і решта фірм, що вели колективні позови, отримував вісім відсотків від загальної суми угоди.
Негайно розбазікалися коментатори ділових новин, і загальна думка була така, що «Свіфтбанк» зробив точнісінько те, чого від нього й очікували: викинув купу грошей, аби позбутися проблем і рухатися далі. Несподіваний золотий дощ мав пролитися після затвердження в суді протягом кількох днів.
О пятій дня жоден адвокат, який брав участь у колективних позовах, не висунув заперечень щодо угоди, бо заманював нових позивачів.
ГЕДЛІ ЗАТЕЛЕФОНУВАЛА ТОДДОВІ в четвер наприкінці дня і повідомила жахливу новину: чуда вона не справила, домовитись про відстрочку розгляду їхньої справи на один-два тижні не вдалося. Натомість прокурор, який вів їхню справу, рішуче наполягав, щоб вони зявилися на початкову явку в пятницю. Гедлі сказала, що вони привернули забагато уваги: усім до того набридли наркоші й пяні водії, що така незвичайна справа в списку слухань сприймалася наче подих свіжого повітря. Мені шкода, хлопці.
Треба найняти адвоката,сказав Тодд. Вони з Марком сиділи на парковій лавці в Коні-Айленді, курили довгі чорні сигари й цмулили воду з пляшок.
Давай подискутуємо,сказав Марк.Я такий: мовляв, не будемо наймати адвоката.
Гаразд. Не зявимося в пятницю в суді. Що далі? Суддя напевне видасть судові ордери, і наші імена потраплять у систему.
І що? Подумаєш! Інше діло, якби ми були наркоділками чи з аль-Каїди. Але ми не розповсюджуємо наркотики й не організовуємо терористичної змови. Ти справді думаєш, що хтось усерйоз візьметься нас розшукувати?
Ні, але ми перебуватимемо в розшуку: затримати живими або мертвими.
Подумаєш, що з того, як ніхто нас не шукатиме?
А що коли в тяжку годину скрути нам доведеться тікати з країни? Приходимо такі в аеропорт, показуємо паспорти, а десь загоряється червона лампочка: в окрузі Колумбія видані ордери. Митникові байдуже, в чому нас обвинувачують. Ми починаємо розказувати, що ми просто парочка клоунів, які прикидалися адвокатами, але на нього це не справляє враження. Усе, що він бачить, червоний прапорець, і ось ми вже знову в кайданках.
А що може вдіяти адвокат?
Відстрочувати, відкладати, переносити. Виграє нам трохи часу, відтягне видачу судового ордера. Домовиться з прокурором про угоду, вбереже нас від увязнення.
Щоб там не трапилося, але в тюрму я не піду, Тодде.
Ми про це вже говорили. Усе, що нам треба,це час, а спритний адвокат може відкладати справу місяцями.
Марк затягнувся сигарою, набравши повний рот диму, і випустив густу хмару.
Є хтось на прикметі?
Даррелл Кромлі.
Ох і бовдур. Надіюсь, він і досі намагається нас розшукати.
У мене на умі Філ Саррано. Коли ми вступили до Фоґґі-Боттом, він перейшов на третій курс. Нормальний такий, працює в невеличкій фірмі, що займається кримінальними справами, неподалік від Капітолійського пагорба.
Памятаю. А скільки він візьме?
Не взнаємо, доки не спитаємо. Від пяти до десяти, а ти як думав?
Поторгуйся, гаразд? Бо в нас досі скрутно з фінансами.
Я йому зателефоную.
Філ Саррано запросив десять тисяч уперед. Тодд вдавився, задихнувся, здавалося, впав у шок і став заїкатися, а потім пояснив, що він і його співучасникпросто двійко відрахованих зі школи безробітних, над якими висить сукупний борг у півмільйона. Тодд запевнив його, що справа не дійде до судового процесу і не відніме в нього багато часу. Він потроху збивав ціну, і зрештою вони зійшлися на шести тисячах доларів, які Тодд, за його словами, змушений позичити в бабусі.
Через годину Саррано перетелефонував і засмутив їх новиною, що суддя Ейб Еббот, призначений на цю справу, бажає, аби обидва відповідачі особисто зявилися о десятій нуль-нуль, у пятницю, в шостий відділ Окружного суду. Очевидно, суддю Еббота заінтригувала ця справа, і він вирішив докопатися до самої суті. Тож відтермінувати початкову явку не вдалося.
Також він бажає знати, де наразі перебуває Зола Маал,повідомив Саррано.
Чого не знаємо, того не знаємо,відповів Тодд.Хай пошукає в Африці. Її сімю на днях депортували, можливо, вона вирушила слідом за ними.
Отже, в Африці? Гаразд, перекажу.
Тодд переповів Маркові лиху звістку про те, що їм доведеться повернуться до Вашингтона набагато раніше, ніж вони очікували. Тодд одного разу поставав перед суддею Ебботом; Марк теж. Майбутнє воззєднання не тішило.
38
БУДИНОК ФРЕЙЖЕРА ЗНАХОДИВСЯ на Йорк-стрит у Довері, штат Делавер. Сімя Лусеро досі жила на Орандж-стрит на півдні Балтимора. Отже, завдяки вражаюче сприятливим законам рідного штату Марка щодо реєстрації нових компаній постала до життя «Йорк і Орандж Трейдерс». За 500 доларів із кредитки статут був підтверджений через інтернет, і неоперена компанія взяла собі ділову адресу одного з багатьох центрів загальноорганізаційного забезпечення, що знаходилися в штаті Делавер. Ледве «Йорк і Орандж Трейдерс» виникла й запрацювала в США, вона негайно почала розширюватися. Спрямувавши погляд на південь, компанія обрала для першої філії країну Карибського басейну Барбадос. За 650 доларів компанія зареєструвалася на Малих Антильських островах.
Відкрити банківський рахунок для компанії виявилося не так просто, як зареєструвати її саму.
Після тижнів досліджень у інтернеті, Марк і Тодд взяли за краще не шукати щастя в швейцарських банках. Будь-який натяк на неправомірний прибуток, і швейцарці відмовляються мати з вами справу. Крім того, їхні банки з осторогою ставляться до американських регулятивних органів і тому здебільшого категорично відмовляють новим компаніям із США. Як виявилося, на Карибах усе набагато простіше.
НА ВОЛЛ-СТРИТ ІЗ РАДІСТЮ ЗУСТРІЛИ новину про запропоновану угоду. «Свіфтбанк» відкрився з вищої позиції, і курс продовжував зростати під час жвавої ранкової сесії. Опівдні середи курс подвоївся і коливався в районі 27 доларів за акцію.
Юристи «Свіфтбанку» намагалися отримати схвалення від шести федеральних суддів, які розглядали колективні позови. Не дивно, особливо для Марка й Тодда, які щохвилинно стежили за подіями в усіх судах, що суддя з Маямі перетнув фінішну лінію першим і підписав угоду ще до другої дня, менше ніж за добу після заяви «Свіфтбанка» про свої плани.
Невдовзі Маркові зателефонував Марвін Джоккеті, і з силуваною ввічливістю сказав:
Будь ласка, зателефонуйте Баррі Стрейхану.
Добре. Номер?
Джоккеті дав йому номер і відключився. Марк негайно зателефонував Стрейхану, який сказав:
Ми виконали свою частину угоди. А як щодо вас?
Ми скасували зустріч із журналістом із «Таймс». Зачекаємо, поки не посиплються гроші, а потім відступимося. Як і обіцяли.
А вам який профіт від цієї угоди?
Гарвардська юридична школа, так, пане Стрейхане? Випуск тисяча девятсот вісімдесят четвертого?
Правильно.
Хіба вас у Гарварді не вчили, що не слід задавати питання, якщо наперед знаєте, що не отримаєте на нього відповіді?
Тиша.
У СЕРЕДУ ВРАНЦІ Ідіна Санга особисто прийшла до тюрми й оголосила службовцям, що вона звідти не піде, допоки їй не дозволять зустрітися з її клієнтами. Вона мала наготові імя і телефонний номер високопосадовця з Міністерства юстиції. Вона наробила якомога більше галасу і за годину її врешті відвели до крила, вщерть забудованого крихітними приміщеннями, більшість із яких вона бачила й раніше. Там не було вікон, вентиляторів, хоч найменших протягівнічого, і цілу годину вона просиділа в пекельній задусі, поки доглядачі не привели закутого в кайданки Бо. Його ліве око набрякло, а брова над ним була злегка розпанахана. Конвоїри вийшли, але кайданки з Бо не зняли.